Постанова
від 03.02.2025 по справі 924/810/20
ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2025 року Справа № 924/810/20 (924/777/24)

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Гудак А.В. , суддя Тимошенко О.М.

секретар судового засідання Романець Х.В.

за участю представників сторін:

позивача - Свердлюк О.О.;

відповідача - не з`явився;

розпорядника майна - арбітражний керуючий Козирицький А.С. (в режимі відеоконференції);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ';'Віт Агро Красилів'' на рішення Господарського суду Хмельницької області від 19 листопада 2024 року (повний текст складено 25.11.2024) у справі №924/810/20(924/777/24) (головуючий суддя Димбовський В.В., суддя Виноградова В.В., суддя Гладюк Ю.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ';'Віт Агро Красилів''

до Товариства з обмеженою відповідальністю ';'Лампка Агро''

про визнання права власності на сільськогосподарські та транспортні засоби, скасування арештів та припинення розшуку транспортних засобів

(в межах справи №924/810/20 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Лампка Агро")

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 19 листопада 2024 року у справі №924/810/20(924/777/24) в позові товариства з обмеженою відповідальністю ';'Віт Агро Красилів'' до товариства з обмеженою відповідальністю ';'Лампка Агро'' про визнання права власності на сільськогосподарські та транспортні засоби, скасування арештів та припинення розшуку транспортних засобів - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю ';'Віт Агро Красилів'' звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове судове рішення, яким позов задоволити.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Хмельницької області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ';'Віт Агро Красилів'' на рішення Господарського суду Хмельницької області від 19 листопада 2024 року у справі №924/810/20(924/777/24). Призначено справу №924/810/20(924/777/24) до розгляду на 03 лютого 2025 року об 12:30 год.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу підтримує вимоги апеляційної скарги, просить її задоволити.

Арбітражний керуючий Козирицький А.С. в поясненнях на апеляційну скаргу зазначає, що ТОВ ''Віт Агро Красилів'' було обрано належний спосіб захисту, який не суперечить правовим позиціям Верховного Суду, тому вважає апеляційну скаргу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

В судове засідання представник відповідача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Частинами 11,12 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки всі учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представника відповідача.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача та арбітражного керуючого Козирицького А.С., розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, рішення місцевого господарського суду - скасувати, прийнявши нове рішення, яким позов задоволити.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 19 квітня 2019 року між товариством з обмеженою відповідальністю ''Лампка Агро'' та товариством з обмеженою відповідальністю ''Віт Агро Красилів'' укладено договори купівлі-продажу №19/04-сг та №19/04-а, згідно п. 1.1 договорів продавець зобов`язується передати, а покупець отримати і оплатити автомобільну і сільськогосподарську техніку, з описом згідно специфікацій та актів приймання-передачі.

Відповідно до специфікації №1 до договору купівлі-продажу №19/04-а від 19.04.2019, продавець - товариство з обмеженою відповідальністю ';'Лампка Агро'' зобов`язується передати у власність покупця - товариства з обмеженою відповідальністю ';'Віт Агро Красилів'' 8 об`єктів автомобільної техніки, а саме:

- автомобіль RENAULT DUSTER держ. номер НОМЕР_1 , 2017 р.в., номер кузова НОМЕР_2 ;

- автомобіль VOLKSWAGEN Transporter Т5, держ. номер НОМЕР_3 , 2009 р.в., номер кузова НОМЕР_4 ;

- автомобіль ВАЗ 212140, держ. номер НОМЕР_5 , 2009 р.в., номер кузова НОМЕР_6 ;

- автомобіль ВАЗ 21214-147-20, держ. номер НОМЕР_7 , 2010 р.в., номер кузова НОМЕР_8 ;

- автомобіль ЗІЛ 441510, держ. номер НОМЕР_9 , 1987 р.в., номер кузова НОМЕР_10 ;

- причіп КАМА 500 СЛУЧ, держ. номер НОМЕР_11 , 2013 р.в., номер кузова НОМЕР_12 ;

- бензовоз ГАЗ 5312 4250, держ. номер НОМЕР_13 , 1990 р.в., номер кузова НОМЕР_14 ;

- автомобіль VOLKSWAGEN TIGUAN 1968, сірий, 2015, номер кузова НОМЕР_15 , держ. номер НОМЕР_16 .

Згідно специфікації №1 до договору купівлі-продажу №19/04-сг від 19.04.2019 продавець - товариство з обмеженою відповідальністю ';'Лампка Агро'' зобов`язується передати у власність покупця - товариства з обмеженою відповідальністю ';'Віт Агро Красилів'' 11 об`єктів сільськогосподарської техніки, а саме:

- коток зубчатий КЗК-6-01, 2010 р.в., заводський номер 19, реєстраційний номер НВ;

- причіп ПСЕ-20, 2004 р.в., заводський номер НОМЕР_17 , реєстраційний номер НОМЕР_18 ;

- машина для внесення органічних добрив, МЖТ-16, 1988 р.в., заводський номер 6010, реєстраційний номер НОМЕР_19 ;

- фреза MAXICUT 600, 2010 р.в., заводський номер НОМЕР_20 ;

- автонавантажувач John Deere 3400, 2001 р.в., заводський номер НОМЕР_21 , реєстраційний номер НОМЕР_22 ;

- автонавантажувач самохідний колісний телескопічний JCB 541-70, 2013 р.в., заводський номер НОМЕР_23 , реєстраційний номер НОМЕР_24 ;

- причіп 2ПТС-6, 1988 р.в., заводський номер НОМЕР_25 , реєстраційний номер НОМЕР_26 ;

- причіп 2ПТС-6, 1988 р.в., заводський номер НОМЕР_27 , реєстраційний номер НОМЕР_28 ;

- причіп 2ПТС-6, 2008 р.в., заводський номер НОМЕР_29 , реєстраційний номер НОМЕР_30 ;

- трактор колісний JOHN DEERE 7700, 1995 р.в., заводський номер НОМЕР_31 , реєстраційний номер НОМЕР_32 ;

- культиватор Horsh Terrano 6FG, 2003 р.в., заводський номер НОМЕР_33 .

Згідно п. 3.4 договорів купівлі-продажу від 19.04.2019 №19/04-сг та №19/04-а право власності на товар (сільськогосподарську та автомобільну техніку) переходить від продавця (ТОВ ''Лампка Агро'') до покупця (ТОВ ''Віт Агро Красилів'') в момент підписання сторонами цього договору акту приймання-передачі або видаткової накладної.

Акти приймання передачі до вказаних договорів були підписані сторонами 19.04.2019.

Порядок розрахунків сторони передбачили у п. 4.1 договорів, згідно якого оплата за товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця, або шляхом внесення покупцем готівки до каси продавця протягом 30 днів з моменту підписання цього договору, або іншим не забороненим чинним законодавством способом.

02 вересня 2019 року між ТОВ ''Віт Агро Красилів'' та ТОВ ''ЕКО ТРЕЙД-ВРОЖАЙ'' укладено договір №024 про відступлення права вимоги, згідно п. 1 якого первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув права вимоги, що належать первісному кредитору, і став новим кредитором за договором, що був укладений між первісним кредитором та боржником, а саме за договором перевезення від 15.04.2019.

Згідно п. п. 3, 4 договору станом на дату цього договору первісний кредитор має право вимоги на отримання від боржника коштів за перевезення від 15.04.2019 - 2924436,00 грн. Боржником є товариство з обмеженою відповідальністю ';'Лампка Агро''.

03 вересня 2019 року між ТОВ ''Віт Агро Красилів'' (сторона -1) та ТОВ ''Лампка Агро'' (сторона-2) укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до умов якої грошові зобов`язання ТОВ ''Віт Агро Красилів'' перед ТОВ ''Лампка Агро'' за договором купівлі-продажу №19/04-сг від 19.04.2019 та договором купівлі-продажу №19/04-а від 19.04.2019, в розмірі 2 906 190,00 грн (два мільйони дев`ятсот шість тисяч сто дев`яносто грн 00 коп.) було припинено повністю.

Згідно інформації, наданої в листі №31/22-2388 від 09.06.2023 Регіонального сервісного центру в Хмельницькій області на всі транспортні засоби, зареєстровані за ТОВ ''Лампка Агро'' накладено арешт (заборона відчуження) в межах таких виконавчих проваджень: від 13.11.2019 №60450550, від 04.02.2020 №59424301, від 20.08.2020 №68868544.

Згідно постанови від 14.11.2019 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Фесик Марією Олексіївною винесено постанову про арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить ТОВ ''Лампка Агро'' в межах виконавчого провадження №60593002.

Дане виконавче провадження наразі зупинено відповідно до постанови від 08.09.2020.

З огляду на вказане, позивач зазначає, що на час укладення договорів купівлі-продажу №19/04-сг та №19/04-а спірні транспортні засоби не перебували під арештом, а накладення згодом арешту на них позбавило позивача можливості володіти, користуватися та розпоряджатися вказаним майном, що знаходиться у його власності, оскільки відповідно до статті 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту його передання, якщо інше не встановлено договором або законом.

ТОВ ''Віт Агро Красилів'' посилаючись на те, він як власник спірних транспортних засобів позбавлений можливості здійснити за собою їх державну реєстрацію, оскільки останні перебувають під арештом, що в свою чергу призводить до того, що він не може використовувати їх в повному обсязі, звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати за ТОВ "Віт Агро Красилів" право власності на спірні сільськогосподарські та транспортні засоби (згідно переліку);

- скасувати арешти та припинити розшук спірних транспортних засобів (згідно переліку).

Місцевий господарський суд, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому, суд першої інстанції зазаначив в оскаржуваному рішенні, що відповідач не оспорює право власності позивача на сільськогосподарські і транспортні засоби згідно договорів купівлі-продажу від 19.04.2019 та не претендує на таке право. Відтак, позивачем не наведено та необґрунтовано чим саме відповідач порушив його права власності на сільськогосподарські і транспортні засоби на момент звернення до суду.

Щодо позовних вимог в частині скасування арештів та припинення розшуку транспортних засобів, то суд першої інстанції вказав, що арешт майна не пов`язаний зі спором про право на це майно, відповідно, в діях відповідача відсутні порушення Закону України "Про виконавче провадження" стосовно прав позивача.

Натомість, з такими доводами та власне висновками місцевого господарського суду колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.

Згідно з частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 6 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно із частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті частини 1 та 2 статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Згідно із статтею 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту даної правової норми, право на звернення до суду з позовом про захист речових прав на майно встановлюється за позивачем, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, та створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв`язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на майно. Тобто у позивача є право власності на певне майно, і має місце факт оспорювання належного позивачу права.

За приписами статті 328 Цивільного кодексу України підставами виникнення (набуття) права власності є різні правопороджуючі юридичні факти або правовідносини. Традиційно підстави набуття права власності поділяють на первісні (набуття права власності вперше, незалежно від волі попередніх власників) і похідні (зміна власника). Розглядаючи спори про захист права власності, набутого у похідний спосіб, судам необхідно враховувати імовірність наявності прав на відповідне майно в інших осіб.

Найбільш поширеними похідними способами набуття права власності юридичними особами є набуття права власності на підставі правочинів (стаття 334 Цивільного кодексу України). У похідних способах набуття права власності на майно судам необхідно враховувати вірогідність наявності на це майно прав інших осіб - невласників, наприклад, іпотекодержателя, заставодержателя, орендаря, іншого суб`єкта обмеженого речового права. Ці права зазвичай не повинні втрачатися при зміні власника речі, яка переходить до нового власника, маючи обтяження. Фактично діє правило римського права: "nemopotest pluraiura inrem" - "ніхто не може передати іншому більше прав на річ, ніж має сам".

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 334 Цивільного кодексу України).

На відміну від нерухомого майна, Цивільним кодексом України не передбачено переходу права власності на рухоме майно за наслідком державної реєстрації переходу права на підставі правочину, навіть якщо реєстрація рухомого майна є обов`язковою виходячи з нормативного регулювання (частина 4 статті 334 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом, 19.04.2019 між ТОВ ''Лампка Агро'' та ТОВ ''Віт Агро Красилів'' укладено договір купівлі-продажу сільськогосподарської техніки №19/04-сг та договір купівлі-продажу автомобільної техніки №19/04-а і сторони підписали акти приймання-передачі сільськогосподарської та автомобільної техніки. ТОВ ''Лампка Агро'' та ТОВ ''Віт Агро Красилів'' уклали угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог від 03.09.2019 на загальну суму 2906190,00 грн.

Оскільки наявними у справі доказами, оціненими судом у їх єдності та взаємозв`язку, підтверджується як факт передачі ТОВ ''Лампка Агро'' позивачу 11 об`єктів сільськогосподарської техніки та 8 об`єктів автомобільної техніки, так і проведення розрахунків у формі укладення між сторонами угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 03.09.2019, суд не вбачає підстав ставити під сумнів факт укладення договорів купівлі-продажу №19/04-а та №19/04-а від 19.04.2019 та актів приймання-передачі від 19.04.2019, та, як наслідок, набуття позивачем права власності на вищевказані транспортні засоби.

Крім того, згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань) регулюються та визначаються Законом України "Про дорожній рух".

Відповідно до частин 1, 2, 3, 4, 11 статті 34 Закону "Про дорожній рух" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, а також відсутності будь-яких обтяжень, у тому числі за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків. Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників. Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення. Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України. Власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів.

Отже, правове регулювання відносин, пов`язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі загальних положень Цивільного кодексу України про перехід права власності за договором, спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Закону України "Про дорожній рух" та прийнятих на його виконання нормативних актів відповідних органів, що регламентують порядок державної реєстрації окремих видів транспортних засобів.

Єдина на території України процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі - транспортні засоби), оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків встановлюється "Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів", що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 №1388 (далі - Порядок №1388).

Цей Порядок є обов`язковим для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх. Представники власників транспортних засобів виконують обов`язки та реалізують права таких власників у межах наданих їм повноважень.

Згідно із пунктом 7 Порядку №1388 власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях. У разі припинення або скасування воєнного стану на всій території України або в окремих її місцевостях власники зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом дев`яноста днів.

Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в уповноважених органах МВС та без номерних знаків, що відповідають вимогам, установленим МВС, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.

Відповідно до пункту 8 Порядку №1388, державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність, для юридичних осіб - організаційно-розпорядчий документ про проведення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів та видана юридичною особою довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені в установленому порядку, зокрема договір купівлі-продажу транспортного засобу, укладений між покупцем та суб`єктом господарювання, який є власником зареєстрованого за ним транспортного засобу і здійснює оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами, підписаний уповноваженою особою такого суб`єкта господарювання та скріплений печаткою (у разі наявності).

Постановою Кабінету Міністрів України №8 від 06.01.2010 затверджено Порядок відомчої реєстрації та ведення обліку великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів. Відомчу реєстрацію та облік транспортних засобів, що не підлягають експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування, зокрема великотоннажних транспортних засобів та інших технологічних транспортних засобів, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони праці - Державна служба України з питань праці в особі його територіальних органів (пункт 1 Порядку). Юридичні і фізичні особи, інші особи, які є власниками технологічних транспортних засобів чи використовують їх на законних підставах, або уповноважені ними особи (власники) зобов`язані зареєструвати зазначені транспортні засоби протягом 10 днів після придбання або виникнення інших законних прав на їх використання, у тому числі у разі тимчасового ввезення на територію України. У такий же строк власники зобов`язані перереєструвати технологічні транспортні засоби у разі настання обставин, у зв`язку з якими виникла потреба у внесенні змін у реєстраційні документи (пункт 6 Порядку № 8). Технологічний транспортний засіб, що належить юридичній особі, реєструється за місцем реєстрації органу управління юридичної особи. Допускається реєстрація технологічного транспорту за місцем його експлуатації, у тому числі того, що перебуває у постійному користуванні або оренді юридичної чи фізичної особи (пункт 7 Порядку № 8). Експлуатація незареєстрованих технологічних транспортних засобів забороняється (пункт 8 Порядку № 8).

Отже, приписами статті 34 Закону України "Про дорожній рух" та Порядків регулюються та встановлюються обов`язки продавців та покупців транспортних засобів, зокрема, щодо зняття з реєстраційного обліку, реєстрації транспортного засобу, тощо.

Таким чином, як положеннями частини 1 статті 334 Цивільного кодексу Україн щодо переходу права власності на рухоме майно, так і спеціальним законодавством, що регулює порядок обліку та реєстрації транспортних засобів, не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Порушення приписів про державну реєстрацію транспортного засобу має наслідком заборону його експлуатації (користування рухомим майном), однак не є підставою для оспорення права власності.

Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статтей 6, 627, 628 Цивільного кодексу України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу.

Аналогічна правова позиція була сформована Верховним Судом, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №911/1278/20.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, транспортні засоби, у відповідності до Порядків та Закону України "Про дорожній рух", слід було зареєструвати (перереєструвати) протягом десяти діб після їх передачі за актами приймання-передачі від 19.04.2019.

Однак, реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів, переданих за договорами купівлі-продажу №19/04-сг та №19/04-а від 19.04.2019, проведена не була. Тобто, транспортні засоби залишилися зареєстрованими за відповідачем.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що нездійснення державної реєстрації транспортних засобів за позивачем, навіть якщо це відбулось у зв`язку з неналежним виконанням обов`язку щодо вчинення дій пов`язаних з державною реєстрацією, не свідчить про відсутність у позивача права власності на вказані транспортні засоби, адже сама державна реєстрація права по своїй суті не породжує права власності, а лише є підтвердженням та визнанням державою факту набуття такого права.

Отже, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що позивач набув право власності на спірні об`єкти з такої передбаченої законом підстави як укладення договорів купівлі-продажу №19/04-сг та №19/04-а від 19.04.2019 (у передбачений статтею 334 ЦК України спосіб), а документами, що підтверджують правомірність придбання позивачем оспорюваних транспортних засобів є оформлені в установленому порядку договори купівлі-продажу №19/04-сг та №19/04-а від 19.04.2019 та акти приймання-передачі сільськогосподарської та автомобільної техніки від 19.04.2019.

Поряд з цим, з матеріалів справи убачається, що після укладення договорів купівлі-продажу №19/04-сг та №19/04-а від 19.04.2019 на всі транспортні засоби, зареєстровані за ТОВ ''Лампка Агро'', в тому числі спірні, накладено арешт (заборона відчуження) в межах таких виконавчих проваджень: від 13.11.2019 №60450550, від 04.02.2020 №59424301, від 20.08.2020 №68868544.

За таких обставин, колегія судів апеляційного господарського суду вважає, що право власності на спірні транспортні засоби за договорами купівлі-продажу №19/04-сг та №19/04-а від 19.04.2019 та актами приймання-передачі від 19.04.2019 перейшло до позивача до накладення арештів на нього, накладених приватним виконавцем в межах виконавчих проваджень №60593002, №60450550, №59424301, №68868544, що, у свою чергу надає позивачу право на визнання в судовому порядку його власності на спірне рухоме майно, оскільки воно оспорюється саме існуванням такого обтяження, вчиненого у виконавчих провадженнях, за яким позивач не є боржником.

Отже, права позивача підлягають судовому захисту.

Щодо позовних вимог в частині скасування арештів та припинення розшуку транспортних засобів, то колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Так, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини визначені частиною 4 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження". У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина 5 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна (стаття 56 Закону України "Про виконавче провадження").

Зі змісту наведених норм права вбачається, що накладати арешт на майно в процедурі виконавчого провадження надається право лише у випадку, коли таке майно належить на праві власності саме боржнику.

У даному спорі судом встановлено, що позивач ще до накладення арешту на спірне нерухоме майно набув право власності на нього з такої передбаченої законом підстави як укладення договорів, а документами, що підтверджують правомірність придбання позивачем спірних транспортних засобів є оформлені в установленому порядку договори купівлі-продажу №19/04-сг та №19/04-а від 19.04.2019 та актами приймання-передачі від 19.04.2019.

Однак, при цьому позивач позбавлений можливості належним чином здійснювати своє право, як власник спірного майна відповідно до положень статті 319 Цивільного кодексу України, оскільки на спірні транспортні засоби накладено арешт.

Крім того, судом встановлено, що 18.11.2019 та 29.07.2020 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Фесик Марією Олексіївною в межах виконавчого провадження ВП №60593002 винесені постанови про оголошення у розшук майна боржника (згідно переліку), в тому числі спірного.

Таким чином, існуючий арешт транспортних засобів та дії з розшуку майна обмежують право позивача на безперешкодне розпорядження цим майном, передбачене ст.ст. 317, 319 ЦК України, як власника цього майна, який не є стороною виконавчого провадження №60593002.

Частиною 1 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

З правового аналізу наведеної норми права слідує, що особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту її права чи інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20, від 08, 09, 22 лютого 2022 року у справах № 209/3085/20, у справі № 910/6939/20, у справі № 761/36873/18).

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. При цьому для отримання судового захисту необхідно довести законність цих прав у суді.

У постанові Великої Палати Верховного Суду України від 11.12.2019 у справі №826/12775/15 за позовом юридичної особи до органу ДВС про зняття арешту з майна, яке позивач вважав своєю власністю, Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскарження дій та рішень державного виконавця, спрямованих на арешт спірного майна особою, яка не є ані стороною, ані іншим учасником виконавчого провадження, однак має речове право на таке майно, не призведе до належного захисту її прав, оскільки навіть визнання адміністративним судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для винесення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження". Законодавець визначив окремий механізм поновлення порушеного права особи, якій належить арештоване майно - звернення до суду з позовом про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту (ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження"). З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду визначила, що позивач у даній справі обрав неефективний спосіб захисту, який не призведе до поновлення речового права на майно. Оскільки зняття арешту з майна здійснює виконавець, приймаючи постанову на підставі ухваленого судового рішення з цього питання, ефективним способом захисту права позивача на таке майно є звернення до суду за правилами господарського судочинства з позовом про визнання права власності та зняття арешту зі спірного майна.

Верховний Суд в постанові від 08.06.2021 року у справі №913/567/19 дійшов наступного висновку: "Враховуючи встановлену судами попередніх інстанцій, на підставі належних та допустимих доказів, приналежність арештованого майна на праві власності позивачу та відсутність оспорювання або невизнання такого права, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідно до частини першої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа вправі звернутись до суду з позовом як про визнання права власності на майно, на яке накладено арешт і зняття з нього арешту, так і з позовом лише про зняття з такого майна арешту."

Подібні правові висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.04.2019 у справі №661/624/16-ц, Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №922/1334/17, від 02.10.2018 у справі №916/3108/17, від 05.03.2019 у справі №903/206/18, від 30.09.2019 у справі №908/1532/18.

Надміру формалізований підхід до заявлених позовних вимог суперечить завданню господарського судочинства, меті ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів.

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача.

Суди не повинні відмовляти у задоволенні вимог виключно з формальних міркувань (постанова ВП ВС від 21.12.2022 №914/2350/18(914/608/20).

Отже, обраний позивачем спосіб захисту відповідає положенням частини 1 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження", яка є спеціальною нормою і встановлює порядок вирішення спорів, що виникають між органом державної виконавчої служби та особою, яка не є боржником у виконавчому провадженні, з приводу накладення арешту на майно такої особи. У разі виникнення спору належним способом захисту прав особи є саме звернення до суду з позовом про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту.

Таким чином, оскільки факт набуття права власності на транспортні засоби за позивачем підтверджується матеріалами справи, зважаючи на те, що виконавчою службою після набуття позивачем такого права було накладено арешт на транспортні засоби, як на майно, що належало іншій особі, а не боржнику, та оголошено його в розшук, при цьому, перебування належного позивачеві майна під арештом та у розшуку згідно з постановами приватного виконавця унеможливлює проведення відповідних реєстраційних дій щодо згаданого майна, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на спірні транспортні засоби, а також зняття з них арешту та припинення їх розшуку.

Відповідно до ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Тягар доказування (доведення обставин справи) покладається законом на сторону, яка висуває певні вимоги або заявляє заперечення. І в даному випадку цей обов`язок позивачем виконаний, оскільки ним доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, що зумовлює задоволення позовних вимог.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що рішення Господарського суду Хмельницької області від 19.11.2024 прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а висновки, викладені в ньому, не відповідають обставинам справи.

З огляду на це, апеляційну скаргу позивача слід задоволити, а рішення місцевого господарського суду - скасувати, прийнявши нове рішення, яким позов задоволити.

При цьому, судові витрати, передбачені ст.123 ГПК України, у відповідності до вимог ст.129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ';'Віт Агро Красилів'' задоволити.

2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 19 листопада 2024 року у справі №924/810/20 (924/777/24) скасувати.

Прийняти нове рішення.

"Позов задоволити.

Визнати право власності ТОВ "Віт Агро Красилів" (код ЄДРПОУ - 42912161, зареєстроване за адресою: вул. Зелена, буд. 10, с. великі Зозулинці, Красилівський рн, Хмельницький р-н., 31016) на наступні сільськогосподарські та транспортні засоби:

- Коток зубчатий КЗК-6-01, 2010 р.в., заводський номер 19, реєстраційний номер НВ;

- Причіп ПСЕ-20, 2004 р.в., заводський номер НОМЕР_17 , реєстраційний номер НОМЕР_18 ;

- Машина для внесення органічних добрив, МЖТ-16, 1988 р.в., заводський номер НОМЕР_34 , реєстраційний номер НОМЕР_19 ;

- Фреза MAXICUT 600, 2010 р.в., заводський номер НОМЕР_20 ;

- Автонавантажувач John Deere 3400, 2001 р.в., заводський номер НОМЕР_21 , реєстраційний номер НОМЕР_22 ;

- Автонавантажувач самохідний колісний телескопічний JCB 541-70, 2013 р.в., заводський номер НОМЕР_23 , реєстраційний номер НОМЕР_24 ;

- Причіп 2ПТС-6, 1988 р.в., заводський номер НОМЕР_25 , реєстраційний номер НОМЕР_26 ;

- Причіп 2ПТС-6, 1988 р.в., заводський номер НОМЕР_27 , реєстраційний номер НОМЕР_28 ;

- Причіп 2ПТС-6, 2008 р.в., заводський номер НОМЕР_29 , реєстраційний номер НОМЕР_30 ;

- Трактор колісний JOHN DEERE 7700, 1995 р.в., заводський номер НОМЕР_31 , реєстраційний номер НОМЕР_32 ;

- Культиватор Horsh Terrano 6FG, 2003 р.в., заводський номер НОМЕР_33 ;

- Автомобіль RENAULT DUSTER держ. номер НОМЕР_1 , 2017 р.в., номер кузова НОМЕР_2 ;

- Автомобіль VOLKSWAGEN Transporter Т5, держ. номер НОМЕР_3 , 2009 р.в., номер кузова НОМЕР_4 ;

- Автомобіль ВАЗ 212140, держ. номер НОМЕР_5 , 2009 р.в., номер кузова НОМЕР_6 ;

- Автомобіль ВАЗ 21214-147-20, держ. номер НОМЕР_7 , 2010 р.в., номер кузова НОМЕР_8 ;

- Автомобіль ЗІЛ 441510, держ. номер НОМЕР_9 , 1987р.в., номер кузова НОМЕР_10 ;

- Причіп КАМА 500 СЛУЧ, держ. номер НОМЕР_11 , 2013 р.в., номер кузова НОМЕР_12 ;

- Бензовоз ГАЗ 5312 4250, держ. номер НОМЕР_13 , 1990 р.в., номер кузова НОМЕР_14 ;

- Автомобіль VOLKSWAGEN TIGUAN 1968, сірий, 2015, номер кузова НОМЕР_15 , держ. номер НОМЕР_16 .

Скасувати арешти та припинити розшук транспортних засобів, а саме: