Рішення

від 23.01.2025 по справі 909/899/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.01.2025 м. Івано-ФранківськСправа № 909/899/24

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовської Л. М., при секретарі судового засідання Андріїв Л.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: керівника Коломийської окружної прокуратури Івано-Франківської області, булв. Лесі Українки, 47, м. Коломия, Івано-Франківська область, 78200 в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної ради, вул. Грушевського, буд. 21, м. Івано-Франківськ, 76015

до відповідача: Отинійської селищної ради, вул. Шевченка, буд. 2, смт. Отинія, Коломийський район, Івано-Франківська область, 78223

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Комунального підприємства "Коломийський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради", вул.Сагайдачного, буд. 3, с.Воскресинці, Коломийський район, Івано-Франківська область, 78213

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ; Товариства з обмеженою відповідальністю "Зірка Карпат", вул. Калуське шосе, 15, м.Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76008,

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку,

за участі:

від прокуратури: Гоголь Віталій Васильович;

від позивача: не з`явилися;

від відповідача: не з`явилися;

від третіх осіб: не з`явилися;

встановив: керівник Коломийської окружної прокуратури Івано-Франківської області звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області із позовом в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної ради до Отинійської селищної ради про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 2623286200:02:002:0001, площею 83.964 га, шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2623286200:02:002:0001, площею 83.964 га та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 2623286200:02:002:0001, площею 83.964 га, шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державну реєстрацію права власності Отинійської селищної ради на земельну ділянку з кадастровим номером 2623286200:02:002:0001, площею 83.964 га, припинивши право власності Отинійської селищної ради на вказану земельну ділянку.

Щодо представництва прокурором інтересів держави.

Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами 3 та 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

За змістом ч. 1, ч. 3, ч. 4 та ч. 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

З системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18 викладено таку правову позицію:

- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;

- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Підставою для звернення до суду із даним позовом керівник Коломийської окружної прокуратури Івано-Франківської області зазначає виявлений прокуратурою факт неналежного здійснення своїх повноважень посадовими особами Івано-Франківської обласної ради та що полягають у бездіяльності та не зверненні до суду для відновлення порушених інтересів держави.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах", означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованих на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до ст. ст. 6, 7, 13, 143 Конституції України може бути орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Частиною 1 статті 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Згідно ч. 2 ст. 6 вказаного закону територіальні громади в порядку, встановленому законом, можуть об`єднуватися в одну сільську, селищну, міську територіальну громаду, утворювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати відповідно сільського, селищного, міського голову.

Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Стаття 1 Закону передбачає, що районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст.

Відповідно до ст. 327 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно ( в тому числі земельні ділянки), доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Також, згідно статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Таким чином, дотримання чинного законодавства під час розпорядження комунальним майном становить державний інтерес, який підлягає захисту в першу чергу тим органом до компетенції якого віднесено захист державних інтересів.

Івано-Франківська обласна рада є власником земель лісового фонду, а отже органом, який вправі розпоряджатися, володіти та користуватися землями лісового фонду.

Незважаючи на незаконну передачу земельних ділянок лісового фонду із фактичною зміною їх цільового призначення, що позбавило державу можливості забезпечувати державне регулювання в сфері лісів (в контексті спірних земельних ділянок) Івано-Франківською обласною радою не вжито заходів щодо усунення перешкоди власнику державі в особі Івано-Франківської обласної ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 2623286200:02:002:0001, площею 83.964 га, шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2623286200:02:002:0001, площею 83.964 га, а також усунення перешкоди власнику державі в особі Івано-Франківської обласної ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 2623286200:02:002:0001, площею 83.964 га, шляхом скасування державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Коломийською окружною прокуратурою 11.09.2024 за №09.53-57-2494ВИХ-24 скеровано до Івано-Франківської обласної ради листа в якому наведена інформація про виявлені порушення земельного законодавства при розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 2623286200:02:002:0001 і висловлене прохання зазначити про вжиті заходи щодо врегулювання даного питання.

Враховуючи, що станом на 16.09.2024 відповіді від Івано-Франківської обласної ради не надійшло, Коломийською окружною прокуратурою встановлено, що у відкритих даних сайту судової влади відсутні дані про вжиття Івано-Франківською обласною радою заходів судового врегулювання для захисту інтересів з вищевказаних питань, у зв`язку з чим, у Коломийської окружної прокуратури наявні підстави щодо звернення до суду в інтересах Івано-Франківської обласної ради.

Таким чином, за наведених обставин вбачаються підстави для представництва керівником Коломийської окружної прокуратури Івано-Франківської області інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом.

Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 11.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; встановлено відповідні строки для подачі сторонами відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив.

Від керівника Коломийської окружної прокуратури до суду надійшли: клопотання про залучення третьої особи у справі від 30.10.2024 (вх.№16894/24), додаток до клопотання про залучення третьої особи від 12.11.2024 (вх.№17644/24 від 12.11.2024).

Від Отинійської селищної ради до суду надійшли: клопотання про розгляд справи без участі представника від 29.10.2024 (вх.№16821/24), заява про розгляд справи без участі від 12.11.2024 (вх.№17650/24 від 12.11.2024), клопотання про розгляд справи без участі представника від 02.12.2024 (вх.№ 18795/24 від 02.12.2024), клопотання про розгляд справи без участі представника від 07.01.2025 (вх.№ 143/25 від 07.01.2025).

Ухвалою суду від 12.11.2024 клопотання керівника Коломийської окружної прокуратури Івано-Франківської області від 30.10.2024 (вх.№16894/24 від 30.10.2024) про залучення третіх осіб - задоволено, залучено до участі у справі № 909/899/24 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Комунальне підприємство "Коломийський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради", а також залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю "Зірка Карпат".

В судовому засіданні 02.12.2024, судом закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті.

В судовому засіданні 23.01.2025, розгляд справи по суті завершено, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція керівника Коломийської окружної прокуратури та позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що передача земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номерам 2623286200:02:002:0001 Отинійській селищній раді у комунальну власність, відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 09.12.2020 №42-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" є незаконною та порушує права законного власника земель лісового фонду Івано-Франківську обласну раду на користування та розпорядження земельною ділянкою.

Позиція відповідача.

Отинійська селищна рада у заявах та клопотаннях про розгляд справи без участі представника зазначає, що вимоги по справі визнає та проти їх задоволення не заперечує.

Позиція третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Комунального підприємства "Коломийський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Зірка Карпат".

Пояснень по справі не надали.

Обставини справи, дослідження доказів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника прокуратури, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив наступне.

Івано-Франківською обласною радою 20.06.2001 створено Івано-Франківське обласне комунальне агролісогосподарське підприємство "Івано-Франківськоблагроліс".

У подальшому, відповідно до статуту Коломийського спеціалізованого агролісгоспу ОКП "Івано-Франківськоблагроліс", останнім, 6 липня 2001 року утворено Коломийський спеціалізований агролісгосп ОКП "Івано-Франськоблагроліс".

Івано-Франківською обласною радою 18.10.2001 прийнято рішення "Про надання в постійне користування земель лісового фонду" № 537-22/2001 згідно пункту 1 якого земельні ділянки лісового фонду із земель запасу обласної ради, які були у тимчасовому користуванні колишніх міжгосподарських лісгоспів, лісництв, колгоспів надано в постійне користування районним спеціалізованим агролісгоспам та районним підприємствам обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Івано-Франськоблагроліс".

Відповідно до додатку №1 до вищевказаного рішення Івано-Франківської обласної ради, Коломийському спеціалізованому агролісгоспу надано у постійне користування земельні ділянки лісового фонду площею 7 404.3 га.

В подальшому, Івано-Франківською обласною радою 19.04.2024 прийнято рішення № 891-30/2024 "Про реформування комунального лісового господарства Івано-Франківської області шляхом зміни засновника спеціалізованих комунальних агролісогосподарських підприємств, перейменування їх, затвердження статутів у нових редакціях, положень про наглядові ради та складу наглядових рад".

Пунктом 12 даного рішення перейменовано Коломийський спеціалізований агролісгосп ОКП Івано-Франківськоблагроліс на комунальне підприємство Коломийський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради.

Враховуючи вищевказані рішення, а також те, що згідно п.3.2.1 статуту Коломийського КП "Коломийський спеціалізований агролісгсоп Івано-Франківської обласної ради" вказане лісове господарство здійснює ведення лісового та мисливського господарства, збереження, охорона та відтворення лісових ресурсів на землях лісового фонду на земельних ділянках лісового фонду, які надані йому у постійне користування рішенням Івано-Франківської обласної ради, Коломийське КП "Коломийський спеціалізований агролісгсоп Івано-Франківської обласної ради" є постійним користувачем земельних ділянок лісового фонду обласної ради.

Відповідно до протоколу першої лісовпорядної наради з базового лісовпорядкування лісів лісогосподарських підприємств ОКП "Івано-Франківськоблагроліс" від 07.06.2012, ухвалено провести у 2012 році силами Львівської державної лісовпорядної експедиції польові лісовпорядні роботи з базового лісовпорядкування лісів в тому числі Коломийському спецагролісгоспі.

В подальшому розроблено проект організації та розвитку лісового господарства Коломийського САЛГ ОКП "Івано-Франківськоблагроліс", затвердженого державним агентством лісових ресурсів.

Коломийською окружною прокуратурою виявлено факти незаконного вилучення земельної ділянки лісового фонду, що перебуває у користуванні Коломийського КП Коломийський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради, незаконної зміни її цільового призначення та подальшої незаконної передачі у власність Отинійської селищної ради.

Так, наказом Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 09.12.2020 №42-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" передано Отинійській селищній раді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1076,3890 га, які розташовані за межами населених пунктів Отинійської селищної ради ОТГ.

Серед загальної площі земельних ділянок даним наказом, відповідно до додатку до наказу від 09.12.2020 №42-ОТГ, передано у комунальну власність земельну ділянку з кадастровим номером 2623286200:02:002:0001.

При цьому, земельна ділянка передана у власність сільської ради як земля із цільовим призначенням землі сільськогосподарського призначення.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Матеївецької сільської ради 20.05.2021 зареєстровано право власності Отинійської селищної ради на вказану земельну ділянку (об`єкт нерухомого майна - 1065407768250).

Згідно рішення Івано-Франківської обласної ради № 1414 34/2020 від 21.02.2020 "Про надання дозволу спеціалізованим агролісгоспам ОКП "Івано-Франківськоблагроліс" на розроблення технічних документацій із землеустрою" вирішено, серед іншого, надати дозвіл Коломийському спеціалізованому агролісгоспу ОКП "Івано-Франківськоблагроліс" на розроблення технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування (землі лісогосподарського призначення), які перебувають у його постійному користуванні на території Коломийського району.

Пунктом 3 даного рішення керівництву Івано-Франківського обласного комунального підприємства доручено здійснювати координацію заходів щодо укладення договорів на виконання робіт з розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), подання технічних документацій із землеустрою на затвердження обласній раді у встановленому законодавством порядку.

На підставі даного рішення Івано-Франківської обласної ради Коломийський САЛГ у 2021 році, з метою виготовлення державного акту на право постійного користування земельними ділянками лісового фонду, замовив фізичній особі-підприємцю Вітенку Михайлу Дмитровичу виготовлення документації щодо землеустрою земельних ділянок лісового фонду.

За результатами виконаної роботи ФОП Вітенко М.Д. створив електронний документ, що містить відомості про результати робіт із землеустрою та оцінки земель, які підлягають внесенню до Державного земельного кадастру та подав його Державному кадастровому реєстратору, який здійснює внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру.

Згідно результатів перевірки вказаного електронного документу державним кадастровим реєстратором 24.11.2021 складено протокол проведення його перевірки в якому вказано, що дані створеного Вітенко М.Д. електронного документу не відповідають наявним даним Держаного земельного кадастру.

В подальшому, державним кадастровим реєстратором відділу №3 управління у Звенигородському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області 27.09.2021 прийнято рішення №РВ-7101552882021 про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру.

Як вбачається з рішення, підстава його прийняття перетин земельних ділянок з ділянкою кадастровим номером 2623286200:02:002:0001, площа співпадає на 46.7185%.

Також, згідно вказаного листа-відповіді адресованого Коломийській окружній прокуратурі встановлено, що згідно матеріалів лісовпорядкування земельна ділянка з кадастровим номером 2623286200:02:002:0001 накладається на землі лісового фонду агролісгоспу в кварталі №107 виділів 2,3 Отинійської технічної дільниці. До вказаної відповіді долучено висновок щодо перевірки електронного документу з якого візуально вбачається факт накладення земельної ділянки.

Крім вказаного, про накладення земельної ділянки кадастровим номером 2623286200:02:002:0001 із землями лісового фонду свідчать викопіювання з матеріалів лісовпорядкування, як в частині картографічних матеріалів, так і в частині визначення площ виділів.

Згідно витягу з державного земельного кадастру, що долучений до реєстраційної справи земельна ділянка кадастровим номером 2623286200:02:002:0001 визначена, як землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

При цьому, орган місцевого самоврядування, якому передано земельні лісового фонду для сільськогосподарського використання, вніс до державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформацію про реєстрацію права власності на спірні земельні ділянки, як землі з цільовим призначенням землі сільськогосподарського призначення.

Відповідно до інформації, викладеної Коломийським спеціалізованим агролісгоспом у листі від 12.06.2024 №52, останній не надавав згоди на вилучення чи зміну цільового призначення вищевказаної земельної ділянки лісового фонду.

Таким чином, як вказує керівник Коломийської окружної прокуратури Івано-Франківської області, передача земельної ділянки лісового фонду з кадастровим номером 2623286200:02:002:0001, яка перебуває у постійному користуванні Коломийського КП Коломийський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради у власність органу місцевого самоврядування, із зміною цільового призначення, відбулась із значним порушеннями вимог чинного земельного та лісового законодавства.

Згідно інформації отриманої з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі розпорядження Коломийської районної державної адміністрації 26.12.2008 Отинійською селищною радою земельна ділянка кадастровим номером 2623286200:02:002:0001, площею 83.964 га на підставі відповідного договору передала в оренду фізичній особі ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

В подальшому, ОСОБА_1 07.09.2018 уклала з ТОВ "Зірка Карпат" договір суборенди земельної ділянки кадастровим номером 2623286200:02:002:0001, площею 83.964 га який дійсний до 26.05.2025.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при ухваленні рішення. Висновки суду.

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Згідно зі статтею 55 Земельного кодексу ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст. 57 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб (ч. 5 ст. 122 ЗК України).

Частиною 2 ст. 1 Лісового кодексу України вказано, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Статтею 5 Лісового кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Статтею 7 Лісового кодексу України передбачено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Відповідно до ст. 8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Згідно з п. 4 ст. 31 Лісового кодексу України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

У відповідності з п. 5 Розділу VІІІ "Прикінцеві положення" ЛК України до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, що до набрання чинності цим Кодексом передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

За ст. 45 ЛК України лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

У відповідності зі ст. 48 ЛК України у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України.

Згідно з ст. 25 Лісового кодексу України, основним завданням державного регулювання та управління у сфері лісових відносин є забезпечення ефективної охорони, належного захисту, раціонального використання та відтворення лісів.

Згідно ч. 1 ст. 57 Лісового кодексу України, зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Статтею 141 ЗК України установлено, що однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є вилучення земельної ділянки, у випадках визначених Законом.

Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації (ч.ч.3, 4 ст.142 ЗК України).

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 30 Лісового кодексу України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, районні ради у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на відповідній території: передають у власність, надають у постійне користування земельні лісові ділянки на землях спільної власності відповідних територіальних громад, власності територіальних громад міст Києва і Севастополя та припиняють права користування ними.

Згідно п. 1 ст. 33 Лісового кодексу України, сільські, селищні, міські ради у сфері лісових відносин на відповідній території: передають у власність, надають у постійне користування земельні лісові ділянки, що перебувають у комунальній власності, в межах сіл, селищ, міст і припиняють права користування ними;

Як встановлено судом, наказом Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 09.12.2020 №42-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" передано Отинійській селищній раді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1076,3890 га, які розташовані за межами населених пунктів Отинійської селищної ради ОТГ. Серед загальної площі земельних ділянок даним наказом, відповідно до додатку до наказу від 09.12.2020 №42-ОТГ, передано у комунальну власність земельну ділянку з кадастровим номером 2623286200:02:002:0001.

При цьому, згідно матеріалів справи, земельна ділянка з кадастровим номером 2623286200:02:002:0001 накладається на землі лісового фонду агролісгоспу в кварталі №107 виділів 2,3 Отинійської технічної дільниці. Площа перетину земельних ділянок лісового фонду з ділянкою кадастровим номером 2623286200:02:002:0001, співпадає на 46.7185%.

Згідно витягу з державного земельного кадастру, земельна ділянка кадастровим номером 2623286200:02:002:0001 визначена, як землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні документи, які свідчили б про вилучення спірної земельної ділянки та зміну її цільового призначення в порядку передбаченому нормами Земельного та Лісового кодексів України.

Отже, Головним управлінням Держгеокадастру в ІваноФранківській області здійснено формування та передачу спірної земельної ділянки державної власності у комунальну власність, при цьому, як вище встановлено судом, земельна ділянка з кадастровим номером 2623286200:02:002:0001 накладається на землі лісового фонду, які перебували у постійному користуванні Коломийського САЛГ.

Наведене свідчить про те, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 2623286200:02:002:0001 є незаконно сформованою.

За наведених обставин, суд дійшов до висновку про те, що Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області поза межами своєї компетенції та поза волею належного власника - держави в особі Івано-Франківської обласної ради, з незаконною зміною цільового призначення вилучило із власності держави та постійного користування спірну земельну ділянку в частині, що накладаються із земельними ділянками лісового фонду та передало у комунальну власність Отинійській селищній раді.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні за змістом висновки наведені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16).

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Статтею 373 Цивільного кодексу України визначено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною 1 ст. 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина 2 статті 152 Земельного кодексу України).

Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном про повернення його з чужого незаконного володіння.

Разом з цим, негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Вказаний спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Враховуючи, що уповноваженим органом державної виконавчої влади рішення про вилучення спірної земельної ділянки та передачу її у комунальну власність не приймалось, відтак право постійного користування та дійсного володільця земельною ділянкою до цього часу у законний спосіб не припинено, що вказує на те, що право комунальної власності на спірну ділянку у відповідача не виникло, тому ефективним способом захисту, спрямованим на усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - є негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного власника відповідних земельних ділянок.

Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові.

Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові.

У свою чергу, наявність зареєстрованого права власності перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню майном державної власності.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 363/2877/18, від 16.02.2022 у справі №363/669/17, від 18.01.2023 у справі №369/10847/19, зайняття земельних ділянок, зокрема, шляхом часткового накладання, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цим майном. У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном. При цьому, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Частиною 2 ст. 152 ЗК України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно ст. 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

За змістом ч. 1 ст. 24 вищевказаного Закону державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

За приписами статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки і набуття нею статусу об`єкта цивільних прав пов`язується законодавством з визначенням її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до частини 13 статті 79-1 Земельного кодексу України та частини 10 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується, зокрема, в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Частиною 10 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" передбачено, що ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

За визначенням, наведеним в п. 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав проводиться шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини 3 статті 26 вказаного Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Таким чином, для усунення перешкод власнику державі в особі Івано-Франківської обласної ради у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою та відновлення становища, що існувало до порушення, необхідним є скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, що, у свою чергу, відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки.

При цьому, скасування державної реєстрації земельної ділянки призведе до припинення її існування як об`єкта цивільних прав, який було сформовано незаконно.

Як встановлено судом, Отинійська селищна рада вимоги по справі визнає.

З огляду на встановлені судом обставини справи, керівником Коломийської окружної прокуратури Івано-Франківської області обрано належний та ефективний спосіб захисту, оскільки задоволення вимог про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку забезпечить поновлення порушених прав та інтересів держави у сфері охорони та збереження об`єктів лісового фонду.

Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст.86 ГПК України).

Суд зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За наведеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Судові витрати.

Склад та порядок розподілу судових витрат визначено Главою 8 Розділу I ГПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, враховуючи те, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі, судовий збір слід покласти на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов керівника Коломийської окружної прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної ради до Отинійської селищної ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Комунального підприємства "Коломийський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради" та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Зірка Карпат" про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку - задовольнити.

Усунути перешкоди власнику державі в особі Івано-Франківської обласної ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 2623286200:02:002:0001, площею 83.964 га, шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2623286200:02:002:0001, площею 83.964 га.

Усунути перешкоди власнику державі в особі Івано-Франківської обласної ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 2623286200:02:002:0001, площею 83.964 га, шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державну реєстрацію права власності Отинійської селищної ради на земельну ділянку з кадастровим номером 2623286200:02:002:0001, площею 83.964 га, припинивши право власності Отинійської селищної ради на вказану земельну ділянку.

Стягнути з Отинійської селищної ради, вул. Шевченка, буд. 2, смт. Отинія, Коломийський район, Івано-Франківська область, 78223 (ідентифікаційний код 04356705) на користь Івано-Франківської обласної прокуратури, вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, 76604; ідентифікаційний код 03530483 (отримувач: Івано-Франківська обласна прокуратура, ЄДРПОУ 03530483; Рахунок (IBAN) UA668201720343120001000003924, в ДКСУ, м. Київ, МФО 820172) 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) грн 80 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 07.02.2025.

Суддя Неверовська Л.М.