Постанова

від 04.02.2025 по справі 916/2273/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/2273/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

від Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України: Піун С.П.,

від Акціонерного товариства Херсонгаз: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України

на рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2024 року, суддя І інстанції Мостепаненко Ю.І., повний текст якого складено 28.11.2024 в м. Одесі

у справі: №916/2273/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України

до відповідача: Акціонерного товариства Херсонгаз

про стягнення 309 771 533,68 грн

ВСТАНОВИВ:

В травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Акціонерного товариства «Херсонгаз», в якій просило суд стягнути з відповідача 309 771 533,68 грн заборгованості, у тому числі: 174 579 667,46 грн - основної заборгованості, 36 129 988,37 грн - пені, 83 028 845,62 грн - інфляційних витрат та 16 033 032,23 грн - 3% річних, а також витрат по сплаті судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Типовим договором постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженим постановою НКРЕКП №2501 від 30.09.2015, щодо повної та своєчасної оплати поставленого позивачем природного газу у період з 01.11.2021 по 30.12.2021, у зв`язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість у спірній сумі, на яку позивачем нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати у зазначеному вище розмірі..

Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.11.2024 у справі №916/2273/24 позов задоволено частково; стягнуто з Акціонерного товариства Херсонгаз на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України 174 579 667,46 грн - основної заборгованості, 18 064 994,20 грн пені, 83 028 845,62 грн інфляційних витрат, 16033032,23 грн 3% річних та судовий збір у розмірі 847 840 грн. В решті позову (стягнення 18 064 994,20 грн пені) відмовлено.

За встановлених обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до Акціонерного товариства «Херсонгаз» в частині стягнення основаної заборгованості у сумі 174 579 667,46 грн слід задовольнити повністю, оскільки доказів оплати відповідачем поставленого позивачем природного газу на суму 174 579 667,46 грн матеріали справи не містять, відповідач також не спростував здійснений позивачем розрахунок, не надав контрозрахунку, а отже не довів, що сума заборгованості перед позивачем є іншою, ніж та, що визначена у розрахунку останнього. Оскільки відповідачем виконані умови договору не в повному обсязі та з порушенням строків оплати отриманого природного газу, він зобов`язаний сплатити на користь позивача інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми.

Між тим, враховуючи дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін, в умовах воєнного стану, введеного за наслідком збройної агресії росії проти України, суд вважав справедливим, доцільним, обґрунтованим, таким, що цілком відповідає принципу верховенства права висновок щодо необхідності зменшення розміру пені до 50%, а саме - 18 064 994,20 грн.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України, в якій останнє просить рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2024 у справі №916/2273/24 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 18 064 994,17 грн скасувати та прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України щодо стягнення пені в розмірі 18 064 994,17 грн., у стягненні яких було відмовлено судом, - задовольнити.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що до матеріалів справи Відповідач не надав жодного доказу на підтвердження свого майнового стану, наявності/відсутності коштів на рахунках, фінансова та балансова звітність тощо. На учасника справи (позивача) не покладається обов`язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань. Несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на Позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.

На переконання скаржника, останній не вбачає виключних та достатніх підстав для зменшення пені, яка підлягає стягненню з Відповідача, оскільки посилання на норми права (ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України), не є підставою для звільнення від господарсько-правової відповідальності, з огляду на те, що між сторонами у цій справі виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина 1 статті 1 Цивільного кодексу України), що регулюються актами цивільного законодавства України та, виходячи із вищевказаних положень законодавства України.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що сума усіх нарахованих позивачем до стягнення штрафних санкцій разом з вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням доводів суду щодо обґрунтованості розміру таких сум, становить 77,43% від суми основного боргу. При цьому, суд також бере до уваги, що пеня не є основною заборгованістю і, відповідно, при зменшенні її розміру кредитор не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі, з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у повному обсязі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2024 у справі №916/2273/24 та призначено справу до розгляду на 04.02.2025 об 11:30.

В судовому засіданні в режимі відеоконференції 04.02.2025 брав участь представник позивача. Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду заяви по суті.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (надалі - позивач у справі, постачальник) відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі-НКРЕКП) від 04.07.2017 №880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.

За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №917-р Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" визначено постачальником "останньої надії" на ринку природного газу.

26.10.2021 року набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 25.10.2021 №1102 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 р. №809 і від 9 грудня 2020 р. №1236".

У зв`язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних систем (далі - оператори ГРМ) об`єми природного газу, спожитого відповідачем з 01 листопада 2021 року автоматично включено до портфеля постачальника "останньої надії" - Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об`ємів, поставлених позивачем.

На підтвердження факту включення відповідача до реєстру споживачів постачальника "останньої надії" та віднесення спожитого відповідачем газу до портфеля постачальника "останньої надії" з наведених вище підстав, позивач надає лист Оператора ГТС від 25.11.2022 №ТОВВИХ-22-12812 та інформацію щодо остаточної алокації відборів споживача з EIC-кодом 56Х3500000000017; інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" від оператора ГРМ (Форма №10); відомості з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача з EIC-кодом 56Х3500000000017 (надано у вигляді принтскрину з особистого кабінету позивача на інформаційній платформі Оператора ГТС).

Відповідно до пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) №2496 від 30.09.2015 (далі - Правила), договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника "останньої надії" та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" не потребує двостороннього підписання.

Договір постачання між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" затверджений постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року №2501.

Відповідно до п.2.1. Типового договору постачальник зобов`язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим Договором.

Позивач у позові вказує, що він проводить нарахування вартості спожитого споживачем природного газу виключно на підставі даних Оператора ГРМ про об`єм (обсяг) розподіленого/спожитого споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС.

Вартість природного газу визначається шляхом множення об`ємів природного газу, на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.

Позивач зазначає, що з 01.10.2021 ціна природного газу, що постачається постачальником "останньої надії" щоденно розраховується за формулою, наведеною в п.24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника "останньої надії", затвердженого постановою КМУ від 30 вересня 2015 р. №809 в редакції Постанови КМУ №1102.

З 01.12.2021 ціна природного газу (з урахуванням ПДВ) відповідно до умов Договору опублікована/оприлюднена на сайті позивача за посиланням https://gas.ua/uk/business/news/pon-archive-price. Позивач вказує, що ціна природного газу також підтверджується наданою ним довідкою цін.

Відповідно до п.4.3 Типового договору, постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим Договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).

На виконання вказаного пункту позивачем направлялись на адресу відповідача рахунок №30349 від 10.12.2021 на оплату спожитого природного газу за період з 01 по 30 листопада 2021 року в сумі 113 100546,88 грн (3 086,86158 тис.куб.м) та рахунок № 2682 від 12.01.2022 на оплату спожитого природного газу за період з 01 по 31 грудня 2021 року в сумі 175 954 197,67 грн (3 762,71030 тис.куб.м) на оплату поставленого природного газу, однак останнім такий рахунок був проігнорований.

Позивач зазначив, що в період з 01.11.2021 по 30.12.2021 ним було виконано в повному обсязі взяті на себе зобов`язання, відповідно до Договору, у строк та порядок, передбачений Договором, в свою чергу відповідач свої зобов`язання за спірним договором щодо оплати за отриманий природний газ в повному обсязі не виконав, у зв`язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем у сумі складає 174 579 667,46 грн, що стало підставою для звернення позивача до суду із позовом.

Оскільки скаржник не погоджується із оскаржуваним рішенням виключно в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 18 064 994,17 грн, колегія суддів переглядає зазначене судове рішення лише в межах цих вимог апеляційної скарги.

У зв`язку з чим, в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Акціонерного товариства Херсонгаз на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України 174 579 667,46 грн - основної заборгованості, 83 028 845,62 грн інфляційних витрат, 16033032,23 грн 3% річних перегляд рішення Південно-західним апеляційним господарським судом не здійснюється, відповідно до приписів частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, предметом апеляційного перегляду є вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені у зв`язку з неналежним виконанням умов договору в частині оплати спожитого газу.

Судова колегія вважає, що місцевим господарським судом правомірно, обгрунтовано, відповідно до умов діючого законодавства, на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України зменшено розмір заявленої до стягнення суми пені на 50%, зважаючи на наступне.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із частиною другою статті 714 Цивільного кодексу України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Частиною другою статті 265 Господарського кодексу України визначено, що договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Виходячи з частини 2 статті 265 ГК України та предмету Договору, укладеного між Позивачем та Відповідачем, а також враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та укладеним між ними Договором, який за своєю правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 ЦК України та статей 264-271 ГК України.

Отже, всі відносини між Споживачем та Постачальником після укладання договору регулюються Цивільним кодексом та іншими нормативними актами, а саме, Законом України Про ринок природного газу, Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 №2496, Типовим договором постачання природного газу постачальником останньої надії, затвердженим постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 р. № 2501.

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України.

Відповідно до пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 2496 від 30.09.2015 (далі - Правила), договір постачання природного газу постачальником останньої надії укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205,633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника останньої надії та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Договір постачання природного газу постачальником останньої надії не потребує двостороннього підписання. Однак, сторонами було підписано типовий договір, що свідчить про згоду відповідача із умовами купівлі-продажу природного газу у постачальника останньої надії.

Договір постачання між постачальником останньої надії і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника останньої надії відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Типовий договір постачання природного газу постачальником останньої надії (далі - Договір) затверджений постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2501.

Між позивачем та відповідачем укладено Договір постачання природного газу, як між постачальником "останньої надії" та споживачем, та у зв`язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником об`єми природного газу, спожитого відповідачем з 01.11.2021 автоматично було включено до портфеля постачальника «останньої надії» - Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», і відповідно, спожитий природний газ віднесено до об`ємів, поставлених позивачем.

Укладений між сторонами публічний типовий Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно статей 173, 174, 175 ГК України, статей 11, 202, 509 ЦК України, і згідно статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції позивачем було виконано в повному обсязі взяті на себе зобов`язання, відповідно до Договору, у строк та порядок передбачений Договором, належним чином та в повному обсязі.

Як вбачається з відомостей з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача Акціонерного товариства Херсонгаз зазначено ЕІС-код споживача природного газу - 56Х3500000000017 та він був закріплений за постачальником останньої надії Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" у період з 01.11.2021 по 30.12.2021.

Згідно наявних в матеріалах справи доказів, обсяг природного газу, використаний відповідачем у вказаний період та внесений за алокацію позивача як постачальника останньої надії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" становить з 01.11.2021 по 30.11.2021 3 086 861,58 м3 та з 01.12.2021 по 30.12.2021 3 762 710,30м3.

З урахуванням умов пункту 4.3 типового договору постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).

Відповідно, споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий постачальником, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу (п.4.4 типового договору).

Матеріалами справи підтверджується, що позивач направляв на адресу відповідача рахунок № 30349 від 10.12.2021 на оплату спожитого природного газу за період з 01 по 30 листопада 2021 року в сумі 113 100546,88 грн (3 086,86158 тис.куб.м) та рахунок № 2682 від 12.01.2022 на оплату спожитого природного газу за період з 01 по 31 грудня 2021 року в сумі 175 954 197,67 грн (3 762,71030 тис.куб.м). Відповідач, у свою чергу, факт отримання вказаних рахунків не спростував.

Позивачем складено акт приймання передачі №23282 від 30.11.2011 за листопад 2021, в якому вказано, що всього за листопад 2021 Товариством з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України передано Акціонерному товариству Херсонгаз 3 086,86158 тис.куб.м на загальну суму 113 100 546,88 грн, до якого складеного коригуючий акт №29004 від 23.12.2021, відповідно до якого остаточна вартість природного газу спожитого у листопаді відповідачем становить 113 054 555,09 грн.

Також, позивачем складено акт приймання передачі №32045 від 31.12.2021 в якому вказано, що всього за грудень 2021 Товариством з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України передано Акціонерному товариству Херсонгаз 3 762,71030 тис.куб.м на загальну суму 175 954 197,67 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що в період з 11.01.2022 по 30.11.2023 відповідачем було сплачено позивачу грошові кошти за листопад 2021 на загальну суму 113 054 555,09 грн та за грудень 2021 1 374 530,21 грн, зокрема заборгованість у розмірі 80 400 000 грн (79 025 469,79 грн +1 374 530,21 грн) за зобов`язаннями листопада грудня 2021 врегульована на підставі договору про зарахування зустрічних однорідних вимог від 30.11.2023 та договору про відступлення права вимоги №101/ПГ-4812-ВПВ від 15.11.2023.

Таким чином, за зобов`язаннями листопада 2021 основний борг погашено, а за зобов`язаннями грудня 2021 залишився непогашений борг у сумі 174 579 667,46 грн, що підтверджується актом звіряння розрахунків від 30.11.2023, якій містить підписи та печатки сторін. Доказів оплати відповідачем поставленого позивачем природного газу на суму 174 579 667,46 грн матеріали справи не містять.

Відтак, не виконавши зобов`язання у строк, встановлений типовим договором, відповідач допустив порушення зобов`язання, що є підставою для притягнення останнього до відповідальності, встановленої договором та законодавством.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши додані до позовної заяви розрахунки 3% річних, сума яких становить 16 033 032,23 грн та інфляційних втрат, сума яких становить 83 028 845,62 грн, судова колегія зазначає, що такі розрахунки є вірними, а вимоги в частині такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до пункту 4.5. Типового договору постачання природного газу постачальником останньої надії у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Судова колегія вважає вірним здійснений позивачем розрахунок пені.

Разом з цим, місцевий господарський суд, враховуючи статус та діяльність відповідача, відсутність у матеріалах справи доказів спричинення збитків Позивачу, вважав за можливе зменшити суму пені на 50%, тобто на 18 064 994,20 грн.

Судова колегія апеляційної інстанції погоджується із наведеним вище висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Згідно із приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

У постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21 викладено висновок про те, що частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України, з урахуванням положень статті 3 Цивільного кодексу України щодо загальних засад цивільного законодавства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови якщо її розмір значно перевищує розмір збитків.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені, штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені, штрафу.

Верховний Суд у постанові від 29.05.2023 у справі № 904/907/22 дійшов висновку, що норма частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: (1) якщо він значно перевищує розмір збитків, (2) наявність інших обставин, які мають істотне значення. Водночас, тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №925/577/21).

Так, у п. 8.22 - 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

Разом з тим, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (постанова Верховного Суду від 13.01.2020 року у справі №902/855/18).

Відтак, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (п.88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 року у справі № 905/1409/21).

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Судова колегія наголошує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафу. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236-238 ГПК). Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.07.2021 у справі №916/878/20.

Судова колегія враховує, що порушення виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором хоча і мало місце напередодні введення в Україні воєнного стану внаслідок збройної агресії Російської Федерації, разом з тим загальновідомим є факт перебування на протязі тривалого часу м. Херсон під тимчасовою окупацією Російською Федерацією, що, в свою чергу, не могло не вплинути на діяльність відповідача та, відповідно, можливість вчасного виконання ним своїх зобов`язань.

З урахуванням конкретних обставин даної справи, які мають юридичне значення, судом враховано:

-відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору;

-очевидну неспівмірність заявлених до стягнення суми пені, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, оскільки сума усіх нарахованих позивачем до стягнення штрафних санкцій разом з вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат становить 77,43% від суми основного боргу;

-правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання, при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

-пеня не є основною заборгованістю і, відповідно, при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі, з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 83 028 845,62 грн - інфляційних витрат та 16 033 032,23 грн - 3% річних;

-відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання;

-з урахуванням конкретних обставин і в їх сукупності, зменшення розміру пені на 50% є оптимальним балансом інтересів сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін;

Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що Господарським судом Одеської області правомірно, обгрунтовано, з урахуванням засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості, відповідно до умов діючого законодавства, на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України зменшено розмір заявленої до стягнення суми пені до 18 064 994,20 грн.

Визначення розміру, на який зменшуються нараховані штрафні санкції, є суб`єктивним правом суду, і в даному випадку ним було дотримано принцип розумного балансу між інтересами сторін, враховані обставини справи та матеріальний стан як відповідача, так і позивача у даній справі.

Такий висновок ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України (зокрема, статей 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України) та відповідає сформованій та сталій судової практиці, у тому числі суду касаційної інстанції, щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного у справі судового рішення, оскільки їм вже було надано належну оцінку судом першої інстанції, вони не спростовують зроблених судом висновків про наявність підстав для часткового стягнення з відповідача суми пені.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2024 у справі №916/2273/24.

За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України на рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2024 у справі №916/2273/24 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України на рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2024 у справі №916/2273/24 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2024 у справі №916/2273/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 10.02.2024.

Головуючий суддяА.І. Ярош

Судді:Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська