Постанова

від 10.02.2025 по справі 400/7806/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/7806/24

Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В.В. Дата і місце ухвалення:12.11.2024р., м. Миколаїв Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого Ступакової І.Г.

суддів Бітова А.І.

Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАН КОНЕЦПОЛЬ» на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАН КОНЕЦПОЛЬ» до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

19 серпня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРАН КОНЕЦПОЛЬ» звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 28.05.2024 №1248114290902, яким до позивача застосовані штрафні санкції в розмірі 500 000 гривень.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ «ГРАН КОНЕЦПОЛЬ» зазначило, що сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії та застосування санкції за порушення ст.15 Закону №481.

Позивач зазначив, що відповідно до ч.8 ст.15 Закону, суб`єкти господарювання отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або за кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним одну ліцензії. Акт фактичної перевірки не містить будь-яких посилань на норми законодавства, якими було б передбачено обов`язок платника податків отримувати ліцензію на зберігання палива у баках автомобілів, та власне для заправки генераторів які у своїй господарській діяльності використав позивач. Позивач не реалізує пальне на користь третіх осіб, а використовує його для власних потреб, що відповідачем у ході перевірки не спростовано.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що згідно наданих до перевірки документів, придбане дизельне пальне не споживалося ТОВ «ГРАН КОНЕЦПОЛЬ» для заправлення електрогенераторних установок. Згідно наданих до перевірки подорожніх листів, пальне придбане ТОВ «ГРАН КОНЕЦПОЛЬ» у постачальників, використано для забезпечення робіт із перевезення гірничої маси транспортним засобом: ФОТОН 32-51; робіт із навантаження автівок та перевалки гірничої маси транспортними засобами: навантажувачем CASE 921 та екскаватором Камацу РС-400. Тобто, придбане дизельну пальне у період з 01.01.2024 по 18.04.2024 ТОВ «ГРАН КОНЕЦПОЛЬ» не споживало для заправлення електрогенераторної установки. Наданий разом із позовною заявою договір позички №13ГТ від 01.07.2022, згідно з яким ТОВ «ГРАН КОНЕЦПОЛЬ» передано у безоплатне користування 2 (два) дизельних генератора, чинний лише до 01.07.2023. Таким чином вказаний договір не свідчить про користування дизельними генераторами ТОВ «ГРАН КОНЕЦПОЛЬ» у період з 01.01.2024 по 18.04.2024. Окрім цього, надані разом із позовною заявою договір позички №2ГТ від 01.07.2021 та договір позички №13ГТ від 01.07.2022 та додатками до них, згідно з яким ТОВ «ГРАН КОНЕЦПОЛЬ» передано у безоплатне користування 2 (два) дизельних генератора, не містять відомостей щодо адресу об`єктів на яких такі генератори використовувалися. Тобто, в ході фактичної перевірки встановлено, що в порушення ст.15 Закону України від 19.12.1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (зі змінами та доповненнями) ТОВ «ГРАН КОНЕЦПОЛЬ» здійснювало зберігання дизельного пального без ліцензії на право зберігання пального.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року ТОВ «ГРАН КОНЕЦПОЛЬ» відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Зокрема, апелянт наголосив, що судом першої інстанції не враховано, що фактична перевірка проведена відповідачем з порушеннями норм чинного законодавства, а саме відповідач підтвердив, що його представники вихід на місце не здійснювали. При проведенні перевірки відповідачем не досліджено дані бухгалтерського обліку позивача щодо придбання позивачем палива та його списання (поміщення в паливні баки транспорту при придбанні)), а відтак відсутні належні та допустимі докази зберігання позивачем палива у резервуарі на який посилається відповідач. Сам факт поставки пального на користь позивача, що останнім не заперечується, жодним чином не свідчить про факт зберігання пального без відповідної ліцензії.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, у зв`язку із необґрунтованістю доводів апелянта.

Відповідно до п.1 та п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «ГРАН КОНЕЦПОЛЬ» зареєстровано юридичною особою 26.12.2017. Основним видом діяльності товариства є оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (основний).

У користуванні ТОВ «ГРАН КОНЕЦПОЛЬ» є паливно-заправний комплекс з ємністю об`ємом 9500 л для зберігання дизельного палива, яка розташована за адресою Миколаївська області, Первомайський район, с. Крива Балка.

26.08.2020 ТОВ «ГРАН КОНЕЦПОЛЬ» отримало ліцензію на зберігання пального, виключено для потреб власного споживання чи промислової переробки №14270414202001165.

11.11.2021 розпорядженням Головного управління ДПС у Миколаївській області зазначена ліцензія на зберігання пального анульована у зв`язку з несплатою чергового платежу за ліцензію протягом 30 днів від моменту призупинення ліцензії. Нової ліцензії на право зберігання пального ТОВ «ГРАН КОНЕЦПОЛЬ» не отримував.

17.04.2024 Головним управління ДПС у Миколаївській області видано наказ №567-П «Про проведення фактичної перевірки», яким призначено проведення фактичної перевірки позивача з 18.04.2024 тривалістю 10 діб.

18.04.2024 ревізори Головного управління ДПС у Миколаївській області вийшли на фактичну перевірку за юридичною адресою ТОВ «ГРАН КОНЕЦПОЛЬ» м. Первомайськ, вул. Рожева, 3-а, кв.1, де вручили направлення директору товариства та повідомили про початок фактичної перевірки.

Під час перевірки, товариством надано ревізором довідку №26/04, що станом на 18.04.2024 на підприємстві обсяг залишків складає 3809 л дизельного палива.

Крім того, за первинними документами, а також акцизними накладними, ревізорами встановлено, що всього протягом 01.01.2022-26.04.2024 ТОВ «ГРАН КОНЕЦПОЛЬ» закупав та зберігав на власному паливно-заправному комплексі, який не зареєстрований як акцизний склад та на який відсутня ліцензія на право зберігання пального 205 045,54 літрів дизельного палива.

Зазначений факт ревізорами кваліфіковано, як порушення вимог ч.1 п.9.ст.15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального».

29.04.2024 ревізорами складено акт про результати фактичної перевірки з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства з питань, виробництва, зберігання та обігу підакцизних товарів, контроль за виконанням якого покладений на органи ДПС за №9236/14-29-09-02-07/41829078, відповідно до якого встановлено порушення ч.1 ч.9 ст.15 Закону.

28.05.2024 уповноваженою особою Головного управління ДПС у Миколаївській області прийнято податкове повідомлення-рішення №1248114290902, яким до ТОВ «ГРАН КОНЦЕПОЛЬ» застосовані штрафні санкції в розмірі 500 000 гривень.

Вважаючи, що позивач не повинен отримувати ліцензію на зберігання пального, а тому його протиправно притягнуто до відповідальності за відсутність такої ліцензії, ТОВ «ГРАН КОНЦЕПОЛЬ» звернулось до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що факт зберігання ТОВ «ГРАН КОНЦЕПОЛЬ» пального протягом 01.01.2022-26.04.2024 в об`ємах більше ніж 2000 літрів, на думку суду підтверджується, як власноручно наданою довідкою товариства, відповідно до якої станом на 18.04.2024 на зберіганні знаходиться 3809 літрів, а також і первинними документами про обіг пального в минулому. Суд першої інстанції зазначив, що з документів первинного обліку вбачається, що позивач закуповував дизельне пальне партіями по 8 000 л, зберігав його на власному паливно-заправному комплексі в с. Крива Балка, з якого в подальшому протягом декілька місяців витрачав для заправлення власного автомобільного транспорту.

Судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» №481/95-ВР від 19.12.1995 року та Податковим Кодексом України.

Стаття 15 Закону №481/95-ВР визначає умови провадження діяльності з імпорту, експорту, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та зберігання пального.

Відповідно ст. 17 Закону №481/95-ВР встановлена відповідальність за порушення норм цього Закону. Так, за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

З 01.01.2016 Податковий кодекс України визначав, що діяльність з реалізації пального обумовлювалася обов`язком суб`єкта господарювання зареєструватися платником акцизного податку, а також виконувати вимоги, пов`язаних із обігом пального. Водночас, законодавець встановив, що приміщення для навантаження-розвантаження, зберігання пального виключно для потреб власного споживання пального не є акцизним складом (підпункт 14.1.6), а суб`єкти господарювання, які використовують приміщення, розташовані на митній території України, для навантаження-розвантаження, зберігання пального виключно для потреб власного споживання пального не є розпорядниками акцизного складу (підпункт 14.1.224).

До 01.07.2019 діяльність з виробництва, реалізації та зберігання пального не підлягала ліцензуванню.

З 01.07.2019 набрав чинності Закон України від 23.11.2018 № 2628-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів", яким внесено зміни до ПК України та Закону №481/95-ВР.

З цього часу Закон №481/95-ВР почав додатково визначати основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним, забезпечення його високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом пального на території України, а норми ПК України встановили більш ширше поняття акцизних складів, в тому числі, визначили критерії, за яких відповідна територія/ємність не вважається акцизним складом.

Відповідно до абзацу восьмого частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлена відповідальність за зберігання пального без наявності ліцензії у вигляді штрафних санкцій в сумі 500 000 гривень.

Водночас така санкція не може бути застосована у випадку, якщо місце зберігання пального є таким, яке за змістом статті 15 Закону №481/95-ВР звільняє суб`єкта господарювання від обов`язку отримувати відповідну ліцензію.

За змістом частин сьомої, восьмої, десятої, шістнадцятої статті 15 Закону №481/95-ВР суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва. Суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії. Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років, а річна плата на право зберігання пального становить 780 гривень.

Частинами тридцять другою, тридцять восьмою статті 15 Закону №481/95-ВР встановлено, що ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію. Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії документів.

Суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального (частина сорок третя статті 15 Закону №481/95-ВР).

При цьому, згідно з частиною дев`ятнадцятою цієї статті ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Суб`єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують (частина двадцять перша статті 15 Закону №481/95-ВР).

Статтею 1 Закону №481/95-ВР надано визначення поняттям, зокрема:

зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;

місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Однак, Закон №481/95-ВР не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям "споруди", "обладнання", "ємності". При цьому, якщо загальні визначення понять "споруда" та "обладнання" є більш чітко окресленими, то поняття "ємність" таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв. Тому застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі №481/95-ВР робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк, кожен суб`єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов`язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб`єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.

У зв`язку з тим, що Закон №481/95-ВР не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб`єкт господарювання зобов`язаний отримати ліцензію, колегія суддів вважає, що задля вирішення спірного у цій справі питання підлягають врахуванню норми ПК України, які надають визначення поняттям, пов`язаним з обігом пального, зокрема, й місць його зберігання.

Згідно з підпунктом 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад - це приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Не є акцизним складом, зокрема:

б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.

Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб`єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу.

в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб`єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;

г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої.

Відповідно до підпункту 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад пересувний - транспортний засіб (автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний, магістральний трубопровід), на якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий на митній території України.

Не є акцизним складом пересувним:

транспортний засіб, що використовується суб`єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки;

паливний бак транспортного засобу.

При цьому, відповідно до підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України реалізація пального або спирту етилового для цілей розділу VI цього Кодексу - будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного:

-до акцизного складу;

-до акцизного складу пересувного;

-для власного споживання чи промислової переробки;

-будь-яким іншим особам.

Не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України:

у споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками;

при використанні пального суб`єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу/акцизного складу пересувного, що передано (відпущено, відвантажено) платником акцизного податку таким суб`єктам господарювання виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.

Згідно з підпунктами 14.1.224, 14.1.224-1 розпорядник акцизного складу - суб`єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.

Розпорядник акцизного складу пересувного - суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який є власником пального або здійснює діяльність з виробництва спирту етилового та який з використанням транспортного засобу незалежно від того, кому належить такий транспортний засіб:

реалізує або зберігає пальне або спирт етиловий;

ввозить пальне на митну територію Україні, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

При переході від одного суб`єкта господарювання до іншого права власності на пальне або спирт етиловий, що переміщується та/або зберігається у транспортному засобі, відбувається зміна розпорядника акцизного складу пересувного.

Не є розпорядником акцизного складу пересувного суб`єкт господарювання (перевізник, експедитор), який здійснює транспортування пального або спирту етилового.

З системного аналізу наведених норм ПК України та Закону №481/95-ВР у їх взаємозв`язку вбачається, що зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального).

Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню "акцизного складу" та/або "акцизного складу пересувного", незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу.

Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення "акцизного складу" та/або "акцизного складу пересувного", такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Таким чином, для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності "на балансі" у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач застосував до ТОВ «ГРАН КОНЦЕПОЛЬ» штрафні санкції у зв`язку із порушенням позивачем вимог Закону №481/95-ВР щодо зберігання пального без наявності відповідної ліцензії.

Так, перевірка дотримання вимог Закону №481/95-ВР здійснюється податковими органами шляхом проведення фактичних перевірок, за результатами якої у випадку встановлення порушення норм цього Закону, складається акт перевірки, який згідно з усталеною позицією Верховного Суду є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Діяльність суб`єкта господарювання зі зберігання пального у місці, яке не підпадає під винятки, передбачені ст. 15 Закону №481/95-ВР та ПК України, без наявності відповідної ліцензії утворює склад правопорушення, за яке передбачена відповідальність у вигляді штрафних санкцій в сумі 500 000 грн. Такі штрафні санкції застосовуються податковим органом у випадку виявлення під час проведення фактичної перевірки складу податкового правопорушення, передбаченого Законом № 481/95-ВР, що має бути зафіксовано у відповідному акті перевірки.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що під час розгляду справ, пов`язаних із притягненням суб`єктів господарювання до відповідальності за таке правопорушення, предметом доказування є саме підтвердження або спростування виявлених та зафіксованих в акті перевірки порушень вимог Закону №481/95-ВР, в якому має бути чітко зазначено, в чому полягає порушення суб`єктом господарювання вимог законодавства, яких саме норм та на підставі яких обставин ґрунтується цей висновок.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем встановлено обставини придбання та кількість придбаного пального ТОВ «ГРАН КОНЕЦПОЛЬ» на підставі первинних документів, наданих позивачем (аркуш акту 2).

Однак, безпосередньо в акті перевірки відповідачем не зазначено та не проведено інвентаризацію пального на зберіганні, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, відбір зразків пального. Поряд з цим в акті перевірки не відображено і спосіб його зберігання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей).

На ці обставини вказував позивач в ході розгляду справи, однак суд першої інстанції не наддав оцінки таким доводам.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що основним видом діяльності ТОВ «ГРАН КОНЕЦПОЛЬ» є оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (КВЕД 46.73), інші види діяльності, зокрема, вантажний автомобільний транспорт (КВЕД 49.41), в межах якого товариство придбаває і використовує пальне, яке частково зберігається за місцем розташування ємності у с.Кам`яна Балка, Первомайського району Миколаївської області.

Позивач є кінцевим споживачем придбаного дизельного пального, яке використовується виключно для власних потреб. Позивач у власності та оренді має 13 транспортних засобів, які використовує у власній господарській діяльності, загальний об`єм баків яких становить 4 460 літрів. Викладені обставини не заперечується відповідачем.

Колегія суддів наголошує, що у спірних правовідносинах суть фактичної перевірки полягає у безпосередньому встановленні працівниками контролюючого органу (підтвердження або спростування обставин) саме факту зберігання суб`єктом господарювання пального, а не його придбання.

Крім того, висновки відповідача про порушення позивачем вимог Закону №481/95-ВР ґрунтуються виключно на аналізі первинної документації та ЄРАН.

Фактичну та кількісну наявність пального відповідач в ході проведення фактичної перевірки не встановлював та не перевіряв. Ємність 9 500 літрів у с.Кам`яна Балка, Первомайського району Миколаївської області відповідач визначив, як ємність для зберігання позивачем пального, виходячи із фото ємності, яке надано позивачем.

Наведені обставини дають підстав для висновку, що сам факт поставки пального на користь позивача жодним чином не свідчить про факт зберігання пального за певною адресою без відповідної ліцензії, оскільки відповідач на місце розвантаження пального виїзд не здійснював.

Крім того, в акті перевірки не відображено відомостей про зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, відбір зразків пального, спосіб зберігання пального, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), тощо.

З урахування зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що матеріали фактичної перевірки не дають підстав ідентифікувати правопорушення, за яке позивача притягнуто до відповідальності. До того ж судова колегія враховує, що позивач заперечує сам факт проведення фактичної перевірки у с.Кам`яна Балка, Первомайського району Миколаївської області.

Судова колегія наголошує, що у спорах про правомірність застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності відповідної ліцензії основним і вирішальним предметом доказування є підтвердження або спростування обставин саме факту здійснення суб`єктом господарювання діяльності зі зберігання пального, а не його придбання, колегія суддів вважає, що невстановлення під час фактичної перевірки обставин здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, часу цієї діяльності та місця, у якому пальне зберігалося, унеможливлює визнання правомірним застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності ліцензії.

Аналогічний правова позиція, яка наразі вже є сталою, викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.05.2022 у справі № 540/4291/20, від 21.09.2022 у справі № 140/16490/20, від 05 лютого 2025 року у справі № 520/12715/21.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що недотримання відповідачем вимог до змісту акту перевірки, а саме: невстановлення під час фактичної перевірки обставин здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, часу цієї діяльності та місця, у якому пальне зберігалося, свідчить про протиправність податкового повідомлення-рішення, яке прийнято за результатами такої перевірки, та є підставою для його скасування.

Додатково колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на обставинах віднесення відповідачем «ємності» 9 500л у с.Кам`яна Балка, Первомайського району Миколаївської області, до місця зберігання позивачем пального, на яке останній повинен отримати ліцензію.

Як вже зазначено вище, самого лише встановлення факту придбання пального недостатньо для висновку про його зберігання суб`єктом господарювання.

Склад правопорушення, передбаченого абзацом дев`ятим частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР, має доводитись шляхом встановлення обставин того, де і яким чином суб`єкт господарювання зберігав пальне, дослідженням замірів його кількості (об`єму) і співставленням цих показників із нормами підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, які встановлюють випадки, які не вважаються «акцизним складом» та/або «акцизним складом пересувним». Ці обставини мають бути належним чином зафіксовані в акті фактичної перевірки як носії доказової інформації.

Аналогічна правова позиція викладена ВС в постановах по справам № 520/9278/22 від 23.04.2024, № 520/5841/21 від 04.07.2024, № 140/5199/21 від 21 серпня 2024 року.

Так, відповідно до п.п.14.1.6 ПК України не є акцизним складом приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам. Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб`єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу.

В свою чергу, актом перевірки не встановлено та не підтверджено допустимими доказами того, що загальна місткість розташованих на території (в приміщенні) ємностей перевищує 200 кубічних метрів та суб`єкт господарювання (власник або користувач такого приміщення або території) отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що перевищують 1000 кубічних метрів. Крім того, з акту перевірки вбачається, що позивач не має жодного зареєстрованого акцизного складу.

Щодо обсягів пального, згідно акту перевірки загальна місткість розташованих ємностей становить 9 500 л. В ході фактичної перевірки відповідач встановив, що протягом 01.01.2022 по 26.04.2024 року позивачу відвантажено придбав 205 045,54 літрів пального за кодом УКТ ЗЕД 2710194300 , із них 16 023,16 літрів за 2024 рік ( 01.01.2024 по 31.03.2024).

За викладеного вбачається, що як за один рік, так і за два з половиною роки позивач не придбав пального в обсягах, що перевищують 1000 кубічних метрів (що становить 1 000 000 літрів), а ємність яку відповідач відніс до місця зберігання пального, є меншою 200 кубічних метрів, пальне використовувалось виключно для власних потреб позивача, продавці пального були платниками акцизного податку (ЄРАН), отже ємність підпадає під критерій «не є акцизним складом» визначеному в п.14.1.6 п. 14.1 ст. 14 ПК України.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом в постанові по справі № 380/15570/21 від 17.10.2024 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів наголошує, що ємність 9,5 тон у с.Кам`яна Балка, Первомайського району Миколаївської області не підпадає під визначення акцизного складу в розумінні підпункту 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України, а обсяги палива відповідають гранично допустимим обсягам, які не потребують отримання ліцензії.

За таких обставин, підстави вважати, що діяльність Товариства підпадає під визначення "зберігання пального", яка підлягає ліцензуванню у розумінні Закону №481/95-ВР відсутні, відповідно, позивач не мав обов`язку отримувати ліцензію для здійснення такої діяльності.

Суд першої інстанції на наведені обставини уваги не звернув, надав невірну правову оцінку обставинам справи, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог ТОВ «ГРАН КОНЕЦПОЛЬ».

Відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст.317 КАС України апеляційна скарга ТОВ «ГРАН КОНЕЦПОЛЬ» підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням постанови про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 6 статті 139 Кодексу передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

При зверненні з даним позовом до суду першої інстанції позивачем сплачено 7 500 грн (платіжна інструкція №3035 від 16.08.2024 року, № 3085 від 02.09.2024), натомість враховуючи, що позовна заява була подана через електронний суд, позивач повинен був сплатити суму із коефіцієнтом 0,8 - 6000 грн, решта 1 500 грн є надмірно сплаченим судовим збором, який не може бути стягнутий з відповідача за результатом розгляду справи. За подачу апеляційної скарги ставка судового збору становила з урахуванням понижуючого коефіцієнту становила 9000 грн, яка сплачена ТОВ «ГРАН КОНЕЦПОЛЬ» платіжним дорученням від 17.12.2024 року № 3416 та від 19.12.2024 року № 3421. Отже, загальна сума сплаченого судового збору, яка підлягає стягненню з ГУ ДПС у Миколаївській області на користь позивача становить 15 000 грн.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАН КОНЕЦПОЛЬ» задовольнити.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року скасувати та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАН КОНЕЦПОЛЬ».

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 28 травня 2024 №1248114290902.

Стягнути з Головного управління ДПС у Миколаївській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАН КОНЕЦПОЛЬ» судовий збір у розмірі 15 000 грн (п`ятнадцять тисяч гривень 00 коп).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий: І.Г.Ступакова

Судді: А.І.Бітов

О.В.Лукянчук