Постанова

від 28.01.2025 по справі 904/5221/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 904/5221/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників:

позивача - Ярличенка І. В. (самопредставництво),

відповідача - Доманського В. П. (адвоката, в режимі відеоконференції),

третьої особи-1 - не з`явилися,

третьої особи-2 - Бажана В. П. (адвоката, в режимі відеоконференції),

третьої особи-3 - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу № 295

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.11.2024 (колегія суддів: Дармін М. О. - головуючий, Кощеєв І. М., Чус О. В.) у справі

за позовом Дніпровської міської ради

до Житлово-будівельного кооперативу № 295,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Міського комунального закладу культури "Дніпровська дитяча музична школа № 14", 2) Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради, 3) Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,

про визнання права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У вересні 2023 року Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Житлово-будівельного кооперативу № 295 (далі - ЖБК № 295), в якому просила:

- визнати право комунальної власності за територіальною громадою міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради на нежитлове приміщення № 594 загальною площею 104,3 м2 літ. "а (4)" - ґанок з майданчиком на вул. Великій Діївській, буд. 40 у м. Дніпрі;

- визнати право комунальної власності за територіальною громадою міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради на нежитлове приміщення № 595 загальною площею 59,7 м2 літ. "а (8)" - ґанок на вул. Великій Діївській, буд. 40 у м. Дніпрі;

- визнати право комунальної власності за територіальною громадою міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради на нежитлове приміщення № 596 загальною площею 60,4 м2 літ. "а (5)" - ґанок на вул. Великій Діївській, буд. 40 у м. Дніпрі;

- визнати право комунальної власності за територіальною громадою міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради на нежитлове приміщення № 597 загальною площею 48,3 м2, літ. "а (6)" - ґанок на вул. Великій Діївській, буд. 40 у м. Дніпрі.

1.2. Позовні вимоги Дніпровської міської ради обґрунтовані тим, що чотири спірні нежитлові приміщення належать територіальній громаді Дніпровської міської ради. Проте, за доводами Дніпровської міської ради, на підставі документів, які не є правовстановлюючими, за ЖБК № 295 була здійснена реєстрація права власності на чотири спірні нежитлові приміщення. Так, 07.12.2021 приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Стаднік І. Л. прийняла три рішення, на підставі яких зареєструвала за ЖБК № 295 на праві приватної власності нежитлові приміщення: № 594 загальною площею 104,3 м2 літ. "а (4)" - ґанок з майданчиком, № 595 загальною площею 59,7 м2 літ. "а (8)" - ґанок, № 596 загальною площею 60,4 м2 літ. "а (5)" - ґанок, що розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Велика Діївська, буд. 40. Крім того, 08.12.2021 приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Стаднік І. Л. прийняла рішення, відповідно до якого зареєструвала за ЖБК № 295 на праві приватної власності нежитлове приміщення № 597 загальною площею 48,3 м2, літ. "а (6)" - ґанок, що розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Велика Діївська, буд. 40. Водночас Дніпровська міська рада наголошувала на тому, що за результатами розгляду скарги Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради від 13.01.2022 № 6/1-3 наказом Міністерства юстиції від 11.04.2023 № 1297/5 скасовані два рішення від 07.12.2021 та рішення від 08.12.2021 приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Стаднік І. Л. (щодо нежитлових приміщень № 595, 596, 597). З урахуванням викладеного позивач вважав, що факт реєстрації за відповідачем на праві приватної власності спірних нежитлових приміщень із наступним частковим скасуванням реєстрації права власності, а також надані позивачем докази на підтвердження набуття Дніпровською міською радою права власності на спірні нежитлові приміщення (розпорядчі документи щодо будівництва, прийняття в експлуатацію, передання на баланс, присвоєння поштової адреси житловому будинку) є достатніми правовими підставами для звернення до суду з позовом про визнання за позивачем права власності на спірні чотири нежитлові приміщення на підставі статті 392 Цивільного кодексу України.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2024 у справі № 904/5221/23 відмовлено в задоволенні позову Дніпровської міської ради до ЖБК № 295 про визнання права власності на нерухоме майно.

2.2. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради, господарський суд першої інстанції зазначив, що, вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 Цивільного кодексу України, слід враховувати, що за змістом наведеної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. За висновком господарського суду першої інстанції, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку, зокрема, у визначений позивачем спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

2.3. Місцевий господарський суд, ухвалюючи рішення, виходив із того, що інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також обставинами справи № 904/2160/22, які господарський суд першої інстанції врахував відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, підтверджуються доводи позивача про реєстрацію за відповідачем спірних нежитлових приміщень. Господарський суд першої інстанції установив, що приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Стаднік І. Л. прийняла рішення про реєстрацію за ЖБК № 295 на праві приватної власності спірних нежитлових приміщень на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 31.03.1980 № 209§21. Господарський суд першої інстанції також установив, що рішенням від 31.03.1980 № 209§21 затверджено акт державної комісії про приймання в експлуатацію житлового будинку № 13И ЖБК-295 разом із вбудованими спірними нежитловими приміщеннями. Місцевий господарський суд зазначив, що з наявних у справі доказів підтверджується факт передачі житлового будинку № 13И (будівельний номер) разом із вбудованими нежитловими приміщеннями у мікрорайоні "Комунар-1а" з наступним присвоєнням поштової нумерації за встановленою (з перейменуванням) поштовою адресою: м. Дніпро, вул. Братів Трофімових (Велика Діївська), буд. 40, однак не позивачу, а відповідачу для прийняття на баланс. За обліковими даними інвентарної картки джерелом придбання (фінансування) прийнятого на баланс житлового будинку із вбудованими приміщеннями зазначено пайові внески членів ЖБК. Водночас господарський суд першої інстанції констатував, що позивач не надав доказів, які підтверджують набуття Дніпровською міською радою спірних нежитлових приміщень у комунальну власність ні на етапі забудови житлового будинку, ні у процесі розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною). Тому місцевий господарський суд дійшов висновку про недоведення позивачем порушення його прав та інтересів. При цьому, за висновком суду, позивач не спростував призначення спірних нежитлових приміщень, зокрема, на етапі забудови, з іншою метою, ніж для задоволення потреб усіх співвласників будинку кооперативу.

2.4. Крім того, господарський суд першої інстанції щодо спірного нежитлового приміщення № 594 загальною площею 104,3 м2 літ. "а (4)" - ґанок з майданчиком зазначив, що позивач обрав неефективний спосіб захисту, оскільки способом захисту прав власника, який не може зареєструвати своє право на об`єкт нерухомості, є позов про визнання права власності відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України, але лише за умови, що право на майно не зареєстроване за іншою особою. Водночас місцевий господарський суд установив, що спірне нежитлове приміщення № 594 зареєстроване за відповідачем на праві приватної власності. Тому, за висновком місцевого господарського суду, в цьому випадку належному способу захисту права відповідає вимога про витребування нерухомого майна.

2.5. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.11.2024 скасовано рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2024 у справі № 904/5221/23 та ухвалено нове рішення, яким частково задоволено позов Дніпровської міської ради до ЖБК № 295 про визнання права власності на нерухоме майно.

Вирішено визнати право комунальної власності за територіальною громадою міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради на нежитлове приміщення № 595 загальною площею 59,7 м2 літ. "а (8)" - ґанок на вул. Великій Діївській, буд. 40 у м. Дніпрі.

Вирішено визнати право комунальної власності за територіальною громадою міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради на нежитлове приміщення № 596 загальною площею 60,4 м2 літ. "а (5)" - ґанок на вул. Великій Діївській, буд. 40 у м. Дніпрі.

Вирішено визнати право комунальної власності за територіальною громадою міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради на нежитлове приміщення № 597 загальною площею 48,3 м2 літ. "а (5)" - ґанок на вул. Великій Діївській, буд. 40 у м. Дніпрі.

В іншій частині позовних вимог Дніпровської міської ради відмовлено.

2.6. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та частково задовольняючи позовні вимоги Дніпровської міської ради, апеляційний господарський суд зазначив, що не бере до уваги правові висновки, викладені в судових рішеннях у справах № 904/2160/22 та № 904/2161/22, оскільки учасники справи не заперечують того, що Дніпровська міська рада не брала участі в наведених справах. Водночас, за висновком апеляційного господарського суду, визначальним для правильного вирішення цього спору є з`ясування правового режиму спірних нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку, а саме встановлення, чи належать усі спірні нежитлові приміщення до допоміжних приміщень, чи спірні нежитлові приміщення є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку. Апеляційний господарський суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України докази на підтвердження можливості використання спірних приміщень для обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту, задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. За висновком апеляційного господарського суду, спірні нежитлові приміщення в розумінні пункту 3 статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" є нежитловими. З урахуванням викладеного апеляційний господарський суд констатував, що в позивача право комунальної власності на спірні нежитлові приміщення виникло 27.11.1991 на підставі рішення міської ради народних депутатів № 46 "Про комунальну власність Дніпропетровської міської Ради народних депутатів".

2.7. Водночас апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради про визнання за позивачем права власності на спірне нежитлове приміщення № 594 загальною площею 104,3 м2 літ. "а (4)" - ґанок з майданчиком, оскільки, за висновком суду, позивач обрав неефективний спосіб захисту. Оскільки спірне нежитлове приміщення № 594 загальною площею 104,3 м2 "а (4)" - ґанок з майданчиком зареєстроване за іншою особою, то, за висновком апеляційного господарського суду, в цьому випадку належному способу захисту права відповідає вимога про витребування нерухомого майна.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.11.2024 у справі № 904/5221/23, до Верховного Суду звернувся ЖБК № 295 з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначену постанову, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2024 у справі № 904/5221/23 залишити в силі.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ЖБК № 295 зазначає, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду ухвалена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. ЖБК № 295, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Скаржник вважає, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, неправильно застосував приписи статей 317, 319, 321, 328, 392 Цивільного кодексу України, не врахував висновки щодо застосування цих норм права та висновки про обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, викладені в постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 29.06.2021 у справі № 916/964/19, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц, від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17, від 11.04.2019 у справі № 910/8880/18, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18.

3.4. Крім того, на думку скаржника, апеляційний господарський суд, неправильно застосував приписи статті 75 Господарського процесуального кодексу України та не врахував висновки щодо застосування цієї норми права та висновки щодо належного способу захисту порушеного права, викладені в постановах Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 05.09.2023 у справі № 910/11761/21, від 29.06.2021 у справі № 910/11287/16, від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17, від 17.08.2023 у справі № 910/4316/22, від 16.05.2023 у справі № 910/17367/20, від 16.04.2024 у справі № 921/186/23, від 13.02.2024 у справі № 910/14138/22, від 31.10.2023 у справі № 902/670/22, від 19.12.2019 у справі № 916/1041/17, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц.

3.5. Дніпровська міська рада у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу ЖБК № 295 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін. Дніпровська міська рада зазначає, що спірні нежитлові приміщення були збудовані для соціальних потреб мешканців м. Дніпропетровська з метою їх подальшого використання органами місцевого самоврядування. Дніпровська міська рада наголошує на тому, що в матеріалах цієї справи відсутні докази фінансування ЖБК № 295 будівництва спірних нежитлових приміщень.

3.6. Департамент гуманітарної політики Дніпровської міської ради у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін. На думку Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради, наявні у справі докази, а саме: розпорядження Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 25.05.1984 № 139/1р. "Про впорядкування поштової нумерації існуючим та тим, що будуються спорудам мікрорайону "Комунар" у Ленінському районі", внутрішньобудівельний титульний список на 1980 рік, складений Головним управлінням капітального будівництва Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 23.01.1980 № 67ц9, рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 17.04.1997 № 544, розпорядження від 22.07.1983 № 206-Р, прийнятого Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради народних депутатів під час розгляду клопотання Виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів, є законними підставами для задоволення позовних вимог Дніпровської міської ради про визнання права комунальної власності за територіальною громадою міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради на спірні нежитлові приміщення.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 23.01.1980 № 6789 "Про затвердження житлово-будівельного кооперативу № 295" з метою забезпечення житлом робочих і службовців заводів ім. В. І. Леніна, агрегатного, тепловозоремонтного, електротехнічного обладнання, комбайнового тресту "Укрметалургремонт" та Відділу культури міського Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів вирішено затвердити ЖБК № 295 при виконкомі міської ради на будівництво 136-квартирного дев`ятиповерхового житлового будинку (будівельний номер № 13И) на житловому масиві "Комунар".

4.2. Головне управління капітального будівництва Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів склало та затвердило внутрішньобудинковий титульний список на 1980 рік (Забудова МКР Комунар "1А"). У графі № 1 "Найменування підприємств, пускових комплексів, черг об`єктів та витрати" зазначені (серед іншого) вбудовані приміщення в житловому будинку № 13И. Цей список складено для надання щорічно фінансуючій установі - СТРОЙБАНКУ СРСР.

4.3. Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради народних депутатів прийняв рішення від 31.03.1980 № 209§21 "Про затвердження акта державної комісії про приймання в експлуатацію житлового будинку № 13И ЖБК-295 у мікрорайоні "Комунар-1А" житлового масиву "Петровський" у Ленінському районі".

4.4. 25.05.1984 розпорядженням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 139/1р "Про впорядкування поштової нумерації існуючим та тим, що будуються спорудам мікрорайону "Комунар" у Ленінському районі" житловому будинку № 13 присвоєно поштовий номер за адресою: вул. Братів Трофімових № 40.

4.5. Розпорядженням Дніпропетровського міського голови від 26.11.2015 № 897-р "Про перейменування топонімів м. Дніпропетровська" відбулося перейменування топонімів м. Дніпропетровська. Згідно з додатком до зазначеного розпорядження вул. Братів Трофімових перейменовано на вул. Велика Діївська.

4.6. Відповідно до розпорядження Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 22.07.1983 № 206-р музичну школу № 14 було вирішено розмістити у приміщенні, що займає житлово-експлуатаційне об`єднання Ленінського району за адресою: житловий масив Комунар, 13И.

4.7. Відповідно до пункту 1 рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 17.04.1997 № 544 "Про передачу на баланс закладам культури та клубам школярів приміщень, у яких вони розташовані" передано на баланс закладам управління культури та мистецтв виконкому та центрам роботи за місцем мешкання комітету у справах молоді, які фінансуються з міського бюджету, приміщення міської комунальної власності, де вони розташовані згідно з додатками 1, 2. Зокрема, відповідно до додатку 2 в Ленінському району зазначено "ДМШ 14" за адресою: вул. Братів Трофімових, 40.

4.8. Рішенням Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 27.11.1991 № 46 "Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів" затверджено перелік об`єктів комунальної власності, серед яких у розділі VI "Перелік закладів культури" в Ленінському районі - "ДМШ № 14" за адресою: ж/м Комунар, 13Е.

4.9. Рішенням Дніпропетровської міської ради від 18.06.2003 № 16/10 внесено зміни до рішення Дніпропетровської міської ради від 27.11.1991 № 46 у розділ VI "Перелік закладів культури" шляхом викладення цього розділу в новій редакції. Зокрема, одним із об`єктів комунальної власності в Ленінському районі зазначено Міський комунальний заклад культури "Дніпропетровська дитяча музична школа № 14" за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Братів Трофімових, 40.

4.10. На підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19.06.2003 № 1549 "Про проведення реєстрації багатоквартирних будинків, що перебувають на утриманні об`єднань співвласників (власників квартир і нежитлових приміщень), або юридичних осіб - балансоутримувачів незалежно від форм власності" житловий будинок, що розташований у місті Дніпропетровську на вул. Братів Трофімових, 40, у квітні 2011 року було зареєстровано Комунальним підприємством "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради за ЖБК № 295 за № 4982-88 з відповідним записом в облікову книгу № 49 ЖЮ.

4.11. За інформацією цього бюро технічної інвентаризації, викладеною в його листі № 7506 від 17.06.2021 на запит ЖБК № 295, станом на 31.12.2012 відсутні відомості про реєстрацію права власності на нежитлові приміщення № 139, 140, 141, 142, що знаходяться на першому поверсі житлового будинку літ. "А-9" за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Братів Трофімових, буд. 40.

4.12. Відповідно до інвентаризаційної справи № 1875 на будинок № 40 на вул. Братів Трофімових у м. Дніпропетровську (Ленінський район), квартал - 1010, станом на 03.07.2002 в будинку 40 на першому поверсі розташовані нежитлові приміщення: № 139 загальною площею 106,0 м2, № 140 загальною площею 59,7 м2; № 141 загальною площею 60,4 м2; № 142 загальною площею 48,3 м2.

4.13. За результатами поточної інвентаризації, здійсненої станом на 27.07.2021, нежитлові приміщення № 139, 140, 141, 142 в будинку № 40 на вул. Великій Діївській в м. Дніпрі змінили свою нумерацію на № 594, 595, 596, 597 відповідно.

4.14. 07.12.2021 приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Стаднік І. Л. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) з індексним номером 62110407, а саме: рішення про реєстрацію права власності за ЖБК № 295 на нежитлове приміщення № 594 загальною площею 104,3 м2, розташоване на першому поверсі житлового будинку за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Велика Діївська, буд. 40; форма власності приватна; розмір частки 1/1.

4.15. 07.12.2021 приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Стаднік І. Л. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) з індексним номером 62109943, а саме: рішення про реєстрацію права власності за ЖБК № 295 на нежитлове приміщення № 595 за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Велика Діївська, буд. 40; форма власності приватна; розмір частки 1/1.

4.16. 07.12.2021 приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Стаднік І. Л. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) з індексним номером 62109554, а саме: рішення про реєстрацію права власності за ЖБК № 295 на нежитлове приміщення № 596 за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Велика Діївська, буд. 40; форма власності приватна; розмір частки 1/1.

4.17. 08.12.2021 приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Стаднік І. Л. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) з індексним номером 62120434, а саме: рішення про реєстрацію права власності за ЖБК № 295 на нежитлове приміщення № 597 за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Велика Діївська, буд. 40; форма власності приватна; розмір частки 1/1.

4.18. За скаргою Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради від 13.01.2022 № 6/1-3 наказом Міністерства юстиції від 11.04.2023 № 1297/5 скасовані, зокрема, рішення від 07.12.2021 № 62109943, № 62109554, від 08.12.2021 № 62120434, прийняті приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Стаднік І. Л.

4.19. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Стаднік І. Л. від 07.12.2021 № 62110407 про реєстрацію права власності за ЖБК № 295 нежитлового приміщення № 594 загальною площею 104,3 м2 за адресою: м. Дніпро, вул. Велика Діївська, буд. 40, не оскаржувалося та не скасовувалося.

4.20. Згідно з висновком Центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 23.11.2022, покладеного в основу наказу Міністерства юстиції України, розпорядження № 139/1р від 25.05.1984, видане Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради народних депутатів, що було додано, зокрема, до заяви про державну реєстрацію спірних нежитлових приміщень, не давало змоги встановити факт виникнення у ЖБК № 295 права власності на ці нежитлові приміщення

4.21. Наказ Міністерства юстиції України від 11.04.2023 № 1297/5 став підставою для скасування 11.04.2023 зареєстрованого за відповідачем права власності на нежитлові приміщення № № 595, 596, 597 із внесенням відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Інформаційними довідками з цього реєстру 347857213, 347857322, 347857424.

4.22. Отже, спір у цій справі виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання за позивачем права власності на чотири спірні нежитлові приміщення.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є вимоги Дніпровської міської ради до ЖБК 295 про визнання права власності на чотири спірні нежитлові приміщення.

5.4. Підставою позовних вимог, на думку Дніпровської міської ради, є факт реєстрації за відповідачем на праві приватної власності спірних нежитлових приміщень із наступним частковим скасуванням реєстрації права власності. При цьому позивач вважав, що надані ним докази на підтвердження набуття Дніпровською міською радою права власності на спірні нежитлові приміщення (розпорядчі документи щодо будівництва, прийняття в експлуатацію, передання на баланс, присвоєння поштової адреси житловому будинку) є достатніми правовими підставами для звернення до суду з позовом про визнання за позивачем права власності на спірні чотири нежитлові приміщення на підставі статті 392 Цивільного кодексу України.

5.5. Під час касаційного провадження Верховний Суд здійснює перегляд оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду тільки в частині задоволення позовних вимог Дніпровської міської ради, оскільки зміст касаційної скарги ЖБК № 295 свідчить про те, що скаржник не погоджується з висновками апеляційного господарського суду тільки в цій частині.

5.6. Господарський суд першої інстанції, розглянувши справу № 904/5221/23 по суті позовних вимог, дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову Дніпровської міської ради.

5.7. Апеляційний господарський суд, переглянувши в апеляційному порядку зазначене рішення господарського суду першої інстанції, не погодився з висновками місцевого господарського суду, а тому скасував рішення господарського суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким частково задовольнив позов Дніпровської міської ради та визнав за позивачем право комунальної власності на три нежитлові приміщення. В іншій частині позовних вимог Дніпровської міської ради відмовив.

5.8. ЖБК № 295 не погоджується з висновками апеляційного господарського суду, а тому звернулося з касаційною скаргою на постанову в цій справі. ЖБК № 295, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.9. Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.10. Касаційна скарга з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивована тим, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, неправильно застосував приписи статей 317, 319, 321, 392, 328 Цивільного кодексу України, не врахував висновки щодо застосування цих норм права та висновки про обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, викладені в постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 29.06.2021 у справі № 916/964/19, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц, від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17, від 11.04.2019 у справі № 910/8880/18, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18.

5.11. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.12. Колегія суддів установила, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови:

"57. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам".

5.13. ЖБК № 295 зазначає, що подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 29.06.2021 у справі № 916/964/19, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.

5.14. Верховний Суд установив, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц викладено висновок, на який посилається ЖБК № 295:

"90. Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16)".

5.15. Скаржник зазначає, що подібні висновки також викладені в постановах Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

5.16. Колегія суддів установила, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови:

"Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин".

5.17. Верховний Суд установив, що в постанові Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17 викладено висновок, на який посилається скаржник:

"18. Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно".

5.18. ЖБК № 295 зазначає, що подібні висновки також викладені в постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 11.04.2019 у справі № 910/8880/18, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18.

5.19. Скаржник із посиланням на наведені висновки зазначає, що Дніпровська міська рада не надала суду належних доказів, які могли би підтвердити обставини існування в позивача права комунальної власності на спірні нежитлові приміщення. ЖБК № 295 наголошує на тому, що не може бути підставою для задоволення позову в цій справі наявність рішення (адміністративного акта), яке прийняла безпосередньо Дніпровська міська рада, про передачу самій собі спірних нежитлових приміщень. За доводами скаржника, жодні докази позивача не підтверджують фінансування будівництва спірних нежитлових приміщень позивачем або на його користь державними органами, установами, організаціями, до сфери управління яких ці спірні нежитлові приміщення могли входити на момент будівництва. При цьому скаржник зазначає, що наведені доводи помилково залишилися поза увалю апеляційного господарського суду.

5.20. Верховний Суд, проаналізувавши наведені висновки, на які посилається скаржник, перевіривши та надавши оцінку доводам ЖБК № 295, вважає їх обґрунтованими з огляду на таке.

5.21. Колегія суддів зазначає, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права (пункт 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).

5.22. Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент подання позову до суду) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

5.23. За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

5.24. Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

5.25. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України).

5.26. Згідно із частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

5.27. За змістом частини 1 статті 384 Цивільного кодексу України всі власники (співвласники) квартир та нежитлових приміщень у будинку, спорудженому або придбаному житлово-будівельним (житловим) кооперативом, є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна такого будинку.

5.28. Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

5.29. Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом цієї норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 23.04.2024 у справі № 920/1114/21, від 29.10.2024 у справі № 910/11335/23, від 02.07.2024 у справі № 909/282/23.

5.30. Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Позивачем за таким позовом може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18.

5.31. Водночас господарський суд першої інстанції, розглянувши по суті позовні вимоги Дніпровської міської ради, зазначив, що можливість виникнення в позивача права на спірні нежитлові приміщення допускалася якщо не на підставі адміністративного акта, то на підставі договору (щонайменше з підрядною організацією), який би містив істотні умови (в тому числі й щодо фінансування). При цьому момент виникнення в позивача права власності на спірні нежитлові приміщення повинен підтверджуватися фактом їх передачі за результатом виконання такого договору (в тому числі щодо фінансування). Місцевий господарський суд установив, що жодні докази Дніпровської міської ради не підтверджують фінансування будівництва спірних нежитлових приміщень позивачем або на його користь державними органами, установами, організаціями, до сфери управління яких ці спірні нежитлові приміщення могли входити на момент будівництва. Водночас господарський суд першої інстанції констатував, що позивач не надав доказів, які підтверджують набуття Дніпровською міською радою спірних нежитлових приміщень у комунальну власність ні на етапі забудови житлового будинку, ні в процесі розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною). При цьому господарський суд першої інстанції зазначив, що за обліковими даними інвентарної картки джерелом придбання (фінансування) прийнятого на баланс житлового будинку із вбудованими приміщеннями зазначено пайові внески членів ЖБК.

5.32. Разом з тим апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку, дійшов висновку про те, що визначальним для правильного вирішення цього спору є з`ясування правового режиму спірних нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку, а саме встановлення, чи належать усі спірні нежитлові приміщення до допоміжних приміщень, чи спірні нежитлові приміщення є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку, з урахуванням характеристик таких приміщень. Однак апеляційний господарський суд, зосередившись на дослідженні питання щодо правового режиму спірних нежитлових приміщень, не спростував висновків господарського суду першої інстанції про те, що джерелом придбання (фінансування) прийнятого на баланс житлового будинку із вбудованими приміщеннями зазначено пайові внески членів ЖБК. При цьому колегія суддів зазначає, що встановлення факту належності спірних приміщень до нежитлових не може слугувати безумовною підставою для визнання права власності на них за позивачем без з`ясування підстав набуття права власності.

5.33. Водночас колегія суддів зазначає, що діяльність житлово-будівельних кооперативів регулюється приписами Житлового кодексу Української РСР та прийнятого на його виконання Примірного Статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 № 186.

5.34. За змістом статей 133, 134 Житлового кодексу Української РСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру. На облік бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу беруться громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлене законодавством Союзу РСР і Української РСР) і потребують поліпшення житлових умов.

5.35. Статтею 137 Житлового кодексу Української РСР визначено, що житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Рішення про організацію кооперативів при підприємствах, установах, організаціях приймаються з урахуванням пропозицій трудових колективів. Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства Української РСР. Примірний статут житлово-будівельного кооперативу затверджується Радою Міністрів Українській РСР. Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, і зареєстрованого в установленому порядку.

5.36. Відповідно до пункту 1 Примірного Статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985, житлово-будівельний кооператив організується з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями за власні кошти кооперативу з допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).

5.37. Пунктом 3 зазначеного Примірного Статуту житлово-будівельного кооперативу перебачено, що число громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва. При будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, але не може бути менше 5 чоловік.

5.38. Колегія суддів також зазначає, що відповідно до пункту 14 Примірного Статуту житлово-будівельного кооперативу у випадках, коли в будинку (будинках) житлово-будівельного кооперативу за його згодою розміщені (у вбудованих і прибудованих приміщеннях) підприємства й установи торгівлі, громадського харчування і культурно-побутового обслуговування населення або обладнані приміщення громадського призначення, вартість робіт, пов`язаних з будівництвом цих приміщень, після закінчення спорудження будинку відноситься на баланс підприємств і організацій, які здійснюють експлуатацію приміщень. Ці підприємства й організації беруть участь у загальних витратах кооперативу по експлуатації і капітальному ремонту будинку (будинків) та утриманню придомової території пропорційно балансовій вартості належної їм частини будинку відповідно до договору, який укладається між ними і кооперативом.

5.39. Верховний Суд зазначає, що на цей час Житловий кодекс Української РСР та постанова Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 № 186, якою затверджено Примірний Статут житлово-будівельного кооперативу, є чинними, їх положення не суперечать чинному законодавству України, а тому обов`язкові до виконання всіма юридичними та фізичними особами, органами влади та посадовими особами. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 02.10.2024 у справі № 911/61/21, від 02.03.2021 у справі № 911/261/20, від 11.03.2020 у справі № 922/651/17.

5.40. Крім того, на момент затвердження акта державної комісії про приймання в експлуатацію житлового будинку № 13И ЖБК-295 у мікрорайоні "Комунар-1А" житлового масиву "Петровський" діяв Цивільний кодекс Української РСР у редакції, чинній з 18.07.1963.

5.41. Так, статтею 4 Цивільного кодексу Української РСР передбачено, що цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов`язки. Відповідно до цього цивільні права і обов`язки виникають: з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; з адміністративних актів, у тому числі для державних, кооперативних та інших громадських організацій - з актів планування; в результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав; внаслідок інших дій громадян і організацій; внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання цивільно-правових наслідків.

5.42. Відповідно до статті 86 Цивільного кодексу Української РСР право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Усі форми власності є рівноправними.

5.43. За змістом статті 94 Цивільного кодексу Української РСР колгоспи, інші кооперативні організації, їх об`єднання володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів. Право розпорядження майном, що є власністю колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об`єднань, належить виключно самим власникам.

5.44. Глава 12 Цивільного кодексу Української РСР урегульовувала питання виникнення і припинення права власності. Зокрема, відповідно до статті 128 Цивільного кодексу Української РСР право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов`язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

5.45. Проте апеляційний господарський суд, всупереч наведеним законодавчим положенням, не з`ясував та не встановив, чи вартість робіт, пов`язаних з будівництвом спірних приміщень, покладалася на позивача (його попередника), не спростував висновків суду першої інстанції про фінансування прийнятого на баланс житлового будинку із вбудованими приміщеннями за рахунок пайових внесків членів ЖБК, та дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог Дніпровської міської ради.

5.46. Крім того, колегія суддів установила, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови:

"Обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо".

5.47. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 викладено висновки, на неврахування яких посилається скаржник:

"Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи".

5.48. Верховний Суд установив, що в постанові Верховного Суду від 05.09.2023 у справі № 910/11761/21 викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови:

"Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень".

5.49. Скаржник зазначає, що подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/11287/16, від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17.

5.50. У постановах Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 910/4316/22, від 16.05.2023 у справі № 910/17367/20, від 29.06.2021 у справі № 910/11287/16 викладено висновки, на неврахування яких посилається скаржник:

"Отже, преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було би не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії".

5.51. Колегія суддів установила, що в постанові Верховного Суду від 16.04.2024 у справі № 921/186/23 викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови:

"Звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиціальних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиціальних обставин, передбачених статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими Господарського процесуального кодексу України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиціальних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм".

5.52. ЖБК № 295 зазначає, що подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/14138/22, від 31.10.2023 у справі № 902/670/22.

5.53. Скаржник із посиланням на наведені висновки зазначає, що в судових рішеннях у справі № 904/2160/22 та справі № 904/2161/22 встановлені преюдиційні обставини стосовно ЖБК № 295 та його майнових прав на нежитлові приміщення, які є предметом спору в цій справі.

5.54. Верховний Суд, проаналізувавши наведені висновки, на які посилається скаржник, перевіривши та надавши оцінку доводам ЖБК № 295, вважає їх частково обґрунтованими з огляду на таке.

5.55. Колегія суддів зазначає, що у справі № 904/2160/22 ЖБК № 295 звернувся до суду з позовом про зобов`язання Міського комунального закладу культури "Дніпровська дитяча музична школа № 14" звільнити нежитлові приміщення, розташовані за адресою: вул. Велика Діївська, 40, м. Дніпро, якими відповідач користувався на підставі договору оренди від 10.02.2020 № 1, а саме: приміщення № 139 (нова нумерація 594), № 140 (нова нумерація 595), № 141 (нова нумерація 596), № 142 (нова нумерація 597). Водночас Міський комунальний заклад культури "Дніпровська дитяча музична школа № 14" звернувся до суду із зустрічним позовом до ЖБК № 295, в якому просив скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Стаднік І. Л. від 07.12.2021 та від 08.12.2021 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) щодо права власності ЖБК № 295 на нежитлові приміщення № 595, 596, 594, 597 та припинити право власності на це майно.

5.56. У справі № 904/2161/22 ЖБК № 295 звернувся до суду з позовом до Міського комунального закладу культури "Дніпровська дитяча музична школа № 14" про стягнення заборгованості за договором оренди, а Міський комунальний заклад культури "Дніпровська дитяча музична школа № 14" звернувся до суду із зустрічним позовом до ЖБК № 295 про визнання недійсним договору оренди.

5.57. Верховний Суд зазначає, що відповідно до частин 4, 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

5.58. Крім того, частиною 5 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

5.59. Разом з тим апеляційний господарський суд, зазначивши, що не бере до уваги правові висновки, викладені в рішеннях у справах № 904/2160/22 та 904/2161/22, не врахував наведені приписи статті 75 Господарського процесуального кодексу України та не з`ясував, чи встановлені у зазначених судових рішеннях обставини, які мають преюдиційне значення для справи, що розглядається, та чи спростовані вони відповідно до частини 5 статті 75 Господарського процесуального кодексу України Дніпровською міською радою.

5.60. З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що в цьому випадку підтвердилися наведені ЖБК № 295 підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, не врахував висновки Верховного Суду, на які обґрунтовано посилається скаржник.

5.61. Водночас колегія суддів не може взяти до уваги посилання скаржника на зміну фактичних обставин справи під час апеляційного перегляду рішення господарського суду першої інстанції та доводи ЖБК № 295 про відновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно речових прав відповідача на спірні нежитлові приміщення, оскільки такі доводи фактично спрямовані на встановлення нових обставин справи, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.62. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.63. Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.64. Загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238 Господарського процесуального кодексу України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

5.65. Колегія суддів вважає, що апеляційний господарський суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив пов`язані з ними всі суттєві фактичні обставини цієї справи, що входили до предмета доказування. У зв`язку з наведеним ухвалена у справі постанова не відповідає вимогам процесуального законодавства, а тому її не можна визнати законною та обґрунтованою.

5.66. Водночас порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно відповідно до визначених законодавством меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

5.67. Під час нового апеляційного розгляду цієї справи для правильного вирішення спору апеляційному господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно, повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

5.68. З урахуванням наведеного касаційну скаргу ЖБК № 295 належить задовольнити частково, оскаржувану постанову - скасувати, а справу - передати на новий апеляційний розгляд до апеляційного господарського суду.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України установлено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

6.3. Згідно із частиною 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

6.4. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувану постанову апеляційного господарського суду в цій справі слід скасувати, справу № 904/5221/23 передати на новий апеляційний розгляд до Центрального апеляційного господарського суду для ухвалення обґрунтованого і законного судового рішення з урахуванням викладеного в цій постанові.

7. Судові витрати

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу № 295 задовольнити частково.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.11.2024 у справі № 904/5221/23 скасувати в частині задоволення позовних вимог Дніпровської міської ради, справу № 904/5221/23 в цій частині передати на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак