Окрема думка

від 15.01.2025 по справі 200/20336/16-а

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

О К Р Е М А Д У М К А

15 січня 2025 року Справа № 200/20336/16-а

Користуючись правом, визначеним ч.3 ст. 34 КАС України, висловлюю окрему думку в зв`язку із прийнятою 15.01.2025 р. Третім апеляційним адміністративним судом у складі колегії суддів: головуючого судді Божко Л.А., суддів - Шлай А.В., Кругового О.О., постановою, якою апеляційні скарги Дніпровської міської ради та Громадської організації «Самозахист підприємців» - залишені без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.05.2024 р. залишене без змін.

Моя незгода, як головуючого, полягає в наступному.

Позовними вимогами Громадської організації «Самозахист підприємців», що неодноразово уточнювалися та в кінечному варіанті є:

Визнати протиправними рішення сесії Дніпровської міської ради № 39/35 від 29.05.2013 р. та № 96/35 від 19.09.2018 р.;

Визнати діяльність КП «Благоустрій міста» Дніпровської міської ради щодо укладання договорів про використання об`єктів благоустрою за нецільовим та не за їх функціональним призначенням для розміщення тимчасових споруд на території міста протиправною.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.05.2024 р. адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасований п.1 рішення сесії Дніпровської міської ради № 96/35 від 19.09.2018 р., а в решті позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ГО «Самозахист Підприємців» подала апеляційну скаргу, де просила скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.05.2024 р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо дозволу розміщення тимчасових споруд на території міста Дніпро шляхом укладання договорів про використання обєктів благоустрою за нецільовим призначенням та не за їх функеціональним призначенням для здійснення господарської діяльності у сфері споживчого ринку та послуг протиправними. Визнати дії КП «Благоустрій міста» Дніпровської міської ради щодо дозволу розміщення тимчасових споруд на території міста Дніпро шляхом укладання договорів про використання обєктів благоустрою за нецільовим призначенням та не за їх функеціональним призначенням для здійснення господарської діяльності у сфері споживчого ринку та послуг протиправними.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Дніпровська міська рада подала апеляційну скаргу, де посилаючись на недоведеність позивачем своїх позовних вимог,просила скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.05.2024 р. в частині задоволених позовних вимог, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що дана справа надійшла до суду після її розгляду Верховним Судом та прийняття постанови від 09.02.2023 р., чим рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25.04.2018 р. та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26.02.2019 р. скасували та направили справу на новий розгляд до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська. Підставою для скасування судових рішень було не оприлюднення відомостей про оскарження нормативно правового акту спірного рішення міської ради.

Також з матеріалів справи вбачається, що згідно постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 26.02.2019 р. «суд першої інстанції не встановив, які суб`єктивні права позивача, як громадської організації, порушені у спірних відносинах», а також «як свідчить зміст позовної заяви та наявні у справі матеріали, громадською організацією «Самозахист підприємців» також не наведені підстави звернення до суду в інтересах інших осіб, відсутній перелік цих осіб».

Після надходження справи до апеляційної інстанції вдруге в матеріалах справи також були відсутні обгрунтування звернення позивача до суду в інтересах інших осіб, за захистом кого позивач звернувся до суду, а після винесення ухвали щодо зобов`язання ГО «Самозахист підприємців» надати заяви членів ГО про захист їхніх прав та докази порушення прав членів ГО, позивач надав суду, лише, устав ГО та заяви ОСОБА_1 (яка просила ГО звернутися до суду і зобов`язати міську раду розташовувати тимчасові споруди у відповідності до порядку №244 без додаткових навантажень, затверджених сесією міської ради № 96/35 від 19.09.2018р.), ОСОБА_2 (який просив визнати рішення міської ради № 96/35 незаконним), ОСОБА_3 (який просив визнати рішення сесії №96/35 протиправним) та ОСОБА_4 (який просив визнати рішення міської ради № 96/35 протиправним).

Однак, як слідує з матеріалів справи, доказів порушення прав членів ГО позивачем не надано до суду. А на питання, чим порушені права членів ГО, позивач, зокрема, зазначав, що в рішенні вказано про передачу об`єктів (елементів) благоустрою м. Дніпропетровська в тимчасове використання не за цільовим призначенням, що суперечить Закону України «Про благоустрій населених пунктів».

На мою думку, право громадської організації, як юридичної особи, на звернення до суду не заперечується, але таке право згідно КАС України виникає, лише у випадку порушення прав та законних інтересів ГО чи її членів, в зв`язку з чим звернення до суду за захистом порушених прав є способом захисту порушених прав, а не способом відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах. Тому вважаю, що в разі не доведення позивачем факту порушення прав, відсутні підстави і для задоволення позовних вимог навіть коли буде визнане рішення міської ради протиправним.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 10.05.2024 р. по справі № 420/18539/22 встановлено, що «Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Аналіз наведених норм свідчить, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушення прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішення чи вчиненні дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Таким чином, у розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди має похідний характер від встановлення судом самого факту їх порушення, адже відсутність порушеного права, свободи чи інтересу виключає необхідність їх захисту або відновлення.

Саме по собі порушення вимог закону діями (бездіяльністю) або рішеннями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх незаконними є доведеність позивачем порушення цими діями або рішенням безпосередньо його прав та охоронюваних законом інтересів».

Окрім цього, ч.1 ст.77 КАС України передбачено, що «кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 КАС України».

Крім того, на мою думку, прийняття спірного Порядку відповідачем не скасовує вимоги чинного законодавства щодо отримання обов`язкових дозволів чи погоджень контролюючих органів при розміщенні відповідних об`єктів і не змінює повноважень цих органів за контролем законності такого розміщення.

Враховуючи вищевикладене, що суд апеляційної інстанції залишив без задоволення апеляційну скаргу міської ради не вірно, оскільки міська рада посилалася на недоведеність позовних вимог позивачем, а позивач не довів належними та допустимими доказами необхідність визнання спірного рішення протиправним.

Тому вважаю, що у суду апеляційної інстанції відсутні були підстави для залишення без задоволення апеляційної скарги міської ради, та рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.05.2024 р. є не законним та підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог і прийняттю постанови про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині, а в іншій частині рішення суду повинно залишитися без змін.

Суддя Л.А. Божко