Рішення

від 06.02.2025 по справі 910/11614/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.02.2025Справа № 910/11614/24

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження

справу № 910/11614/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лімон"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджиталс Солюшнс";

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Студія 1+1"

про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації

За участю представників сторін:

від позивача: Томаров І.Є., Толмач М.І.;

від відповідача-1: Руденко В.В.;

від відповідача-2: Руденко В.В., Здоровець С.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лімон" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджиталс Солюшнс"; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що інформація, поширена 01.08.2024 та 02.08.2024 на YouTube-каналі ТСН, на вебсайті ТСН, в облікових записах ТСН в соцмережах Facebook та Х під назвою "Схема на мільярди: за мережею нелегальних онлайн-казино і Україні стоїть Москва" не відповідає дійсності, містить недостовірну інформацію негативного характеру, щодо позивача, чим порушено немайнове право останнього на недоторканість ділової репутації.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/11614/24 та постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 31.10.2024.

16.10.2024 через систему «Електронний суд» від представника відповідачів надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідачі проти позову заперечують.

17.10.2024 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання, в якому останній просить суд визнати поважними причини неподання висновку експерта № СЕ-19/102-24/19475-ЛД від 04.10.2024 разом з позовною заявою та приєднати зазначений висновок експерта до матеріалів справи.

22.10.2024 через канцелярію суду від позивача отримано відповідь на відзив.

29.10.2024 через систему «Електронний суд» від представника відповідачів надійшло клопотання про продовження процесуального строку для подання заяв, клопотань та заперечень у справі № 910/11614/24 - до 31.10.2024.

30.10.2024 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання, в якому останній просить суд визнати поважними причини неподання Звіту № 297/2024-ЗВ від 28.10.2024 разом з відповіддю на відзив, поновити строк для подання доказу та приєднати зазначений Звіт до матеріалів справи.

31.10.2024 через систему «Електронний суд» від представника відповідачів надійшло клопотання про призначення судової семантико-текстуальної експертизи, проведення якої доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Присутні у підготовчому засіданні 31.10.2024 представники позивача просили задовольнити раніше подані клопотання про поновлення строків на подання додаткових доказів та залучити їх до справи.

Представник відповідачів просив задовольнити клопотання про продовження процесуального строку та розглянути клопотання про призначення судової семантико-текстуальної експертизи.

Представник позивача просив надати час для підготовки заперечень на клопотання відповідачів про призначення судової семантико-текстуальної експертизи.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, задовольнив клопотання сторін про продовження процесуальних строків на подання додаткових доказів, а також заяв, клопотань та заперечень процесуального характеру.

Також суд задовольнив клопотання позивача про долучення до справи додаткових доказів, а саме: висновку експерта № СЕ-19/102-24/19475-ЛД від 04.10.2024 та звіту №297/2024-ЗВ від 28.10.2024.

Водночас, суд дійшов висновку про відкладення розгляду клопотання відповідачів про призначення судової семантико-текстуальної експертизи.

Відповідно до ч. 5 ст. 183 ГПК України, у підготовчому засіданні було оголошено перерву до 28.11.2024 та установлено учасникам справи додатковий строк на подання будь-яких заяв, клопотань та заперечень процесуального характеру по справі до 22.11.2024.

20.11.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшли заперечення на клопотання про призначення експертизи у справі № 910/11614/24.

25.11.2024 через систему «Електронний суд» від представника відповідачів надійшли заперечення на відповідь на відзив з додатковими доказами.

28.11.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи пояснень позивача у справі № 910/11614/24.

У підготовчому засіданні 28.11.2024 представник відповідачів просив задовольнити клопотання про призначення у справі судової семантико-текстуальної експертизи, оскільки додані до справи позивачем висновки експертів є неналежними доказами, так як лінгвістична експертиза мовлення є видом (підвидом) криміналістичної експертизи та відповідно може проводитися виключно державними спеціалізованими установами.

Представники позивача заперечили проти клопотання про призначення судової експертизи, оскільки господарський процесуальний кодекс не забороняє використання в якості доказів висновки експертів, які не працюють у державних спеціалізованих експертних установах.

Заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у клопотанні відповідача про призначення у справі судової семантико-текстуальної експертизи, з огляду на таке.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 98 ГПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Відповідно до статті 99 ГПК України, суд за клопотанням учасника справи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

З аналізу положень статей 73, 99 ГПК України вбачається, що висновок експерта складається за результатами проведення судової експертизи та є одним із видів доказів у справі; експертиза призначається судом за його власною ініціативою або за клопотанням учасника справи у випадку, коли суд вважає, що має дійсну потребу у спеціальних знаннях для встановлення певних фактичних даних, що входять до предмета доказування.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про судову експертизу", судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Необхідність судової експертизи в господарському судочинстві зумовлена тим, що в процесі здійснення правосуддя суд стикається з необхідністю встановлення таких фактів (обставин), дані про які потребують спеціальних досліджень.

Визначення, чи потребує вирішення спірного питання застосування спеціальних знань експертів, чи ні, віднесено до компетенції суду. У разі, коли суд потребує висновків фахівця з питань, що відносяться до предмета доказування, тобто, у разі, коли висновок експерта не може замінити інші засоби доказування, він вправі призначити експертизу.

Отже, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Така правова позиція висловлена, зокрема, в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.01.2018 у справі №907/425/16 та від 24.01.2018 у справі №917/50/17.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем в якості доказів на обґрунтування заявлених позовних вимог надано: Висновок експерта №82/24 за результатами семантико-текстуального (лінгвістичного) дослідження за заявою АО «Юридична фірма «Василь Кісіль і партнери», складений 11.09.2024 р. експертом ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» Фраймович Людмилою Володимирівною, та Висновок експерта №СЕ-19/102-24/19475-ЛД від 04.10.2024 р., складений експертом Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Слободинською Тамарою Степанівною.

Водночас, відповідач своїм правом на подання в якості доказу висновку експерта на спростування висновків експертів, наданих позивачем, не скористався.

При цьому, виходячи з предмету та підстав заявлених позовних вимог, саме судом за результатами оцінки доказів наданих учасниками справи має бути вирішено питання щодо того, чи носять оспорювані позивачем публікація та відеосюжет негативний характер по відношенню до нього, а також чи є оспорювана інформація оціночними судженнями або твердженнями про факти.

Крім того, згідно зі ст. 104 ГПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

Таким чином, експертиза не може мати для суду заздалегідь встановленої сили і має оцінюватися судом з урахуванням усіх встановлених обставин справи в сукупності з поясненнями сторін, як того вимагає стаття 86 ГПК України.

Враховуючи відсутність будь-яких інших заяв і клопотань представників сторін, суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 12.12.2024.

У судовому засіданні 12.12.2024 представники позивача підтримали вимоги та доводи позовної заяви, просили суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідно до ч. 6 ст. 216 ГПК України, у судовому засіданні було оголошено перерву до 16.01.2025.

У судовому засіданні 16.01.2025 представники відповідачів заперечили проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях.

Відповідно до ч. 6 ст. 216 ГПК України, у судовому засіданні було оголошено перерву до 23.01.2025.

22.01.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення.

23.01.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача-2 надійшли заява та клопотання щодо автора оспорюваного відеоролика - журналіста Андрія Засаднюка.

У судовому засіданні 23.01.2025 за участю представників сторін судом були досліджені докази, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення по справі, зокрема, відео під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_11», що розміщено на відеохостингу YouTube за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3.

Відповідно до ч. 6 ст. 216 ГПК України, у судовому засіданні було оголошено перерву до 06.02.2025.

3101.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі.

У судовому засіданні 06.02.2025 представники позивача позовні вимоги підтримали повністю.

Представники відповідачів проти позову заперечили.

Відповідно до рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 06.02.2025, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

01.08.2024 на відеохостингу YouTube за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 розміщено відео під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_11» (надалі- відео).

02.08.2024 о 16:30 на вебсайті https://tsn.ua розміщено публікацію під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що доступна за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 (надалі - публікація).

Крім того, 02.08.2024 посилання на зазначену публікацію розміщено у соціальних мережах Twitter (наразі соціальна мережа - X) (ІНФОРМАЦІЯ_6) та Facebook (ІНФОРМАЦІЯ_5).

Позивач вважає, що відео та публікація під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_11» містять фактичні спірні висловлювання, що є негативними та недостовірними по відношенню до ТОВ «Лімон», а саме:

1. «Сотні сайтів. Тисячі гравців. І мільярди гривень. Усе це - частина величезної мережі нелегальних онлайн-казино в Україні. І об`єднує їх - єдине програмне забезпечення, технічна платформа та платіжна системи. Називається Chcgreen. В мережі також відома під брендом Chempion.

Тут прямо і відверто закликають - зроби власне підпільне казино. Тобто поруш закон. А вони дадуть софт, платежі, підтримку - все, "під ключ". Тобто відкрито спокушають злочином. І, на жаль, спокушають досить успішно».

2. «Але для ділків ця гра, як не дивно, іде не на гроші. Адже на кону дещо цінніше. Бо на ділі Chcgreen та "Чемпіон", як кажуть експерти, - це потужна мережа для прикриття брудних нелегальних схем. Та найгірше у цій шахрайській рулетці те, що рулетка ця російська. Буквально».

3. «Але серед низки рекламних сайтів "Чемпіона" натрапляємо на дещо вкрай дивне. Ось кілька рекламних сайтів прямо пишуть, що реалізовують таку ж схему начебто для легального українського казино із ліцензією КРАІЛ. Та і назва його знайома - Champion Casino. І це дійсно офіційно ліцензоване державою казино. І дійсно належить товариству "Лімон".

4. «Тобто легальне українське казино називається як російська нелегальна мережа. Виглядає так. І працює так. То може це одне і те ж?»

5. «То може власники цього легального казино так і зробили? Скористалися розкрученою назвою, зареєструвати її як власну торгову марку і відповідно так співпрацювали із росіянами, уже під "дахом" офіційної ліцензії? І не виключено, що таким чином розповсюджується програмне забезпечення і ця мережа розширюється».

6. «Дивно, що легальне казино не помічає одного з найбільших шахраїв. Може, вони не такі вже й конкуренти? І тільки після нашого інтерв`ю цю частину сайтів таки прикрили. Але не всю схему. А ще цікавіше, хто ж все-таки стоїть на самій вершині цього бізнесу».

На підтвердження факту поширення спірних відео та публікації позивачем до матеріалів справи надано Звіт за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі «Інтернет» №231/2024-ЗВ від 07.08.2024 та Звіт за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі «Інтернет» №244/2024-ЗВ від 21.08.2024, яким зафіксовано поширення у соцмережах Twitter (X) та Facebook шляхом розміщення гіперпосилання для переходу на публікацію, складених Дочірнім підприємством «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» (WebFix).

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що ТОВ «Лімон» здійснює легальну діяльність онлайн-казино на підставі рішення Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей від 27.09.2021 за № 603 «Про видачу ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛНІСЮ «ЛІМОН» ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор казино в мережі Інтернет».

Позивачу належать виключні майнові права інтелектуальної власності на торговельні марки «ІНФОРМАЦІЯ_7» та «ІНФОРМАЦІЯ_8», що підтверджується доданими до справи свідоцтвами на знак для товарів і послуг НОМЕР_1 та НОМЕР_2 від 25.06.2020, чинними до 07.10.2029, та повідомленнями УКРНОІВІ від 10.04.2024.

Крім того, з 01.07.2020 і по теперішній час позивач є власником доменного імені «сhampionсasino.ua», а також з 19.01.2021 є власником доменного імені «limon.net.ua», що підтверджується довідками ТОВ «Хосгінг Україна» від 15.08.2024.

На вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_9 позивач використовує торговельну марку «ІНФОРМАЦІЯ_7» та проводить діяльність в сфері азартних ігор казино у мережі «Інтернет».

ТОВ «Лімон» має бездоганну ділову діловою репутацією у категорії «Азартні ігри та лотереї»; входить до локальних рейтингів найкращих казино; є добросовісним платником податків та ліцензійних зборів; ні Товариство, ні його керівник чи власник не є учасником жодного кримінального провадження, тобто не фігурує як підозрюваний, обвинувачений чи учасник справи, що свідчить про відсутність підозри в незаконні діяльності компанії та/або її власників.

Серед іншого, позивач зазначає, що ТОВ «Лімон» зареєстровано в Україні як юридичну особу 13.05.2020, з місцем розташування по вул. Дмитра Дорошенка, 18, офіс 421, м. Київ, 01042. Директор компанії та один з двох засновників, ОСОБА_1 , є громадянином України із зареєстрованим місцем проживання в Україні. Другим засновником ТОВ «Лімон» є Пайовий Венчурний Недиверсифікований Закритий Інвестиційний Фонд «КАЗКОВА ОСЕЛЯ» в інтересах якого діє ТОВ «Компанія з управління активами «АКСТОН» (ЄДРПОУ 42796756), з місцезнаходженням: вул. Дмитра Дорошенка, 18, офіс 422, м. Київ, 01042. Директор ТОВ «КУА «АКСТОН», ОСОБА_2 , та всі засновники компанії є також громадянами України із зареєстрованим місцем проживання в Україні.

При цьому, юридичні особи, які постачають позивачу програмне забезпечення для його діяльності, зареєстровані в Україні, а їх керівники та засновники є громадянами України.

Технічні засоби онлайн-системи організації азартних ігор, за допомогою яких надаються послуги організаторам казино, повинні розміщуватися виключно на території України. Інформація в онлайн-системі повинна оброблятися виключно на території України (ч. 2 ст. 23 Закону щодо організації азартних ігор), що перевіряється Комісією з регулювання азартних ігор та лотерей.

Отже, позивач жодним чином не пов`язаний з громадянами чи резидентами росії ні фінансово, ні через відносини управління чи контролю, не закуповував та не закуповує ніяких послуг чи товарів на території росії чи у пов`язаних з нею осіб, для здійснення своєї діяльності в Україні; не надавав жодних дозволів на використання власного бренду на території росії чи пов`язаним з нею особам.

Позивач також збирає інформацію щодо діяльності нелегальних казино, які незаконно використовують або імітують (повністю або частково) айдентику бренду «ІНФОРМАЦІЯ_7» та направляє звіти в КРАІЛ, Бюро економічної безпеки України (та Департамент кіберполіції Національної поліції України з проханнями вжити передбачені законом заходити та припинити порушення.

Однак, зміст поширених відео та публікації під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_11» створено таким чином, що глядач або читач з їх контексту може зробити два висновки: по-перше, що ТОВ «Лімон» здійснює нелегальну діяльність з продажу програмного забезпечення підпільним казино поряд з легальною діяльністю з організації онлайн-казино; по-друге, «ІНФОРМАЦІЯ_7» - російська мережа онлайн-казино, частиною якої є бізнес позивача.

В якості доказів на обґрунтування позовних вимог позивачем також надано: Висновок експерта №82/24 за результатами семантико-текстуального (лінгвістичного) дослідження за заявою АО «Юридична фірма «Василь Кісіль і партнери», складений 11.09.2024 р. експертом ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» Фраймович Людмилою Володимирівною, та Висновок експерта №СЕ-19/102-24/19475-ЛД від 04.10.2024 р., складений експертом Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Слободинською Тамарою Степанівною, якими підтверджено, що спірні відео та публікація містять саме фактичні твердження, які виражають негативну конотацію щодо бренду «Champion»/»Чемпіон» та його власника ТОВ «Лімон».

В обґрунтування заперечень на позовну заяву відповідачі зазначили, що аргументи і докази позивача, долучені до позовної заяви, не підтверджують того, що поширена інформація стосується саме позивача, а також, що інформація у відео та публікації під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_11» не відповідає дійсності та є фактичними твердженнями, а не оціночними судженнями і що спірна інформація порушує особисті немайнові права позивача.

Також представник відповідачів наголошував на тому, що додані до справи позивачем висновки експертів є неналежними доказами, так як лінгвістична експертиза мовлення є видом (підвидом) криміналістичної експертизи та відповідно може проводитися виключно державними спеціалізованими установами.

Крім того, під час розгляду справи по суті представник відповідача-2 зазначив, що коло відповідачів є неповним, що є самостійною підставою для відмови в позові. Зокрема, позивачем безпідставно не було залучено в якості відповідачів автора спірного відео та власника YouTube-каналу, на якому також було поширено відео під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_11», проте який не відноситься до сфери управління відповідачів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 200 ЦК України, інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про інформацію", інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про інформацію", основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

Статтею 4 Закону України "Про інформацію" передбачено, що суб`єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об`єднання громадян; суб`єкти владних повноважень, а об`єктом інформаційних відносин є інформація.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про інформацію", кожна особа має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Право на інформацію охороняється законом. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію (стаття 7 Закону України "Про інформацію").

Статтею 27 Закону України "Про інформацію" передбачено, що порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.

Згідно із статтею 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Разом з тим, відповідно до статті 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Статтею 32 Конституції України встановлено, зокрема, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації, на переконання суду, повинен забезпечуватись баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 91 ЦК України, юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Частиною першою статті 94 ЦК України встановлено, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Частиною другою статті 34 Господарського кодексу України передбачено, що дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.

Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Відповідно до статей 94, 277 ЦК України, фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Тобто для розгляду даної категорії справ необхідно встановити: чи мало місце поширення відповідачем інформації; чи стосувалася поширена інформація позивача; чи є підстави для визнання поширеної інформації недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності; чи призвело поширення інформації до порушення особистих немайнових прав позивача.

Статтею 45 ГПК України визначено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18.

Під час розгляду справи представник ТОВ "Діджиталс Солюшнс" не заперечував, що є власником вебсайту https://tsn.ua.

Представник ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" також не оспорював, що вебсторінки «ТСН» в соціальних мережах Twitter (X) та Facebook належать йому.

Водночас, відповідачі заперечили щодо належності до них YouTube-каналу «ТСН», на якому також було поширено спірне відео.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" власник вебсайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання вебсайту. За відсутності доказів іншого власником вебсайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до вебсайту, і (або) отримувач послуг хостингу.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як установлено судом, до звернення з позовом до суду представник позивача адвокат Томаров І.Є. звертався з адвокатськими запитами до відповідачів та просив надати інформацію, серед іншого, щодо власника каналу «ТСН», розміщеного на відеохостингу YouTube. У відповідь на звернення адвоката відповідачі повідомили, що не володіють інформацією щодо власника або особи, яка здійснює управління каналом «ТСН», розміщеного на відеохостингу YouTube.

Водночас, спірна публікація, яку поширило ТОВ «Діджиталс Солюшнс» на вебсайті https://tsn.ua містить інформацію: «На YouTube-каналі ТСН можна переглянути за цим посиланням відео: «ІНФОРМАЦІЯ_11» та вбудоване гіперпосилання на відео, розміщене на YouTube каналі.

При цьому, в правилах використання вебсайту https://tsn.ua, зазначено, що будь-яка інформація, яка позиціонується від імені TSN.ua, розміщується тільки на офіційних каналах сайту, в тому числі на https://www.youytube.com/user/tsnukraine.

Отже, суд критично оцінює твердження відповідачів щодо відсутності в них інформації відносно особи, яка є власником каналу «ТСН» на відеохостингу YouTube, оскільки відповідачі не надали належних доказів та не зазначили щодо незаконності існування вказаного каналу на відеохостингу YouTube, на якому поширюється новини та сюжети ідентичні за змістом, які розміщено на вебсайті https://tsn.ua.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Таким чином, суд дійшов висновку, що канал «ТСН», розміщений на відеохостингу YouTube, належить до сфери управління саме відповідачів, оскільки протилежних доказів матеріали справи не містять, а відтак, позивач правомірно пред`явив вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджиталс Солюшнс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" в частині щодо спростування інформації, поширену ІНФОРМАЦІЯ_2 на YouTube-каналі ТСН, та видалення цієї інформації з YouTube-каналу ТСН ІНФОРМАЦІЯ_10.

Щодо залучення до участі у справі в якості співвідповідача автора поширеної публікації, суд звертає увагу на те, що відповідно до сталої судової практики позивач має право не включати до кола відповідачів автора поширеної інформації, якщо він невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) встановити неможливо.

Суд погоджується з твердженнями представника відповідача-2, що у спірному відеосюжеті зазначено автора поширеної інформації, а саме - журналіст ОСОБА_3 .

З відкритих джерел у мережі Інтернет убачається, що ОСОБА_3 дійсно є журналістом, проте, будь-яка відкрита інформація щодо його місцезнаходження та зв`язку з ним, відсутня.

Як зазначено вище, представник ТОВ «Лімон» адвокат Томаров І.Є. звертався з адвокатськими запитами до відповідачів, у яких, зокрема, просив надати інформацію про автора сюжету під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_11». Проте, відповідач-1 відмовив у наданні інформації про автора з посиланням на захист персональних даних фізичної особи.

Отже, відсутність інформації про РНКОПП фізичної особи позбавляє позивача можливості встановити її місцезнаходження та відповідно включити до складу відповідачів по справі.

Крім того, суд звертає увагу, що у позовній заяві позивач навів аргументацію щодо визначеннями відповідачами по справі саме: ТОВ "Діджиталс Солюшнс" та ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1". Представником відповідачів у відзиві та у запереченнях на відповідь на відзив дані обставини не оспорювалися. При цьому, щодо неналежного складу відповідачів по справі представник відповідача-2 зазначив тільки усно під час розгляду справи по суті, що суперечить приписам ст. 42, 182 ГПК України та свідчить про зловживання своїми процесуальними правами, оскільки питання складу учасників справи підлягало з`ясуванню на стадії підготовчого провадження.

Водночас, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію", оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії").

Так, особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбаченого статтею 10 Конвенції.

У пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2005 року у справі "Українська прес-група проти України" (заява № 72713/01) зазначено, що навіть, якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний баланс для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшенням за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення DEHAES GIJSELS v. BELGIUM, параграф 47).

Водночас, позивачем не доведено, що вся зазначена у відео та публікації спірна інформація під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_11» стосується саме позивача.

Суд зауважує, що у спірній публікації більшість інформації пов`язана з функціонуванням у мережі «Інтернет» нелегальних онлайн-казино під назвою «Champion»/«Чемпіон» або Chcgreen, тоді як позивачу належать виключні майнові права інтелектуальної власності на торговельні марки «ІНФОРМАЦІЯ_7» та «ІНФОРМАЦІЯ_8».

Крім того, у спірних висловлюваннях, визначених позивачем у позові: 1. «Сотні сайтів. Тисячі гравців. І мільярди гривень. Усе це - частина величезної мережі нелегальних онлайн-казино в Україні. І об`єднує їх - єдине програмне забезпечення, технічна платформа та платіжна системи. Називається Chcgreen. В мережі також відома під брендом Chempion.

Тут прямо і відверто закликають - зроби власне підпільне казино. Тобто поруш закон. А вони дадуть софт, платежі, підтримку - все, "під ключ". Тобто відкрито спокушають злочином. І, на жаль, спокушають досить успішно».

2. «Але для ділків ця гра, як не дивно, іде не на гроші. Адже на кону дещо цінніше. Бо на ділі Chcgreen та "Чемпіон", як кажуть експерти, - це потужна мережа для прикриття брудних нелегальних схем. Та найгірше у цій шахрайській рулетці те, що рулетка ця російська. Буквально».

4. «Тобто легальне українське казино називається як російська нелегальна мережа. Виглядає так. І працює так. То може це одне і те ж?»

5. «То може власники цього легального казино так і зробили? Скористалися розкрученою назвою, зареєструвати її як власну торгову марку і відповідно так співпрацювали із росіянами, уже під "дахом" офіційної ліцензії? І не виключено, що таким чином розповсюджується програмне забезпечення і ця мережа розширюється».

6. «Дивно, що легальне казино не помічає одного з найбільших шахраїв. Може, вони не такі вже й конкуренти? І тільки після нашого інтерв`ю цю частину сайтів таки прикрили. Але не всю схему. А ще цікавіше, хто ж все-таки стоїть на самій вершині цього бізнесу», взагалі не міститься інформації, яка вказує на позивача - ТОВ «Лімон».

При цьому, в спірному відео та публікації не містяться конкретні дані щодо оцінки дій позивача в контексті вчинення будь-яких кримінальних правопорушень, а також не наводяться фактичні дані щодо будь-якої протиправної діяльності ТОВ «Лімон», а лише висловлюються власні судження автора сюжету щодо суспільно значимої теми функціонування нелегальних онлайн-казино в Україні із застосуванням критичного стилю викладення матеріалу.

Суд також звертає увагу, що позивач належним чином не довів, що розповсюджена інформація під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_11» будь-яким чином дискредитує його, призвела до негативних наслідків або завдала шкоди діловій репутації позивача.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем наявності повного складу правопорушення, що зумовлює суд відмовити в задоволенні позовної вимоги про визнання недостовірною і такою, що принижує ділову репутацію позивача інформацію, що містить відео та публікацію, розміщені 01.08.2024 та 02.08.2024 на YouTube-каналі ТСН, на вебсайті ТСН, в облікових записах ТСН в соцмережах Facebook та Х під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_12".

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано: 10.02.2025.

Суддя А.І. Привалов