Ухвала

від 10.02.2025 по справі 607/18991/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 607/18991/22

провадження № 61-1435ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

розглянув касаційну скаргу представника Приватного підприємства «Ідея Вест» - адвоката Ковальчук Надії Олегівни, на постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 січня 2024 року в провадженні за скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, боржник, - Приватне підприємство «Ідея Вест»,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою про скасування постанови старшого державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного між регіонального управління Міністерства юстиції (далі - Тернопільський ВДВС) від 08 липня 2024 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 травня 2024 року № 607/18991/22.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 листопада 2024 року скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду в зв`язку з пропуском скаржницею строку звернення до суду із скаргою.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 10 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 листопада 2024 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Суд апеляційної інстанції констатував, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про наявність підстав для залишення скарги ОСОБА_1 без розгляду в зв`язку з пропуском нею строку звернення до суду із скаргою, оскільки встановлені обставини справи свідчать, що скаржниця не отримувала постанову органу виконавчої служби про закінчення виконавчого провадження в силу об`єктивних обставин, а саме є малорухомою особо з інвалідністю, та як правильно встановив суд першої інстанції - відсутність у ОСОБА_1 родичів, які могли б отримати рекомендованого листа.

Щодо мотивів суду першої інстанції про докази на підтвердження ознайомлення попереднім адвокатом з матеріалами виконавчого провадження, суд апеляційної інстанції встановив, що такі матеріали не містять доказів отримання адвокатом копії постанови про закінчення виконавчого провадження.

За наведених обставин, Тернопільський апеляційний суд дійшов висновку про наявність поважних причин пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду із скаргою, в поновленні якого передчасно відмовив місцевий суд.

У лютому 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника Приватного підприємства «Ідея Вест» (далі - ПП «Ідея Вест») - адвоката Ковальчук Н. О., на постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 січня 2024 року.

У касаційній скарзі заявник, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення, а ухвалу місцевого суду залишити в сіли.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для залишення без розгляду скарги ОСОБА_1 , надавши обґрунтовану оцінку доказам на підтвердження належного повідомлення скаржниці про постанову органу виконавчої служби про закінчення виконавчого провадження, при цьому, суд підставно відхилив доводи щодо причини пропуску строку звернення до суду із скаргою, як то неналежне виконання попереднім адвокатом обов`язків щодо представницького супроводу інтересів ОСОБА_1 , в тому числі, у виконавчому провадженні, який ознайомився з матеріалами виконавчого провадження і такі докази наявні в матеріалах справи.

На противагу вказаному, апеляційний суд неправильно застосував положення статей 122, 123, 127 ЦПК Україні, не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2022 року в справі № 910/18480/20, від 04 листопада 2022 року в справі № 761/38464/20, від 12 квітня 2023 року в справі № 209/2838/16, від 19 січня 2024 року в справі № 911/1216/21.

Також заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо неналежного повідомлення стягувача через адвоката у виконавчому провадженні.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Із касаційної скарги вбачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення.

Судами встановлено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 15 квітня 2024 року, у справі № 607/18991/22, зобов`язано усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом заборони ПП «Ідея Вест» експлуатації ним димової труби від мангала «Джерело № l» та труби від вентиляційної системи кухні «Джерело № 2» закладу громадського харчування ресторану «Реберня в Тернополі» за адресою АДРЕСА_2 , до облаштування димової труби від мангала «Джерело № l» та труби від вентиляційної системи кухні «Джерело № 2» закладу громадського харчування ресторану « Реберня в Тернополі » за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до вимог ДБН В.2.5-67:2013 «Опалення, вентиляція та кондиціонування», та в місці, передбаченому планом та проектними документами.

09 травня 2024 року видано виконавчий лист № 607/18991/22.

Постановою Тернопільського ВДВС від 25 червня 2024 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 травня 2024 року № 607/18991/22.

Постановою Тернопільського ВДВС від 08 липня 2024 року закінчено виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 травня 2024 року № 607/18991/22 на підставі пункту 1 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Вказана постанова була направлена ОСОБА_1 рекомендованим листом та була вручена члену сім`ї скаржника, при цьому, судами не встановлено наявності членів сім`ї у стягувача, яка є малорухомою особою з інвалідністю ІІ групи.

04 вересня 2024 року адвокат Варода П. Б. ознайомилася з матеріалами виконавчого провадження та цього ж дня, в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду зі скаргою.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для поновлення ОСОБА_1 строку звернення до суду із скаргою, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Тобто, виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Правила, які регулюють умови прийнятності скарг, покликані забезпечити належне відправлення правосуддя і дотримання, зокрема принципу правової визначеності, а зацікавлені особи повинні очікувати, що ці правила будуть застосовані.

Статтею 449 ЦПК України встановлено строк для звернення із скаргою, зокрема скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Відповідно до частини п`ятої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

У постанові від 13 березня 2019 року у справі № 920/149/18 (провадження

№ 12-297гс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала щодо співвідношення загальної та спеціальної норми, згідно з якими норми, передбачені законом про виконавче провадження, є загальними, а норми, передбачені процесуальним кодексом, є спеціальними, тому строк на оскарження необхідно обраховувати в календарних днях. Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 361/1335/20 (провадження № 61-15507св20), від 02 листопада 2021 року у справі № 753/3465/20 (провадження № 61-12002св20).

Порівняльний аналіз змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться у статті 449 ЦПК України, дає підстави для висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо.

Під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб`єкта, закріпленого у частині першій статті 449 ЦПК України та частині п`ятій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», необхідно враховувати поведінку скаржника, чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з`ясування стану виконавчого провадження, тощо.

Висновки щодо презумпції обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні викладені, зокрема у постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 918/333/13-г, від 29 лютого 2024 року у справі № 289/2293/23 (провадження № 61-1332св24), Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 04 лютого 2022 року у справі № 925/308/13.

Відповідно до статті 81 ЦПК України обов`язок доказування поважності причин пропуску процесуальних строків та подача заяви про їх поновлення покладається на зацікавлену сторону.

При зверненні до суду зі скаргою на дії державного/приватного виконавця саме на заявника покладається обов`язок доведення наявності обставин, які унеможливили його звернення з такою скаргою у строк, встановлений законом.

Згідно зі статтею 122 ЦПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Статтею 123 ЦПК України визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 127 ЦПК України).

Системний аналіз вказаних процесуальних норм разом із положеннями пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» вказують на те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод (постанова Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 2-1441/10 (провадження № 61-17257св20)).

У постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 466/948/19 (провадження

№ 61-16974св19) Верховний Суд вказав, що «строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. Водночас заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові».

Право на справедливий судовий розгляд передбачає право на отримання належного повідомлення про судові рішення, особливо у випадках, коли скарга може бути подана протягом визначеного строку. Водночас зацікавлена сторона зобов`язана проявляти особливу старанність у захисті своїх інтересів і вживати необхідних заходів для ознайомлення з розвитком провадження.

Апеляційний суд в цій справі встановив, що ОСОБА_1 оскаржує постанову органу виконавчої служби про закінчення виконавчого провадження від 08 липня 2024 року, із скаргою звернулася до суду 04 вересня 2024 року.

Як на підставу для поновлення пропущеного строку посилалася на те, що не отримувала засобами поштового зв`язку копію постанови про закінчення виконавчого провадження, є малорухомою особою з інвалідністю ІІ групи, із житла не виходить та, оскільки попередній адвокат Островська О. Н. тривалий час не виходила на зв`язок, ОСОБА_1 звернулася до іншого адвоката, який у межах розумних строків ознайомився із матеріалами виконавчого провадження та звернувся із відповідною скаргою до суду.

Тернопільський апеляційний суд, врахувавши наведені обставини в сукупності, зокрема, й відсутність належного повідомлення заявниці про постанову органу виконавчої служби про закінчення виконавчого провадження, поштове повідомлення, яке місцевий суд поставив під сумнім з підстав відсутності у ОСОБА_1 родичів, та її малорухливість, що виключає об`єктивну можливість отримання нею відповідного поштового відправлення, що пропущений скаржницею строк звернення із скаргою до суду зумовлено поважними причинами, а тому такий строк може бути поновлено.

Верховний Суд погоджується із наведеною оцінкою апеляційного суду, який в цій конкретній справі проявив підставну гнучкість застосування норм процесуального права без надмірного формалізму щодо буквального та прискіпливого застосування норм права.

Адже в цьому випадку, з урахуванням дійсних обставин, встановлених судами, як то малорухливість особи з інвалідністю ІІ групи, яка в буквальному сенсі залежить від належного її повідомлення різними суб`єктами, як то органами державної влади та/або адвокатом, з яким укладено договір про представницький супровід, слід вважати такі обставини об`єктивними перешкодами у реалізації процесуальних прав такої особи у відповідні строки.

Серед іншого, саме з урахуванням вказаних вище обставин, було б невиправданим проявом надмірного формалізму прискіплива оцінка судами поважності причин пропуску строку на звернення до суду, оскільки в цій справі саме достатність поважних причин, обґрунтовано наведених ОСОБА_1 , є цілком прийнятною. Неврахуванням вказаних об`єктивних обставин свідчило б про перешкоди у доступі до правосуддя особі, яка наполягає на належному виконанні судового рішення, та, не отримуючи певний час відомостей про хід виконавчого провадження, та неможливість нею особисто здійснювати дії, яка уклала договір з іншим адвокатом, що ознайомився з матеріалами справи та в межах розумного строку звернувся із відповідною скаргою до суду. Вказані обставини відбувалися протягом менше двох місяців з дня винесення 08 липня 2024 року постанови про закінчення виконавчого провадження, а тому, з урахуванням встановлених судами обставин, не свідчать про зловживання ОСОБА_1 процесуальними правами.

За наведених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність об`єктивних поважних обставин пропуску ОСОБА_1 строку на звернення до суду із скаргою, тому підставно скасував ухвалу місцевого суду про залишення скарги без розгляду, а справу повернув до суду для продовження її розгляду.

Вказане спростовує доводи касаційної скарги про те, що суд неправильно застосував вимоги статей 122, 123, 127 ЦПК України.

Висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2022 року в справі № 910/18480/20, від 04 листопада 2022 року в справі № 761/38464/20, від 12 квітня 2023 року в справі № 209/2838/16, від 19 січня 2024 року в справі № 911/1216/21, не суперечать висновкам апеляційного суду в цій справі.

Аргумент касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо неналежного повідомлення стягувача через адвоката у виконавчому провадженні, суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки заявником належно не обґрунтовано, в чому полягає необхідність формування Верховним Судом єдиної правозастосовчої практики, адже підхід в оцінці поважності причин пропуску строку звернення до суду із скаргою на дії та рішення державного/приватного виконавця є сталим, про що свідчить практика суду касаційної інстанції, зокрема й ті висновки на які посилається заявник. А обставини, за яких відбувся пропуск строку, оцінюються судами у кожній конкретній справі у сукупності цих обставин та доказів на їх підтвердження.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки ґрунтуються на незгоді з обставинами, встановленими судом, зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга представника ПП «Ідея Вест» - адвоката Ковальчук Н. О., на постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 січня 2025 року є необґрунтованою.

Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника Приватного підприємства «Ідея Вест» - адвоката Ковальчук Надії Олегівни, на постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 січня 2024 року в провадженні за скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, боржник, - Приватне підприємство «Ідея Вест».

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян