Постанова

від 29.01.2025 по справі 924/1014/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 924/1014/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Случа О.В.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

Офісу ГП - Ющенко М.А.

позивача 1 - Барда С.Ю., Балтак Д.О.

позивача 2 - Маркітан А.В.

відповідача 1 - Чубенко С.В.

відповідача 2 - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2024 (у складі колегії суддів: Маціщук А.В. (головуючий), Бучинська Г.Б., Василишин А.Р.)

за позовом Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі:

1. Міністерства оборони України,

2. Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький

до: 1. Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України,

2. Приватного підприємства "Кьюейді"

про визнання недійсним договору про реконструкцію казарми під багатоквартирний житловий будинок,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону (надалі -Прокурор, Скаржник) звернувся з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (надалі - МОУ, Позивач 1), Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький (надалі - КЕВ, Позивач 2) до Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України (надалі - Управління, Відповідач 1), Приватного підприємства "Кьюейді" (надалі - ПП "Кьюейді", Відповідач 2) про визнання недійсним договору про реконструкцію казарми під багатоквартирний житловий будинок від 14.09.2020 № 1/17, укладеного між Управлінням та ПП "Кьюейді" (надалі - Договір).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Управлінням укладено оспорюваний договір з перевищенням наданих йому повноважень і всупереч законодавству, що регламентує порядок використання земель оборони, порядок, організацію будівництва (в тому числі реконструкцію) житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами договорів про спільну діяльність, зокрема без погодження МОУ. За позицією Прокурора, внаслідок укладення оспорюваного Договору фактично відбулося вибуття з державної форми власності земельної ділянки орієнтовною площею 0,3 га, яка знаходиться на території військового містечка НОМЕР_1 Хмельницького гарнізону по АДРЕСА_1.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 20.03.2024 позовні вимоги задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що оспорюваний Договір за своїм змістом є договором про спільну діяльність у розумінні статей 1130, 1131 Цивільного кодексу України, а отже, Управління не було наділено повноваженнями на його самостійне укладення, що зумовлювало необхідність попереднього погодження відповідно до встановленої процедури. Суд також зазначив, що для укладення такого правочину Управління мало звернутися до органу управління (МОУ) з поданням документів, передбачених Порядком укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №296 (надалі - Порядок №296), що не було реалізовано Управлінням.

Додатково суд зауважив, що всупереч вимогам наказу МОУ від 05.06.2019 № 824, яким затверджено Положення про організацію будівництва об`єктів у МОУ та Збройних Силах України (надалі - ЗСУ) Управління не отримало довіреність від МОУ на виконання функцій замовника будівництва об`єктів ЗСУ, а отже, не мало повноважень на їх передання ПП "Кьюейді".

2.2. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2024 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Обґрунтовуючи постанову апеляційний суд дійшов висновку, що оспорюваний Договір не є договором про спільну діяльність, натомість має ознаки змішаного договору та містить елементи зобов`язальних правовідносин у сфері підряду як реконструкції об`єкта будівництва, інвестиційного договору та інших зобов`язальних правовідносин, у зв`язку із цим не допущено порушення порядку його укладення, вимог земельного законодавства при його укладенні. Одночасно суд апеляційної інстанції зазначив, що договір укладено Управлінням за наявності повноважень для організації будівництва/реконструкції об`єкта та з обсягом цивільної дієздатності, а МОУ погодило спірний договір у формі мовчазного схвалення, оскільки оборонне відомство було обізнане про укладення оспорюваного договору. Крім того, суд виснував, що строк дії договору закінчився, тому відповідно права й обов`язки сторін за договором є припиненими.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Прокурор просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2024, залишивши в силі рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.03.2024.

3.2. Ухвалою Суду від 18.11.2024 відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. При зверненні з касаційною скаргою Скаржник посилається на неправильне застосування судами:

- статей 1130, 1131 Цивільного кодексу України без урахування висновків, щодо тлумачення даних норм, викладених у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 910/4501/17, від 20.06.2023 у справі № 922/2952/21, від 07.11.2023 у справі № 910/5188/22, від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21, від 27.07.2022 у справі № 910/7966/21, від 03.11.2020 у справі № 920/611/19, від 16.01.2020 у справі № 922/1362/17, від 11.07.2019 у справі № 910/10673/18, від 08.05.2018 у справі № 908/852/17, від 14.08.2018 у справі № 910/15151/17, від 07.06.2022 у справі № 916/3351/20, від 14.12.2022 у справі № 916/1674/18, від 04.06.2024 у справі № 910/11425/21, щодо належної кваліфікації правочину як договору спільної діяльності;

- статей 215, 217 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 916/1674/18, від 20.07.2021 у справі № 911/1605/20, від 23.11.2021 у справі № 911/604/19, від 29.09.2022 у справі № 918/351/21 (918/672/21), від 08.02.2023 у справі № 915/997/21, від 17.06.2021 у справі № 761/12692/17, стосовно особливостей розгляду спорів про визнання недійсними правочинів, зокрема дослідження питання щодо наявності повноважень у особи на вчинення такого правочину;

- статті 599 Цивільного кодексу України, статті 202 Господарського кодексу України, без урахування висновків, щодо застосування даних норм, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17, від 27.11.2018 року у справі № 905/1227/17, у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 201/7705/19, що закінчення строку дії правочину не впливає на можливість визнання його недійсним.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. На підставі рішення виконавчого комітету Хмельницької районної ради депутатів трудящих від 23.12.1975 № 277-в Хмельницькій квартирно-експлуатаційній частині району (наразі - КЕВ) видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 2487,6 га.

4.2. У межах даного державного акту знаходиться будівля казарми № за ГП 45/26, а саме: на території військового містечка № НОМЕР_1 Хмельницького гарнізону за адресою: АДРЕСА_1.

4.3. 25.12.2002 будівля даної казарми на підставі титульного списку Управління Західного оперативного командування від 18.11.2002 тимчасово передана від військової частини НОМЕР_2 до приватної фірми "Дом" з метою реконструкції під житло, що підтверджується актом прийому-передачі будівель, споруд на території військового містечка від 25.12.2002.

4.4. Наказом Державного секретаря МОУ №24 від 17.06.2003 затверджено Положення про Управління та уповноважено Відповідач 1 здійснювати функції замовника капітального будівництва в Збройних Силах України в Вінницькій, Рівненській, Житомирській та Хмельницькій областях.

4.5. На виконання наказу начальника Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України від 21.01.2004 № 7 "Про передачу функцій замовника будівництва та об`єктів незавершеного будівництва від квартирно-експлуатаційного управління Західного оперативного командування" 15.12.2004 на підставі акту передачі-прийняття незавершеного будівництвом об`єкта - "Реконструкція казарми (інвентарний № за генпланом військового містечка - 45/26) під житловий будинок на 36 квартир у АДРЕСА_1" за шифром - 14/02, затвердженого Департаментом капітального будівництва та управління фондами МОУ від 23.12.2004, Управлінням (квартирно-експлуатаційним) Західного оперативного командування передано незавершений будівництвом об`єкт до Управління.

4.6. Як вбачається із зазначеного вище акту, об`єкт знаходиться у державній власності в управлінні МОУ, рахується на обліку КЕУ Західного ОК, яке виконувало функції замовника його будівництва, і за визначеним вище наказом об`єкт передається Управлінню, яке за цим наказом визначається правонаступником КЕУ Західного ОК по об`єкту, і якому передаються функції замовника його будівництва. Земельна ділянка під будівництво Об`єкта (реконструкцію) знаходиться на землях оборони - військового містечка № НОМЕР_1 Хмельницького військового гарнізону.

Також в акті встановлено, що дозвіл на виконання на об`єкті будівельно-монтажних робіт (в т.ч. з розбирання існуючих конструкцій) наданий не був. У зв`язку з відсутністю затвердженої проектно-кошторисною документації на будівництво (реконструкцію) об`єкта, споруди, які входять до складу об`єкта, не визначені. Основні характеристики об`єкта також не визначені.

4.7. Наказом директора департаменту капітального будівництва МОУ №12 від 12.03.2011 закріплено за Управлінням: Вінницьку, Житомирську, Рівненську, Тернопільську, Хмельницьку та Чернівецьку області.

4.8. Наказом директора департаменту капітального будівництва №32 від 09.10.2012 внесено зміни до наказу директора департаменту капітального будівництва МОУ від 12.03.2011 №12, згідно яких за Управлінням закріплена: Вінницька, Житомирська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька, Івано-Франківська області.

4.9. Наказом МОУ № 21-ДП від 25.07.2014 тимчасове виконання обов`язків начальника Управління покладено на начальника виробничо-технічного відділу Управління Лукіянчука Сергія Миколайовича (за його згодою).

4.10. 27.12.2019 комісією щодо реконструкції будівлі НОМЕР_1/26 по АДРЕСА_1 прийнято рішення про підготовку конкурсної документації та надання оголошення в друкованих органах (протокол засідання комісії від 27.12.2019).

4.11. Згідно з бухгалтерської довідки за липень 2020 року (від 10.07.2020) за підписом ТВО начальника Управління Лукіянчука С.М. відповідно до висновку суб`єкта оціночної діяльності ПП "Вінекспертпроект" (Сертифікат № 229/18 від 16.03.2018) Управлінням оприбутковується на балансовому рахунку 151 "Капітальне будівництво" об`єкт "Незавершене будівництво будівлі казарми № НОМЕР_3 військового містечка НОМЕР_1 загальною площею 4083,0 кв. м по АДРЕСА_1" (шифр РК/14/02), загальною вартістю 1774797,00 грн.

4.12. На замовлення Управління Приватним підприємством "Вінекспертпроект" складено звіт про незалежну оцінку незавершеного будівництва будівлі казарми № НОМЕР_3 військового містечка НОМЕР_1 загальною площею 4083,0 кв. м, що належить державі Україна в особі МОУ та знаходиться на обліку Управління від 04.08.2020, згідно якого вартість об`єкта оцінки станом на 10.07.2020 становить 1774797,00 грн (витяг зі звіту наданий Управлінням (лист від 02.08.2023 №142/ДУ-23) на запит Прокурора від 08.06.2023 №181ви-23).

4.13. У газеті "Є" від 29.07.2020 №26 (1882) Управлінням розміщено оголошення про участь в конкурсі з реконструкції казарми під багатоповерховий житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

4.14. Як вбачається із протоколу розкриття пропозицій по реконструкції казарми під багатоквартирний житловий будинок по АДРЕСА_1 конкурсні пропозиції: ПП "Кьюейді", ПП "Чернецьк транс груп", ФОП Капцевич Сергій Євгенович.

4.15. Згідно з протоколом оцінки конкурсних пропозицій з реконструкції казарми під багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_1 від 31.08.2020, за результатами оцінки конкурсних пропозицій встановлено найкращою конкурсну пропозицію ПП "Кьюейді".

4.16. 14.09.2020 між Управлінням в особі тимчасово виконуючого обов`язки начальника Лукіянчука С.М., який діяв на підставі Положення про Управління, затвердженого наказом Державного секретаря МОУ від 17.06.2003 № 24, та ПП "Кьюейді" укладено Договір.

4.17. Відповідно до пункту 1.1. предметом Договору є співпраця і участь сторін у реконструкції казарми (за ГП № 45/26) під багатоквартирний житловий будинок по АДРЕСА_1 (надалі - Об`єкт), передача Управлінням ПП "Кьюейді" передбачених цим договором функцій замовника щодо проектування, реконструкції (будівництва), реалізації майнових прав на об`єкти нерухомого майна, що будуть створені у майбутньому, введення в експлуатацію, оформлення права власності.

4.18. Пунктами 2.1., 2.3. Договору передбачено, що проектна загальна площа об`єкта реконструкції (будівництва) орієнтовно складає 2 972 кв. м. Фактична площа буде встановлена на підставі обмірів, виконаних сертифікованим спеціалістом з технічної інвентаризації (виготовлення технічної документації на нерухомість) після завершення реконструкції (будівництва) та прийняття Об`єкта в експлуатацію. Об`єкт буде розміщено на земельній ділянці орієнтовною площею 0,3 га, що розташована по АДРЕСА_1.

4.19. За змістом пункту 3.1. Договору Управління за довіреністю МОУ має пріоритетне право участі у фінансуванні реконструкції (будівництва) Об`єкту за умови передбачення та виділення фінансового ресурсу на реконструкцію (будівництво) цього об`єкту у відповідному бюджетному році за рахунок державних капітальних вкладень за бюджетною програмою КПКВ 2101190 "Будівництво (придбання) житла для військовослужбовців ЗСУ. При цьому кількість квадратних метрів загальної площі житла, що підлягає отриманню Управлінням після завершення реконструкції, визначається за опосередкованою вартістю новозбудованого житла для Хмельницької області, яка встановленим порядком визначена Мінрегіонбудом на момент здійснення фінансування (пайового внеску).

4.20. Згідно з пунктом 3.4. Договору після завершення реконструкції, введення Об`єкта в експлуатацію та підписання Акта приймання-передачі та розподілу Об`єкта, Управління підлягає безумовному отриманню загальної площі житла (квартир) для заселення військовослужбовцями ЗСУ в кількості 170 кв. м.

4.21. Пунктом 3.7. Договору передбачено, що після завершення реконструкції, введення Об`єкта в експлуатацію та підписання акта приймання-передачі та розподілу Об`єкта, ПП "Кьюейді" набуває право власності на весь Об`єкт без урахування тієї частини, яка за умовами договору передається Управлінню.

4.22. У пункті 6.1. Договору передбачено, що він набирає чинності з моменту його підписання і діє до виконання сторонами зобов`язань за договором або його дострокового припинення відповідно до умов договору, але не пізніше 30.12.2022.

4.23. Договір підписаний сторонами (від Управління - ТВО начальника Управління МОУ Лукіянчук С.М., від ПП "Кьюейді" - директор Панасюк Д.В.) та скріплений їх печатками.

4.24. Згідно з висновком про технічний стан основних конструкцій казарми АДРЕСА_1, складеного Хмельницьким проектним інститутом "Цивільпромбуд" у 2020 році деформація (осадка) зовнішньої стіни в лівій частині головного фасаду, яка пройшла в перші поки експлуатації будинку, свідчить про недостатню несучу здатність ґрунтів основи фундаментів, вплив замочування на характеристики ґрунту, тому у зв`язку з підняттям рівня ґрунтових вод деформації будівлі можуть значно зрости (зміна консистенції суглинків) внаслідок зниження несучої здатності ґрунту. В цілому будівля відноситься до стану будівлі IV - аварійний. У будівлі несучі та огороджувальні конструкції відповідають стану конструкцій IV (аварійний).

4.25. Згідно з рішенням розрахункової палати від 24.05.2022 №11-2 про розгляд звіту про результати аудиту ефективності використання коштів державного бюджету, виділених МОУ на будівництво (придбання) житла для військовослужбовців ЗСУ; План усунення порушень і недоліків за підсумками аудиту ефективності використання бюджетних коштів, виділених МОУ будівництво (придбання) житла для військовослужбовців ЗСУ у 2020-2021 роках, проведеного Розрахунковою палатою, затверджений заступником МОУ 04.07.2022; План організації будівництва житла для військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей за небюджетні кошти, затверджений начальником Головного управління капітальних вкладень 02.03.2023.

4.26. Листами 27.04.2023 № 15-62ВИХ-23, від 08.06.2023 № 15-181ВИХ-23 та № 15-182ВИХ-23 Прокурор звернувся до МОУ та Управління з метою витребування інформації щодо обставин укладення оспорюваного Договору, а також з метою встановлення наявності підстав для застосування представницьких повноважень щодо захисту порушених інтересів держави.

4.27. Головне управління капітальних вкладень МОУ (листи від 23.05.2023 № 1786/1696, від 19.07.2023 № 1786/2575) повідомило Прокурора, що Договір укладено Управлінням не від імені МОУ, а відповідно до Положення про Управління, як самостійним господарюючим суб`єктом, МОУ не є стороною договірних зобов`язань. Одночасно зазначено, що згідно з пунктом 7 постанови Кабінету Міністрів України № 466 від 13.04.2011 реконструкція, реставрація або капітальний ремонт об`єктів будівництва на відповідних землях державної чи комунальної власності можуть здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою. За інформацією наданою Управлінням, у 2020 році останнім самостійно проведено конкурс з відбору пропозицій на реконструкцію казарми під багатоквартирний житловий будинок по АДРЕСА_1.Також вказує, що за інформацією наданою Центральним управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики ЗСУ об`єкт реконструкції перебуває на балансі Управління. Земельна ділянка на якій розташований об`єкт надана Хмельницькій квартирно-експлуатаційний частині (району) відповідно до державного акту від 23.12.1975. Дозвіл на реконструкцію об`єкта, а також вибуття (відчуження) його з державної власності внаслідок реконструкції у Головному управлінні відсутні. Рішення щодо добровільної відмови від земельної ділянки, на якій розташований об`єкт, КЕВ, як користувачем земельної ділянки, не приймалося. Також проінформувало Прокурора, що питання щодо вжиття заходів претензійно-позовного характеру стосовно розірвання або визнання недійсним Договору в судовому порядку не здійснювалось.

4.28. На запит Прокурора від 27.04.2023 №15-63вих.23 Управління листом від 15.05.2023 № 74/ДУ-23 повідомило, що у 2020 році ним проведено конкурс на реконструкцію казарми під багатоквартирний житловий будинок по АДРЕСА_1. Процедура проведення зазначеного конкурсу не підпадає під норми та вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 №715. Зазначає, що МОУ відомо про укладення договору від 14.09.2020 №1/17 з моменту його підписання. Управління вказує, що на його балансі перебуває об`єкт незавершеного будівництва з реконструкції казарми, який згідно з пунктом 7 постанови Кабінету Міністрів України №466 від 13.04.2011 не потребує права власності чи користування земельною ділянкою. Земельна ділянка орієнтовною площею 0,3 га по по АДРЕСА_1 не відведена, землевпорядна документація не оформлена та не має відповідного кадастрового номера. Також зазначено, що відповідно до Положення Управління, затвердженого наказом Державного Секретаря МОУ №24 від 17.06.2003 та наказу МОУ від 25.07.204 № 21-ДП ТВТ начальника Управління - Лук`янчуку С.М. надано повноваження щодо укладення будь-яких угод (договорів), які не суперечать чинному законодавству України.

4.29. У листі від 05.09.2023 за №15-378ВИХ-23 Прокурор просив КЕВ, з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді, повідомити чи вживав КЕВ заходів щодо захисту та поновлення інтересів держави шляхом визнання в судовому порядку недійсним Договору.

4.30. Листом від 07.09.2023 за №577/3/2089 КЕВ повідомив про відсутність Договору, дозволів щодо реконструкції вказаного об`єкту, а також вибуття (відчуження) його з державної власності. Також було повідомлено, що рішення щодо добровільної відмови від земельної ділянки, на якій розташована будівля, КЕВ не приймалося. Враховуючи зазначене, заходи щодо захисту та поновлення інтересів держави шляхом визнання в судовому порядку недійсним Договору не вживалися.

4.31. Прокурор листом від 05.09.2023 №15-379ВИХ-23 повідомив МОУ про підготовку позову в інтересах держави в особі МОУ та КЕВ про визнання недійсним Договору, який буде пред`явлено до Господарського суду Хмельницької області.

З листом аналогічного змісту від 11.09.2023 за №15-393ВИХ-23 Прокурор звернувся до КЕВ.

4.32. У листі від 13.09.2023 за № 577/2/3053 КЕВ повідомив Прокурора, що не заперечує проти рішення щодо підготовки позову та в межах своєї компетенції забезпечить належне представництво в суді.

4.33. Звертаючись з позовом Прокурор зазначає, що Управління уклало оспорюваний договір із перевищенням наданих йому повноважень без обов`язкового погодження з МОУ та всупереч вимогам законодавства, яке регулює порядок використання земель оборони, організацію та порядок будівництва (у тому числі реконструкції) житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках оборонного призначення, а також порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями та господарськими товариствами договорів про спільну діяльність. За позицією Прокурора внаслідок укладення оспорюваного Договору, за яким ПП "Кьюейді" набуває право власності на весь об`єкт без урахування тієї частини, яка за умовами договору передається Управлінню, відбулося вибуття з державної форми власності земельної ділянки орієнтовною площею 0,3 га, яка знаходиться на території військового містечка № 45 Хмельницького гарнізону по АДРЕСА_1.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Прокурора підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. Предметом позову є визнання недійсним Договору з підстав його укладення Управлінням із перевищенням наданих йому повноважень без обов`язкового погодження з МОУ.

5.4. Аналізуючи правову природу спірного правочину, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли протилежних висновків щодо його кваліфікації, що зумовило ухвалення ними рішень з відмінними висновками щодо суті позовних вимог.

5.5. Суд першої інстанції, дослідивши положення статті 875 Цивільного кодексу України, яка регламентує договори реконструкції, а також п. 3.21 ДБН А.2.2-3-2014 "Склад та зміст проектної документації на будівництво", встановив, що реконструкцією можуть вважатися будівельні роботи, у результаті яких здійснюється перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об`єкта будівництва.

Проаналізувавши зміст Договору та докази, наявні в матеріалах справи (зокрема акт передачі-прийняття від 15.12.2004), суд встановив, що об`єкт незавершеного будівництва не введений в експлуатацію, а умовами Договору фактично передбачено будівництво нового об`єкта нерухомості, його введення в експлуатацію та оформлення права власності. На підставі цього суд першої інстанції дійшов висновку, що укладений між Відповідачами Договір за своїм змістом не є договором реконструкції.

Дослідивши зміст пунктів 1.1., 2.3., 3.4., 3.7., 4.6.1. Договору та положення статей 1130, 1131 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції визначив, що правова природа цього правочину відповідає договору про спільну діяльність.

Суд виходив із того, що, укладаючи Договір, сторони взяли на себе зобов`язання діяти спільно для досягнення визначеної мети - будівництва багатоквартирного будинку. При цьому кожна зі сторін внесла відповідні вклади: Управління - земельну ділянку, яку передало під забудову, а також передало ПП "Кьюейді" функції замовника будівництва; ПП "Кьюейді" - грошові кошти, інвестувавши їх за умовами Договору. Результатом цієї спільної діяльності передбачалося подальше розподілення об`єкта нерухомості між сторонами: 170 кв. м житлової площі (квартир) - Управлінню, а інша частина - ПП "Кьюейді". При цьому суд першої інстанції врахував, що сторони Договору не діяли одна щодо одної у правовідносинах замовник - підрядник, які є характерними для договору підряду, що додатково підтверджує його правову кваліфікацію як договору про спільну діяльність.

У зв`язку з чим місцевий господарський суд виснував, що такий договір відповідно до змісту пункту 7 Положення Управління мав бути погоджений як управлінням капітального будівництва об`єктів житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва МОУ, так і отримати попереднє погодження шляхом прийняття Кабінетом Міністрів України рішення за наслідками дотримання відповідної послідовної процедури, як того вимагають положення пунктів 2-5 Порядку №296, а також, що останній суперечить наказу МОУ від 05.06.2019 №824, яким затверджено Положення про організацію будівництва об`єктів у МОУ та ЗСУ. Одночасно суд виснував про недотримання процедури організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 715 від 06.07.2011.

5.6. Поряд з цим суд апеляційної інстанції, проаналізувавши положення договору дійшов висновку, що за своєю суттю спільна діяльність на основі угоди є договірною формою об`єднання осіб для досягнення спільної мети. Натомість умови спірного договору не відповідають умовам щодо спільної діяльності, передбаченим статтями 1130,1131 Цивільного кодексу України.

За висновком суду апеляційної інстанції за змістом істотних умов Договору не встановлено волевиявлення для об`єднання осіб, ведення їхніх спільних справ чи правовий статус виділеного для спільної діяльності майна; не встановлюються вклади та частки, натомість передбачено, що сторони договору виступають по відношенню один до одного як кредитор і боржник (вище наведені умови розділу про фінансування), а ПП "Кьюейді" зобов`язано збудувати об`єкт та має право самостійно укладати договори субпідряду тощо з іншими особами та залучати інвесторів.

Також констатовано, що Договір не є договором про спільну діяльність, натомість має ознаки змішаного договору та містить елементи зобов`язальних правовідносин у сфері підряду як реконструкції об`єкта будівництва, інвестиційного договору та інших зобов`язальних правовідносин.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню Положення Управління, приписи Порядку № 296, Наказу МОУ від 05.06.2019 №824, яким затверджено Положення про організацію будівництва об`єктів у МОУ та ЗСУ. З огляду на зміст Договору суд виснував про дотримання процедури організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 715 від 06.07.2011.

5.7. Скаржник, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на неправильну кваліфікацію спірного правочину, що, на його думку, зумовлено неналежним застосуванням положень статей 1130, 1131 Цивільного кодексу України без урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, а також у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 910/4501/17, від 20.06.2023 у справі № 922/2952/21, від 07.11.2023 у справі № 910/5188/22, від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21, від 27.07.2022 у справі № 910/7966/21, від 03.11.2020 у справі № 920/611/19, від 16.01.2020 у справі № 922/1362/17, від 11.07.2019 у справі № 910/10673/18, від 08.05.2018 у справі № 908/852/17, від 14.08.2018 у справі № 910/15151/17, від 07.06.2022 у справі № 916/3351/20, від 14.12.2022 у справі № 916/1674/18, від 04.06.2024 у справі № 910/11425/21.

Таким чином, ключовим питанням, що підлягає касаційному перегляду, є визначення правової природи спірного Договору та його відповідності договірним конструкціям, передбаченим законодавством, зокрема, чи може цей договір вважатися договором про спільну діяльність у розумінні статей 1130, 1131 Цивільного кодексу України.

Щодо правової природи договору про спільну діяльність та його відмежування від інших договірних конструкцій.

5.8. Відповідно до статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

5.9. Статтею 1131 Цивільного кодексу України передбачено, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

5.10. Поряд з цим слід зазначити, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їхніх дій, так і певних правових наслідків.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19.08.2020 у справі № 915/1302/19, від 03.11.2020 у справі № 920/611/19.

5.11. Суд звертає увагу, що питання правової природи договору про спільну діяльність у розумінні статей 1130- 1134 Цивільного кодексу України, а також його відмежування від інших договірних конструкцій, зокрема договорів інвестиційної діяльності та підряду, було висвітлено Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду в постанові від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21.

У зазначеній справі предметом розгляду було визнання недійсним інвестиційного договору, укладеного між державним підприємством та товариством, з підстав того, що спірний договір містить всі ознаки договору про спільну діяльність, та сторони не отримали погодження Кабінету Міністрів України на його укладення. З огляду на це позивач вважав, що договір укладено з перевищенням повноважень, без належного обсягу дієздатності, що суперечить вимогам частин першої та другої статті 203, частини першої статті 215 Цивільного кодексу України.

Судова палата дійшла таких висновків:

"Укладення змішаного договору передбачено частиною другою статті 628 Цивільного кодексу України, відповідно до положень якої сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Законодавець не виокремлює у змішаному договорі "основні" ("домінантні") та другорядні елементи, тому до змішаних договорів не може застосовуватися критерій істотності або пріоритетності окремих його елементів (прав та обов`язків) над іншими.

Змішаний договір є юридико-технічним інструментом інтеграції, завдяки якому можна уникнути дроблення регулювання договірних відносин їх учасниками, коли необхідно досягти відповідної мети. Втім, не завжди можливо об`єднати ("змішати") в одному договорі умови, які належать до різних інститутів договірного права. У будь-якому змішаному договорі можуть бути зафіксовані такі умови, які доповнюють, уточнюють одна одну, але у жодному разі не є взаємовиключними, так само як і юридичні цілі договорів, що об`єднуються (правовий результат, на який спрямована воля сторін) не можуть бути суперечливими.

За наведеним правилом тип договору визначається за специфікою матеріальних відносин, що опосередковуються договором, або колом юридичних умов, об`єктивно необхідних для утворення певного договірного зобов`язання.

Якщо укладений договір опосередковує різнорідні відносини (два або більше їх різновидів) та об`єднує умови, об`єктивно необхідні для формування єдиного зобов`язання за рахунок різних типів зобов`язань, такий договір є змішаним.

Якщо із змісту конкретного договору (незалежно від того, як він поіменований сторонами) вбачається, що він містить ознаки договору про спільну діяльність, на відносини сторін поширюються загальні норми Цивільного кодексу України про спільну діяльність та інших актів законодавства, якими встановлено спеціальні норми про спільну діяльність, розраховані на певне коло суб`єктів господарювання. Отже, суттєвою для змішаного договору є також єдність мети, що досягається шляхом врегулювання різних правовідносин.

За своєю суттю спільна діяльність є договірною формою об`єднання осіб для досягнення спільної мети.

Договір про спільну діяльність за визначенням завжди охоплює ознаку інвестиції в широкому сенсі. Об`єднання вкладів означає формування майнового субстрату простого товариства на момент його виникнення, без якого (об`єднання) ведення спільної діяльності відповідно до цілей договору та його предмета неможливе. Іншими словами, фактичне об`єднання учасниками вкладів повинно слугувати матеріальною основою їх спільної діяльності та забезпечувати досягнення її мети.

Залежно від цілей, визначених учасниками спільної діяльності, така діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників або без об`єднання їх вкладів.

Спільна діяльність, що здійснюється на основі об`єднання вкладів учасників, визначається як просте товариство (частина друга статті 1130 Цивільного кодексу України), що не має цивільної (господарської) правосуб`єктності (без створення юридичної особи).

Об`єднання вкладів означає формування майнової бази простого товариства на момент його виникнення, без якого (об`єднання) ведення спільної діяльності відповідно до цілей договору та його предмета неможливе. Іншими словами, фактичне об`єднання учасниками вкладів повинно слугувати матеріальною основою їх спільної діяльності та забезпечувати досягнення її мети.

Мета договору простого товариства повинна бути спільною, законною та мати господарський характер, якщо учасниками договору є суб`єкти господарської (підприємницької) діяльності.

При цьому вкладом учасника відповідно до положень статті 1133 Цивільного кодексу України вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки.

Із цією ознакою пов`язане і запровадження спеціального режиму, який законодавець встановлює для внесеного учасниками майна та отриманого в результаті спільної діяльності результату: внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом.

Особливістю договору простого товариства є те, що колективне утворення, яке засновується укладенням договору (просте товариство), не є юридичною особою, але становить певну корпоративну структуру.

Беручи до уваги сутність простого товариства як неправосуб`єктного утворення, що ґрунтується на фідуціарних і рівноправних засадах задля досягнення учасниками загальної цілі шляхом об`єднання спільних зусиль та майна, а також засад розумності, добросовісності та справедливості, учасник, який не вносить вклад у спільну діяльність та/або не бере участі у спільній діяльності, не має права отримувати прибуток від її здійснення.

У нормах Цивільного кодексу України про спільну діяльність термін "спільна мета" не вжито, проте єдність цілей, на які спрямовані спільні дії учасників, випливає із легального визначення простого товариства. Саме єдність мети вирізняє цю договірну конструкцію з-поміж інших видів договорів, поіменованих у Цивільному кодексу України. Якщо в інших договорах зміст прав та обов`язків кожної зі сторін є різним (наприклад, покупця та продавця), права та обов`язки кожного з учасників спільної діяльності переважно збігаються із правами та обов`язками інших учасників. Єдність інтересів учасників дає змогу протиставити договір простого товариства іншим договорам, для яких досягнення результату - отримання майна, виконання робіт чи надання послуг є метою лише для одного із контрагентів. При визначенні прав та обов`язків учасників договору про спільну діяльність не застосовується модель стандартного зобов`язання із формулою "право вимоги - борг". Права та обов`язки учасників спільної діяльності не є зустрічними.

Дія принципу свободи договору (вільного укладення договору, вільного визначення його умов) як однієї із загальних засад цивільного законодавства (стаття 3 Цивільного кодексу України) та одного з основних принципів договірного права (стаття 627 цього Кодексу) у договірних відносинах за участю суб`єктів державного сектору економіки та в окремих сферах господарювання істотно звужується.

На відміну від договору інвестиції, укладення якого насамперед спрямовано на впорядкування відносин, пов`язаних із залученням інвестицій, та метою якого є отримання інвестором (окремим контрагентом) доходу або майнової вигоди від вкладення інвестиції, договір про спільну діяльність укладається задля досягнення визначеної сторонами мети діяльності, шляхом об`єднання вкладів (інвестицій) та зусиль учасників. При цьому правовими наслідками договору про спільну діяльність є досягнення результату - отримання майна, виконання робіт чи надання послуг для кожного із контрагентів. Саме єдність мети вирізняє цю договірну конструкцію з-поміж інших видів договорів, зокрема, договорів інвестиції та/або підряду."

5.12. У постановах Верховного Суду від 27.07.2022 у справі № 910/7966/21, від 04.06.2024 у справі № 910/11425/21 предметом розгляду було визнання недійсним інвестиційного договору, укладеного між державним підприємством та товариством, з підстав того, що його зміст містить усі ознаки договору про спільну діяльність. У цих постановах Верховний Суд наголосив, інвестиційні правовідносини є різновидом господарських правовідносин, які виникають між суб`єктами інвестиційної діяльності (інвесторами та іншими учасниками) щодо підготовки, реалізації інвестицій, відшкодування витрачених коштів та отримання прибутку від такої діяльності. При цьому основним способом реалізації інвестицій є інвестиційна діяльність, яка полягає у практичних організованих діях відповідних суб`єктів з метою знаходження інвестиційних ресурсів (майнових та інтелектуальних цінностей), виборі об`єктів підприємницької та інших видів діяльності і вкладення в ці об`єкти зазначених ресурсів для отримання прибутку (доходу) або досягнення певного соціального ефекту.

Верховний Суд також зазначив, що за своїм змістом інвестиційна діяльність полягає у трансформації цінностей (інвестицій) в об`єкти такої діяльності та наступне одержання доходу за рахунок приросту капітальної вартості вказаних інвестицій або від їх використання.

5.13. У постанові від 18.04.2018 у справі № 910/4501/17 Верховний Суд, здійснюючи правову кваліфікацію договору про будівництво житлового комплексу, укладеного між Центральним територіальним управлінням капітального будівництва та товариством, врахував його зміст, який передбачав: 1) будівництво об`єкта, 2) прийняття товариством частини функцій замовника, 3) забезпечення товариством будівництва об`єкта грошовими коштами та матеріальними цінностями, 4) виконання товариством усього комплексу будівельних робіт, передбачених договором, 5) набуття Центральним територіальним управлінням капітального будівництва у власність частини об`єкта у вигляді окремих квартир (8% загальної площі квартир), 6) отримання товариством майнових прав на решту об`єкта будівництва, а після завершення будівництва - права власності на відповідну частину об`єкта, за винятком частки, що підлягає передачі Управлінню.

З урахуванням наведеного Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що за своїм змістом та правовою природою такий договір має ознаки договору про спільну діяльність відповідно до статті 1130 Цивільного кодексу України. Водночас Верховний Суд зазначив, що оспорюваний договір не містить усіх істотних умов, передбачених частиною п`ятою статті 318 Господарського кодексу України, що є обов`язковими для договору підряду, а відтак не може вважатися договором підряду у розумінні норм цивільного та господарського законодавства.

5.14. При цьому, у постанові від 20.06.2023 у справі № 922/2952/21 Верховний Суд, не погоджуючись із твердженням про відсутність на цей час висновку касаційної інстанції щодо комплексного застосування норм Порядку № 296 до змішаних договорів, що містять елементи різних правочинів (зокрема, про спільну діяльність, підряд, доручення), врахував правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 910/4501/17, та зазначив про наявність уже сформованої правової позиції з цього питання.

5.15. У постанові Верховного Суду від 11.07.2019 у справі № 910/10673/18 суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції, що оспорюваний договір, який передбачає зобов`язання сторін спільно діяти без створення юридичної особи з метою досягнення певного результату, відповідає змісту статті 1130 Цивільного кодексу України та є договором про спільну діяльність. Судом враховано, що положення спірного договору передбачали спільну діяльність без формального об`єднання вкладів сторін, але із координацією їхніх зусиль для реалізації спільного проєкту. Зокрема, у договорі було визначено загальні засади фінансування будівництва об`єкта (реалізації проєкту), які містяться у відповідному розділі договору. У ньому передбачено: перелік напрямів витрат, які фінансує підприємство, обов`язок товариства фінансувати всі інші витрати, пов`язані з будівництвом об`єкта, можливість залучення третіх осіб для фінансування, а також використання власних і залучених ресурсів для повного завершення будівництва. Суд також врахував, що координація спільних дій сторін була передбачена положеннями договору, які зобов`язували учасників проводити спільні консультації та наради для обговорення ключових питань реалізації проєкту та координації їхніх дій. Щодо покриття витрат підприємства, суд взяв до уваги зміст пункту договору, яким передбачено зобов`язання товариства фінансувати витрати, пов`язані з реалізацією проєкту, включно з оплатою за користування земельною ділянкою.

На підставі наведеного, Верховний Суд дійшов висновку, що договір не має ознак інвестиційного договору, оскільки не передбачає фінансування будівництва об`єкта товариством як інвестором із чітко визначеними параметрами, що свідчило б про односторонній вклад. Натомість сторони погодили порядок розподілу отриманого у результаті спільної діяльності, що є ключовою ознакою договору про спільну діяльність.

5.16. Урахування тотожних критеріїв та оцінка умов договору на предмет його відповідності договору спільної діяльності в розумінні статті 1130 Цивільного кодексу України здійснені Верховним Судом також у постанові від 08.05.2018 у справі № 908/852/17.

5.17. Суд вважає помилковими посилання Скаржника на постанову Верховного Суду від 07.11.2023 у справі № 910/5188/22, оскільки судом касаційної інстанції у цій справі не надано висновку щодо особливостей правової кваліфікації договору відповідно до статей 1130, 1131 Цивільного кодексу України. Зокрема, Верховний Суд не розглядав аргументів скаржника про те, що аналіз усіх положень спірного договору про будівництво свідчить про його невідповідність ознакам договору про спільну діяльність, оскільки такі доводи не були обґрунтовані жодною з підстав для відкриття касаційного провадження. Відтак, посилання на зазначену постанову не може бути враховане як правова позиція, що визначає підхід до правової кваліфікації спірного договору у цій справі.

5.18. Необґрунтованими у даному аспекті є також посилання Скаржника на постанови Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 922/1362/17, від 14.08.2018 у справі № 910/15151/17, від 07.06.2022 у справі № 916/3351/20 оскільки у них не містяться правові висновки щодо особливостей правової кваліфікації договору відповідно до статей 1130-1134 Цивільного кодексу України. Крім того, зазначені постанови не містять аналізу інших договірних конструкцій, необхідного для відмежування договору про спільну діяльність від інших видів правочинів.

5.19. Зважаючи на викладене Суд зазначає, що ключовою ознакою договору про спільну діяльність є об`єднання вкладів його учасників (майнових, фінансових тощо), спрямоване на досягнення визначеного сторонами результату. Такий договір передбачає координацію дій учасників, їх рівноправну участь у процесі та подальший розподіл отриманих вигод відповідно до умов договору.

Відмінність договору про спільну діяльність від інвестиційного договору полягає у меті правочину. Інвестиційний договір має на меті отримання інвестором доходу або іншої майнової вигоди, тоді як спільна діяльність спрямована на досягнення спільного результату, без домінування одного учасника над іншими.

Визначальним критерієм правової кваліфікації договору є не лише наявність інвестиційного складника, а й характер взаємодії сторін, їхні права, обов`язки та спосіб розподілу отриманого результату.

Договір про спільну діяльність ґрунтується на рівноправності учасників, спільності їхніх вкладів та спільному управлінні процесом досягнення результату. Його конструкція відрізняється від договору підряду, де існує зустрічне зобов`язання: підрядник виконує певну роботу, а замовник її приймає та оплачує. У договорі підряду кінцевий результат стає власністю замовника, а підрядник отримує винагороду, не беручи участі у подальшому розподілі результатів.

Таким чином, правова кваліфікація правочину як договору про спільну діяльність можлива за умови наявності сукупності відповідних ознак. Якщо договір передбачає лише фінансування без участі у спільному управлінні та розподілі результатів, або якщо одна сторона виконує роботи за оплату, він набуває ознак підряду чи інвестиційного договору, а не спільної діяльності.

Щодо правової кваліфікацію Договору.

5.20. Аналізуючи правову природу спірного договору, Суд виходить із його змісту, який свідчить про те, що сторони уклали правочин саме з метою спільного будівництва багатоквартирного житлового будинку, що за своєю суттю відповідає ознакам договору про спільну діяльність, передбаченим статтями 1130,1131 Цивільного кодексу України.

Так, за встановлених судами попередніх обставин вбачається, що ключовим елементом Договору є спільна мета сторін, яка полягає не лише у зведенні об`єкта нерухомості, але й у його подальшому розподілі між учасниками відповідно до попередніх домовленостей, що виключає одностороннє отримання вигоди будь-якою зі сторін.

Відповідна мета реалізується через об`єднання вкладів учасників, що є визначальною ознакою договору про спільну діяльність. Зокрема, Управління внесло земельну ділянку, передавши її під забудову, а також поклало на ПП "Кьюейді" функції замовника будівництва. У свою чергу, ПП "Кьюейді" здійснило фінансування будівництва шляхом інвестування грошових коштів, що свідчить про його активну участь у реалізації проєкту.

5.21. Однією з визначальних ознак договору про спільну діяльність є розподіл отриманого результату між учасниками, що у цьому випадку відбувався шляхом передання Управлінню 170 кв. м житлової площі (квартир), тоді як решта об`єкта залишалася у власності ПП "Кьюейді". Такий порядок розподілу свідчить, що сторони домовилися про спільне користування результатами спільної діяльності, а не про виконання робіт однією стороною на користь іншої, що є характерним для договору підряду.

Відсутність у договорі фіксованої винагороди за виконання будівельних робіт на користь Управління є додатковим підтвердженням того, що між сторонами не встановлено зобов`язань, притаманних договору підряду, оскільки відсутній характерний для таких правовідносин обов`язок однієї сторони виконати роботи за оплату, а іншої - прийняти їх та здійснити відповідні розрахунки.

Суд звертає увагу, що за умовами договору сторони не діяли у правовідносинах "замовник - підрядник". Так, Управління не замовляло у ПП "Кьюейді" будівництво об`єкта, не сплачувало йому винагороди, а ПП "Кьюейді" не зобов`язувалося передати весь побудований об`єкт Управлінню після завершення будівництва. Відсутність таких зобов`язань свідчить про те, що спірний договір не може бути кваліфікований як договір підряду, оскільки у ньому відсутня ключова ознака підрядних правовідносин - виконання однією стороною визначеного обсягу робіт за винагороду на користь іншої сторони, яка є замовником.

Ключовою ознакою договору підряду є те, що виконання підрядних робіт не спричиняє переходу права власності на їх результат до підрядника. Водночас, як убачається з положень пункту 3.7 Договору, після завершення реконструкції, введення Об`єкта в експлуатацію та підписання акта приймання-передачі та розподілу Об`єкта, ПП "Кьюейді" набуває право власності на весь Об`єкт без урахування тієї частини, яка за умовами договору передається Управлінню.

Зазначене спростовує доводи Відповідачів про те, що правовідносини між сторонами є підрядними.

5.22. При цьому, Договір також передбачає спільну відповідальність сторін за його виконання, що є ще однією характерною ознакою договору про спільну діяльність. У межах цього договору кожен учасник відповідає за власний вклад та участь у реалізації спільного проєкту, а не за виконання односторонніх зобов`язань перед іншою стороною.

5.23. Оспорюваний Договір не містить визначальних ознак інвестиційного договору, а його правова природа відповідає договору про спільну діяльність, оскільки його зміст свідчить про рівноправну участь сторін у спільній діяльності, а не про вкладення коштів з метою отримання прибутку чи майнової вигоди однією зі сторін. Так, відмінною рисою договору є спільне фінансування та управління проєктом. За умовами Договору, фактично отриманий результат розподіляється між учасниками, що виключає односторонній характер вигоди, притаманний інвестиційному договору. Відсутність у договорі положень про повернення вкладених коштів, виплату доходу чи компенсацію витрат на користь однієї сторони підтверджує, що правовідносини сторін будуються на принципах спільної участі та відповідальності.

5.24. Ураховуючи вищенаведене, Суд погоджується з позицією Скаржника та суду першої інстанції, що правова природа укладеного Договору відповідає саме критеріям договору про спільну діяльність, визначеним статтями 1130, 1131 Цивільного кодексу України, та не містить ознак договору підряду чи інвестиційного договору. Укладання цього договору спрямоване на спільну реалізацію будівельного проєкту шляхом об`єднання ресурсів сторін, спільного управління та розподілу отриманого результату, що є визначальними характеристиками договору про спільну діяльність.

Вказане свідчить про обґрунтованість аргументів Скаржника, заявлених в порядку пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Стосовно правових наслідків укладення Договору, який кваліфікується як договір про спільну діяльність.

5.25. Згідно з частинами першою та другою статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

5.26. Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

5.27. У постанові Верховного Суду від 17.06.2021 у справі № 761/12692/17 визначено, що тлумачення статей 215, 216 Цивільного кодексу України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

5.28. Верховний Суд у постанові від 20.07.2021 у справі № 911/1605/20 наголосив, що частина третя статті 92 Цивільного кодексу України надає юридичне значення обмеженням повноважень представника юридичної особи у відносинах із третіми особами, зокрема, у випадках, коли така особа за обставинами справи не могла не знати про відповідні обмеження. Суд касаційної інстанції зазначив, що з огляду на наявність посилання в договорі на здійснення повноважень представником однієї зі сторін на підставі статуту, ознайомлення її контрагентів з обсягом повноважень такої особи відповідно до змісту статуту входить у межі звичайної обачності при укладенні договору. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.04.2019 у справі № 924/491/17 та 31.07.2019 у справі № 910/2030/18.

5.29. У постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 908/852/17 зазначено про неправомірність укладення сторонами договору про спільну діяльність, оскільки він спрямований на будівництво офісно-торговельного центру на спірній земельній ділянці, суперечить її цільовому призначенню та функціональному використанню. Це призводить до порушення одного з основних обов`язків землекористувача - використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, що є порушенням вимог статті 96 Земельного кодексу України.

5.30. Загальне правило, що випливає зі змісту норм статті 241 Цивільного кодексу України, таке: представництво з перевищенням повноважень не породжує властиві представництву наслідки, тобто не створює діями представника права й обов`язки в іншої особи, від імені якої вчинено правочин. У наведеній статті зазначається лише про один варіант поведінки особи, представник якої вийшов за межі наданих йому повноважень, а саме - схвалення нею цих його дій.

При оцінці судами обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/15151/17, від 23.11.2021 у справі № 911/604/19, від 29.09.2022 у справі № 918/351/21(918/672/21).

5.31. Тобто обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи лише в тому випадку, якщо вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, вона діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема достеменно знала про відсутність у виконавчого органу юридичної особи необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа. Подібного за змістом висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 23.11.2021 у справі № 911/604/19, від 08.02.2023 у справі № 915/997/21.

5.32. Верховний Суд у постанові від 14.12.2022 у справі № 916/1674/18, враховуючи укладення начальником управління капітального будівництва МОУ додаткової угоди без погодження Міністра оборони України та відсутність доказів схвалення ним цього правочину, погодився з висновками апеляційного суду про наявність підстав для визнання такої угоди недійсною, у зв`язку з відсутністю у сторони угоди необхідного обсягу цивільної дієздатності (порушенням господарської компетенції).

Одночасно Верховний Суд зауважив, що відповідно до Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності держави є ключовою функцією держави, реалізація якої покладається на ЗСУ. При цьому МОУ здійснює соціальний захист військовослужбовців та членів їхніх сімей, зокрема шляхом забезпечення їх житлом. Верховний Суд дійшов висновку, що наслідком укладення спірної угоди є зменшення частки держави у загальній площі житла об`єкта, яку мало б отримати оборонне відомство, що суперечить інтересам держави і суспільства.

5.33. Оцінюючи повноваження Управління на укладення Договору, Суд бере до уваги встановлені судами обставини, за яких на момент його укладення Управління здійснювало діяльність на підставі Положення.

5.34. Відповідно до пункту 1.1. Положення, Управління є державною госпрозрахунковою установою Міністерства оборони України та призначене для забезпечення виконання завдань капітального будівництва житла для військовослужбовців і членів їх сімей, об`єктів військового призначення для потреб Збройних Сил України з метою підтримання їх у стані бойової та мобілізаційної готовності.

Управління підпорядковане начальнику управління капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України.

Управління виконує функції замовника будівництва МОУ (орган управління) на будівництво об`єктів житлово-комунального, соціального, загальновійськового призначення, а також у порядку, встановленому чинним законодавством України та цим Положенням залучається до вирішення інших питань придбання та обміну житла у Вінницькій, Рівненській, Житомирській та Хмельницькій областях.

5.35. Згідно з пунктом 5 Положення Управління є самостійним господарюючим суб`єктом, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов`язки, бути позивачем і відповідачем у судах загальної юрисдикції, отримує прибуток від здійснення госпрозрахункової діяльності і розподіляє його згідно з чинним законодавством.

Пунктом 7 Положення передбачено, що Управління відповідно до покладених на нього завдань укладає договори підряду на виконання робіт з будівництва об`єкта та здійснює контроль за їх виконанням згідно з чинним законодавством.

5.36. Втім, Договір не є договором підряду, а за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність.

5.37. Як вбачається з пункту 7 Положення Управління відповідно до покладених на нього завдань, зокрема:

- за погодженням з управлінням капітального будівництва об`єктів житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва МОУ укладає договори на пайову участь у будівництві об`єктів іншими замовниками;

- вишукує та залучає кошти інвесторів у будівництво об`єктів у визначеному законодавством України та цим Положенням порядку та укладає договори (контракти), які узгоджуються в управлінні капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ капітального будівництва МОУ.

5.38. Договори пайової участі не належать до будь-якої групи договорів, передбаченої Цивільним кодексом України або Господарським кодексом України. Таким договором визначається порядок розподілу між сторонами відповідних частин створеного об`єкта нерухомості.

З правової точки зору, договір пайової участі в будівництві може включати елементи одного або кількох цивільно-правових договорів, що дозволяє кваліфікувати його як змішаний договір. Зокрема, такі договори можуть містити ознаки різних видів угод: договорів про спільну діяльність, інвестиційних контрактів, договорів підряду, договорів доручення та/або комісії.

5.39. Ураховуючи, що укладений Договір за своїм змістом відповідає ознакам договору про спільну діяльність, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність його погодження з управлінням капітального будівництва об`єктів житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва МОУ.

5.40. Також, пунктом 11 Положення встановлено, що начальник управління, за погодженням з управлінням капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва МОУ укладає угоди на капітальне будівництво та ремонт, інвестування будівництва житла для військовослужбовців та членів сімей, придбання та обмін квартир, надання послуг та інші угоди в межах своє компетенції.

5.41. За наслідками вивчення матеріалів справи суди встановили, що Управління не погоджувало з Головним управління розквартирування військ і капітального будівництва МОУ укладення спірного Договору.

Судами встановлено, що з листа Головного управління капітальних вкладень МОУ від 19.07.2023 №1786/2575 не вбачається існування дозволу на реконструкцію Об`єкта, а також вибуття (відчуження) його з державної власності внаслідок реконструкції у головному управлінні відсутні. Рішення щодо добровільної відмови від земельної ділянки, на якій розташований Об`єкт, КЕВ, як користувачем земельної ділянки, не приймалося.

5.42. Ураховуючи, що укладений між Відповідачами договір за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність, до спірних правовідносин підлягає застосуванню Порядок №296.

5.43. Так, пунктом 2 Положення № 296 (в редакції станом на дату укладення спірного Договору) передбачено, що суб`єкт господарювання, що виявив намір укласти договір, подає центральному органові виконавчої влади, до сфери управління якого він належить, іншому суб`єкту управління об`єктами державної власності, зокрема Національній або галузевій академії наук (орган управління), звернення щодо погодження укладення договору разом з такими документами: 1) попередньо погоджений сторонами проект договору; 2) засвідчені копії статутів (положень) суб`єкта господарювання та сторони (сторін), з якою (якими) передбачається укласти договір; 3) інформація про суб`єкта господарювання, зокрема про: виробничі потужності, обсяг і основну номенклатуру продукції, у тому числі експортної; кількість робочих місць; рівень прибутковості за останні три роки, розмір дебіторської та кредиторської заборгованості, у тому числі простроченої; державну реєстрацію прав власності або користування будинками (спорудами) та земельними ділянками, які передбачається використовувати за договором; перебування майна, яке передбачається використовувати за договором, в заставі, податковій заставі, оренді, лізингу. Суб`єкт господарювання подає також бізнес-план з визначенням етапів, строків, шляхів і засобів виконання договору, джерел його фінансування, впливу результатів укладення договору на фінансовий план суб`єкта господарювання; 4) інформація про сторону (сторони), з якою (якими) передбачається укласти договір, а саме: повне найменування сторони; дані про її державну реєстрацію; відомості, що підтверджують здатність сторони забезпечити належне виконання своїх договірних зобов`язань, зокрема фінансову та професійну спроможність; 5) звіт про оцінку майна, що передбачається використовувати за договором, з висновком про його вартість, визначену на підставі незалежної експертної оцінки із застосуванням бази оцінки, що відповідає ринковій вартості. Зазначений звіт подається разом з рецензією, що містить позитивний висновок щодо його відповідності вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна або за наявності незначних недоліків, що не вплинули на достовірність оцінки, про відповідність в цілому таким нормативно-правовим актам; 6) обґрунтування способу використання державного майна з відповідними розрахунками.

5.44. Згідно з пунктом 3 Порядку № 296 орган управління готує протягом місяця з дня надходження від суб`єкта господарювання звернення щодо погодження укладення договору за погодженням з Мінекономрозвитку, Мінфіном, Фондом державного майна та Мін`юстом відповідний проект рішення Кабінету Міністрів України. Зазначений проект повинен, зокрема, містити істотні умови договору, укладення якого пропонується погодити, щодо забезпечення підвищення ефективності використання державного майна, захисту майнових інтересів держави, унеможливлення відчуження державного майна, а також залежно від виду договору - розмір часток учасників, строк дії договору, порядок розподілу прибутку, покриття витрат та внесення додаткових вкладів. До проекту рішення Кабінету Міністрів України щодо погодження укладення договору органом управління додаються такі документи: звернення суб`єкта господарювання до органу управління щодо погодження укладення договору разом з документами, що передбачені підпунктами 2-6 пункту 2 цього Порядку, а також погоджений органом управління проект договору; висновок органу управління щодо відсутності встановлених законодавством заборон та обмежень на використання майна суб`єкта господарювання, якщо таке використання передбачається договором; висновок органу управління про відповідність галузевим концепціям і програмам розвитку пропозицій суб`єкта господарювання, який планує укласти договір.

5.45. Пунктами 4, 5 Порядку № 296 встановлено, що орган управління подає в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України узгоджений проект рішення щодо погодження укладення договору разом з документами, зазначеними в абзацах четвертому - шостому пункту 3 цього Порядку. У разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про погодження укладення договору орган управління здійснює заходи щодо забезпечення його укладення суб`єктом господарювання відповідно до вимог законодавства.

5.46. Отже, за змістом відповідних положень, оспорюваний Договір, підлягав попередньому погодженню шляхом прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України.

5.47. Водночас судами встановлено, що Управління не зверталося до органу управління -МОУ - із поданням документів, передбачених Порядком № 296.

5.48. Таким чином, Суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що під час укладення спірного Договору Управління, як державна організація МОУ, не дотрималося встановленого порядку (механізму) його укладення, який за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність.

5.49. Суд також враховує, що наказом МОУ від 05.06.2019 № 824 затверджено Положення про організацію будівництва об`єктів у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, відповідно до пункту 1.5 якого замовником будівництва об`єктів ЗС України, що споруджуються за рахунок коштів державного бюджету та інших не заборонених законодавством джерел, є Міністерство оборони України.

5.50. Згідно з пунктом 1.6 зазначеного Положення (в редакції, чинній на момент укладення спірного Договору) виконання функцій замовника будівництва об`єктів ЗСУ покладалося, зокрема, на територіальні управління капітального будівництва - на підставі довіреності МОУ, яка надавала право укладати відповідні договори, а також договори на виконання функцій замовника.

5.51. Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанціх матеріали справи не містять підтвердження наявності у Управління таких повноважень, що унеможливлювало передачу ним функцій замовника будівництва ПП "Кьюейді" за Договором.

5.52. Зважаючи на вищевикладене, порушення Управлінням зазначеної процедури, яке полягало у відсутності повноважень на самостійне укладення такої угоди, неподанні до МОУ звернення з необхідними документами та, як наслідок, неотриманні відповідного погодження, відповідно до частини четвертої статті 4, частин першої та другої статті 203 і статті 215 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання Договору недійсним.

Щодо можливості визнання недійсним договору, строк дії якого закінчився.

5.53. Відмовляючи у задоволенні позову про визнання Договору недійсним, суд апеляційної інстанції також виходив із закінчення строку дії цього правочину, що, на його думку, з урахуванням положень статей 217, 598, 599 Цивільного кодексу України унеможливлює визнання його недійсним.

5.54. У касаційній скарзі Прокурор вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статей 598, 599 Цивільного кодексу України без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17, від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, а також у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 201/7705/19.

5.55. З огляду на викладене Суд зазначає таке.

5.56. Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторонам (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

5.57. Згідно зі статтями 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

5.58. Статтею 631 Цивільного кодексу України та частиною сьомою статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

5.59. У статті 202 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

5.60. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17 з приводу застосування вищезазначених норм сформовано правовий висновок, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 202 Господарського кодексу України такою підставою є виконання, проведене належним чином.

5.61. З огляду на те, що закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи скаржника про те, що після закінчення стоку дії укладеного між сторонами договору є неможливим виконання відповідачем робіт за цим договором та їх прийняття позивачем

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 зазначила, що, розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

Аналогічний висновок викладено також у постанові Верховного Суду від 13.07.2022.

5.62. Відтак, відмовляючи у задоволенні позову про визнання недійсним Договору, суд апеляційної інстанції помилково визначив, що закінчення дії такого договору позбавляє можливості визнати його недійсним.

Вказане свідчить про обґрунтованість аргументів Скаржника, заявлених в порядку пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно зі статтею 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

6.3. Суд апеляційної інстанції неправильно кваліфікував оспорюваний договір, не застосувавши належним чином статті 1130, 1131 Цивільного кодексу України, що призвело до неправильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Натомість суд першої інстанції правильно визначив правову природу договору та обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

6.4. З огляду на це, постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2024 підлягає скасуванню, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.03.2024 залишенню в силі.

7. Розподіл судових витрат

7.1. За частиною чотирнадцятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

7.2. Відповідно до частини першої статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанови касаційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

7.3. Згідно з пунктом 2 частини першої, пунктом 1 частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а у разі задоволення позову - на відповідача.

Зважаючи на це Верховний Суд покладає на Відповідачів судовий збір, сплачений Прокурором у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 129, 240, 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону задовольнити.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2024 у справі № 924/1014/23 скасувати, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.03.2024 у справі № 924/1014/23 залишити в силі.

3. Стягнути з Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України (21027, м. Вінниця, вул. 600-річчя, 68, код ЄДРПОУ 24980188) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (79007, м. Львів, вул. Клепарівська, 20, код ЄДРПОУ 38326057) 2147,20 грн витрат по оплаті судового збору за подання касаційної скарги.

4. Стягнути з Приватного підприємства "Кьюейді" (29016, м. Хмельницький, вул. Інститутська, 18/13, код ЄДРПОУ 43703463) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (79007, м. Львів, вул. Клепарівська, 20, код ЄДРПОУ 38326057) 2147,20 грн витрат по оплаті судового збору за подання касаційної скарги.

5. Доручити Господарському суду Хмельницької області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

О. Случ