Рішення

від 11.02.2025 по справі 910/14319/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.02.2025Справа № 910/14319/24За позовом Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «УКРЕНЕРГО»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТИНЕНТ-СТАЛЬ»

про стягнення 74 142,77 грн,

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «УКРЕНЕРГО» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТИНЕНТ-СТАЛЬ» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 74 142,77 грн, з яких: 51 121,78 грн авансовий платіж, 11 758,01 грн пеня, 7 157,05 грн штраф, 2 017,76 грн інфляційні втрати та 2 088,17 грн проценти за користування чужими коштами.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.525, 526, 610, 611, 612, 627, 629, 712 Цивільного кодексу України, ст.173, 179, 193, 230, 231, 265 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки №23-167648 від 13.06.2024 від 25.09.2024, в частині повної та своєчасної поставки оплаченого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 відкрито провадження в справі №910/14319/24, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання). Окремо, зобов`язано позивача в період з 23.12.2024 по 25.12.2024 надати суду: виписку банку про рух коштів між позивачем та відповідачем починаючи з 13.06.2024 та по даний час та письмове підтвердження, чи не змінилася, станом на день надання підтвердження, ціна позову (та у випадку повного або часткового погашення відповідачем спірної суми - надати докази такого погашення).

10.12.2024 від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній частково визнає позов у частині стягнення суми залишку авансового платежу в розмірі 32 660,75 грн. У іншій частині позов не визнає та, зокрема, зазначає, що частина поставки товару відбулася 09.08.2024, а також вказує, що його представника не викликали для складення та оформлення складення акту про недоліки і зупинки приймання товару. Крім цього, зазначає, що позивачем невірно здійснені розрахунки штрафних санкцій, а саме без врахування часткової поставки товару.

13.01.2025 від представника позивача надійшли письмові пояснення про уточнення позовних вимог, у яких останній просить суд стягнути з відповідача 32 660,75 грн авансового платежу, 17 585,89 грн пені, 7 157,05 грн штрафу, 3 027,41 грн інфляційних втрат, 664,82 грн процентів за користування чужими коштами, а всього 61 095,92 грн.

Вказані пояснення, судом розцінено, як заяву про зменшення розміру позовних вимог та ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 залишено їх без розгляду, в зв`язку з пропуском встановленого процесуальним законом строку та не заявлення клопотання про поновлення строку на подання такої заяви.

Також 13.01.2025 представником позивача подано відповідь на відзив, разом з клопотанням про поновлення строку на її подання та поновлення строку на виконання вимог ухвали суду.

Суд розглянувши клопотання позивача про поновлення строку на подання відповіді на відзив та на виконання вимог ухвали суду, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Приписами ч. 1 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Згідно з ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Слід зазначити, що вирішення питання щодо поновлення строку, відповідно до ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який за заявою сторони чи зі своєї ініціативи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Частиною четвертою статті 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій, уникаючи як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2018 у справі № 904/5995/16.

З огляду на наведені в клопотанні обставини, беручи до уваги те, що позивач одночасно із клопотанням про поновлення строку подав відповідь на відзив та документи витребувані судом, з метою недопущення порушення права на доступ до правосуддя, враховуючи норми статей 7, 13 Господарського процесуального кодексу України, а також завдання та основні засади (принципи) господарського судочинства, визначені статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення позивачу пропущеного строку для подання відповіді на відзив та документів на виконання вимог ухвали суду від 25.11.2024.

Інших заяв чи клопотань на адресу суду від сторін не надходило.

Беручи до уваги наведене вище та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.

При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

13.06.2024 між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) укладено договір поставки №23-167648 (надалі - договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов`язується поставити товар в асортименті, кількості і за цінами, визначеними в додатку 2 до договору (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти належним чином поставлений товар та оплатити його на умовах договору.

Згідно з п.1.2. договору предмет закупівлі (за ДК 021:2015): 44110000-4 конструкційні матеріали Смуга сталева, круг сталевий для Східного ТУОМ.

Ціна договору становить 85 202,96 грн, крім того ПДВ - 20% 17 040,59 грн, всього з ПДВ - 102 243,55 грн (п.2.2. договору).

Пунктом 3.3. договору встановлено, що оплата постачальнику здійснюється в безготівковому порядку, шляхом перерахування грошових коштів через банк на поточний рахунок постачальника. Покупець здійснює оплату на наступних умовах:

аванс 50% від загальної вартості товару протягом 8 банківських днів з дати отримання рахунку-фактури.

решта оплати здійснюється покупцем протягом 12 банківських днів з дати підписання сторонами видаткової накладної та за наданим постачальником рахунком-фактурою.

Відповідно до п. 3.6. договору, датою оплати вважається дата списання коштів з рахунку покупця на користь, постачальника. У випадку прострочення оплати з причини неналежно оформленого рахунку фактури або його ненадання, покупець звільняється від відповідальності за прострочення платежу.

Товар поставляється (передається) з документами, що повинні бути передані разом з товаром відповідно до вимог покупця, чинного законодавства України (п. 4.1. договору).

Датою поставки (передачі) товару визнається дата підписання покупцем видаткової накладної. З дати підписання покупцем видаткової накладної до покупця переходить право власності, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару (п. 5.5. договору).

Згідно п. 3.7. договору, у разі порушення договірних зобов`язань з вини постачальника, всі авансові платежі, які не підтверджені відповідними видатковими накладними, підлягають поверненню покупцю протягом 3 банківських днів з дня отримання відповідної вимоги покупця з урахуванням індексу інфляції та процентів в розмірі облікової ставки НБУ за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 Цивільного кодексу України від суми авансового платежу за кожен день користування авансом, починаючи з дня його зарахування на рахунок постачальника незалежно від того, припинені зобов`язання за договором на дату отримання вимоги покупця чи ні.

За порушення строків поставки, строків заміни товару постачальник сплачує покупцю згідно з частиною другою статті 231 Господарського кодексу України пеню у розмірі 0,1% (нуль цілих одна десята відсотка) вартості товару, строк поставки/заміни якого порушений, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів постачальник повинен додатково сплатити покупцю штраф у розмірі семи відсотків від вказаної вартості (п. 8.3. договору).

Згідно п. 13.1. договору, постачальник здійснює поставку товару в строк протягом 20 календарних днів з моменту перерахування авансу, але не пізніше 30.07.2024 (у залежності від того, яка дата наступить раніше).

Договір набуває чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до 31.08.2024 (п.13.3. договору).

Відповідно до п. 3. додатку № 1 до договору строк поставки складає 20 календарних днів з моменту перерахування авансу, але не пізніше 30.07.2024 (у залежності від того, яка дата наступить раніше).

Місце поставки товару: 61036, Харківська область, м. Харків, вул. Ковтуна, 4 (на умовах DDP в редакції «Інкотермс 2020» або редакції «Інкотермс» чинній на момент передачі товару. Умови поставки товару: весь обсяг одразу (пункти 2, 5 додатку № 1).

На виконання умов договору позивачем 02.07.2024 згідно платіжної інструкції №1262 було перераховано відповідачу 51 121,78 грн авансу.

Згідно видаткової накладної №РН-0001678 від 07.08.2024 відповідачем частково поставлено позивачу товар на суму 18 461,03 грн. Вказана видаткова накладна підписана представниками сторін без будь-яких зауважень чи заперечень. Залишився непоставленим оплачений товар на суму 32 660,75 грн.

09.09.2024 позивачем на електронну адресу відповідача направлено вимогу про повернення авансового платежу та сплату штрафних санкцій за вих.№01/55872.

Після звернення до суду з даним позовом, відповідач направляв позивачу листа за вих.№21/11/24-1 від 21.11.2024 щодо мирного врегулювання спору, в якому визнавав суму неповернутого авансу в розмірі 32 660,75 грн, штраф у розмірі 2 286,25 грн, пеню в розмірі 3 755,99 грн та інфляційні втрати в розмірі 1 289,11 грн.

Предметом даного спору є вимоги позивача до відповідача про стягнення 51 121,78 грн авансового платежу, 11 758,01 грн пені, 7 157,05 грн штрафу, 2 017,76 грн інфляційних втрат та 2 088,17 грн процентів за користування чужими коштами.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Між сторонами виникли господарські відносини в сфері поставки, які регулюються нормами Цивільного кодексу України, з урахуванням особливостей, які передбачені ст. 264-271 Господарського кодексу України.

Згідно з ст. 526, 530 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У статті 670 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Судом встановлено, що сторони уклали договір поставки на виконання умов якого позивач 02.07.2024 оплатив 51 121,78 грн попередньої оплати.

Відповідно до п. 3. додатку № 1 до договору строк поставки складає 20 календарних днів з моменту перерахування авансу, але не пізніше 30.07.2024 (у залежності від того, яка дата наступить раніше).

Позивач стверджує, що відповідач не здійснив поставку оплаченого товару в обумовлений строк та не повернув суму попередньої оплати, в результаті чого на момент звернення до суду у відповідача існує заборгованість з повернення суми попередньої оплати в розмірі 51 121,78 грн.

У свою чергу, як убачається з матеріалів справи відповідачем частково поставлено позивачу оплачений товар, а саме на суму 18 461,03 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0001678 від 07.08.2024, яка підписана представниками сторін без будь-яких зауважень чи заперечень.

Заперечуючи проти позову, відповідач вказує, що ним було поставлено весь обумовлений договором товар, однак позивач не прийняв увесь товар, з посиланням на його невідповідність умовам договору, а тому відповідачем було здійснено часткове вивезення такого товару для проведення експертизи.

Так, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Суд відхиляє, як необґрунтовані посилання відповідача на те, що ним поставлено увесь товар за договором, оскільки накладна №РН-0001675 від 07.08.2024 на суму 102 243,55 грн позивачем підписана не була, товар прийнято не було, а також як зазначає самостійно відповідач у відзиві на позов ним було здійснено вивезення такого товару для проведення експертизи.

Крім того, в листі від 30.08.2024 за вих.№29-08/24 відповідач також зазначив, що вивіз товар для подальшої заміни, але на склад розвантаження для заміни привезли товар у неліквідному вигляді, через що він заміні не підлягає. Вказав, що на даний час вирішується питання поставки (заміни) позивачу відповідного товару найближчим часом.

При цьому суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що його представника не викликали для складення та оформлення складення акту про недоліки і зупинки приймання товару, оскільки як установлено судом вище та зазначено відповідачем він самостійно погодився на заміну товару і вивіз його.

Отже, враховуючи вказані вище норми, оцінивши надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що відповідачем не повністю виконано умови договору поставки та не поставлено позивачу увесь оплачений товар.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Статтею 692 Цивільного кодексу України законодавцем було унормовано загальні положення, якими врегульовано загальні питання оплати товару, порядку виконання такого обов`язку та наслідків його порушення, одночасно з цим закріпивши в приписах ст. 693 - 695 цього Кодексу спеціальні норми якими врегульовано правовідносини купівлі-продажу у випадках коли розрахунок за товар здійснюється шляхом попередньої оплати або ж продаж здійснюється з відстрочкою (у кредит) чи розстрочкою.

Визначаючи в таких положеннях наслідки порушення своїх обов`язків учасниками правовідносин купівлі-продажу законодавцем, зокрема, було встановлено, що:

- якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України);

- якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару (ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України);

- якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару (ч. 2 ст. 695 Цивільного кодексу України).

Отже, законодавцем, зокрема, було визначено такі рівнозначні правові наслідки порушення зобов`язань з оплати чи поставки, а саме: якщо продавець не передав оплачений товар у встановлений строк, то покупець набуває право вимагати повернення суми попередньої оплати; і навпаки: якщо покупець прострочив оплату переданого товару, то продавець має право вимагати його повернення.

Однак, якщо питання моменту виникнення у продавця/покупця відповідних прав вимог є зрозумілим (з моменту порушення строків оплати/поставки), то встановлюючи такі наслідки законодавцем не було визначено чіткого моменту настання кореспондуючих таким правам обов`язків продавця/покупця з повернення передоплати чи повернення товару.

Тому, визначаючи такий момент слід керуватися загальними нормами, під правове рулювання яких підпадають питання виконання зобов`язань.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, із закінченням строку виконання зобов`язання продавця передати оплачений покупцем товар останньому таке зобов`язання припиняється і відповідно трансформується в зобов`язання з повернення сплаченої покупцем передоплати за його вимогою, і навпаки, із закінченням строку оплати покупцем товару, проданого в кредит, таке зобов`язання припиняється і трансформується в зобов`язання з повернення продавцю відповідного товару.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.09.2020 у справі №918/631/19, вирішуючи питання настання строку виконання обов`язку з повернення суми попередньої оплати, в порядку ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України, вказала, що вказане зобов`язання, відповідно до положень частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, фактично виникло у відповідача у зв`язку із закінченням обумовленого сторонами в контракті строку поставки, який виходячи із суті зобов`язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів. Таким чином у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, частини першої статті 530 Цивільного кодексу України з наступного дня після спливу строку поставки.

Відтак враховуючи, що в положеннях ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України та ч.4 ст.694 Цивільного кодексу України закріплено рівнозначні наслідки тотожних за своєю суттю порушень, притримуючись висновків Великої Палати Верховного Суду, суд вважає за можливе дійти висновку, що в силу приписів ч. 1 ст. 530 та ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України у відповідача виникло зобов`язання повернути позивачу суму попередньої оплати (тобто сплатити кошти) з наступного дня після строку поставки товару, тобто з 23.07.2024 (02.07.2024 (дата сплати авансу)+20 днів=22.07.2024).

Одночасно, як установлено судом вище відповідачем поставлено позивачу оплачений товар частково, а саме на суму 18 461,03 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0001678 від 07.08.2024.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд зазначає, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми статті 231 Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі. Вказана правова позиція є сталою та викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 905/1584/15.

Як убачається з матеріалів справи позивач звернувся до суду з даним позовом 20.11.2024.

Проте, як установлено судом та не заперечується сторонами, відповідачем частково поставлено позивачу оплачений товар на суму 18 461,03 грн до моменту пред`явлення позивачем даного позову до суду (09.08.2024). При цьому обома сторонами визнається факт поставки частини товару на суму 18 461,93 грн саме в серпні 2024 року, тоді як дата підписання представником позивача видаткової накладної №РН-0001678 лише 05.12.2024 не змінює фактичну дату поставки.

Разом з цим, суд зазначає, що видаткова накладна №РН-0001678 на суму 18 461,03 грн хоча і датована 07.08.2024, однак обома сторонами вказується дата поставки товару саме 09.08.2024, а тому враховуючи положення ч.1 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, суд бере до уваги саме цю дату.

За таких обставин підстави для закриття провадження в справі в частині відсутні, а тому суд відмовляє позивачу в задоволенні позову в частині стягнення суми авансу в розмірі 18 461,03 грн, оскільки вказана заборгованість відповідача перед позивачем була відсутня до пред`явлення позову до суду, тобто предмет спору в цій частині був відсутній і до звернення до суду з позовом.

Одночасно, доказів повернення відповідачем позивачу сплачених грошових коштів у сумі 32 660,75 грн (51 121,78 грн - 18 461,03 грн) матеріали справи не містять, а також наявність вказаної заборгованості визнається відповідачем у відзиві.

Отже, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача суми авансового платежу підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 32 660,75 грн.

Крім цього, за порушення виконання зобов`язання щодо поставки товару позивач просить стягнути з відповідача пеню за період з 23.07.2024 по 14.11.2024 у розмірі 11 758,01 грн та 7 157,05 грн штрафу.

За змістом ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст.549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Положеннями п.4 ст.231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Згідно із п.8.3. договору за порушення строків поставки, строків заміни товару постачальник сплачує покупцю згідно з частиною другою статті 231 Господарського кодексу України пеню у розмірі 0,1% (нуль цілих одна десята відсотка) вартості товару, строк поставки/заміни якого порушений, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів постачальник повинен додатково сплатити покупцю штраф у розмірі семи відсотків від вказаної вартості.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, за період з 23.07.2024 по 14.11.2024 у розмірі 11 758,01 грн, суд зазначає, що він є невірним, оскільки позивачем не враховано, що відповідачем частково було поставлено товар, а тому судом було здійснено власний розрахунок пені обмежуючись сумами і періодами визначеними позивачем, а саме наступним чином: 102 243,55 грн х 0,1% х 17 (період 23.07.2024 по 08.08.2024) = 1 738,14 грн, 83 782,52 грн х 0,1% х 98 (період 09.08.2024 по 14.11.2024) = 8 210, 69 грн та за розрахунком суду розмір пені за вказаний період складає 9 948,83 грн, а тому позов у цій частині підлягає частковому задоволенню, тобто в розмірі визначеному судом.

Також перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу в розмірі 7 157,05 грн, суд зазначає, що він є невірним, оскільки позивачем не враховано, що відповідачем частково було поставлено товар, а тому судом було здійснено власний розрахунок штрафу від суми товару прострочення поставки якого тривало більше 30 днів, а саме наступним чином: 83 782,52 грн х 7%= 5 864,78 грн, а тому позов у цій частині підлягає частковому задоволенню, тобто в розмірі визначеному судом.

Крім цього, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2 088,17 грн процентів за користування коштами за загальний період з 23.07.2024 по 14.11.2024.

Так, згідно п. 3.7. договору, у разі порушення договірних зобов`язань з вини постачальника, всі авансові платежі, які не підтверджені відповідними видатковими накладними, підлягають поверненню покупцю протягом 3 банківських днів з дня отримання відповідної вимоги покупця з урахуванням індексу інфляції та процентів в розмірі облікової ставки НБУ за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 Цивільного кодексу України від суми авансового платежу за кожен день користування авансом, починаючи з дня його зарахування на рахунок постачальника незалежно від того, припинені зобов`язання за договором на дату отримання вимоги покупця чи ні.

Порядок нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами визначається нормами Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Отже, якщо покупець був зобов`язаний здійснити попередню оплату, то на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України у разі прострочення продавцем передачі товару.

Наведене дає підстави для висновку, що положення частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України являють собою особливий (спеціальний) спосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов`язань з боку продавця, відповідно до якої на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

За своєю правовою природою проценти є винагородою (платою) за користування грошовими коштами. Натомість неустойка є видом забезпечення виконання зобов`язання та за своєю правовою природою є штрафною санкцією, яка може застосовуватись до боржника у разі порушення ним зобов`язання.

Відтак передбачені статтею 536 та частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України проценти мають зовсім іншу правову природу, ніж неустойка (пеня, штраф), виступають способом захисту прав та інтересів покупця, який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати, набув також статусу кредитора за договором по відношенню до продавця до моменту передання йому такої продукції. При цьому до моменту пред`явлення покупцем вимоги до продавця про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, користування продавцем грошовими коштами попередньої оплати як сумою позики буде вважатися правомірним, на які покупець як кредитор може правомірно нараховувати проценти за користування. Натомість після пред`явлення покупцем продавцю такої вимоги (про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України) за умови непоставки продавцем покупцю товару та неповернення суми попередньої оплати у продавця виникає грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати, а користування продавцем цими коштами буде неправомірним. У такому випадку покупець втрачає право на нарахування продавцю на суму цих коштів процентів, передбачених частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, та разом з цим набуває право на нарахування та стягнення з продавця процентів, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, що нараховуються внаслідок прострочення боржником (у даному випадку - продавцем) грошового зобов`язання (з повернення попередньої оплати) та які є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима.

З огляду на різну правову природу проценти, передбачені частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, не можуть бути ототожнені з неустойкою та процентами, передбаченими частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Крім того, правова природа передбаченої договором плати за користування чужими грошовими коштами не залежить від встановленого сторонами у договорі способу обчислення такої плати.

Передбачене статтею 536, частиною третьою статті 693, частиною першою статті 1048, частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України право сторін на встановлення плати за користування грошовими коштами (попередньою оплатою, позикою) з урахуванням положень статті 6 та частини першої статті 627 Цивільного кодексу України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів і порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати.

Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок процентів суд встановив, що базою їх нарахування була сума всього перерахованого авансу, тоді як установлено судом вище відповідачем 09.08.2024 частково поставлено позивачу оплачений товар на суму 18 461,03 грн.

Тому судом було здійснено власний розрахунок процентів обмежуючи сумами і періодами визначеними позивачем, а саме наступним чином: 51 121,78 грн х 13 (облікова ставка НБУ) х 17 (період 23.07.2024 по 08.08.2024) = 308,69 грн, 32 660,75 грн х 13 (облікова ставка НБУ) х 98 (період 09.08.2024 по 14.11.2024) = 1 136,88 грн та за розрахунком суду розмір відсотків за вказаний період складає 1 446,57 грн, а тому позов у цій частині підлягає частковому задоволенню, тобто в розмірі визначеному судом.

Щодо вимог позивача про стягнення інфляційних втрат за період з 23.07.2024 по 14.11.2024 у сумі 2 017,76 грн, суд зазначає таке.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми за користування коштами.

Передбачені викладеними вище нормами законодавства, наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов`язання щодо своєчасного повернення авансу, є порушенням, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Вказана позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за загальний період з 23.07.2024 по 14.11.2014, суд встановив, що він є невірним, оскільки при їх розрахунку була врахована сума всього перерахованого авансу, тоді як зазначено судом вище відповідачем 09.08.2024 частково поставлено позивачу оплачений товар на суму 18 461,03 грн, а тому судом здійснено власний перерахунок інфляційних втрат за за загальний період з серпня по жовтень 2024 року від суми авансу 32 660,75 грн та за розрахунком суду розмір інфляційних втрат за вказаний період складає 1 289,11 грн, а тому позов у цій частині підлягає частковому задоволенню, тобто в розмірі визначеному судом.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 32 660,75 грн заборгованості з авансового платежу, 9 948,83 грн пені, 5 864,78 грн штрафу, 1 289,11 грн інфляційних втрат та 1 446,57 грн процентів за користування чужими коштами.

З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТИНЕНТ-СТАЛЬ» (03028, місто Київ, проспект Науки, будинок 42/1, корпус 10, офіс 17, ідентифікаційний код 40170520) на користь Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «УКРЕНЕРГО» (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 25, ідентифікаційний код 00100227) 32 660 (тридцять дві тисячі шістсот шістдесят) грн 75 коп. заборгованості з авансового платежу, 9 948 (дев`ять тисяч дев`ятсот сорок вісім) грн 83 коп. пені, 5 864 (п`ять тисяч вісімсот шістдесят чотири) грн 78 коп. штрафу, 1 289 (одну тисячу двісті вісімдесят дев`ять) грн 11 коп. інфляційних втрат, 1 446 (одну тисячу чотириста сорок шість) грн 57 коп. процентів за користування чужими коштами та 1 673 (одну тисячу шістсот сімдесят три) грн 14 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань