Ухвала

від 28.01.2025 по справі 912/1046/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 912/1046/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Литвина П. В. (адвокат),

відповідача - Руденка Т. В. (адвокат),

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 27.06.2024 (суддя Глушков М.С.) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2024 (головуючий - Кощеєв І. М., судді Дармін М. О., Чус О. В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"

до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Кіровоградгаз"

про стягнення 488 778 545,23 грн.

ВСТАНОВИВ:

23.04.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (далі - ТОВ "ГПК "Нафтогаз України", Постачальник позивач) звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Кіровоградгаз" (далі - АТ "Оператор ГРС "Кіровоградгаз", Споживач, відповідач) про стягнення з відповідача 488 778 545,23 грн, з яких: 319 462 960,75 грн основного боргу, 43 981 130,90 грн пені, 105 103 257,74 грн інфляційних втрат, 3 % річних у сумі 20 231 195,84 грн, посилаючись на положення статей 509, 549, 610- 612, 625, 629, 714 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 20, 173- 175, 193, 216, 230- 232, 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Позовна заява обґрунтовується невиконанням Споживачем своїх договірних зобов`язань з оплати вартості природного газу, поставленого позивачем як постачальником "Останьої надії" в період з 01.11.2021 до 31.12.2021 (далі - спірний період), внаслідок чого в АТ "Оператор ГРС "Кіровоградгаз" утворилася заборгованість у спірній сумі, на яку Постачальником було нараховано пеню, інфляційні втрати та 3 % річних за відповідні періоди прострочення.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 27.06.2024, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2024, позов задоволено частково. Стягнуто з АТ "Оператор ГРС "Кіровоградгаз" на користь ТОВ "ГПК "Нафтогаз України" 319 462 960,75 грн основного боргу, 21 990 565,45 грн пені, 105 103 257,74 грн інфляційних втрат і 3 % річних у сумі 20 231 195,84 грн. У задоволенні решти позовних вимог (про стягнення 21 990 565,45 грн пені) відмовлено.

Рішення та постанова мотивовані обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог, однак у підсумку суд першої інстанції застосував положення частини 3 статті 551 ЦК України, частини 1 статті 233 ГК України щодо можливості зменшення розміру неустойки до її розумного розміру, а саме зменшив з власної ініціативи розмір стягуваної суми пені на 50 % з огляду на те, що:

1) відповідне зменшення пені є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань і проявом оптимального балансу між інтересами кредитора і боржника, що узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, а також є засобом недопущення використання пені як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов`язань;

2) окрім пені, позивач нарахував на суму основного боргу 3 % річних та інфляційні втрати, які є обґрунтованими та в певній мірі компенсують знецінення несплачених відповідачем коштів у період прострочення оплати.

Водночас суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача про відсутність підстав для застосування норм статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, оскільки суд першої інстанції обґрунтовано послався на те, що вказані норми права дають право суду зменшити розмір нарахованих за договором штрафних санкцій, зокрема, ГК України вказує на неспівмірність розміру неустойки з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення (див. пункт 28 постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20). Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій.

Крім того, апеляційний суд не взяв до уваги викладені в запереченнях на клопотання відповідача про зменшення розміру пені доводи позивача про те, що через запровадження в державі воєнного стану та несвоєчасної оплати замовниками отриманих послуг, Постачальник зазнав збитків, позаяк вказані обставини жодним чином не залежали від волевиявлення відповідача, а спричинені незалежними від сторін іншими обставинами.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "ГПК "Нафтогаз України" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 21 990 565,45 грн пені та ухвалити нове рішення про задоволення позову в цій частині.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.12.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ГПК "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 27.06.2024 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2024 у справі № 912/106/24 та призначено її до розгляду на 28.01.2025.

На обґрунтовування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування положень частини 3 статті 551 ЦК України та частини 1 статті 233 ГК України в подібних правовідносинах (у контексті відсутності підстав для зменшення судом розміру пені в разі наявності заборгованості позивача по заробітній платі та податкового боргу), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14.

АТ "Оператор ГРС "Кіровоградгаз" у відзиві на касаційну скаргу просить її залишити без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі фактичні обставини:

- між ТОВ "ГПК "Нафтогаз України" (Постачальник) та АТ "Оператор ГРС "Кіровоградгаз" (Споживач) укладено договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" (далі - договір постачання), який за своїм змістом відповідає типовому договору, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30.09.2015 № 2501;

- пунктом 2.3 договору постачання передбачено, що відносини сторін, що є предметом цього договору, але не врегульовані ним, регулюються згідно з ЦК України, Законом України "Про ринок природного газу", Правилами постачання, Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493 (далі - Кодекс газотранспортної системи), Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494 (далі - Кодекс газорозподільних систем);

- згідно з пунктами 1.1, 3.1- 3.3 договору постачання, Постачальник зобов`язується постачати природний газ Споживачу в необхідних для нього об`ємах (обсягах), а Споживач зобов`язується своєчасно сплачувати Постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором. Постачання природного газу Споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів Постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Підстави для здійснення Постачальником постачання природного газу Споживачу визначені положеннями Правил постачання. Період безперервного постачання природного газу Постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу Споживачу Постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору;

- у пунктах 4.1- 4.5 договору постачання сторони погодили, що Постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою Постачальником на своєму сайті. Така ціна визначається Постачальником відповідно до розділу VI Правил постачання. Нова ціна є обов`язковою для Сторін з дня, наступного за днем її оприлюднення Постачальником на власному сайті. Об`єм (обсяг) постачання природного газу Споживачу за розрахунковий період визначається за даними Оператора ГРМ/Оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані Споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу. Постачальник зобов`язаний надати Споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між Постачальником і Споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено). Споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий Постачальником, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу. У разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу;

- відповідно до пунктів 11.1, 11.3 договору постачання цей договір набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою Оператора ГТС днем початку постачання природного газу Споживачу в Реєстрі споживачів Постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цього договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу Постачальником. Протягом строку дії договору Споживач має право укласти договір постачання природного газу з іншим постачальником. У такому випадку цей договір достроково припиняється по завершенню газової доби, що передує газовій добі початку постачання новим постачальником (згідно з даними інформаційної платформи Оператора ГТС);

- ТОВ "ГПК "Нафтогаз України" оформило рахунок № 2669 на оплату за грудень 2021 року (з 01.12.2021 по 31.12.2021) на суму 319 462 960,75 грн та рахунок № 36025 на оплату за листопад 2021 року (з 01.11.2021 по 30.11.2021) на суму 120 247 809,68 грн, які 15.01.2022 направило на адресу АТ "Оператор ГРС "Кіровоградгаз" засобами поштового зв`язку;

- сторонами підписано акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2021 № 23308 та від 31.12.2021 № 32032;

- відомості щодо ціни на природний газ за спірний період розміщено на сайті ТОВ "ГПК "Нафтогаз України";

- на підтвердження включення АТ "Оператор ГРС "Кіровоградгаз" до реєстру споживачів постачальника "останньої надії" в спірному періоді (01.11.2021-31.12.2021) та об`ємів споживання газу у зазначений період матеріали справи містять: лист оператора ГТС від 25.11.2022 № ТОВВИХ-22-12812 з інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56X2000000000016, інформацію щодо закріплення споживача з ЕІС-кодом 56X2000000000016 в Реєстрі споживачів постачальників та алокації, інформацію Оператора ГРМ/Оператора ГТС щодо споживачів, які були зареєстровані в реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" (форма № 10), повідомлення про споживачів у зоні ліцензійної діяльності оператора ГРМ, які були у попередній газовій добі зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії".

Згідно з частинами 1-2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Оскільки вимоги поданої касаційної скарги стосуються незгоди позивача з оскаржуваними судовими рішеннями саме в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 21 990 565,45 грн пені, то їх касаційний перегляд здійснюється лише у відповідній частині позову.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 912/1046/24 з огляду на таке.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

ГПК України визначено процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду. Тому незалежно від того, чи перераховані усі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої в цій справі відступив Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду (аналогічні висновки викладено в пунктах 9.27, 9.28 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19).

У пунктах 7.25- 7.31, 7.42, 7.43 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 (предмет позову - стягнення пені та штрафу за прострочення виконання договірних зобов`язань), тобто зі спору, що виник з подібних правовідносин, сформульовано такі висновки щодо комплексного застосування положень статті 3, частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, які наразі є останньою правовою позицією при вирішенні подібних спорів:

"7.25. Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

7.26. Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

7.27. З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

7.28. При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

7.29. Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

7.30. Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).

7.31. Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

7.42. Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25- 7.30).

А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

7.43. Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України".

Колегія суддів наголошує на тому, що зміст оскаржуваних рішення та постанови переконливо свідчить, що при їх ухваленні суди першої та апеляційної інстанцій, керуючись частиною 4 статті 236 ГПК України, належним чином врахували викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 висновки щодо застосування норм частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України в подібних правовідносинах, які наразі є останньою правовою позицією при вирішенні аналогічних господарських спорів.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Таким чином, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Колегія суддів відхиляє твердження скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування положень частини 3 статті 551 ЦК України та частини 1 статті 233 ГК України (у контексті відсутності підстав для зменшення судом розміру пені в разі наявності заборгованості позивача по заробітній платі та податкового боргу), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні правовідносини в цій справі та зазначеній скаржником справі не є подібними з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаної правової позиції як нерелевантної для вирішення цього спору.

Так, на відміну від цієї справи, під час розгляду якої суд першої інстанції, достеменно встановивши обставини прострочення Споживачем терміну сплати вартості поставленого позивачем природного газу та зумовленого цим застосування до порушника штрафної санкції у виді пені, дійшов правильного висновку про наявність передбачених частиною 3 статті 551 ЦК України та статтею 233 ГК України підстав для зменшення в межах дискреційних повноважень суду розміру стягуваної з боржника пені на 50 % грн, що свідчить про дотримання оптимального балансу між інтересами боржника і кредитора, ухвалюючи постанову від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 (предмет позову - стягнення заборгованості за договором поставки), якою було залишено без змін судові рішення судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (далі - ВАТ "Запоріжжяобленерго") про стягнення з Концерну "Міські теплові мережі" пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань та відмову в задоволенні клопотання відповідача про зменшення пені на 90 % на підставі статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що зі змісту наведених норм випливає, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені. Таким чином, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін, що і було здійснено судами в зазначеній справі.

Верховний Суд у справі № 908/1453/14 виходив передусім із того, що суд першої інстанції, врахувавши скрутний (критичний) фінансово-господарський стан ВАТ "Запоріжжяобленерго" (стягувача), зумовлений наявністю заборгованості позивача із заробітної плати та податкового боргу, а також фінансове становище відповідача, дійшов обґрунтованого висновку, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, про те, що в цьому випадку суд не може надати перевагу відповідачу (боржнику). Отже, з`ясувавши всі обставини справи та взявши до уваги майновий стан обох сторін, суди попередніх судових інстанцій дійшли правомірного висновку, що в цьому випадку відсутні підстави для зменшення розміру стягуваної пені.

Натомість суди попередніх інстанцій під час розгляду справи № 912/1046/24 з огляду на встановлені фактичні обставини нарахування позивачем на суму основного боргу, окрім пені, 3 % річних та інфляційних втрат, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених відповідачем коштів у період прострочення, врахувавши фінансовий стан відповідача, необхідність дотримання балансу майнових та інших інтересів сторін і засад справедливості і розумності, дійшли висновку як про обґрунтованість позовних вимог, так і про можливість та допустимість зменшення вдвічі суми пені, заявленої до стягнення Постачальником.

Суд касаційної інстанції також відхиляє посилання скаржника на викладені в постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 загальні висновки про необхідність об`єктивної оцінки того, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання), оскільки, по-перше необхідність відповідної оцінки судом випливає з положень статті 86 ГПК України, а, по-друге, винятковість випадків для визначення підстав зменшення розміру стягуваної пені має встановлюватися та оцінюватися господарським судом у залежності від конкретних фактичних обставин кожної розглядуваної справи, які (обставини) у справі № 908/1453/14 та в цій справі не є однаковими.

Колегія суддів наголошує, що схожі за змістом висновки викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Верховного Суду від 22.11.2019 у справі № 922/937/19 (за участю Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України")), від 30.03.2021 у справі № 902/538/18 (за участю АТ "НАК "Нафтогаз України") та від 05.07.2022 у справі № 904/5369/21 (за участю АТ "НАК "Нафтогаз України") зі спорів, що виникли з подібних правовідносин постачання природного газу.

Натомість колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на обґрунтування своїх заперечень на висловлену в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16 правову позицію про те, що відповідач не обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов`язань, зокрема, шляхом перенесення оплати, взаємозаліку, залучення кредитних коштів, зменшення власних витрат тощо, оскільки під час розгляду справи № 922/1010/16 питання про зменшення розміру стягуваної пені відповідачем (боржником) взагалі не порушувалося та судами не вирішувалося, а часткова відмова в задоволенні позовних вимог про стягнення 8 057 005,76 грн пені мотивована виключно тим, що продавець має право на нарахування пені за період з 20.07.2015 по 02.11.2015, а нарахування позивачем пені за більший період (з 20.01.2015 по 02.11.2015) не відповідає приписам частини 6 статті 232 ГК України у частині 6-місячного строку нарахування пені та умовам договору № 13-229-Н. Отже, правове регулювання та фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, у справах № 922/1010/16 і № 912/1046/24 не є однаковими, а самі правовідносини у вказаних справах не є подібними, що виключає врахування висновків Верховного Суду у справі № 922/1010/16 до спірних правовідносин за участю АТ "НАК "Нафтогаз України" та АТ "Оператор ГРС "Кіровоградгаз".

Отже, в цій справі та в справі № 908/1453/14, на постанову Верховного Суду в якій посилається позивач у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.

Наведене вище переконливо свідчить про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин і зумовлене цим їх неоднакове правове регулювання у справі № 912/1046/24 та в справі № 908/1453/14.

У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та в справі, на постанову Верховного Суду в якій посилається скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.

Зважаючи на те, що наведена підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наразі не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження позивачем не зазначалися та не обґрунтовувалися у поданій касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "ГПК "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 27.06.2024 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2024 у справі № 912/1046/24 на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 27.06.2024 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2024 у справі № 912/1046/24 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай