Постанова

від 05.02.2025 по справі 619/1143/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 619/1143/21

провадження № 61-650св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - керівник Дергачівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція»,

відповідачі: Солоницівська селищна рада Дергачівського району Харківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 08 лютого 2022 року в складі судді Остропілець Є. Р. та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року в складі колегії суддів: Чумак О. В., Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року керівник Дергачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: Харківської обласної державної адміністрації, Державного агентство лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення XXVI сесії IV скликання від 16 грудня 2005 року № 43/4 Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 ;

- визнати незаконним та скасувати рішення Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області VI сесії V скликання від 16 листопада 2006 року № 14, яким затверджено технічну документацію із землеустрою та передано ОСОБА_1 безоплатно у приватну власність земельну ділянку, площею 0,1500 га, в межах населеного пункту на території Солницівської селищної ради на АДРЕСА_1 ,;

- визнати недійсними та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №993520, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області 31 травня 2007 року № 010769300103;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером: 6322057600:00:002:0219, укладений 31 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та зареєстрований у реєстрі за № 1203, скасувавши його державну реєстрацію;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,15 га з кадастровим номером: 6322057600:00:002:0219, укладений 08 грудня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та зареєстрований у реєстрі за № 2776, скасувавши його державну реєстрацію;

- зобов`язати ОСОБА_3 повернути земельну ділянку, площею 0,1500 га з кадастровим номером: 6322057600:00:002:0219, яка розташована на території Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, у відання держави та в постійне користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».

Свої вимоги прокурор обґрунтовував тим, що 15 березня 2017 року Дергачівська місцева прокуратура внесла відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42017221280000016 та розпочала досудове розслідування за фактом незаконного виділення у приватну власність земельних ділянок лісогосподарського призначення на території Солоницівської селищної ради за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України.

У ході досудового розслідування встановлено, що рішенням Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області XXVI сесії IV скликання від 16 грудня 2005 року № 43/4 надано ОСОБА_1 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж ділянки в натурі (на місцевості) та складання державного акту на право власності на земельну ділянку, орієнтовною площею 0,1500 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 .

У подальшому рішенням Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області VI сесії V скликання від 16 листопада 2006 року № 14 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та складання документів, що засвідчують право приватної власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та передано безоплатно ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку, площею 0,1500 га., в межах населеного пункту на території Солоницівської селищної ради на АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення 31 травня 2007 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку загальною площею 0,1500 га з кадастровим номером 6322057600:00:002:0219, серії ЯД № 993520.

Проте спірна земельна ділянка, згідно з планово-картографічними матеріалами базового лісовпорядкування, відноситься до земель лісогосподарського призначення Данилівського дослідного держлісгоспу (на теперішній час ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція») в межах кварталу Дергачівського лісництва.

Зазначене також підтверджується ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 21 листопада 2019 року у справі № 619/4345/19 за обвинуваченням ОСОБА_4 .

Керівник Дергачівської окружної прокуратури вважав, що вказане рішення Солоницівської селищної ради щодо надання земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 прийнято з порушенням вимог статей 20, 116, 118, 122, 149 ЗК України, статті 5 ЛК України за відсутності відповідного рішення Харківської ОДА щодо вилучення з постійного користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» спірної земельної ділянки та без попередньої зміни цільового призначення земельних ділянок.

Оскільки рішення Солоницівської селищної ради VI сесії V скликання від 16 листопада 2006 року № 14 про передачу земельної ділянки у власність, яке слугувало підставою для подальшого оформлення державного акта на право власності на зазначену земельну ділянку серії ЯД № 993520, є незаконним, то відповідний державний акт на право власності не відповідає закону та порушує права власника.

Спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 08 грудня 2017 року ОСОБА_1 відчужила на користь ОСОБА_5 .

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, на теперішній час власником спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6322057600:00:002:0219 на підставі договору купівлі-продажу від 08 грудня 2018 року є ОСОБА_3 , проте вказаний договір купівлі-продажу є недійсним, оскільки сторони в момент вчинення правочину не дотримались вимог, встановлених статтею 203 ЦК України.

Посилаючись на наведене, прокурор просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 08 лютого 2022 року у задоволенні позову керівника Дергачівської окружної прокуратури Харківської області відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, виходив із недоведеності прокурором наявності порушених прав та охоронюваних законом інтересів держави в особі Харківської обласної державної адміністрації, Державного агентство лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція, а також позов поданий із пропуском позовної давності .

Короткий зміст постанови апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року за наслідками розгляду апеляційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 08 лютого 2022 року скасовано.

Позовні вимоги керівника Дергачівської окружної прокуратури Харківської області, заявлених в інтересах ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» щодо зобов`язання ОСОБА_3 повернути земельну ділянку, площею 0,1500 га, з кадастровим номером 6322057600:00:002:0219, яка розташована на території Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, у відання держави та в постійне користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» залишено без розгляду.

У задоволенні позовних вимог керівника Дергачівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України до Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування рішень, визнання недійсним державного акту та договорів купівлі-продажу, відмовлено.

Виходячи з того, що ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» не є органом державної влади і не є суб`єктом владних повноважень, суд зазначив, що звернення прокурора до суду у цій справі в інтересах держави в особі ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція»» є безпідставним, та дійшов висновку, що позовна заява, подана в інтересах зазначеного підприємства, підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.

У задоволенні позовних вимог прокурора про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним та скасування державного акту, визнання недійсним договорів купівлі-продажу суд відмовив через неефективний спосіб захисту права власника.

У задоволенні позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_3 повернути спірну земельну ділянку апеляційний суд відмовив у зв`язку з обранням неналежного способу захисту порушеного права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

09 січня 2023 року Полтавська обласна прокуратура звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2022 року в справі № 363/669/17, від 12 травня 2022 року в справі № 372/4154/18, від 08 червня 2022 року в справі № 307/3155/19, від 22 червня 2022 року в справі № 367/4140/16-ц, від 21 вересня 2022 року в справі № 367/4128/16-ц, від 15 січня 2019 року в справі № 907/459/17, від 19 червня 2019 року в справі № 911/604/18, від 21 квітня 2021 року в справі № 707/2196/15-ц, від 04 серпня 2021 року в справі № 925/889/19, від 13 листопада 2019 року в справі № 361/6826/16, від 27 серпня 2019 року в справі № 925/366/18, від 03 вересня 2020 року в справі № 911/3449/17, від 07 вересня 2022 року в справі № 697/2434/16, від 14 вересня 2022 року в справі № 368/1473/15-ц, від 05 жовтня 2022 року в справі № 310/245/15-ц та постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року в справі № 910/3907/18, від 30 травня 2018 року в справі № 368/1158/16-ц, від 23 жовтня 2019 року в справі № 488/402/16-ц, від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц, від 19 червня 2018 року в справі № 916/1979/13, від 30 травня 2018 року в справі №923/466/17, від 21 серпня 2019 року в справі №911/3681/17, від 15 жовтня 2019 року в справі № 911/3749/17, від 22 січня 2020 року в справі № 910/1809/18, від 01 лютого 2020 року в справі № 922/614/19, від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц, від 04 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року в справі № 911/2169/20 та від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Апеляційний суд не врахував, що законодавець не виключив можливості звернення прокурора за захистом державного інтересу в разі відсутності такого органу чи наділення окремої державної (недержавної) установи повноваженнями державного органу щодо управління державним майном, розпорядження державними коштами.

Зазначаючи ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» одним із позивачів у цій справі, прокурор обґрунтував порушення саме інтересів держави, а не самостійної юридичної особи та учасника цивільних правовідносин. Отже позов прокурора про усунення перешкод у користуванні майном спрямований на повернення земельних ділянок дійсному власнику - державі, однак, з огляду на наявність права постійного користування цими ділянками у державного підприємства, задоволення такого позову призводить до поновлення його права користуватися та володіти землею.

У цій справі прокурор зазначав про порушення інтересів держави у розпорядженні державною власністю - землями лісового фонду, які були в користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», однак апеляційний суд не врахував, що у спірних правовідносинах відбулося розщеплення правомочностей власника земельної ділянки, оскільки право користування та володіння (право постійного користування) державою були передані саме державному підприємству, у той час як інша частина правомочностей (право розпорядження) залишилася у держави.

Отже визначення прокурором як позивачем іншої особи та подальше витребування землі на її користь не забезпечить повноцінного захисту порушених інтересів держави, якою передано частину прав власника державному підприємству як елементу єдиного механізму держави в межах однієї з форм реалізації нею своїх функцій. Тобто не відбудеться відновлення становища, що існувало до порушення.

У категорії справ про захист речових прав держави на землі лісогосподарського призначення має бути здійснено не шляхом витребування спірної земельної ділянки у власність територіальної громади на підставі статей 387, 388 ЦК України, а на підставі статті 391ЦК України та частини другої статті 152 ЗК України шляхом пред`явлення позову про повернення земельної ділянки.

Враховуючи недотримання вимог законодавства при прийнятті рішення, а також спрямованість на перешкоджання законному власнику ділянки у реалізації права власності і користування, наявні правові підстави для усунення державі в особі Харківської ОДА, Державного агентства лісових ресурсів та ДП «харківська лісова науково-дослідна станція» перешкод у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 6322057600:00:002:0219, площею 0,15 га, шляхом визнання незаконним та скасування рішення Солоницівської селищної ради XLVII сесії IV скликання від 16 грудня 2005 року № 43/4.

Крім того, Верховний Суд України у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-319цс15 виснував про те, що у спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки, а визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав в судовому порядку.

Доводи інших учасників справи

Представник ОСОБА_3 - адвокат Бубліченко Н. В. подала відзив, у якому зазначає, що оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Дергачівського районного суду Харківської області цивільну справу № 619/1143/21 за позовом керівника Дергачівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» до Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування рішень, визнання недійсним державного акту та договорів купівлі-продажу, повернення земельної ділянки.

Справа № 619/1143/21 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2024 року справу № 619/1143/21 призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Суди встановили, що рішенням Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області XХVI сесії ІV скликання від 16 грудня 2005 року № 43/4 надано дозвіл ОСОБА_1 на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж ділянки в натурі на місцевості та складання державного акту на право власності на земельну ділянку, орієнтовною площею 0,1500 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, госпбудівель та споруд на АДРЕСА_1 . Дозволено ОСОБА_1 будівництво житлового будинку по проєкту ТЕ-03 на 4 (чотири) жилих кімнат з житловою площею 58,00 кв м і загальною площею 107,00 кв м, гаражу, сараю, літньої кухні, льоху, вбиральні, літнього душу, лазні на земельній ділянці орієнтовною площею 0,1500 га на АДРЕСА_1 .

Рішенням Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області VI сесії V скликання від 16 листопада 2006 року № 14 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право приватної власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та безоплатно передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 0,1500 га в межах населеного пункту на території Солоницівської селищної ради на АДРЕСА_1 .

На підставі цього рішення ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 993520 з кадастровим номером 6322057600:00:002:0219, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області за № 010769300103.

31 липня 2013 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу відчужила вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_2 , який, у свою чергу, 08 грудня 2017 року уклав із ОСОБА_3 договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна власником земельної ділянки з кадастровим № 6322057600:00:002:0219 є ОСОБА_3

15 березня 2017 року Дергачівська місцева прокуратура внесла відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017221280000016 та розпочала досудове розслідування за фактом незаконного виділення земельних ділянок на території Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України..

Досудовим розслідуванням установлено, що земельна ділянка загальною площею 0,15 га, з кадастровим № 6322057600:00:002:0219, яка передана у власність ОСОБА_1 , відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Відповідно до листа ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 06 лютого 2016 року земельна ділянка з кадастровим номером 6322057600:00:002:0219, загальною площею 0,15 га, що розташована на території Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, згідно планово - картографічних матеріалів базового лісовпорядкування, знаходиться в межах земель лісогосподарського призначення Данилівського дослідного держлісгоспу (нині ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція»), в межах кварталу № 376 Дергачівського лісництва.

Згідно листа ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 24 травня 2021 року земельна ділянка з кадастровим номером 6322057600:00:002:0219 має орієнтовну площу перетину з землями, які перебувають на праві постійного користування у ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», - 0,0670 га.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2022 року в справі № 363/669/17, від 12 травня 2022 року в справі № 372/4154/18, від 08 червня 2022 року в справі № 307/3155/19, від 22 червня 2022 року в справі № 367/4140/16-ц, від 21 вересня 2022 року в справі № 367/4128/16-ц, від 15 січня 2019 року в справі № 907/459/17, від 19 червня 2019 року в справі № 911/604/18, від 21 квітня 2021 року в справі № 707/2196/15-ц, від 04 серпня 2021 року в справі № 925/889/19, від 13 листопада 2019 року в справі № 361/6826/16, від 27 серпня 2019 року в справі № 925/366/18, від 03 вересня 2020 року в справі № 911/3449/17, від 07 вересня 2022 року в справі № 697/2434/16, від 14 вересня 2022 року в справі № 368/1473/15-ц, від 05 жовтня 2022 року в справі № 310/245/15-ц та постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року в справі № 910/3907/18, від 30 травня 2018 року в справі № 368/1158/16-ц, від 23 жовтня 2019 року в справі № 488/402/16-ц, від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц, від 19 червня 2018 року в справі № 916/1979/13, від 30 травня 2018 року в справі №923/466/17, від 21 серпня 2019 року в справі №911/3681/17, від 15 жовтня 2019 року в справі № 911/3749/17, від 22 січня 2020 року в справі № 910/1809/18, від 01 лютого 2020 року в справі № 922/614/19, від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц, від 04 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року в справі № 911/2169/20 та від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Позиція Верховного Суду

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду і перебуває у державній власності, її передача у приватну власність є незаконною, що є підставою для усунення перешкод у здійсненні права розпорядження та користування земельною ділянкою шляхом визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації та повернення спірної земельної ділянки на користь держави із приватної власності.

Виходячи з того, що ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» не є органом державної влади і не є суб`єктом владних повноважень, апеляційний суд зазначив, що звернення прокурора до суду у цій справі в інтересах держави в особі ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція»» є безпідставним, та дійшов висновку, що позовна заява, подана в інтересах зазначеного підприємства, підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним та скасування державного акту, визнання недійсним договорів купівлі-продажу, апеляційний суд входив із того, що прокурор обрав неефективний спосіб захисту права власника.

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог керівника Дергачівської окружної прокуратури Харківської області, заявлених в інтересах ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», та в частині позовних вимог прокурора про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним та скасування державного акта, визнання недійсним договору купівлі-продажу, з таких підстав.

Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

В абзаці третьому частини третьої цієї статті міститься заборона здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням абзацу першого частини третьої цієї статті, який визначає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті зазначеного відсутність у Законі інших визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Тому прокурор не має повноважень на ведення справ в інтересах державного підприємства, а відповідні вимоги не мають розгляду по суті.

Позов у цій справі прокурор подав в інтересах держави, зокрема в особі ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».

Врахувавши правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду, а також те, що ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» не є органом державної влади і не є суб`єктом владних повноважень, апеляційний суд дійшов правильного висновку про залишення без розгляду позовних вимог керівника Дергачівської окружної прокуратури Харківської області, заявлених в інтересах ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», оскільки звернення прокурора до суду у цій справі в інтересах держави в особі ДП «Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» є безпідставним.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)).

Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18, пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-386цс18, пункт 74), від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 8.1).

Власник із дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі правові висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74).

Також згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку.

Враховуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що вимоги про визнання незаконним і скасування рішення органу влади про затвердження проекту землеустрою, визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди.

У цій справі мета прокурора спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою, тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені прокурором позовні вимоги про визнання незаконним і скасування рішення органу влади про затвердження проекту землеустрою, визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки і про скасування державної реєстрації такого права не є належними й ефективними способами захисту вимоги.

Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом в постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки апеляційний суд, залишаючи позов без розгляду в частині вирішення позовних вимог керівника Дергачівської окружної прокуратури Харківської області, заявлених в інтересах ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», та відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним та скасування державного акта, визнання недійсним договору купівлі-продажу, під час вирішення спору в означених частинах врахував останні правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18).

Щодо позовних вимог керівника Дергачівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Харківської ОДА, Державного агентства лісових ресурсів України про зобов`язання повернути земельну ділянку

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (див. постанову Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18 (адміністративні провадження № К/9901/16194/19; К/9901/16864/19)).

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19)).

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України).

В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).

До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України).

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що на час винесення оскаржуваного рішення Солоницівської селищної ради VI сесії V скликання від 16 листопада 2006 року № 14 спірна земельна ділянка належала до земель державного лісового фонду Данилівського дослідного держлісгоспу (ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція»), тому рішення про вилучення цієї земельної ділянки із земель державного лісового фонду мала приймати обласна державна адміністрація за погодженням із землекористувачем.

Проте відповідного розпорядження про вилучення спірної земельної ділянки з земель державного лісового фонду Харківська ОДА не приймала, тому спірна земельна ділянка державного лісового фонду, що розташована на території Солоницівської селищної ради, неправомірно вибула із володіння держави та землекористувача ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», оскільки при її вилученні у попереднього користувача та зміні її цільового призначення Солоницівською селищною радою не було дотримано вимог статті 149 ЗК України та статті 59 ЛК України.

Також суди встановили, що відповідно до схеми розташування спірної земельної ділянки з нанесеними межами кварталу 376 Дергачівського лісництва та викопіювання з лісовпорядного планшету 2014 року спірна земельна ділянка знаходилася на території Солоницівської селищної ради, відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебувала у користуванні у ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц( провадження № 14-96цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21)).

Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.

Таким чином, установивши, що спірна земельна ділянка лісового фонду вибула з володіння держави, право власності на неї зареєстроване за ОСОБА_3 , апеляційний суд дійшов висновку, що заявлений прокурором позов, зокрема про повернення спірної земельної ділянки, у контексті зазначених обставин справи, не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірну земельну ділянку лісового фонду, внаслідок чого відмовив у задоволенні цих вимог.

Водночас, надавши правильну юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, апеляційний суд не звернув увагу на те, що не позбавлений можливості самостійно визначити юридичну норму, яка підлягає застосуванню.

Зокрема, у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (пункт 11.12)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц вказала, що задоволення судом позовної вимоги має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб`єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 36), 22 вересня 2020 року у справі № 127/18934/18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц також звертала увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (пункти 6.56-6.58), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21, пункт 9.58)).

З урахуванням наведеного, Верховний Суд вважає, що рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання повернути земельну ділянку належить скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Крім того, під час розгляду справи ОСОБА_3 подала до суду першої інстанції заяву, в якій просила відмовити у задоволенні позову за спливом позовної давності.

Колегія суддів звертає увагу на те, що усталеним у практиці Верховного Суду є підхід до застосування правила статті 261 ЦК України, за яким початок перебігу позовної давності у правовідносинах, що регулюються статтею 388 ЦК України, пов`язується із моментом, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (див. постанову Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 442/5872/21 (провадження № 61-504св23)).

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свій висновок, викладений у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18), та зазначила, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Зазначене необхідно врахувати судам при новому розгляді справи та звернути увагу на те, що прокурор виконує субсидіарну роль, звертаючись до суду із позовом в інтересах органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази і при цьому застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій порушено вищенаведені норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені судові рішення в цій частині не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню в цій частині з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Водночас, посилання у касаційній скарзі на необхідність відступлення від правового висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 та від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, суд касаційної інстанції також відхиляє.

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені заявниками аргументи для відступлення від зазначених висновків Великої Палати Верховного Суду не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог керівника Дергачівської окружної прокуратури Харківської області, заявлених в інтересах ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», та в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним та скасування державного акта, визнання недійсним договору купівлі-продажу і не дають підстав вважати, що апеляційним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу в означених частинах слід залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду в цих частинах - без змін; рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вимог про зобов`язання повернути земельну ділянку скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, а передає справу частково на новий розгляд, а частково залишає судове рішення без змін, тому розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 08 лютого 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року в частині позовних вимог керівника Дергачівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України до ОСОБА_3 про повернення земельної ділянки скасувати і направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті постанову Полтавського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов