Постанова

від 04.02.2025 по справі 729/694/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

04 лютого 2025 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 729/694/24

Головуючий у першій інстанції - Булига Н. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/157/25

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.

секретар: Шкарупа Ю.В.

Позивач: ОСОБА_1

Відповідач: ОСОБА_2

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: служба у справах дітей Бобровицької міської ради Ніжинського району Чернігівської області, як орган опіки та піклування

Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1

Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 26 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком (суддя Булига Н.О.), ухвалене о 16 год. 31 хв. у м.Бобровиця, повний текст рішення складено 04 жовтня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 . Позов мотивовано тим, що сторони є батьками малолітньої ОСОБА_3 . До серпня 2023 року дитина проживала з матір`ю за кордоном, а після повернення в Україну вона фактично проживала в м.Бобровиця Чернігівської області, де нею опікувалася бабуся - матір ОСОБА_2 . За спільною згодою батьків дитина проживала з матір`ю, проте наразі відповідачка проходить лікування у КНП обласна психіатрична лікарня м.Берегово, її фізико-емоційний стан робить небезпечним їх спільне проживання. 23 січня 2024 року ОСОБА_2 виписали з лікарні, однак у той же день вона вибила в електричці вікно, її було знято з потяга на залізничній станції Батьово (Берегівський район) і повернуто до закладу з надання психіатричної допомоги. ОСОБА_1 вважає, що стан відповідачки може загрожувати дитині. ОСОБА_3 проживає з батьком у м.Кишинів (Республіка Молдова), з 20 лютого по 06 березня 2024 року ОСОБА_2 була в гостях у позивача, спілкувалася з дитиною, але по завершенню подорожі повернулась одна в Україну.

Рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 26 вересня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що на даному етапі життя малолітньої ОСОБА_4 визначення її місця проживання із батьком не буде відповідати найкращим інтересам дитини. Судом встановлено обставини, які дають підстави для висновку, що проживання дитини з матір`ю матиме більш позитивний вплив на дитину, ніж залишення її проживати разом з батьком в іншій країні, де, зокрема, він не має у власності житла.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказане рішення суду та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд взяв до уваги лише те, що ОСОБА_1 з ОСОБА_3 проживають в орендованій квартирі, та жодним чином не оцінив умови проживання (стан житла, наявність окремої облаштованої кімнати дитини, кількість предметів для дозвілля дитини тощо). За доводами позивача, в ході розгляду справи відповідачка фактично ввела в оману суд, орган опіки та піклування, вказавши про проживання разом зі своєю матір`ю, в той час як у грудні 2023 року мати ОСОБА_2 фактично вигнала її з дому. ОСОБА_1 посилається на те, що суд не врахував медичні документи, які ним долучалися до матеріалів справи та були витребувані судом, характер захворювання й небажання відповідачки вирішувати проблему. Позивач вказує на можливість регресу, погіршення стану ОСОБА_2 без належного післястаціонарного лікування. ОСОБА_1 зазначає, що суд не взяв до уваги жодні показання залучених ним свідків, визнав достовірнішими слова відповідачки, оскільки вони підкріплювалися численними документами органів місцевого самоврядування та комунальних установ, незважаючи на безпосередні помилки у їхньому змісті, їх невідповідність показанням відповідачки та дійсним обставинам справи. Вважає, що мама та бабуся не бажають, самостійно не ініціюють спілкування з ОСОБА_3 та в цілому не цікавляться її життям. Також вважає, що проживання дитини з матір`ю на даному етапі може негативно вплинути на моральне та фізичне здоров`я дитини через психічне порушення матері та можливість її неадекватної поведінки, а особливо - через нехтування потребою лікування й невизнання проблеми. Крім того, ОСОБА_1 вказує, що суд не врахував безпекову ситуацію в Україні та факт постійного перебування з вересня 2022 року ОСОБА_3 з батьками за кордоном. Позивач посилається на порушення судом першої інстанції процедури подання, витребування доказів та їх оцінки.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги і залишити без змін рішення суду першої інстанції. Відповідачка вказує, що нервовий зрив у неї спричинили ряд факторів - війна в Україні, зміна місця проживання, фізичне насилля з боку ОСОБА_1 . Звертає увагу, що наразі її стан здоров`я і психоемоційний стан задовільний, що підтверджується медичними довідками та висновками, які містяться в матеріалах справи. За доводами ОСОБА_2 , вона має намір проживати в двокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , коли приїде донька, оскільки там є всі необхідні умови для дитини.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону відповідає судове рішення суду першої інстанції. Висновок місцевого суду підтверджується матеріалами справи, яким суд дав вірну оцінку, і не суперечить нормам матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.

По справі встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.20 т.1).

Сторони не заперечують, що ОСОБА_2 разом з донькою з вересня 2022 року до серпня 2023 року проживали за кордоном.

31 серпня 2023 року відповідачка звернулася до Клініки сучасної неврології «Akcimed» (м.Київ) зі скаргами на виражений тривожний, депресивний стан, неприємні відчуття в дистальних відділах кінцівок, порушення сну, інколи серцебиття, тремтіння (а.с.21, 22 т.1). Згідно з консультативним висновком невропатолога стан пацієнтки поступово став погіршуватись з лютого 2023 року, в травні набув вираженого, звернулась до психіатра, рекомендована консультація невролога.

Згідно з виписками із медичної карти стаціонарного хворого №9 і №222 КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м.Берегова» ОСОБА_2 перебувала в стаціонарі з 02 січня 2024 року по 19 січня 2024 року та з 24 січня 2024 року по 02 лютого 2024 року (а.с.185, 186 т.1).

Берегівський районний відділ поліції ГУНП в Закарпатській області повідомив, що 23 січня 2024 року до Берегівського РВП не надходив виклик про необхідність супроводу ОСОБА_2 до КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м.Берегова» Закарпатської обласної ради (а.с.188 т.1).

ОСОБА_1 01 січня 2024 року уклав безстроковий індивідуальний трудовий договір з ТОВ «Ресто-Чіка» (місце роботи: муніципий Кишинів, Республіка Молдова) (а.с.39-41 т.1).

15 січня 2024 року позивач уклав з «Elit Academia» (виконавець) договір про надання платних освітніх послуг №04/01/24, за умовами якого виконавець надає навчальні дошкільно-освітні курси для загального розвитку дитини (а.с.43-52 т.1)

ОСОБА_1 орендував у муніципию Кишинів, Республіка Молдова квартиру строком з 29 лютого 2024 року по 28 лютого 2025 року, що підтверджується Договором найму нерухомого майна №24/9 (а.с.68-71 т.1).

Управління з питань захисту прав дітей Кишинівської муніципальної ради 10 травня 2024 року надало висновок, що по АДРЕСА_2 , де проживають дитина ОСОБА_5 та її батько ОСОБА_1 , створені сприятливі умови для виховання дитини (а.с.196, 197 т.1).

Службою у справах дітей Бобровицької міської ради було проведено обстеження умов проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Матір`ю підтверджено, що малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на квітень 2024 року за вказаною адресою не проживає, перебуває з батьком за межами України. У ході бесіди ОСОБА_2 зазначила, що між нею і ОСОБА_1 існує домовленість щодо проживання малолітньої дитини почергово з кожним з батьків. Зі слів матері дівчинки, спір із зазначеного питання між батьками відсутній. У зв`язку з відсутністю дитини на підвідомчій території і неможливістю відвідати дитину за місцем проживання та скласти акт обстеження умов її проживання, Бобровицька міська рада як орган опіки та піклування просила суд вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини за наявними у справі матеріалами (а.с.125-126 т.1).

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 16 квітня 2024 року, складеного службою у справах дітей Бобровицької міської ради, за адресою: АДРЕСА_1 створені умови для проживання малолітньої ОСОБА_6 ; мати здатна забезпечити потреби малолітньої доньки за її місцем проживання (а.с.127 т.1).

Також 09 липня 2024 року Бобровицька міська рада повідомила суд першої інстанції про неможливість складання службою у справах дітей висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини у зв`язку з відсутністю дитини на підвідомчій території (а.с.226-227 т.1).

Згідно з Довідками від 18 квітня 2024 року ОСОБА_2 прийнята на роботу укладальником хлібобулочних виробів 3 розряду бригади №18 цеху №2 ТОВ «Київський пекарний дім» з 18 квітня 2024 року, а з 14 червня 2024 року переведена на посаду тістороба 4 розряду цеху №2 (а.с.134, 218 т.1).

Бобровицька міська рада видала характеристику на ОСОБА_2 , відповідно до якої компрометуючих матеріалів на останню у 2024 році не надходило, іншою інформацією міська рада не володіє (а.с.135 т.1).

Довідкою лікаря психіатра від 22 квітня 2024 року підтверджується, що відповідачка на обліку у психіатра КНП «Бобровицька опорна лікарня» не перебуває, за допомогою не зверталась (а.с.137 т.1).

Також відповідно до висновку про стан здоров`я заявника, виданого 01 липня 2024 року КНП «Бобровицька опорна лікарня», ОСОБА_2 здорова, зокрема на обліку у лікаря психіатра і нарколога не перебуває (а.с.217 т.1).

Згідно з консультативним висновком спеціаліста лікаря психіатра КНП «Бобровицька опорна лікарня» від 05 липня 2024 року на момент огляду у ОСОБА_2 психічних розладів не виявлено (а.с.4 т.2).

Клінічний психолог КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія» виконавчого органу Київської міської ради 03 липня 2024 року надав письмове заключення про те, що за результатами дослідження відповідачки порушень інтелектуально-мнестичної та емоційно-вольової сфери не встановлено (а.с.5 т.2).

Під час розгляду справи Чернігівським апеляційним судом позивачу було надано можливість надання доказів щодо психоемоційного стану дитини на сьогоднішній час та її прихильність до батьків, з ким і де дитина бажає проживати.

Відповідно до наданого ОСОБА_1 висновку за результатами проведення психологічного опитування ОСОБА_3 , складеного практичним психологом ОСОБА_7 25 січня 2025 року, в умовах поточного проживання з батьком дитина ОСОБА_5 перебуває у стабільному психоемоційному стані. Батько створює сприятливе середовище для розвитку дитини, забезпечуючи їй підтримку, прийняття та емоційну безпеку. Водночас досвід попередньої взаємодії з матір`ю залишив у дитини певні травматичні переживання, що потребують додаткової уваги.

Також деканом факультету психології та спеціальної психопедагогіки Державного педагогічного університету імені Іон Крянге, Кишинів, Республіка Молдова, було проведено психологічну оцінку неповнолітньої ОСОБА_6 , за результатами якої 27 січня 2025 року складно Звіт, згідно з яким, зокрема, очевидно, що дівчинка сприймає більш стабільні та довірливі стосунки з батьком. У його присутності дівчинка відчуває себе в безпеці та захищеною, що має вирішальне значення для її емоційного та психологічного розвитку, особливо в такий чутливий і стресовий період, як розлучення батьків. З іншого боку, стосунки з матір`ю позначені суперечливими і заплутаними почуттями. Дівчинка відчуває певну незахищеність у стосунках з матір`ю, ймовірно, через поведінку матері, яка не дає їй такого ж рівня стабільності та безпеки. Непослідовна поведінка матері та її емоційні труднощі сприяють виникненню у дівчинки почуття тривоги та відсутності постійної підтримки. Крім того, деякі вчинки матері, які можуть негативно впливати на розвиток дитини, свідчать про те, що дівчинка могла б отримати більше користі від більш стабільного та безпечного середовища, яке забезпечував би батько. У цей перехідний період дуже важливо, щоб дівчинка жила в сімейному оточенні, яке дозволяє їй відчувати себе в безпеці, виражати свої емоції та мати доступ до підтримки, необхідної для подолання труднощів, пов`язаних з розлученням батьків. Дівчинка потребує стабільного, емоційно підтримуючого дорослого, і батько може виконувати цю роль більш ефективно, враховуючи стабільність стосунків і рівень довіри, який дівчинка має до нього. Наостанок, в найкращих інтересах дитини рекомендується, щоб дівчинка жила з батьком у стабільному та захищеному середовищі, яке забезпечить її здоровий та збалансований емоційний та психологічний розвиток.

Виходячи з приписів ч.2 ст.80, ч.7 ст.81 ЦПК України, з метою встановлення обставин справи та достатності доказів, колегія суддів апеляційного суду приймає в якості належних вказані докази.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України).

Статтею 161 СК України передбачено, що, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції.

У рішенні ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

У рішенні ЄСПЛ «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року зазначено, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Аналіз релевантної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини.

Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення (статті 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року).

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.

Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17).

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, провадження № 14-652цс18, викладено правовий висновок про те, що всебічність та повнота розгляду справи передбачає з`ясування усіх юридично-значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежності.

Встановивши характер спірних правовідносин, дослідивши наявні у справі докази, врахувавши принцип рівності прав батьків у вихованні дитини, а також інтереси дитини, які мають пріоритет над інтересами батьків, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що у даній справі відсутні виняткові обставини, які б вказували на неможливість проживання малолітньої дитини з матір`ю. Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_2 неспроможна забезпечити належне утримання дитини, притягалася до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов`язків чи веде аморальний спосіб життя, не встановлено наявність на даний час такої протиправної поведінки матері по відношенню до малолітньої дитини, яка могла б бути підставою для визначення місця проживання дитини виключно з батьком.

Певний період часу відповідачка дійсно мала порушення стану психічного здоров`я, з приводу якого вона перебувала на лікуванні. Проте позивачем не надано доказів наявності такого стану після проведеного лікування.

Посилання ОСОБА_1 на можливість регресу, погіршення стану ОСОБА_2 , можливі негативні наслідки для дитини у випадку проживання з матір`ю є припущеннями, на яких не може грунтуватися доказування.

Також не можуть бути прийняті до уваги доводи позивача про небажання відповідачки вирішувати проблему зі станом психічного здоров`я, оскільки ОСОБА_2 зверталася до лікарів-психіатрів у квітні та липні 2024 року, з приводу чого ними були видані довідки про відсутність у неї психічних розладів та інших порушень здоров`я, неперебування на обліку у лікаря-психіатра і нарколога.

Доводи ОСОБА_1 , що ним створено кращі умови для проживання доньки, не можуть бути підставою для визначення місця проживання дитини саме з ним, враховуючи, що службою у справах дітей Бобровицької міської ради підтверджено, що мати також здатна забезпечити потреби малолітньої доньки за місцем її проживання.

Позивач не заперечує, що іноді перебуває у відрядженні, в той час як донька перебуває, зокрема в дитячій кімнаті або з іншими спеціалістами.

Задля з`ясування дійсного психоемоційного стану малолітньої ОСОБА_3 було проведено психологічну оцінку дитини за нинішнім місцем її проживання в Республіці Молдова.

Суд апеляційної інстанції враховує висновки психологів, якими, зокрема встановлено, що мати відіграє значну роль у житті доньки, прив`язаність доньки до матері, в цілому позитивне сприйняття матері донькою, незважаючи на деяку тривогу щодо попередньої поведінки матері.

При цьому в психоемоційній характеристиці малолітньої ОСОБА_3 зазначено про важливість для дитини няні, «яка піклується і захищає її, можливо, більше, ніж інші дорослі», що свідчить, зокрема про те, що свій вільний час дитина проводить з чужою людиною.

Посилання позивача не безпекову ситуацію в Україні не впливають на правильність висновку суду про відсутність підстав для визначення місця проживання дитини з батьком, оскільки м.Бобровиця Чернігівської області, де створені умови для проживання малолітньої ОСОБА_6 , не відноситься до зони активних бойових дій.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права не заслуговують на увагу.

Так, відповідно до ст.83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

До відзиву на позовну заяву ОСОБА_2 додавала докази на підтвердження місця роботи, характеристику, результати аналізів на вміст наркотичних речовин, довідку психіатра, акт обстеження умов проживання.

У судовому засіданні 30 квітня 2024 року представниця позивача зазначала, що не була ознайомлена з відзивом і тому можливо з`являться додаткові докази, у зв`язку з чим по справі було оголошено перерву.

ОСОБА_1 подав відповідь на відзив, до якої було приєднано докази.

Також сторона позивача заявляла про виклик свідків та подавала клопотання про долучення доказів, які були задоволені.

У судовому засіданні 29 травня 2024 року ОСОБА_2 просила відкласти підготовче судове засідання, оскільки хоче скористатися правовою допомогою.

З метою спростування доводів позовної заяви відповідачка добровільно проходила медичні обстеження, за результатами яких вона подавала докази до суду.

Таким чином, подання відповідачкою додаткових доказів протягом розгляду справи було зумовлено поважними причинами і не призвело до неправильного вирішення справи. При цьому позивач також не був позбавлений можливості подавати додаткові докази. Усі докази були оцінені судом першої інстанції у їх сукупності. У зв`язку з викладеним, відсутні підстави стверджувати, що судом порушено принцип рівності та змагальності сторін і перебування позивача у менш сприятливому становищі у порівнянні з відповідачкою.

У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у позивача іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого судом першої інстанції рішення.

Водночас суд апеляційної інстанції звертає увагу, що правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро-емоційними і мінливими стосунками між батьками, отже остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою.

Суд наголошує, що позивач не позбавлений права піднімати у майбутньому питання щодо визначення місця проживання дітини з урахуванням обставин, що матимуть істотне значення.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «RUIZ TORIYA v. SPAINE», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).

Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 375, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 26 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 10 лютого 2025 року.

Головуючий: Судді: