Рішення

від 28.01.2025 по справі 463/6898/20

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 463/6898/20

Провадження № 2/463/388/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі головуючого судді Головатого Р.Я.

з участю секретаря судових засідань Афанасьєва Д.С.

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Львівська міська рада, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м.Львові, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Лозинська Оксана Михайлівна, про визнання недійсними договору дарування квартири та рішення, скасування реєстрації права власності та усунення перешкод в користуванні горищем, витребування із чужого незаконного володіння комори,-

встановив:

ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , уточнивши позовні вимоги просив визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між відповідачами 28 листопада 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лозинською О. М. та зареєстрований в Реєстрі за №593 у частині відчуження «комори на горищі під індексами I/30,8 кв.м., II/21,1 кв.м., III/28,0 кв.м, ІV/18,7 кв.м.»; визнати недійсним рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Лозинської О. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 44296613 від 28 листопада 2018 року в частині реєстрації права приватної власності на комори І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, IV/18,7 кв. м; скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_3 права власності на нерухоме майно комори І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, IV/18,7 кв. м, як таких, що не належать до квартири АДРЕСА_1 ; витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 комори на горищі багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_2 під індексами І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, IV/18,7 кв. м; усунути перешкоди в користуванні горищем багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_2 шляхом приведення горища у попередній стан та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що він є співвласником квартири АДРЕСА_3 , яка займає перший поверх будинку.

ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1 , яка займає другий поверх.

У березні-квітні 2020 року ОСОБА_3 , а також невідомі особи розпочали здійснювати будівельні роботи на горищі будинку АДРЕСА_2 , яке як одне з допоміжних приміщень будинку перебуває у спільній сумісній власності всіх осіб, які є власниками квартир у цьому будинку. На всі заперечення про незаконність дій ОСОБА_3 надав копію зареєстрованого в Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у місті Львові повідомлення про початок виконання будівельних робіт з реконструкції з переплануванням квартири АДРЕСА_1 із розширенням за рахунок приєднання власних нежитлових горищних приміщень.

ОСОБА_3 повідомив, що з листопада 2018 року він є власником чотирьох нежитлових приміщень на горищі будинку. Зі змісту повідомлення про початок виконання будівельних робіт слідує, що після реконструкції загальна площа квартири відповідача збільшиться з 95,8 кв. м до 166,2 кв. м, кількість рівнів квартири збільшиться до двох і збільшиться загальна кількість поверхів у будинку АДРЕСА_2 до 3 (у тому числі одного мансардного).

16 січня 1995 року виконком Львівської міської Ради народних депутатів видав попереднім власникам свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_4 , яка складалась з чотирьох кімнат і кухні загальною площею 91,6 кв. м, до квартири належить комора в підвалі площею 12,4 кв. м.

21 квітня 2004 року попередні власники: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , продали належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_4 ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого придбана квартира складається з чотирьох кімнат житловою площею 62,6 кв. м та кухні, загальна площа квартири становить 91,6 кв. м, до квартири належить комора в підвалі площею 12,4 кв. м.

28 листопада 2018 року ОСОБА_4 подарувала належну їй квартиру своєму чоловіку ОСОБА_3 . Згідно з умовами договору дарування квартира АДРЕСА_4 складається з чотирьох кімнат та кухні, загальна площа квартири становить 95,8 кв. м, житлова площа 63,9 кв. м, до квартири належить комора в підвалі площею 12,4 кв. м, а також комори на горищі під індексами І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, IV/18,7 кв. м. Тобто за договором дарування у приватній власності ОСОБА_3 перебуває все горище загальною площею 98,8 кв. м. (30,8+21,1+28,0+18,7). При цьому відповідно до пункту 1.2. цього ж договору дарування квартири документом, що посвідчує право власності на квартиру, є договір купівлі-продажу квартири, посвідчений Попович Г. І. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу 21 квітня 2004 року за реєстровим номером 482, у якому відсутня вказівка про те, що у власність ОСОБА_4 перейшло горище.

28 листопада 2018 року приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Лозинська О.М., здійснюючи державну реєстрацію посвідченого нею договору дарування квартири, вказала, що до квартири належать відповідні комори, однак в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно жодним чином не зазначила, що ці нежитлові приміщення розташовані на горищі житлового будинку АДРЕСА_2 .

Це свідчить про те, що жодні приміщення горища, у тому числі вказані в тексті договору дарування квартири комори на горищі загальною площею 98,6 кв. м, не могли бути предметом відчуження (дарування) ОСОБА_4 , оскільки вони їй не належали.

Ні позивач, ні члени його сім`ї, як співвласники квартири АДРЕСА_5 не надавали згоди ні на приватизацію, ні на виконання будь-яких будівельних робіт на горищі означеного багатоквартирного житлового будинку.

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 10 листопада 2017 року № 1022 заборонено приватизовувати помешкання на горищі.

Ухвалою Львівської міської ради від 11 жовтня 2018 року № 4044 визнано допоміжні приміщення (в тому числі горища) спільним майном співвласників багатоквартирного будинку, право власності на які не підлягають державній реєстрації. Цією ж ухвалою при Львівській міській раді утворено комісію для визначення правового режиму приміщень у багатоквартирних житлових будинках.

Згідно з відповіддю Львівської міської ради будинок АДРЕСА_2 перебуває на балансі міської ради та обслуговується ЛКП «Господар», горище будинку належить власникам квартир і нежитлових приміщень на праві спільної сумісної власності, з приводу визначення або зміни правового режиму горища у вказаному будинку до Львівської міської ради звернення не надходили, згідно з інформацією з державних реєстрів речових прав на нерухоме майно не проводилась реєстрація права власності на приміщення горища будинку, комісія при Львівській міській раді для визначення правового режиму приміщень у багатоквартирних житлових будинках питання про визначення або зміну правового статусу горища будинку не розглядала, рішення не приймала.

З моменту набуття права власності на квартиру АДРЕСА_5 позивач вільно користувався спільним майном багатоквартирного будинку, а саме горищем та сходовою кліткою. Вказане горище використовується як елемент вентиляційної системи будівлі, що перешкоджає випаданню конденсату на поверхні захисних конструкцій, а також надання доступу спеціалістам з метою обслуговування димовідвідних систем, а відповідач своїми діями порушує права позивача як законного співвласника допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку, зокрема на доступ до існуючих вентиляційних каналів як елементів вентиляційної системи будівлі.

Рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 25.10.2022, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 06.02.2023, в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Скасовано заборону власнику квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 як замовнику реконструкції з переплануванням вказаної квартири із розширенням за рахунок нежитлових горищних приміщень цього будинку, будь-яким іншим особам, з якими ним укладено договори (в тому числі усні), власником чи уповноваженою особою на здійснення будівельних робіт, а також вчинення будь-яких інших дії щодо проведення робіт з реконструкції і переплануванням зазначеної квартири АДРЕСА_4 із розширенням за рахунок приєднання нежитлових горищних приміщень, встановлену ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 18 вересня 2020 року.

Постановою Верховного Суду від 23.11.2023 касаційну скаргу ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Личаківського районного суду м. Львова від 25.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 06.02.2023 скасовано і передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

20.12.2023 матеріали справи надійшли до Личаківського районного суду м.Львова та згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд судді Головатому Р.Я.

Ухвалою від 27.12.2023 постановлено вказану справу прийняти до свого провадження, розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначити підготовче засідання 25.01.2024, яке за клопотанням представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_8 було відкладено на 27.02.2024 та на 02.04.2024.

Ухвалою підготовчого засідання від 02.04.2024 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 30.04.2024, яке за клопотанням відповідача ОСОБА_3 та представника Готовкіної-Грогодзи Т.В. неодноразово відкладалося, востаннє на 28.01.2025.

28.11.2024 від представника позивача надійшло клопотання про розподіл судових витрат.

Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення клопотання про відкладення розгляду справи заперечив, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та просив такі задовольнити.

Крім цього, просив здійснити розподіл судових витрат, стягнувши солідарно з відповідачів 50000 грн. витрат на професійну правову допомогу, докази понесення яких долучено до клопотання від 28.11.2024.

Відповідачі та представник ОСОБА_4 в судове засідання вкотре не з`явилися, останній повторно подав клопотання про відкладення розгляду справу, у задоволенні якого ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, було відмовлено.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причин неявки суду не повідомили.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши повно і всебічно всі обставини справи та оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_2 разом з дружиною ОСОБА_9 , сином ОСОБА_10 і донькою ОСОБА_11 є власниками квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується копією свідоцтва від 04.02.1997 №Л08747 про право власності на квартиру, виданого виконкомом Львівської міської Ради народних депутатів.

Згідно з витягом із Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.01.2013 (номер запису про право власності 64818) квартира перебуває у спільній сумісній власності, загальна площа квартири 91,5 кв. м., до квартири належить комора в підвалі площею 3,0 кв. м. Квартира АДРЕСА_5 розташована на першому поверсі двоповерхового будинку АДРЕСА_2 та складається з чотирьох кімнат, кухні та допоміжних приміщень, що підтверджується технічним паспортом на приватизовану квартиру, складеним Обласним КП ЛОР «БТІ та ЕО» від 12.12.2012 інв. №365, р. № 19013.

21 квітня 2004 року ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 продали належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Попович Г.І. 21.04.2004 за реєстровим номером 482. Відповідно до умов цього договору придбана ОСОБА_4 квартира АДРЕСА_1 складається з чотирьох кімнат житловою площею 62,6 кв. м і кухні, загальна площа квартири становить 91,6 кв. м, до квартири належить комора в підвалі площею 12,4 кв. м.

28 листопада 2018 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 уклали договір дарування, згідно з умовами якого до останнього перейшло право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лозинською О.М. і зареєстрований в Реєстрі за №593. У договорі передбачено, що квартира АДРЕСА_1 складається з чотирьох кімнат та кухні, загальна площа квартири становить 95,8 кв. м, житлова площа 63,9 кв. м, до квартири належить комора в підвалі площею 12,4 кв. м, а також комори на горищі під індексами І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, IV/18,7 кв. м.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна квартиру за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер 1687385046101, загальна площа (кв. м): 95,8, житлова площа (кв. м): 63,9, матеріали стін: цегла, опис: квартира складається з чотирьох житлових кімнат та кухні. До квартири належать комори: І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, ІV/18,7 кв. м; комора в підвалі площею 12,4 кв. м.

Приватний нотаріус Лозинська О.М. надала суду документи, які стали підставою для реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер 1687385046101, загальна площа (кв. м): 95,8, житлова площа (кв. м): 63,9, матеріали стін: цегла, опис: квартира складається з чотирьох житлових кімнат та кухні. До квартири належать комори: І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, ІV/18,7 кв. м. Комора в підвалі площею 12,4 кв. м (т. 2, а. с. 131-165). Право власності на цю квартиру з такими технічними параметрами зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі:

технічного паспорта, виготовленого 29.10.2018 до квартири АДРЕСА_1 , згідно з яким у межах горища наявні комори: І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, ІV/18,7 кв. м;

довідки форми 2 ЛКП «Управитель» від 22.11.2018 про те, що до квартири належить комори: І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, ІV/18,7 кв. м;

довідки ОКП «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 29.10.2018 про те, що до вказаної квартири належать комори: І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, ІV/18,7 кв. м, які помилково не були включені у правовстановлюючі документи.

Скасовуючи попередні рішення судів у цій справі Верховний Суд зазначив, що для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття прав взагалі).

Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України).

Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав. (частина друга статті 382 ЦК України).

У рішенні Конституційного Суду України у справі про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 вказано, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» треба розуміти так: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення) (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна (пункт 3 частини першої статті 2 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена (частина друга статті 369 ЦК України).

Європейський суд з прав людини зауважив, що рішення місцевого органу влади щодо укладення контракту на реконструкцію горища третьою особою становило втручання у право заявників володіти своїм майном. Вирішуючи спір між заявниками (іншими співвласниками) і місцевим органом, національні судові органи чітко зазначили, що згідно з чинними на той час положеннями Цивільного кодексу для укладення інвестиційного контракту потрібна згода заявників, а в разі її відсутності органи влади могли звернутись до суду, щоб отримати дозвіл на проведення відповідних робіт. Втім, районна адміністрація не виконала цих вимог, уклавши контракт без згоди заявників чи судової санкції. Таким чином, як випливає з обґрунтування національних судів, органи влади не дотримались умов, передбачених законом для укладення інвестиційного контракту. В кінцевому підсумку після виконання контракту національні суди визнали його дійсним, встановивши, що він вигідний для всіх співвласників будинку. Отже, Суд вважає, що немає потреби оцінювати, чи було забезпечено цим рішенням національних судів справедливий баланс інтересів. З цього приводу Суд зауважує, що для цілей статті 1 Першого протоколу здійснювати оцінку справедливості доцільно лише тоді, коли відповідне втручання відповідає нормам застосовного законодавства. Ані з матеріалів справи, ані із зауважень Уряду не видно, що перед укладенням інвестиційного контракту існували якісь обставини, які перешкоджали місцевому органу отримати дозвіл на реконструкцію або безпосередньо від співвласників горища, або в судовому порядку. Крім того, з наявних матеріалів не вбачається, що те чи інше положення національного законодавства дозволяло місцевому органу укласти контракт без такої згоди або у випадку спору - без його судового вирішення. Отже, укладення інвестиційного контракту становило втручання, яке не відповідало закону. У зв`язку з цим було порушено статтю 1 Першого протоколу (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 41 - 45, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертої статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року у справі № 461/4259/18 (провадження № 61-4933св20) зазначено:

«згідно з висновками, викладеними у Рішенні Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011 (справа за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду») за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям «мешканці» треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення. Статтею 19 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що спільне майно власників квартир складається з неподільного і загального майна. Неподільне майно перебуває у їх спільній сумісній власності і не підлягає відчуженню, загальне майно - у спільній частковій власності. Аналіз зазначених норм права та рішень Конституційного Суду України, свідчить про те, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року у справі № № 711/10912/17 (провадження № 61-45272св18) вказано, що: «зокрема, частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до акта прийому-передачі об`єктів інвестування, складеного 15 січня 2016 року між ПрАТ «Трест Київміськбуд-1» та ТОВ «Макк-Трейд» згідно з інвестиційним договором від 03 березня 2015 року № 0/03-15 забудовник (ПрАТ «Трест Київміськбуд-1») передає, а інвестор (ТОВ «Макк-Трейд») приймає такі об`єкти інвестування, що знаходяться в будинку АДРЕСА_1 , де серед іншого зазначено підвальне підсобне приміщення в 16-ти поверховому будинку загальною площею 488,10 кв.м (пункт 1.2). Цей акт підписаний сторонами та скріплений печатками (а.с. 17 том 1). Спірні правовідносини, що склалися між сторонами у даній справі, потребують визначення правового статусу приміщення, відчуженого за оспорюваним правочином. Під час судового розгляду відповідачами не було спростовано належними та допустимими доказами, що спірне підсобне приміщення не належить співвласникам будинку та має інший правовий статус ніж визначений законом для таких приміщень. Таким чином, суд першої інстанції, з урахуванням встановлених обставин та наданих учасниками справи доказів, дійшов правильного висновку про задоволення позову з підстав, викладених у рішенні суду. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідачі розпорядилися майном, а саме: підвальним підсобним приміщенням, яке належить на праві спільної сумісної власності всім співвласникам спірного житлового будинку. Укладанням оспорюваної додаткової угоди до інвестиційного договору з наступною державною реєстрацією права власності на підвальне підсобне приміщення цього житлового будинку відповідачі позбавили співвласників будинку права спільної сумісної власності на це приміщення. З такими висновками погоджується й Верховний суд».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2022 року у справі № 461/5209/19 (провадження № 61-20295св21) зазначено:

«У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . Позивач посилався на порушення його прав як співвласника спільного майна багатоквартирного житлового будинку;

спірні приміщення є допоміжними приміщення багатоквартирного будинку та неподільним майном, яке перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку;

ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 15 квітня 2020 року: відкрито провадження у справі № 461/5209/19; розпочато підготовче провадження у справі; призначено підготовче судове засідання у на 28 травня 2020 року. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 28 травня 2020 року відкладено розгляд справи на 24 червня 2020 року. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 06 серпня 2020 року: підготовче провадження у справі закрито; призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 20 серпня 2020 року;

ОСОБА_1 25 червня 2020 року, тобто, до закінчення підготовчого засідання подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, у якій просив скасувати запис, вчинений державним реєстратором Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Живко М. О. № 15400167 від 11 липня 2016 року в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2 , яка складається з однієї житлової кімнати пл. 19,1 кв. м та кухні, господарське приміщення площею 6,8 кв. м, комори на горищі площею 146,3 кв. м та 77,6 кв. м;

суди не врахували, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі (частина третя статті 49 ЦПК України);

заява про збільшення розміру позовних вимог від 25 червня 2020 року не є фактично поданням окремого позову з іншим предметом та підставами позову, оскільки позивач як на підставу для визнання недійсним оспорюваного договору дарування посилався на незаконність запису державного реєстратора Зубрянської сільської ради, Пустомитівського району Львівської області ОСОБА_12 № 15400167 від 11 липня 2016 року;

за таких обставин, оскільки за ОСОБА_3 11 липня 2016 року зареєстровано право власності на комори горища площею 146,3 кв. м та 77,6 кв. м, які належать до допоміжних приміщень у багатоквартирному житловому будинку АДРЕСА_4 , суди зробили помилковий висновок про відсутність підстав для скасування запису, вчиненого державним реєстратором Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Живко М. О. № 15400167 від 11 липня 2016 року;

суди не звернули увагу, що до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття прав взагалі);

установивши, що спірні приміщення відносяться до допоміжних приміщень у багатоквартирному будинку, суди зробили помилковий висновок про відсутність підстав для задоволення позову. Тому судові рішення належить скасувати та ухвалити нове про задоволення позову».

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19) зазначено, що: «нежиле приміщення це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. На час приватизації позивачами квартир було чинним Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затверджене наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, у пункті 17 якого прямо вказувалося, що нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Порядок передачі відомчого житлового фонду у комунальну власність визначається Кабінетом Міністрів України. З наведених норм убачається, що у житлових будинках можуть бути як допоможні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо). У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає. Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання. Суди не встановили, чи є спірне приміщення нежитловим, бо зі стадії проектування житлового будинку призначалося для торговельних потреб непромислового характеру, чи використовувалося воно як самостійний об`єкт нерухомості, а відтак чи є допоміжним».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року в справі № 760/34774/19 (провадження № 61-16370св20) зазначено, що: «суди не з`ясували належним чином чи є спірне приміщення за своїми технічними та юридичними характеристиками допоміжним, та що у ньому знаходитися технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою, чи використовувалось воно для обслуговування будинку; чи навпаки є нежитловим».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

звертаючись із позовом, ОСОБА_2 посилався на те, що є співвласником квартири АДРЕСА_3 (його сім`я набула право власності на неї у порядку приватизації). Квартира АДРЕСА_4 у цьому ж будинку була приватизована сім`єю ОСОБА_13 , які на підставі договору купівлі-продажу від 21 квітня 2004 року відчужили її ОСОБА_4 . Згідно з пунктом 2 договору квартира складається з чотирьох кімнат житловою площею 62,6 кв. м та кухні, загальна площа квартири 91,6 кв. м; комора в підвалі площею 12,4 кв. м. Відповідно до довідки ОКП «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 29 жовтня 2018 року станом на 29 жовтня 2018 року самовільні перепланування та реконструкція квартири АДРЕСА_1 не проводилися. Квартира складається з чотирьох житлових кімнат та кухні. Загальна площа квартири 95,8 кв. м (була 91,6 кв. м), житлова 63,9 кв. м (була 62,6 кв. м). Комора в підвалі - 12,4 кв. м. Загальна та житлова площа квартири змінилися внаслідок демонтажу пічок, перерахунку площ та дорахування площі лоджії. До квартири належать комори на горищі під індексами І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, ІV/18,7 кв. м, які помилково не були включені в правовстановлюючі документи (т. 2, а. с. 137). Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07 листопада 2018 року на підставі заяви ОСОБА_4 від 01 листопада 2018 року за реєстраційним номером 30937035 приватний нотаріус Лозинська О. М. зареєструвала за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , опис об`єкта: загальна площа 95,8 кв. м, житлова площа 63,9 кв. м, матеріали стін цегла, опис квартира складається з чотирьох житлових кімнат та кухні, до квартири належать комори: І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, ІV/18,7 кв. м; комора в підвалі площею 12,4 кв. м (т. 2, а. с. 153). 28 листопада 2018 року ОСОБА_4 подарувала своєму чоловікові ОСОБА_3 вищевказану квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з чотирьох кімнат та кухні, загальна площа квартири становить 95,8 кв. м, житлова площа 63,9 кв. м, до квартири належить комора в підвалі площею 12,4 кв. м, а також комори на горищі під індексами І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, IV/18,7 кв. м. Того ж дня 28 листопада 2018 року за ОСОБА_3 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване право власності на цю квартиру (номер запису 29151770, рішення про державну реєстрацію номер 44296613);

ОСОБА_2 , вважаючи, що комори на горищі під індексами І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, IV/18,7 кв. м є допоміжними приміщеннями, тобто, спільною сумісною власністю усіх власників будинку, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив: визнати недійсним договір дарування від 28 листопада 2018 року, укладений між відповідачами, у частині відчуження означених комор на горищі; визнати рішення про державну реєстрацію права власності від 28 листопада 2018 року номер 44296613 у частині реєстрації за ОСОБА_3 права власності на комори на горищі під індексами І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, IV/18,7 кв. м; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 вказані комори; усунути перешкоди у користуванні горищем багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 шляхом приведення горища у попередній стан і відновлення становища, яке існувало до порушення;

при відмові у задоволенні позову суди помилково вказали, що до укладення договору дарування право власності на спірні комори на горищі було зареєстровано за ОСОБА_3 , оскільки така реєстрація була здійснена за ОСОБА_4 01 листопада 2018 року (т. 2, а. с. 153), а реєстрація права власності за ОСОБА_3 була проведена на підставі оспорюваного договору дарування (т. 1, а. с. 34);

суди не врахували, що позивач посилався на порушення його прав як співвласника спільного майна багатоквартирного житлового будинку;

у порушення норм процесуального права суди не встановили правовий режим спірних приміщень допоміжні чи нежитлові. Суди не з`ясували належним чином, чи є спірні приміщення за своїми технічними та юридичними характеристиками допоміжними, та що у них розташоване технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до яких експлуатація житлового будинку є неможливою, чи використовувались вони для обслуговування будинку; чи навпаки є нежитловими;

суди не звернули уваги на те, що позивач просив витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 спірні комори та усунути перешкоди у користуванні горищем багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 шляхом приведення горища у попередній стан і відновлення становища, яке існувало до порушення;

аналіз оскаржених рішень свідчить, що суди по суті не розглянули ці позовні вимоги та не надали їм оцінки на предмет їх обгрунтованості.

За таких обставин, суди зробили передчасний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.5 ст.411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Як вбачається з копії архівної довідки від 27.06.2013 №К-680, виданої Державним архівом Львівської області (т.1 а.с.22) у документах будівельного відділу Львівського міського управління магістрату є відомості, що 14 листопада 1927 року Едмунд і ОСОБА_14 подали прохання до магістрату у м. Львові про надання дозволу на будівництво будинку по АДРЕСА_7 7 лютого 1928 року Львівський магістрат надав дозвіл Едмунд і Амалія Ліншайд на будівництво одноповерхового житлового будинку (вілли) по АДРЕСА_7 на ґрунтовій парцелі 705/71 і 438/ 5.

17 квітня 1928 року Едмунд і ОСОБА_14 магістрат надав дозвіл на прибудову до будинку, що будується офіцини (сутерин і партерової будівлі для сторожа).

12 грудня 1928 року одноповерховий житловий будинок по АДРЕСА_8 було здано в експлуатацію.

Будинок складався: сутерини: сходова клітка, коридор, 3 підвали, туалет; партер : сходова клітка, передпокій, ванна, туалет, кухня, комора 4 кімнати, кімната для охоронця; перший поверх: сходова клітка, передпокій, ванна, туалет, кухня, комора 4 кімнати, кімната для охоронця; піддашшя: сходова клітка, стрих.

Згідно з листом Магістрата королівського столичного міста Львова за грудень 1928 року (т.1 а.с.23, 24), адресованим Едмундові і Амалії Ліншайд Розглянувши заяву від 1 вересня 1928 р, на підставі положень § 70 будівельного закону для м Львова від 21 квітня 1885 р. №31 (Зб. держ. зак.), розпорядження Президента Республіки Польщі від 16 лютого 1928 р. (Зб. зак. Р. П. №23 поз. 202) і на підставі рішення будівельно-санітарної та пожежно-поліційної комісії, Магістрат видав їм дозвіл на проживання, тобто користування, у новозбудовному двоповерховому житловому будинку в нерухомості орієнтаційний номер АДРЕСА_8 (побудованому згідно з планами, затвердженими резолюцією Магістрату від 7 лютого 1928 р. LM 152448/27, та додатковими планами, затвердженими резолюцією від 17 квітня 1928 р. LM 32260/28).

У підвальному приміщенні цього будинку знаходяться сходова клітка, коридор, 3 пивниці, туалет, пральні, кімната, кухня і склад. На першому поверсі: сходова кліка, передпокій, ванна кімната, туалет, кухня, комора, вбиральня для служниці та 4 кімнати. На другому поверсі: так само, як на першому. На піддашші: сходова клітка і горище.

З копії свідоцтва від 04.02.1997 про право власності на квартиру АДРЕСА_5 (т.1 а.с.27) на АДРЕСА_2 вбачається, що така набута у власність ОСОБА_2 та членами його сім`ї в порядку приватизації. До квартири належить: комора в підвалі 3 кв.м.

З копії свідоцтва від 16.01.1995 про право власності на квартиру АДРЕСА_9 вбачається, що така набута у власність ОСОБА_5 та членами його сім`ї в порядку приватизації. До квартири належить: комора в підвалі 12,4 кв.м.

Наведене свідчить про те, що власникам квартир у будинку АДРЕСА_2 із допоміжних приміщень в порядку приватизації виділено у власність лише приміщення комор.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», згідно зі 1 якого приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Згідно з ч.2 ст.10 вказаного Закону власники квартир багатоквартирних будинків та жилої площі в гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т.ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

При цьому законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення як окремого об`єкта нерухомості.

Згідно зі ст.1 вказаного Закону допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Такі висновки підтверджуються й у рішеннях Конституційного Суду України, а саме, у Рішенні від 02 березня 2004 року у справі № 4-рп/2004, у якому зазначено, що, аналізуючи порушені у конституційному зверненні і конституційному поданні питання щодо права власників приватизованих і неприватизованих квартир багатоквартирних будинків та органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій розпоряджатися допоміжними приміщеннями, а також конструктивними елементами таких будинків (фундамент, несучі стіни, міжповерхові перекриття, сходові марші і т.ін.), Конституційний Суд України виходить з правової характеристики спільного майна власників квартир, конкретизованої у Законі України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

При цьому, вирішуючи питання про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 Закону, Конституційний Суд України, в аспекті конституційного звернення і конституційного подання, виходив, зокрема (п.4.2 Рішення), з того, що згідно з частиною першою статті 1 Закону суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, а отже, у їхню власність як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) державного житлового фонду. Закон врегульовує також відносини, пов`язані з виникненням, оформленням та набуттям права приватної власності на квартири та інші об`єкти приватизації державного житлового фонду.

Допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 статті 10 Закону, стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир, що засвідчується єдиним документом - свідоцтвом про право власності на квартиру. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій.

У Рішенні від 09 листопада 2011 року у справі № 14-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» Конституційний Суд України вказав, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям «мешканці» треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення. Крім того, таке функціональне призначення‚ як обслуговування дво- або багатоквартирного будинку‚ має і прибудинкова територія навколо нього, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою. З цього випливає, що допоміжне приміщення може бути розташоване і поза межами дво- або багатоквартирного будинку.

Разом з тим нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Положенням про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженим наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, вказувалося, що нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Порядок передачі відомчого житлового фонду у комунальну власність визначається Кабінетом Міністрів України.

У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

Судом встановлено, що на час приватизації квартир у будинку АДРЕСА_2 право власності на приміщення горища цього будинку як самостійних об`єктів нерухомого майна, не реєструвалося, у комунальну чи приватну власність такі не передавались, використовувались як елемент вентиляційної системи будівлі, а також надання доступу спеціалістам з метою обслуговування димовідвідних систем, тобто без доступу до таких неможливо забезпечити безпечну експлуатацію квартир.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що приміщення горища у будинку АДРЕСА_2 є саме допоміжними, а тому в процесі приватизації квартир у цьому будинку стали спільною сумісною власністю усіх співвласників багатоквартирного будинку, а тому право власності на них не могло перейти до відповідачів.

Більше того, право власності відповідача ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_4 перейшло до неї від ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , на підставі договору купівлі-продажу квартири (т.2 а.с.132), відповідно до умов якого придбана квартира складається з чотирьох кімнат житловою площею 62,6 кв. м та кухні, загальна площа квартири становить 91,6 кв. м, до квартири належить комора в підвалі площею 12,4 кв. м.

Такі ж характеристики квартири зазначені у витязі про реєстрацію права власності ОСОБА_4 на нерухоме майно від 14.06.2004 (а.с.146).

Разом з тим, 01.11.2018 державним реєстратором - Приватним нотаріусом Лозинською О.М. зареєстровано за ОСОБА_4 прав власності на квартиру АДРЕСА_1 та зазначено, що така складається з чотирьох кімнат та кухні, загальна площа квартири становить 95,8 кв. м, житлова площа 63,9 кв. м, до квартири належить комора в підвалі площею 12,4 кв. м, а також комори на горищі під індексами І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, IV/18,7 кв.м. (т.2 а.с.153), а 28.11.2018 посвідчено договір дарування, згідно з умовами якого від ОСОБА_4 до ОСОБА_3 перейшло право власності на квартиру АДРЕСА_1 . У договорі передбачено, що квартира АДРЕСА_1 складається з чотирьох кімнат та кухні, загальна площа квартири становить 95,8 кв. м, житлова площа 63,9 кв. м, до квартири належить комора в підвалі площею 12,4 кв. м, а також комори на горищі під індексами І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, IV/18,7 кв. м.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна квартиру за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер 1687385046101, загальна площа (кв. м): 95,8, житлова площа (кв. м): 63,9, матеріали стін: цегла, опис: квартира складається з чотирьох житлових кімнат та кухні. До квартири належать комори: І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, ІV/18,7 кв. м; комора в підвалі площею 12,4 кв. м.

Приватний нотаріус Лозинська О.М. надала суду документи, які стали підставою для реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер 1687385046101, загальна площа (кв. м): 95,8, житлова площа (кв. м): 63,9, матеріали стін: цегла, опис: квартира складається з чотирьох житлових кімнат та кухні. До квартири належать комори: І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, ІV/18,7 кв. м. Комора в підвалі площею 12,4 кв. м (т. 2, а. с. 131-165). Право власності на цю квартиру з такими технічними параметрами зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі:

технічного паспорта, виготовленого 29 жовтня 2018 року до квартири АДРЕСА_1 , згідно з яким у межах горища наявні комори: І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, ІV/18,7 кв. м;

довідки форми 2 ЛКП «Управитель» від 22 листопада 2018 року про те, що до квартири належить комори: І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, ІV/18,7 кв. м;

довідки ОКП «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 29 жовтня 2018 року про те, що до вказаної квартири належать комори: І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, ІV/18,7 кв. м, які помилково не були включені у правовстановлюючі документи.

Разом з тим, ні Технічний паспорт виготовлений 29.10.2018, ні довідки ЛКП «Управитель» та ОКП «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» не є правовстановлюючими документами та за відсутності інших доказів, не підтверджують набуття ОСОБА_4 права власності на спірні приміщення та таке спростовується вищенаведеним.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що у державного реєстратора - Приватного нотаріуса Лозинської О.М. не було підстав для реєстрації права власності на спірні приміщення горища за ОСОБА_4 (т.2 а.с.153), оскільки остання заволоділа такими без відповідної правової підстави, та відповідно реєстрації подальшого переходу цього права до ОСОБА_3 (т.1 а.с.34-35) на підставі посвідченого нею договору дарування, а тому позовні вимоги про визнання недійсним рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Лозинської О.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 44296613 від 28 листопада 2018 року в частині реєстрації права приватної власності на комори І/30,8 кв.м, ІІ/21,1 кв.м, ІІІ/28,0 кв.м, IV/18,7 кв.м та скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_3 права власності на нерухоме майно комори І/30,8 кв.м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв.м, IV/18,7 кв.м, як таких, що не належать до квартири АДРЕСА_1 є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Згідно зі ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

При цьому, як вбачається з роз`яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наданих у п.3, 19, 33 Постанови від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК). При цьому неправильно обраний спосіб захисту права власності чи іншого речового права не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви чи залишення її без руху, а в певних випадках за таких обставин може бути відмовлено в позові. Застосовуючи положення статті 387 ЦК України суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Застосовуючи положення статті 391 ЦК України відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані (статті 57 - 59 ЦПК), на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Позивач як співвласник квартири АДРЕСА_3 є співвласником, зокрема і приміщень горища, які як встановлено судом вище є допоміжними, а тому має право на звернення до суду у зв`язку з перешкодами у користуванні такими.

Як вбачається з долучених до позовної заяви копій актів ЛКП «№500» від 14.03.2013 та від 27.03.2013 (т.1 а.с.37, 38) мешканцем квартири АДРЕСА_1 самовільно забудовано частину горища та в подальшому частково виконано припис щодо самовільно забудованого горища, а саме демонтовано самовільно збудовану стіну з тирсоплити. Проведення ремонтних робіт на горищі підтверджується і долученими позивачем фотознімками (т.1 а.с.39-44).

Проведення реконструкції горища відповідачем ОСОБА_3 визнається і самим відповідачем, який у відзиві на позовну заяву зазначив, що має право на виконання вказаних робіт (т.1 а.с.172).

З урахуванням наведеного, оскільки судом встановлено, що приміщення комори на горищі багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_2 під індексами І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, IV/18,7 кв.м перебуває у незаконному володінні ОСОБА_3 , останнім у зв`язку з проведеними будівельними роботами на горищі багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_2 таке змінено та чиняться позивачу як законному співвласнику таких приміщень перешкоди у користуванні ними, суд приходить до висновку, що є обґрунтованими і такими, що підлягають до задоволення і позовні вимоги про витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 комори на горищі багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_2 під індексами І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, IV/18,7 кв.м і усунення перешкод в користуванні горищем багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_2 шляхом приведення горища у попередній стан та відновлення становища, яке існувало до порушення.

В той же час суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного між відповідачами 28 листопада 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лозинською О. М. та зареєстрований в Реєстрі за №593 у частині відчуження «комори на горищі під індексами I/30,8 кв.м., II/21,1 кв.м., III/28,0 кв.м, ІV/18,7 кв.м.», оскільки з урахуванням викладених вище встановлених судом обставин справи, суд вважає такі вимоги такими, що не відповідають змісту порушеного права позивача та характеру правопорушення, тобто є неефективним способом захисту, а поновлення порушених прав позивача як співвласника допоміжних приміщень у багатоквартирному будинку в повній мірі забезпечено судом шляхом задоволення решти позовних вимог.

Задовольняючи частково позов, у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача слід стягнути понесені останнім і документально підтверджені судові витрати, які становлять 50000 грн. витрат на професійну правничу допомогу (т.4 а.с.43-75) пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 37500 грн. 83 коп. (50000х3(задоволені позовні вимоги)/4(заявлені позовні вимоги)) по 18750 грн. з кожного.

При цьому, суд не вбачає підстав для стягнення судових витрат з відповідачів у солідарному порядку, як про це просить представник позивача, оскільки відповідно до роз`яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наданих п.35 Постанови №10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» солідарне стягнення судових витрат законом не передбачено.

Керуючись ст.12, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 293, 352, 354 ЦПК України, -

ухвалив:

позов задовольнити частково.

Визнати недійсним рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Лозинської Оксани Михайлівнипро державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 44296613 від 28 листопада 2018 року в частині реєстрації права приватної власності на комори І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, IV/18,7 кв. м. та скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_15 права власності на нерухоме майно комори І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, IV/18,7 кв. м, як таких, що не належать до квартири АДРЕСА_1 .

Витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 комори на горищі багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_2 під індексами І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, IV/18,7 кв. м.

Усунути ОСОБА_3 перешкоди в користуванні ОСОБА_2 горищем багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_2 шляхом приведення горища у попередній стан та відновлення становища, яке існувало до порушення.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 37500 грн. (тридцять сім тисяч п`ятсот гривень) судових витрат по 18750 грн. (вісімнадцять тисяч сімсот п`ятдесят гривень) з кожного.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_10 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідачі: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_11 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_11 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

Треті особи: Львівська міська рада, місцезнаходження: 79000, м. Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ 04055896;

Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м Львові, місцезнаходження: 79034, м. Львів, вул. Угорська, 7а, код ЄДРПОУ 40181003;

Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Лозинська Оксана Михайлівна, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Я.Мудрого, 1/15.

Повне судове рішення складено 07.02.2025.

Суддя: Р.Я. Головатий