Ухвала

від 10.02.2025 по справі 576/1033/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 576/1033/24

провадження № 61-1529ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 постанову Сумського апеляційного суду від 02 січня 2025 року за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Шосткинського районного нотаріального округу Заруба Оксана В`ячеславівна, Глухівська державна нотаріальна контора, виконавчий комітет Глухівської міської ради Сумської області, про визнання недійсними свідоцтва про право власності на житловий будинок, свідоцтва про право на спадщину за заповітом, спадкового договору, встановлення факту належності частини будинку на праві власності померлій та визнання права власності на частку житлового будинку з господарськими спорудами в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищевказаним позовом до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Шосткинського районного нотаріального округу Заруба О. В. (далі - приватний нотаріус ШРНО Заруба О. В.), Глухівська державна нотаріальна контора (далі - Глухівська ДНК), виконавчий комітет Глухівської міської ради Сумської області (далі - ВК Глухівської міської ради), про визнання недійсними свідоцтва про право власності на житловий будинок, свідоцтва про право на спадщину за заповітом, спадкового договору, встановлення факту належності частини будинку на праві власності померлій та визнання права власності на частку житлового будинку з господарськими спорудами в порядку спадкування за законом.

22 квітня 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про забезпечення позову у вищевказаній справі.

Заява обґрунтована тим, що предметом спору в цій справі є житловий будинок

з господарськими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказувала, що існує загроза перепродажу ОСОБА_1 вказаного нерухомого майна.

Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просила суд вжити заходи по забезпеченню позову шляхом накладення заборони відчуження буд-якою особою цього нерухомого майна до набрання рішенням у вказаній справі законної сили.

Ухвалою Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 23 квітня 2024 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за її позовом до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус ШРНО Заруба О. В., Глухівська ДНК, ВК Глухівської міської ради, про визнання недійсними свідоцтва про право власності на житловий будинок, свідоцтва про право на спадщину за заповітом, спадкового договору, встановлення факту належності частини будинку на праві власності померлій та визнання права власності на частку житлового будинку з господарськими спорудами в порядку спадкування за законом.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що саме по собі подання позову про оспорювання права власності відповідача на спірний будинок не може бути безумовною підставою для забезпечення позову, а доказів про намір відповідача відчужити спірне нерухоме майно суду не надано.

Постановою Сумського апеляційного суду від 02 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Ухвалу Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 23 квітня 2024 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову скасовано та ухвалено нове рішення.

Заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково.

Заборонено відчуження буд-якою особою нерухомого майна: 1/4 частки житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 , до набрання рішенням у цій справі законної сили.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та частково задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що можливість застосування заборони вчинення будь-які дії щодо відчуження нерухомого майна,

в порядку забезпечення позову у спорі про визнання права власності на частину домоволодіння є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

31 січня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Сумського апеляційного суду від 02 січня 2025 року (надійшла до суду 06 лютого 2025 року), в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просила суд скасувати оскаржуване судове рішення, ухвалити нове про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що постанова суду апеляційної інстанції про забезпечення позову не відповідає вимогам ЦПК України.

Заявник зазначає, що починаючи з 22 квітня 2024 року (дати подачі заяви про забезпечення позову) та до 02 січня 2025 року ОСОБА_2 не надала жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_3 може відчужити спірне майно.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши зміст судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити

з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Частиною першою статті 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений частиною першою статті 150 цього Кодексу, а також іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Відповідно до вимог частини третьої статті 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати

в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться

у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів

з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом

у залежності до конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Відповідно до частини третьої статті 154 ЦПК України суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: позивач не має зареєстрованого

в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22 квітня 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсними свідоцтва про право власності на житловий будинок, свідоцтва про право на спадщину за заповітом, спадкового договору, встановлення факту належності частини будинку на праві власності померлій та визнання права власності на частку житлового будинку з господарськими спорудами в порядку спадкування за законом. Предметом спору в цій справі є житловий будинок з господарськими спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 .

Встановивши, що однією із позовних вимог ОСОБА_2 є визнання за нею права власності на 1/4 частку житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , з метою охорони прав та інтересів позивача, суд апеляційної інстанції правильно вважав необхідним вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які дії щодо відчуження нерухомого майна: 1/4 частки житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 , яке зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі спадкового договору від 15 вересня 2022 року, реєстраційний №1637.

Суд апеляційної інстанції вірно вказав, що обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти: збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Згідно пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Верховний Суд погоджується з висновком Сумського апеляційного суду, який врахував, що позовними вимогами є, зокрема, визнання права власності на 1/4 житлового будинку, тому заборона відчуження буд-якою особою вказаного нерухомого майна забезпечить неможливість його відчуження/обтяження, що сприятиме можливості розгляду справи у розумні строки, та у разі задоволення або часткового задоволення позову забезпечить можливість виконання рішення суду та ефективний захист прав позивача, оскільки за умови зміни власника або застосування обтяження відповідне утруднить виконання рішення суду та породить необхідність подальших звернень позивача до суду за захистом своїх прав, отже

в такому випадку захист порушених прав не буде ефективним (у разі якщо судом буде встановлено порушення прав позивача та необхідність їх захисту).

Відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів

у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судом апеляційної інстанції норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 постанову Сумського апеляційного суду від 02 січня 2025 року за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Шосткинського районного нотаріального округу Заруба Оксана В`ячеславівна, Глухівська державна нотаріальна контора, виконавчий комітет Глухівської міської ради Сумської області, про визнання недійсними свідоцтва про право власності на житловий будинок, свідоцтва про право на спадщину за заповітом, спадкового договору, встановлення факту належності частини будинку на праві власності померлій та визнання права власності на частку житлового будинку з господарськими спорудами в порядку спадкування за законом відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник