Ухвала

від 10.02.2025 по справі 917/47/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 917/47/24

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Чинчин О. В.

від 17.07.2024 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Євсіков О. О., Алданова С. О., Корсак В. А.

від 16.12.2024

за позовом ОСОБА_1

до Релігійної організації "Благовіщенська релігійна громада Православної Церкви України м. Лохвиця Полтавської області", Департаменту культури і туризму Полтавської обласної військової адміністрації

про визнання недійсним рішення загальних зборів, статуту, визнання протиправним та скасування розпорядження, скасування запису про державну реєстрацію,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом, в якому просив:

- визнати недійсним рішення загальних зборів Релігійної організації "Благовіщенська релігійна громада Православної Церкви України м. Лохвиця Полтавської області", оформлене протоколом від 04.06.2023;

- визнати недійсним статут Релігійної організації "Благовіщенська релігійна громада Православної Церкви України м. Лохвиця Полтавської області" у новій редакції, зареєстрований наказом начальника Полтавської обласної військової адміністрації;

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Полтавської обласної військової адміністрації "Про реєстрацію Статуту Релігійної організації "Благовіщенська релігійна громада Православної Церкви України м. Лохвиця Полтавська область" (у новій редакції)" № 523 від 02.08.2023;

- скасувати запис про державну реєстрацію щодо внесення змін до відомостей про Релігійну організацію "Благовіщенська релігійна громада Православної Церкви України м. Лохвиця Полтавської області", який міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на зборах мешканців територіальної громади м. Лохвиця жоден з членів Релігійної організації "Благовіщенська релігійна громада Української Православної Церкви", у тому числі ОСОБА_1 , участі не брали, а тому ці збори не були парафіяльними зборами та не були скликані у спосіб та за процедурою, визначеною статутом; особи, які брали участь у зборах, не були членами Парафії Релігійної організації "Благовіщенська релігійна громада Української Православної Церкви".

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 08.01.2024 справу № 917/47/24 передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2024 у справі № 917/47/24 замінено неналежного відповідача - Полтавську обласну військову адміністрацію в особі Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю, на належного відповідача - Департамент культури і туризму Полтавської обласної військової адміністрації.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі № 917/47/24 у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Постановою від 16.12.2024 Північний апеляційний господарський суд залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі № 917/47/24.

14 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2024 у справі № 917/47/24.

21 січня 2025 року на адресу Суду надійшла заява про заперечення проти відкриття касаційного провадження, в якій Релігійна організація "Благовіщенська релігійна громада Православної Церкви України м. Лохвиця Полтавської області" просить відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 917/47/24 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2024 відповідно до пункту 5 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із тим, що фактичний зміст та доводи касаційної скарги протирічить заявленій скаржником підставі касаційного оскарження.

Перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , Судом встановлено, що її слід залишити без руху з наступних підстав.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині 3 цієї статті.

Поряд з цим, за приписами частини 2 зазначеної статті підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

При цьому пунктом 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

В своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначив, що підставою касаційного оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2024 у справі № 917/47/24 є неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права за наявністю виключного випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Так, скаржник зазначив, що при ухваленні оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції застосував норми права, що викладені в Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації", без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21. Однак скаржник не навів конкретну норму права/норми права щодо застосування якої/яких викладені висновки у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду, які не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні постанови від 16.12.2024 у справі № 917/47/24.

Суд вважає за необхідне звернути увагу скаржника що у разі, якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність виключного випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, він повинен чітко та конкретно вказати норму/норми (пункт, частину, статтю кодексу, закону, тощо) права, яку, на його думку, невірно застосували суди першої та/або апеляційної інстанцій, навести постанову Верховного Суду (номер справи і дату її ухвалення), в якій викладено висновок щодо застосування саме цієї норми права, який не врахували суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Поряд із вказаним, Суд також зауважує, що в своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 цитував окремі абзаци постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21 та декілька разів наголошував, що суд апеляційної інстанції "…більшу частину тексту постанови присвятив цитуванню тексту постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 906/1330/21…", "в правових висновках, сформованих у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 906/1330/21, і які "бере до уваги" Північний апеляційний господарський суд…", "колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважала за необхідне звернутись до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21, яка на 2/3 перенесена до постанови від 16 грудня 2024 року, що оскаржується", тощо. З наведеного вбачається, що Північний апеляційний господарський суд все ж таки врахував певні правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21, однак скаржник в касаційній скарзі не вказав щодо застосування якої саме норми права ці висновки були викладені. Водночас, скаржник наголосив, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21, щодо застосування норм Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", однак також не вказав щодо застосування якої саме статті (пункту, частини, тощо) цього Закону викладені висновки у наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду, які не були враховані Північним апеляційним господарським судом. Таким чином неможливо дійти вірного висновку які саме висновки та щодо застосування якої саме норми права врахував Північний апеляційний господарський суд, а які не врахував.

Суд звертає увагу, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є вичерпним, тому суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав, виключних випадків касаційного оскарження та їх належного обґрунтування унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. При цьому Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті, або самостійно визначати конкретну підставу або її обґрунтування, оскільки вказане свідчитиме про порушення судом принципу змагальності сторін, а отже вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, повинні бути повними, однозначними та належно обґрунтованими.

Згідно із частиною 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.

Відповідно до частини 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави, визначеної абзацом 2 частини 1 цієї статті, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок такої особи зареєструвати електронний кабінет відповідно до статті 6 цього Кодексу

З урахуванням наведеного, касаційна скарга ОСОБА_1 залишається без руху на підставі частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, із наданням скаржнику строку, що не перевищує десять днів з дня вручення ухвали, для усунення недоліків, шляхом уточнення обґрунтування виключного випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням вказівок Верховного Суду в цій ухвалі.

Згідно із частиною 4 статті 174 та частиною 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, якщо скаржник не усунув недоліки касаційної скарги у строк, встановлений судом, така касаційна скарга вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із касаційною скаргою.

Оскільки касаційна скарга залишається без руху, Суд не розглядає клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2024 у справі № 917/47/24.

Керуючись статтями 174, 234, 235, 287, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2024 у справі № 917/47/24 залишити без руху.

2. Надати ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги, що не перевищує десять днів з дня вручення ухвали.

3. Роз`яснити ОСОБА_1 , що у разі неусунення недоліків касаційної скарги у встановлений судом строк така касаційна скарга вважається неподаною і підлягає поверненню особі, що звернулася із касаційною скаргою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Суддя Верховного Суду Н. М. Губенко