Ухвала

від 05.02.2025 по справі 208/10549/24

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА

Справа № 208/10549/24

Провадження № 2/209/378/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 року м. Кам`янське

Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області

в складі:

головуючого, судді Корнєєвої І.В.,

за участі секретаря Циганок А.С.,

позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката Богемської С.О.

представника відповідача Тарасюка О.Л.

присутній прокурор Єрзаулов С.С.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у місті Кам`янське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кам`янської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю на об`єкт нерухомого майна ,

ВСТАНОВИВ:

30 вересня 2024 року до Заводського районного суду м.Дніпродзержинськ Дніпропетровської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до Кам`янської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю на об`єкт нерухомого майна.

03 жовтня 2024 року ухвалою Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області матеріали цивільної справи були передані за підсудністю до Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2024 року цивільна справа було визначено склад суду головуюча суддя Корнєєва І.В.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 листопада 2024 року позовна заява ОСОБА_1 до Кам`янської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю на об`єкт нерухомого майна, залишена без руху.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 листопада 2024 року заява ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом знесення нерухомого майна магазину продовольчих та непродовольчих товарів повенута заявнику.

16 грудня 2024 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Кам`янської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю на об`єкт нерухомого майна, із усунутими недоліками ,в т.ч. позивач сплатив судовий збір.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 грудня 2024 року позовна заява ОСОБА_1 до Кам`янської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю на об`єкт нерухомого майна, прийнята до розгляду в порядку загального позовного провадження та призначена справа до розгляду у підготовчому засіданні на 10.00 годину 17 січня 2025 року, роз`яснено право відповідачу пати відзив на позов.

08 січня 2025 року відповідач Кам`янська міська рада надала відзив на позовну заяву ОСОБА_1

17 січня 2025 року до суду надійшла заява адвоката Богемської С.О.про надання повноважень по справі відносно позивача ОСОБА_1 та клопотання адвоката Богемської С.О. про ознайомлення з відзивом відповідача та перенесення підготовчого засідання для надання часу на ознайомлення з відзивом.

17 січня 2025 року до суду надійшла заява керівника Кам`янськ0ї окружної прокуратури про вступ прокурора у справу на захист інтересів держави (у порядку ст. 56 ЦПК України).

За клопотанням адвоката позивача Богемської С.О. підготовче судове засідання відкладено на 05 лютого 2025 року для надання часу адвокату на ознайомлення з заявою прокурора.

05 лютого 2025 року через канцелярію суду адвокат Богемська С.О. надала відзив на заяву прокурора про вступ у даній цивільній справі.

Відповідно до заяви керівника Кам`янськ0ї окружної прокуратури про вступ прокурора у справу на захист інтересів держави (у порядку ст. 56 ЦПК України) від 17.01.2025 року зазначено, що Кам`янською окружною прокуратурою відповідно до ст. 131- 1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прийнято рішення про звернення до Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська і із заявою про вступ у цивільну справу № 208/10549/24 позовом ОСОБА_1 до Кам`янської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю на об`єкт нерухомого майна.

Ухвалою. Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 17.12.2024 відкрито провадження по справі Хо 208/10549/24 та призначено підготовче судове засідання на 17. 01.2025 о 10.00 год. |

Предметом. розгляду вищевказаної позовної заяви є визнання права - власності за ОСОБА_2 право власності на магазин продовольчих та непродовольчих товарів, розташованого по АДРЕСА_1 , загальною площею 401 кв.м.

Разом: з тим |встановлено що, магазин продовольчих та непродовольчих товарів, який розташований по АДРЕСА_1 , який є предметом розгляду цивільної справи № 208/10549/24 був предметом розгляду справи № 904/6806/23, яка перебувала в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області.

Так, 28. 12.2023 Кам`янська окружна прокуратура звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі "Кам`янської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною - ділянкою шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва та припинення володіння нерухомим майном, а саме магазину продовольчих та непродовольчих товарів, розташованого по АДРЕСА_1 .

Обгрунтовуючи позов, прокурор посилався на те, що магазин продовольчих та непродовольчих товарів, який розташований по АДРЕСА_1 був самочинно збудований на земельній ділянці комунальної форми власності в обхід процедури отримання земельної ділянки, в обхід процедури введення в експлуатацію, що становить значний суспільний резонанс.

Будівництво вказаного магазину продовольчих та непродовольчих товарів зі складом здійснено на земельній ділянці, яка не була відведена жодній юридичній чи фізичній особі під забудову за відсутності отримання документів, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт, самочинно збудоване майно в експлуатацію не вводилось.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2024 у справі №904/6806/23 зазначений позов прокурора було задоволено в повному обсязі, рішення по якому задоволено в повному обсязі, набуло законної сили 09.09.2024 та перебуває на примусовому виконанні в Дніпровському відділі ДВС у м. Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), виконавче провадження №75605619.

Отже, судом встановлено та доведено що магазин продовольчих та непродовольчих товарів, який розташований по АДРЕСА_1 самочинно збудований за відсутності права користування земельною ділянкою, отримання та затвердження у встановленому законодавством порядку проєктної документації на будівництво та прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту, чим грубо порушенні права територіальної громади у сфері дотримання законного порядку користування, володіння, розпорядження земельними ділянками комунальної власності, належної реєстрації такого права, дотримання рівності усіх перед законом, у тому числі у сфері забудови населених пунктів.

При цьому саме територіальна громада м. Кам`янське є власником спірної земельної ділянки, від імені якої Кам`янська міська рада здійснює і права власника в силу вимог ст.ст. 5, 13, 14 Конституції України, ст. 324 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», які також містять застереження про здійснення таких повноважень виключно в межах, встановлених Конституцією України.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із ч. 2 ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу України , ст. 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Статтею 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15 липня 1997 року № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (рublic affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (ст.ст. 3, 8).

Крім того, з урахуванням ст.ст. 1, 2, 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Предмет спору у справі становить значний суспільний інтерес, оскільки здійснення самочинного будівництва, об`єкт якого використовується у комерційних цілях, на земельній ділянці не відведеній для його розміщення, не лише спотворює встановлений законодавством порядок набуття прав на земельні ділянки комунальної власності та демонструє зухвалу неповагу до законів держави та інтересів суспільства, а й створює реальну загрозу можливості настання суспільно значимих несприятливих наслідків, пов`язаних із порушенням під час будівництва відповідних будівельних норм і правил, а саме безпеці життю та здоров`ю людей і їх майну.

Так, вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

Верховний Суд у справі № 420/8512/20 роз`яснив поняття «значний суспільний інтерес» справи та її «виняткове значення», зокрема зазначив, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обтрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства. або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.

Виходячи із наведеного, «державним» (суспільним, публічним) інтересом для звернення прокурора до суду із даним позовом є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.

Водночас, за положеннями частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Зміст приписів статті 376 ЦК України засвідчує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (постанови Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13 (пункти 6.29-6.33) та від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц (пункти 53-56)).

Не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 року у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94).

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті З ЦК України).

Разом з тим сам по собі факт державної реєстрації права власності без наявності відповідних правових підстав, передбачених законодавством ,не тягне за собою легітимізацію самочинно збудованого майна та набуття права власності на таке майно. Право власності на такий об`єкт як на об`єкт нерухомого майна не належить жодній особі, що виключає будь-яку добросовісність набуття на нього права власності (постанова Верховного Суду від 01.11.2023 у справі №910/7987/22).

Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому є виключеним з цивільного обороту як нерухома річ згідно з нормами ст. 178, 367 ЦК України (постанова Верховного Суду від 09.03.2023 у справі №127/28862/21), що унеможливлює укладання мирової угоди щодо майна виключеного з цивільного обороту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 виклала правову позицію, що аналіз вказаної норми чинного законодавства (ст. 376 ЦК України) дає підстави стверджувати, що оскільки мова йде про вже збудований об`єкт або який будується, а особа, яка здійснила (здійснює) будівництво без відповідного дозволу, не набуває право власності на такий об`єкт. Такий об`єкт має бути знесений.

Окрім того також наголошує суд, що ОСОБА_1 . -- позивач по справі №208/10549/24 є співзасновником та кінцевим беніфіціаром ТОВ «Гвін Плюс» та здійснював підприємницьку діяльність за адресою розташування спірного об`єкта нерухомого майна - магазину продовольчих та непродовольчих товарів, розташованого по АДРЕСА_1 , загальною площею 401 кв.м, та був обізнаний про розгляд справи в Господарському суді Дніпропетровської області, а отже подання ним позову у цивільному судочинстві є створенням штучних перешкод у виконанні вищевказаного рішення Господарського суду Дніпропетровської області щодо повернення земельної ділянки та повторною спробою визнати право власності за собою на об`єкт самочинного будівництва, який же був предметом судового розгляду у справі №904/6806/23, що є недопустимим.

Враховуючи особливий процесуальний статус прокурора в цивільному процесі, як особи, яка відповідно до ст.ст. 4, 56 ЦПК України наділена правом звернення до суду в інтересах іншої особи - держави, процесуальна правоздатність у нього настає з моменту виникнення відповідної компетенції або передбачених законом повноважень.

Статтею 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, повинен обгрунтувати, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Виходячи з положень ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу:

З метою забезпечення належного захисту інтересів держави в особі Кам`янської міської ради у сфері земельних відносин, під час судового розгляду Дніпровським районним судом м. Дніпродзержинська справи, керуючись ст.131-1 Конституції України, ч.3 ст.56 ЦПК України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомляє про вступ Кам`янської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Кам`янської міської ради у справу № 208/10549/24, з огляду на що просить судовий розгляд здійснювати за участі Кам`янської окружної прокуратури."

В судовому засіданні прокурор Єрзаулов С.С. підтримав заяву та просив задовольнити заяву про вступ у справу.

Представник Кам`янської міської ради Тарасюк О.Л. підтримав заяву прокурора, зазначивши, що прокурор приймав участь при розгляді справи в Господарському суді.

Представник позивача адвокат Богемська С.О. категорично заперечувала проти участі прокурора у розгляді справи, надала письмовий відзив на Заяву прокурора про вступ у справі по цивільному провадженню за позовною заявою про визнання права власності за набувальною давністю на об`єкт нерухомого майна , зазначивши , що ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх порушених прав, прошу суд в порядку ст. 392 ЦК України та ст. 120 ЗК України, просить визнати за ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , право власності на Магазин продовольчих та непродовольчих товарів по АДРЕСА_1 .

Відповідачем по даному позову є безпосередньо - Кам`янська міська рада, яка взагалі не визнає право власності ОСОБА_1 на Магазин продовольчих та непродовольчих товарів, спочатку надала дозвіл на укладення Договору оренди на земельну ділянку, а потім нуби-то відбулись громадські слухання 1 прийнялось рішення 21.07.2023 року за № 1183-36/ було визначено, у тому числі, функціональне призначення територій міста Кам`янське визначено зонування територій населених пунктів, де не можливо укладати договори оренди землі. Іншого виходу як звернення до суду у мене не має.

В підготовчому судовому засіданні, звернувся Прокурор із Заявою про вступ у справу в інтересах держави - Керівник Кам`янської окружної прокуратури Сергій Кузьменко. Просить Дніпровський районний суд міста Дніпродзержинська відмовити ОСОБА_3 про вступ у справу в інтересах держави згідно наступного:

1). Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обгрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва - прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

При цьому обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 56, 185 ЦПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави або своїх інтересів.

Частинами першою, другої статті 4 ЦІИК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Статтею 56 ЦІІК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обгрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Враховуючи особливий процесуальний статус прокурора у цивільному процесі, як особи, яка відповідно до статті 4, 56 ЦИК України наділена правом звернення до суду в інтересах іншої особи - держави, процесуальна правоздатність у нього настає з моменту виникнення відповідної компетенції або передбачених законом повноважень.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах | (частина | четверта мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-І Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

З огляду на викладене, враховуючи роль прокуратури у демократичному суспільстві та необхідність дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може иредставляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Тому, наявність інтересів держави або органу місцевого самоврядування повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Така правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17 та у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обгрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. 4, 5 ст. 56 ЦПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно. «Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави або органу місцевого самоврядування, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави або органу місцевого самоврядування, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави або органу місцевого самоврядування, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави або органу місцевого самоврядування повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави або органу місцевого самоврядування не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави або органу місцевого самоврядування належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Сама по собі обставина не звернення позивача/позивачів з позовом протягом певного періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом/органами своїх функцій із захисту інтересів держави.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави або органу місцевого самоврядування.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави або органу місцевого самоврядування належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

На сьогодні однозначною є практика Європейського Суду з прав людини, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.

Отже, з урахуванням викладеного, прокурор, звертаючись до суду, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними, допустимими та достатніми доказами обставини того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави або органу місцевого самоврядування. Саме лише посилання прокурора у заяві на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах або орган місцевого самоврядування, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження захисту державних інтересів, недостатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва. Відповідний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/13 наведено такі правові висновки.

Прокурор, звертаючись до суду, має обгрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати | про | порушення інтересів держави або органу місцевого самоврядування, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави або органу місцевого самоврядування, зокрема, шляхом призначення перевірки - фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів | держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обгрунтування.

Верховний Суд констатує, що обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами третьої та четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах.

При цьому з висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пунктах 76 - 81 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, випливає, що для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення. Дотримання порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», надає можливість спростувати стверджуване порушення інтересів держави або самостійно звернутися до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.

Аналізуючи вищевикладене, відповідно до статті 56 ЦІІК України, прокурором не наведено передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах Кам`янської міської рада, адреса: майдан Петра Калнишевського, 2, Кам`янське, ЄДРПОУ: 24604168, Дніпропетровська область, 51909.

Відтак, відсутні правові підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді в особі Кам`янської міської ради, майдан Петра Калнишевського, 2, Кам`янське, ЄДРПОУ: 24604168, Дніпропетровська область, 51909.

Відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 185 ЦІК України, заява повертається у випадку коли відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

З огляду на вказане, адвокат Богемська С.О. просить Дніпровський районний суд міста Дніпродзержинська: 1. Заяву Кам`янського окружного прокурора - Керівника Кузьменко Сергія повернути заявнику по цивільній справі № 208/10549/24, провадження № 2/209/2072/24 | за позовною заявою ОСОБА_2 до Кам`янської міської ради,: майдан Петра Калнишевського, 2, Кам`янське, ЄДРПОУ: 24604168, Дніпропетровська область, 51900.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Богемська С.О. повністю підтримала свої доводи, викладені у відгуку на заяву прокурора.

Позивач ОСОБА_1 підтримав позицію свого представника , категорично заперечував про вступу прокурора у справу.

Заслухавши пояснення учасників процесу, прокурора ,суд приходить до наступного.

Керівник Кам`янської окружної прокуратури Дніпропетровської області Кузменко С. зазначає, що будівництво вказаного магазину продовольчих та непродовольчих товарів зі складом здійснено на земельній ділянці, яка не відведена жодній юридичній чи фізичній особі під забудову за відсутності отримання документів, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт, самочинно збудоване майно в експлуатацію не вводилось.

Керівник Кам`янської окружної прокуратури Дніпропетровської області стверджує, що відбулося самочинне будівництво об`єкту нерухомого майна, а саме спірне нерухоме майно збудовано на земельній ділянці що не відведено для цієї мети, а також без відповідного документа що дає право виконувати будівельні роботи, чим грубо порушує права територіальної громади м. Кам`янське на мирне володіння земельною ділянкою комунальною формою власності, дотримання рівності всіх перед законом, в тому числі в сфері забудови населених пунктів.

Предметом доказування у даній справі є обставини набуття права власності позивачем ОСОБА_1 за набувальною давністю на нерухоме майно.

Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 визначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, а, отже, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.

"Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

У статтях 13, 14 Конституції України визначено, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

З огляду на наведене, положення статті 1, частини першої статті 83, частини першої статі 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6,10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес.

Згідно із ч. 2 ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст. 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Статтею 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Таким чином, з огляду на зазначену норму закону, прокурор може заявити в інтересах держави позов, який виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки, покликаний ці інтереси захищати.

Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15 липня 1997 року № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (ст.ст. 3, 8).

Крім того, з урахуванням ст.ст. 1, 2, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Конституція України визначає, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України (ст. 140 Конституції України).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.

Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські рада є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до статті 142 Конституції України, статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів.

Положення статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" встановлюють, що територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно.

До повноважень міських рад у галузі земельних відносин згідно зі ст.ст. 12, 83, 122 Земельного кодексу України, ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.

Водночас, органом уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Кам`янська міська рада, як розпорядник земельних ділянок комунальної власності на території міста Кам`янське, суб`єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території міста Кам`янське, та зобов`язана здійснювати захист комунальних майнових прав.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження №14-104цс19).

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Крім цього, вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".

Фактично, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання надання в користування земельних ділянок комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, у зв`язку з чим прокурор звертається до суду з позовом щодо захисту інтересів держави.

Враховуючи вищенаведене, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

У постанові від 22.08.2018 у справі №807/62/16 Верховний Суд, посилаючись на ч.2 ст.19 Конституції України, констатував, що реалізуючи повноваження належно, добросовісно та з метою, для якої вони надані, уповноважений орган фактично має обов`язок, а не право захищати інтереси держави. Зазначене є способом здійснення владних повноважень, а не способом захисту суб`єктивних прав органу, що уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Землі комунальної власності зайнято самовільно, що суперечить вимогам чинного законодавства до порядку володіння та користування землею та створює перешкоди законному власнику у реалізації повноважень щодо цієї землі.

Окрім того, безпідставна державна реєстрація права власності на нерухоме майно на самовільно зайнятій земельній ділянці, також створює перешкоди законному власнику землі та протирічить вимогам чинного законодавства щодо підстав та порядку набуття речових прав на нерухоме майно, засадам та принципам державної реєстрації як процедури офіційного визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, спотворення змісту державних процедур з метою незаконного заволодіння землею комунальної власності.

Представником відповідача Кам`янської міської ради до відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 додано рішення Господарського суд Дніпропетровської області від 20.052024 року по справі позовом виконувача обов`язків керівника Кам`янської окружної прокуратури Дніпропетровської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гвін Плюс" про зобов`язання повернути земельну ділянку та припинення володіння нерухомим майном.

Відповідно до вказаного судового рішення об`єкт нерухомості магазин продовольчих та непродовольчих товарів ,який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та на який позивач ОСОБА_1 просить визнати право власності за набувальною давністю, належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Гвін Плюс" переданий до Статутного капіталу ТОВ «Гвін Плюс», засновниками та кінцевими бінефіціарами якого є ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 .

Вказаним рішенням господарського суду також встановлено, що Кам`янською міською радою та її уповноваженими виконавчими органами не вжито належних та ефективних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у встановленому законом порядку, у тому числі шляхом звернення до суду тому звернення прокурора до господарського суду з позовом в інтересах Кам`янської міської ради визнано судом правомірним.

Господарським судом постановлено рішення 20.05.2024 року ,відповідно якого позовні вимоги Виконувача обов`язків керівника Кам`янської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Кам`янської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гвін Плюс" про зобов`язання повернути земельну ділянку та припинення володіння нерухомим майном задоволено у повному обсязі, зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Гвін Плюс" (51916, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вул. Степова, буд. 1А, ідентифікаційний код 43420514) повернути Кам`янській міській раді (51931, Дніпропетровська область, м. Кам`нське, майдан Калнишевського, буд. 2, ідентифікаційний код 24604168) земельну ділянку площею 0,0625га, розташовану по АДРЕСА_1 , привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення нерухомого майна: магазин продовольчих та непродовольчих товарів зі складом, загальною площею 401,0 кв.м., який складається з наступного: А-1 магазин продовольчих та непродовольчих товарів зі складом загальною площею 384,5 кв.м. Б-1 склад 16,5 кв.м., № 1 ворота, №2 цоколь та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .Припинено володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Гвін Плюс" (51916, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вул. Степова, буд. 1А, ідентифікаційний код 43420514) нерухомим майном: магазин продовольчих та непродовольчих товарів зі складом, загальною площею 401,0 кв.м., який складається з наступного: А-1 магазин продовольчих та непродовольчих товарів зі складом загальною площею 384,5 кв.м. Б-1 склад 16,5 кв.м., № 1 ворота, № 2 цоколь та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , проведену державним реєстратором Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради Сітало Є.В, номер 35265476 від 24.01.2020 шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна - 1338001512104.

Враховуючи, що об`єкт нерухомості магазин продовольчих та непродовольчих товарів ,який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці ,яка як зазначає прокурор Головей В.І. не виділялася та не здавалася у оренду,як наслідок будівництво цього об`єкта є самочинним, суд приходить до висновку ,що позовна заява стосується питання права, яке становить значний суспільний інтерес, оскільки самовільне зайняття земель комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) та конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє розпоряджатись своїм майном.

Враховуючи вищенаведене, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Суд зазначає, що у рішенні господарського суду є посилання на те, що прокурор неодноразово звертався до Кам`янської міської ради та її уповноважених виконавчих органів з вимогами про прийняття заходів по самовільному будівництву спірного об`єкта нерухомості ,але цими органами не вжито належних та ефективних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у встановленому законом порядку, у тому числі шляхом звернення до суду, що як наслідок потягло звернення прокурора до господарського суду.

Отже, невжиття органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення права власності держави у спірних правовідносинах свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

У постанові від 10.08.2021 у справі №923/833/20 Касаційним господарським судом наголошено, що суд, встановлюючи підстави представництва прокурора, повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання ним обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази щодо обставин, які йому передували, зокрема, попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер.

Суд враховує , що дійсно інтереси держави повинні захищати насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, у тому числі шляхом подання відповідних позовних заяв, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Проте для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, постановах Верховного Суду від 10.08.2021 по справі №923/833/20, від 20.07.2021 у справі №908/2153/20.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного королівства" суд проголосив, що засіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Крім того, є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Таким чином, зазначене свідчить про нездійснення уповноваженим органом захисту порушених інтересів держави в передбаченому законом порядку.

Враховуючи, що вказані інтереси до цього часу залишаються незахищеними, вбачаються виключні підстави для вступу прокурора до участі у даній цивільній справі в інтересах держави в особі Кам`янської міської ради.

Вступ прокурора в інтересах держави у даній справі не порушують ст. 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод з огляду на наступне. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання

держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Вступ прокурора до участі в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання, в т.ч. й встановлення наявності чи відсутності самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє.

Отже, прокурором належним чином обґрунтовано та доведено наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Кам`янської міської ради у порядку ст.131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Керуючись ст. 56,57,268 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Задовольнити заяву керівника Кам`янської окружної прокуратури про вступ у справу в інтересах Держави в особі Кам`янської міської ради.

Відкласти підготовче засідання на 11 годину 00 хвилин 28 лютого_2025 р.

Роз`яснити прокурору право подати відзив на позов з доказами на підтвердження обставин,на яких він грунтується, в строк не пізніше 15 днів з дня отримання ухвали .Копія відзиву та доданих до нього документів повинна бути надіслана (надана) іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду .

Відповідно до ч.1 ст. 193 ЦПК України у строк для подання відзиву відповідач має право пред`явити зустрічний позов.

У разі ненадання прокурором відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.8 ст.178 ЦПК).

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - http://dn.dp.court.gov.ua/sud0409/.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали виготовлений 10 лютого 2025 року.

Суддя: І.В. Корнєєва