Постанова

від 05.02.2025 по справі 757/3526/20-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 757/3526/20-ц

провадження № 61-11921св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Національне агентство з акредитації України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу Національного агентства з акредитації України на постанову Київського апеляційного суду від 25 липня 2024 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 20 серпня 2024 року у складі колегії суддів: Оніщук М. І., Шебуєва В. А., Кафідова О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного агентства з акредитації України (далі - НААУ, агентство), у якому просив:

визнати протиправними та скасувати наказ НААУ від 13 грудня 2019 року № 321-к про оголошення догани ОСОБА_1 ;

визнати протиправними та скасувати наказ НААУ від 26 грудня 2019 року № 328-к про оголошення догани ОСОБА_1 ;

визнати незаконним і скасувати наказ НААУ від 26 грудня 2019 року № 330-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу інформаційних технологій та кіберзахисту відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України;

поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу інформаційних технологій та кіберзахисту з 26 грудня 2019 року;

стягнути з НААУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 грудня 2019 року до дня поновлення його на посаді.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 прийнято до НААУ з 08 лютого 2016 року на посаду заступника начальника відділу міжнародного співробітництва, інформаційного забезпечення та якості відповідно до наказу від 05 лютого 2016 року № 22-к. 01 липня 2017 року він був переведений на посаду начальника відділу інформаційно-комунікаційних технологій відповідно до наказу від 30 червня 2017 року № 63-к, 01 травня 2018 року - на посаду начальника відділу інформаційних технологій та кіберзахисту відповідно до наказу від 20 квітня 2018 року № 46-к, 01 липня 2019 року - на посаду начальника відділу інформаційних технологій та кіберзахисту планово-організаційного управління відповідно до наказу від 27 червня 2019 року № 133-к, 17 вересня 2019 року - на посаду начальника відділу інформаційних технологій та кіберзахисту відповідно до наказу від 16 вересня 2019 року № 248-к.

У листопаді 2019 року відбулися зміни в керівництві НААУ і, починаючи з грудня 2019 року, спостерігалося упереджене ставлення та безпідставна недовіра нового керівництва НААУ до позивача.

Так, позивачу було оголошено догану відповідно до наказу від 13 грудня 2019 року № 321-к за нібито порушення ним трудової дисципліни, вимог посадової інструкції та за неналежну організацію дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку підлеглими працівниками.

Вважає, що вимоги наказу від 27 листопада 2019 року № 221 од «Про ведення обліку робочого часу» він не порушував, можливості зареєструватися у книзі обліку робочого часу 12 грудня 2019 року був позбавлений.

Зазначає, що з вказаним вище наказом дійсно був ознайомлений, але, запровадивши щоденну реєстрацію присутніх на роботі працівників, відповідачем не було розроблено відповідний порядок такої реєстрації із зазначенням її часу та місця.

В подальшому позивачу було оголошено догану відповідно до наказу від 26 грудня 2019 року № 328-к за нібито порушення трудової дисципліни, вимог внутрішніх документів системи управління НААУ та посадової інструкції, а саме за нібито несвоєчасне оновлення інформації на сайті НААУ в англомовній версії.

Відповідно до наказу від 26 грудня 2019 року № 330-к, позивача звільнено з посади начальника відділу інформаційних технологій та кіберзахисту на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України за нібито систематичне невиконання без поважних причин трудових обов`язків. Підставою для видачі наказу про звільнення в самому ж наказі зазначено пояснення позивача та протокол засідання комісії НААУ від 26 грудня 2019 року № 1. В цей же день, 26 грудня 2019 року, позивача було ознайомлено з наказом про звільнення, надано копію наказу, трудову книжку та здійснено повний розрахунок.

Разом з тим, у відповідача не було жодної підстави для оголошення йому догани як 13 грудня 2019 року, так і 26 грудня 2019, відповідні накази винесені з недотриманням вимог трудового законодавства, порушують його права як працівника, а тому є незаконними та протиправними і підлягають скасуванню.

Зазначає, що у зв`язку з викладеним підлягає визнанню недійсним та скасуванню і наказ відповідача про звільнення позивача з поновленням його на посаді та виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 27 грудня 2019 року до дня поновлення на посаді.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 06 листопада 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необґрунтованості.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 25 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 06 листопада 2023 року скасовано.

Ухвалено нове рішення у справі, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ НААУ від 13 грудня 2019 року № 321-к про оголошення догани ОСОБА_1 .

Визнано протиправним та скасовано наказ НААУ від 26 грудня 2019 року № 328-к про оголошення догани ОСОБА_1 .

Визнано незаконним та скасовано наказ НААУ від 26 грудня 2019 року №330-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу інформаційних технологій та кіберзахисту НААУ відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу інформаційних технологій та кіберзахисту НААУ з 26 грудня 2019 року.

Стягнуто з НААУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 грудня 2019 року до 25 липня 2024 року у розмірі 2 099 725,28 грн, з утриманням з цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів, передбачених чинним законодавством.

Стягнуто з НААУ на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3 363 грн. 20 коп., судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5 044 грн. 80 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 17 200 грн. 00 коп.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його доведеності та обґрунтованості.

Зокрема, суд апеляційної інстанції послався на те, що зі змісту наказу від 13 грудня 2019 року № 321-к не вбачається, за які саме порушення трудової дисципліни позивачу оголошено догану, тобто наказ не містить конкретного формулювання самого порушення трудової дисципліни.

Разом із тим, підставою для винесення наказу № 321-к від 13 грудня 2019 року «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 » зазначена доповідна записка завідувача сектором персоналу НААУ ОСОБА_2 від 12 грудня 2019 року № 1585, згідно якої останньою, відповідно до наказу від 27 листопада 2019 року № 221 од «Про ведення обліку робочого часу» та з метою контролю дотримання працівниками НААУ Правил внутрішнього трудового розпорядку, 12 грудня 2019 року була проведена перевірка стану книги робочого часу. Станом на 9-00 12 грудня 2019 року у книзі обліку робочого часу відсутні підписи працівників, зокрема ОСОБА_1 .

Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідачем не надано доказів того, що, запровадивши щоденну реєстрацію присутніх на роботі працівників, НААУ було розроблено відповідний порядок такої реєстрації із зазначенням її часу та місця.

При таких обставинах суд зазначив, що відсутність підпису позивача у книзі обліку робочого часу станом на 09 год. 00 хв. 13 грудня 2019 року не може бути підставою для оголошення йому догани.

Також, досліджуючи питання щодо законності наказу від 26 грудня 2019 року № 328-к про оголошення догани, суд апеляційної інстанції послався на те, що ані Положенням про веб-сайт НААУ, ані Положенням про відділ інформаційних технологій та кіберзахисту, ані посадовою інструкцією позивача прямо не передбачено його обов`язку як начальника відділу інформаційних технологій та кіберзахисту НААУ наповнювати/змінювати/доповнювати веб-сайт НААУ без відповідного на те погодження відповідальних осіб.

За вказаних обставин, а також враховуючи те, що у даному випадку порядок оновлення та розміщення інформації на сайті НААУ не дотримано саме з боку інших підрозділів агентства, а не позивача, тобто жодного порушення трудової дисципліни з боку останнього у цьому разі не було, апеляційний суд дійшов до висновку про незаконність наказу від 26 грудня 2019 року № 328-к та наявність правових підстав для його скасування.

28 липня 2024 року від ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Малиновської А. Б. через систему електронний суд надійшла заява про ухвалення додаткового судового рішення та стягнення з НААУ на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, у розмірі 13 400,00 грн.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 20 серпня 2024 року заяву ОСОБА_1 , подану від його імені та в його інтересах представником - адвокатом Малиновською А. Б., задоволено.

Стягнуто з НААУ на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 13 400,00 грн.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

23 серпня 2024 року НААУ через засоби поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 25 липня 2024 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 20 серпня 2024 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржувані судові рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 листопада 2023 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що вказані судові рішення апеляційного суду ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 30 вересня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Малиновська А. Б. просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

25 вересня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції

Судом встановлено, що з 08 лютого 2016 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з НААУ, з 17 вересня 2019 року займав посаду начальника відділу інформаційний технологій та кіберзахисту відповідно до наказу від 16 вересня 2019 року № 248-к.

Згідно з наказом № 221од від 27 листопада 2019 року «Про ведення обліку робочого часу» для забезпечення ефективного ведення обліку робочого часу працівників НААУ запроваджено порядок щоденного реєстрування присутніх на роботі працівників НААУ у книзі обліку робочого часу з 01 грудня 2019 року з метою здійснення контролю щодо дотримання Правил внутрішнього трудового розрядку та Графіку робочого дня НААУ (Додаток 8 до колективу договору НААУ на 2018-2020 роки). Завідувачу сектору персоналу ОСОБА_2 доручено організувати ведення книги обліку робочого часу. Контроль за виконання цього наказу покладено на завідувача сектору персоналу ОСОБА_2 .

З вказаним наказом позивач ознайомлений, про що особисто розписався.

Згідно з доповідною запискою завідувача сектором персоналу НААУ ОСОБА_2 від 12 грудня 2019 року на ім`я в.о. Голови НААУ Янчева І. В. (реєстраційний № 1585), відповідно до наказу від 27 листопада 2019 року № 221од та з метою контролю дотримання працівниками НААУ Правил внутрішнього трудового розпорядку, 12 грудня 2019 року нею була проведена перевірка стану книги робочого часу. Станом на 9-00 12 грудня 2019 року у книзі обліку робочого часу відсутні підписи працівників ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Запропоновано розглянути питання по притягнення вказаних працівників до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до копії Книги обліку робочого часу працівників Національного агентства відсутні підписи ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо їх реєстрації 12 грудня 2019 року.

Згідно з пояснювальною запискою ОСОБА_1 від 12 грудня 2019 року, він прийшов на роботу вчасно, перевдягнувся, включив комп`ютер, роздрукував службову записку та підписав її, піднявся в к. 520 о 8-54, книги обліку робочого часу не було.

Згідно з пояснювальною запискою ОСОБА_3 , вона була на робочому місці в каб. 107, 1 поверх в 8-48. Коли піднялася в кабінет на 5 поверх, відмітитися в журналі, приблизно о 8-55, журналу вже не було.

Наказом № 321-к від 13 грудня 2019 року «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 », у зв`язку з наявністю фактів порушення трудової дисципліни та відповідно до пунктів 2.21, 4.4. посадової інструкції, статей 147-149, 151 Кодексу законів про працю України, пункту 2.4. Розділу ІІ, пунктів 2.3-2.4 Розділу ІІІ Положення про оплату праці (Додаток 1 до Колективного договору НААУ на 2018-2020 роки, далі - Положення), пункту 3 Додатку 1 до Положення, застосовано до ОСОБА_1 - начальника відділу інформаційних технологій та кіберзахисту, дисциплінарне стягнення у вигляді оголошення догани за персональне порушення трудової дисципліни та неналежну організацію дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку працівниками ввіреного структурного підрозділу. Підстава - доповідна записка завідувача сектором персоналу НААУ ОСОБА_2 від 12 грудня 2019 року № 1585.

Відповідно до доповідної записки організатора з персоналу Корніяшик Є. Ф. від 24 грудня 2019 року «Про оновлення інформації на сайті НААУ», 21 листопада 2019 року згідно з розпорядженням в. о. Голови НААУ Янчева І. В. щодо оновлення інформації та зміни у керівництві НААУ в розділі «Керівництво НААУ», Корніяшик Є. Ф. надіслала електронного листа начальнику відділу інформаційного забезпечення та кіберзахисту ОСОБА_1 та в телефонному режимі повідомила, що необхідно оновити цю інформацію на сайті НААУ. Версію сайту НААУ на українській мові перевірила, а англомовну не перевіряла.

Дане питання було розглянуто на засіданні комісії НААУ з розгляду фактів порушення трудової дисципліни та підтвердження займаній посаді (протокол № 1 від 26 грудня 2019 року), рекомендовано відібрати пояснення у ОСОБА_1 та розглянути питання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Згідно з поясненнями ОСОБА_1 від 26 грудня 2019 року (реєстраційний № 1637), на виконання Розпорядження № 2 від 26 грудня 2019 року в.о. Голови НААУ Янчева І. В. з приводу причин порушення пункту 1 розділу 3 Положення про сайт, а саме несвоєчасне розміщення інформації на сайті НААУ, ОСОБА_1 зазначив, що отримав інформацію щодо оновлення інформації про в.о. Голови на сайті НААУ від Корніяшик Є. Ф тільки на українській мові. Відповідно ця ж інформація цього дня і була оновлена. Відповідно до пункту 1 розділу 3 Положення про сайт (редакція 09 від 14 червня 2018 року) відділ інформаційних технологій та кіберзахисту не здійснює переклад інформації, а лише її оновлює. Тобто інформації для оновлення на англійській версії сайту не надходило.

Згідно пункту 1 розділу ІІІ «Положення про веб-сайт НААУ» інформація для розміщення на вуб-сайті НААУ готується окремим структурним підрозділом НААУ українською мовою та подається відповідному Заступнику Голови на погодження в паперовому вигляді за підписом керівника структурного підрозділу, який (за потреби) передає інформацію Голові НААУ для остаточного затвердження. У разі невідповідності вимогам матеріали можуть бути повернуті на доопрацювання. Погоджені інформаційні матеріали в електронному вигляді засобами електронної пошти передаються фахівцю відділу інформаційних технологій та кіберзахисту, який розміщує цю інформацію на сайті НААУ українською та англійською (за потреби) мовами після перекладу інформації виконавцем відділу міжнародного співробітництва, науково-методичної діяльності та якості.

Наказом № 328-к від 26 грудня 2019 року «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 », за результатами встановленого факту порушення трудової дисципліни, вимог внутрішніх документів системи управління НААУ та посадової інструкції, на підставі статей 147-149, 151 Кодексу законів про працю України, пункту 2.4. Розділу ІІ, пунктів 2.3-2.4 Розділу ІІІ Положення про оплату праці (Додаток 1 до Колективного договору НААУ на 2018-2020 роки, далі - Положення), пункту 2 Додатку 1 до Положення, застосовано до ОСОБА_1 - начальника відділу інформаційних технологій та кіберзахисту, дисциплінарне стягнення у вигляді оголошення догани. Підстави: протокол засідання комісії з розгляду фактів порушення трудової дисципліни та підтвердження займаній посаді від 26 грудня 2019 року № 1, письмове пояснення ОСОБА_1 .

Наказом № 330-к від 26 грудня 2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 », за систематичне невиконання без поважних причин трудових обов`язків, відповідно до статті 147, пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, звільнено начальника відділу інформаційних технологій та кіберзахисту ОСОБА_1 з займаної посади 26 грудня 2019 року. Підстава: пояснення ОСОБА_1 , протокол від 26 грудня 2019 року № 1.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення суду апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода

між працівником і власником підприємства, установи, організації

або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку зокрема систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

За передбаченими пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (стаття 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минуло не більше одного року.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової дисципліни.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано такий захід стягнення як догана.

У відповідності до статті 147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищестоящими щодо органів, вказаних у частині першій цієї статті.

Відповідно до частини першої статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. За відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до частин першої - третьої статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Відповідно до статті 150 КЗпП України дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством.

При розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок.

Підставою застосування догани є вчинення працівником протиправного винного діяння (дії чи бездіяльності), яке визнається дисциплінарним проступком. Протиправність поведінки працівника полягає в порушенні ним своїх трудових обов`язків, закріплених нормами трудового права, КЗпП України, правилами внутрішнього розпорядку, статутами, положеннями, посадовими інструкціями, трудовим договором (контрактом), колективним договором, а також у порушенні або невиконанні правомірних наказів та розпоряджень роботодавця.

У наказі про накладення дисциплінарного стягнення обов`язково має бути зазначено, в чому полягає порушення трудової дисципліни, тобто має бути вказівка на фактичні обставини, які послужили підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення. Наказ про накладення дисциплінарного стягнення повинен обов`язково містити нормативне посилання, тобто роботодавець повинен зазначити назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно правового акта чи акта локального нормотворення, на підставі якого працівник притягується до дисциплінарної відповідальності. Виконання всіх цих вимог є безумовною запорукою правильного та законного оформлення прийнятого роботодавцем рішення, що одночасно виступає гарантією дотримання трудових прав працівників.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду зазначеною у постановах від 22 липня 2020 року у справі № 554/9493/17, 27 квітня 2023 року у справі № 369/3071/19.

Частиною першою статті 235 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Встановивши, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фактів винного вчинення ОСОБА_1 дисциплінарних проступків, суд апеляційної інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині визнання незаконними та скасування наказів НААУ від 13 грудня 2019 року № 321-к про оголошення догани ОСОБА_1 , від 26 грудня 2019 року № 328-к про оголошення догани ОСОБА_1 , від 26 грудня 2019 року № 330-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу інформаційних технологій та кіберзахисту НААУ відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України та в частині поновленння ОСОБА_1 на посаді начальника відділу інформаційних технологій та кіберзахисту НААУ з 26 грудня 2019 року.

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, ухвалює рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

В постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 761/36220/17 зазначено, що системний аналіз та тлумачення положень статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. При цьому причиною виникнення вимушеного прогулу може стати звільнення без законної підстави, що перешкоджає виконанню працівником трудової функції, обумовленої трудовим договором, неправильне формулювання причини звільнення у трудовій книжці чи затримка видачі з вини роботодавця трудової книжки, що перешкоджає працівникові реалізувати своє право на працю в іншого роботодавця.

Вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця.

Отже, у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором.

Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.

За таких обставин, зробивши висновок про поновлення позивача на роботі, апеляційний суд дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з підстав, передбачених частиною другою статті 235 КЗпП України.

Враховуючи наявні докази, виходячи з положень статті 235 КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100, апеляційний суд дійшов обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 грудня 2019 року по дату ухвалення судового рішення про поновлення позивача на роботі (25 липня 2024 року) в сумі 2 099 725,28 грн.

Доводи відповідача щодо наявності підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з працевлаштуванням позивача у ДП «ДержавтотрансНДІпроект» є необґрунтованими, оскільки, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16 (провадження № 11-134ас18) зроблено висновок, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 308/5864/18 (провадження № 61-452св20), від 29 липня 2020 року у справі № 334/10717/14-ц (провадження № 61-9843св18), від 04 липня 2023 року

у справі № 754/13157/19 (провадження № 61-16107св21).

Таким чином, працевлаштування позивача після звільненні відповідачем в іншому місці не є підставою для зменшення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи касаційної скарги щодо наявності вини позивача у тривалому розгляді справи також не можуть бути взяті до уваги з наступних підстав.

Як зазначалось вище, оплата середнього заробітку за весь час провадиться за вимушений прогул за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника (частина друга статті 235 КЗпП України). При частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Висновок суду про наявність вини працівника (не з`являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим.

До схожих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 26 листопада 2020 року у справі № 234/15372/17 (провадження 61-4998св20), від 27 травня 2022 року у справі № 344/17593/19 (провадження № 61-563св22), від 25 жовтня 2023 року у справі № 209/2875/21 (провадження № 61-1798св23), від 20 березня 2024 року у справі № 132/3064/21 (провадження № 61-4881св23).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся з вказаним позовом до суду 24 січня 2020 року.

Ухвалою Печерського районного суду від 24 січня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху на підставі частини першої статті 185 ЦПК України через несплату судового збору. Роз`яснено позивачеві право протягом десяти днів з дня отримання цієї ухвали усунути виявлені недоліки, шляхом подання заяви з додержанням вимог встановлених статтями 175, 177 ЦПК України.

Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання (частина друга статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Згідно даних з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвала Печерського районного суду м. Києва від 24 січня 2020 року була надіслана судом до Єдиного державного реєстру судових рішень 11 лютого 2023 року, зареєстрована 11 лютого 2023 року, забезпечено надання загального доступу 13 лютого 2023 року.

Копію ухвали Печерського районного суду від 24 січня 2020 року про залишення позовної заяви без руху позивач отримав лише 11 лютого 2023 року (надіслано на електронну адресу), а 14 лютого 2023 року ОСОБА_1 надіслав до суду заяву про усунення недоліків, до якої долучив оригінал квитанції про сплату судового збору.

Докази, які б спростовували вказане вище, матеріали справи не містять. Також відсутні докази умисної неявки позивача на виклик суду, вчинення інших дій по зволіканню розгляду справи.

При таких підстав для встановленнянаявності вини позивача у тривалому розгляді справи немає.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційним судом з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Щодо додаткової постанови апеляційного суду

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України визначено, що одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідності до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону № 5076-VI, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Як вбачається із матеріалів справи, 28 липня 2024 року, тобто в межах строків, встановлених частиною восьмою статті 141 ЦПК України, представником позивача було подано до суду заяву про відшкодування судових витрат, в якій він просив стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на правничу допомогу у розмірі 13 400,00 грн.

На підтвердження понесення вищенаведених витрат позивачем надано до суду копію договору № 10/04/23 про надання правничої допомоги від 10 квітня 2023 року, копію акту наданих послуг № 2 від 27 липня 2024 року, копії рахунків-фактур №№6-9, виставлених за договором про надання правничої допомоги, копії платіжних інструкцій з електронного кабінету позивача, копії платіжних інструкцій з електронного кабінету адвоката.

Клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, до суду апеляційної інстанції від відповідача не надходило.

Ураховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, апеляційний суд правомірно стягнув з НААУ на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 13 400,00 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання постанови Київського апеляційного суду від 25 липня 2024 року щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та судових витрат у частині, що не підлягає негайному виконанню, було зупинено ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2024 року до закінчення касаційного провадження у справі, у зв`язку із залишенням цього рішення без змін необхідно поновити його дію.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національного агентства з акредитації України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 25 липня 2024 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 20 серпня 2024 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 25 липня 2024 року щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та судових витрат.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов