Рішення

від 31.01.2025 по справі 922/2140/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/2140/24

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючий суддя Аріт К.В.

судді: Жельне С.Ч. , Рильова В.В.

при секретарі судового засідання Христенко І.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова, м.Харків, в інтересах держави, в особі Харківської міської ради, м. Харків до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Веріфікато", м.Київ, 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Біком", м. Київ про про визнання недійсним договору за участю представників:

прокурора - Панова М.С. (посвідчення №061469 від 24.03.2021 року);

позивача - не з`явився;

відповідача-1 Бохан О.С. (адвокат, довіреність від 19.12.2023 року);

відповідача-2 - Зорич Г.А. (адвокат, довіреність від 09.07.2024 року).

ВСТАНОВИВ:

Керівник Салтівської окружної прокуратури міста Харкова (далі - прокурор), в інтересах держави в особі Харківської міської ради (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Веріфікато" (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Біком" (відповідач-2), в якому просить суд визнати недійсним іпотечний договір від 06.05.2023, укладений між ТОВ "Веріфікато" та ТОВ "Біком" про передачу в іпотеку земельної ділянки площею 0,7461 га, розташованої за адресою: м.Харків, пров. Банний, Червонозаводський район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С.В. за №226 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 67490636 від 06.05.2023; запис про обтяження: 40177842 (спеціальний розділ).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.06.2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засіданні на 30.07.2024 року. Також, даною ухвалою було витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Познякової Світлани Василівни належним чином засвідчену копію іпотечного договору від 06.05.2023, укладеного між ТОВ "Веріфікато" (код ЄДРПОУ 37457919) та ТОВ "Біком" (код ЄДРПОУ 19123231) про передачу в іпотеку земельної ділянки площею 0,7461 га, розташованої за адресою: м.Харків, пров.Банний, Червонозаводський район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002, зареєстрованого за №226.

Разом з позовною заявою, прокурором до суду була подана заява про забезпечення позову, в якій він просить суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 0,7461 га, розташовану за адресою: м. Харків, пров. Банний, Червонозаводський район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002 з забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії з цим майном.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.06.2024 року задоволено заяву Керівника Салтівської окружної прокуратури м. Харкова про забезпечення позову. Постановлено накласти арешт на земельну ділянку площею 0,7461 га, розташовану за адресою: м. Харків, пров. Банний, Червонозаводський район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002 з забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії з цим майном.

10.07.2024 року відповідач-2 надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№17587), в якому заперечував проти позову у повному обсязі.

Обґрунтовуючи свої заперечення на позовну заяву відповідач-2 зазначав, що твердження позивача про наявність фраудаторного правочину між відповідачами за договором не підтверджуються належними та допустимими доказами, а позовна заява містить інформацію, яка не відповідає предмету позову, оскільки боргове зобов`язання за Договором про надання безвідсоткової фінансової поворотної допомоги № 26/05/16 від 26.05.2016 року виникло значно раніше, ніж укладений договір іпотеки, який є лише забезпеченням виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця. За твердженнями відповідача-2 Договір іпотеки між відповідачами було укладено відповідно до чинного законодавства України. Всі умови договору відповідають вимогам Закону України "Про іпотеку". Іпотека була встановлена з метою забезпечення виконання зобов`язань за Договором про надання безвідсоткової фінансової поворотної допомоги, який є дійсним та чинним. Відповідачі діяли добросовісно та в межах правового поля, укладаючи договір іпотеки для забезпечення виконання своїх фінансових зобов`язань. Відповідач-2 зазначає, що при укладенні іпотечного договору сторони діяли добросовісно та у відповідності до вимог чинного законодавства, а спірний договір забезпечує конкретне зобов`язання перед конкретним кредитором, а не порушує зобов`язання перед іншими кредиторами, в тому числі і Харківською міською радою. Враховуючи зазначене, відповідач-2 просить суд відмовити у задоволенні позову.

12.07.2024 року прокурор надав відповідь на відзив (вх.№17820), в якій позовні вимоги підтримував у повному обсязі та просив суд їх задовольнити. За твердженнями прокурора, обставини укладення іпотечного договору безумовно вказують на наявність умислу сторін правочину на укладення саме фраудаторного правочину, спрямованого на уникнення повернення земельної ділянки до комунальної власності. Прокурор звертав увагу, що за даними Державного реєстру речових прав, правочин, в якому встановлено основне зобов`язання між ТОВ «Веріфікато» та ТОВ «Біком» про надання безвідсоткової фінансової поворотної допомоги було укладено ще 26.05.2016 і до 06.05.2023 цей договір виконувався без будь-якого забезпечення. І лише після відкриття судового провадження за позовом про зобов`язання повернути земельну ділянку, між сторонами основного зобов`язання було укладено додатковий договір № 1 до Договору про надання безвідсоткової фінансової поворотної допомоги від 06.05.2023 року та іпотечний договір від 06.05.2023 про передачу в іпотеку земельної ділянки площею 0,7461 га, розташованої за адресою: м. Харків, пров. Банний, Червонозаводський район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002. ТОВ «Веріфікато» достеменно знаючи, що вищевказана земельна ділянка є предметом спору, передало в іпотеку саме те індивідуально визначене майно, яке було предметом судового розгляду господарської справи №922/1344/23. Крім того, прокурор зазначав, що спірний іпотечний договір укладено між пов`язаними юридичними особами, які мають одного і того ж засновника, одного і того ж кінцевого бенефіціарного власника, одного і того ж керівника юридичної особи та розташовані за однією і тією ж адресою. Предметом іпотечного договору є індивідуально визначене майно, а саме: земельна ділянка площею 0,7461 га, розташована за адресою: м. Харків, пров. Банний, Червонозаводський район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002, яке відповідно до рішення Господарського суду Харківської області від 15.08.2023 у справі № 922/1344/23, у зв`язку з розірванням договору купівлі-продажу, має бути повернуто територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради. Звернення стягнення на предмет іпотеки унеможливить виконання рішення суду щодо повернення у комунальну власність Харківської міської ради земельної ділянки площею 0,7461 га, що розташована за адресою: м. Харків, пров.Банний, Червонозаводський район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002, адже чинне законодавство визначає пріоритет іпотеки над іншими зобов`язаннями. Таким чином, договір, укладений між ТОВ «Веріфікато» та ТОВ «Біком» про передачу в іпотеку земельної ділянки площею 0,7461 га, розташованої за адресою: м. Харків, пров. Банний, Червонозаводський район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002 укладений на шкоду Харківської міської ради як кредитора у зобов`язанні, що виникло на підставі судового рішення у справі №922/1344/23, а тому підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.

17.07.2024 року відповідач-2 надав до суду клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№18123).

29.07.2024 року відповідач-1 надав до суду клопотання про зупинення провадження у справі (вх.№18951).

30.07.2024 року прокурор надав заперечення проти клопотання про зупинення провадження у справі (вх.№19092).

Протокольною ухвалою суду від 30.07.2024 року відкладено підготовче засідання на 13.08.2024 року.

06.08.2024 року відповідач-1 надав до суду заяву про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх.№19810).

08.08.2024 року відповідач-2 надав до суду заяву про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх.№19937).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.08.2024 року задоволено заяву відповідача-2 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.08.2024 року задоволено заяву відповідача-1 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Протокольною ухвалою суду від 13.08.2024 року продовжено строк підготовчого провадження у справі №922/2140/24 до 22.09.2024 року та відкладено підготовче засідання на 03.09.2024 року.

13.08.2024 року відповідач-2 надав до суду клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№20368).

28.08.2024 року відповідач-2 надав до суду заяву про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх..№21567).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.08.2024 року задоволено заяву відповідача-2 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

29.08.2024 року відповідач-1 надав до суду заяву про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх.№21609).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.08.2024 року задоволено заяву відповідача-1 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

03.09.2024 року відповідач-1 надав до суду клопотання про зупинення провадження у справі (вх.№21941).

03.09.2024 року відповідач-2 надав до суду клопотання про проведення судової економічної експертизи (вх.№21940).

В судовому засіданні 03.09.2024 року було оголошено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, якою було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача-2 про призначення судової економічної експертизи та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача-1 про зупинення провадження у справі.

Також, протокольною ухвалою суду від 03.09.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.09.2024 року.

13.09.2024 року прокурор надав до суду заперечення проти клопотання про зупинення провадження у справі (вх.№23142).

16.09.2024 року представник відповідача-1 надав до суду клопотання (вх.№23360), в якому просив суд повернутися до розгляду справи № 922/2140/24 на стадію підготовчого провадження, долучити до матеріалів справи додаткові докази, витребувати в Харківської міської ради та Департаменту реєстрації Харківської міської ради докази, зобов`язати Харківську міську раду забезпечити участь свого уповноваженого представника в наступному судовому засіданні, розглядати справу № 922/2140/24 колегіально у складі трьох суддів.

16.09.2024 року прокурор надав до суду заперечення проти клопотання про проведення економічної експертизи (вх.№23194).

16.09.2024 року відповідач-2 надав до суду заяву про відвід судді Погорелової О.В. (вх.№23362).

16.09.2024 року від приватного нотаріуса на електронну пошту суду надійшов лист разом із копією іпотечного договору (вх.№23346).

16.09.2024 року Господарським судом Харківської області складено акт про втрату документів або перепідшивання справи, відсутність вкладень або порушень цілісності, пошкодження конверта (паковання), в кому зазначено про те, що під час перевірки документів, що надійшли електронною поштою від С. Позднякової у справі № 922/2140/24, вх.№23346, виявлено недоліки, а саме: відсутній КЕП у документі.

17.09.2024 року відповідач-2 надав до суду клопотання про відкладення судового засідання, повернути розгляд справи в підготовче провадження, продовжити строк проведення підготовчого провадження (вх.№23374).

Ухвалою суду від 17.09.2024 в задоволенні заяви про відвід судді відмовлено.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.09.2024 заявлено та задоволено самовідвід судді Погорелової О.В. від розгляду справи №922/2140/24.

На підставі п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл розгляду справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.09.2024 для розгляду даної справи визначено суддю Аріт К.В.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.09.2024 року прийнято справу № 922/2140/24 до розгляду, розпочато розгляд справи № 922/2140/24 спочатку, призначено справу №922/2140/24 до розгляду у підготовчому засіданні на 15.10.2024 року.

07.10.2024 року відповідач-2 надав до суду заяву про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції (вх.№25188).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.10.2024 року задоволено заяву відповідача-2 про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.

11.10.2024 року відповідач-1 надав до суду клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№25669).

Протокольною ухвалою суду від 15.10.2024 року підготовче засідання у справі було відкладено з технічних причин, у зв`язку із відсутністю електроенергії в приміщенні Господарського суду Харківської області, на 05.11.2024 року.

30.10.2024 року відповідач-1 надав до суду заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх.№27289).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.10.2024 року задоволено заяву відповідача-1 про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.

Протокольною ухвалою суду від 05.11.2024 року відкладено підготовче засідання на 07.11.2024 року.

06.11.2024 року відповідач-2 надав до суду клопотання про проведення судової економічної експертизи (вх.№27939).

В підготовчому засіданні 07.11.2024 року судом встановлено, що під час розгляду справи №922/2140/24 у складі судді Погорелової О.В. не було вирішено клопотання представника відповідача-2 (вх.№23360), в якому останній просив суд витребувати в Харківської міської ради та Департаменту реєстрації Харківської міської ради докази, зобов`язати Харківську міську раду забезпечити участь свого уповноваженого представника в наступному судовому засіданні у справі №922/2140/24, розглядати справу № 922/2140/24 колегіально у складі трьох суддів.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.11.2024 року задоволено клопотання відповідача-1 в частині розгляду справи №922/2140/24 колегіально у складі трьох суддів, призначено колегіальний розгляд справи №922/2140/24 у складі трьох суддів.

Відповідно до протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів від 11.11.2024 року визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Аріт К.В., суддя Сальнікова Г.А., суддя Жельне С.Ч.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.11.2024 року прийнято справу №922/2140/24 до розгляду у складі колегії суддів: головуючий суддя Аріт К.В., суддя Сальнікова Г.І., суддя Жельне С.Ч. Постановлено розгляд справи №922/2140/24 розпочати спочатку в порядку загального позовного провадження у підготовчому засіданні. Підготовче засідання у справі №922/2140/24 призначено на 26.11.2024 року.

21.11.2024 року відповідач-2 надав до суду заяву про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції (вх..№29300).

21.11.2024 року прокурор надав до суду заперечення проти клопотання про витребування доказів (вх.№29334).

Також, 21.11.2024 року прокурор надав до суду заперечення проти клопотання про проведення судової економічної експертизи (вх.№29342).

22.11.2024 року відповідач-1 надав до суду заяву про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

22.11.2024 представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Веріфікато" надав до суду заяву про відвід судді Сальнікової Г.І. (вх.№29358).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.11.2024 року відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Веріфікато" (вх. №29358 від 22.11.2024) про відвід судді Сальнікової Г.І. з огляду на те, що заявником не зазначено та до заяви не долучено належних і допустимих доказів, які б свідчили про наявність підстав для відводу. Заявником у поданій заяві документально не обґрунтовано обставин, визначених вимогами статтями 35, 36 ГПК України.

25.11.2024 року від судді Сальнікової Г.І. надійшла заява про самовідвід, яка обґрунтована уникненням сумнівів щодо неупередженості судді Господарського суду Харківської області Сальнікової Г.І. як у учасників справи №922/2140/24, так і у стороннього спостерігача.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.11.2024 року задоволено заяву судді Сальнікової Г.І. про самовідвід від участі в розгляді справи №922/2140/24, матеріали справи №922/2140/24 передано для здійснення автоматизованого розподілу та визначення іншого складу суду із заміною відведеного судді для розгляду справи, відповідно до ст. 32 ГПК України.

25.11.2024 року суддею Жельне С.Ч. складено окрему думку, якою висловлено свою незгоду з ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.11.2024 у справі № 922/2140/24 про прийняття самовідводу судді Сальникової Г. І., що входила до складу колегії з розгляду цієї справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2024 року для розгляду справи визначено новий склад колегії суддів - Аріт К.В. - головуючий суддя, судді - Жельне С.Ч., Рильова В.В.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.11.2024 року прийнято справу №922/2140/24 до розгляду у складі колегії суддів: головуючий суддя Аріт К.В., суддя Рильова В.В., суддя Жельне С.Ч. Ухвалено розгляд справи №922/2140/24 розпочати спочатку в порядку загального позовного провадження у підготовчому засіданні, призначено підготовче засідання у справі №922/2140/24 на 26.11.2024 року.

Протокольною ухвалою суду від 26.11.2024 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача-1 про визнання явки представника позивача - Харківської міської ради в судове засідання обов`язковою; відкладено підготовче засідання на 06.12.2024 року.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.12.2024 року відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Біком" про призначення у справі судової економічної експертизи (вх.№27939 від 06.11.2024). Відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Веріфікато" про витребування доказів (вх.№23360 від 16.09.2024). Повторно витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Познякової Світлани Василівни належним чином засвідчену копію іпотечного договору від 06.05.2023, укладеного між ТОВ "Веріфікато" (код ЄДРПОУ 37457919) та ТОВ "Біком" (код ЄДРПОУ 19123231) про передачу в іпотеку земельної ділянки площею 0,7461 га, розташованої за адресою: м. Харків, пров. Банний, Червонозаводський район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002, зареєстрованого за №226. Витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Веріфікато" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Біком" належним чином засвідчену копію іпотечного договору від 06.05.2023, укладеного між ТОВ "Веріфікато" (код ЄДРПОУ 37457919) та ТОВ "Біком" (код ЄДРПОУ 19123231) про передачу в іпотеку земельної ділянки площею 0,7461 га, розташованої за адресою: м. Харків, пров. Банний, Червонозаводський район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002, зареєстрованого за №226. Відкладено підготовче засідання на 20.12.2024 року.

13.12.2024 року відповідач-2 надав до суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (вх.№31388).

Також, 13.12.2024 року відповідач-2 надав до суду витребувані судом документи, а саме копію іпотечного договору від 06.05.2023, укладеного між ТОВ "Веріфікато" (код ЄДРПОУ 37457919) та ТОВ "Біком" (код ЄДРПОУ 19123231), про передачу в іпотеку земельної ділянки площею 0,7461 га, розташованої за адресою: м. Харків, пров. Банний, Червонозаводський район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002, зареєстрованого за №226.

13.12.2024 року відповідач-1 надав до суду витребувані судом документи, а саме копію іпотечного договору від 06.05.2023, укладеного між ТОВ "Веріфікато" (код ЄДРПОУ 37457919) та ТОВ "Біком" (код ЄДРПОУ 19123231), про передачу в іпотеку земельної ділянки площею 0,7461 га, розташованої за адресою: м. Харків, пров. Банний, Червонозаводський район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002, зареєстрованого за №226.

20.12.2024 року приватний нотаріуса Київського міського нотаріального округу Познякова Світлана Василівна надала до суду належним чином засвідчену копію іпотечного договору від 06.05.2023, укладеного між ТОВ "Веріфікато" (код ЄДРПОУ 37457919) та ТОВ "Біком" (код ЄДРПОУ 19123231) про передачу в іпотеку земельної ділянки площею 0,7461 га, розташованої за адресою: м. Харків, пров. Банний, Червонозаводський район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002, зареєстрованого за №226 (вх.№ 32066).

Всі надані документи прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою суду від 20.12.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.01.2025 року, яке протокольною ухвалою суду було відкладено на 31.01.2025 року.

Прокурор у судовому засіданні 31.01.2025 року позовні вимоги підтримував повністю та просив суд їх задовольнити.

Представник позивача у судове засідання 31.01.2025 року не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного листа.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні 31.01.2025 року проти позову заперечував.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні 31.01.2025 року проти позову заперечував, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, заслухавши пояснення представників сторін, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що Салтівською окружною прокуратурою м.Харкова до Господарського суду Харківської області було подано позовну заяву в інтересах держави в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) до ТОВ «Веріфікато» (код ЄДРПОУ 37457919) про розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,7461 га з земель житлової та громадської забудови, розташованої за адресою: м.Харків, пров.Банний, Червонозаводський район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002, укладеного 01.06.2011 між Харківською міською радою та ТОВ «Веріфікато» та зобов`язання останнього повернути територіальній громаді міста в особі Харківської міської ради зазначеної земельної ділянки.

Разом з позовною заявою прокурором було подано заяву про забезпечення позову шляхом встановлення ТОВ «Веріфікато» (код ЄДРПОУ 37457919) заборони на відчуження земельної ділянки загальною площею 0,7461 га з кадастровим номером 6310138800:01:007:0002, яка розташована за адресою: м.Харків, пров.Банний.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.04.2023 у справі №922/1344/23 відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Керівник Салтівської окружної прокуратури м. Харкова із вказаною ухвалою суду першої інстанції не погодився та звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.06.2023 апеляційну скаргу керівника Салтівської окружної прокуратури м. Харкова задоволено, ухвалу Господарського суду Харківської області від 12.04.2023 скасовано та ухвалено нове рішення, яким заяву керівника Салтівської окружної прокуратури м. Харкова про вжиття заходів забезпечення позову задоволено - вжито заходів забезпечення позову шляхом встановлення ТОВ "Веріфікато" заборони на відчуження земельної ділянки загальною площею 0,7461 га з кадастровим номером 6310138800:01:007:0002, яка розташована за адресою: м. Харків, пров. Банний.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.08.2023 у справі №922/1344/23 повністю задоволено позов керівника Салтівської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Веріфікато» про розірвання договору купівлі-продажу та зобов`язання повернути земельну ділянку.

За результатами апеляційного та касаційного оскарження вказане рішення суду набрало законної сили.

Предметом зазначеного судового розгляду була земельна ділянка площею 0,7461 га, розташована за адресою: м. Харків, пров. Банний, Червонозаводський район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002.

Водночас, в ході судового розгляду після відкриття провадження у справі №922/1344/23 відповідачем у справі укладено іпотечний договір від 06.05.2023 з ТОВ «Біком» про передачу в іпотеку земельної ділянки площею 0,7461 га, розташованої за адресою: м.Харків, пров. Банний, Червонозаводський район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002.

Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лозняковою С.В. за №226.

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 67490636 від 06.05.2023 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лозняковою С.В. до Державного реєстру внесено обтяження на вищевказане нерухоме майно (запис про обтяження: 50177842 (спеціальний розділ).

За твердженнями прокурора, договір, укладений між ТОВ «Веріфікато» та ТОВ «Біком» про передачу в іпотеку земельної ділянки площею 0,7461 га, розташованої за адресою: м. Харків, пров. Банний, Червонозаводський район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002, вочевидь укладений на шкоду Харківської міської ради як кредитора у зобов`язанні та є фраудаторним.

Предметом договору іпотеки від 06.05.2023 між ТОВ «Веріфікато» та ТОВ «Біком» є земельна ділянка площею 0,7461 га, розташована за адресою: м. Харків, пров.Банний, Червонозаводський район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002, яка повністю відповідає предмету судового розгляду господарської справи №922/1344/23.

Спірний договір укладено після відкриття провадження у господарській справі №922/1344/23 та до задоволення судом заяви прокурора про забезпечення позову шляхом заборони на відчуження земельної ділянки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначає, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань обидві сторони іпотечного договору ТОВ «Веріфікато» (код ЄДРПОУ 37457919) та ТОВ «Біком» (код ЄДРПОУ 19123231) мають одного і того ж засновника- Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕЛБСАНА ХОЛДИНГ ГМБХ" (резидентство: Австрія, місцезнаходження: Австрія, 1130, м. Відень, Лайнцер штрассе, 35); одного і того ж кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи - ОСОБА_1 (громадянка Іспанії, адреса: АДРЕСА_1 , тип бенефіціарного володіння: непрямий вирішальний вплив, відсоток частки статутного капіталу або відсоток права голосу: 100); одного і того ж керівника юридичної особи - ОСОБА_2 ; та розташовані за однією і тією ж адресою: АДРЕСА_2 .

Прокурор в позовній заяві стверджує, що звернення стягнення на предмет іпотеки унеможливить виконання рішення суду щодо повернення у комунальну власність Харківської міської ради земельної ділянки площею 0,7461 га, що розташована за адресою: м. Харків, пров. Банний, Червонозаводський район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002, адже чинне законодавство визначає пріоритет іпотеки над іншими зобов`язаннями.

Отже, за твердженнями прокурора, встановлення фраудаторності договору є достатньою та самостійною підставою визнання його недійсним та застосування наслідків його недійсності.

Так, прокурором зазначено, що оскільки, укладаючи спірний договір іпотеки, відповідачі діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам Харківської міської ради, з метою уникнення звернення стягнення кредитором (Харківською міською радою) на індивідуально визначене майно боржника (ТОВ Веріфікато), а саме: земельну ділянку площею 0,7461 га, розташовану за адресою: м. Харків, пров. Банний, Червонозаводськнй район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002, іпотечний договір, укладений між ТОВ Веріфікато та ТОВ Біком, підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Щодо підстав для представництва прокурора інтересів держави в господарському суді.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

За приписами ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Згідно із ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/99 від 08.04.1999 висловлено правову позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріального або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Звертаючись до суду з позовною заявою, прокурор, як особа, яка користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу, самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах або відсутність такого.

Системне тлумачення положень частин 3 - 5 статті 53 ГПК України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Отже захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Разом з тим, що б інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що місцеве самоврядування є способом реалізації народом належної йому влади, яка діє на принципах (засадах) державної підтримки та гарантування державою місцевого самоврядування.

Статтями 7, 140 Конституції України визначено, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Територіальна громада має право самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і Законів України.

Частиною 2 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що однією з форм місцевого самоврядування є представництво спільних інтересів територіальних громад, сіл, селищ, міст через міські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Як визначено ст. 10 Закону міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх Інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до приписів ч.5 ст. 16 Закону від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно зі ст. 26, ст. 33 Закону та ст. 12 Земельного кодексу України до компетенції сільських, селищних, міських рад, та їх виконавчих органів належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, зокрема розпорядження землями територіальних громад, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охоронною земель, вирішення земельних спорів та інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Частиною 5 статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

При цьому, враховуючи вимоги ст.19 Конституції України, територіальна громада м. Харкова як власник спірної земельної ділянки делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

У зв`язку з викладеним, Харківська міська рада є належним позивачем у вказаній справі.

Згідно зі ст.145 Конституції України права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» одним з основних принципів місцевого самоврядування є судовий захист прав місцевого самоврядування.

Прокурор стверджує, що Харківська міська рада як орган, уповноважений територіальною громадою міста Харкова на захист її інтересів, у спірних правовідносинах такого захисту не здійснює або здійснює його неналежно.

Прокурором в обґрунтування представництва інтересів держави в суді в особі Харківської міської ради зазначено, що Харківською міською радою не вживаються заходи захисту прав територіальної громади щодо усунення перешкод у виконанні рішення суду у господарській справі № 922/1344/23 щодо повернення у комунальну власність земельної ділянки площею 0,7461 га, розташованої за адресою: м. Харків, пров.Банний, Червонозаводський район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002. Відповідний позов до судів не пред`являвся, заходи досудового врегулювання спору не вживалися.

У зв`язку з чим, 22.04.2024 року прокуратурою скеровано до Харківської міської ради пропозицію щодо вжиття заходів представницького характеру на захист інтересів держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом про визнання іпотечного договору недійсним. Проте вказані заходи вжиті не були. Про результати розгляду даної пропозиції прокуратуру не повідомлено.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 26.05.2020 по справі №912/2385/18 зазначає, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

У постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що вказаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 04.04.2019 у справі №924/349/18, від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 та від 26.05.2020 у справі №912/2385/19.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і, якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Крім того, Салтівською окружною прокуратурою відповідно до вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» 07.06.2024 письмово повідомлено позивача про намір звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

Отже, враховуючи нездійснення Харківською міською радою заходів для звернення до суду з позовом стосовно захисту інтересів територіальної громади та держави, враховуючи повноваження прокурора самостійно визначати, у чому полягає порушення інтересів держави і визначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, суд дійшов висновку, що прокурор в цьому випадку належним чином обґрунтував підстави для представництва інтересів держави в суді.

Щодо суті спору.

Правовідносини між учасниками справи є приватноправовими, врегульовані нормами цивільного права. До спірних правовідносин підлягають застосуванню норми цивільного права, які регулюють поняття та види правочинів; загальні вимоги додержання яких є необхідними для чинності правочину; форму правочину; правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону.

За змістом статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частиною 1 статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 ЦК України).

Згідно з ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Частиною 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно із частинами 2 та 3 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоду довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону України "Про виконавче провадження" укладення протягом строку, зазначеного в частині третій цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19 (905/1646/17).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання зі сплати заборгованостей діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора. Відтак, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник позбавляється активів, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17).

Відповідно до правових висновків, викладених судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 ЦК України. У такому разі звернення з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Верховний Суд у постанові від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 дійшов висновку, що правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. (висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17).

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора. При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Також Верховний Суд вказав, що в обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими.

Поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.

Тому усі боржники мають добросовісно виконувати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредиторам. Такі висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19 (905/1646/17), від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).

Договір, який укладений з метою уникнути виконання наявного зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора. (п. 106 Постанови Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 908/1730/18 (908/3089/20).

З вимогою про визнання недійсним правочину вчиненого боржником з підстав набуття ним ознак фраудаторності може звернутися кредитор такого боржника у зобов`язанні. Такий правочин вчиняється боржником на шкоду кредитору, оскільки унеможливлює виконання боржником зобов`язання.

Дії особи, які полягають у здійсненні свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора. Такий висновок наведений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17.

Фраудаторний правочин укладається боржником у період проведення виконавчого провадження з метою виведення свого майна з-під стягнення. (Пункт 51 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 2-591/11).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зроблено висновок, що договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Як встановлено судом, передумовою спору є виникнення у відповідача - ТОВ "Веріфікато" обов`язку щодо повернення земельної ділянки площею 0,7461 га, розташована за адресою: м. Харків, пров. Банний, Червонозаводський район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002.

Причиною виникнення спору є укладення відповідачами договору іпотеки від 06.05.2023 про передачу в іпотеку земельної ділянки площею 0,7461 га, розташованої за адресою: м. Харків, пров. Банний, Червонозаводський район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002.

Звертаючись з позовом, прокурор прагне привести сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину, й у такий спосіб захисти майнове право територіальної громади та отримати виконання зобов`язання з повернення земельної ділянки.

26.05.2016 року відповідачі уклали договір про надання безвідсоткової фінансової поворотної допомоги № 26/05/16.

Розмір безвідсоткової фінансової поворотної допомоги становить 5000000,00грн, яку ТОВ "Веріфікато" зобов`язується повернути протягом тридцяти днів від дня пред`явлення ТОВ "Біком" вимоги (п.п.2.1, 3.1 Договору).

06.05.2023 під час розгляду справи № 922/1344/23 ТОВ "Веріфікато" та ТОВ "Біком" внесли зміни в п.3.1. договору, а саме: поворотна фінансова допомога надається до письмової вимоги ТОВ "Біком" та має бути повернута ТОВ "Веріфікато" протягом тридцяти днів від дня пред`явлення ТОВ "Біком" вимоги, але у строк не пізніше 31.12.2025 року.

Умови договору сторони виконали. ТОВ "Біком" надав ТОВ "Веріфікато" безвідсоткову фінансову поворотну допомогу у загальному розмірі 3660816,39 грн.

06.05.2023 року між ТОВ "Веріфікато" та ТОВ "Біком" було укладено іпотечний договір у якості забезпечення виконання Іпотекодавцем своїх зобов`язань перед Іпотекодержателем за Договором про надання безвідсоткової фінансової поворотної допомоги № 26/05/16 від 26 травня 2016 року.

Предметом договору іпотеки є земельна ділянка площею 0,7461 га, розташована за адресою: м. Харків, пров. Банний, Червонозаводський район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002.

Оспорюваний договір іпотеки відповідачі уклали під час розгляду справи №922/1344/23 щодо повернення земельної ділянки площею 0,7461 га, яка розташована за адресою: м. Харків, пров. Банний, Червонозаводський район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002..

Предмет договору іпотеки від 06.05.2023 між ТОВ «Веріфікато» та ТОВ «Біком», а саме: земельна ділянка площею 0,7461 га, розташована за адресою: м.Харків, пров.Банний, Червонозаводський район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002 повністю відповідає предмету судового розгляду господарської справи №922/1344/23.

Спірний договір укладено після відкриття провадження у господарській справі №922/1344/23 та початку розгляду судом заяви прокурора про забезпечення позову шляхом заборони на відчуження земельної ділянки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки унеможливить виконання рішення суду щодо повернення у комунальну власність Харківської міської ради земельної ділянки площею 0,7461 га, що розташована за адресою: м. Харків, пров. Банний, Червонозаводський район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002, адже чинне законодавство визначає пріоритет іпотеки над іншими зобов`язаннями.

Зокрема, відповідно до ст. 3 ЗУ «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі, якщо: 1) право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів; 2) вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю; 3)наявна письмова згода заставодержателя.

З аналізу вказаної статті Закону вбачається, що виконавець може звернути стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями за сукупності умов, визначених ч.1 ст.51 вказаного Закону. Відсутність хоча б однієї з вказаних умов, встановлених ч.1 ст.51 Закону, унеможливлює звернення стягнення на заставлене майно боржника.

Такого висновку дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 у справі № 910/7221/17.

Положення пункту 1 частини 1 статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» щодо моменту ухвалення рішення суду, на переконання суду, слід тлумачити як момент набрання рішенням суду законної сили, а не його проголошення.

Отже право застави за оспорюваним договором виникло до ухвалення судом рішення у справі №922/1344/23 про розірвання договору купівлі-продажу та зобов`язання повернути земельну ділянку площею 0,7461 га, що розташована за адресою: м. Харків, пров. Банний, Червонозаводський район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002, що зумовлює неможливість виконання рішення суду щодо повернення у комунальну власність Харківської міської ради земельної ділянки площею 0,7461 га, що розташована за адресою: м. Харків, пров. Банний, Червонозаводський район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002

Позивач не є стороною оспорюваного правочину.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Під час розгляду позову про визнання недійсними оспорюваних правочинів суд повинен вирішувати питання про спростування презумпції правомірності правочину та має встановити не лише наявність підстав, із якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

Недійсність договору як приватно-правова категорія повинна не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. Ініціювання спору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися для невиконання обов`язків чи уникнення сплати боргу боржником.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недодержання особою при вчиненні правочину наведених вимог є правовою підставою для визнання його недійсним у судовому порядку (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) касаційний суд сформував висновок про застосування норм права, за змістом якого позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якого може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу (фраудаторний правочин).

Договір, який укладений з метою уникнути виконання зобов`язання зі сплати боргу, є формою зловживання правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Договори, дії та рішення суб`єктів приватноправових відносин, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору називають фраудаторними правочинами.

Правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Фраудаторний правочин укладається боржником у період проведення виконавчого провадження з метою виведення свого майна з-під стягнення.

Такий договір може бути визнаний недійсним, якщо його сторони діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, укладаючи договір, які порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора. Такий висновок про застосування норм права сформував Верховний Суд у постанові від 28.11.2019 у справі №910/8357/18.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора. Такий висновок про застосування норм права сформував Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.04.2022 у справі №757/62043/18-ц касаційний суд дійшов висновку, що договір як приватноправова категорія, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин і має бути спрямований на встановлення зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватноправовий інструментарій (зокрема, вчинення договору не для регулювання цивільних відносин і не для встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з-під арешту в публічних відносинах або уникнення арешту та/або можливої конфіскації.

Договір, який укладений з метою уникнути виконання наявного зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним, а також як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі): контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи): щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19)).

Ознаками вчиненого відповідачами фраудаторного правочину, на переконання суду, є:

- майно за оскаржуваним правочином передане в заставу, проте відповідач-1 ТОВ "Веріфікатор" не втратив фактичного контролю над майном;

- відповідачі уклали оспорюваний договір після відкриття провадження у господарській справі №922/1344/23 та початку розгляду судом заяви прокурора про забезпечення позову шляхом заборони на відчуження земельної ділянки, а отже, відповідач-1 ТОВ "Веріфікато" усвідомлював ризик можливості заборони відчуження земельної ділянки та в подальшому можливість задоволення вимоги прокурора щодо розірвання договору купівлі-продажу та повернення земельної ділянки у комунальну власність Харківській міській раді в примусовому порядку з метою виконання рішення суду;

- після передання майна в заставу унеможливлюється виконання рішення суду щодо повернення у комунальну власність Харківської міської ради земельної ділянки площею 0,7461 га, що розташована за адресою: м. Харків, пров. Банний, Червонозаводський район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002, адже чинне законодавство визначає пріоритет іпотеки над іншими зобов`язаннями.

- Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань обидві сторони іпотечного договору ТОВ «Веріфікато» (код ЄДРПОУ 37457919) та ТОВ «Біком» (код ЄДРПОУ 19123231) мають одного і того ж засновника - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕЛБСАНА ХОЛДИНГ ГМБХ" (резидентство: Австрія, місцезнаходження: Австрія, 1130, м. Відень, Лайнцер штрассе, 35); одного і того ж кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи - ОСОБА_1 (громадянка Іспанії, адреса: АДРЕСА_1 , тип бенефіціарного володіння: непрямий вирішальний вплив, відсоток частки статутного капіталу або відсоток права голосу:100); одного і того ж керівника юридичної особи - ОСОБА_2 ; та розташовані за однією і тією ж адресою: вул. Б.Хмельницького, 56, літ,А, місто Київ, 01030;

- фінансова допомога надана ТОВ "Веріфікато" є безпроцентною, що також свідчить про відсутність економічного обґрунтування та розумної ділової мети у вчинених відповідачами правочинах;

- під час розгляду судом справи №922/1344/23 відповідачі визначили термін повернення коштів до 31.12.2025, що, на переконання суду свідчить, про узгодженість дій відповідачів та їх спрямованість на ухилення від виконання ТОВ "Веріфікато" зобов`язання перед позивачем;

- оспорюваний правочин не відповідає критерію розумності, який передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, тобто не мало на меті добросовісне виконання відповідачем ТОВ "Веріфікато" зобов`язання перед позивачем, а фактично було спрямоване на неможливість повернення земельної ділянки (заставлене майно), з метою уникнення від виконання зобов`язання.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц зроблено висновок, що: «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. З ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст. 228 ЦК України».

Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкуреному оспорюванні як: фіктивного (ст. 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (ст.ст. З, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (ст. 228 ЦК України).

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд в Постанові від 24.07.2019 по справі № 405/1820/17 врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2)майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. На переконання Верховного Суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника. Водночас, за висновками Верховного Суду, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

На підставі встановлених обставин суд дійшов висновку, що відповідачі, які мають тісні ділові зв`язки, вчинили правочин, предметом якого є передання майна в заставу, після пред`явлення позову щодо повернення цього майна.

Згідно з вимогами чч.1,2 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як роз`яснив Пленум Верховного суду України в пункті 2 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9, судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10, 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законам, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правовим актам, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1,8 Конституції України).

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Встановлення фраудаторності договору є достатньою та самостійною підставою визнання його недійсним та застосування наслідків його недійсності.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі визнання іпотечного договору недійсним.

Оскільки, укладаючи спірний договір іпотеки, відповідачі діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам Харківської міської ради, з метою уникнення звернення стягнення кредитором (Харківською міською радою) на індивідуально визначене майно боржника (ТОВ Веріфікато), а саме: земельну ділянку площею 0,7461 га, розташовану за адресою: м. Харків, пров. Банний, Червонозаводськнй район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002, іпотечний договір, укладений між ТОВ Веріфікато та ТОВ Біком, підлягає визнанню недійсним.

Згідно з ст. 215 ЦК України до суду з позовом про визнання правочину недійсним може звернутися одна з його сторін або інша заінтересована особа, права та охоронювані законом інтереси якої порушує цей правочин.

З урахуванням того, що заперечення дійсності спірного правочину на підставах, встановлених законом, має значення для усунення перешкод у виконанні рішення суду про повернення земельної ділянки у комунальну власність, Харківська міська рада, в розумінні ч.3 ст.215 ЦК України, хоча і не є стороною спірного правочину, але є особою, заінтересованою у визнанні цього правочину судом недійсним (абз.5 п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Вчинення відповідачами оспорюваного правочину є формою зловживання правом та завдає шкоди кредитору (Харківській міській раді), оскільки унеможливлює виконання рішення суду щодо повернення у комунальну власність Харківської міської ради земельної ділянки площею 0,7461 га, що розташована за адресою: м. Харків, пров.Банний, Червонозаводський район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002.

Такий правочин прокурор поставив під сумнів у частині його добросовісності. Вчинений відповідачами правочин набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредитору. Метою вчинення оспорюваного правочину є уникнення виконання зобов`язання зі повернення земельної ділянки.

Щодо заперечень відповідача-1, що Харківська міська рада не зареєструвала право власності на земельну ділянку, суд зазначає наступне. Факт реєстрації чи відсутності реєстрації права власності на спірну земельну ділянку жодним чином не спростовує доводів прокурора щодо фраудаторності правочину.

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що вчинення відповідачами правочину про передання майна в іпотеку не відповідає критеріям розумності та добросовісності, а правочин підлягає визнанню недійсним на підставі п.6 ч.1 ст.3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин 3, 6 статті 13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Передумовою для захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи є наявність такого права або інтересу та порушення або оспорювання їх іншою особою (іншими особами).

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним.

Звернення з позовом про визнання недійсним правочину боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Отже, дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимога прокурора про визнання недійсним іпотечного договору від 06.05.2023, укладеного між ТОВ "Веріфікато" (01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,56, літ.А; код ЄДРПОУ 37457919) та ТОВ "Біком" (01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,56, літ.А; код ЄДРПОУ 19123231) про передачу в іпотеку земельної ділянки площею 0,7461 га, розташованої за адресою: м. Харків, пров. Банний, Червонозаводський район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С.В. за №226 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 67490636 від 06.05.2023; запис про обтяження: 50177842 (спеціальний розділ), є обґрунтованою, та спосіб захисту, обраний прокурором, є належним та ефективним, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

З приводу інших аргументів, доводів та міркувань сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункту 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", рішення від 10.02.2010).

Таким чином, з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги прокурора правомірними, обґрунтованими, такими, що підтверджуються матеріалами справи, відповідачами не спростовані, отже, підлягають повному задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст.129 ГПК України, відповідно до яких витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів, з вини яких виник спір, порівну.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73-80, 86, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним іпотечний договір від 06.05.2023, укладений між ТОВ "Веріфікато" (01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,56, літ.А; код ЄДРПОУ 37457919) та ТОВ "Біком" (01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,56, літ.А; код ЄДРПОУ 19123231) про передачу в іпотеку земельної ділянки площею 0,7461 га, розташованої за адресою: м. Харків, пров. Банний, Червонозаводський район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С.В. за №226 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 67490636 від 06.05.2023; запис про обтяження: 50177842 (спеціальний розділ).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Веріфікато" (адреса: 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,56, літ.А; код ЄДРПОУ 37457919) на користь Харківської обласної прокуратури (адреса: 61050, м.Харків, вул.Б.хмельницького,4; код ЄДРПОУ 02910108; реєстраційний рахунок UA178201720343160001000007171, банк отримувача: Державна казначейська служба України, м.Київ, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету 2800) 1514,00 грн судового збору за подання позовної заяви та 757,00 грн за подання заяви про забезпечення позову.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біком" (адреса: 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,56, літ.А; код ЄДРПОУ 19123231) на користь Харківської обласної прокуратури (адреса: 61050, м.Харків, вул.Б.хмельницького,4; код ЄДРПОУ 02910108; реєстраційний рахунок UA178201720343160001000007171, банк отримувача: Державна казначейська служба України, м.Київ, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету 2800) 1514,00 грн судового збору за подання позовної заяви та 757,00 грн за подання заяви про забезпечення позову.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 10.02.25

Головуючий суддя Суддя Суддя К.В. Аріт С.Ч. Жельне В.В. Рильова