Рішення

від 23.01.2025 по справі 461/6375/24

СТРИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 461/6375/24

Провадження № 2/456/389/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючої судді Гули Л. В. ,

з участю секретаря Петренко Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Стрию цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Ветмедкомплекс» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позицій сторін.

Позивачка ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача на її користь матеріальну шкоду в розмірі 4076,54 грн та моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн, поклавши судові витрати на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивачка покликалася на те, що на підставі Угоди про передання тварин від 15 січня 2024 року з ГО «Львівське товариство захисту тварин» прийняла на утримання в якості домашньої тварини 2,5-місячну самку собаки за кличкою Ноя (порода-метис, окрас-біла з рудим). 18.01.2024 Ноя занедужала. Вона негайно записала Ною на огляд до ветеринарної клініки «Ветмедкомплекс» на 19.01.2024. Попри те, що вона наголошувала про необхідність негайного огляду та негайному записі на прийом до ветеринарної клініки «Ветмедкомплекс», оскільки цуценя перебуває в тривожному стані, в той же день їх не прийняли та не оглянули. Лише після того, як Ноя почала поносити кров`ю, їх проконсультував чоловік, який порекомендував їхати негайно на огляд, оскільки недуга може виявитися гострою вірусною хворобою - паровірусним ентеритом, внаслідок чого було здійснено прийом. Наступним кроком стали відвідини вищезазначеної ветеринарної клініки на наступний день, а саме: 19.01.2024. Під час здійснення огляду ветеринаром Ної зробили щеплення без очікування дії знеболювального, що завдало цуценяті болю, після чого їх відправили додому без будь-яких рекомендацій та порад. На її переконання, саме з цього і почалося неналежне лікування цуценяти. Наступні усні консультації були взаємо суперечливими, під час яких то рекомендували годувати Ною, далі радили не змушувати їсти, якщо вона не бажає. Щодо води, так само вона не збагнула, що ж буде кращим для її улюблениці: давати пити примусово або ж не наполягати, не мучити Ною. На її думку, у ветеринарній клініці поставились недбало до Ної, а саме: ставили крапельницю недбало, з бульбашками повітря в крапельниці, при чому роблячи вигляд, що все добре. Не один раз вона цікавилася можливістю направлення Ної на стаціонарне лікування для забезпечення їй цілодобового нагляду, оскільки її стан був надто гострим і погіршувався, але ветеринарний лікар проігнорував це. В ході наступного огляду собачки їй дали таблетку проти нудоти, і Ноя почала задихатися. Лише після її зауваження Ної зміряли температуру та зафіксували показник температури 39,8 градусів. Підтримання оптимальної температури тіла організмом є важливим фактором здоров`я не тільки для людей, а й для собак. Цей показник є своєрідним індикатором фізіологічного стану тварини, тому відповідальний ветеринарний лікар повинен за ним постійно слідкувати та у випадку порушення норми температури реагувати відповідним чином. Нормальна температура у собак може бути різною та залежить від кількох основних факторів, таких як: порода; розмір і вага; вік; стан організму. Таким чином, у цуценят регулярне підвищення температури є нормою, оскільки механізми терморегуляції в організмі ще не розвинулися. Водночас у такому віці метаболізм відбувається значно швидше, що також сприяє підвищенню температури. Нормальний показник для цуценят і молодих собак знаходиться у межах 39-39,5 градусів за Цельсієм. Такі підвищення поволі почнуть зникати у віці від 6 місяців, а до статевого дозрівання температура знизиться приблизно до 38,5-39 градусів. Після того, як нарешті було виміряно температуру, поставлено укол проти жару, ветеринарний лікар відправив їх із цуценям додому. Перед завершенням прийому її сповістили, що паровірусний ентрит є складною хворобою із можливістю летального наслідку. Ані виписки, ані розкладу чи графіку надання ліків для Ної їй не було надано, внаслідок чого 21.01.2024 близько 03:00 Ної не стало. Після цього вона почала цікавитися тим, які шанси на видужання мала Ноя, та з`ясувала, що систематичне годування та пиття були принциповими для собачки при її недузі, про що її не повідомили ветеринари. Належний професійний лікарський підхід в поєднанні з її турботою могли б з великою долею на успіх вилікувати Ною.

Викладене формує впевненість у тому, що Ної у ветеринарній клініці не надали належного, всесторонньо фахового лікування, чим довели собачку до смерті від хвороби, яка цілком піддавалася лікуванню. Наголошує, що діагноз було поставлено ветеринарним лікарем тільки по зовнішніх ознаках даної хвороби, лабораторних досліджень по пошуку збудника не проводилося. Її прохання щодо залишення на стаціонарне лікування для забезпечення цуценяті цілодобового нагляду було проігноровано. На її думку, лікар повинен був встановити збудника інфекції лабораторними методами дослідження, контролювати перебіг хвороби за показниками результатів аналізів. Якщо показник ШОЕ (швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ)-неспецифічний лабораторний показник крові, що відображає співвідношення фракцій білків плазми; зміна ШОЕ може служити непрямою ознакою поточного запального або іншого патологічного процесу) не прийшов до норми, то необхідно було проводити подальші клінічні та лабораторні дослідження для з`ясування остаточного діагнозу тварини. Нормалізацію показника ШОЕ можна перевірити виключно повторним лабораторним дослідженням крові. За зовнішнім станом тварини визначити показник швидкості розвитку хвороби на візуальний огляд непрофесійно та неможливо. Також зазначає, що такі важливі лабораторні аналізи, які необхідні при дослідженні та встановленні діагнозу для подальшого лікування тварини, не були зроблені ні за призначенням лікаря, ні на її прохання. Вважає, що фахівці ветеринарної клініки не володіють базовими знаннями в діагностиці захворювань, адже діагноз її собачки не підтверджений жодним інструментальним дослідженням чи лабораторними аналізами, а зниження імунітету та поставлений діагноз спровокували погіршення стану цуценяти. Причинно-наслідковий зв`язок між фактом дії речовин і розвитком процесу має незаперечний характер: при дії речовин у дозах нижче певних рівнів токсичний процес не розвивається; при досягненні певної дози процес розвивається неодмінно. Залежність «доза-ефект» простежується на рівні кожного окремого організму, при цьому, чим більша доза, тим значніше прояв токсичного процесу. На інтоксикацію вказує наявність слинотечі, блювання, діарея, ураження печінки та нирок, порушення функції кровотворення, альбумінурія, гематурія, ураження слухового нерву. Підозру на інтоксикацію також може викликати зміна кольору та консистенції крові. Разом з цим, кошти, витрачені нею за рекомендацією ветеринарного лікаря на неякісне та халатне лікування, становлять 4076,54 гривень, які підлягають стягненню в якості понесених матеріальних збитків сукупно із моральною шкодою в розмірі 50000,00 грн, а тому вона змушена звернутися за захистом своїх прав до суду.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги позивачки не визнає, вважає їх необгрунтованими і такими, що не підлягають до задоволення з наступних підстав. Зокрема, серед іншого, зазначає, що позивачка стверджує, що була законним власником собаки по кличці Ноя, обґрунтовуючи це Угодою про передання тварин від 15.01.2024. Однак всупереч згаданій угоді інформація щодо власника відсутня, ветеринарний паспорт відсутній. У цілому позивачкою не доведено, що отримано здорову собаку. Зазначає, що відповідач не є центром надання екстреної та негайної ветеринарної допомоги, а запис здійснюється на вільні години за згодою ініціатора звернення. Позивачка не наводить жодної норми права, котру нібито порушив відповідач під час діагностики та лікування собаки Ноя, а всі твердження позивачки не містять жодної аргументації та є лише її власним уявленням та припущенням.

Інших заяв по суті справи, виключно в яких у силу вимог ч. 1 ст.174ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, не надходило.

Заяви та клопотання сторін та процесуальні рішення, постановлені по справі.

02.08.2024 ОСОБА_1 через Галицький районний суд м. Львова звернулась із позовом до Приватного підприємства «Ветмедкомплекс» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 серпня 2024 року головуючим суддею визначено суддю Павлюк О.В. /а.с. 26/

Ухвалою судді Галицького районного суду м. Львова від 07.08.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Ветмедкомплекс» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишено без руху та надано позивачці строк для усунення недоліків позовної заяви /а.с. 27/.

Позивачкою подано заяву про усунення недоліків /а.с. 29-346/.

Ухвалою судді Галицького районного суду м. Львова від 14.08.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Ветмедкомплекс» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання на 23.09.2024. Роз`яснено сторонам їх процесуальні права щодо подачі відзиву та доказів у справі /а.с. 36/.

Відповідачем подано клопотання про передачу справи за підсудністю до Стрийського міськрайонного суду Львівської області /а.с. 43-48/.

Ухвалою від 11.09.2024 задоволено клопотання представника відповідача та постановлено проводити підготовче судове засідання в режимі відеоконференції /а.с. 49/.

23.09.2024 судом отримано інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань /а.с. 51-52/.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 23.09.2024 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Ветмедкомплекс» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди передано за підсудністю до Стрийського міськрайонного суду Львівської області /а.с. 54/.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 жовтня 2024 року головуючим суддею визначено суддю Гулу Л.В. /а.с. 59/

Ухвалою судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 04.11.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Ветмедкомплекс» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди прийнято до розгляду та призначено судове засідання на 19.11.2024 /а.с. 61/.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 18.11.2024 внесено виправлення в резолютивну частину ухвали від 04.11.2024 /а.с. 68/.

04.11.2024 представником відповідача подано відзив на позовну заяву /а.с. 76-97/.

Ухвалою від 13.12.2024 задоволено клопотання представників сторін та постановлено проводити підготовче судове засідання в режимі відеоконференції /а.с. 98/.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16.12.2024 закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Ветмедкомплекс» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 23.01.2025 /а.с. 104/.

Розгляд справи по суті відбувся 23.01.2025 за участі позивачки ОСОБА_1 , її представника адвоката Литвиненко І.Л. (в режимі відеоконференції) та представника відповідача Приватного підприємства «Ветмедкомплекс» адвоката Боровець В.Д. (в режимі відеоконференції).

Узагальнення доводів сторін та інші процесуальні дії у справі.

Позивачка ОСОБА_1 та її представниця адвокат Литвиненко І.Л. (в режимі відеоконференції) в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позові, просили їх задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача Приватного підприємства «Ветмедкомплекс» адвоката Боровець В.Д. (в режимі відеоконференції) позов заперечив з підстав, наведених у відзиві.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів, якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх в апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Відтак суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що на підставі Угоди про передання тварин від 15 січня 2024 року з ГО «Львівське товариство захисту тварин» позивачка ОСОБА_1 прийняла на утримання в якості домашньої тварини 2,5-місячну самку собаки за кличкою Ноя (порода-метис, окрас-біла з рудим) /а.с. 11-12, 106/.

Також встановлено, що 18.01.2024 собака захворіла.

З власної ініціативи позивачка звернулась за отриманням ветеринарних послуг до відповідача ПП «Ветмедкомплекс», куди записалась на прийом на 19.01.2024.

Долучені до матеріалів справи квитанції підтверджують понесення позивачкою витрат на лікування собаки в розмірі 4076,54 гривень. Відповідачем не спростовувався факт надання медикаментозного лікування собаці /а.с 13-16/.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої неналежним наданням ветеринарної допомоги.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Так, доводи позивачки зводяться до бездіяльності та неналежного надання ветеринарної допомоги з боку відповідача.

Заперечення відповідача зводиться до надуманості вимог, які ґрунтуються на припущеннях та уявленнях.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Конституції України, Цивільного кодексу України та Закону України «Про ветеринарну медицину».

Відповідно до ст.180ЦК України тварини є особливим об`єктом цивільних прав, на який поширюється правовий режим речі.

Отже, собака є майном, об`єктом права власності людини, яке остання здійснює відповідно до закону на власний розсуд, незалежно від волі інших осіб. І як власнику речі (собаки) згідно зі ст.317ЦК України лише її господарю належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 2Закону України«Про ветеринарнумедицину» визначено, що основними завданнями ветеринарної медицини є: профілактика, діагностика, лікування інфекційних, інвазійних і незаразних хвороб свійських тварин та дикої фауни; контроль за випуском для реалізації доброякісних у ветеринарному відношенні продуктів і сировини тваринного походження; захист населення від хвороб, спільних для тварин і людей; охорона території України від занесення інфекційних хвороб тварин з територій інших держав; контроль за переміщенням, експортом та імпортом сировини і тварин, продукції тваринного походження; ветеринарно-санітарна експертиза продуктів тваринного і рослинного походження; контроль за якістю виробництва лікувальних, діагностичних, профілактичних засобів та кормових добавок, призначених для ветеринарної медицини; радіологічний і токсикологічний контроль продуктів тваринного і рослинного походження на ринках, м`ясокомбінатах, холодильниках та базах по заготівлі, зберіганню і реалізації продуктів тощо; проведення незалежної ветеринарно-санітарної експертизи продуктів, сировини і тварин, продукції тваринного походження, кормів, препаратів для цілей ветеринарної медицини при їх експорті та імпорті; контроль за додержанням юридичними та фізичними особами ветеринарно-санітарних вимог, спрямованих на захист навколишнього природного середовища; впровадження досягнень ветеринарної науки. Органи ветеринарної медицини будують свою діяльність у взаємодії з органами державної виконавчої влади та виконавчими органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, кооперативами та громадянами.

Відповідно до ст.3Закону України«Про ветеринарнумедицину» ветеринарною практикою дозволяється займатися особам, які мають відповідну вищу або середню спеціальну освіту. Фельдшер ветеринарної медицини (технік) може займатись підприємницькою ветеринарною діяльністю лише під контролем лікаря ветеринарної медицини. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають необхідну кваліфікацію, можуть займатися ветеринарною практикою на території України відповідно до законодавства.

Згідно зі ст.11Закону України«Про ветеринарнумедицину» юридичні або фізичні особи можуть займатись підприємницькою ветеринарною діяльністю за умови отримання спеціального дозволу (ліцензії), який видається Головним управлінням державної ветеринарної медицини України, Кримським республіканським, обласними управліннями державної ветеринарної медицини. Міністерства, відомства, підприємства, установи та організації, колективні та інші господарства, незалежно від форм власності, в яких працюють спеціалісти ветеринарної медицини, у своїй діяльності керуються цим Законом, Статутом ветеринарної медицини України, іншими нормативними актами.

Відповідно до статей 55, 124Конституції України та статті 3ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до статей 15, 16ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статті 13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права».

Правилами статті 12ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до вимог статті 77ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до частини першої статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин п`ятої, шостої, сьомої статті 81ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Із змісту вказаної норми права вбачається, що відомості про факти, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, повинні бути одержані із зазначених у законі джерел і передбаченими у законі способами.

Відповідно до статті 1166ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно зі статтею 22ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Аналіз положень статей 11, 1166, 1167ЦК України дає підстави вважати, що підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про відшкодування шкоди виникає за умов наявності шкоди, протиправної поведінки особи, яка завдала шкоду, наявності причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та завданою шкодою, вина особи, яка завдала шкоду.

З огляду на зазначені вище положення законодавства саме на позивача покладено обов`язок доказування.

Судом встановлено, що офіційно затверджених протоколів клінічного лікування тварин в Україні не існує, тому вибір препаратів, методів лікування тварини залишається за лікарем ветеринарної медицини.

Однак позивачем не доведено, по-перше, протиправної поведінки відповідача та, по-друге, причино-наслідкового зв`язку між зверненням до ветеринарної клініки відповідача та смерті собаки ОСОБА_2 .

Суд, аналізуючи зібрані по справі докази, вважає, що сам по собі факт смерті собаки Ноя не може свідчити про винну поведінку відповідача за відсутності переконливих доказів на підтвердження цього.

Клопотань про призначення експертизи позивачкою заявлено до суду не було, також не надано висновку експертизи, яка проводилася не в рамках судового розгляду.

В той же час, доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

Як відзначалося, обставини справи встановлюються за допомогою доказів.

У свою чергу, відповідно до частини другої статті 78ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аргументи позивачки щодо неправильно проведеного лікування та встановленого діагнозу є невиправданими, оскільки судом не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між протиправним діянням відповідача та заподіянням збитків позивачці.

З урахуванням викладеного суд дійшов до висновку, що позивачкою не надано суду доказів, наявність яких при їх дослідженні як окремо, так і в сукупності, підтверджують обставини щодо причин смерті собаки Ноя, наявного причинно-наслідкового зв`язку між діянням та заподіянням збитків, а також вини відповідача в їх спричиненні.

Крім того, позивачка просить стягнути з відповідача 50000,00 грн на відшкодування моральних переживань, яких вона зазнала внаслідок неправильного лікування та смерті її собаки Ноя.

Стаття 1167ЦК України передбачає підстави відповідальності за завдану моральну шкоду. Так, зокрема, зазначається, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Однак, як зазначалося вище, в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження доводи позивачки, що дії відповідача були неправильними, чи неналежними, суд вважає, що і дана вимога не підлягає до задоволення, оскільки в даному випадку вимоги щодо стягнення моральної шкоди є похідними від основних вимог про відшкодування матеріальної шкоди.

Отже, враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, вони не ґрунтуються на встановлених нормах цивільного законодавства України, оскільки позивачкою не надано суду доказів, які б суд міг покласти в основу задоволення її позовних вимог, як це передбачено статтями 77-80 ЦПК України, а тому не підлягають задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

А відтак інші доводи сторін не аналізуються судом та не спростовуються, оскільки на висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову не впливають.

Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.

В п. 27 постанови №2Пленуму ВерховногоСуду Українивід 12.06.2009«Про застосуваннянорм цивільногопроцесуального законодавствапри розглядісправ усуді першоїінстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

Враховуючи наведене, зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд дійшов переконання, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Ветмедкомплекс» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди слід відмовити в повному обсязі.

Щодо судових витрат.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст.264ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Так, згідно з ч. 1 та ч. 2 ст.141ЦПК України судовийзбір покладаєтьсяна сторонипропорційно розмірузадоволених позовнихвимог. Іншісудові витрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються: 1)у разізадоволення позову-на відповідача; 2)у разівідмови впозові -на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, враховуючи, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а тому судові витрати, понесені позивачкою, слід віднести на її рахунок.

Керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 81, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити в позові ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Ветмедкомплекс» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 03 лютого 2025 року.

Суддя Л.В.Гула