Ухвала

від 10.02.2025 по справі 16/638-05

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

10.02.2025м. СумиСправа № 16/638-05

Господарський суд Сумської області у складі:

судді Резніченко О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Бублик Т.Д.,

розглянувши скаргу б/н від 22.01.2025 (вх. №345, 346 від 24.01.2025) ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця у справі

за позовом: Державної податкової інспекції в м. Суми

до відповідача: Приватного підприємця Пілецького Анатолія Миколайовича

про стягнення 5 626 грн. 74 коп. за рахунок активів,

за участю представників сторін:

від позивача - не прибув,

від відповідача не прибув,

від ДВС не прибув,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2005 року ДПІ в м. Суми звернулась до суду з позовом до ПП Пілецького А.М. про стягнення 5626 грн 74 коп. податкового боргу за рахунок активів.

Господарський суд Сумської області ухвалив рішення від 19.12.2005 у справі №16/638-05, яке набрало законної сили 30.12.2005, яким позовні вимоги задоволено повністю та стягнуто з Приватного підприємця Пілецького Анатолія Миколайовича на користь Державної податкової інспекції в м. Суми 5626 грн. 74 коп. податкового боргу за рахунок активів.

30.12.2005 на виконання рішення суду у цій справі був виданий наказ, який пред`явлено до виконання до департаменту державної виконавчої служби у Зарічному районі м. Суми.

У рамках виконавчого провадження державний виконавець виніс постанову про арешт майна боржника та накладення заборони на його відчуження від 22.01.2007 АА №951914, якою наклав арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1 та заборонив здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику.

29.05.2007 державним виконавцем Зарічного ВДВС Сумського МУЮ винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з визнанням ПП ОСОБА_1 банкрутом у справі №8177-07 від 02.04.2007. Водночас, державний виконавець не зняв арешт, накладений постановою від 22.01.2007 на все нерухоме майно боржника.

Факт дійсності арешту нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , (1/4 частина квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 , та земельна ділянка з кадастровим номером 5910136300:10:006:1102), накладеного вищезгаданою постановою від 22.01.2007, підтверджений Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, сформований 05.11.2024 за №402372875.

ОСОБА_1 звернувся до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою від 06.11.2024 (вх №28258) щодо зняття арешту з нерухомого майна.

Листом від 11.11.2024 №10/182891 ОСОБА_1 було повідомлено, що перевіркою Автоматизованої системи виконавчих проваджень встановлено, що станом на 11.11.2024 в Зарічному відділі державної виконавчої служби у місті Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції виконавчі провадження, де стороною є ОСОБА_1 , на виконанні не перебувають. Також порекомендували звернутися до Зарічного районного суду м. Суми із заявою про зняття арешту з нерухомого майна.

Відповідно до ухвали Зарічного районного суду м. Суми від 16.12.2024 ОСОБА_1 було відмовлено у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління державної податкової служби у Сумській області про зняття арешту з нерухомого майна та заборони на його відчуження.

14.01.2025 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Сумської області зі скаргою б/н від 10.01.2025 (вх. №144, 145 від 14.01.2025) на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця.

Ухвалою суду від 16.01.2025 скаргу б/н від 10.01.2025 (вх. №144, 145 від 14.01.2025) ОСОБА_1 на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця у справі №16/638-05 повернуто відповідачу ОСОБА_1 .

24.01.2025 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Сумської області зі скаргою б/н від 22.01.2025 (вх. №345, 346) на бездіяльність державного виконавця.

Ухвалою суду від 27.01.2025 зазначену скаргу прийнято до розгляду та призначено в судове засідання на 10.02.2025.

04.02.2025 від Головного управління Державної податкової служби у Сумській області надійшли письмові пояснення (вх №526), у яких повідомлено, що станом на 03.02.2025 ОСОБА_1 не має податкового боргу, недоїмки зі сплати єдиного внеску, іншої заборгованості з платежів (в тому числі розсроченої, відстроченої, реструктуризованої), контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи та просить розглянути справу без участі представника Головного управління Державної податкової служби у Сумській області.

Представники сторін в судове засідання не прибули.

За приписами статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території.

Відповідно до частини першої статті 18 ГПК судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Стаття 326 ГПК визначає, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина перша статті 327 ГПК).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХІV від 21.04.1999 (тут і далі в редакції, яка діяла станом на дату закінчення виконавчого провадження) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі рішення).

Судові накази віднесено до виконавчих документів, на підставі яких рішення підлягають примусовому виконанню органами державної виконавчої служби (підпункт 3 частини другої статті 3акону України "Про виконавче провадження").

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі передачі виконавчого документа арбітражному керуючому у разі визнання боржника банкрутом.

Відповідно до ч. 1-2 статті 38 вказаного Закону у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

Отже, закінчення виконавчого провадження у розумінні вимог вказаного Закону України «Про виконавче провадження" передбачає зняття арешту та скасування вжитих раніше заходів примусового виконання рішення про що зазначається у постанові у постанові про вчинення відповідної дії.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

В рамках виконавчого провадження з виконання наказу у цій справі державний виконавець наклав арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1 та заборонив здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику, без зазначення суми боргу (постанова від 22.01.2007). Проте, за наслідками закінчення виконавчого провадження державний виконавець не зняв арешт, накладений постановою від 22.01.2007 на все нерухоме майно боржника.

За таких обставин, суд виснуває, що незняття виконавцем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при закінченні виконавчого провадження є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право скаржника підлягає захисту.

Також суд зазначає, що за змістом положень чинного законодавства боржник у виконавчому провадженні не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця у визначеному відповідним процесуальним законом порядку. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2021 у справі №712/12136/18.

Згідно зі статтею 339 ГПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій (частина перша статті 341 ГПК).

Проте, бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту з майна є триваючим правопорушенням, а тому оскаржується в будь-який час шляхом подання скарги в порядку, передбаченому ГПК.

Триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням, обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

Схожа за змістом правова позиція щодо застосування норм права викладена у постанові Верховного Суду від 22.12.2021 у справі №760/19348/2011.

При цьому, суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання, а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У даній правовій ситуації відмова в задоволенні скарги щодо зняття арешту, накладеного на все майно скаржника у виконавчому провадженні, унеможливила б у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з його майна.

Наявність протягом тривалого часу (18 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності (закінчення) виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №2/0301/806/11.

На підставі вищевикладеного, суд вважає вимоги, скаржника обґрунтованими та задовольняє скаргу у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 234, 235, 342, 343, 345 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1.Скаргу б/н від 22.01.2025 (вх. №345, 346 від 24.01.2025) ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця у справі №16/638-05 задовольнити.

2.Визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Зарічного ВДВС Сумського МУЮ щодо незняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 , що накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 22.01.2007 №АА 951914.

3.Зобов`язати державного виконавця Зарічного ВДВС Сумського МУЮ зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ), накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 22.01.2007 №АА 951914.

4.Зобов`язати Зарічний ВДВС Сумського МУЮ повідомити Господарський суд Сумської області та ОСОБА_1 про виконання ухвали, не пізніше ніж у 10 денний строк з дня її одержання.

5.Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання суддею. Дана ухвала може бути оскаржена в порядку, встановленому ст. ст. 255-257 ГПК України.

Ухвала підписана суддею 11.02.2025.

СуддяО.Ю. Резніченко