Постанова

від 11.02.2025 по справі 910/5167/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"11" лютого 2025 р. Справа№910/5167/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Закарпатського обласного центру зайнятості

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2024

у справі №910/5167/24 (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Закарпатського обласного центру зайнятості

до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»

про стягнення 87 050, 54 грн

ВСТАНОВИВ:

Закарпатський обласний центр зайнятості (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - відповідач) коштів, виплачених як допомога по безробіттю ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період перебування на обліку у Берегівській філії Закарпатського обласного центру зайнятості в загальному розмірі 87 050, 54 грн.

Позов обґрунтовано тим, що виплачена громадянину ОСОБА_1 грошова допомога по безробіттю в розмірі 87 050,54 грн підлягає відшкодуванню відповідачем (роботодавцем) на підставі частини четвертої статті 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", як сума виплаченого забезпечення та вартість наданих соціальних послуг безробітному, у зв`язку з поновленням його на роботі за рішенням суду.

Господарський суд міста Києва рішенням від 30.10.2024 у справі №910/5167/24 у задоволенні позову відмовив.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не подано до суду належних доказів понесення витрат по виплаті допомоги по безробіттю на користь ОСОБА_1 , зокрема наказів про призначення відповідної допомоги, розрахунку та банківських виписок на підтвердження факту виплати. Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 87 050, 54 грн як суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у зв`язку із поновленням його на роботі за рішенням суду не задоволено судом першої інстанції.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Закарпатський обласний центр зайнятості звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі №910/5167/24 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції, не взяв до уваги інформацію з банку, що підтверджує виплату грошових коштів допомоги по безробіттю, яка підлягає поверненню відповідно до наказу від 30.10.2023 №95 «Про повернення коштів з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», а також не взяв до уваги заяви про надання статусу безробітного та призначення допомоги по безробіттю, як підставу для виплати допомоги. Оскільки законом не визначено конкретного переліку документів, якими повинні підтверджуватись обставини позовних вимог, судом першої інстанції помилково не враховано додані до позовної заяви докази.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2024 апеляційну скаргу Закарпатського обласного центру зайнятості на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі №910/5167/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 21.11.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/5167/24. Відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Закарпатського обласного центру зайнятості на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі №910/5167/24.

Матеріали справи №910/5167/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 12.12.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 16.12.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Закарпатського обласного центру зайнятості на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі №910/5167/24. Апеляційну скаргу призначив до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Учасникам справи надав право подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання, пояснення до 06.01.2025.

27.12.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу позивача, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Так, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що належними та допустимими доказами факту виплати (перерахування) позивачем коштів ОСОБА_1 у якості допомоги по безробіттю, є первинні та зведені облікові документи, якими у даному випадку є касові ордери, платіжні доручення, банківські виписки, копії яких позивачем до позовної заяви не надані. Отже, на думку відповідача, висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами факту виплати ОСОБА_1 допомоги по безробіттю, підтверджується доданими до позовної заяви доказами.

06.01.2025 засобами поштового зв`язку позивачем направлено відповідь на відзив, зареєстрований Північним апеляційним господарським судом 09.01.2025, в якій зазначено, що відповідачем не спростовано факт виплати допомоги по безробіттю. Зазначено, що відповідач також не заперечував стосовно розміру виплаченої допомоги по безробіттю, а банком підтверджено зарахування допомоги по безробіттю ОСОБА_1 у розмірі, що підлягає стягненню, а тому даний доказ є належним та допустимим у розумінні статей 73, 76, 77, 79 ГПК України.

За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі статтею 269, частиною 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Надані позивачем докази, разом з апеляційною скаргою, а саме витяги з наказів №НТ180228 від 28.02.2018, №НТ180301 від 01.03.2018 та довідка про розрахунок та виплату допомоги по безробіттю ОСОБА_1 №1759-08.2 від 14.11.2024 долученню не підлягать, оскільки відповідно до частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

Відповідно до частин 1, 3 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Приписи частини 3 статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи».

Отже, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити, які саме докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції. Постанова Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №910/11152/19.

Така обставина (відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України (постанови Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №822/1736/18, від 31.08.2021 у справі №914/1725/19, від 15.12.2020 у справі №925/1052/19, від 21.04.2021 у справі №906/1179/20).

Верховний Суд у постановах від 11.09.2019 у справі №922/393/18, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19, від 26.09.2023 у справі № 910/4490/22 виснував, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти долучення доказів, наданих позивачем до апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції відмовляє у прийняті до розгляду таких доказів, оскільки позивач не навів об`єктивної неможливості їх надання суду першої інстанції, з урахуванням підстав позовних вимог.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 21.02.2018 та 28.02.2018 ОСОБА_1 звернувся із заявами про надання (поновлення) статусу безробітного та про призначення (поновлення) виплати допомоги по безробіттю до Берегівського МРЗЦ.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 19.10.2020 у справі №297/377/18, визнано незаконним та скасовано наказ ДП "Берегівський лісгосп" №6-к від 30.01.2018 "Про звільнення головного економіста ДП "Берегівське ЛГ" ОСОБА_1 "; поновлено ОСОБА_1 на посаді головного економіста відділу економіки, обліку та звітності ДП "Берегівське лісове господарство"; стягнуто 777 961, 01 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 30 000,00 грн відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Верховного суду від 10.02.2021 у справі №297/377/18 відкрито касаційне провадження, зупинено виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 19.10.2020 у справі №297/377/18 в частині стягнення.

Постановою Верховного суду від 07.12.2020 у справі №297/377/18 постанову Закарпатського апеляційного суду від 19.10.2020 у справі №297/377/18 змінено в частині стягнення середнього заробітку, в іншій частині залишено без змін, поновлено виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 19.10.2020.

На виконання вказаного рішення суду відповідно до наказу директора ДП "Берегівське лісове господарство" №57-к від 21.10.2020 поновлено ОСОБА_1 на посаді головного економіста відділу економіки, обліку та звітності ДП "Берегівське лісове господарство" з 30.01.2018.

Головне управління Пенсійного фонду в Закарпатській області листом від 19.10.2023 №0700-0705/5/5527 звернулось до Берегівської філії Закарпатського обласного центу зайнятості, в якому повідомило, що застрахована особа ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за даними звітності за 2018-2019 роки отримував допомогу по безробіттю. Підприємством виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31.01.2018 по 19.10.2020. У зв?язку з тим, що з нарахованої суми утримано податки та збори установлені законодавством, 02.02.2023 подано підприємством на ОСОБА_1 "Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов?язкове страхування" за вищезазначений період. Тому Головне управління Пенсійного фонду в Закарпатській області просило переглянути правомірність виплат допомоги по безробіттю за період з 01.03.2018 - 23.02.2019. У разі необхідності провести коригування.

Закарпатським обласним центром зайнятості прийнято наказ №95 від 30.10.2023 про повернення коштів у зв`язку з поновленням на роботу безробітного ОСОБА_1 .

30.10.2023 та 23.11.2023 позивач звертався до Державного підприємства "Берегівське лісове господарство" з вимогами про відшкодування коштів, виплачених безрробітному ОСОБА_1 в сумі 87 050, 54 грн.

27.12.2023 та 05.03.2024 позивач звернувся до відповідача з вимогою про відшкодування коштів, виплачених безрробітному ОСОБА_1 в сумі 87 050, 54 грн у зв`язку із тим, що відповідач відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є правонаступником припиненої юридичної особи - Державного підприємства "Берегівське лісове господарство".

Листом від 06.02.2024 №54/703.1-13 позивач звернувся до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», в якому зазначав, що Закарпатським обласним центром зайнятості виплачувалася допомога по безробіттю ОСОБА_1 на рахунок відкритий у Закарпатському РУ АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_2 . Даним листом надіслано додаток сум та дат у розрізі місяців для уточнення відповідно до листа банку №20.1.0.0.0/7-240105/25339 від 19.01.2024. Позивач, просив підтвердити перерахування Закарпатським обласним центром зайнятості суми допомоги по безробіттю у розмірі 87 050,54 грн ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 27.02.2018 по 26.02.2019 згідно додатку до листа.

Розглянувши лист позивача від 06.02.2024 №54/703.1-13 Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» листом від 12.02.2024 №20.1.0.0.0/7-240207/41797 повідомило, АТ КБ «Приватбанк» в своїй роботі неухильно дотримується норм діючого в Україні законодавства. На належному рівні, своєчасно виконується обов`язок щодо зарахування відповідних сум пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки одержувачам. Зарахування здійснюється не пізніше наступного операційного дня після надходження зазначених сум від органів Пенсійного фонду України, органів праці та соціального захисту населення. Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» підтверджено, що в повному обсязі, були зараховані грошові кошти на поточний рахунок ОСОБА_1 згідно листа позивача від 06.02.2024 №54/703.1-13.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття - система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

За визначенням п. 8 ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» страховий випадок - це подія, через яку: застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу; застраховані особи опинилися в стані часткового безробіття.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» допомога по безробіттю є видом забезпечення за цим Законом.

Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття створюється для управління страхуванням на випадок безробіття, акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду. Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг Фондом (ч. ч. 1, 2 ст. 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»).

Функції виконавчої дирекції Фонду виконує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, та його територіальні органи, що здійснюють свою діяльність відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» та цього Закону. Керівник центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, входить до складу правління Фонду (ч. 6 ст. 10 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»).

Відповідно до ч. 2 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов`язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» роботодавці - це підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення» статусу зареєстрованого безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема за віком, на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 44 Закону України «Про зайнятість населення» зареєстровані безробітні зобов`язані інформувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом трьох робочих днів про обставини припинення реєстрації, визначені у ч. 1 ст. 45 цього Закону.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.

Повернення виплачених безробітному коштів здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 34 та ч. 4 ст. 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», якими Фонду надано право стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу та визначено, що з роботодавця утримуються сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Таким чином, у Фонду є право стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а у роботодавця - обов`язок сплатити суму виплаченого забезпечення та вартість наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Верховний Суд у постановах від 12.06.2018 у справі №914/2087/17, від 06.07.2018 у справі №921/220/17-г/16, від 09.07.2018 у справі №914/1875/17, від 06.07.2018 у справі №921/220/17-г/16 зазначив, що за положеннями ч. 4 ст. 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» саме судове рішення про поновлення на роботі може бути правовою підставою для стягнення з працедавця суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному.

У постанові від 06.07.2018 у справі №921/220/17-г/16 Верховний Суд зробив висновок, що обов`язок роботодавця відшкодувати Фонду загальнообов`язкового державного страхування України на випадок безробіття вартість соціальних послуг, наданих безробітному, в разі поновлення його на роботі за рішенням суду виникає у тому випадку, якщо невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю потягло за собою незаконне звільнення з роботи застрахованої особи і саме через цю подію така особа втратила заробітну плату і була вимушена стати на облік як безробітна та отримувати страхові виплати.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач по відношенню до ОСОБА_1 є роботодавцем у розумінні частини четвертої статті 35 Закону № 1533-III, а тому на нього покладено обов`язок по відшкодуванню суми виплаченого забезпечення безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду. У свою чергу, Центр зайнятості, як зазначено вище, діє від імені Фонду відповідно до закону.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно інформації наведеної в листі Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області за даними звітності наявної в Пенсійному фонді ОСОБА_1 отримував допомогу по безробіттю з 28.02.2018 по 26.02.2019.

Позивач звернувшись до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» з листом від 06.02.2024 №54/703.1-13 надав останньому у додатку до листа інформацію про нараховану позивачем допомогу ОСОБА_1 по безробіттю за період з 28.02.2018 по 26.02.2019. Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», в свою чергу, підтвердило про зарахування грошових коштів в зазначений період у розмірі 87 050, 54 грн.

Беручи до уваги наведені норми чинного законодавства та обставини цієї справи, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову через відсутність у матеріалах справи належних доказів понесення витрат по виплаті допомоги по безробіттю на користь ОСОБА_1 , зокрема наказів про призначення відповідної допомоги, розрахунку та банківських виписок на підтвердження факту виплати, оскільки матеріали справи містять інші докази понесення витрат по виплаті допомоги по безробіттю на користь ОСОБА_1 , а саме докази листування позивача з Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області та Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк», заяви ОСОБА_1 про надання (поновлення) статусу безробітного та про призначення (поновлення) виплати допомоги по безробіттю, а також інформація про нарахування допомоги по безробіттю та платежі стосовно ОСОБА_1 за оспорюваний період.

На переконання суду апеляційної інстанції такі докази є належними у розумінні частини 1 статті 76 ГПК України та на підставі яких встановлено обставини виплати забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному ОСОБА_1 у період з 28.02.2018 по 26.02.2019, відтак позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

У частині 3 статті 2 ГПК однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності (статті 13 ГПК України) і принцип рівності сторін (статті 7 ГПК України), що пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 86 ГПК України).

З урахуванням наведеного, вирішуючи спір, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, відповідно до встановлених фактичних обставин справи та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведення позивачем факту виплати допомоги по безробіттю ОСОБА_1 .

За змістом статті 236 ГПК України (частини 1-5) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).

Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді на доводи позивача із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі №910/5167/24 підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі №910/5167/24 скасуванню, з ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Розподіл судових витрат підлягає здійсненню на підставі положень статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 255, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Закарпатського обласного центру зайнятості на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі №910/5167/24 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі №910/5167/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

3. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (01601, м. Київ, вул. Руставелі Шота, 9-А, код ЄДРПОУ 44768034) на користь Закарпатського обласного центру зайнятості (88009, м. Ужгород, вул. Новака, 45, код ЄДРПОУ 02771546) кошти, виплачені як допомога по безробіттю у розмірі 87 050, 54 грн (вісімдесят сім тисяч п`ятдесят гривень 54 копійки) та 3 028, 00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок) судового збору.

4. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (01601, м. Київ, вул. Руставелі Шота, 9-А, код ЄДРПОУ 44768034) на користь Закарпатського обласного центру зайнятості (88009, м. Ужгород, вул. Новака, 45, код ЄДРПОУ 02771546) 4 542, 00 грн (чотири тисячі п`ятсот сорок дві гривні 00 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи №910/5167/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст.ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова