Постанова

від 03.02.2025 по справі 484/1079/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03.02.25

22-ц/812/40/25

Провадження № 22-ц/812/40/25

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 лютого 2025 року м. Миколаїв

справа № 484/1079/23

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Ковальським Є.В.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Софія» про розірвання договору оренди та стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Устенко Іллею Олександровичем, на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, ухвалене 17 вересня 2024 року під головуванням судді Мельничука О.В., повний текст судового рішення складений 27 вересня 2024 року,

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Софія» (далі - ТОВ «Софія») про розірвання договору оренди та стягнення заборгованості.

Позивач зазначала, що 20 січня 2020 року між нею та ТОВ «Софія» було укладено договір оренди належної їй на праві власності земельної ділянки розміром 5,8 га. В п. 8 та п. 10 Договору сторони погодили виплату орендної плати в розмірі 27000 грн на рік грошовими коштами або сільськогосподарською продукцією, не пізніше 31 грудня кожного року. Як вказала позивач, з 21 січня 2022 року після закінчення дії договору оренди, відповідач не укладає новий договір і продовжує користуватись належною їй земельною ділянкою на підставі п. 7.2 Договору, не сплачуючи орендну плату, хоча в усній формі вона йому повідомила про небажання продовжувати дію договору та необхідність його розірвання. Також нею було направлено лист-повідомлення відповідачу з вимогою відшкодувати завдану шкоду у вигляді орендної плати за 2022 рік та розірвати договір оренди зі складанням акту прийому-передачі. Проте, незважаючи на вказане відповідач відповіді не надав та не відшкодував шкоду.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила розірвати вищевказаний договір оренди землі та стягнути з ТОВ «Софія» на її користь заборгованість по виплаті орендної плати в розмірі 27 000 грн 00 коп., 1442 грн 47 коп. пені та судові витрати.

Заперечуючи проти позову ТОВ «Софія» зазначало, що дійсно між сторонами існували орендні відносини щодо належної позивачці земельної ділянки з кадастровим номером 4825486700:08:000:0148. Термін дії договору оренди від 17 грудня 2012 року сплинув 17 грудня 2017 року. 25 жовтня 2016 року сторонами було укладено Додаткову угоду до договору оренди від 17.12.2012 р., якою строк дії договору було продовжено до 15 грудня 2019 року, а розмір орендної плати було встановлено в сумі 14 000,00 грн. Після закінчення строку дії договору оренди землі позивач не бажала укладати договір оренди землі на термін більше 1 року та 20 січня 2020 року між ТОВ «Софія» та ОСОБА_1 було укладено у письмовій формі договір оренди землі строком на 1 рік до 20 січня 2021 року, а 15 грудня 2020 року сторони уклали договір оренди землі строком на 1 рік - до 15 грудня 2021 року. Оскільки строки договорів складали менше, ніж сім років, то державна реєстрація права оренди за цими договорами, враховуючи додаткову угоду, не була здійснена. Як вказав відповідач, після закінчення строку дії даного договору оренди землі він не використовував земельну ділянку позивачки та не звертався до неї із письмовим повідомленням про поновлення договору, оскільки подальше використання даної земельної ділянки втратило для нього інтерес. Після отримання ухвали суду про відкриття провадження та копії позовної заяви ОСОБА_1 ТОВ «Софія» звернулося до Мигіївської сільської ради Первомайського району Миколаївської області та просило провести обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 4825486700:08:000:0148, щоб встановити поточний її стан, та комісією уповноважених посадових осіб Мигіївської сільської ради з залученням представника ТОВ «Софія» було встановлено, що дана земельна ділянка захаращена, заросла бур`янами, ознаки використання земельної ділянки за цільовим призначенням відсутні, не використовується земельна ділянка близько 2-3 років. Також відповідач зазначав, що товариство повністю розрахувалося з ОСОБА_1 за умовами договору оренди від 20 січня 2020 року та сплатив орендну плату за 2021 рік наперед, що підтверджується платіжним дорученням № 1248 від 28 січня 2020 року та платіжним дорученням № 2037 від 21 грудня 2020 року. У 2022 році земельна ділянка відповідачем не використовувалася, а тому підстав нарахування та виплати орендної плати не має. На думку ТОВ «Софія» не підлягає задоволенню і вимога позивачки про розірвання договору оренди землі від 20 січня 2020 року, оскільки строк дії договору закінчився 20 січня 2021 року, отже договір оренди є припиненим, внаслідок закінчення строку його дії. Крім того ТОВ «Софія» заперечувало щодо заявленого позивачем розміру судових витрат, оскільки попередній розрахунок витрат на правничу допомогу не відповідає вимогам ст. 137 ЦПК України, зокрема не надано детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат.

У відповіді на відзив представник ОСОБА_1 - адвокат Устенко І.О. зазначає, що виходячи з Витягу речових прав на нерухоме майно, на момент подачі позову земельна ділянка позивачки знаходилась в оренді ТОВ «Софія». Між сторонами не було складено акту прийому передачі даної земельної ділянки. На думку представника позивачки, за таких обставин договір оренди був продовжений і ТОВ «Софія» продовжувало користуватися земельною ділянкою позивачки, а тому позов підлягає задоволенню.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 вересня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що договір оренди землі від 20 січня 2020 року припинив свою дію 20 січня 2021 року, а тому заявлена позивачем вимога про його розірвання задоволенню не підлягає. Також суд виснував, що у відповідача відсутня заборгованість перед позивачкою із виплати орендної плати.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Устенко І.О. - просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Апелянт зазначав що твердження відповідача, що всупереч змісту ч. 1, 2 ст. 126-1 Земельного кодексу України жоден із підписаних між сторонами договорів оренди землі не містив положення про автоматичне поновлення договору, а лише визначав порядок, за яким сторони можуть його поновити, при наявності на це обоюдного волевиявлення, не заслуговують на увагу, оскільки він містив вимогу про передачу земельної ділянки, яку відповідач не виконав. Твердження відповідача, що витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не містить відомостей про поновлення договору оренди не заслуговують на увагу, так як він містить інформацію про те, що земельна ділянка перебуває в оренді і тому позивач позбавлена права розпоряджатися нею. Твердження, що виконання дії, передбачених ч. 3 ст. 126-1 ЗК України можливо лише у разі, якщо речове право оренди зареєстровано у Державному реєстрі речових прав і реєстраційний запис містить відомості про поновлення договору є необґрунтованими, оскільки оренда зареєстрована, але відповідач ухилився від внесення змін про поновлення договору оренди хоча фактично використовував вказану земельну ділянку. Не може ставитись в вину позивачці той факт, що ані додаткова угода від 25 жовтня 2016 року, ані договір оренди від 15 грудня 2020 року не були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, так як саме ТОВ «Софія» повинно було внести зміни, а позивачці не було повідомлено про те, що в Реєстрі відсутня дана інформація. На думку представника Устенка А.О., відповідач ввів в оману позивачку та не передав останній земельну ділянку, як того вимагав договір оренди, та не вніс зміни в Реєстр прав власності на нерухоме майно щодо припинення права оренди ТОВ «Софія».

У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «Софія» - адвокат Плечій В.В. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Зазначав, що суд обґрунтовано прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки строк дії договору оренди землі від 20 січня 2020 року припинив свою дію 20 січня 2021 року та відповідачем сплачена позивачці передбачена договорами оренди землі орендна плата, а тому апеляційна скарга є необґрунтованою та безпідставною.

В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Устенко І.О. - підтримав доводи і вимоги апеляційної скарги.

Представник ТОВ «Софія» - адвокат Плечій В.В. - просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Cудом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 19.05.2009 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3-2762, та Державного акту серії АИ № 157820, виданого 12.08.2010 року, позивачка ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 5,80 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 4825486700:08:000:0148. (а.с. 12, 13).

17 грудня 2012 року між позивачкою (Орендодавець) та відповідачем (Орендар) було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки, зі строком дії - 5 років, сплатою орендної плати у розмірі 4 400 грн. або с/г продукцією за домовленістю сторін (а.с. 135-136). Державну реєстрацію права оренди ТОВ «Софія» на підставі зазначеного договору було здійснено 17 лютого 2015 року реєстраційною службою Первомайського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області, індексний номер рішення 19461483, номер запису про інше речове право оренди в реєстрі речових прав 8785018. Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права строк дії права оренди ТОВ «Софія»: 17.12.2017 року (а.с. 137). Аналогічна за змістом інформація міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на 18.03.2023 року (а.с. 45).

25 жовтня 2016 року сторонами було укладено Додаткову угоду до договору оренди від 17.12.2012 р., якою строк дії договору було продовжено до 15 грудня 2019 року, а розмір орендної плати було встановлено в сумі 14 000,00 грн. або за погодженням сторін сільськогосподарською продукцією на цю суму (а.с. 138).

14 листопада 2019 року позивачка надіслала відповідачу лист-повідомлення про своє небажання надалі продовжувати орендні відносини (а.с. 139). Проте 20 січня 2020 року сторони уклали договір оренди землі строком на один рік - до 20 січня 2021 року, зі сплатою орендної плати - 27 000 грн або с/г продукцією (а.с. 19-22).

15 грудня 2020 року сторони уклали договір оренди землі строком на один рік - до 15 грудня 2021 року, зі сплатою орендної плати - 27 000 грн або с/г продукцією (а.с. 140-141).

Державна реєстрація змін щодо строку дії права оренди ТОВ «Софія» земельної ділянки з кадастровим номером 4825486700:08:000:0148 відповідно до укладених 25.10.2016 року Додаткової угоди та договорів оренди від 20 січня 2020 року і від 15 грудня 2020 року не здійснювалась, що підтверджується актуальною інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 45).

Допитаний судом першої інстанції у якості свідка директор ТОВ «Софія» - ОСОБА_3 - пояснив, що під час укладання 25.10.2016 між сторонами додаткової угоди до договору оренди та наступних договорів оренди вже набули чинності зміни законодавства щодо мінімального строку оренди земель сільськогосподарського призначення в сім років, тоді як позивачка не бажала встановлювати такий строк оренди, що унеможливлювало реєстрацію їх права оренди у Державному реєстрі речових прав.

Викладені обставини представником позивачки не оспорювались і не були спростовані.

Відповідачем доведено, що орендна плата за 2020 та 2021 роки була сплачена ним позивачці в обсязі, передбаченому договорами оренди землі від 20.01.2020р. та від 15.12.2020р., що підтверджується платіжним дорученням № 1248 від 28.01.2020, реєстром від 28.01.2020 №1, платіжним дорученням № 2037 від 21.12.2020, реєстром від 21.21.2020 №211220133000 (а.с. 52-55) та представником ОСОБА_1 не заперечувалось.

Відповідно до Акту, складеного 21.03.2023 року комісією у складі уповноважених посадових осіб Мигіївської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, із залученням представника ТОВ «Софія», якими проведено обстеження земельної ділянки кадастровим номером 4825486700:08:000:0148 площею 5,8 га, що знаходиться поза межами населених пунктів на території Софіївського старостинського округу Мигіївської сільської ради Первомайського району Миколаївської області та належить ОСОБА_1 , встановлено, що земельна ділянка захаращена, заросла бур`янами, ознаки використання земельної ділянки відсутні, не використовується ділянка близько 2-3 років (а.с.49).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди, стягнення заборгованості з орендної плати за 2022 рік і пені, суд першої інстанції виходив з того, що у 2022 році та на час звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом договірні орендні правовідносини сторін припинились, тоді як розірвано може бути тільки чинний договір, та за такого відсутні підстави для покладення на відповідача обов`язку зі сплати орендної плати за 2022 рік.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на нижчевикладене.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Обгрунтовуючи позовні вимоги про розірвання договору оренди, стягнення заборгованості з орендної плати за 2022 рік і пені, ОСОБА_1 вважала подовженим договір оренди, укладений між нею та ТОВ «Софія» 20 січня 2020 року.

Суд першої інстанції обґрунтовано вважав такі доводи позивачки помилковими.

Так, статтею 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

На час укладання сторонами договору оренди як від 20 січня 2020 року, так і від 15 грудня 2020 року, частина четверта статті 124 ЗК України передбачала, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

При цьому, у статті 125 ЗК України (тут і далі - в редакції на час укладання вказаних договорів) було визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Крім того, статтею 126 ЗК України було передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Частинами першою, п`ятою статті 6 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на час укладання вищевказаних договорів) встановлено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Пункт 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає проведення державної реєстрації права оренди, зокрема, на підставі укладеного в установленому порядку договору оренди землі.

Отже момент виникнення на підставі договору оренди речового права пов`язаний з моментом державної реєстрації такого права (третє речення частини першої статті 19 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час підписання договорів).

Стаття 17 Закону України «Про оренду землі» у тій самій редакції передбачає, що об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Відтак земельна ділянка вважається переданою орендарю з моменту державної реєстрації права оренди, і з цього ж моменту в нього виникає відповідне речове право.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2023 року у справі №357/8277/19 зробила висновок, що договір оренди земельної ділянки є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та його підписання у встановленій простій письмовій формі, якщо інше не узгоджено між сторонами, тобто дотримання сторонами вимог статей 638, 759 та 792 ЦК України та статті 15 Закону України «Про оренду землі».

З моменту укладення договору оренди землі в орендодавця виникає зобов`язання передати орендарю земельну ділянку в користування на визначений у договорі строк, а в орендаря - отримати право на користування земельною ділянкою.

Зареєстроване право оренди землі є речовим правом.

05 грудня 2019 року Законом України № 340-IX абзац другий частини другої статті 25 Закону України «Про оренду землі» доповнено умовою, що орендар земельної ділянки зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди.

За такого Велика Палата Верховного Суду виснувала, що використання земельної ділянки неможливе без державної реєстрації права оренди, оскільки відсутні правові підстави для цього.

Між тим, як встановлено судом, речові права оренди, засновані на додатковій угоді від 25.10.2016 року, договорі оренди від 20.01.2020 року та договорі оренди від 15.12.2020 року, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не реєструвалися. Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, індексний номер 33857478 (а.с. 17, 137), запис в реєстрі № 8785018 не містить відомостей про поновлення договору оренди. Так само, відповідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, номер 326182857 від 18.03.2023 (а.с. 45), запис в реєстрі № 8785018 не містить відомостей про поновлення договору оренди.

З матеріалів справи слідує і встановлено судом, що згідно укладеного сторонами 20 січня 2020 року договору оренди земельної ділянки, про розірвання якого просить ОСОБА_1 у позовній заяві, строк його дії становить один рік - до 20 січня 2021 року. До спливу строку дії цього договору - 15 грудня 2020 року - сторони уклали новий договір оренди належної позивачці земельної ділянки, узгодивши строк його дії - 1 рік - до 15 грудня 2021 року.

Пунктами 7.1. - 7.2. останнього укладеного сторонами договору оренди землі від 15 грудня 2020 року сторони погодили порядок поновлення його на новий строк:

«7.1. Після закінчення строку дії договору Орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію.

7.2. У разі відсутності протягом одного місяця з боку Орендодавця письмових заперечень на письмове повідомлення Орендаря про намір продовжити дію договору оренди, Договір вважається поновленим на той самий строк та на тих самих умовах, що вказані в цьому Договорі».

Судом першої інстанції вірно встановлено, що жодна із сторін не вчинила дій, спрямованих на поновлення договору оренди землі, передбачених умовами цього договору.

Статтею 322 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на час укладання останнього договору оренди) встановлено, що поновлення договорів оренди землі здійснюється в порядку, передбаченому статтею 1261 Земельного кодексу України.

Абзацом першим частини першої статті 1261 Земельного кодексу України (в редакції на час укладання останнього договору оренди) передбачено, що договором оренди землі, договором про встановлення земельного сервітуту, договорами про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови може встановлюватися умова щодо поновлення таких договорів.

Якщо договір містить умову про його поновлення після закінчення строку, на який його укладено, цей договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах. Поновленням договору вважається поновлення договору без вчинення сторонами договору письмового правочину про його поновлення в разі відсутності заяви однієї із сторін про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення не вимагається (частина 2).

Сторона договору, яка бажає скористатися правом відмови від поновлення договору не пізніш як за місяць до дати закінчення дії такого договору, подає до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно заяву про виключення з цього реєстру відомостей про поновлення договору (частина 3).

У разі відсутності заяви про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору до дати закінчення дії такого договору після настання відповідної дати закінчення дії договору державна реєстрація речового права продовжується на той самий строк (частина 4).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про незастосованість передбаченого статтею 1261 Земельного кодексу України порядку поновлення чи відмови від поновлення договору речові права оренди, оскільки судом вірно враховано, що речові права, засновані на додатковій угоді від 25.10.2016 року, договорі оренди від 20.01.2020 року та від 15.12.2020 року, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не реєструвалися, а згідно запису в зазначеному Державному реєстрі про право оренди ТОВ «Софія» на підставі укладеного сторонами договору оренди від 17 грудня 2012 року строк дії права оренди ТОВ «Софія»: 17.12.2017 року, та він не містить відомостей про поновлення договору оренди.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом частини другої статті 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

За такого, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що укладаючи договори оренди від 20.01.2020 року та від 15.12.2020 року, сторони, користуючись правом на свободу договору погодили інший порядок їх поновлення.

Частиною 1 статті 31 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Отже договірні орендні правовідносини сторін припинились 15 грудня 2021 року.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що на дату звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом (22.02.2023 р.) договір оренди припинив свою дію у часі, тоді як розірвано може бути лише чинний договір, а тому заявлена позивачкою вимога про його розірвання задоволенню не підлягає.

З огляду на викладене посилання апеляційної скарги на те, що суд безпідставно не застосував до спірних правовідносин положення статтей 1261 Земельного кодексу України колегія суддів відхиляє.

Встановивши, що у 2022 році договірні орендні відносин у сторін вже не існували, також є правильним висновок суду першої інстанції про відсутність у ТОВ «Софія» обов`язку сплачувати орендну плату позивачці за вказаний період, а тому суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати за 2022 рік та пені в зв`язку з несвоєчасною її сплатою.

Згідно із частиною другою статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають поновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 09 листопада 2021 року у справі № 905/1680/20 виснувала, що відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Проте таких вимог позивачкою не було заявлено.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність вини позивачки в тому що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не було внесено змін щодо права оренди відповідача відповідно до укладених додаткової угоди від 25.10.2016 року, договорів оренди від 20.01.2020 року та від 15.12.2020 року, то колегія суддів не може їх врахувати, оскільки правильність висновків суду першої інстанції вони не спростовують.

Також не можна вважати обґрунтованими посилання апеляційної скарги на те, що інформація в Державному реєстрі речових прав та в Державному земельному кадастрі про право оренди ТОВ «Софія» на належну ОСОБА_1 земельну ділянку порушують права позивачки на розпорядження цією ділянкою, оскільки доказів цього не надано. Так, матеріали справи не містять відомостей того, що їй, зокрема, було відмовлено державним реєстратором у вчиненні реєстраційних дій стосовно спірної земельної ділянки.

За такого суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1

Вищевикладене свідчить про те, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому відповідно до ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без змін.

З огляду на результати апеляційного перегляду відсутні підстави для відшкодування апелянту судових витрат.

Керуючись ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Устенко Іллею Олександровичем, залишити без задоволення.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий суддя В.В. Коломієць

Судді: Н.В. Самчишина

Т.В. Серебрякова

Повний текст судового рішення складений 10 лютого 2025 року