Постанова

від 11.02.2025 по справі 643/1782/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 643/1782/24

Номер провадження 22-ц/818/199/25

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2025 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 червня 2024 року в складі судді Новіченко Н.В. у справі № 643/1782/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Виробничий кооператив «Житлово-експлуатаційний кооператив «Новобуд-Комфорт» про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Виробничий кооператив «Житлово-експлуатаційний кооператив «Новобуд-Комфорт» (далі- ВК «ЖЕК «Новобуд Комфорт», ОСОБА_3 ) про стягнення коштів.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 , яка розташована у багатоквартирному житловому будинку, утримання та експлуатацію якого згідно з протоколом загальних зборів № 1 від 06 вересня 2018 року здійснює ВК «ЖЕК «Новобуд Комфорт».

Вказувала, що відповідач як власник квартири та співвласник багатоквартирного будинку є фактичним споживачем наданих Кооперативом послуг та зобов`язаний здійснювати їх оплату, проте вартість наданих йому послуг ним сплачено не було, у зв`язку з чим за ним обліковується заборгованість з оплати послуг з утримання будинку та прибудинкової території за період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2021 року в сумі 9579, 38 грн.

03 січня 2022 року між нею та ВК «ЖЕК «Новобуд Комфорт» було укладено Договір про відступлення прав вимоги, за умовами якого Кооператив відступив право вимоги до ОСОБА_2 у вищевказаному розмірі.

Посилаючись на вказані обставини ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 заборгованість з оплати послуг з утримання будинку та прибудинкової території в сумі 9579,38 грн, а також судові витрати.

26 березня 2024 року ОСОБА_2 подав відзив, в якому просив позов залишити без задоволення.

Відзив мотивовано тим, що спір щодо стягнення з нього заборгованості за надання послуг за період з 01 квітня 2020 року по 31 грудня 2021 року з управління багатоквартирним будинком за адресою: АДРЕСА_2 вже було предметом розгляду в межах справи № 643/3142/23.

Постановою Харківського апеляційного суду від 10 листопада 2023 року по справі № 643/3142/23 було встановлено, що Договір від 06 вересня 2018 року про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, розташованим за адресою АДРЕСА_2 є неукладеним, оскільки він був підписаний не уповноваженою особою з боку співвласників будинку, у зв`язку з чим кооператив не є особою, яка надає послуги з управління вказаним багатоквартирним будинком на правових підставах починаючи з вересня 2018 року. Також відповідно до протоколу № 1 від 06 серпня 2018 року загальних зборів співвласників житлових та нежитлових приміщень багатоквартирного житлового будинку за місцем знаходження: АДРЕСА_2 щодо питання порядку денного «визначення переліку та розміру витрат на управління багатоквартирним будинком» проголосували «ЗА» власники 51,36% від загальної площі житлового будинку, що не є достатнім для ухвалення такого рішення, а тому тариф на послуги з управління будинком, на підставі якого проведено розрахунок заборгованості, не було ухвалено у встановленому законом порядку.

Вказував, що за період з 01 квітня 2020 року по 30 квітня 2023 року він сплачував послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території на загальну суму 6332,82 грн.

Також, позивачкою не надано первинних документів, які б підтверджували витрати Кооперативу.

Вважає, що Кооперативом вчинялися дії щодо подвійного стягнення з нього однієї й тієї самої заборгованості.

Крім того, просив застосувати наслідки спливу позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за період з 01 січня 2019 року по 01 квітня 2020 року.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 14 червня 2024 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачкою не надано доказів існування у відповідача перед Кооперативом заборгованості з оплати послуг з утримання будинку та прибудинкової території в сумі 9579, 38 грн за період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2021 року. Сам по собі факт укладення між ОСОБА_1 та ВК «ЖЕК «Новобуд Комфорт» Договору відступлення права вимоги від 03 січня 2022 року не є безумовною підставою для стягнення з відповідача боргу, оскільки його наявність спростовано ОСОБА_2

10 липня 2024 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 на вказане судове рішення подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що в порушення принципів змагальності та неупередженості судом першої інстанції продубльовано висновки, викладені в постанові Харківського апеляційного суду від 10 листопада 2023 року у справі № 643/3142/23 та не надано оцінки її доводам.

Посилалась на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 20 квітня 2021 року у справі № 817/1269/17, відповідно до яких преюдиція під час встановлення та перевірки обставин справи не має абсолютного характеру, оскільки відповідно до статті 2 КАС однією із засад адміністративного судочинства є офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

У справі № 643/3142/23, на яку посилається відповідач, брали участь позивач ВК «ЖЕК «Новобуд Комфорт» та відповідач ОСОБА_2 . У цій справі іншій склад учасників, у зв`язку з чим висновки, які було зроблено у справі № 643/3142/23 не є релевантними для даної справи.

Договір від 06 вересня 2018 року про надання послуги з управління багатоквартирним будинком за адресою: АДРЕСА_2 , належним чином був підписаний 06 вересня 2018 року з однією сторони ВК «ЖЕК «Новобуд Комфорт» та, з другої сторони уповноваженою особою від співвласників житлового будинку ОСОБА_4 .

Вказувала, що з 27 квітня 2012 року по теперішній час, ОСОБА_4 є уповноваженою особою вказаного багатоквартирного будинку та має право підпису усіх господарчих та інших договорів стосовно цього будинку відповідно до вимог Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» № 417-ХІІІ від 14 травня 2015 року.

Вказувала, що Договір від 06 вересня 2018 року про надання послуги з управління багатоквартирним будинком за адресою: АДРЕСА_2 , Протокол №1 від 06 вересня 2018 року, Протокол від 26 квітня 2017 року та Протокол № 7 від 27 квітня 2012 року є правомірними та відповідають вимогам чинного законодавства, а тому її позов до ОСОБА_2 про стягнення боргу в сумі 9579, 38 грн є обґрунтованим.

12 серпня 2024 року ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що доводи позивачки щодо існування заборгованості за сплати послуг з управління будинком за період з 01 квітня 2020 року по 31 грудня 2021 року спростовується фактами, які вже встановлені судовим рішенням щодо нього та ВК «ЖЕК «Новобуд Комфорт», а тому зазначені обставини не підлягають повторному доказуванню та переоцінюванню.

Матеріали справи не містять доказів, на які посилається позивачка в обґрунтування позову. Протокол № 1 загальних зборів співвласників житлових та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_2 від 26 квітня 2017 року; Протокол № 7 загальних зборів інвесторів квартир и нежитловий приміщень дев`ятиповерхового житлового будинку по адресу: АДРЕСА_2 від 27 квітня 2012 року не були надані ОСОБА_1 ані до суду першої інстанції, ані до апеляційної скарги.

Договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком за адресою, АДРЕСА_2 від 06 вересня 2018 року є неукладеним, оскільки він був підписаний не уповноваженою особою з боку співвласників будинку. Оскільки з вересня 2018 року Кооператив застосовував тариф за надання послуги з управління в розмірі 5,756 грн. за 1 кв.м. для житлового будинку у АДРЕСА_2 без належної правової підстави, позовні вимоги про стягнення заборгованості задоволенню не підлягають.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 червня 2024 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт1 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 10-11).

На підставі Договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком від 06 вересня 2018 року та з Протоколом загальних зборів № 1 від 06 вересня 2018 року виконавцем послуг управління багатоквартирним будинком за адресою: АДРЕСА_2 визначено ВК «ЖЕК «Новобуд-Комфорт» (том 1, а. с. 12-37).

03 січня 2022 року між Кооперативом та позивачем було укладено Договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого ОСОБА_1 набуває право вимоги щодо стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 в сумі 9579,38 грн, яке включає заборгованість за зобов`язаннями щодо сплати даних грошових коштів первісному кредитору за період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2021 року (том 1, а. с. 48-49).

Згідно з довідкою Кооперативу № 1 від 03 січня 2022 року, виданій позивачу на підставі Договору про відступлення права вимоги від 03 січня 2022 року, за відповідачем обліковується заборгованість по квартплаті за період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2021 року в сумі 9579,38 грн (том 1, а. с. 8).

Постановою Харківського апеляційного суду від 10 листопада 2023 року по справі № 643/3142/23 у задоволенні позовних вимог ВК «ЖЕК «Новобуд-Комфорт» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій відмовлено (том 1, а.с. 97 -110).

Як вбачається з вказаного судового рішення, у квітні 2023 року ВК «ЖЕК «Новобуд-Комфорт» звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованість за надані житлово-комунальні послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території за період з 01 квітня 2020 року по 30 квітня 2023 у розмірі 19 007,20 грн, з яких: заборгованість по квартплаті - 12 247,89 грн, інфляційні втрати 5627,56 грн, 3 % річних від простроченої суми 1131,75 грн. Обґрунтовуючи вказаний позов кооператив посилався на те, що послуги були надані на підставі договору від 06 вересня 2018 року та перелік послуг, витрати за послугу з управління вказаним вище будинком визначено належним чином погодженим Протоколом №1 загальних зборів співвласників житлових та нежитлових приміщень даного багатоквартирного житлового будинку.

При розгляді даної справи судом апеляційної інстанції було встановлено, що рішення про встановлення тарифу на послуги з управління будинком не можна вважати прийнятим, оскільки за вказане рішення не проголосувала достатня кількість співвласників будинку. Тому, тариф на підставі якого було нараховано відповідачу заборгованість по сплаті комунальних послуг не є обґрунтованим. Також, ОСОБА_4 не можна вважати належною уповноваженою особою, яка наділена повноваженнями на підписання Договору з позивачем, оскільки Закон України «Про житлово-комунальні послуги», який регулює порядок укладення договору про надання послуг з управління будинком набрав чинності 10 грудня 2017 року, тобто ОСОБА_4 не міг в 2012 році бути визначений в якості уповноваженої особи на підписання договору з управління будинком на підставі вищевказаного нормативно-правового акту. Разом з тим, не містять матеріали справи будь якого іншого протоколу зборів співвласників на яких би ОСОБА_4 було обрано уповноваженою особою, після набуття чинності Закону N 417-VIII. За відсутності доказів того, що позивач є виконавцем послуги з управління по відношенню до житлового будинку, розташованого у АДРЕСА_2 , суд апеляційної інстанції не вбачав підстав для задоволення позову.

Ухвалою Верхового Суду від 19 грудня 2023 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ВК «ЖЕК «Новобуд-Комфорт» на постанову Харківського апеляційного суду від 10 листопада 2023 року у справі за позовом ВК «ЖЕК «Новобуд-Комфорт» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій (https://reyestr.court.gov.ua/Review/115898848).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», управитель багатоквартирного будинку - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.

Послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб`єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору, як це передбачено абз. 12 частиною 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг, у тому числі, належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком.

За приписом пункту 5 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач, серед іншого, зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до вимог частини 1 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Відповідно до частини 1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно дост. 514 ЦК Українидо нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1ст. 203 ЦК Українипрямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

За змістом частини 2 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц зазначив, що «преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».

Тобто факти, встановлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 813/8801/14 Верховний Суд наголосив на преюдиційних підставах звільнення осіб, які беруть участь у справі, від доказування обставин з метою досягнення процесуальної економії - за наявності цих підстав у суду не буде необхідності досліджувати докази для встановлення певних обставин.

Тож преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу, навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень (постанова Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17).

Встановивши, що правомірність нарахування та стягнення заборгованості з ОСОБА_2 за послуги з утримання будинку та прибудинкової території за адресою АДРЕСА_2 на підставі договору від 06 вересня 2018 року, укладеного на підставі протоколу загальних зборів № 1 від 06 вересня 2018 року вже були предметом судового розгляду та їм була надана відповідна оцінка, суд першої інстанції обґрунтовано врахував висновки по справі № 643/3142/23 та залишив позовні вимоги ОСОБА_1 без задоволення, оскільки за відсутності права на саму вимогу позивачка не є належним кредитором .

Доводи позивачки щодо різного складу учасників справ не спростовують висновки суду, оскільки обставини по справі № 643/3142/23 були встановленні саме щодо однієї тієї ж особи ОСОБА_2 , а також з тих самих підстав - договору від 06 вересня 2018 року, а тому відступлення права вимоги та пред`явлення позову іншою особою не є підставою для перегляду обставин, що вже були встановлені.

Доводи апеляційної скарги, що преюдиційність не є абсолютною, а тому суд має надати оцінку доказам та самостійно встановлювати обставини по справі, є необґрунтованими. Позивачкою не надано нових доказів, що спростовували б висновки по справі № 643/3142/23.

Також, посилання ОСОБА_1 на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 20 квітня 2021 року у справі № 817/1269/17 є не релевантними до даної справи. Відповідно до вказаної постанови, принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи; в адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення; принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

Отже, зазначена постанова стосується лише розгляду справ у порядку КАС України.

Дана справа розглядається в порядку цивільного судочинства, а тому суд позбавлений можливості самостійно витребувати докази, які не були надані позивачкою, оскільки такі дії порушають принцип змагальності, який є одним з основних принципів цивільного судочинства.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,368,374,375,381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 11 лютого 2025 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді Н.П. Пилипчук

Б.В. Яцина