Постанова

від 29.01.2025 по справі 336/861/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 29.01.2025 Справа № 336/861/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 336/861/24 Головуючий у 1-й інстанції: Дацюк О.І.

Провадження № 22-ц/807/191/25 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2025 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Кухаря С.В.,

Онищенка Е.А.

при секретарі: Бєловій А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Железняк Лариси Володимирівни на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - районна адміністрація Запорізької міської ради по Хортицькому району, районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11.08.2021 року у цивільній справі № 337/2901/21 шлюб між сторонами розірвано. Проживати окремо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 почали з 2019 року. Зазначає, що син постійно проживав та проживає з нею.

У 2019 році відповідач іноді відвідував дитину, періодично надавав грошові кошти, аліменти з ОСОБА_2 позивач не стягувала.

З травня 2021 року відповідач не приймає участі у вихованні та утриманні сина, жодного разу не зустрівся з ним, не піклується про нього, не утримує та взагалі не цікавиться його долею, тобто свідомо ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню сина.

Вважає, що за таких обставин збереження батьком своїх батьківських прав за умови ігнорування обов`язків є недоцільним і таким, що шкодить дитині.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору: районна адміністрація Запорізької міської ради по Хортицькому району, районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, про позбавлення батьківських прав залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Железняк Л.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позов.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що сплату аліментів на утримання дитини, тим більш, за рішенням суду не можна вважати одним із різновидів чи способів виховання дитини. Сплата відповідачем аліментів не є доказом участі у вихованні дитини, а може бути доказом участі відповідача лише в матеріальному утриманні дитини. Звернення до суду з вимогою про стягнення аліментів є правом, а не обов`язком стягувача. Не має значення, коли саме ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про стягнення аліментів і чи звернулась взагалі. Має значення лише та обставина, що відповідач ОСОБА_2 не виконував свої обов`язки по утриманню дитини добровільно, що був зобов`язаний робити, через що ОСОБА_1 змушена була стягувати аліменти в примусовому порядку.

Вважає, що суд зробив хибний висновок щодо не обґрунтованості висновку органу опіки щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Підстав вважати його необґрунтованим немає. Так, орган опіки та піклування вжив всіх належних та доступних заходів для повідомлення ОСОБА_2 та запрошення його на комісію органу опіки та піклування: направляв йому листи, виїжджав за зареєстрованим місцем проживання, залишав йому повідомлення за місцем проживання.

Зауважує, що відповідач проігнорував засідання комісії з розгляду питання про позбавлення його батьківських прав, а також кілька засідань суду, що вказує на незацікавленість його у збереженні батьківських прав.

Також вважає, що суд неправильно тлумачив зміст письмового доказу і безпідставно в рішенні визнав не доведеним, що орган опіки та піклування обґрунтовано дійшов висновку про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав. Суд не звернув увагу на підстави ухвалення висновку органу опіки та піклування - умисне тривале невиконання ОСОБА_2 обов`язків по вихованню малолітньої дитини. Вказаний висновок підтверджує підстави позову і співвідноситься з іншими доказами, наданими у справі - показами свідків, які підтвердили невиконання батьком обов`язків по вихованню дитини протягом тривалого часу - трьох років. З початку 2021 року відповідач повністю припинив спілкування з дитиною, взагалі не приймає участі у вихованні сина і навіть не спілкується з ним.

Також зазначає, що рішення суду не містить інформації про участь відповідача у процесі виховання дитини, в чому саме вона полягає. Вважає, що при розгляді справи знайшли повне підтвердження факти, якими позивачка обґрунтовує позовні вимоги: відповідач умисно не приймає участі у вихованні дитини з 2021 року по цей час, тобто більше трьох років.

Звертає увагу, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження того, що з 2021 року по цей час існували чи існують об`єктивні причини, які перешкоджали йому виконувати свої обов`язки по вихованню дитини.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін,з таких підстав.

За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів винної поведінки відповідача щодо ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню малолітнього сина сторін, а позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу. Судом не встановлено, що батько ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що він систематично продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

Оцінюючи висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав, суд вважав зазначений висновок необґрунтованим, оскільки при наданні такого висновку орган опіки та піклування виходив виключно з тих відомостей, які були надані позивачем, яка зацікавлена у розгляді справи. При цьому, сама перевірка була проведена формально, а органом опіки та піклування не здійснено жодних спроб зв`язатися із відповідачем та вислухати його пояснення, між тим, зі слів позивача вона спілкувалась із ОСОБА_2 у 2023 році. Доказів того, що відповідач викликався на засідання комісії суду представлено не було.

Суд першої інстанції послався на відповідні правові висновки Верховного Суду та прецедентну практику Європейського суду з прав людини.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 02.08.2008 року. Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11.08.2021 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.

Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено копією свідоцтва про народження.

Відповідно до акту не проживання особи за адресою від 01.06.2023 року, складеного головою правління ОСББ «Феросплавник 6» Крецул Н.І., ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, за адресою: АДРЕСА_1 , дійсно не проживає з травня 2021 року.

Відповідно до інформації № 01-17/152 від 16.06.2023 року, наданої директором Запорізької гімназії № 106 Запорізької міської ради, ОСОБА_3 , згідно документів (особової справи) учень 7-А класу, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та навчається з 01.09.2017 року. Питанням виховання та розвитку сина займається мати, ОСОБА_1 . Від початку навчання в ЗГ № 106 і до теперішнього часу цікавиться навчальними досягненнями, піклується про фізичний та духовний розвиток сина, бере участь в організації освітнього процесу, відвідує он-лайн батьківські збори, реагує на зауваження та пропозиції з боку педагогів, тримає постійний контакт з класним керівником у телефонному режимі. Батько ОСОБА_2 не приймає участі в організації освітнього процесу та вихованні сина. Не цікавиться навчальними досягненнями, не піклується про фізичний та духовний розвиток сина, не підтримує зв`язок з класним керівником та вчителями. Інформацією щодо спілкування за межами закладу освіти ОСОБА_2 з сином по телефону, у соціальних мережах тощо не володіють.

Згідно витягів з реєстру Запорізької територіальної громади ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається до висновку районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району № 22.01./01-34-602 від 13.08.2024 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до акту обстеження умов проживання, складеного 10.05.2024 відділом по Хортицькому району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради встановлено, що ОСОБА_1 разом із малолітнім сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1., мешкають за адресою: АДРЕСА_1 . Квартира вмебльована необхідними меблями, побутовою технікою. Малолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1., мешкає в окремій кімнаті разом із старшим братом. Наявне двоповерхове ліжко, комп`ютерний стіл, комп`ютер, одяг та взуття відповідно вікових потреб. Під час обстеження малолітня дитина повідомила, що з батьком зв`язок не підтримує, батько не телефонує, не цікавиться його здоров`ям, навчанням та успіхами. Малолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1., не заперечує проти позбавлення батька батьківських прав.

Відповідно до листа Запорізького міського центру соціальних служб від 13.05.2024 № 1087/03-06 встановлено наступне. 10.05.2024 фахівцями із соціальної роботи була проведена бесіда з малолітнім ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1., щодо його прихильності до одного з батьків. Під час спілкування було з`ясовано, що він навчається у Запорізькій гімназії № 106 та додатково відвідує платну школу Robocode, де займається вивченням нейронних мереж та створенням програмного забезпечення. Під час спостереження спеціалістам було помітно, що усі питання, які стосувалися батька, хлопчика дуже засмучували. Зі слів дитини, після того, як батьки розлучилися у 2021 році, він тата не бачив. За весь цей час батько жодного разу не приїздив до сина та не цікавився його життям, навіть змінив номер телефону. Тому він повністю підтримує матір у намірі позбавити батька батьківських прав.

Відповідно до інформації Запорізької гімназії № 106 Запорізької міської ради від 16.06.2023 № 01-17/152, встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1., навчається у закладі з вересня 2017 року. Батько дитини не приймає участі в організації освітнього процесу та вихованні сина. Всі питання вирішує мати.

29.04.2024, 10.05.2024 спеціалістами відділу по Шевченківському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради здійснено вихід за адресою проживання ОСОБА_2 , а саме: АДРЕСА_2 . Однак потрапити до помешкання не вдалося, оскільки вдома нікого не було, або двері навмисно ніхто не відчинив. Спеціалістами відділу залишені запрошення, однак ніхто не з`явився та не зателефонував.

Листом районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 30.07.2024 №22.04/01-34-565 ОСОБА_2 було запрошено на засідання комісії з питань захисту прав дитини з метою надання свої пояснень. Однак, на засідання комісії ОСОБА_2 також не з`явився.

На адресу районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, відділу по Шевченківському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради будь-які заяви, пояснення від ОСОБА_2 не надходили.

Враховуючи рекомендації комісії з питань захисту прав дитини при районній адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 07.08.2024 протокол № 33, районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, як орган опіки та піклування, вважала доцільно позбавити ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні суду першої інстанції зазначив, що є старшим сином позивача ОСОБА_1 , проживає разом із матір`ю та молодшим братом. Відповідач доводився йому вітчимом. Батько ОСОБА_3 не приймає участі у його вихованні, не цікавиться його життям, не привітав з днем народження.

Свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 пояснили, що проживають по сусідству із позивачем та її родиною. Після припинення стосунків між сторонами ОСОБА_2 певний час приходив та відвідував сина, але приблизно три роки свідки його не бачили.

Крім того, як пояснила позивач, після отримання рішення суду про стягнення аліментів відповідач їх сплачує та заборгованості не має.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16, та Верховним Судом у постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19.

При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21, 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23, від 20 березня 2024 року у справі № 405/5236/20).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (постанови Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 від 23 червня 2021 року у справі № 953/17837/19, від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц).

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.

При вирішенні спору суд на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позбавлення відповідача батьківських прав відносно дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Колегія суддів враховує, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із ним сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

Судом не було встановлено, а позивачем не доведено обставин, які б свідчили про те, що відповідач остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. Позивачем не доведено, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення відповідача батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дитини.

Враховуючи вищезазначене, позбавлення батьківських прав за встановлених судом обставин не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті прецедентної практики Європейського суду з прав людини.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування № 22.01./01-34-602 від 13.08.2024 року, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (див. постанову Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22).

Надаючи оцінку висновку органу опіки та піклування, суд вважав зазначений висновок необґрунтованим, оскільки при наданні такого висновку орган опіки та піклування виходив виключно з тих відомостей, які були надані позивачкою, яка зацікавлена у розгляді справи. При цьому, сама перевірка була проведена формально, а органом опіки та піклування не здійснено жодних спроб зв`язатися з відповідачем та вислухати його пояснення, між тим, зі слів позивача вона спілкувалась із ОСОБА_2 у 2023 році. Доказів того, що відповідач викликався на засідання комісії суду представлено не було.

Зазначене дає підстави для висновку про те, що суд дослідив висновок органу опіки та піклування № 22.01./01-34-602 від 13.08.2024 року та надав йому відповідну оцінку згідно зі статтею 89 ЦПК України, а отже, дотрималися вимог частини шостої статті 19 СК України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неврахування висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Суд першої інстанції, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав.

Посилання апеляційної скарги на те, що сплата відповідачем аліментів не є доказом участі у вихованні дитини, що відповідач не виконував свої обов`язки по утриманню дитини добровільно, що був зобов`язаний робити, через що позивач змушена була стягувати аліменти в примусовому порядку, не є тими виключними обставинами, які можуть бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

За своїм змістом решта доводів апеляційної скарги зводяться до повторень підстав позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Железняк Лариси Володимирівни залишити без задоволення.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2024 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складений 07 лютого 2025 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: С.В. Кухар

Е.А. Онищенко