Постанова

від 10.02.2025 по справі 910/2490/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2025 р. м.Київ Справа№ 910/2490/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Гончарова С.А.

Сибіги О.М.

за участю секретаря судового засідання Зінченко А.С.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Холдингова Компанія "Київміськбуд"

на рішення Господарського суду м. Києва

від 21.05.2024

у справі № 910/2490/24 (суддя Балац С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий

Будинок Імператив" ( яке на стадії апеляційного розгляду

здійснило заміну назви на Товариство з обмеженою

відповідальністю «Завод Імператив»)

до Приватного акціонерного товариства "Холдингова Компанія "Київміськбуд»;

про стягнення 166 421,39 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок імператив" ( яке на стадії апеляційного розгляду здійснило заміну назви на Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод Імператив») звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" про стягнення 166.421,39 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено грошове зобов`язання за укладеним між сторонами спору договором поставки від 27.10.2021 № 968/з, що призвело до звернення позивача до господарського суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 166.421,39 грн.

Короткий зміст заперечень проти позову

Відповідач скориставшись своїм правом, наданим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, надав суду відзив, яким позов відхилив з урахуванням: відсутність надання позивачем документів, зазначених в пункті 5.4 договору поставки від 27.10.2020 № 764/з; форс-мажорних обставин у вигляді військової агресії.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.05.2024 у справі № 910/2490/24 (отримано через кабінет Електронного суду 21.05.2024 року) позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок Імператив» задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок Імператив» ( яке на стадії апеляційного розгляду здійснило заміну назви на Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод Імператив») заборгованість в сумі 166 421 (сто шістдесят шість тисяч чотириста двадцять одна) грн. 39 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 3 028( три тисячі двадцять вісім) грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що жодного підтвердження факту сплати відповідачем на користь позивача заборгованості за Договором в сумі 166.421,39 грн. сторонами спору до суду не подано.

Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню повністю в сумі 166.421,39 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з постановленим рішенням відповідач Приватне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд» (06.06.2024 надіслано через електронний суд) звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.

При дослідженні апеляційної скарги судом встановлено, що скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 по справі № 910/2490/24, ухвалити у справі нове рішення яким відмовити у задоволенні позову до Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» у повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що надані до матеріалів справи тільки копії видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, не в повній мірі відповідають веденню бухгалтерського обліку та підтверджують заборгованість (необхідний пакет документів згідно з п.5.4 Договору не доданий до матеріалів справи).

Так само, до матеріалів справи не надано доказів несплати компанією коштів позивачу за поставлений Товар.

Крім того, невиконання чи/або прострочення зобов`язань Приватного акціонерного товариства "ХК "Київміськбуд" сталося чи могло статися з незалежних обставин, які визнані форс- мажорними обставинами (обставиною непереборної сили).

Враховуючи зазначене, судом першої інстанції не було у повній мірі досліджено докази на підтвердження заборгованості, що є порушення норм матеріального та процесуального для прийняття законного та обгрунтованого рішення у справі.

Короткий зміст заперечень проти апеляційної скарги

13.07.2024 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 залишити без змін, в обгрунтування зазначеного посилається на наступне.

Відповідач посилається на п.5.4. Договору поставки № 764/з від 27.10.2020, що начебто позивачем не надано пакету документів, які передбачені вказаним пунктом а саме: товарно-транспортна накладна, сертифікат (паспорт) якості виробника, видаткова накладна, гарантійні документи та документи, що гарантують якість та відповідність поставленого.

Весь цей пакет документів як передбачено вказаним пунктом договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок Імператив" ( яке на стадії апеляційного розгляду здійснило заміну назви на Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод Імператив») надав саме при поставці товару згідно заявки відповідача на місце поставки. Підпис та печатка від представника відповідача міститься в документах, які додані до позовної заяви (уточненої) в додатку № 2, 3-10).

Посилання відповідача на незрозумілість акту звірки, який позивач надав до суду, є неправдивим, оскільки у вказаному акті міститься повністю вся інформація про відвантаження продукції, про сплату та про заборгованість відповідача перед позивачем по договорам, які між сторонами було укладено протягом 2020-2021 років.

Посилання відповідача на настання форс-мажорних обставин у зв`язку з війною та на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 як на підставу звільнення від зобов`язання (відповідальності) по виконанню зобов`язань, передбачених договором № 764/з від 27.10.2020 є некоректним та безпідставним з наступних підстав.

Так, прострочення виконання зобов`язання з боку відповідача виникло до початку повномасштабної війни і саме до початку війни відповідач мав погасити заборгованість.

Така позиція позивача узгоджується з п.23.1 постанови Верховного Суду від 07.06.2023 №912/750/22, де зазначено, що настання форс-мажорних обставин не є підставою для невиконання стороною зобов`язання, строк виконання якого настав до дати настання таких обставин, а також для звільнення сторони від відповідальності в такому випадку.

Також, посилання відповідача на наказ Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» №27/к «Про оголошення простою у зв`язку зі введенням воєнного стану» від 25.02.2022, яким оголошено початок простою з 01.03.2022 - немає відношення до даної справи, оскільки граничні строки виконання ним зобов`язання передбаченого Договором поставки 764/з від 27.10.2020 становили 03.01.2022, 05.01.2022, 10.01.2022.

Вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 06.06.2024, апеляційну скаргу Приватне акціонерне товариство «Холдингова компанія Київміськбуд» передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді - Станік С.Р., суддів: Яковлєв М.Л., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/2490/24, відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» на рішення Господарського суду м. Києва від 21.05.2024 у справі № 910/2490/24.

17.06.2024 на вимогу Північного апеляційного господарського суду на адресу суду надійшли матеріали справи № 910/2490/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 910/2490/24 залишено без руху, надано скаржникові строк десять днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.

27.06.2024 через підсистему «Електронний суд» від Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» надійшла заява на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 у справі № 910/2490/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2024 відкрито апеляційне провадження у справі № № 910/2490/24 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства Холдингова компанія "Київміськбуд" на рішення Господарського суду м. Києва від 21.05.2024; вирішено апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства Холдингова компанія "Київміськбуд" на рішення Господарського суду м. Києва від 21.05.2024. у справі № 910/2490/24 здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

23.10.2024 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшло повідомлення про зміну назви з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок Імператив» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод Імператив» та про зміну місця знаходження з 61070, м. Харків, в`їзд Вологодський 2-й, будинок 6 офіс 407 на адресу: 61165, м. Харків, вул.. Космічна, 23-А 4 поверх (дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - 22.10.2024, 1004801070012074369), про що надано виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

В Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження та найменування юридичної особи (ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 90 Цивільного кодексу України, юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно - правову форму та назву. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.

Назва юридичної особи є її необхідною ознакою, яка забезпечує участь у цивільному обороті від свого імені та слугує засобом її індивідуалізації, що дозволяє відокремити її від інших юридичних осіб. Назва юридичної особи може зазнавати змін. Зміна назви юридичної особи проявляється в її зовнішній літеральній корекції.

Зміна назви юридичної особи тягне лише правовий наслідок проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, пов`язаних зі зміною назви.

Таким чином, зміна назви юридичної особи не тягне за собою правонаступництва, у зв?язку з чим суд апеляційної інстанції при апеляційному розгляді справи враховує нове найменування позивача.

Усі процесуальні документи у справі направлені та отримані учасниками спору в електронні кабінети в системі «Електронний суд».

Відповідно до статті 64 Конституції України, права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, в умовах запровадженого воєнного стану.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як замовником, укладено договір поставки від 27.10.2020 № 764/з, відповідно до предмету якого позивач, в порядку і на умовах, передбачених даним Договором, протягом 2020 - 2021 років зобов`язується поставити та передати у власність відповідача композитної сітки та композитної арматури для об`єктів відповідача, а відповідач зобов`язується прийняти та оплатити його вартість, відповідно до умов даного Договору (п. 1.1 Договору).

Пунктом 4.1 Договору визначено, що відповідач здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок позивача у строк не пізніше двадцяти календарних днів після дати поставки партії товару відповідачем на умовах, передбачених в п. 5.4 даного Договору.

Положеннями пункту 5.4 Договору передбачено, що датою поставки товару вважається день, в якій товар фактично переданий від позивача до відповідача на місце поставки, визначене відповідачем у заявці, в належній якості, кількості та з необхідним пакетом документів, до якого входять:

- товарно-транспортна накладна;

- сертифікат (паспорт) якості виробника;

- видаткова накладна;

- гарантійні документи та документи, що гарантують якість та відповідність поставленого.

Також, сторонами було узгоджено Специфікацію до договору (Додаток № 1), а Додатковою угодою № 1 від 07.04.2021 до Договору, сторони узгодили зміни до Специфікації стосовно номенклатури товару.

Додатковою угодою № 2 від 09.08.2021 сторони внесли зміни у Договір щодо реквізитів юридичних осіб.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Так, позивачем здійснено поставку товару на користь відповідача за Договором на загальну суму 15.015.421,39 грн., який оплачений відповідачем частково в сумі 14.849.000,00 грн., що призвело до виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості в сумі 166.421,39 грн., а саме, за видатковими накладними: від 13.12.2021 № 1480, від 15.12.2021 № 1487, від 15.12.2021 № 1488, від 15.12.2021 № 1489, від 20.12.2021 № 1494, від 20.12.2021 № 1495, від 20.12.2021 № 1496 та від 20.12.2021 № 1497).

Також, позивачем до матеріалів справи подано:

- заявки за листопад 2021 та №21317 за грудень 2021 року, які підтверджують факт замовлення відповідачем у позивача товару згідно узгодженої у договорі специфікації (в редакції Додаткової угоди № 1 від 07.04.2021);

- податкові накладні щодо формування податкових зобов?язань за здійсненими поставками товару за Договором, з квитанціями про їх реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Акт звірки розрахунків на суму заборгованості відповідача в розмірі 166.421,39 грн. був направлений позивачем листом від 21.07.2023, проте підписаний відповідачем не був.

Також позивач звернувся до відповідача з претензією від 02.10.2023 № 1 про сплату заборгованості в сумі 166.421,39 грн., яка залишена відповідачем без виконання.

Вказані обставини призвели до звернення позивача до господарського суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за Договором в сумі 166.421,39 грн.

Виходячи з викладених вище обставин та наявних у матеріалах даної справи доказів, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю, із чим відповідач не погоджується в повному обсязі, про що звернувся з відповідною апеляційною скаргою.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Як зазначено у ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України, зобов`язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 532 Цивільного кодексу України, місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за зобов`язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, позивачем здійснено поставку товару на користь відповідача за Договором на загальну суму 15.015.421,39 грн., який оплачений відповідачем частково в сумі 14.849.000,00 грн., що призвело до виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості в сумі 166.421,39 грн., а саме, за видатковими накладними: від 13.12.2021 № 1480, від 15.12.2021 № 1487, від 15.12.2021 № 1488, від 15.12.2021 № 1489, від 20.12.2021 № 1494, від 20.12.2021 № 1495, від 20.12.2021 № 1496 та від 20.12.2021 № 1497).

Відповідач, заперечуючи прости обов?язку з сплати спірної суми боргу, посилався на приписи пункту 5.4 Договору, і ненаданням пакету документів, обумовленого даним пунктом Договору, до матеріалів справи.

Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи відповідача, з огляду на наступне.

Так, положеннями пункту 5.4 Договору передбачено, що датою поставки товару вважається день, в якій товар фактично переданий від позивача до відповідача на місце поставки, визначене відповідачем у заявці, в належній якості, кількості та з необхідним пакетом документів, до якого входять:

- товарно-транспортна накладна;

- сертифікат (паспорт) якості виробника;

- видаткова накладна;

- гарантійні документи та документи, що гарантують якість та відповідність поставленого.

Як вірно встановлено судом першої інстанції укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки.

В свою чергу, на позивача та на відповідача покладено обов`язок доказування тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, виходячи з положень частин 1, 3, 4 статті 74 ГПК України, а суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Враховуючи викладене, позивач на підтвердження своїх вимог про стягнення заборгованості повинен довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на наявність такої заборгованості, а відповідач повинен надати докази, які спростовують доводи позивача про невиконання відповідачем грошових зобов`язань.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем підписані видаткові накладні, якими здійснено постачання товару відповідачу та його прийняття останнім (зокрема і за спірними поставками за накладними від 13.12.2021 № 1480, від 15.12.2021 № 1487, від 15.12.2021 № 1488, від 15.12.2021 № 1489, від 20.12.2021 № 1494, від 20.12.2021 № 1495, від 20.12.2021 № 1496 та від 20.12.2021 № 1497), і будь-яких заперечень чи повідомлень про недоліки стосовно поставленого товару відповідачем не висловлено у встановленому законом порядку, а також суд апеляційної інстанції враховує заявки відповідача №20973 за листопад 2021 та №21317 за грудень 2021 року, копії яких наявні в матеріалах справи, які підтверджують факт замовлення відповідачем у позивача товару згідно узгодженої у договорі специфікації (в редакції Додаткової угоди № 1 від 07.04.2021), податкові накладні щодо формування податкових зобов?язань за здійсненими поставками товару за Договором, з квитанціями про їх реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних, що в сукупності є більш вірогідними доказами в розумінні ст. 79 Господарського процесуального кодексу України поставки позивачем відповідачу товару, зокрема і на спірну суму, і відповідно, виникнення у останнього обов?язку з оплати спірної заборгованості.

В свою чергу, матеріали справи не містять жодних доказів про сплату в сумі 166.421,39 грн. поставленого товару за спірними накладними.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 05.09.2019р. у справі № 910/14371/18, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та посвідчення накладної печаткою товариства фіксує факт здійснення господарської операції і підтвердження договірних відносин, що є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

При цьому, слід зазначити, що вимоги Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" щодо правильності оформлення первинних документів, передбачають наявність в документах такого реквізиту, як "інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції" лише альтернативно такому обов`язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 19.04.2016р. у справі № 21-4985а15.

Стосовно доводів відповідача про те, що поданий позивачем Акт звірки від 27.03.2024 - є неналежним доказом, суд апеляційної інстанції зазначає, що вказаний довод є обгрунтованим в контексті неналежності вказаного Акту, як доказу наявності та здійснення господарської операції, оскільки він містить лише підпис та печатку позивача, а відповідачем вказаний Акт не підписано та печаткою не посвідчено.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/499/20 досліджував питання щодо використання акту звірки взаєморозрахунків, як доказу господарської операції. Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим, а лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Він відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій (поставки, надання послуг тощо), оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018р. у справі № 905/1198/17; від 24.10.2018р. у справі № 905/3062/17; від 05.03.2019р. у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17.

Разом із тим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату.

Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, спрямовані на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатися формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, в якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції зазначав вище, що відповідачем підписані видаткові накладні, якими здійснено постачання товару відповідачу та його прийняття останнім (зокрема і за спірними поставками за накладними від 13.12.2021 № 1480, від 15.12.2021 № 1487, від 15.12.2021 № 1488, від 15.12.2021 № 1489, від 20.12.2021 № 1494, від 20.12.2021 № 1495, від 20.12.2021 № 1496 та від 20.12.2021 № 1497), і будь-яких заперечень чи повідомлень про недоліки стосовно поставленого товару відповідачем не висловлено у встановленому законом порядку, а також суд апеляційної інстанції враховує заявки відповідача №20973 за листопад 2021 та №21317 за грудень 2021 року, копії яких наявні в матеріалах справи, які підтверджують факт замовлення відповідачем у позивача товару згідно узгодженої у договорі специфікації (в редакції Додаткової угоди № 1 від 07.04.2021), податкові накладні щодо формування податкових зобов?язань за здійсненими поставками товару за Договором, з квитанціями про їх реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних, що в сукупності є більш вірогідними доказами (як первинні документи бухгалтерського обліку) поставки позивачем відповідачу товару, зокрема і на спірну суму. При цьому, суд першої інстанції також встановив в оскаржуваному рішенні факт відсутності підписання обома сторонами Акту звірки від 27.03.2024, і відповідно, вказаний Акт не прийнято судом першої інстанції як саме як доказ, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.

Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними та обгрунтованими висновками суду першої інстанції про те, що необхідний перелік документів при прийнятті товару мав бути перевірений відповідачем при прийняті такого товару та підписанні видаткових накладних, а наказ відповідача "Про оголошення простою" від 25.02.2022 № 27/к є внутрішнім документом відповідача і не може слугувати підставою звільнення від виконання грошового зобов`язання за укладеним між сторонами спору Договором. Більш того, такий простій має початок з 01.03.2022, тобто після спливу граничного строку виконання відповідачем грошового зобов`язання за заявленими вимогами.

Щодо посилання відповідача на настання форс-мажорних обставин у зв`язку з військовою агресією рф проти України та на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, як на підставу звільнення від зобов`язання (відповідальності) по виконанню зобов`язань, передбачених договором, суд апеляційної інстанції вважає нобгрутованими зазначені заперечення, з наступних підстав.

Нормами статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно з вищенаведеними нормами особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками.

Окрім того, повинен бути наявний елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2020 року в справі № 904/5610/19.

Частиною 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» встановлено, що Торгово-промислова палата України (та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що тільки відповідний сертифікат торгово-промислової палати є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов?язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самі по собі, але й що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкурентного випадку виконання господарського зобов?язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов?язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв?язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереробної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов?язання.

Проте сертифікат про форс-мажорні обставини не є актом державного органу, який спричиняє виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків сторін, а є лише одним із доказів, який не має наперед визначеної сили перед іншими доказами.

Інших доказів неможливості виконання зобов?язання у встановлений строк внаслідок настання форс-мажорних обставин - матеріали справи не містять.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах: Верховного Суду України: від 7 вересня 2016 року в справі № 910/6240/16, від 18 лютого 2016 року в справі № 910/24738/15; Верховного Суду: у складі Касаційного адміністративного суду від 27 січня 2022 року № 826/9302/17, у складі Касаційного господарського суду від 9 листопада 2021 року в справі № 913/20/21.

В п. 5.48. постанови КГС ВС від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21 вказано, що ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20 викладено висновок щодо застосування статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», відповідно до якого:

- статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати.

У п. 75-77 постанови Об`єднаної палати КГС ВС від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 вказано, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Крім цього, відповідно до п.4.1 Договору поставки № 764/з від 27.10.2020, відповідач повинен мав здійснити оплату товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок Постачальника у строк не пізніше 20 (двадцяти) календарних днів після дати поставки партії товару Постачальником на умовах, передбачених п.5.4. даного договору.

Згідно видаткових накладних по поставці товару замовнику, які датовані 13, 15, 20 груднем місяцем 2021 року граничний термін оплати становив 03.01.2022, 05.01.2022, 10.01.2022 - тобто до початку військової агресії від російської федерації.

Отже, вищенаведені та усі інші доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, доводи скаржника є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким задоволено позовні вимоги в повному обсязі та присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок Імператив» заборгованість в сумі 166 421 (сто шістдесят шість тисяч чотириста двадцять одна) грн. 39 коп.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду м. Києва від 21.05.2024 у справі №910/2490/24, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Холдингова Компанія "Київміськбуд" на рішення Господарського суду м. Києва від 21.05.2024 у справі №910/2490/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 21.05.2024 у справі №910/2490/24- залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Матеріали справи №910/2490/24 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді С.А. Гончаров

О.М. Сибіга