Постанова

від 23.01.2025 по справі 922/3929/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/3929/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Котлотурбопром"

на рішення Господарського суду Харківської області від 22.01.2024 (суддя Усата В. В.)

і постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 (головуючий суддя Попков Д. О., судді Стойка О. В., Медуниця О. Є.)

у справі № 922/3929/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмонтажізоляція"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Котлотурбопром"

про стягнення коштів,

(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Скульський С. І., відповідача - Субочев С. Ю.)

ВСТУП

1. Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення із відповідача на його користь суми боргу виконаних та неоплачених останнім робіт, з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми.

2. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про доведеність позивачем факту повного виконання ним та прийняття відповідачем обумовлених умовами укладеного сторонами договору робіт, а також тієї обставини, що відповідач не заперечував факту оплати зі свого боку частини таких виконаних робіт, у зв`язку із чим задовольнили позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу. Заразом суд першої інстанції стягнув усю заявлену позивачем до стягнення суму 3 % річних та інфляційних втрат, проте апеляційний суд дійшов висновку про відмову у стягненні частини позовних вимог по статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

3. Під час касаційного розгляду справи перед Верховним Судом постало питання чи виникає у виконавця робіт за договором право на застосування статті 625 ЦК України у зв`язку із несплатою замовником вартості цих робіт, враховуючи невиконанням ним такої умови договору щодо оплати (протягом заявленого у позові періоду прострочення) як здійснення реєстрації податкових накладних?

4. За результатом розгляду касаційної скарги, поданої відповідачем, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, про що детально зазначено у цій постанові.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

5. Товариство з обмеженою відповідальністю "Будмонтажізоляція" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Котлотурбопром" (далі - відповідач, скаржник) з вимогами про стягнення основного боргу в сумі 5 171 225,45 грн з податком на додану вартість, 194 239,71 грн 3 % річних та 1 003 399,05 грн інфляційних втрат.

6. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язань за договором підряду від 27.11.2020 № 27/11 в частині повної оплати за виконані позивачем роботи.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

7. Господарський суд Харківської області рішенням від 22.01.2024 у справі № 922/3929/23 позов задовольнив у повному обсязі.

8. Рішення суду обґрунтовано тим, що підрядник (відповідач) відповідає перед субпідрядником (позивачем) за виконання замовником своїх обов`язків за договором підряду, приймаючи до уваги виконання позивачем робіт за договором від 27.11.2020 № 27/11 в повному обсязі та підписання між сторонами актів прийому-передачі на всю суму договору, тому у відповідача після підписання завершального акту прийому-передачі виник обов`язок щодо розрахунку з позивачем на всю суму вартості робіт. Отже, за висновками суду першої інстанції, відповідач мав провести повний розрахунок за виконані та прийняті роботи протягом 30-ти днів, як це передбачено пунктом 4.1.4. договору.

9. При цьому суд, посилаючись на постанови Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 904/6023/19, від 07.02.2019 у справі № 913/272/18, від 03.08.2018 у справі № 917/877/17, зазначив, що здійснення реєстрації податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом передбаченого законодавством строку не є порушенням з боку позивача правил здійснення господарської діяльності - невиконанням господарського зобов`язання, оскільки обов`язок зі складання та реєстрації податкових декларацій виникає у позивача саме на підставі податкового законодавства.

10. Також суд врахував, що у відповіді від 05.10.2022 № 290 на претензію позивача від 03.10.2023 № 78 щодо оплати виконаних робіт, відповідач послався не на відсутність зареєстрованих декларацій та відсутність рахунків на оплату, а на зупинення господарської діяльності відповідача та неможливість виконувати договірні зобов`язання за угодами у зв`язку із форс-мажорними обставинами, а також призупиненням Публічним акціонерним товариством "Арселорміттал Кривий Ріг", яке є головним замовником робіт, усіх договірних зобов`язань та належних виплат за укладеними договорами.

11. Однак позивача про призупинення діяльності замовника та про призупинення діяльності відповідача в порушення пункту 4.1.4 договору від 19.01.2022 № 27/11 було повідомлено лише після пред`явлення вимоги, тобто майже через сім місяців, у зв`язку з чим відповідач не може посилатись на поважність причин такого зупинення та неможливості проведення розрахунків за прийняті ним роботи.

12. До того ж суд врахував, що додаток № 12 до договору від 27.11.2020 № 27/11 містить форму акту попереднього приймання та введення в експлуатацію об`єкту в цілому, з якої вбачається, що підписантами цього акту є безпосередньо замовник - Публічне акціонерне товариство "Арселорміттал Кривий Ріг" та підрядник, тобто відповідач. До складу комісії з прийняття об`єкта в експлуатацію позивач (який є субпідрядником) не входить, а отже строк введення в експлуатацію об`єкта не залежить від дій позивача.

13. У зв`язку із зазначеним вище, суд дійшов висновку про неможливість підписання акту попереднього приймання та введення в експлуатацію об`єкту в цілому та усвідомлення відповідачем цього факту. Проте відповідач не тільки не повідомив позивача про призупинення своєї діяльності, а не повідомив і про призупинення діяльності головного замовника робіт.

14. Суд першої інстанції також перевірив правильність нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, визнав позовні вимоги у цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

15. Східний апеляційний господарський суд постановою від 18.03.2024 рішення Господарського суду Харківської області від 22.01.2024 скасував в частині стягнення 3 % річних у розмірі 10 708,72 грн та інфляційних втрат у розмірі 91 489,57 грн та прийняв в цій частині нове рішення про відмову у задоволені таких вимог; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

16. Щодо моменту прострочення оплати вартості робіт апеляційний суд зазначив, що оскільки 10 % від вартості робіт складає 1 744 763,61 грн, то із заявленої до стягнення суми заборгованості 3 426 461,83 грн (5 171 225,44 - 1 744 763,61) охоплюється саме 90 % платежу, який мав бути вчинений в строк протягом 45 календарних днів після підписання акту виконаних робіт, що у повному обсязі відбулося з підписанням останнього акту 10.03.2022. За правилами обчислення строків, визначених статями 253, 254 ЦК України першим днем прострочення оплати стягуваної частини у розмірі 3 426 461,83 грн є 26.04.2022, з якої позивач має право нарахувати на цю суму 3 % річних та інфляційну індексацію. Решту стягуваної суми у розмірі 1 744 763,61 грн за умовами додатку № 3 до договору апеляційний суд визначив простроченою з моменту спливу 45 календарних днів після спливу моменту для складання сторонами акту попереднього приймання та введення в експлуатацію об`єкта в цілому, який не підписано з незалежних від позивача причин. За умовами календарного графіку виконання робіт у додатку № 2, викладеного сторонами у новій редакції додатковою угодою від 24.08.2021 № 2, вказаний акт введення в експлуатацію мав бути складений не пізніше, ніж через 17 місяців від початку реалізації проекту, що згідно з пунктом 16.1. договору визначається датою його підписання 27.11.2020. Таким чином, першим днем прострочення стягуваної частини суми у розмірі 1 744 763,61 грн, з якого позивач має право нараховувати заявлені 3 % річних та індекс інфляції, є 45 календарних днів після 27.04.2022, а саме 13.06.2022.

17. З урахуванням висновків апеляційного суду щодо моменту виникнення права на нарахування у порядку статті 625 ЦК України на суму заборгованості та у межах визначеного позивачем у розрахунку позовних вимог періоду (по 17.07.2023), апеляційний суд вирішив, що за період з 26.04.2022 по 17.07.2023 позивач має право на суму заборгованості у розмірі 3 426 461,83 грн нарахувати 3 % річних у сумі 126 168,90 грн та інфляційну індексацію у сумі 640 305,90 грн, за період з 13.06.2022 по 17.07.2023 позивач має право на суму заборгованості у розмірі 1 744 763,61 грн нарахувати 3 % річних у сумі 57 362,09 грн та інфляційну індексацію у сумі 271 603,58 грн. Відтак суд у стягненні безпідставно нарахованих 3 % річних в розмірі 10 708,72 грн та інфляційної індексації у розмірі 91 489,57 грн відмовив, а оскаржуване рішення в частині стягнення цих коштів скасував.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

18. Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить рушення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

19. Скаржник в якості підстав касаційного оскарження судових рішень посилається на пункти 1, 2 частини другої статті 287 ГПК України, вказуючи на неврахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у перелічених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, та необхідність відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 904/6023/19 щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

20. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій нівелювали положення укладеного між сторонами договору та задовольнили вимоги позивача, порушивши баланс інтересів та майнових прав відповідача.

21. За доводами скаржника, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.01.2021 у справі № 755/6962/19 з приводу застосування статті 525 ЦК України, а саме, що зобов`язання має виконуватись відповідно до умов договору, сторона повинна дотримуватись умов договору за будь-яких обставин, навіть якщо вона не розуміє їх зміст.

22. Скаржник наголошує, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню принцип "pacta sunt servanda" - "договорів необхідно дотримуватись", закріплений у статті 629 ЦК України, що відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 2-1283/11, Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 (а не як помилково вказує скаржник - у справі № 2-383/2010), об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17.

23. Також скаржник, з посиланням на постанову об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, наголошує, що умовами договору були передбачені положення, за якими позивач мав лише виконати законні та обґрунтовані дії для завершення прийнятих на себе господарських зобов`язань, і жодних перешкод для цього відповідач йому не чинив, тому поведінка позивача у договірних відносинах не відповідає обраній ним у спорі правовій позиції та тлумаченні обставин справи; спрямована на створення у суду помилкового уявлення про підставність позову та добросовісність позивача у тлумаченні укладеного договору та визначенні змісту договірних зобов`язань.

24. Скаржник звертає увагу, що на час скерування претензії позивач розумів, що не виконав передбачені договором зобов`язання, зокрема в частині реєстрації податкових накладних, надання повного пакету документів для оплати, а також не ініціював підписання завершального акта, як того вимагає пункт 5.2.2 договору. Позивач не надав судам жодних доказів, що він у договірному порядку скерував скаржнику пакет документів для отримання оплати, як це визначено додатком № 3 до договору. Навпроти, суди встановили той факт, що податкові накладні були зареєстровані позивачем лише під час розгляду справи, а акт попереднього приймання та введення об`єкта в експлуатацію взагалі не був підписаний.

25. Крім того, скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно ототожнив притримання грошових коштів та необхідність застосування статті 595 ЦК України із відкладальними умовами для оплати, передбаченими положеннями укладеного між сторонами у справі договору, а саме відсиланням до моменту оплати із настанням певної події - отримання належного та повного пакету документів, реєстрації накладної з податком на додану вартість у реєстрі, отримання від позивача усієї технічної документації та перевірки якості виконаних робіт та поставленого матеріалу, проведення попередніх випробувань, на підставі чого у подальшому між позивачем та відповідачем повинен бути підписаний акт попереднього приймання та введення об`єкта в експлуатацію.

26. При цьому скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 910/8875/17, з якої вбачається, що господарюючий суб`єкт не може бути примушений до виконання господарського зобов`язання, якщо обов`язок з такого виконання у цього суб`єкта ще не виник. Пеня за невиконання грошового зобов`язання до виникнення обов`язку з його виконання також не може нараховуватись. Не застосовуються в цьому випадку і заходи фінансової відповідальності, передбачені статтею 625 ЦК України. Верховний Суд констатував, що притримання оплати може відбуватися тоді, коли у покупця виник обов`язок зі здійснення такої оплати, однак він правомірно і свідомо утримується від виконання цього обов`язку з метою примушення контрагента до належного виконання господарського зобов`язання.

27. За доводами скаржника, суди попередніх інстанцій безпідставно застосували норми права, зокрема статей 625 та 595 ЦК України, без урахуванням правових висновків Верховного Суду та дійсних обставин справи, вказавши, що несвоєчасна оплата коштів на користь позивача була протиправна, а притримання грошових коштів неправомірне, а тому мають бути стягнені 3 % річних та інфляційні втрати на користь позивача. Таким чином суди не встановили належним чином момент виникнення фінансового зобов`язання у відповідача відповідно до положень договору, безпідставно визначивши, що сам відповідач мав роз`яснювати позивачу, які йому необхідно вчинити дії для дотримання умов оплати та звертатись в іншому випадку із зустрічними претензіями до позивача.

28. Крім того, скаржник вважає, що наявна необхідність для відступу від правових висновків, зроблених у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 904/6023/19, та застосованих апеляційним судом при прийнятті оскаржуваної постанови, з метою їх конкретизації в світлі спірних правовідносин, зокрема, за підрядними чи іншими договорами, за якими відкладальні умови з посиланням на подію з надання зареєстрованих податкових накладних визначені як істотні для отримання оплати, в тому числі щодо обов`язкової реєстрації податку на додану вартість як складової вартості за поставлений товар чи виконану роботу, тобто якщо такі умови визначені у договорі як порядок здійснення господарської діяльності та виконання господарського зобов`язання, який не суперечать положенням законодавства.

29. Також скаржник звертається до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17, згідно з яким невиконання законодавчого обов`язку із реєстрації податкових накладних за зобов`язаннями, що виникли із договору, унаслідок чого сторона може зазнати втрат - є господарським правопорушенням, тобто виникає із господарського зобов`язання.

30. Скаржник наголошує, що за приписами податкового зобов`язання якщо постачальник не розблокує податкову накладну, не зареєструє її в Єдиному реєстрі податкових накладних і минуть всі терміни, і він не буде оскаржувати рішення податкових органів у суді чи в адміністративному порядку, то відповідно покупець назавжди втрачає право на формування податкового кредиту за цією податковою накладною. Її не існує, вона не зареєстрована в реєстрі, існує лише у постачальника, в його програмних продуктах. У разі якщо відсутня податкова накладна в реєстрі, відсутній податковий кредит, відповідно в декларації з податку на додану вартість нічого відобразити не має право покупець. Цю суму вхідного податку на додану вартість (після закінчення термінів реєстрації і розблокування) покупець включає до складу своїх витрат. Тобто правовими наслідками нереєстрації податкових накладних для відповідача і неотримання їх у комплексі із іншими передбаченими договором документами викликає необґрунтований ризик понести фінансові втрати, тобто порушується загальногосподарський інтерес, і саме через це між сторонами і було узгоджено умови оплати за додатком № 3, за яким відповідач не має нести жодну відповідальність за те, що позивач не надав документи для оплати з будь-яких причин.

31. Скаржник вважає, що покладання на відповідача обов`язку компенсувати позивачу фінансові втрати за статтею 625 ЦК України за зобов`язаннями, момент оплати в яких не настав - є необґрунтованим, і в цій частині рішення судів є протиправними.

Позиція інших учасників справи

32. Позивач, у строк, встановлений Судом, подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

33. Аргументи відзиву переважно дублюють мотиви, якими керувалися суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення в цій справі, зокрема в частині висновків щодо того, що здійснення реєстрації податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом передбаченого законодавством строку не є порушенням з боку позивача правил здійснення господарської діяльності - невиконанням господарського зобов`язання, оскільки обов`язок зі складання та реєстрації податкових декларацій виникає у позивача саме на підставі податкового законодавства, із посиланням на постанови Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 904/6023/19, від 07.02.2019 у справі № 913/272/18, від 03.08.2018 у справі № 917/877/17.

34. Поряд з цим, відхиляючи доводи відповідача щодо неможливості здійснення ним оплати виконаних робіт через відсутність виставлених рахунків та непроведення реєстрації податкових накладних (що, на думку відповідача, є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України), позивач зазначає, що наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов`язку здійснити оплату, оскільки такий обов`язок виникає на підставі договору, а не на підставі рахунку, при цьому посилаючись на постанови Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 915/641/19, від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18.

35. Крім того, позивач звертає увагу, що факт вчинення податкового правопорушення у справі про стягнення збитків з платника податків, зокрема за обставин, коли цей платник податків (відповідач, продавець товарів) вніс коригування кількісних і вартісних показників відповідної податкової накладної, може бути підтверджений лише чинними матеріалами податкової перевірки (актом або рішенням) відповідного контролюючого органу, наділеного повноваженнями здійснювати перевірку дотримання податкового законодавства, а подані у справу до позову докази, які підтверджують виконання господарських операцій, докази у вигляді податкових накладних, податкових декларацій, розрахунків коригування, рішення суду про стягнення боргу у зобов`язальних правовідносинах не є належними і допустимими доказами вчинення відповідачем порушення податкового зобов`язання (з посиланням на постанову Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/20686/20).

36. До того ж позивач посилається на постанову Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 910/15376/17, з якої вбачається, що з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

37. Також скаржник подав додаткові письмові пояснення.

38. У зв`язку із цим колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 298 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження, а згідно із частиною першою статті 295 цього Кодексу учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

39. Стосовно права сторони подати письмові пояснення Суд зауважує, що відповідно до частини першої статті 161 ГПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Згідно із частиною п`ятою цієї статті суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

40. Верховний Суд не визнавав необхідним одержати від учасників додаткові письмові пояснення стосовно окремих питань. Сторони мали можливість подати свої пояснення у заявах по суті справи, передбачених для стадії касаційного оскарження, а також надати усні пояснення у судовому засіданні.

41. З огляду на це Верховний Суд відповідно до частини другої статті 118 ГПК України залишає без розгляду подані скаржником додаткові письмові пояснення як заяву по суті справи, що подана поза межами встановлених строків.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

42. 27.11.2020 між позивачем (субпідрядником) та відповідачем (підрядником) був укладений договір № 27/11, відповідно до пункту 1.1 якого субпідрядник зобов`язується виконати зобов`язання, що вказані у пункті 1.2 цього договору у встановлений в цьому договорі строк (строки) на об`єкті "Енергетичний Департамент. ТЕЦ-3. Паровий котел ПК-14-2М № 7. Заміна елементів технологічного і допоміжного обладнання" та "Енергетичний департамент. ТЕЦ-3. Заміна паропроводів 100 ата від котла ПК № 8" Інвентарний № 300000657" у повному обсязі основних та супутніх зобов`язань, а замовник зобов`язується прийняти та сплатити за них визначену в договорі плату.

43. Згідно з пунктом 2.1 сума цього договору становить 13 756 942,61 грн, включаючи податок на додану вартість в розмірі 2 292 823,77 грн.

44. Пунктом 2.2 договору передбачено, що вказана в пункті 2.1 вартість договору є фіксованою та не підлягає зміні. За будь яких умов, субпідрядник не має право змінювати ціни етапів робіт у сторону збільшення та несе відповідальність за всі ризики, що можуть привести до збільшення загальної вартості за договором, крім випадків змін чинного законодавства України та умов вказаних у додатку № 1.

45. Відповідно до пункту 2.5 договору в разі, якщо сторони досягнуть домовленості про виконання субпідрядником додаткових робіт та / або послуг та / або поставки устаткування з метою досягнення результатів і показників, що є кращими за визначені технічним завданням та наданими субпідрядником технічними позиціями субпідрядника, вартість і обсяг таких додаткових зобов`язань узгоджуються сторонами шляхом укладання додаткових угод до даного договору.

46. За приписами пункту 3.1 договору оплата за ним здійснюється підрядником у строки, визначені умовами оплати (додаток № 3 до цього договору), на підставі рахунка-фактури субпідрядника, який має містити юридичний номер договору.

47. Відповідно до пункту 3.2 договору субпідрядник повинен направити оригінал рахунку-фактури разом з податковою накладною до: tovktpbuh@gmail.com/.

48. Пунктом 3.5 договору визначено, що його вартість сплачується поетапно, згідно з умовами оплати (додаток № 3 до цього договору). Вартість договору сплачується за умови належного та вчасного виконання субпідрядником його зобов`язань за цим договором. Підрядник не зобов`язаний сплачувати будь-яку частину вартості договору, якщо субпідрядник не виконав належним чином своє зобов`язання, за яке має бути сплачена відповідна частина вартості договору (сплачений відповідний платіж), до моменту усунення субпідрядником виявлених порушень або якщо інше прямо не узгоджено сторонами.

49. Згідно з пунктом 4.1.2.1 договору субпідрядник починає виконувати роботи та надавати послуги після підписання цього договору, та згідно з графіком виконання робіт та надання послуг до цього договору.

50. Відповідно до пункту 4.1.4 договору підрядник має право у будь-який момент зупинити виконання робіт (надання послуг), письмово повідомивши про це субпідрядника, у строки (терміни), викладені у календарному графіку виконання договору. У випадку якщо окремі види робіт та / або послуг, які субпідрядник зобов`язаний виконати згідно з технічним завданням та технічною пропозицією підрядника, не передбачені календарним графіком виконання договору, субпідрядник зобов`язаний виконати такі роботи та / або надати послуги у строки (терміни), необхідні для додержання календарного графіку виконання договору по іншим видам робіт та / або послуг.

51. Відповідно до пункту 5.2 договору після повної поставки устаткування, а також завершення робіт (послуг) на об`єкті відповідно до технічного завдання, субпідрядник забезпечує приймання-передачу результатів виконаних робіт та послуг. У разі виявлення під час приймання-передачі недоліків, застосовуються положення пункту 14.1 цього договору. Факт здійснення приймання-передачі підтверджується підписаним сторонами актом попереднього приймання та введення в експлуатацію об`єкту в цілому (форма акту наведена в додатку 12). Сторони узгодили, що до здійснення приймання-передачі результатів робіт та послуг субпідрядник має забезпечити наступне:

- підрядник без зауважень прийняв поставлене устаткування за кількістю та якістю, відповідно до умов цього договору;

- субпідрядник передав підряднику всю технічну та / або проектну документацію щодо устаткування та / або об`єкта в цілому, в тому числі технічні паспорти, сертифікати якості, інструкції з експлуатації, гарантійні листи, технічні умови тощо;

- субпідрядник провів попередні випробування згідно з вимогами проектної документації та / або застосовними технічними нормами та правилами, і результат випробувань визнаний субпідрядником задовільним;

- в процесі виконання субпідрядником робіт (надання послуг), підрядником дотриманні всі вимоги проектної документації, законодавства України та застосованих технічних умов, норм та правил.

52. Відповідно до пункту 13.5 договору у випадку порушення контрагентом строків виконання будь-яких своєї зобов`язань, передбачених даним договором або законом, включаючи, але не обмежуючись цим, зобов`язань щодо виконання робіт та / або надання послуг, з контрагента стягується на користь товариства неустойка у розмірі 0,1 % від загальної вартості зобов`язань контрагента (від загальної суми по договору) по цьому договору за кожен день прострочення. Відповідальність по кожному з випадків затримки обмежується 20 % від загальної вартості зобов`язань контрагента (від загальної суми по договору).

53. За умовами пункту 13.9 договору сплата штрафних санкцій, зазначених у цьому договорі, може здійснюватися субпідрядником у добровільному порядку та / або шляхом зменшення підрядником сум, що підлягають оплаті на користь субпідрядника за даним договором або за іншими договорами, що укладені між підрядником та субпідрядником, на розмір відповідних штрафних санкцій та / або шляхом пред`явлення відповідних вимог. Сплата та / або стягнення штрафних санкції не звільняє сторону щодо якої вони застосовані, від виконання або завершення виконання зобов`язань за цим договором.

54. Відповідно до пункту 16.1 договір набирає чинності з дати підписання, яка є датою Зеро (D-0) і діє до 31.12.2021, а в частині порядку врегулювання спору, встановленого даним договором; порядку застосування штрафних санкції; гарантійних зобов`язань; виконання грошових зобов`язань за цим договором - до повного виконання відповідних зобов`язань.

55. За приписами додатку № 3 до договору (умови оплати):

- Строк оплати 90 % вартості виконаних будівельно-монтажних робіт становить 45 календарних днів після та підписання акту виконання робіт та/або послуг та/або устаткування за наступних умов:

1. Отримання підрядником від субпідрядника оригіналу рахунку-фактури.

2. Підписання сторонами акту приймання виконаних робіт та / або послуг та / або устаткування.

3. Отримання підрядником від субпідрядника податкової накладної, складеної в електронній формі з дотриманням умов реєстрації електронного цифрового підпису уповноваженої особи субпідрядника у порядку, встановленому законодавством, зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних з урахуванням строків реєстрації податкової накладної згідно із законодавством України. У випадку прострочення оплати з причини ненадання субпідрядником податкової накладної або в разі порушення ним порядку заповнення і порядку реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, підрядник звільняється від відповідальності за прострочення платежу.

- Оплата 10 % від вартості устаткування та будівельно-монтажних робіт здійснюється протягом 45 календарних днів з моменту підписання сторонами акту попереднього приймання та введення в експлуатацію об`єкту в цілому здійснюється за наступних умов:

1. Отримання підрядником від субпідрядника оригіналу рахунку-фактури.

2. Підписання сторонами акту попереднього приймання та введення в експлуатацію об`єкту в цілому.

3. Отримання підрядником від субпідрядника податкової накладної, складеної в електронній формі з дотриманням умов реєстрації електронного цифрового підпису уповноваженої особи субпідрядника у порядку, встановленому законодавством, зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних з урахуванням строків реєстрації податкової накладної згідно законодавства України. У випадку прострочення оплати з причини не надання субпідрядником податкової накладної або в разі порушення ним порядку заповнення і порядку реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, підрядник звільняється від відповідальності за прострочення платежу.

56. За приписами додатку № 12 до договору форма акту попереднього приймання та введення в експлуатацію об`єкту в цілому замовником вказано Публічне акціонерне товариство "Арселорміттал Кривий Ріг", а підписаний підрядником (відповідачем).

57. На підтвердження виконання робіт позивачем було надано акти приймання виконаних робіт № 1 від 16.04.2021 на суму 1 178 302,18 грн, акт № 2 від 20.09.2021 на суму 3 335 587,62 грн, акт № 3 від 09.11.2021 на суму 1 009 268,61 грн, акт № 4 від 29.12.2021 на суму 5 003 870,21 грн, акт № 5 б / д за лютий 2022 року на суму 6 526 180,54 грн, акт № 6 від 10.03.2022 на суму 394 426,94 грн, акт виконаних робіт № 7 на суму 352 441,93 грн.

58. Також позивачем додані платіжні доручення оплат підрядника № 43 від 12.01.2022 на суму 540 000 грн, №4128 від 03.02.2022 на суму 200 000 грн, № 203 від 17.02.2022 на суму 200 000 грн, № 654 від 23.09.2021 на суму 382 112,38 грн, № 656 від 23.09.2021 на суму 1 990 000 грн, № 2637 від 26.06.2023 на суму 250 000 грн, № 2358 від 18.04.2023 на суму 1 940 408,49 грн, № 2168 від 13.03.2023 на суму 700 000 грн, № 2026 від 27.01.2023 на суму 750 000 грн, платіжне доручення № 203 від 17.01.2022 на суму 200 000 грн, № 128 від 03.02.2022 на суму 200 000 грн, № 43 від 12.01.2022 на суму 540 000 грн, що у сумі становить 7 352 520,87 грн.

59. Відповідач підтвердив прийняття без зауважень виконаних позивачем робіт за вказаними актами на обумовлену сторонами суму договору у редакції додаткової угоди № 2 від 24.08.2021 та частковість оплати таких робіт.

60. 10.04.2021 між сторонами було укладено додаткову угоду № 1, якою викладено додаток № 1 до договору (розбиття ціни на роботи / послуги / устаткування).

61. 24.08.2021 між сторонами укладено додаткову угоду № 2, якою сторони внесли, зокрема, наступні зміни до договору:

- викладено у новій редакції пункт 2.1 договору, яким визначено, що загальна вартість зобов`язань підрядника (згідно з додатком № 1 до договору) складає 17 447 636,11 грн, в т.ч. ПДВ 2 907 939,35 грн;

- викладено додаток № 2 (календарний графік робіт) у новій редакції;

- продовжено строк дії договору до 31.01.2022;

- внесено інші зміни відповідно до редакції додаткової угоди.

62. 19.01.2022 між сторонами було укладено додаткову угоду № 3, якою сторони продовжили строк дії договору до 30.06.2022.

63. З матеріалів справи вбачається, що 20.02.2022 було підписано наказ № 1-А про призупинення здійснення господарської діяльності відповідачем.

64. 03.10.2022 позивачем надіслано вимогу № 78, в якій останній вимагав у відповідача здійснити оплату заборгованості у сумі 92 11 633,94 грн.

65. 05.10.2022 відповідач листом № 290 надав відповідь на вимогу позивача № 78 та повідомив, що, враховуючи форс-мажорний стан, він зобов`язується виконати усі покладені на нього зобов`язання за договором № 27/11 від 19.01.2022 належним чином після припинення воєнного стану та дії форс-мажорних обставин, однак, при відповідній нагоді буде вживати усіх заходів для якнайшвидшого виконання даних зобов`язань, також вказав, що обставини щодо звернення будуть доведені до відома Публічного акціонерного товариства "Арселорміттал Кривий Ріг".

66. Також до цього листа надано копію листа № 03-322 від 04.03.2022 від Публічного акціонерного товариства "Арселорміттал Кривий Ріг", де вказано, що компанія задля безпеки своїх співробітників і співробітників підрядних організації призупиняє свою діяльність у всіх інвестиціях в Україні з негайним набуттям чинності через наявність форс-мажорних обставин.

67. У матеріалах справи містяться квитанція про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних № 92 на суму 394 426,94 грн та за № 52 на суму 6 526 180,55 грн, в яких зазначено, що обсяг постачання товару / послуги 43.29.11, перевищує величину залишку, визначеного як різниця обсягу придбання такого товару / послуги та обсягу його постачання, що відповідає пункту 1 Критеріїв ризиковості здійснення операцій (додаток 3 Порядку).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

68. Згідно з частинами першою, другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

69. Суди попередніх інстанцій встановили факт повного виконання позивачем і прийняття відповідачем обумовлених умовами укладеного сторонами договору підряду робіт загальною вартістю 17 447 636,11 грн. Відповідач також не заперечив і не спростував факту оплати зі свого боку таких виконаних робіт у сумі 12 276 410,67 грн, відтак несплачений залишок вартості виконаних робіт становив 5 171 225,44 грн, що були заявлені позивачем до стягнення.

70. Суди попередніх інстанцій також встановили, що оплата вартості виконаних будівельно-монтажних робіт за укладеним між сторонами договором здійснюється за умови, зокрема, отримання підрядником від субпідрядника податкової накладної, складеної в електронній формі з дотриманням умов реєстрації електронного цифрового підпису уповноваженої особи субпідрядника у порядку, встановленому законодавством, зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних з урахуванням строків реєстрації податкової накладної згідно із законодавством України.

71. Заразом у матеріалах справи міститься квитанція про реєстрацію позивачем податкової накладної / розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних № 92 на суму 394 426,94 грн та за № 52 на суму 6 526 180,55 грн.

72. Суди попередніх інстанцій задовольнили позовні вимоги позивача в частині стягнення основної суми боргу в повному обсязі.

73. При цьому суд першої інстанції, з посиланням на постанови Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 904/6023/19, від 07.02.2019 у справі № 913/272/18, від 03.08.2018 у справі № 917/877/17, на які також посилається позивач у відзиві на касаційну скаргу, з яких вбачається, що невиконання або неналежне виконання таких умов договору як здійснення реєстрації податкової накладної не є правопорушенням у сфері господарювання, перевіривши правильність нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, позовні вимоги у цій частині також задовольнив. Заразом апеляційний суд, посилаючись на ці ж постанови Верховного Суду, з урахуванням своїх висновків щодо моменту виникнення права на нарахування у порядку статті 625 ЦК України на суму заборгованості та у межах визначеного позивачем у розрахунку позовних вимог періоду (по 17.07.2023), вирішив задовольнити позов частково.

74. Проте, у справі № 904/6023/19 (904/4903/22), від правових висновків Верховного Суду у якій також вважає за доцільне відступити скаржник, правовідносини виникли щодо визнання договору оренди розірваним та виселення відповідача з нежитлових приміщень, переданих у оренду позивачем відповідно до договору оренди, натомість у справі № 922/3929/23 позивач просить стягнути суму основного боргу та штрафних санкцій у зв`язку невиконанням відповідачем зобов`язань за договором підряду в частині повної оплати за виконані позивачем роботи.

75. З огляду на викладене, з урахуванням висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених в ухвалі від 27.09.2024 у цій же справі щодо неподібності правовідносини у справі № 904/6023/19 (904/4903/22) з правовідносинами, що виникли у справі № 922/3929/23, колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, помилково посилаються на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 904/6023/19, щодо того, що невиконання або неналежне виконання таких умов договору як здійснення реєстрації податкової накладної не є правопорушенням у сфері господарювання.

76. Заразом з огляду на неподібність правовідносин у цих справах колегія суддів не має підстав для відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 904/6023/19.

77. Крім того, спірні правовідносини у справі № 917/877/17 стосувались стягнення збитків, заподіяних позивачу у зв`язку із порушенням відповідачем податкового законодавства, а саме нереєстрацією податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. Натомість у справі, що розглядається, спірні правовідносини стосуються невиконання позивачем умов укладеного між сторонами договору в частині надання відповідачу зареєстрованих в реєстрі податкових накладних, реєстрація (надання) яких пов`язується з настанням умов для оплати наданих послуг.

78. Отже, правовідносини у справі № 917/877/17 не є подібними із правовідносинами у справі, що розглядається, тому посилання суду першої інстанції та позивача у відзиві на касаційну скаргу на висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 03.08.2018 у справі № 917/877/17, є хибними.

79. З тих же підстав колегія суддів відхиляє посилання позивача у відзиві на касаційну скаргу на постанову Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/20686/20, в якій спірні правовідносини стосувались стягнення збитків на користь позивача у зв`язку із порушенням відповідачем податкового законодавства щодо реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

80. Також нерелевантним є посилання суду попередньої інстанції в оскаржуваному рішенні та позивача у відзиві на касаційну скаргу на постанову Верховного Суду від 07.02.2019 у справі № 913/272/18, в якій розглядався спір про стягнення штрафу у сумі 1 750 862,54 грн за порушення умов договору поставки від 10.07.2017 № 1083 в частині своєчасної реєстрації податкової накладної на товар у Єдиному реєстрі податкових накладних та збитків у сумі 29 999,22 грн.

81. Висновки Верховного Суду у справі № 913/272/18 стосувались неможливості покладення на відповідача штрафних санкцій, передбачених умовами договору, у зв`язку із несвоєчасною реєстрацією ним податкової накладної. Водночас, у справі № 922/3929/23, що розглядається, спірним є питання щодо визначення моменту, з якого у відповідача виникає обов`язок щодо оплати виконаних позивачем робіт, а саме з моменту надання (реєстрації) позивачем податкових накладних, як це передбачено умовами договору.

82. Верховний Суд зауважує, що положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства.

83. Так, пунктами 3, 6 частини першої статті 3 ЦК України, визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

84. Так, добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України). Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

85. Дії учасників цивільних та корпоративних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

86. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

87. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16 зазначено, що в праві України доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи, та базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності.

88. Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.

89. Конституційний Суд України у Рішенні від 28.04.2021 № 2-р(ІІ)/2021 вказав, зокрема, таке:

"словосполуку" а також зловживання правом в інших формах", слід тлумачити та застосовувати не відокремлено від інших приписів права, а в їх посутньому взаємозв`язку з нормами Кодексу, насамперед із тими, що містяться в його статтях 3, 12, 13. Унаслідок цього, на думку Конституційного Суду України, учасник цивільних відносин у разі потреби за допомогою відповідної консультації зможе розумно передбачити, які його дії можуть бути в подальшому кваліфіковано як недобросовісні та такі, що порушують межі здійснення цивільних прав, зокрема у формі зловживання правом, та якими можуть бути юридичні наслідки таких дій" (абзац другий підпункту 3.6 пункту 3 мотивувальної частини);

частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, тому що ця мета є правомірною (легітимною).

90. Крім того, на думку Конституційного Суду України, тлумачення та застосування судами джерел цивільного права у будь-якому разі має ґрунтуватися на таких засадах цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність і розумність (абзац третій підпункту 3.5 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23.04.2020 № 2-р(ІІ)/2021).

91. У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, на яку також посилається скаржник в касаційній скарзі, зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Цей висновок був застосований у пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц (провадження № 14-175 цс 20).

92. Згідно із частинами першою, третьою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

93. За змістом статей 525, 526 цього Кодексу одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

94. Відповідно до частини другої статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. За змістом статті 11 цього Кодексу цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договору.

95. Частинами першою та третьою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

96. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

97. Одним з ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин, а тому законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 ЦК України).

98. Відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

99. Відповідно до частини першої статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

100. У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (що також узгоджується із висновками, викладеними у наведених скаржником в касаційній скарзі постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 2-1283/11, Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010), на яку також посилається скаржник у касаційній скарзі, остання виснувала, що тлумачення статті 629 ЦК свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

101. Свобода договору як одна із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України) є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін.

102. Таким чином між сторонами цього спору існують договірні стосунки на підставі укладеного договору, а тому відносини сторін мають договірний характер щодо, зокрема, визначення умов оплати виконаних робіт.

103. Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій в частині задоволення в повному обсязі позовної вимоги позивача щодо стягнення з відповідача несплаченої ним суми заборгованості за виконані позивачем роботи в розмірі 5 171 225,45 грн, зважаючи на дотримання позивачем умов договору щодо оплати 90 % вартості виконаних робіт, а також з урахуванням установлених судами конкретних обставин справи щодо недотримання ним умов договору про оплату 10 % вартості робіт з причин, зазначених у пунктах 12-13 цієї постанови, переоцінка яких (встановлених обставин) не входить до повноважень суду касаційної інстанції, передбачених вимогами статті 300 ГПК України.

104. Заразом, оскільки умовами договору учасники спору передбачили строк оплати вартості виконаних будівельних - за умови отримання відповідачем від позивача податкової накладної, позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання, з урахуванням заявленого позивачем періоду (ним у цей період не було дотримано умов договору щодо оплати виконаних робіт, а саме реєстрації податкових накладних) задоволенню не підлягають.

105. Відтак, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову у частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

106. Крім того, колегія суддів звертає увагу учасників справи на те, що цитування у касаційній скарзі та відзиві на неї норм законодавства, наведення постанов Верховного Суду з цитуванням окремих витягів з їх тексту без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин зі справою, що розглядається (зокрема, на постанови Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 755/6962/19, де розглядався спір про визнання недійсним кредитного договору, від 03.10.2018 у справі № 910/8875/17, де розглядався спір про стягнення боргу, 3 % річних та інфляційних втрат за неналежне виконання зобов`язань за контрактом на поставку сільськогосподарської продукції; від 06.11.2018 у справі № 910/15376/17, де розглядався спір про стягнення заборгованості з орендної плати), із загальними посиланнями на помилковість застосування норм права, не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень та заперечень щодо змісту та вимог касаційної скарги.

107. Також Суд відхиляє посилання позивача у відзиві на касаційну скаргу на постанови Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 915/641/19, від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18, з яких вбачається, що наявність або відсутність рахунку на оплату не звільняє відповідача від обов`язку здійснити оплату, оскільки такий обов`язок виникає на підставі договору, а не на підставі рахунку, адже спірні правовідносини у справі № 922/3929/23, що розглядається, стосуються невиконання позивачем умов укладеного між сторонами договору в частині надання відповідачу зареєстрованих в реєстрі податкових накладних (реєстрація (надання) яких пов`язується з настанням умов для оплати наданих послуг), а не рахунків на оплату.

108. Підсумовуючи все зазначене, колегія суддів вважає, що доводи скаржника про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку частково знайшли своє підтвердження з мотивів та міркувань, викладених у цій постанові.

109. Звідси Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу відповідача слід задовольнити частково, а рішення місцевого господарського суду першої та суду апеляційної інстанції скасувати у зазначеній частині та прийняти нове рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, в іншій частині судові рішення судів попередніх інстанцій необхідно залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

110. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.

111. Згідно зі статтею 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

112. З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення та постанова судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

113. На підставі статті 332 ГПК України виконання рішення місцевого господарського суду і постанови апеляційного суду підлягає поновленню в частині задоволених позовних вимог.

Розподіл судових витрат

114. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції частково скасовує судові рішення у справі та ухвалює нове, розподіл судових витрат здійснює суд касаційної інстанції.

115. Відповідно до частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

116. Як вбачається з матеріалів справи, позивач при зверненні до суду з позовом сплатив 95 532,96 грн судового збору. В подальшому відповідачем було сплачено судовий збір у сумі 143 299,44 грн за подання апеляційної скарги та 191 065,92 грн за подання касаційної скарги.

117. Всього позивачем було заявлено до стягнення на його користь із відповідача 6 368 864,21 грн. Верховний Суд залишив без змін рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог про стягнення 5 171 225,45 грн на користь позивача, а у задоволенні позовних вимог про стягнення 1 197 638,76 грн відмовив. Тому стягненню із відповідача на користь позивача підлягають 77 568,38 грн судового збору за подання позовної заяви, обчислених пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 26 946,87 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 35 929,16 грн судового збору за подання касаційної скарги.

118. Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про правомірність стягнення із відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 27 000 грн (заразом колегія суддів зазначає, що постанова апеляційного суду в частині визначеної судом суми витрат на правничу допомогу, що підлягала стягненню зі скаржника, ним не оскаржується), отже, з урахуванням висновку суду касаційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог, зі скаржника на користь позивача необхідно стягнути 21 922,76 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317, 332 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Котлотурбопром" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 22.01.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 у справі № 922/3929/23 в частині стягнення 194 239,71 грн 3 % річних та 1 003 399,05 грн інфляційних втрат скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

3. Викласти абзац другий резолютивної частини рішення Господарського суду Харківської області від 22.01.2024 та абзац третій резолютивної частини постанови Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 у справі № 922/3929/23 в такій редакції:

"Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Котлотурбопром" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмонтажізоляція" 5 171 225,45 грн основного боргу, 21 922,76 грн витрат на правову допомогу, 77 568,38 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви".

4. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 у справі № 922/3929/23 змінити в частині розподілу судових витрат, виклавши пункт 5 її резолютивної частини в такій редакції:

"Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмонтажізоляція" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Котлотурбопром" 26 946,87 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги".

5. В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 22.01.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 залишити без змін.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмонтажізоляція" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Котлотурбопром" 35 929,16 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

7. Поновити виконання рішення Господарського суду Харківської області від 22.01.2024 і постанови Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 у справі № 922/3929/23 в частині задоволених позовних вимог.

8. Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідні накази на виконання цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил