Ухвала

від 03.02.2025 по справі 930/3102/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У х в а л а

3 лютого 2025 року

м. Київ

Справа № 930/3102/23

Провадження № 61-14758ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження

за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - відповідач)

на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 10 липня 2024 року, додаткове рішення цього суду від 10 вересня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року

у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (далі - позивачі) до відповідача за участю Товариства з обмеженою відповідальністю «Віхра» як третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, про розірвання договору оренди землі та

в с т а н о в и в:

1. У листопаді 2023 року позивачі звернулися до суду з позовом, у якому просили розірвати договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер 0523086400:03:001:0205), укладений 10 квітня 2009 року та зареєстрований 6 грудня 2013 року у реєстраційній службі Немирівського районного управління юстиції Вінницької області за № 8751077 (далі - договір оренди).

2. 10 липня 2024 року Немирівський районний суд Вінницької області ухвалив рішення, згідно з яким позов задовольнив: розірвав договір оренди та стягнув із відповідача на користь позивачів 850,88 грн судового збору.

3. 10 вересня 2024 року Немирівський районний суд Вінницької області ухвалив додаткове рішення, згідно з яким стягнув із відповідача на користь позивачів 57 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

4. 24 жовтня 2024 року Вінницький апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою рішення суду першої інстанції залишив без змін і змінив додаткове рішення суду першої інстанції, стягнувши 25 000,00 грн відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

5. 2 листопада 2024 року скаржник подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову та розподіл судових витрат.

6. 29 листопада 2024 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу без руху та встановив для усунення недоліків останньої десятиденний строк із дня вручення копії тієї ухвали. Відповідач мав: зазначити ідентифікаційний номер облікової картки платника податків за його наявності або номер і серію паспорта громадянина України; надати суду копії договору оренди, який може підтвердити дійсний розмір орендної плати за земельну ділянку за період, що залишився до завершення дії цього договору, а за необхідності, зумовленої таким розміром, - також документ про доплату судового збору; надати зазначені документи з такою кількістю їхніх копій, яка відповідає кількості інших учасників справи.

7. 14 грудня 2024 року відповідач подав до Верховного Суду уточнену касаційну скаргу (вх. № 5422/0/216-24 від 18 грудня 2024 року), до якої додав відповідні докази, зокрема договір оренди, згідно з яким орендна плата становить 1 688,08 грн.

8. Верховний Суд вважає, що підстав для відкриття касаційного провадження немає.

8.1. Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

8.2. Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).

8.3. Конституційний Суд України у рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

8.4. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 2 частини шостої статті 19 ЦПК України).

8.5. Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тобто незалежно від того, чи визнали її такою суди попередніх інстанцій. З огляду на те, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Главі 2 Розділу І «Загальні положення» ЦПК України, її приписи поширюються і на касаційне провадження.

8.6. Ціна позову визначається у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки (пункт 8 частини першої статті 176 ЦПК України).

8.7. Згідно з доданим відповідачем до касаційної скарги договором оренди розмір орендної плати за користування земельною ділянкою становить 1 688,08 грн на рік.

8.8. Предметом позову є вимога про розірвання договору оренди. З огляду на ціну цього позову (5 064,24 грн = 1 688,08 грн х 3 роки), яка не перевищує вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (242 240,00 грн = 3 028,00 х 80 такого мінімуму, визначеного згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»), та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи Верховний Суд вважає, що вона має незначну складність і не належить до винятків, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19, частиною четвертою статті 274 ЦПК України. Тому суд визнає цю справу малозначною (див. близький за змістом висновок в ухвалах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 жовтня 2024 року у справі № 145/641/24, від 22 січня 2025 року у справі № 704/562/23).

8.9. Скаржник подав касаційну скаргу на судове рішення, яке за загальним правилом не можна оскаржити у касаційному порядку. У касаційній скарзі не зазначив випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судові рішення у малозначних справах можливо оскаржити у касаційному порядку. З огляду на викладене у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

9. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України).

9.1. Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

9.2. Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).

9.3. «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).

9.4. Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 рокуу справі«Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).

9.5. Скаржник отримав доступ до судів першої й апеляційної інстанцій і мав можливість навести аргументи та докази проти позовних вимог. Право касаційного оскарження згідно з процесуальним законом обмежене. Це обмеження спрямоване на забезпечення виконання Верховним Судом завдання із забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені таким законом(частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Зазначена мета є легітимною.

9.6. Оскаржені судові рішення за загальним правилом у касаційному порядку оскаржити не можна. Передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків немає. За таких умов обмеження на подання касаційної скарги є пропорційними вказаній легітимній меті та не порушують сутність права скаржника на доступ до суду.

Керуючись статтями 260, 261, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 10 липня 2024 року, додаткове рішення цього суду від 10 вересня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 за участю Товариства з обмеженою відповідальністю «Віхра» як третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, про розірвання договору оренди землі.

2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали надіслати особі, яка подала цю скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Судді Д. А. Гудима Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко