Рішення

від 10.02.2025 по справі 917/2023/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/ Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.02.2025 Справа № 917/2023/24

Господарський суд Полтавської області у складі судді Тимощенко О.М., при секретарі судового засіданні Михатило А.В., розглянувши справу № 917/2023/24

за позовною заявою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Осіння 71", вул. Осіння, 71 м. Київ, 03164

до відповідача фізичної особи - підприємця Носа Олексія Миколайовича, АДРЕСА_1 ,

про стягнення 15 076,00 грн,

Без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

19.11.2024 року через систему "Електронний суд" до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Осіння 71" до фізичної особи - підприємця Носа Олексія Миколайовича про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 15 076,00 грн (вх. №. 2114/24).

Ухвалою суду від 25.11.2024 року було залишено позовну заяву без руху, встановлено строк на усунення недоліків позовної заяви - 3 дні з дня вручення даної ухвали та зазначено спосіб усунення недоліків. Позивачу необхідно було уточнити, до кого саме пред`явлено позовні вимоги - до фізичної особи Носа Олексія Миколйовича чи до фізичної особи - підприємця Носа Олексія Миколайовича; зазначити відомості про наявність або відсутність електронного кабінету у відповідача; вказати ціну позову; надати документи, які підтверджують відправлення відповідачеві додатку №6 до позовної заяви, а саме - доказів направлення претензії.

26.11.2024 року на електронну адресу суду від позивача надійшла позовна заява на виконання вимог ухвали суду від 25.11.2024 року з додатками (вх. № 15959).

Також 27.11.2024 року до суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшла позовна заява (ідентична вищезазначеній) на виконання вимог ухвали суду від 25.11.2024 року з додатками (вх. № 16055) з додатком (доказом направлення на адресу відповідача копії претензії та позовної заяви).

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 02.12.2024 р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 917/2023/24, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, запропонував відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов; встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив з урахуванням вимог ст. 166 ГПК України 5 днів з моменту отримання від відповідача відзиву на позов.

Копія ухвали від 02.12.2024 року, яка направлялася на адресу місцезнаходження відповідача, що вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 13 -15) (вул. Небесної Сотні, 92, кв. 6, м. Полтава) повернулася до суду без вручення з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання"

Відповідно до висновків викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 522/18010/18 від 18 квітня 2022 року, обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) цивільного судочинства відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Конституційне право на участь у судовому розгляді, у тому числі бути належним чином повідомленим про дату судового розгляду, не може вважатися формальним це є порушенням зазначених вимог законодавства та підставою для безумовного скасування судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 02 червня 2020 р. Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/17792/17.

Слід також враховувати, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року, справа № 461/10610/13-ц, провадження № 14-108цс19, зазначено, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення за закінченням терміну зберігання чи інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення не є доказом належного інформування про час і місце розгляду справи (близький за змістом висновок викладений у пункті 31 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц, у пунктах 47-48 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 752/11896/17 від 12 грудня 2018 року).

У зв`язку з вищезазначеним, судом було здійснено повторне направлення копії ухвали від 02.12.2024 року на адресу відповідача, яка повернулась до суду 08.01.2025 року без вручення з відміткою поштового відділення адресат відсутній за вказаною адресою (дата відмітки АТ "Укрпошта" - 05.01.2025 року).

Згідно із п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, день належного вручення копії судового рішення може бути встановлений виключно з відповідної відмітки на поштовому повідомленні, або розписки про отримання копії судового рішення (зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №205/1129/19).

Таким чином, керуючись приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України суд приходить до висновку, що днем вручення відповідачу ухвали суду від 02.12.2024 року є 05.01.2025 року. Отже, суд належним чином повідомляв відповідача про розгляд справи.

Відповідач відзив на позов не надав. Встановлені строки для його подання закінчилися.

Згідно з ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Згідно із ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

При цьому, суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України та ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами з урахуванням згаданого вище приписів ч. 9 ст. 165 ГПК України та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Відповідно до частини п`ятої статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

За ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. За ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

Як зазначено в позовній заяві, 02.11.2024 року між Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Осіння 71" (далі - позивач, ОСББ "Осіння 71") та фізичною особою - підприємцем Носом Олексієм Миколайовичем (далі - відповідач) були проведені переговори щодо придбання насосного обладнання та його монтажу. За результатами переговорів було досягнуто попередньої домовленості, відповідно до якої сторони планували укласти договір надання послуг.

Позивач вказує, що сторони узгодили, що відповідно до майбутнього договору ФОП Нос О. М. мав надати ОСББ "Осіння 71" наступні послуги: встановлення трьох датчиків рівня води, встановлення шафи керування рівнем резервуару, монтаж системи керування рівнем резервуару, сервісне обслуговування насосної станції за адресою: вул. Осіння, 71, м. Київ. Загальна сума вартості робіт, що була погоджена сторонами, становила 15 076,00 грн.

Позивач задля забезпечення виконання майбутнього зобов`язання перерахував на розрахунковий рахунок відповідача передоплату на загальну суму 15 076,00 грн., що підтверджується платіжними інструкціями №38 від 05.11.2024 року та № 37 від 02.11.2024 року (а. с. 6, 7).

Однак, станом на 12.12.2024 року, сторони не уклали зазначений договір та не виконав передбачені роботи.

Отже, як стверджує позивач, ФОП Нос О. М. безпідставно набув майно ОСББ "Осіння 71" та здійснює використання вказаних коштів.

Позивач зазначає, що 10.11.2024 року між сторонами було проведено телефонні переговори з приводу добровільного повернення перерахованих коштів в сумі 15 076,00 грн, проти останні вимоги позивача були проігноровані.

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить з наступного.

Зобов`язанням згідно ст. 509 ЦК України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Цивільні права та обов`язки (ч. 1, 2 ст. 11 ЦК) виникають із дій осіб, які передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Правочин згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин (ч. ч. 1, 2 ст. 205 названого Кодексу) може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов`язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін (ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України).

Відповідно до статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти:

1) правочини між юридичними особами;

2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За приписами ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині першій цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частиною 2 ст. 184 Господарського кодексу передбачено, що укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Згідно з положеннями статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Як убачається з матеріалів справи, між сторонами велись переговори щодо надання послуг зі встановлення датчиків рівня води, встановлення шафи керування рівнем резервуару, монтаж системи керування рівнем резервуару, сервісне обслуговування насосної станції. Отже, за своєю правовою природою це змішані правовідносини, в якому містяться елементи договору підряду та договору надання послуг.

Відповідно до частин першої, третьої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Умова про предмет договору підряду є істотною. Предметом договору підряду є індивідуалізований результат праці підрядника на який спрямована узгоджена воля сторін. Умова щодо предмета договору підряду уточнюється ціною підрядних робіт.

Ціна договору підряду - це грошова сума, належна підрядникові за виконане замовлення. За статтею 843 ЦК України у договорі підряду визначається або конкретна ціна роботи, або способи її визначення. Отже, ціна може бути визначена в тексті договору підряду безпосередньо, або у договорі підряду може зазначатися спосіб визначення ціни. Крім того, ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі, який містить постатейний перелік затрат на виконання робіт, є додатком до договору та його невід`ємною частиною.

За відсутності цих умов ціну може встановити суд на основі звичайно застосовуваних за аналогічні роботи цін з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами.

Таким чином, закріплене у ЦК України визначення договору підряду дає підстави для висновку про те, що це консенсуальний, двосторонній та оплатний договір. Причому консенсуальність договору підряду означає, що він визнається укладеним у момент одержання особою, що направила оферту, акцепту.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц.

Згідно зі статтею 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Проте матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів укладення між сторонами, а саме, між ОСББ "Осіння 71" та ФОП Нос О. М. договору в письмовій формі. Також в матеріалах справи відсутні докази погодження проектно-кошторисної документації з чітким переліком видів робіт та їх орієнтовною вартістю, які мав виконати відповідач. Відсутні докази укладення договору у спрощений спосіб, зокрема, доказів обміну сторонами листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами з відомостями про узгодження ними усіх істотних умов щодо предмету договору (його найменування, виду, кількості, якості тощо), переліку робіт, ціни договору та строку його дії сторони суду не надали.

За приписами ч. ч. 1-2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають в зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають:

1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого);

3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого;

4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналогічний правовий висновок наведено в постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за платіжною інструкцією №37 від 02.11.2024 року перераховано на користь відповідача суму 3 000,00 грн з призначення платежу - ремонт насосної станції, заміна клапана, а за платіжною інструкцією №38 від 05.11.2024 року перераховано суму 12 076,00 грн з призначенням платежу - купівля датчиків рівня 3 шт., шафа керування рівнем 1 шт., монтаж системи керування відповідно до договору надання послуг.

Доказів передання позивачу відповідачем відповідного товару (датчиків рівня 3 шт., шафа керування рівнем), виконання робіт чи надання послуг, що вказані у призначені платежу вищезазначених платіжних інструкціях відповідно матеріали справи не містять, як не містять і доказів повернення цих коштів позивачу.

Таким чином, за відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів укладення між сторонами, а саме, між ОСББ "Осіння 71" та ФОП Нос О. М. як договору в письмовій формі, так й договору у спрощений спосіб, досягнення ними згоди щодо всіх істотних умов договору, а також доказів виконання відповідачем робіт чи надання послуг саме позивачу та їх прийняття останнім, сплачені позивачем кошти на даний час відповідач утримує без достатньої правової підстави. Доказів повернення відповідачем одержаної суми матеріали справи також не містять.

Тобто, матеріали справи не містять жодних належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів існування між сторонами договірних відносин, у розумінні статей 74, 76-79 ГПК України.

З огляду на наведене, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України 15 076,00 грн безпідставно збережених коштів, які позивачем доведено належними та допустимими доказами, відповідачем жодним чином не спростовано, відтак такі підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на "balanceofprobabilities" ("баланс ймовірностей") для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує "баланс ймовірностей". У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для вирішення спору.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Платіжною інструкцією №40 від 18.11.2024 року на суму 3028,00 грн позивачем було підтверджено оплату судового збору за подання позовної заяви (а. с. 4).

Випискою від 19.11.2024 року підтверджено зарахування судового збору у розмірі 3 028,00 грн до спеціального фонду державного бюджету України (а. с. 12), тоді як необхідно було 2 422,40грн (з урахуванням коефіцієнту 0,8).

Отже, позивачем було внесено судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом (605,60 грн).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 ЗУ "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені повністю, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 126, 129, 232-233, 237-238 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з фізичної особи - підприємця Носа Олексія Миколайовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Осіння 71" (вул. Осіння, 71 м. Київ, 03164, код ЄДРПОУ 44891772) безпідставно набуті кошти у сумі 15 076,00 грн та судові витрати по сплаті судового збору за подання позову у сумі 2 422,40 грн.

Видати наказ із набранням цим рішенням законної сили.

3. Копію рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Рішення складено та підписано 10.02.2025 р.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.257 ГПК України).

Суддя О. М. Тимощенко