Ухвала

від 10.02.2025 по справі 534/1185/22

КОМСОМОЛЬСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №534/1185/22

Провадження №2/534/760/22

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2025 року місто Горішні Плавні

Суддя Комсомольський міського суду Полтавської області Морозов В.Ю., за участю секретаря судового засідання: Хвіст Т.В., відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представника позивача ОСОБА_1 адвоката Радченко С.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства зобмеженою відповідальністю«Фінансова компанія«ІнтаймФінанс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення коштів та визнання права власності,

у с т а н о в и в:

У судове засідання у цій справі, призначене на 16 год. 40 хв. 10.02.2025 представник позивача не з`явився, заяв чи клопотань до суду не надходило.

Суд враховує, що вказаний вище учасник справи (представник позивача) в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення ЄСПЛ справа "Пономарьов проти України").

Згідно з ч. 3 ст. 58 ЦПК України законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам.

За ч. 1 ст. 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.

Згідно з ч. 5 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Суд враховує правові висновки Верховного Суду згідно з частиною першою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до пункту 1 статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

ЄСПЛ у своїх рішеннях у справах «Осман проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року зазначив, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду, за своєю природою, потребує регулювання з боку держави.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини своєї неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору (частини перша, друга, п`ята статті 223 ЦПК України).

Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи (пункт 3 частини першої статті 257 ЦПК України).

Процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, за змістом якого особа, що бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Вказані наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути і поважними. Отже, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд повинен залишати позовну заяву без розгляду. Зазначена норма є імперативною та дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він має право подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.

Правове значення у цьому випадку має тільки належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 759/6512/17, провадження № 61-4437св20, від 07 грудня 2020 року у справі № 686/31597/19, провадження № 61-15254св20, від 20 січня 2021 року у справі № 450/1805/18, провадження № 61-2329св20.

Щодо розподілу судових витрат суд дійшов наступних висновків.

За змістом частини першої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із частинами другою, третьою статті 137 ЦПК Україниза результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини четвертої наведеної норми розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг за виконання робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом справи.

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України", заява №19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. У зв`язку із цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У цій справі матеріалами справи підтверджено, що при зверненні в суд із відзивом ОСОБА_1 просив, серед іншого, вирішити питання стягненняз ТОВ «Фінансова компанія«ІнтаймФінанс» на його користь судових витрат, які складаються з витрат на правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн. Докази на підтвердження надання правничих послуг адвокатом Радченко С.О. клієнту ОСОБА_1 надані останнім суду 12.09.2023 (а.с. 56-60).

Так, матеріалами справи підтверджено фактичний характер наданих адвокатом послуг, що полягають у консультації клієнта з питань предмету договору, ознайомлення з матеріалами позовної заяви, складанні відзиву на позовну заяву та клопотання про зупинення провадження; обсяг наданих послуг і виконаних робіт та їх фіксована вартість підтверджена належними доказами, а тому їх вартість підлягає розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того чи їх вартість уже фактично сплачено чи тільки має бути сплачено. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у справах №922/445/19 від 03.10.2019, №910/906/18 від 22.11.2019.

Разом із цим, згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду у справі №904/4507/18 від 12.05.2020 не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Визначаючи розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, суд першої інстанції наведені норми права не повній мірі правильно застосував, залишивши поза увагою принципи співмірності та пропорційності у цивільному судочинстві, який включає в себе врахування: особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін; час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладенесуд дійшов до висновку, що витрати на правничу допомогу, підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись ст.ст. 137, 223, 259, 260, 261 ЦПК України суд,

п о с т а н о в и в:

Позовну заявуТовариства зобмеженоювідповідальністю«Фінансова компанія«ІнтаймФінанс»до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 простягнення коштівта визнанняправа власності залишити без розгляду.

Стягнути з Товариства зобмеженою відповідальністю«Фінансова компанія«ІнтаймФінанс» на користь відповідача ОСОБА_1 витрати на надання правової допомоги у розмірі 25000 (двадцять п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Ухвала суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повної ухвали.

Учасник справи,якому ухваласуду небула врученау деньїї проголошенняабо складення,має правона поновленняпропущеного строкуна апеляційнеоскарження,якщо апеляційнаскарга поданапротягом п`ятнадцятиднів здня врученняйому відповідноїухвали суду.

Суддя В`ячеслав МОРОЗОВ

Повний текст ухвали виготовлено 11.02.2025.