Постанова

від 07.02.2025 по справі 520/19678/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2025 р. Справа № 520/19678/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Львівської митниці на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2024, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., м. Харків, повний текст складено 04.11.24 у справі № 520/19678/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТІ"

до Львівської митниці Державної митної служби України

про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АРТІ" (далі також - позивач, ТОВ "АРТІ") звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Львівської митниці Державної митної служби України (далі також відповідач, Львівська митниця), в якій просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів № UA209000/2024/100356/2 від 24.06.2024;

- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2024/002160 від 24.06.2024;

- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2024/002182 від 24.06.2024;

- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2024/002191 від 24.06.2024.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Львівської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів № UA209000/2024/100356/2 від 24.06.2024.

Визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2024/002160 від 24.06.2024.

Визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2024/002182 від 24.06.2024.

Визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2024/002191 від 24.06.2024.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці Державної митної служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТІ" судовий збір у сумі 3028 грн 00 коп.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці Державної митної служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТІ" суму витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4000 грн 00 коп.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам у справі, обставинам та матеріалам, що мають значення для правильного вирішення справи, не застосував до спірних правовідносин приписи ст. ст. 51, 52, 58, 280, 295, 336, 345, 346 Митного кодексу України. Не погоджується із сумою витрат на професійну правничу допомогу, стягнутою судом першої інстанції на користь позивача.

За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з дослідженням усіх доказів та встановленням усіх обставин у справі. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Також просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на оплату правової допомоги, понесені позивачем у суді апеляційної інстанції у сумі 8000,00 грн.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що 01.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АРТІ" (як Покупцем) укладено з "JINIIUA HANMONS MACHINERY "CO LTD" (як Постачальником) контракт № ARTJHM-1221 від 01.12.2021.

Відповідно до п 1.1 Контракту постачальник зобов`язується виготовити передати у власність Імпортеру ланцюги та ланки (надалі - Товар) у відповідності до замовлення Імпортера, а Імпортер зобов`язується прийняти та оплатити Товар у відповідності з умовами Контракту.

Найменування, номенклатура, кількість, одиниця виміру Товару відображається Імпортером для кожної партії Товару у замовленні. Замовлення та ціна Товару узгоджуються Сторонами в Специфікаціях, які є невід`ємною частиною діючого Контракту, та/або в Інвойсах (п. 1.2. Контракту).

Поставки Товару здійснюються морським транспортом на умовах FОВ, Нінгбо, Китай (ІНКОТЕРМС 2010) або за узгодженим в проформі-інвойсі. Моментом (датою) поставки за Контрактом є дата завантаження Постачальником Товару, який пройшов митне очищення для експорту, на судно, вказане Імпортером, з цього моменту до Імпортера переходять всі ризики втрати або ушкодження Товару, а також зобов`язання нести всі витрати, пов`язані з Товаром (п. 4.1. Контракту).

Постачальник зобов`язується здійснити поставку Товару не пізніше 45 днів з моменту виставлення (дати) Проформи-Інвойсу (п. 4.2. Контракту).

Ціна Товару, що постачається, вказується у Специфікаціях та/або Інвойсах на кожну партію та включає вартість пакування та маркування Товару, (п. 5.1. Контракту).

Імпортер здійснює оплату Товару - 100% відповідно до суми комерційного інвойсу, виставленого Постачальником, протягом 14 банківських днів після отримання копії Коносамента, отриманого по електронному або факсимільному зв`язку (п. 6.3. Договору в редакції Додаткової угоди № 4 від 03.07.2023 до Контракту).

Сторони Договору підписали специфікацію № 10 від 10.03.2024 до контракту № ARTJHM-1221 від 01.12.2021, в якій визначили відомості про покупця та продавця, номенклатуру, ціну та кількість товару, його загальну вартість - 76 834,32 дол. США.

Позивач 10.05.2024 сплатив за товар суму у розмірі 32969,63 дол. США, що підтверджується банківським документом (MUR) № 00789020240510.

26.06.2024 з метою митного оформлення товару, позивач подав митну декларацію № 23UA209230057323U7, митну вартість визначено за основним методом - за ціною договору, заявленою до декларування, визначивши митну вартість у розмірі у розмір 1590665,26 грн (33444,63 доларів США).

З метою митного оформлення товару та на підтвердження заявленої митної вартості товару позивач надав відповідачу документи та інформацію, передбачену ст. 53 Митного кодексу України, а саме: пакувальний лист № НМ20240402 від 02.04.2024, рахунок-проформу (Proforma invoice) № НМ20231130 від 10.03.2024 та його переклад українською мовою, рахунок-фактуру (інвойс) (Commercial invoice) № НМ20240402 від 02.04.2024 та його переклад українською мовою, коносамент (Non-negotiable Waybill) № 237843817 від 21.04.2024, коносамент (Bill of lading) № UTRUST24040758 від 22.04.2024, автотранспортну накладну (Road consignment note) № 6253 від 18.04.2024, сертифікат про походження товару (Certificate of origin) № C24MA5FPW8G50082 від 15.06.2024, банківський платіжний документ, що стосується товару (MUR) № 00789020240510 від 10.05.2024, рахунок-фактуру про транспортно-експедиційні послуги № 710 від 19.06.2024, довідку про транспортні витрати № 1906-5 від 19.06.2024, прейскурант (прайс-лист) № б/н від 01.03.2024 та його переклад українською мовою, розрахунок ціни (калькуляцію) № б/н від 10.03.2024 та його переклад українською мовою, договір (контракт) купівлі-продажу № ARTJHM1221 від 01.12.2021, додаткову угоду №1 від 10.01.2022 до контракту № ARTJHM-1221 від 01.12.2021, додаткову угоду №2 від 10.01.2023 до контракту № ARTJHM-1221 від 01.12.2021,додаткову угоду №3 від 20.04.2023 до контракту № ARTJHM-1221 від 01.12.2021, додаткову угоду №4 від 03.07.2023 до контракту № ARTJHM-1221 від 01.12.2021, додаткову угоду №5 від 16.07.2023 до контракту № ARTJHM-1221 від 01.12.2021, специфікацію №10 від 10.03.2024 до контракту № ARTJHM-1221 від 01.12.2021; договір про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів №2220017-7 від 20.01.2017, укладений між ТОВ "АРТІ" та ТОВ "Інтернешл Карго Сервіс Ейч.Ді"; договір транспортного експедирування № UA00052495 від 01.01.2021, укладений між ТОВ «Інтернешнл Карго Сервіс Ейч. Ді» та ТОВ «Мерск Україна Лтд» № 2 від 25.04.2024, копію митної декларації країни відправлення № 310120240518627236 від 16.04.2024 та її переклад українською мовою.

З підстав спрацювання системи ризиків, згенерованих АСАУР щодо можливого заниження митної вартості товарів, митним органом запропоновано надати позивачу додаткові документи на підтвердження митної вартості товарів.

На запит митного органу позивач направив лист № 1/24/06/2024 від 24.06.2024, у якому повідомив, що всі наявні в декларанта документі, які підтверджують заявлену митну вартість товару були подані разом з МД та повідомив, що надати інші додаткові документи не має можливості.

За результатами проведеного контролю визначення митної вартості відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів № UА209000/2024/100356/2 від 24.06.2024. Згідно з цим рішенням (графа 33) відповідач здійснив митну оцінку товару за 6 (резервним) методом визначення митної вартості. Це коригування здійснено на підставі наявної цінової інформації за фактом митного оформлення, а саме: МД № UА901020/2023/007731 від 12.09.2023, де митна вартість товару зі схожими характеристиками (ланцюги шарнірні роликові зі сталі, для сількогосподарської техніки, привідні ланцюги) становить 2,35 дол. США/кг. Зі змісту рішення слідує, що коригування на обсяг партії й комерційні рівні не проводилось.

Відповідачем також прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА209230/2024/002160 від 24.06.2024, видання якої було обґрунтовано неможливістю завершення митного оформлення через необхідність внесення змін у графи 12, 42, 43, 44, 45, 47 митної декларації на підставі рішення про коригування митної вартості товарів № UА209000/2024/100356/2 від 24.06.2024.

З урахуванням коригувань, визначених у рішення про коригування митної вартості товарів №UА209000/2024/100356/2 від 24.06.2024, позивачем подано скореговану МД №24U209230057649U2 від 24.06.2024.

У подальшому відповідач надав позивачу картку відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні виписку чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209230/2024/002182 від 24.06.2024, видання якої було обґрунтовано помилковістю заповнення граф 12, 42, 43, 44, 45, 46, 47 МД та необхідністю подання нової МД із врахуванням рішення про коригування митної вартості товарів №UА209000/2024/100356/2 від 24.06.2024.

Позивач надав відповідачу другу скореговану МД №24UА209230057937U1 від 24.06.2024, проте відповідачем надано третю картку відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні виписку чи прописку товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209230/2024/002191 від 24.06.2024 з посиланням на відсутність договору про надання послуг митного брокера.

Товариство з обмеженою відповідальністю "АРТІ" подало скореговану МД №24UA209230058025U7 від 24.06.2024, за якою товар випущено до вільного обігу на території України.

Позивач не погодився з указаним рішенням та картками відмови, у зв`язку з чим звернувся до суду з позовом у цій справі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про невідповідність оскаржуваного рішення про коригування митної вартості та карток відмови критеріям, установленим частиною 2 статті 2 КАС України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Правовідносини, пов`язані зі справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України (далі за текстом також - МК України), Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування (частина 2 статті 1 Митного кодексу України № 4495-VI від 13.03.2012).

Положеннями статті 49 МК України передбачено те, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до частин першої та другої статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

За змістом частини другої статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Положення статті 53 МК України визначають перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.

У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, які підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (ч. 1 ст. 53 МК України).

Відповідно до Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 за № 651, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.08.2012 за № 1372/21684, у графі 44 митної декларації зазначаються відомості про необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення документи. При цьому, відомості щодо кожного документа зазначаються з нового рядка за такою схемою: код документа згідно з класифікатором документів, через пробіл номер документа, дата та (за наявності даних) кінцевий термін його дії. При внесенні до графи відомостей про документи, які відповідно до МКУ не подаються митному органу одночасно з МД та зберігаються декларантом, перед кодом документу проставляється символ "d". Класифікатор документів затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 20.09.2012 за № 1011 (далі Класифікатор документів).

Згідно з частиною другою статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до частини п`ятої статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Із положень частин першої та другої статті 53 МК України вбачається, що Митним кодексом України передбачено вичерпний перелік документів, який подається декларантом органу доходів і зборів для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

За приписами частини другої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

За частиною п`ятою статті 54 МК України орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право, зокрема, упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 за № 631, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10.08.2012 за №1360/21672, затверджено Порядок виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа (далі - Порядок № 631).

Відповідно до п.4.5 розділу IV Порядку № 631 при здійсненні митного оформлення виконуються, зокрема, такі митні формальності:

4.5.4. Контроль із застосуванням системи управління ризиками, в тому числі оцінка ризику за МД шляхом аналізу ЕК МД та ЕК ДМВ (ЕМД та ЕДМВ) за допомогою АСАУР (автоматизованої системи аналізу управління ризиками).

Вказаний перелік форм митного контролю формується в автоматичному режимі програмно-інформаційним комплексом ЄАІС та є обов`язковим для відпрацювання.

Спрацювання АСАУР за напрямом перевірки правильності визначення митної вартості товарів у зв`язку з ризиком заниження митної вартості є рекомендацією посадовій особі митного органу більш ретельно опрацювати подані до митного оформлення документи.

В даному контексті доречно зауважити, що згідно зі статтею 361 МК України управління ризиками - це робота митних органів з аналізу ризиків, виявлення та оцінки ризиків, розроблення та практичної реалізації заходів, спрямованих на мінімізацію ризиків, оцінки ефективності та контролю застосування цих заходів. Під ризиком розуміється ймовірність недотримання вимог законодавства України з питань митної справи.

Митні органи застосовують систему управління ризиками для визначення товарів, транспортних засобів, документів і осіб, які підлягають митному контролю, форм митного контролю, що застосовуються до таких товарів, транспортних засобів, документів і осіб, а також обсягу митного контролю.

Цілями застосування системи управління ризиками є:

запобігання, прогнозування і виявлення порушень законодавства України з питань державної митної справи;

забезпечення більш ефективного використання наявних у митних органів ресурсів та зосередження їх уваги на окремих згрупованих об`єктах аналізу ризику, щодо яких є потреба у застосуванні окремих форм митного контролю або їх сукупності, а також у підвищенні ефективності митного контролю (областях ризику);

забезпечення в межах повноважень митних органів заходів із захисту національної безпеки, життя і здоров`я людей, тварин, рослин, довкілля, інтересів споживачів;

прискорення митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду (частина 2 статті 54 МК України).

За положеннями статей 57, 58 Митного кодексу України митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, відповідно до митного режиму імпорту, за загальним правилом обчислюється за першим методом визначення митної вартості товарів, тобто за ціною договору.

Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному з продавцем покупцю.

Водночас кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідно до частини восьмої статті 57 Митного кодексу України у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що обов`язок доведення заявленої митної вартості товару покладається на декларанта. Разом з цим митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.

Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності визначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Водночас у розумінні вищенаведених норм сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак наведені приписи зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

За результатами аналізу вищезазначених положень Митного кодексу України вбачається, що орган доходів і зборів при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись у достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 Митного кодексу України.

Водночас митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, пов`язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи лише у тому випадку, коли надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або ці документи не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, тобто не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.

З метою усунення розбіжностей в документах, усунення сумнівів щодо підробки документів або з`ясування відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, які виявились відсутніми, закон надає право митному органу витребувати від декларанта інші додаткові документи, що перелічені в ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України.

Разом з тим витребувати необхідно тільки ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Верховний Суд у висновках за аналогічними справами сформував усталену позицію, відповідно до якої митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Ненаведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, виключають можливість застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів. При цьому сам факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування митницею, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не є підставою для відмови в митному оформленні товару.

Зазначена вище позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 826/10733/15, від 09.04.2019 у справі № 825/1990/17, від 09.04.2019 у справі № 826/15850/15, від 07.05.2020 у справі № 400/2922/18.

За приписами статті 337 Митного кодексу України перевірка документів та відомостей, які відповідно до статті 335 цього Кодексу подаються митним органам під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, здійснюється візуально, із застосуванням інформаційних технологій (шляхом проведення формато-логічного контролю, контролю співставлення, контролю із застосуванням системи управління ризиками) та в інші способи, передбачені цим Кодексом. Разом з цим контроль із застосуванням системи управління ризиками - це оцінка ризику шляхом аналізу (у тому числі з використанням інформаційних технологій) поданих документів у конкретному випадку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України з метою обрання форм та обсягу митного контролю, достатніх для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи (частини 1, 4 статті 337 Митного кодексу).

В свою чергу, згідно з частиною 1 статті 320 Митного кодексу України, форми та обсяги контролю, обираються: 1) посадовими особами митних органів на підставі результатів застосування системи управління ризиками; та/або 2) автоматизованою системою управління ризиками.

Зміст наведених норм дає підстави дійти висновку, що дані системи управління ризиками є підставою лише для обрання форм і методів митного контролю, однак самі по собі не є підставою для коригування митної вартості.

Як убачається з матеріалів справи, підставою прийняття оскаржуваного рішення було, зокрема, те, що розмір транспортних витрат (автомобільного перевезення) непропорційно розбитий відносно всього кілометражу. Так, наданий позивачем рахунок від 19.06.2024 за №710 містить відомості, які сформовані з порушенням принципів пропорційного розподілу витрат (відстань за межами України 589 км, а вартість 64 473,39 грн., що становить 109,46 грн/км, відстань по території України 315 км, а вартість 42 982,26 грн, що становить 136,45 грн/км). Водночас відповідач посилається на Методичні рекомендації з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 за № 65.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 2 Методичних рекомендацій з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 за № 65 (далі Методичні рекомендації) рекомендації можуть застосовуватись для цілей планування, ведення обліку і калькулювання собівартості перевезень вантажів і пасажирів, робіт і послуг, пов`язаних з транспортним процесом, як на транспортних підприємствах, так і на інших підприємствах, що виконують зазначені роботи (послуги), незалежно від форм власності і підпорядкування, але з врахуванням технологічних і організаційних особливостей кожного підприємства. Конкретний перелік і склад статей калькулювання собівартості перевезень визначається підприємством.

Тобто Методичні рекомендації не є обов`язковим до застосування нормативно-правовим актом, при цьому вказаний документ визначає рекомендації з формування саме собівартості послуг.

Відповідно до ст.5 Господарського кодексу України правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб`єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів.

Згідно зі ст. 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни. Вільні ціни визначаються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб`єкта господарювання.

Відповідно до положень ст. 11 Закону України «Про ціни та ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

За приписами ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Вказане свідчить, що встановлення цін у господарських правовідносинах відбувається на основі волевиявлення їх учасників, що надає можливість суб`єктам підприємництва самостійно встановлювати та обраховувати вартість товарів або послуг, окрім випадків державного регулювання цін на певні товари/послуги, у встановленому законодавством порядку та випадках.

Відносини із вартості перевезення вантажу автомобільним транспортом як за межами України, так і на території України не є предметом державного цінового регулювання.

З урахування викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання відповідача на необхідність застосування до спірних правовідносини при встановленні вартості перевезень методичних рекомендацій з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 за №65, є необґрунтованим, оскільки вказаний наказ має лише рекомендаційний, а не обов`язковий характер, та може застосовуватися перевізниками для цілей планування, ведення обліку i калькулювання собівартості перевезень вантажів i пасажирів, робіт i послуг для забезпечення ведення бухгалтерського обліку.

Щодо посилання відповідача на наявність розбіжностей у графах 16 та 23 та CMR №6253 від 18.04.2024 стосовно перевізників товару, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до умов коносаменту (Non-negotiable Waybill) № 237843817 від 21.04.2024 та коносаменту (Bill of lading) № UTRUST24040758 від 22.04.2024 відповідальною особою за доставку товару є ICS LTD (TOB «Інтернешнл Карго Сервіс Ейч. Ді»), з яким позивач уклав договір про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів № 220017-7 від 20.01.2017.

Відповідно до пп. 2.1.2. п. 2.1. договору № 220017-7 Виконавець укладає від свого імені договори з портами, перевізниками, складами, судноплавними компаніями, їх агентами, експедиторськими та іншими організаціями на перевезення, перевалку, зберігання вантажів та необхідні додаткові роботи та послуги, в т.ч. переупакування, перемаркування, ремонт тари, завантаження та розвантаження контейнерів, відбір проб та зразків, зважування, фумігацію, дезактивацію, визначення кількості та якості, сертифікацію та страхування вантажів і контейнерів. За рахунок коштів Замовника, проводить розрахунки з ними, оплачує збори та інші обов`язкові платежі.

На виконання своїх обов`язків за договором № 220017-7 ТОВ «Інтернешнл Карго Сервіс Ейч. Ді» (як Замовник) уклало договір транспортного експедирування № UA00052495 від 01.01.2021 з ТОВ «Мерск Україна Лтд» (як Виконавцем/Експедитором).

Відповідно до п. 1.1. договору № UA00052495 в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, Експедитор зобов`язується за плату та за рахунок Замовника організовувати виконання наступних послуг стосовно вантажів Замовника, які постачаються в контейнерах, а саме: організація та забезпечення зберігання та перевезення вантажів; укладання від імені Замовника або від власного імені договорів перевезення вантажів з перевізниками, іншими підприємствами, організаціями; організація та забезпечення відправлення та/або отримання вантажів в пунктах відправлення та/або призначення; організація митного оформлення вантажів Замовника.

Відповідно до п. 2.1. договору № UA00052495 до обов`язків Експедитора належить укладання договорів з транспортними та іншими організаціями на перевезення, проведення з ними розрахунків за надані послуги.

Позивачем зазначено, що ТОВ «Мерск Україна Лтд», що діє як агент Maersk A/S, уклало договір з TOB «КАТРОМ».

ТОВ «Мерск України Лтд» відмовилося надати ТОВ «Інтернешнл Карго Сервіс Ейч. Ді» копію договору з ТОВ «КАТРОМ», оскільки останній містить комерційну таємницю між сторонами, що його уклали, що підтверджується листом ТОВ Інтернешнл Карго Сервіс Ейч. Ді» № 0407-4 від 04.07.2024.

Водночас позивачем під час подання МД № 24UA209230057323U7 від 24.06.2024 надано документи, які підтверджують обсяг транспортних витрат: автотранспортну накладну (CMR) № 6253 від 18.04.2024, в п. 16 і 23, в якій перевізником зазначено ТОВ «КАТРОМ».

Пунктом 16 зазначеної накладної вказано номер транспортного засобу, який здійснював перевезення товару за маршрутом: Констанца (Румунія) - Львів (Україна), а саме: ВЕ 2938 СВ/ВН 2219 ХН; рахунок на оплату № 710 від 19.06.2024 від ТОВ «Інтернешнл Карго Сервіс Ейч. Ді» на загальну суму 288 118,04 грн, де частина суми (64 473,39 грн), становить плату за міжнародні транспортні перевезення автомобілем ВЕ 2938 СВ/ НОМЕР_1 за маршрутом: Констанца (Румунія) - м/п Порубне (Україна). Довідка про транспортні витрати № 1906-5 від 19.06.2024, що є аналогічною за змістом до рахунку № 710 від 19.06.2024.

З огляду на зазначене колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивач надав до митного оформлення достатню кількість документів для встановлення взаємозв`язку між усіма суб`єктами господарювання, які здійснювали доставку товару.

Щодо посилання відповідача на ненадання до митного оформлення заказу, в якому має вказуватися найменування товару, його номенклатуру та кількість відповідно до умов п. 1.1 контракту, колегія суддів зазначає таке.

За умовами Контракту №АЮТНМ-1221 від 01.12.2021 Постачальник зобов`язується виготовити і передати у власність Імпортеру ланцюги та ланки (надалі - Товар) відповідно до замовлення Імпортера, а Імпортер зобов`язується прийняти та оплатити Товар відповідно до умов Контракту (п. 1.1. Контракту).

Найменування, номенклатура, кількість, одиниця виміру Товару відображається Імпортером для кожної партії Товару у замовленні. Замовлення та ціна Товару узгоджуються Сторонами в Специфікаціях, які є невід`ємною частиною діючого Контракту, та/або в Інвойсах (п. 1.2. Контракту).

Поставки Товару здійснюються морським транспортом на умовах FОВ-Нінгбо, Китай (ІНКОТЕРМС 2010) або узгодженими в проформі-інвойсі. Моментом (датою) поставки за Контрактом є дата завантаження Постачальником Товару, який пройшов митне очищення для експорту, на судно, вказане Імпортером, з цього моменту до Імпортера переходять всі ризики втрати або ушкодження Товару, а також зобов`язання нести всі витрати, пов`язані з Товаром (п. 4.1. Контракту).

Постачальник зобов`язується здійснити поставку Товару не пізніше 45 днів з моменту виставлення (дати) Проформи-Інвойсу (п. 4.2. Контракту).

Ціна Товару, що постачається, вказується у Специфікаціях та/або Інвойсах на кожну партію та включає вартість пакування та маркування Товару, (п. 5.1. Контракту).

Імпортер здійснює оплату Товару - 100% відповідно до суми комерційного інвойсу, виставленого Постачальником, протягом 14 банківських днів після отримання копії Коносамента, отриманого по електронному або факсимільному зв`язку (п. 6.3. Договору в редакції Додаткової угоди № 4 від 03.07.2023 до Контракту).

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність заказу не має жодного значення для підтвердження числових визначень митної вартості товару.

Сторони Договору підписали специфікацію № 10 від 10.03.2024 до договору купівлі-продажу № АІСПНМ-1221 від 01.12.2021, в якій визначили відомості про покупця та продавця, номенклатуру, ціну та кількість товару, його загальну вартість - 76 834,32 дол. США.

Продавець оформив проформу-інвойс № НМ20231130 від 10.03.2024 аналогічного змісту зі специфікацією. Крім того, у проформі-інвойсі було визначено умови поставки товару FОВ-Нінгбо.

Після виготовлення товару Продавець оформив два комерційних інвойси: № НМ20240402 від 02.04.2024 на суму 33 444,63 дол. США та № НМ20240401 від 01.04.2024 на суму 43 389,69 дол. США. Загальна вартість товару - 76834,32 дол. США. Також Постачальник відправив товар 22.04.2024 двома контейнерами, про що свідчить коносамент № UTRUST24040758.

Постачальник 25.04.2024 оформив позивачу кредит ноту № 2 до комерційного інвойсу № НМ20240402 від 02.04.2024, у якому встановив знижку позивачу на суму 475,00 дол. США. Отже, позивач повинен був сплатити за товар 33 444,63 - 475,00 = 32969,63 дол. США.

10.05.2024 позивач здійснив оплату товару на зазначену суму, що підтверджується банківським документом № 00789020240510.

Аналіз положень ч. 3 ст. 53, ч. 1, 2, 5 ст. 54, ст. 58 МК України дає підстави для висновку про те, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 МК України.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сторони Договору не порушували будь-яких його умов щодо формування асортименту та вартості товару, вимога відповідача надати заказ не стосується перевірки числового значення заявленої митної вартості чи розрахунку митної вартості товару, здійсненої декларантом.

Щодо посилання митного органу на відсутність документу про якість товару, передбаченого п. 3.2. контракту, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до п. 4.4. Контракту № ARTJHM-1221 від 01.12.2021 відвантаження узгодженої партії товару супроводжується такими документами: комерційний інвойс - 3 оригінали; коносамент - 3 оригінали; пакувальний лист - 3 оригінали; сертифікат походження - 1 оригінал; митна декларація країни відправлення 1 копія; специфікація 1 оригінал; сертифікат якості виробника товару (за вимогою імпортера) - 1 оригінал.

Сертифікат якості (виробника) - це документ, що містить дані для ідентифікації та фактичні значення показників якості продукції виробника, отримані в результаті лабораторних випробувань, а також інформацію про їх відповідність вимогам нормативних документів.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 53 МК України сертифікат якості не є обов`язковим документом, що подається на підтвердження митної вартості, може використовуватись як додаткове джерело для визначення митної вартості товару.

Щодо посилання відповідача на відсутність оплати послуг за морське перевезення на момент митного оформлення товарів, колегія суддів зазначає таке.

Договір транспортного експедирування № UA00052495 від 01.01.2021 укладено між ТОВ «Інтернешнл Карго Сервіс Ейч. Ді» та ТОВ «Мерск Україна Лтд».

Як вже зазначалося вище, позивач повинен сплачувати за надані транспортні послуги ТОВ «Інтернешнл Карго Сервіс Ейч. Ді» за договором про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів № 220017-7 від 20.01.2017.

Відповідно до цього договору вартість послуг зазначається в рахунку Виконавця (п. 3.1. договору № 220017-7).

Оплата робіт та послуг здійснюється Замовником протягом 14 календарних днів з часу пред`явлення рахунку. Рахунки, що пред`являються Виконавцем за цим Договором, можуть направлятися засобами електронної пошти, факсимільним зв`язком, за допомогою поштових служб або вручаються особисто представнику Клієнта (п 3.3. договору №220017-7).

ТОВ «Інтернешнл Карго Сервіс Ейч. Ді» 19.06.2024 оформило позивачу за надані послуги рахунок № 710, яким передбачена послуга морського перевезення товар: «Морський Фрахт за межами митної території України: Нінгбо, Китай - Констанца, Румунія, ціна без ПДВ - 136 935,80 грн.»

Позивач подав документи для митного оформлення товарів 24.06.2024.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на дату подання митної декларації позивачем не був порушений строк оплати відповідно до договору № 220017-7 від 20.01.2017, а тому необхідність та можливість надання підтвердження про оплату послуг морського перевезення товару у позивача на дату подання митної декларації були відсутні.

Щодо посилання митного органу на розбіжності у відомостях експортної декларації та коносаменту стосовно порту призначення, а також на те, що у графі «номер інвойсу (договору)» митної декларації країни відправлення від 16.04.2024 за №310120240518627236 зазначено номер НМ20231130, проте до митного оформлення декларантом надано інвойс з номером НМ20240402, то колегія суддів зазначає, що митна декларація країни відправлення може лише підтверджувати проходження товару (вантажем) митного оформлення в країні відправлення, однак ніяк не може підтверджувати чи спростовувати числове значення заявленої митної вартості товару.

Так, експортна декларація країни виробника - це документ, оформлений в країні експорту товару - в Китайській Народній Республіці відповідно до законодавства країни відправлення, без застосувань норм українського законодавства, зокрема УКТ ЗЕД, а тому коди товару в зазначених вище документах визначаються за різними правилами, і відмінність кодів не може впливати на правильність обчислення митної вартості товарів.

Водночас правильність оформлення митних документів продавцем-експортером не може впливати на право покупця визначити митну вартість товарів при імпорті за ціною контракту і не може слугувати підставою для сумнівів у заявленій митній вартості.

Колегія суддів зазначає, що експортна митна декларація містить достатньо відомостей, які дозволяють її ідентифікувати як товаросупровідний документ конкретної поставки товару, разом з цим митна декларація країни відправлення відповідно до ч. 2 ст. 53 МК України не є документом, який підтверджує митну вартість товарів.

Отже, позивачем надано митному органу необхідні документи, передбачені ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, які підтверджують митну вартість про товар, відомості про який зазначено у митній декларації від 26.06.2024 за № 23UA209230057323U7. Доводи відповідача про відсутність документів, у яких би були виділені складові митної вартості, про відсутність у документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, а також про розбіжності у документах спростовуються матеріалами справи, про що зазначено вище.

Як убачається з оскаржуваного рішення, джерелом інформації для прийняття рішення від № UA209000/2024/100356/2 від 24.06.2024 стала наявна в митному органі цінова інформація з бази ЄАІС, джерело - митна декларація № UА901020/2023/007731 від 12.09.2023.

Проте відповідачем не доведено, що умови поставки, комерційні умови за МД № UА901020/2023/007731 від 12.09.2023 були подібними до тих, що визначені документами, поданими позивачем митному органу разом із митною декларацією від 26.06.2024 за № 23UA209230057323U7.

Водночас одна лише обставина, що рівень задекларованої митної вартості товару нижчий за рівень митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не може бути підставою для витребування додаткових документів. Цей факт є лише підставою для поглибленої перевірки повноти та достовірності документів. І лише виявлення одного або декількох з фактів, зазначених у частині третій статті 53 МК України, є підставою для витребування додаткових документів.

Інформація про вищу митну вартість ідентичних товарів не є перешкодою для визначення митної вартості товару на підставі укладеного між сторонами договору, оскільки в інформаційній базі відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо можливих судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення.

Зазначений висновок відповідає сталій практиці Верховного Суду (постанови від 09.10.2018 у справі №826/24835/15, від 24.01.2019 у справі №820/636/17, від 21.01.2020 у справі №812/2336/14, від 13.02.2020 у справі №810/1175/16, від 26.01.2021 у справі №826/13892/16).

Факт ненадання позивачем додатково витребуваних документів, які підтверджують митну вартість товарів за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Надаючи оцінку доводам відповідача, покладеним в основу прийняття спірного рішення про коригування митної вартості товарів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що за відсутності документів, які б пояснили сумніви митного органу, відповідач не мав достатніх та обґрунтованих підстав для невизнання митної вартості товару за ціною договору, враховуючи таке.

Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Водночас наявність таких обставин повинна бути обґрунтована та підтверджена відповідними доказами. Встановивши відсутність достатніх відомостей, митний орган має зазначити, які саме складові митної вартості товару є непідтвердженими, з яких причин із поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не наведено жодних обставин та не надано доказів на підтвердження наявності у митного органу законодавчо визначених підстав для витребування у позивача додаткових документів, зокрема, що позивач в митній декларації зазначив не всі документи для підтвердження заявленої митної вартості товарів, вніс до декларації недостовірні або неточні відомості або що надані митному органу документи містили розбіжності чи ознаки підробки.

В свою чергу, відповідач не довів, що подані відповідно до ч. 2 ст. 53 МК України декларантом документи, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар.

З огляду на зазначене колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що підстави для застосування відповідачем другорядного (резервного) методу визначення митної вартості не є доведеними, а розрахована митна вартість - не є обґрунтованою.

Верховний Суд у постановах від 9 вересня 2020 року (справа №400/3133/18), від 8 лютого 2019 року (справа № 825/648/17) вказував, що Правила заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затвердженими Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 598, передбачають, що графа 33 рішення про коригування митної вартості товарів "Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості" має містити, окрім зазначення номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, також пояснення щодо зроблених коригувань, зважаючи на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умови поставки, комерційні умови та докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів зазначає, що висновки у рішенні про коригування митної вартості щодо неможливості визначення митної вартості товарів за основним методом є необґрунтованими, оскільки наданих декларантом документів було достатньо для прийняття рішення про визначення митної вартості товарів на підставі поданих документів, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25 листопада 2020 року у справі №640/4941/19.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що право позивача довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, не є обмеженим поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення митного контролю. Право надавати заперечення щодо висновків митного органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається декларанту як під час митного контролю, так і на усіх стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Положення статей 9, 77, 80 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язують суд вжити заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об`єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.

Суд не може обмежити право платника довести в судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення митного контролю.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів від № UA209000/2024/100356/2 від 24.06.2024, оскільки таке не відповідає критеріям, встановленим частиною 2 статті 2 КАС України, є обґрунтованим і законним.

З огляду на те, що прийняття відповідачем оскаржуваного рішення про коригування митної вартості слугувало підставою для видання карток відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, то визнання рішення про коригування митної вартості протиправним та його скасування є підставою для визнання протиправними та скасування сформованих Львівською митницею карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2024/002160 від 24.06.2024, № UA209230/2024/002182 від 24.06.2024, № UA209230/2024/002191 від 24.06.2024.

Щодо висновків суду в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на оплату правової допомоги, понесених позивачем у суді першої інстанції у сумі 4 000,00 грн, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.

Відповідно до приписів частин 1-4 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з положеннями ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 6 ст. 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 135 КАС України).

Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Тобто суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру.

У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Тобто питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Відповідно до правової позиції Верховного суду, викладеної в постанові від 23.10.2018 у справі № 826/9047/16, ст. 134 КАС України, не передбачено імперативної вказівки щодо форми документа про детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Натомість усталена судова практика свідчить, що для підтвердження складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, належними доказами можуть бути саме договір про надання правової допомоги та акти приймання-передачі до договору.

Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 10 000,00 грн позивачем надано копії: договору про надання правової допомоги №2021/03/03 від 22.03.2021, додаткової угоди №49 до договору про надання правової допомоги №2021/03/03 від 22.03.2021, рахунку на оплату №64 від 05.07.2024, платіжної інструкції №18869 від 08.07.2024.

Надані документи дозволяють встановити зміст наданих послуг та їх вартість.

Так, пунктом 2 Додаткової угоди визначається обсяг послуг, що надаються.

Сторони у пункті 5.1. Додаткової угоди визначили суму винагороди (гонорару) в розмірі 10 000,00 грн, яка сплачується протягом 5 календарних днів з моменту підписання Додаткової угоди на підставі рахунку Адвокатського об`єднання.

Вартість послуг із надання правничої допомоги позивачем сплачена у повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією №18869 від 08.07.2024 на суму 10000,00 грн.

Враховуючи предмет спірних правовідносин та наявність значного обсягу судової практики з цього питання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати, які підлягають відшкодуванню за надання адвокатом позивачу послуг в суді першої інстанції, слід зменшити, та співмірною сумою відшкодування є 4 000 грн.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24 листопада 2021 року у справі № 420/1109/20.

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача є безпідставними, спростовуються наведеним вище та не впливають на правомірність висновків суду першої інстанції, зміст апеляційної скарги, яка частково дублює відзив на позовну заяву, поданий до суду першої інстанції, містить виключно суб`єктивне бачення відповідачем обставин справи, які розглянуто судом першої інстанції та надано належну правову оцінку, а відтак підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на оплату правової допомоги, понесених позивачем у суді апеляційної інстанції у сумі 8 000,00 грн, колегія суддів зазначає таке.

Як убачається з матеріалів справи, для здійснення представництва інтересів позивача під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції між ТОВ «АРТІ» та АО «Роланд» укладено Додаткову угоду № 68 від 19.12.2024 до Договору про надання правової допомоги № 2021/03/03 від 22.03.2021. Пунктом 3 Додаткової угоди визначено обсяг послуг, що надаються.

Сторони у пункті 5 Додаткової угоди № 68 визначили суму винагороди (гонорару) в розмірі 8 000,00 грн, ПДВ не передбачено, яка сплачена позивачем Адвокатському об`єднанню за платіжною інструкцією № 21116 від 24.12.2024 на підставі рахунку № 114 від 24.12.2024.

Колегія суддів, дослідивши подані заявником докази, вважає, що в даному випадку розмір витрат на оплату послуг адвокатів є дещо завищеним, не є співмірним зі складністю справи та з виконаною адвокатом роботою (наданими послугами); часом, витраченим адвокатами на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом, наданих адвокатами послуг та виконаних робіт, оскільки підготовка та представництво інтересів позивача у цій справі не потребувала настільки значного часу для надання адвокатами послуг та виконання робіт з правової (правничої) допомоги позивачу у співвідношенні до гонорару адвоката, а сума, які заявлені до відшкодування позивачу за надання послуг та виконання робіт з правової (правничої) допомоги, не є належним чином обґрунтованою на предмет її розміру.

Так, колегія суддів ураховує, що під час надання правової допомоги у суді апеляційної інстанції АО «Роланд» фактично складено лише один процесуальний документ відзив на апеляційну скаргу.

Разом з цим колегія суддів ураховує, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці Державної митної служби України витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн.

З приводу наведеної обставини колегія суддів зауважує, що в будь-якому випадку надання правової допомоги щодо вирішення навіть певної (усієї) сукупності питань у апеляційному порядку не може бути об`єктивно оцінено у більшому розмірі, ніж надання первинної правничої допомоги, необхідної для звернення особи до суду з адміністративним позовом. Первинна - більш складна, об`ємна і потребує повного аналізу обставин справи та нормативно-правової бази. У свою чергу, процедурні питання є типовими, виконання яких потребує більш технічного підходу та не залежить від ціни позову та/або професійного досвіду виконавця.

Крім того, участь одного адвоката при розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанцій свідчить про його обізнаність з обставинами щодо спірних правовідносин, що, поза сумнівом, істотно впливає на обсяг надання ним послуг в межах їх повторного вивчення.

Вказана позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 520/7431/19.

Отже, колегія судів дійшла висновку, що розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу позивача у суді апеляційної інстанції, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача, є витрати у сумі 2000,00 грн (4000,00 грн/2).

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24 листопада 2021 року у справі № 420/1109/20.

Зважаючи на положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.

Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Львівської митниці залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 у справі № 520/19678/24 залишити без змін.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТІ" (код ЄДРПОУ 25185087) за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (код ЄДРПОУ 43971343) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова