Постанова

від 04.02.2025 по справі 27/02-10

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2025 року м. Харків Справа № 27/02-10

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гребенюк Н.В. , суддя Шутенко І.А.

за участю секретаря судового засідання Соляник Н.В.

за участю представників сторін:

прокурор Сірик В.В.

Харківської обласної військової адміністрації та Департаменту культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації Скубак Н.В.

представники інших учасників справи не з`явились

розглянувши апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури (вх. № 24Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 03.02.2010 у справі № 27/02-10 (повний текст якого складено та підписано у приміщенні господарського суду Харківської області 03.02.2010 суддею Мамалуєм О.О.)

за позовом ТОВ "Аверроест плюс", м. Харків

до Харківської міської ради, м. Харків

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

1. Харківська обласна військова адміністрація, м. Харків

2. Департамент культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації, м. Харків

3. Державна інспекція архітектури та містобудування України, м. Київ

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аверроест плюс" звернулося до господарського суду Харківської області із позовом до Харківської міської ради про визнання права власності на одноповерхову нежитлову будівлю літ. «А-1» по вулиці Тринклера, 1 у м. Харкові загальна площа складає 156,2 кв.м., де основна 65,6 кв. м., допоміжна 90,6 кв. м.

Позов обґрунтовує тим, що позивачем за власні кошти здійснено самочинне будівництво (без розробки проекту та отримання дозволу на початок будівельних робіт) одноповерхової нежитлової будівлі літ. «А-1» по вулиці Тринклера, 1 у м. Харкові при цьому, позивачем отримано позитивний висновок ТОВ «Мегаполіс» (ліцензія: АБ № 104455) про те, що зазначений об`єкт може експлуатуватися як офісно-складське приміщення, а тому , враховуючи положення статей 16, 319, 328, 331 Цивільного кодексу України на явні правові підстави для визнання за позивачем права власності на зазначене майно.

Рішенням господарського суду Харківської області від 03.02.2010 у справі № 27/02-10 позов задоволено повністю.

Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Аверроест плюс" (61060, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 46, код 35247381) право власності на одноповерхову нежитлову будівлю літ. А-1 по вулиці Тринклера, 1 у м. Харкові загальна площа складає 156,2 кв.м., де основна 65,6 кв. м., допоміжна 90,6 кв.м.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що :

- позивачем за власні кошти виконано будівництво одноповерхової нежитлової будівлі літ. «А-1» по вулиці Тринклера, 1 у м. Харкові Роботи виконано без розробки проекту та отримання дозволу на початок будівельних робіт тобто самочинно;

- відповідно до розділів Висновки та «Рекомендації» технічного висновку, замовленого позивачем у ТОВ «Мегаполіс» (ліцензія: АБ № 104455), при натурному обстеженні основних несучих та огороджуючих конструкцій нежитлової будівлі не виявлено дефектів, що знижують експлуатаційну надійність і всі конструкції виконані належним чином, будівля знаходиться в задовільному стані і може експлуатуватися в якості офісно-складського приміщення;

- враховуючи положення ч. 1 ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень від 01.07.2004 року та п. 1.5. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5, право власності на вказане майно підлягає обов`язковій державній реєстрації, тоді як згідно з пунктом п. 10 додатку 1 до пункту 2.1 цього Тимчасового положення правовстановлюючими документами, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об`єкти нерухомого майна є, в тому числі, рішення судів про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна;

- зважаючи на положення ч. 2 ст. 16, ч. 1 ст. 316, статей 317, 319, 321, частини 2 статті 386 Цивільного кодексу України, позовні вимоги про визнання права власності на спірне майно є обґрунтованими, доведеними документально матеріалами справи, та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Не погодившись з рішенням, ухваленим господарським судом першої інстанції, до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулась Харківська обласна прокуратура, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 03.02.2010 у справі № 27/02-10 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Аверроест плюс про визнання права власності на одноповерхову нежитлову будівлю літ. А-1 по вулиці Тринклера, 1 у м. Харкові, загальною площею 156,2 кв.м, де основна 65,6 кв.м, допоміжна 90,6 кв. метри.

Також апелянт просить залучити до розгляду справи:

- Харківську обласну військову адміністрацію (вул. Сумська, 64, м. Харків. 61022, код ЄДРПОУ: 23912956, тел. (057) 715-73-16, 0-800-213-103, e-mail: obladm@kharkivoda.gov.ua, веб-сайт: https://kharkivoda.gov.ua, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС);

- Департамент культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації (площа Свободи, 5, Держпром, 1-й під`їзд, 4-поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ: 02230856, тел. (057) 705-21-16, e-mail: dkit@kharkivoda.gov.ua, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС);

- Державну інспекцію архітектури та містобудування України (бульвар Лесі Українки, 26, м. Київ, 01133, Код ЄДРПОУ: 44245840, тел. + 380 (44) 365-50-75, e-mail: office@diam.gov.ua, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС).

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що:

- з матеріалів судової справи не вбачається, що ТОВ «Аверроест плюс» чинилися жодні перешкоди у здійсненні останнім права користування та розпорядження своїм майном, а тому відсутні підстави для застосування норм частини 2 статті 386 Цивільного кодексу України через відсутністю спору;

- визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва, який не прийнятий в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено;

- враховуючи те, що об`єкт будівництва, що розташований за адресою: м. Харків, вул. Тринклера, 1, не приймався до експлуатації у встановленому законом порядку, використання даного об`єкту як самостійно, так і третіми особами є таким, що суперечить закону;

- опрацюванням історико-архітектурного опорного плану міста Харкова встановлено, що самочинне будівництво здійснено в межах охоронної зони культурно-історичних пам`яток, тоді як в матеріалах справи відсутні докази наявності у позивача дозволів органу охорони культурної на забудову в зазначеній охоронній зоні;

- саме на Харківську обласну військову адміністрацію, Департамент культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації та Держархбудінспекцію покладено обов`язок захисту інтересів держави у вказаних правовідносинах, проте судом першої інстанції не було залучено зазначених юридичних осіб до участі у даній справі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської обласної прокуратури (вх. № 24Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 03.02.2010 у справі № 27/02-10. Призначено справу до розгляду на 04.02.2025 о 16:00 год.

Залучено до участі у справі № 27/02-10 у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

- Харківську обласну військову адміністрацію (вул. Сумська, 64, м. Харків. 61022, код ЄДРПОУ: 23912956, тел. (057) 715-73-16, 0-800-213-103, e-mail: obladm@kharkivoda.gov.ua, веб-сайт: https://kharkivoda.gov.ua, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС);

- Департамент культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації (площа Свободи, 5, Держпром, 1-й під`їзд, 4-поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ: 02230856, тел. (057) 705-21-16, e-mail: dkit@kharkivoda.gov.ua, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС);

- Державну інспекцію архітектури та містобудування України (бульвар Лесі Українки, 26, м. Київ, 01133, Код ЄДРПОУ: 44245840, тел. + 380 (44) 365-50-75, e-mail: office@diam.gov.ua, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС).

Зобов`язано апелянта у найкоротший строк направити Харківській обласній військовій адміністрації, Департаменту культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації та Державній інспекції архітектури та містобудування України копії апеляційної скарги з додатками, докази чого надати до суду.

Зобов`язано позивача у найкоротший строк направити Харківській обласній військовій адміністрації, Департаменту культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації та Державній інспекції архітектури та містобудування України копії позовної заяви з додатками, докази чого надати до суду.

Встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу - протягом 10 днів (з урахуванням вимог ст. 263 ГПК України) з дня вручення даної ухвали.

Відповідач та треті особи отримали зазначену ухвали в електронні кабінети 20.01.2025 о 17:36, про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки про доставку даним учасникам справи електронного листа (ухвали Східного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 у даній справі).

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже ухвала Східного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 вважається врученою учасникам справи 21.01.2025 і, відповідно, десятиденний строк для подання відзиву на апеляційну скаргу спливає 31.01.2025.

Харківська обласна військова адміністрація 28.01.2025 року, тобто у встановлений судом строк, подала відзив на апеляційну скаргу, в якому підтримала вимоги та доводи апеляційної скарги прокурора, просила суд зазначену апеляційну скаргу задовольнити, рішення місцевого господарського суду - скасувати, ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

Свої заперечення обґрунтовує тим, що:

- земельна ділянка, на якій розташована спірна нерухомість, є комунальною власністю і відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України перебуває у розпорядженні Харківської міської ради та жодних рішень компетентними органами щодо надання зазначеної земельної ділянки у власність чи користування позивачу не приймалися;

- матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався до компетентних органів з питань оформлення самочинного будівництва та що йому відмовлено у його легалізації в установленому законом порядку, отже ним не доведено факту порушення його цивільного права;

- суд першої інстанції при розгляді справи про визнання права власності на самочинне будівництво належним чином не перевірив, чи було питання оформлення права власності на самочинне будівництво предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підстави вважати про наявність спору про право та що саме міська рада як відповідач порушила права забудовника, відмовившись від оформлення права власності позивача на самочинну забудову;

- визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено;

- опрацюванням історико-архітектурного опорного плану міста Харкова встановлено, що самочинне будівництво здійснено в межах охоронної зони культурно-історичних пам`яток, при цьому питання здійснення контролю в галузі містобудування та архітектури, охорони культурної спадщини належить до компетенції Департамент культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації;

- факт самочинного будівництва в межах охоронної зони пам`яток, без додержання вимог містобудівного законодавства та законодавства з охорони пам`яток, свідчить про порушення інтересів Харківської обласної військової адміністрації та Департаменту культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації, зокрема, щодо реалізації уповноваженими органами вимог земельного, містобудівного та законодавства з охорони пам`яток, що і є підставою для втручання органів прокуратури;

В судове засідання 04.02.2025 з`явився прокурор, який підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, а також представник третьої особи - Департаменту культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації, який підтримав апеляційну скаргу прокурора.

Представник третьої особи - Державної інспекції архітектури та містобудування України в судове засідання 04.02.2025 не з`явився, про дату, час та місце його проведення повідомлений належним чином, про що, як вже зазначалося, свідчить наявна в матеріалах справи довідка про доставку даному учаснику справи електронного листа (ухвали Східного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 у даній справі)

Представник позивача в судове засідання 04.02.2025 також не з`явився, 03.02.2025 від позивача на адресу Східного апеляційного господарського суду надійшло клопотання, в якому він просить суд розглядати справу без участі його представника та просив суд ухвалити судове рішення на розсуд суду.

Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників в судове засідання 04.02.2025 судом обов`язковою не визнавалась, у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу прокурора в даному судовому засіданні за відсутністю представників позивача та третьої особи - Державної інспекції архітектури та містобудування України.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.

Як зазначає позивач, ним за власні кошти виконано будівництво одноповерхової нежитлової будівлі літ. «А-1» по вулиці Тринклера, 1 у м. Харкові.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, роботи виконано без розробки проекту та отримання дозволу на початок будівельних робіт, а також без наявності жодного права на землю під збудованим об`єктом, тобто самочинно.

КП Харківське міське БТІ було проведено технічну інвентаризацію зазначеної будівлі та складено технічний паспорт (арк. справи 30-33). Відповідно до технічного паспорту загальна площа загальна площа будівлі складає 156,2 кв.м., де основна 65,6 кв. м., допоміжна 90,6 кв. м.

З метою підтвердження можливості подальшої безпечної експлуатації зазначеної нежитлової будівлі Позивачем у товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГАПОЛІС» (ліцензія: АБ № 104455) замовлено технічний висновок про технічний стан та можливість експлуатації нежитлової будівлі, розташованої у Дзержинському районі м. Харкова по вул. Тринклера,1.

Відповідно до розділів Висновки та «Рекомендації» технічного висновку при натурному обстеженні основних несучих та огороджуючих конструкцій нежитлової будівлі не виявлено дефектів, що знижують експлуатаційну надійність. Всі конструкції виконані належним чином. Будівля знаходиться в задовільному стані і може експлуатуватися в якості офісно-складського приміщення.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач посилаючись на зазначені обставини, просить визнати за ним право власності на підставі таких норм:

1) статті 319 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що

-власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд;

- власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону;

- при здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства;

- усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав;

- власність зобов`язує;

- власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі;

- держава не втручається у здійснення власником права власності;

-діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом;

2) статті 328 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, а також те, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом;

3) статті 331 Цивільного кодексу України, якою врегульовано питання набуття права власності на новостворене майно та об`єкти незавершеного будівництва;

4) статті 16 Цивільного кодексу України, частиною другою якою встановлено такий спосіб захисту цивільного права, як визнання права власності.

Позивач вважає, що вищевказані обставини та норми права є підставою визнання за ним права власності на самочинно збудоване майно: одноповерхову нежитлову будівлю літ. «А-1» по вулиці Тринклера, 1 у м. Харкові загальна площа складає 156,2 кв.м., де основна 65,6 кв. м., допоміжна 90,6 кв. м.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, погодився із доводами позивача та дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову.

Однак колегія суддів не може погодитися із таким висновком місцевого господарського суду, зважаючи на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було здійснено самочинне будівництво спірного об`єкта, тобто його побудовано без розробки проекту та отримання дозволу на початок будівельних робіт, а також за відсутності права на землю і без оформлення позивачем будь-якого правового титулу на земельну ділянку, на якій розташовано зазначений об`єкт.

Відповідно до частин 1-3 статті 376 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла на день подання позову у даній справі (01.01.2010)), житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона передбачає лише один випадок, при якому можливе визнання права власності на самочинне будівництво, а саме: виключно у випадку, коли земельна ділянка надається уже під збудоване нерухоме майно, і визнання права власності в такому випадку можливо лише на підставі рішення суду.

При цьому, визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва за відсутності юридичного факту отримання позивачем земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно законодавством не передбачено.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 розглядала позовні вимоги про припинення права власності на об`єкт нерухомого майна, обґрунтовані порушенням прав позивача як власника земельної ділянки внаслідок легалізації самочинного будівництва шляхом безпідставної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва за відповідачем, який не мав правового титулу на вказану земельну ділянку.

Велика Палата Верховного Суду у наведеній вище постанові дійшла висновку, що знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим.

Також Верховний Суд у постанові від 30.04.2024 у справі №904/2129/23 зазначив про те, що поведінка третьої особи щодо спорудження об`єкта нерухомості за відсутності права на землю не була добросовісною і у неї не було законних підстав вважати, що реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку підміняє цей порядок та здатна легітимізувати об`єкт, самочинно збудований на земельній ділянці, що належить територіальній громаді.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 35)).

Проте місцевим господарським судом не було надано оцінки правомірності користування позивачем земельної ділянки, на якій здійснено будівництво одноповерхової нежитлової будівлі літ. «А-1» по вул. Тринклера, 1 у м. Харкові. При цьому позивачем не надавалися жодні докази та не наводилися жодні доводи щодо наявності в нього певного правового титулу на вищевказану земельну ділянку.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже тягар доведення обставин, на які посилається сторона в обґрунтування своїх вимог та заперечень, лежить саме на неї.

Разом з цим, довести зазначені обставини сторона має доказами, наділеними такими обов`язковими ознаками, як: допустимість, относимість, достовірність та імовірність.

Так, відповідно до статі 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини справи, які входять до предмету доказування.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України визначене поняття «допустимість доказів», яке полягає в тому, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Як вказано у статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Проте позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатньо вірогідних доказів, які б в сукупності свідчили про набуття ним права власності на спірне самочинно побудоване майно.

Враховуючи викладене, відсутні правові підстави для визнання за позивачем права власності на самочинно збудоване спірне майно.

Також відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на підставі інших норм законодавства, які навів позивач у позовній заяві, а саме: статей 16, 319, 328, 331 Цивільного кодексу України.

Так, статті 16, 319, 328 Цивільного кодексу України носять загальний характер і в даному випадку не можуть застосовуватися окремо від спеціальної норми, яка регулює підстави виникнення права власності на самочинно збудоване майно, тобто окремо від статті 376 Цивільного кодексу України.

Стаття 331 Цивільного кодексу України, на яку також посилається позивач, не підлягає застосуванні у даному спорі, оскільки нею встановлено підстави набуття права власності внаслідок правомірних дій створення нового майна та об`єктів незавершеного будівництва, тоді як позивач просить визнати за ним право власності на об`єкт самочинного будівництва, при тому, що самочинне будівництво це неправомірна дія.

Крім того, відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 177 одним із завдань підготовчого провадження є остаточне визначення учасників судового процесу.

Згідно з частиною 1 статті 48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.

З матеріалів справи вбачається, що самочинне будівництво здійснено в межах охоронної зони наступних пам`яток (за наслідком опрацювання історико-архітектурного опорного плану міста Харкова: пам`ятки історії місцевого значення «Клініки медичного факультету Університету (комплекс)», охоронний № 599, прийнятої на облік рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради народних депутатів від 05.03.1992 № 61 за адресою: м. Харків, просп. Правди № 13, до складу комплексу входять: «Терапевтичний корпус», охоронний № 599/1; «Гінекологічний корпус», охоронний № 599/2; «Дитячий корпус», охоронний № 599/3; «Офтальмологічний корпус», охоронний № 599/4; «Господарський корпус», охоронний № 599/5

Відповідно до вимог п. п. 9, 13, ч. 1 ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (в редакції від 30.12.2009, чинній на момент прийняття спірного рішення) до повноважень органу охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить:

1) погодження відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, шляхових, земляних робіт, реалізація яких може позначитися на стані пам`яток місцевого значення, їх територій і зон охорони, та виконання інших повноважень, делегованих центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини відповідно до закону;

2) надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках місцевого значення (крім пам`яток археології), їхніх територіях та в зонах охорони, реєстрація дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Відповідно до вимог п. 6, ч. 1 ст. 20 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація погоджує документацію із землеустрою у випадках та порядку, визначених Земельним кодексом України та Законом України «Про землеустрій», щодо відповідності зазначеної документації законодавству у сфері містобудування та архітектури, охорони культурної спадщини.

Враховуючи вищезазначене, питання здійснення контролю в галузі містобудування та архітектури, охорони культурної спадщини належало на час виникнення спірних правовідносин та наразі належить до компетенції Харківської обласної державної (військової) адміністрації.

Отже, у справі про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва, яке здійснено в межах охоронної зони історично-культурних пам`яток, в позовній заяві поряд з Харківською міською радою відповідачем також мав бути зазначений відповідний орган охорони культурної спадщини, яким в даному випадку є Харківська обласна державна адміністрація (наразі Харківська обласна державна (військова) адміністрація). Проте у позовній заяві її не було визначено співвідповідачем у справі. Клопотань про залучення зазначеного органу співвідповідачем у справі в рамках підготовчого провадження позивачем не заявлялось і місцевим господарським судом його не було залучено до участі у справі як співвідповідача.

Крім того, враховуючи положення пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 1993 р. N 225 «Про затвердження Положення про державний архітектурно-будівельний контроль» (яка діяла з 25.30.1993 по 23.05.2011) на час виникнення спірних правовідносин та ухвалення оскаржуваного рішення у даній справі державний архітектурно-будівельний контроль і нагляд з питань будівництва, містобудування та архітектури в Харківській області здійснювала Державна архітектурно-будівельна інспекція (Держархбудінспекція) у Харківській області. Проте позивачем в позовній заяві не було зазначено даний орган співвідповідачем у справі. Клопотань про залучення зазначеного органу співвідповідачем у справі в рамках підготовчого провадження позивачем не заявлялось і місцевим господарським судом його не було залучено до участі у справі як співвідповідача.

Зазначені обставини свідчать про те, що місцевим судом при винесенні рішення порушені як приписи норм процесуального права (розгляд спору за відсутності належних відповідачів), так і приписи норм матеріального права (визнання права за відсутності передбачених законом підстав), в силу чого оскаржене рішення підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову у позові.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 129, 270, 270, пунктом 2 частини 1 статті 275, статтею 277, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури (вх. № 24Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 03.02.2010 у справі № 27/02-10 задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 03.02.2010 у справі № 27/02-10 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Стягнути з ТОВ "Аверроест плюс" (просп. Ландау Льва, 46, м. Харків, 61110, ЄДРПОУ 35247381) на користь Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету 2800, призначення платежу Повернення судового збору; 61001, місто Харків, вул. Богдана Хмельницького, буд. 4) 2 226,05 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 10.02.2025

Головуючий суддя М.М. Слободін

Суддя Н.В. Гребенюк

Суддя І.А. Шутенко