Постанова

від 04.02.2025 по справі 910/2753/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2025 р. Справа№ 910/2753/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Мальченко А.О.

Скрипки І.М.

при секретарі Вага В.В.

за участю представників сторін:

прокурор: Томчук М.О.

від позивача: Рогозянський В.І. самопредст.;

від відповідача: Борименко В.А. орд.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранзитгаз"

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2024 (повний текст складено 23.08.2024)

у справі №910/2753/24 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранзитгаз"

про визнання правочинів недійсними у частині, стягнення 93 238 214,50 грн,

УСТАНОВИВ:

У березні 2024 року заступник Генерального прокурора (далі - прокурор) звернувся у Господарський суд міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - позивач, Міноборони) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранзитгаз" (далі - відповідач, Товариство), у якому просив суд:

- визнати недійсними п.п. 1.1 та 3.1 договору про постачання для державних потреб нафти і дистилянтів (09130000-9) (бензин) для техніки спеціального призначення від 10.03.2023 №286/1/23/5 (далі - договір №5), укладеного між Міноборони та Товариством, у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

- визнати недійсними п.п. 1.1 та 3.1 договору про постачання для державних потреб нафти і дистилянтів (09130000-9) (бензин) для техніки спеціального призначення від 10.03.2023 № 286/1/23/6 (далі - договір №6), укладеного між Міноборони та Товариством, у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

- стягнути з Товариства на користь Міноборони 93 238 214,50 грн, з яких безпідставно сплачені кошти в сумі 89 918 283,63 грн, інфляційні втрати за період по січень 2024 року в сумі 1 608 480,93 грн та 3% річних за період по 26.02.2024 в сумі 1 711 449,94 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що після запровадження режиму воєнного стану в України між Міноборони та Товариством було укладені два договори про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (бензину) для техніки спеціального призначення. Договори є однотипними, здійснення їх фінансування передбачено за рахунок коштів Державного бюджету України. Договори містять положення про сплату позивачем на користь відповідача податку на додану вартість (далі - ПДВ) у загальному розмірі 89 918 283,64 грн, або 7% вартості бензину, встановленого договором № 5 і специфікацією 1 у договорі № 6, та 20% вартості бензину, передбаченого специфікацією 2 у договорі № 6. Позивачем за договорами за поставлений товар загалом сплачено 1 160 185 481,79 грн, у тому числі ПДВ - 89 918 283,63 грн. пункти 1.1 та 3.1 договорів містять положення щодо включення ПДВ у розмірі еквівалентному 7% та 20% ціни бензину автомобільного. Прокурор зазначає, що вказані положення договорів у частині включення ПДВ до договірної ціни правочинів суперечать постанові Кабінету Міністрів України (КМУ) №178 від 02.03.2022 та п.п. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України, згідно з якими операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту Збройних Сил України, інших військових формувань, військових частин, підрозділів, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету для потреб оборони України підлягають оподаткуванню ПДВ за нульовою ставкою, тому є підстави для визнання цих пунктів договорів недійсними, а безпідставно отримані кошти в розмірі ПДВ підлягають поверненню з наступного дня після їх отримання і за прострочення виконання грошового зобов`язання є підстави для нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06 серпня 2024 позов задоволено частково.

Визнано недійсними пункти 1.1 та 3.1 договору про постачання для державних потреб нафти і дистилянтів (09130000-9) (бензин) для техніки спеціального призначення від 10.03.2023 № 286/1/23/5, укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртранзитгаз" у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

Визнано недійсними пункти 1.1 та 3.1 договору про постачання для державних потреб нафти і дистилянтів (09130000-9) (бензин) для техніки спеціального призначення від 10.03.2023 № 286/1/23/6, укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртранзитгаз", у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранзитгаз" на користь Міністерства оборони України 89918283 грн 63 коп. безпідставно сплачених коштів, 1592489 грн 92 коп. інфляційних втрат коштів, 1704249 грн 91 коп. - 3% річних.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранзитгаз" на користь Офісу Генерального прокурора 1065592 грн 40 коп. витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укртранзитгаз" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права, оскільки у прокурора відсутні правові підстави для представництва інтересів держави у даній справі, тому позовна заява мала бути залишена судом без розгляду; судом не враховано наявність колізії між нормами Постанови КМУ №178 від 02.03.2022 та положеннями Податкового кодексу України (далі - ПК України) і сторони договорів правомірно, керуючись вимогами Податкового кодексу України, включили податок на додану вартість до вартості товару за цими договорами; судом при вирішенні спору безпідставно застосовано положення Постанови КМУ №178, якою фактично розширено об`єкт оподаткування, замість норм ПК України, який є актом вищої юридичної сили; судом не враховано, що Постанова КМУ №178 прийнята виключно з метою застосування до операцій з виконання мобілізаційних завдань і позивачем не надано доказів того, що постачання по спірним договорам відповідних товарів здійснювалось з метою виконання мобілізаційних завдань; також вказує, що відповідач не отримував поштову кореспонденцію та не був обізнаний про наявність даної справи в суді, тому не міг надати до суду першої інстанції відзив на позовну заяву та інші заяви по суті справи.

Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти її задоволення, посилаючись на те, що у спірних правовідносинах мала застосовуватись нульова ставка ПДВ, тому умови п.п.1.1, 3.1 щодо включення суми ПДВ суперечать чинному законодавству; Постанова КМУ №178 не змінювала ні об`єкт оподаткування, ні ставку податку, визначені в пп."г" пп. 195.1.2 п.195.1 ст.195 ПК України; твердження відповідача про суперечність положенням ПК України не відповідають висновкам Верховного Суду в постанові від 14.11.2023 у спарві №910/2416/23; зміст нормативного положення, встановленого п.1 постанови №178, не передбачає вимог чи умов щодо застосовності нульової ставки ПДВ виключно з метою виконання мобілізаційних завдань, про що також зробив висновок Верховного Суду в постанові від 28.05.2024 у справі №910/12151/23; оскільки сума коштів як ПДВ в розмірі 89 918 283,63 грн отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, такі кошти є перерахованими поза межами договірних платежів, підлягали поверненню позивачу і внаслідок невиконання обов`язку з повернення на них нараховані 3% річних та інфляційні втрати; прокурором доведено наявність підстав для представництва в суді інтересів держави в особі Міноборони, яке не здійснювало захист порушених інтересів держави, натомість оскаржувало відповідні вимоги контролюючого органу, яке не стосується спірних відносин; суд повідомляв відповідача про розгляд справи належним чином шляхом направлення ухвал рекомендованим відправленням та через систему "Електронний суд", після того, як відповідач 03.04.2024 зареєстрував свій електронний кабінет.

21.10.2024 відповідач подав клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи.

21.10.2024 відповідач подав клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління ДПС у м.Києві.

01.11.2024 прокурором подані заперечення проти клопотання відповідача про залучення третьої особи.

18.11.2024 прокурором подані заперечення проти клопотання відповідача про призначення експертизи.

03.02.2025 відповідачем подано клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі №320/3550/25 про визнання протиправною та нечинною Постанови КМУ №178.

Представник відповідача (апелянта) у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, також підтримав заявлені клопотання.

Прокурор у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві, також заперечив проти задоволення клопотань відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позицію прокурора.

Клопотання відповідача про призначення у справі судової економічної експертизи відхилено судом, оскільки з`ясування обставин, що мають значення для справи, не потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право.

Клопотання відповідача про залучення третьої особи відхилено судом, оскільки рішення у справі не може вплинути на права або обов`язки Головного управління ДПС у м.Києві щодо однієї із сторін.

Клопотання відповідача про зупинення провадження відхилено судом, оскільки зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом даного судового розгляду, а визнання нечинною Постанови КМУ №178, в разі задоволення позову у справі №320/3550/25, не впливає на спірні правовідносини сторін, оскільки в силу положень ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 10.03.2023 між Міноборони, як замовником, та Товариством, як постачальником, був укладений Договір №286/1/23/5 про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) (бензин) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) (договір №5) відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов`язується постачати у 2023 році нафту і дистиляти (091130000-9) (бензин - далі Товар) для потреб Міноборони та Збройних Сил України згідно Специфікації, а замовник забезпечити приймання товару та його оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з нижчевикладеною у цьому пункті специфікацією, відповідно до якої вартість товару без ПДВ - 442 485 400,00 грн, крім того ПДВ 7% - 30 973 978,00 грн, загальна вартість товару з ПДВ 473 459 378,00 грн.

Відповідно до п.2.2 договору №5 одержувачами товару є військові частини згідно з рознарядкою Міноборони.

У пункті 3.1 договору №5 визначено, що ціна Договору становить: без ПДВ 442 485 400,00 грн, крім того ПДВ 30 973 978,00,00 грн. Ціна договору, що підлягає оплаті, становить 473 459 378,00 грн, у тому числі податок на додану вартість та вартість вантажних робіт в місцях завантаження і транспортні витрати.

Розрахунок за фактично поставлений товар здійснюється протягом 30 календарних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міноборони) з дати надання постачальником до Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міноборони належним чином оформлених документів передбачених цим Договором, але не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення поточного бюджетного року (п.4.1).

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2023, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (п.10.1).

Додатковою угодою №1 від 21.03.2023 до договору №5 сторонами викладено в новій редакції рознарядку, що є додатком 12.2 до цього договору.

Додатковими угодами №2 від 15.05.2023 та №3 від 14.06.2023 до договору №5 сторони вирішили внести зміни до преамбули зазначеного договору.

Додатковою угодою №4 від 07.12.2023 до договору №5 специфікацію, що наведена в п. 1.1 та п. 3.1 договору викладено в новій редакції, у зв`язку з чим зменшено кількість товару - до 11257,819 тонн, вартість товару склала 471692033,72 грн, у тому числі ПДВ - 30 858 357,30 грн.

Таким чином, пунктами 1.1, 3.1 договору №5 передбачена сплата ПДВ у сумі 30 858 357,30 грн, що становить 7% вартості товару.

Також 10.03.2023 між Міноборони, як замовником, та Товариством, як постачальником, був укладений Договір №286/1/23/6 про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) (бензин) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) (договір №6) відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов`язується постачати у 2023 році нафту і дистиляти (091130000-9) (бензин - далі Товар) для потреб Міноборони та Збройних Сил України згідно Специфікації, а замовник забезпечити приймання товару та його оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з нижчевикладеною у цьому пункті специфікацією, відповідно до якої вартість товару без ПДВ - 646 788 304,00 грн, крім того ПДВ 7% - 45 275 181,28 грн, загальна вартість товару з ПДВ 692 063 485,28 грн.

Відповідно до п.2.2 договору №6 одержувачами товару є військові частини згідно з рознарядкою Міноборони.

У пункті 3.1 договору №6 визначено, що ціна Договору становить: без ПДВ - 646 788 304,00 грн, крім того ПДВ 45 275 181,28 грн. Ціна договору, що підлягає оплаті, становить 692 063 485,28 грн, у тому числі податок на додану вартість та вартість вантажних робіт в місцях завантаження і транспортні витрати.

Розрахунок за фактично поставлений товар здійснюється протягом 30 календарних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міноборони) з дати надання постачальником до Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міноборони належним чином оформлених документів передбачених цим Договором, але не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення поточного бюджетного року (п.4.1).

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2023, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (п.10.1).

Додатковою угодою № 1 від 21.03.2023 до договору № 6 сторони виклали в новій редакції рознарядку, що є додатком 12.2 до цього договору.

Додатковими угодами № 2 від 15.05.2023 та № 3 від 14.06.2023 до договору № 6 сторони преамбулу договору виклали в новій редакції.

Додатковою угодою № 4 від 21.08.2023 до договору № 6 сторони виклали в новій редакції специфікацію, викладену в п. 1.1 цього договору.

Так, відповідно до специфікації № 1 (в редакції додаткової угоди № 4 від 21.08.2023) визначено найменування товару - бензин автомобільний А-80 (61-013-2968), строк постачання - до 15.06.2023 (включно), кількість товару - 13448,413 тонни; загальна вартість товару 550 035 788,17 грн, у тому числі ПДВ - 35 983 649,69 грн.

У п. 1.1 договору № 6 (у редакції додаткової угоди № 4 від 21.08.2023) також передбачено специфікацію № 2, якою сторони погодили найменування товару - бензин автомобільний А-80 (61-013-2968), строк постачання до 15.06.2023 (включно), кількість товару - 3385,301 тонни; загальна вартість товару 138 457 659,90 грн, у тому числі ПДВ - 23 076 276,65 грн.

Вартість усього товару, погодженого указаними специфікаціями, склала 629 433 521,73 грн, крім того ПДВ - 59 059 926,34 грн, загальна вартість товару - 688 493 448,07 грн.

Додатковою угодою № 4 від 21.08.2023 до договору № 6 також викладено в новій редакції п. 3.1 договору, яким передбачено, що загальна вартість товару без ПДВ - 629 433 521,73 грн, у тому числі вартість товару без ПДВ за специфікацією № 1 - 514 052 138,48 грн, вартість товару без ПДВ за специфікацією № 2 - 115 381 383,25 грн. Крім того, загальна сума ПДВ - 59059926,34 грн, у тому числі ПДВ за специфікацією № 1 - 35 983 649,69 грн, ПДВ за специфікацією № 2 - 23 076 276,65 грн. Загальна вартість товару, що підлягає сплаті, склала 688 493 448,07 грн, у тому числі ПДВ і вартість вантажних робіт у місцях завантаження, транспортні витрати.

Серед іншого, цією додатковою угодою викладено в новій редакції рознарядку (додаток 12.2 до договору № 6).

Додатковою угодою № 5 від 28.09.2023 до договору № 6 замовник і постачальник виклали в новій редакції специфікації № 1 та № 2, що наведені в п. 1.1 цього договору, а також п. 3.1. Водночас найменування товарів, строки їх постачання, цінові та вартісні показники, встановлені попередньою додатковою угодою, змін не зазнали.

Пунктом 5 додаткової угоди № 5 від 28.09.2023 до договору № 6 сторони встановили, що умови цієї додаткової угоди застосовуються до відносин між ними, які виникли з 01.07.2023.

Отже, пункти 1.1 та 3.1 договору №6 передбачають сплату ПДВ у загальній сумі 59 059 926,34 грн, зокрема 7% вартості товару, встановленого в специфікації № 1, та 20% вартості товару, визначеного специфікацією № 2.

Таким чином, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що договори №5 та №6 містять положення про сплату Міноборони на користь Товариства коштів як ПДВ у загальному розмірі 89 918 283,64 грн, або 7% вартості бензину, встановленого договором № 5 і специфікацією № 1 у договорі № 6, та 20% бензину, передбаченого специфікацією № 2 у договорі № 6.

Пунктом 4.2 договорів передбачено, що постачальник зобов`язаний надати замовнику після постачання товарів комплекти документів, зокрема:

4.2.2. Акт приймання-передачі (додаток № 22 до Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 440 від 17.08.2017)

4.2.5. Повідомлення-підтвердження (додаток 12.4 до договору), оформлене одержувачами замовника, у відповідності до Порядку розподілу та доведення до військ виділених асигнувань, здійснення централізованої оплати товарів, робіт і послуг у Міністерстві оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 757 від 31.12.2016.

Таким чином, після постачання товарів за договорами Товариство повинно надати Міноборони акти приймання-передачі військового майна та повідомлення-підтвердження, складені отримувачами, якими є військові частини Збройних Сил України, встановлені рознарядками (додатком 12.2 до договорів).

На виконання зобов`язань за договором №5 відповідач здійснив постачання визначеним військовим частинам загалом 11257,819 тонни бензину автомобільного А-80, що підтверджується наявним у справі оформленими цими військовими частинами актами приймання-передачі військового майна, а також повідомленнями-підтвердженнями про отримання та оприбуткування матеріальних цінностей.

На виконання зобов`язань за договором №6 відповідач здійснив постачання визначеним військовим частинам загалом 16833,714 тонни бензину автомобільного А-80, що підтверджується наявним у справі оформленими цими військовими частинами актами приймання-передачі військового майна, а також повідомленнями-підтвердженнями про отримання та оприбуткування матеріальних цінностей.

У свою чергу позивач на виконання зобов`язань за договором №5 перерахував на користь постачальника 471 692 033,72 грн, у тому числі ПДВ - 30 858 357,30 грн на підставі наступних платіжних інструкцій: № 286/1/119 від 01.05.2023 (оплачено 02.05.2023) кошти в сумі 29.689.799,60 грн, у тому числі ПДВ - 1.942.323,33 грн; № 286/1/120 від 01.05.2023 (оплачено 02.05.2023) кошти в сумі 43.355.345,62 грн, у тому числі ПДВ - 2.836.331,02 грн; №286/1/123 від 01.05.2023 (оплачено 02.05.2023) кошти в сумі 47.647.233,93 грн, у тому числі ПДВ - 3.117.108,75 грн; № 286/1/125 від 01.05.2023 (оплачено 02.05.2023) кошти в сумі 20.011.745,24 грн, у тому числі ПДВ - 1.309.179,59 грн; № 286/1/131 від 01.05.2023 (оплачено 02.05.2023) кошти в сумі 58.618.083,81 грн, у тому числі ПДВ - 3. 834 827,91 грн; № 286/1/132 від 01.05.2023 (оплачено 02.05.2023) кошти в сумі 59.492.223,90 грн, у тому числі ПДВ - 3.892.014,64 грн; № 286/1/135 від 01.05.2023 (оплачено 02.05.2023) кошти в сумі 31.732.630,18 грн, у тому числі ПДВ - 2.075.966,47 грн; №286/1/138 від 04.05.2023 (оплачено 06.05.2023) кошти в сумі 53.058.623,24 грн, у тому числі ПДВ - 3.471.124,88 грн; № 286/1/139 від 05.05.2023 (оплачено 06.05.2023) кошти в сумі 7.574.176,87 грн, у тому числі ПДВ - 495.506,90 грн; № 286/1/144 від 10.05.2023 (оплачено 12.05.2023) кошти в сумі 2.528.231,18 грн, у тому числі ПДВ - 165.398,30 грн; № 286/1/145 від 26.05.2023 (оплачено 27.05.2023) кошти в сумі 41.074.737,90 грн, у тому числі ПДВ - 2.687.132,38 грн; № 286/1/146 від 26.05.2023 (оплачено 27.05.2023) кошти в сумі 9.825.455,27 грн, у тому числі ПДВ - 642.786,79 грн; № 286/1/161 від 26.05.2023 (оплачено 27.05.2023) кошти в сумі 23.756.934,62 грн, у тому числі ПДВ - 1.554.191,99 грн; № 286/1/178 від 26.05.2023 (оплачено 28.05.2023) кошти в сумі 5.133.556,63 грн, у тому числі ПДВ - 335.840,15 грн; № 286/1/187 від 30.05.2023 (оплачено 31.05.2023) кошти в сумі 11.533.847,54 грн, у тому числі ПДВ - 754.550,77 грн; № 286/1/229 від 20.06.2023 (оплачено 21.06.2023) кошти в сумі 26.659.408,19 грн, у тому числі ПДВ - 1.744.073,43 грн.

Також позивач на виконання своїх зобов`язань за договором №6 перерахував на користь постачальника 688 493 448,07 грн, у тому числі ПДВ - 59 059 926,33 грн на підставі наступних платіжних інструкцій: № 286/1/160 від 26.05.2023 (оплачено 27.05.2023) кошти в сумі 21.300.635,14 грн, у тому числі ПДВ - 1.393.499,50 грн; № 286/1/230 від 20.06.2023 (оплачено 21.06.2023) кошти в сумі 50.730.122,59 грн, у тому числі ПДВ - 3.318.793,07 грн; №286/1/238 від 22.06.2023 (оплачено 23.06.2023) кошти в сумі 16.920.320,32 грн, у тому числі ПДВ - 1.106.936,84 грн; № 286/1/242 від 22.06.2023 (оплачено 23.06.2023) кошти в сумі 11.641.889,42 грн, у тому числі ПДВ - 761.618,94 грн; № 286/1/246 від 22.06.2023 (оплачено 24.06.2023) кошти в сумі 37.881.488,11 грн, у тому числі ПДВ - 2.478.228,19 грн; № 286/1/247 від 22.06.2023 (оплачено 24.06.2023) кошти в сумі 11.048.066,96 грн, у тому числі ПДВ - 722.770,74 грн; № 286/1/250 від 23.06.2023 (оплачено 25.06.2023) кошти в сумі 23.220.098,03 грн, у тому числі ПДВ - 1.519.071,83 грн; № 286/1/252 від 23.06.2023 (оплачено 25.06.2023) кошти в сумі 24.052.447,41 грн, у тому числі ПДВ - 1.573.524,60 грн; № 286/1/253 від 23.06.2023 (оплачено 25.06.2023) кошти в сумі 18.873.934,43 грн, у тому числі ПДВ - 1.234.743,37 грн; № 286/1/255 від 23.06.2023 (оплачено 25.06.2023) кошти в сумі 10.428.559,49 грн, у тому числі ПДВ - 682.242,21 грн; № 286/1/269 від 05.07.2023 (оплачено 07.07.2023) кошти в сумі 35.065.626,95 грн, у тому числі ПДВ - 2.294.012,98 грн; № 286/1/273 від 05.07.2023 (оплачено 07.07.2023) кошти в сумі 49.043.133,47 грн, у тому числі ПДВ - 3.208.429,29 грн; № 286/1/275 від 10.07.2023 (оплачено 11.07.2023) кошти в сумі 30.344.944,98 грн, у тому числі ПДВ - 1.985.183,32 грн; № 286/1/276 від 10.07.2023 (оплачено 11.07.2023) кошти в сумі 40.995.998,76 грн, у тому числі ПДВ - 2.681.981,23 грн; № 286/1/281 від 12.07.2023 (оплачено 13.07.2023) кошти в сумі 20.787.794,05 грн, у тому числі ПДВ - 1.359.949,14 грн; № 286/1/300 від 27.07.2023 (оплачено 29.07.2023) кошти в сумі 41.366.304,45 грн, у тому числі ПДВ - 2.706.206,84 грн; № 286/1/302 від 31.07.2023 (оплачено 02.08.2023) кошти в сумі 48.466.120,79 грн, у тому числі ПДВ - 3.170.680,79 грн; № 286/1/303 від 31.07.2023 (оплачено 02.08.2023) кошти в сумі 27.987.814,61 грн, у тому числі ПДВ - 1.830.978,52 гривні; №286/1/306 від 02.08.2023 (оплачено 04.08.2023) кошти в сумі 13.202.171,30 грн, у тому числі ПДВ - 863.693,44 грн; № 286/1/306 від 17.08.2023 (оплачено 18.08.2023) кошти в сумі 16.678.316,91 грн, у тому числі ПДВ - 1.091.104,85 грн; № 286/1/354 від 11.09.2023 (оплачено 13.09.2023) кошти в сумі 29.067.061,16 грн, у тому числі ПДВ - 4.844.510,19 грн; № 286/1/355 від 12.09.2023 (оплачено 14.09.2023) кошти в сумі 17.637.078,58 грн, у тому числі ПДВ - 2.939.513,10 грн; № 286/1/377 від 27.09.2023 (оплачено 29.09.2023) кошти в сумі 46.199.110,75 грн, у тому числі ПДВ - 7.699.851,79 грн; №286/1/395 від 30.09.2023 (оплачено 04.10.2023) кошти в сумі 125.756.601,79 грн, у тому числі ПДВ - 4.292.766,96 грн; № 286/1/424 від 11.10.2023 (оплачено 14.10.2023) кошти в сумі 11.182.457,84 грн, у тому числі ПДВ - 1.863.742,97 грн; № 286/1/483 від 14.11.2023 (оплачено 16.11.2023) кошти в сумі 8.615.349,78 грн, у тому числі ПДВ - 1. 435.891,63 грн.

Отже, за договорами №5 та №6 замовником загалом сплачено постачальнику 1 160 185 481,79 грн, у тому числі ПДВ - 89 918 283,63 грн.

Разом з цим, за зверненнями Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України № 266/2269 від 07.04.2023, № 286/2555 від 21.04.2023 та № 286/2597 від 24.04.2023 Державна податкова служба України в індивідуальній податковій консультації № 1372/ІПК/99-00-04-02-03-05 від 07.06.2023 роз`яснила, що відповідно до пп."г" пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 розд. V Податкового кодексу України нульова ставка ПДВ до операцій з постачання товарів, які використовуються для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту визначеним категоріям отримувачів, що беруть участь у забезпеченні оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, застосовується при дотриманні вимог, установлених постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".

Аналогічне роз`яснення викладено у листі Державної податкової служби України № 10244/5/99-00-08-01-04-05 від 21.08.2023, наданому на запит Офісу Генерального прокурора № 11/3/1-186ВИХ-23 від 14.08.2023.

У зв`язку із викладеними обставинами, оскільки Міноборони не вчинило належних дій щодо повернення надмірно сплачених Товариству коштів, прокурор звернувся до суду із даним позовом і просив суд визнати недійсними пункти п.п.1.1, 3.1 договорів №№5, 6 у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, а також стягнути з Товариства на користь Міноборони безпідставно сплачені кошти у сумі 89 918 283,63 грн, інфляційні втрати за період з травня 2023 року по січень 2024 року в сумі 1 608 480,93 грн та 3% річних за період з 03.05.2023 по 26.02.2024 в сумі 1 711 449,94 грн.

За наслідками розгляду даного спору суд першої інстанції прийшов до висновку щодо невідповідності пунктів 1.2, 3.3 договорів, в частині включення ПДВ до ціни товару, нормам чинного законодавства, що є підставою для визнання їх недійсним, а також про наявність підстав для стягнення з відповідача сплаченої суми ПДВ і нарахованих на неї 3% річних і інфляційних втрат, проте встановив помилки у розрахунках 3% річних та інфляційних, у зв`язку із чим задовольнив ці вимоги частково. Також суд прийшов до висновку, що прокурором вірно визначено позивача та доведено наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Міноборони.

Північний апеляційний господарський суд погоджується із цими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Права та обов`язки між Міноборони і Товариством у даній справі виникли на підставі договорів про постачання для державних потреб нафти і дистилянтів (09130000-9) (бензин) для техніки спеціального призначення від 10.03.2023 № 286/1/23/5 та №286/1/23/6, які за правовою природою є договорами поставки.

Предметом розгляду даного спору є вимоги прокурора про визнання недійсними окремих положень вказаних договорів з підстав їх невідповідності вимогам чинного законодавства, а також вимога про стягнення коштів, одержаних на підставі цих положень договорів, як одержаних безпідставно, та застосування наслідків прострочення виконання грошових зобов`язань.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним пунктів 1.1, 3.1 договорів в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість, апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015р. № 6-301цс15 та підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23.05.2018 у справі №916/5073/15).

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Таким чином, прокурором (позивачем) при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, а також доведено наявність порушеного права.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У статті 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) деталізовано істотні умови господарського договору.

Так, за приписами частин 1 і 3 цієї статті зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст.180 ГК України).

Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

За змістом підпунктів "а" і "б" пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПК України.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Відповідно до частини 1 статті 1 ПК України, останній регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно із підпунктом "г" підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V ПК України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про оборону України" у разі збройної агресії проти України органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії.

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (із змінами та доповненнями) в Україні введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року.

Маючи на меті спростити порядок та сприяти оперативному матеріальному забезпеченню військових формувань, 02.03.2022 року було прийнято постанову Кабінету Міністрів України №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".

Відповідно до п.п. 1, 2 вказаної постанови, до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022 року.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем отримано індивідуальну податкову консультацію від 07.06.2023 №1372/ІПК/99-00-04-02-03-05, в якій зазначено, що нульова ставка ПДВ до операцій з постачання товарів, що використовуються для забезпечення транспорту визначеним категоріям отримувачів, які беруть участь у забезпеченні оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави застосовується при дотримання вимог, визначених Постановою №178.

Доводи відповідача про те, що на зазначені договори не поширюється дія Постанови №178, так як останні були укладені не на виконання мобілізаційних завдань (замовлень) є помилковим, оскільки ані вказана Постанова, ані ПК України у відповідній частині, не містять у собі цієї умови.

Так, матеріалами справи підтверджується, що Міноборони, після введення воєнного стану та прийняття Постанови №178, укладені договори на постачання про постачання для державних потреб нафти і дистилянтів (09130000-9) (бензин) для техніки спеціального призначення, одержувачами яких були відповідні військові частини.

Як визначено у постанові Кабінету Міністрів України від 03.03.2021 №363 "Питання оборонних закупівель" Міністерство оборони є як головним органом у сфері здійснення оборонних закупівель, так і державними замовником у сфері оборони.

Техніка спеціального призначення (спецтехніка) - транспортні засоби, машини, механізми, які мають чітко визначене призначення, виготовлені з урахуванням особливостей сфери застосування для виконання певних операційних функцій.

Відповідно до ст.7 Закону України "Про оборонні закупівлі" державний замовник здійснює планування оборонних закупівель, на підставі чого, зокрема: організовує та здійснює закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення (п.3); укладає договори про закупівлю та державні контракти (договори), у тому числі за імпортом (п.5); забезпечує оплату відповідно до умов державних контрактів (договорів), у тому числі попередню оплату (авансування) (п.6).

Крім того, фінансування договорів №№ 5, 6 здійснювалося за рахунок коштів Державного бюджету України в межах бюджетної програми 2101020 "Забезпечення діяльності Збройних Сил України, підготовка кадрів і військ, медичне забезпечення особового складу, ветеранів військової служби та членів їхніх сімей, ветеранів війни".

Ураховуючи зазначені обставини у своїй сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що операції з постачання товарів у даному випадку повинні обкладатися ПДВ за нульовою ставкою, як це передбачено Постановою №178, так і пп. "г" пп.195.1.2 п.195.1 ст.195 ПК України.

Згідно статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

При застосуванні положень статті 217 ЦК України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2018 року у справі №910/22319/16.

Отже, приписи ст. 217 ЦК України регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин.

При цьому закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. Отже, за таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Недійсність окремої частини правочину не призводить до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.

Зокрема, у випадку, що розглядається, можна припустити наявність договорів №5, №6 і без включення до них умови щодо ПДВ.

Так, хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Оскільки не тільки Постановою КМУ №178 визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України, то включення до ціни договору ПДВ у розмірі 7% і 20%, враховуючи, що замовником товару за договором виступає Міноборони, суперечить Постанові КМУ №178, яка прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині визнання недійсними положень (пунктів 1.1, 3.1) таких договорів в частині включення до ціни правочинів ПДВ.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача суми сплаченого ПДВ на підставі ст. 1212 ЦК України, апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Згідно положень статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до ст. 1212 ЦК України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

З огляду на те, що відповідачем сума податку на додану вартість у розмірі 89 918 283,63 грн отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, дана сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов юридично правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно сплачених коштів у сумі 89 918 283,63 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань, апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 ЦК України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

За змістом статей 625, 1212 ЦК України положення статті 625 поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.02.2024 у справі №910/3831/22 погодилася з висновками та залишила без змін рішення судів попередніх інстанцій, які вказали, що обов`язок з повернення безпідставно набутого майна, а саме грошових коштів у розмірі 18 454 848,76 грн, настав у відповідача в момент, коли він дізнався про безпідставність одержання цього майна. Обставина про одержання коштів була відома відповідачу з моменту зарахування грошових коштів на його розрахунковий рахунок в банківській установі, на який ці кошти були перераховані, тобто 25.02.2019. Тому відповідач після отримання зазначених коштів був зобов`язаний повернути їх одразу, тобто прострочення відповідачем виконання зобов`язання щодо повернення безпідставно набутих грошових коштів та неправомірного їх використання розпочалося з наступного дня, а саме з 26.02.2019.

Оскільки на момент укладення договорів №5, №6 у відповідача не існувало підстав для отримання від позивача сум ПДВ та саме з моменту отримання таких коштів у відповідача виник обов`язок їх повернути, тому є помилковим висновок суду першої інстанції про те, що обов`язок повернути відповідні кошти як безпідставно отримані виникають у відповідача з моменту визнання відповідних пунктів договорів недійсними.

Прокурором заявлені до стягнення з відповідача інфляційні втрати в загальній сумі 1 608 480,93 грн та 3% річних в загальній сумі 1 711 449,94 грн. Згідно доданого до позовної заяви розрахунку нарахування прокурором здійснювались за період прострочення - з наступного дня після отримання коштів відповідачем по 26.02.2024 (для 3% річних) та по січень 2024 року (для інфляційних).

Однак, як вірно встановив суд першої інстанції, прокурором у розрахунку не були враховані положення ч.5 ст. 254 ЦК України, згідно яких якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно арифметично та методологічно правильного розрахунку, зробленого судом першої інстанції (том 4 а.с.52-55), з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 1 592 489,92 грн інфляційних втрат та 1 704249,91 грн 3% річних, а в іншій частині позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних не підлягають задоволенню.

Щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі визначеного ним позивача, апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

На підставі частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

За приписами частини 4 статті 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №3-рн/99 від 08.04.1999 під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Своє звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України Заступник Генерального прокурора обґрунтовував наступним.

Статтею 17 Конституції України встановлено, що оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, Збройних Сил України, справою всього народу.

Прагнучи до мирного співіснування з усіма державами, Україна підтримує свою обороноздатність на рівні оборонної достатності для захисту від агресії.

Основи організації оборони та повноваження державних органів з її забезпечення, обов`язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб щодо зміцнення обороноздатності країни встановлює Закон України "Про оборону України".

Статтею 3 цього Закону передбачено, що підготовка держави до оборони в мирний час, серед іншого, включає забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами.

Тому порушені інтереси держави в цьому випадку полягають, насамперед, у належному матеріально-технічному забезпеченні Збройних Сил України з метою захисту суверенітету держави, її територіальної цілісності і недоторканності, зміцнення обороноздатності держави в умовах збройної агресії проти неї.

Крім того, видатками бюджету є кошти, спрямовані на виконання бюджетних програм, передбачених відповідним бюджетом (п. 13 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України).

Пунктом 6 ч. 1 ст. 7 указаного Кодексу визначено, що бюджетна система України функціонує, зокрема, за принципом ефективності та результативності, який означає, що при виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

У свою чергу, практична реалізація вказаного принципу бюджетної системи України під час здійснення видатків бюджету в умовах воєнного стану досягається завдяки комплексу заходів із адміністрування податків, зокрема й тих, які встановлені пп. "г" пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України та п. 1 постанови № 178.

Проте, недотримання зазначених положень законодавства суб`єктами господарювання нівелює можливість втілення вказаних принципів бюджетної системи України, призводить до неефективного та неекономного використання бюджетних коштів для придбання товарів, робіт і послуг.

Так, за рахунок безпідставно сплачених як ПДВ коштів у сумі 89918283,63 грн, що заявлені до стягнення, можна було б придбати ще близько 2300 тонн бензину автомобільного А-80, або п`яту частину обсягу постачання цього товару за договором №5 чи сьому частину обсягу постачання за договором №6.

Тому пред`явлення позову прокурором у цьому випадку зумовлено очевидним порушенням інтересів держави в оборонній і бюджетній сферах, оскільки укладення оспорюваних у частині договорів разом із безпідставною сплатою коштів у вказаній сумі не спрямовані на забезпечення обороноздатності України (а тим паче на її зміцнення) в умовах воєнного стану з максимальною економією та ефективністю, із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів для цього.

Згідно з абзацами 1, 4 ст. 10 Закону України "Про Збройні Сили України" Міністерство оборони України забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням.

Аналогічні повноваження щодо матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил України надано Замовнику й Положенням про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №671 від 26.11.2014.

Крім того, фінансування договорів №№ 5, 6 здійснювалося за рахунок коштів бюджетної програми 2101020 "Забезпечення діяльності Збройних Сил України, підготовка кадрів і військ, медичне забезпечення особового складу, ветеранів військової служби та членів їхніх сімей, ветеранів війни", головним розпорядником якої згідно з додатками 3 до законів України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" і "Про Державний бюджет України на 2024 рік" є Міністерство оборони України.

При цьому відповідно до п. 7 ч. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів.

Таким чином, Міноборони наділене повноваженнями як щодо забезпечення життєдіяльності Збройних Сил України, їх функціонування, постачання їм матеріальних та інших ресурсів, так і щодо управління бюджетними коштами, наданими на відповідні цілі, із забезпеченням їх ефективного та результативного використання.

Крім того, за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу державної влади, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем.

Подібна за змістом правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 922/708/19 та від 08.12.2020 у справі № 908/1664/19.

Офіс Генерального прокурора листом №11/3/1-30ВИХ-24 від 23.01.2024 повідомив Міністерство оборони України про порушення інтересів держави внаслідок укладення між ним та ТОВ "Укртранзитгаз" у 2023 році договорів на постачання пально-мастильних матеріалів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил України, положення яких у частині включення до договірних цін ПДВ за ставкою, відмінною від нульової, суперечать пп. "г" пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України та п. 1 постанови №178, а також унаслідок безпідставної сплати на користь указаного товариства коштів як ПДВ за такими договорами.

У відповідь листом № 220/74/152 від 29.01.2024 Міністерство оборони України повідомило, що ним було подано до Київського окружного адміністративного суду позов щодо оскарження вимоги Державної аудиторської служби України № 000800-14/5639-2023 від 18.05.2023, яка полягала в ужитті заходів реагування, в тому числі з приводу надмірно сплаченого ПДВ за контрактами/договорами. Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 02.08.2023 передав справу № 320/20717/23 за таким позовом за підсудністю до Харківського окружного адміністративного суду, ухвалою якого від 03.10.2023 справа прийнята до провадження.

Таким чином, як указано Міністерством оборони України, питання правомірності застосування ПДВ до операцій із постачання пально-мастильних матеріалів згідно з контрактами/договорами, які було укладено Міністерством оборони України під час дії воєнного стану, наразі є предметом судового розгляду. За результатами цього розгляду Міністерство оборони України буде прийнято рішення щодо подальших правових заходів, у тому числі з приводу надмірно сплаченого ПДВ.

Разом із тим спірна у справі №320/20717/23 вимога Державної аудиторської служби України складена за результатами ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Міністерства оборони України за період з 01.01.2022 по 31.12.2022.

Отже, договори №№ 5, 6 не були (й не могли бути) предметом такого заходу державного фінансового контролю, позаяк ці правочини вчинено 10.03.2023.

Незалежно від причин неподання до суду Міністерством оборони України позову, факт такого незвернення до суду свідчить про те, що вказаний орган державної влади не виконує своїх повноважень щодо захисту інтересів держави.

Унаслідок нездійснення Міністерством оборони України захисту інтереси держави залишаються незахищеними.

У зв`язку із цим у прокурора виникло не тільки право, але й обов`язок відреагувати на їх порушення шляхом пред`явлення до суду цього позову.

Тож наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі Міністерства оборони України шляхом пред`явлення цього позову обґрунтовується наявним порушенням інтересів держави в оборонній і бюджетній сферах, адже укладення оспорюваних у частині договорів №№ 5, 6 та безпідставна сплата коштів як ПДВ не спрямовані на забезпечення обороноздатності України в умовах воєнного стану з максимальною економією, ефективністю та із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів для цього. Водночас вказаний орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а саме - Міністерство оборони України, будучи поінформованим про існування такого порушення, не здійснює захисту інтересів держави.

При цьому, на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" Заступник Генерального прокурора попередньо повідомив Міністерства оборони України листом № 11/3/1-70ВИХ-24 від 27.02.2024 про те, що у зв`язку з виявленим порушенням прокуратурою буде подано відповідний позов в інтересах держави в особі Міністерства оборони України.

Таким чином, як вірно встановив суд першої інстанції, прокурор навів достатньо суджень і обґрунтувань для звернення до суду за захистом інтересів держави та, відповідно, розгляду його позовних вимог по суті, вірно визначив позивача - Міноборони, яким не здійснювались дії щодо захисту інтересів держави, які є порушеними. Також прокурором було дотримано вимоги ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та положення ст. 53 ГПК України.

Частиною 4 ст. 236 ГПК України, яка кореспондується з положеннями ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Апеляційним господарським судом при розгляді даної справи враховані висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі №910/10156/17, від 07.02.2024 у справі №910/3831/22, а також постановах Верховного Суду від 14.11.2023 у справі №910/2416/23, від 23.05.2024 у справі №911/1870/23, від 07.08.2024 у справі №916/2914/23, від 28.05.2024 у справі №910/12151/23

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, враховуючи наведені норми чинного законодавства та встановлені фактичні обставини справи, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги прокурора є доведеними, обґрунтованими, однак внаслідок помилок у розрахунках 3% річних та інфляційних втрат коштів, підлягають частковому задоволенню.

Щодо посилань апелянта на те, що відповідач не отримував поштову кореспонденцію від суду першої інстанції та не був обізнаний про наявність даної справи в суді, то вказані доводи не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ухвала Господарського суду міста Києва від 13.03.2024 про відкриття провадження була направлена рекомендованою кореспонденцією на адресу державної реєстрації відповідача, оскільки у нього був відсутній зареєстрований кабінет, та повернута поштою з довідкою "за закінченням терміну зберігання", проте 03.04.2024 відповідач зареєстрував свій електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд" і в подальшому процесуальні документи доставлялись відповідачу в електронний кабінет, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи, отже, суд першої інстанції належним чином повідомляв відповідача про дати та час судових засідань.

За таких обставин, доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду міста Києва законне та обґрунтоване, отже, підстави для його скасування відсутні.

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранзитгаз" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 06 серпня 2024 року - без змін.

2. Справу повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 10.02.2025.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді А.О. Мальченко

І.М. Скрипка