Рішення

від 11.02.2025 по справі 120/11659/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2025 року м. Житомир справа № 120/11659/24

категорія 108120000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у загальному позовному провадженні (у письмовому провадженні) справу за позовом Вінницького окружного адміністративного суду до Північного офісу Держаудитслужби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, Управлінню Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій облас, про визнання протиправними та скасування попередження та вимоги,

установив:

Вінницький окружний адміністративний суд (далі позивач, ВОАС) звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу Державної аудиторської служби України від 24 травня 2024 року №108 в частині внесення Вінницького окружного адміністративного суду до переліку підконтрольних установ (об`єктів контролю), зазначених у Додатку 4 до Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на ІІІ квартал 2024 року (пункт 6.1) щодо проведення Управлінням Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Вінницького окружного адміністративного суду за період з 01 січня 2022 року по 31 липня 2024 року та наказу Північного офісу Держаудитслужби України від 13 червня 2024 року №150 в частині внесення Вінницького окружного адміністративного суду до переліку підконтрольних установ (об`єктів контролю), зазначених у Додатку 6 до розділу ІІ до Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на ІІІ квартал 2024 року (пункт 2.6.1) щодо проведення Управлінням Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Вінницького окружного адміністративного суду за період з 01 січня 2022 року по 31 липня 2024 року.

Ухвалою суду від 10 вересня 2024 року відкрито спрощене провадження у справі та призначено її розгляд без виклику сторін.

Ухвалою суду від 24 вересня 2024 року вирішено подальший розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

28 листопада 2024 року до суду надійшла заява позивача про зміну предмету позову, до якої долучено нову редакцію позовної заяви. В уточненій позовній заяві ВОАС просить визнати протиправними та скасувати попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства від 06 листопада 2024 року за №260208-14/3316-2024 та вимогу про усунення порушень від 06 листопада 2024 року №260208-14/3323-2024.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що Держаудитслужба не наділена повноваженнями здійснювати функцію фінансового контролю, як стосовно органів судової влади в цілому, так і Вінницького окружного адміністративного суду зокрема.

У свою чергу, відсутність повноважень у Держаудитслужби на здійснення функцій фінансового контролю ВОАС, на переконання останнього, призводить до відсутності правових наслідків ревізії та зумовлює протиправність актів індивідуальної дії, прийнятих за їх наслідком.

Зауважує, що системно-функціональний аналіз повноважень Держаудитслужби, на переконання позивача, дає підстави стверджувати про наділення такого органу функцією фінансового контролю стосовно визначеного кола суб`єктів, яка реалізується через його територіальні органи. Разом з тим, аналізовані приписи законодавства не передбачають повноважень Держаудитслужби здійснювати функцію фінансового контролю, як стосовно органів судової влади в цілому, так і судів зокрема. Іншими словами законодавець не закріпив функцію фінансового контролю відповідача, як представника виконавчої гілки влади, над судом, як представником судової гілки влади.

Акцентує увагу, що у рішенні від 27 жовтня 2020 року № 13-р/2020 (пункт 8) Конституційний Суд України наголошує, що будь-які форми та методи контролю у виді перевірок, моніторингу тощо функціонування та діяльності судів і суддів повинні реалізовуватись лише органами судової влади та виключати створення таких органів у системі як виконавчої, так і законодавчої влади.

Отже, Конституційний Суд України вважає, що на законодавчому рівні повинні бути створені такі взаємовідносини, які виключали б невиправданий тиск, вплив чи контроль з боку виконавчої або законодавчої влади на судову владу та запобігали б виникненню нормативного регулювання, яке дасть змогу на законодавчому рівні контролювати органи судової влади, а також суддів при здійсненні ними функцій і повноважень, що призведе до втручання у діяльність судової влади та посягання на її незалежність, закріплену в Основному Законі України. Таким чином, створюючи відповідні органи, запроваджуючи відповідальність (санкції), окремі види контролю, законодавець повинен виходити з принципів незалежності судової влади, невтручання у діяльність судів та суддів.

Розподіл повноважень між гілками державної влади є інтегральною рисою верховенства права. Тому дотримання принципу верховенства права накладає правові обмеження на виконавчу гілку влади, оскільки вона не може функціонувати поза Конституцією України та поза місцем, визначеним для неї поділом державної влади. Конституційний Суд України наголошує на тому, що за стандартами конституціоналізму та цінностями Конституції України виключається контроль виконавчої гілки влади над судовою гілкою влади (пункт 12 рішення від 27 жовтня 2020 року № 13-р/2020).

Оскільки судова влада є незалежною, а незалежність і недоторканність судів, системи судоустрою та суддів гарантується Конституцією України, виконавча гілка влади відокремлена від судової гілки влади, позивач стверджує, що орган Держаудитслужби, як представник виконавчої гілки влади не наділений повноваженням здійснення функцій фінансового контрою щодо суду, як представника судової гілки влади.

Разом з тим указує, що законодавчо визначеним органом, що може реалізувати функцію фінансового контролю щодо судової гілки влади та судів (розпорядників коштів нижчого рівня), зокрема, є Державна судова адміністрація України (далі ДСА України).

Аналіз повноважень та прав ДСА України дає підстави стверджувати про наділення останньої контрольними функціями. Ці функції мають прямий та безпосередній вплив на підпорядковані їй, в частині фінансово-господарської діяльності, окружні адміністративні та господарські суди, що є розпорядниками коштів нижчого рівня. При цьому, в залежності від важливості питання, форми такого контролю можуть бути різними, від аудиту фінансово-господарської діяльності суду до звірок з питань матеріально-технічного забезпечення суду. Для здійснення різних форм контролю, ДСА України може створювати робочі групи, а у випадку складності питання, яке становить предмет фінансового-господарського контролю експертні групи, до складу котрих включаються спеціалісти та експерти, в тому числі, з органів виконавчої влади.

Також, посилаючись на положення законодавства та рішення Конституційного Суду України від 23 грудня 1997 року у справі № 7-зп/1997 (справа про Рахункову палату), ВОАС стверджує, що Рахункова палата є незалежним органом спеціальної конституційної компетенції до повноважень якої, з-поміж іншого, належить здійснення фінансового контролю за діяльністю судової гілки влади, яка розпоряджається коштами, виділеними з Державного бюджету України.

Ураховуючи відсутність у Держаудитслужби повноважень на здійснення функцій фінансового контролю Вінницького окружного адміністративного суду, дії щодо внесення останнього до переліку підконтрольних установ (об`єктів контролю), зазначених у Плані проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на ІІІ квартал 2024 року, а саме пункт 6.1 наказу Державної аудиторської служби України від 24.05.2024 року №108 (зі змінами), та Плані проведення заходів державного фінансового контролю Північного офісу Держаудитслужби на ІІІ квартал 2024 року, а саме пункт 2.6 наказу Північного офісу Держаудитслужби від 13.06.2024 року №150, є протиправними.

Як наслідок, порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо призначення проведення ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Вінницького окружного адміністративного суду зумовлюють протиправність прийнятих за їх наслідком актів індивідуальної дії, а тому попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства від 06 листопада 2024 року за №260208-14/3316-2024 та вимога про усунення порушень від 06 листопада 2024 року №260208-14/3323-2024 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Ухвалою суду від 03 грудня 2024 року прийнято до розгляду заяву ВОАС про уточнення позовних вимог, вирішено розглядати справу у межах позовних вимог, визначених в уточнюючому позові Вінницького окружного адміністративного суду, та, з урахування уточнення учасників справи виключення Держаудитслужби України зі складу відповідачів, надано Північному офісу Держаудитслужби (далі відповідач, Офіс) та Управлінню Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області (далі третя особа, Управління) строк для подання відзиву на позов з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог і пояснень щодо суті спору, відповідно.

На реалізацію наданої можливості Північний офіс Держаудитслужби (далі відповідач, Офіс) надав відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити. Зауважує, що відповідно до пункту 3 Порядку планування заходів державного фінансового контролю органами державного фінансового контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 серпня 2001 року №955 (далі Порядок №955), проведення державного фінансового аудиту та інспектування здійснюється відповідно планів проведення заходів державного фінансового контролю, які складаються на плановий період, яким є кожний квартал. Відповідно до пункту 6 названого Порядку строки підготовки та порядок затвердження планів проведення заходів державного фінансового контролю визнаються Держаудитслужбою. Планування діяльності Офісу здійснюється відповідно до вимог Інструкції з планування діяльності органів державного фінансового контролю, затвердженої наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 26 жовтня 2005 року №319, у редакції наказу Держаудитслужби від 10 травня 2024 року №93 (далі Інструкція з планування). Відповідно до вимог названих нормативно-правових актів проведення заходів державного фінансового контролю за темою «Ревізія окремих питань фінансово-господарської діяльності апеляційних судів (апеляційних загальних судів, апеляційних господарських судів, апеляційних адміністративних судів), місцевих судів (окружних господарських судів, окружних адміністративних судів) та інших, які утримуються коштом бюджетної програми КПКВК 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установи системи правосуддя» передбачено у Плані проведення заходів державного фінансового контролю Офісу на ІІІ квартал 2024 року (у відповідних розділах) згідно пункту 6.1 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Держаудитслужби на ІІІ квартал 2024 року, затвердженого наказом від 24 травня 2024 року №108 «Про затвердження Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на ІІІ квартал 2024 року». Звертає увагу, що частина 3 статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі Закон України №1402-VIII) містить саме поняття забезпечення (фінансове) діяльності судів. Поряд із цим, названа норма не визначає повноваження ДСА України в частині контролю за використанням бюджетних коштів розпорядниками нижчого рівня, якими у цьому випадку є суди (які самостійно виступають у статусі замовника у публічних запупівлях). Наголошує, що жоден з 56-ти пунктів Положення про ДСА України, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року №141/0/15-19, не визначає для ДСА України повноваження в частині контролю за використанням судами бюджетних коштів. З огляду на те, що розділ ІХ «Організаційне забезпечення діяльності судів» та, зокрема, глава 2 цього розділу «Державна судова адміністрація України» Закону України №1402-VIII не визначають для ДСА України повноваження в частині контролю за використанням судами бюджетних коштів, Офіс приходить до висновку, що законодавець не надав ДСА України повноваження щодо контролю за використанням бюджетних коштів судами, що спростовує твердження позивача в цій частині.

Акцентує увагу, що з огляду на приписи статей 146, 148 Закону України №1402-VIII щодо фінансування всіх судів України за рахунок коштів Державного бюджету України та з урахуванням змісту пункту 12 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України, можна дійти висновку, що суди відповідають визначенню «бюджетні установи», та з огляду на те, що держава здійснює контроль за використанням бюджетних коштів на всіх стадіях бюджетного процесу, на переконання відповідача, абсолютно логічно, що бюджетні кошти з Державного бюджету України, які держава виділяє на фінансування судів, також підлягають державному контролю в особі певного органу державної влади, що наділений повноваженнями щодо здійснення такого контролю, позаяк держава це не абстрактне поняття, а державний інститут, що здійснює управління суспільством через органи державної влади. При цьому судова влада, хоча і є окремою гілкою державної влади, однак, вона є елементом механізму держави, що бере участь у виконанні функцій останньої та наділена при цьому владними повноваженнями, та яка, зі свого боку, повинна звітувати перед державною за бюджетні кошти, що витрачені на її утримання.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26 січня 1993 року №2939-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №2939-ХІІ) головним завданням органу державного фінансового контролю є, зокрема, здійснення державного фінансового контролю за правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у бюджетних установах. Частиною 1 статті 1 Закону України «Про Рахункову палату» від 02 липня 2015 року №576-VIII (далі Закон України №576-VIII) визначено, що Рахункова палата від імені Верховної Ради України здійснює контроль за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням. Посилаючись на положення названих Законів Офіс не погоджується з твердженням позивача про те, що проведення перевірки фінансово-господарської діяльності судів в частині використання бюджетних коштів може здійснювати Рахункова палата, позаяк законодавець не встановив для органу державного фінансового контролю заборони щодо здійснення заходів державного фінансового контролю шляхом інспектування фінансово-господарської діяльності судів.

Також зазначає, що постанова Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі №804/902/16 не можу бути прийнята до уваги під час розгляду цієї справи, позаяк містить певну кількість недоліків у судовому рішенні, які не узгоджуються з приписами статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України та правовідносини, щодо яких суд касаційної інстанції дійшов висновку у справі №804/902/16, не є тотожними до спірних, що виникли між сторонами розглядуваної справи. Окремо звертає увагу, що жодне судове рішення не може підміняти собою норму права/норму Закону, з огляду на те, що суди уповноважені лише тлумачити та застосовувати норму права, а не «створювати» судовими рішеннями такі у новій редакції та нового змісту. Звертає увагу суду, що наразі є сформована усталена судова практика (jurisprudence constante) щодо справ за позовами про визнання протиправною та скасування вимоги, в якій зазначено про збитки та необхідності їхнього стягнення. Відповідно до такої практики Верховного Суду підконтрольна установа не може заявити позов про визнання протиправною та скасування вимоги, в якій зазначено про збитки та необхідність їх стягнення. Правильність визначення збитків перевіряє суд, що розглядає позов органу державного фінансового контролю про їхнє примусове стягнення. Такі висновки викладені в контексті вимог, аналогічних тій, яка наведена у пункті 2 оскаржуваної вимоги у цій справі. Водночас щодо вимог, аналогічних тим, що викладені у пунктах 1 та 3 оскаржуваної вимоги, Верховний Суд у постанові від 22 травня 2018 року у справі №826/18946/14 зазначив, що вказана вимога не суперечить приписам Закону України №2939-ХІІ, її прийнято у межах наданих відповідачу повноважень, а її зміст не порушує прав та інтересів позивача.

Додатково зауважує, що Держаудитслужба є органом влади, на який, відповідно до Плану України на 2024 2027 роки, схваленого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 березня 2024 року №244-р, та положень Рамкової угоди між Україною та Європейським союзом щодо спеціальних механізмів реалізації фінансування Союзу для України згідно із інструментом Ukraine Facility, що була ратифікована Законом України від 06 червня 2024 року №3786, покладено повноваження з контролю за використанням коштів, які надходять через механізм підтримки Ukraine Facility в рамках Компоненту 1. Зокрема щодо реформи судової системи та забезпечення судової діяльності, що спрямована в тому числі на наближення України до членства в Європейському Союзі. У межах виконання міжнародних зобов`язань, зокрема щодо заходів, які стосуються запитів на виплату коштів згідно з інструментом Ukraine Facility, Держаудитслужба надає результати відповідних заходів контролю, що гарантують належне використання фінансування, усунення незаконних дій, шахрайства, корупції та будь-якої іншої незаконної діяльності, що впливає на фінансові інтереси Європейського Союзу. Крім того, за запитом Міністерства фінансів України Держаудитслужба забезпечує контроль державних видатків для забезпечення стійкості державного управління в Україні (РЕАСЕ), зокрема фінансування видатків на оплату праці апаратів судів. Отже саме урядовий орган державного фінансового контролю виконує зобов`язання України під час розгляду запитів Європейської комісії на наступні виплати коштів щодо підтвердження належного використання фінансування через механізм Ukraine Facility в рамках Компоненту 1, зокрема підтвердження, що система управління і внутрішнього контролю за використанням коштів належно організовані відповідно до міжнародно визначених принципів внутрішнього контролю. З огляду на зазначене, недопущення Держаудитслужби до проведення заходів державного фінансового контролю призведе до потреби інформування Європейської сторони: Аудиторської Ради, OLAF (Європейське бюро по боротьбі з шахрайством), а також національного координатора, що матиме негативні наслідки для країни, зокрема, передбачені статтею 13 Рамкової Угоди. Під час підготовки до здійснення заходів державного фінансового контролю Держаудитслужба звернулася до Національного агентства з питань запобігання корупції для дотримання вимог Закону України «Про запобігання корупції» стосовно врегулювання конфлікту інтересів. За результатами розгляду такого звернення Національне агентство з питань запобігання корупції підтвердило, що відповідно до статті 3 названого Закону визначено перелік суб`єктів, на яких поширюється дія Закону, які є фізичними особами. Тому органи державної влади не є суб`єктами, у яких може виникнути конфлікт інтересів.

Також Управління надало суду пояснення щодо позову, в яких також заперечує проти задоволення позову. Зауважує, що змінюючи предмет позову, ВОАС в новій редакції позовної заяви не навів жодного обґрунтування для визнання протиправними та скасування попередження та вимоги. Згідно приписів Закону України №2939-ХІІ та Порядку проведенні інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року №550 (далі Порядок №550) закріплено право органу державного фінансового контролю пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства та якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, надсилати об`єкту контролю письмову вимогу щодо усунення таких із зазначенням строку зворотного інформування.

Ухвалою суду від 04 грудня 2024 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду у судовому засіданні.

Розглядаючи спір по суті, суд, на підставі наявних у справі доказів, установив, що наказом Державної аудиторської служби України від 24 травня 2024 року №108, відповідно до пункту 9 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року №43, Порядку №955, затверджено План проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на ІІІ квартал 2024 року.

Відповідно до пункту 6.1 названого Плану Управлінню доручено провести ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Вінницького окружного адміністративного суду за період з 01 січня 2022 року по 31 липня 2024 року.

Наказом Офісу від 13 червня 2024 року №150, відповідно до Порядку №955 та пункту 9 Положення про Північний офіс Держаудитслужби, затвердженого наказом Держаудитслужби №23 від 02 червня 2016 року, затверджено План проведення заходів державного фінансового контролю Північного офісу Держаудитслужби на ІІІ квартал 2024 року.

Відповідно до підпункту 2.6.1 названого Плану Управлінню доручено провести ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Вінницького окружного адміністративного суду за період з 01 січня 2022 року по 31 липня 2024 року.

14 червня 2022 року на адресу Вінницького окружного адміністративного суду надійшов лист Управління від 12 серпня 2024 року №260208-14/2462-2024 про проведення з 22 серпня 2024 року по 02 жовтня 2024 року ревізії окремих питань фінансово господарської діяльності Вінницького окружного адміністративного суду за період з 01 січня 2022 року по 31 липня 2024 року.

Згідно направлення Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області від 21 серпня 2024 року №264 встановлено дату ревізії з 22 серпня 2024 року по 02 жовтня 2024 року.

05 вересня 2024 року на адресу ВОАС надійшов лист Управління від 03 вересня 2024 року за №260208-14/2669-2024 про зупинення вище зазначеної ревізії, а 19 вересня 2024 року лист Управління від 18 вересня 2024 року за №260208-17/2817-2024 про відновлення такої.

У продовження направлення від 21 серпня 2024 року №264 відомістю продовжено строк дії направлення з 03 по 17 жовтня 2024 року.

За результатами проведення контрольного заходу працівниками Управління 21 жовтня 2024 року складено акт № 260208-30/35 (далі Акт ревізії), в якому зазначено про виявлені порушення законодавства з фінансових питань.

Не погоджуючись із таким Актом, 28 жовтня 2024 року ВОАС подав заперечення.

08 листопада 2024 року Управління листом від 05 листопада 2024 року за №260208-14/3310-2024 повідомило про результати розгляду поданих заперечень та у висновку від 05 листопада 2024 року вказало, що викладені у запереченнях твердження не спростовують виявлені ревізією порушення.

13 листопада 2024 на адресу ВОАС надійшло попередження Управління про неналежне виконання бюджетного законодавства від 06 листопада 2024 року за №260208-14/3316-2024 (далі Попередження), в якому зазначено про необхідність усунення порушення бюджетного законодавства протягом 30 календарних днів з дня отримання листа та не допускати їх у подальшій роботі.

25 листопада 2024 року на адресу ВОАС надійшла вимога Управління №260208-14/3323-2024 від 06 листопада 2024 року (далі Вимога), в якій останнє вимагає забезпечити:

- розгляд результатів проведеної ревізії та питання щодо притягнення у порядку, встановленому законодавством, до відповідальності працівників суду, які допустили порушення;

- повернення до Державного бюджету України належних йому доходів на суму 64732,61 грн, відповідно пункту 59 частини 2 статті 29 Бюджетного кодексу та пункту 2.4 Прядку бухгалтерського обліку окремих активів та зобов`язань бюджетних установ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02 квітня 2014 року №372;

- дотримання вимог Бюджетного кодексу, Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року №228 та інших нормативно-правових актів, що регламентують порядок формування фонду оплати праці.

Вичерпну інформацію про вжиті заходи з усунення виявлених порушень разом із завіреними копіями підтверджуючих первинних, розпорядчих та інших документів надати Управлінню до 04 грудня 2024 року.

Уважаючи попередження та вимогу протиправними та такими, що підлягають скасуванню, ВОАС звернувся з відповідним позовом до суду.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити з викладених у ньому підстав.

Представники відповідача та третьої особи проти задоволення позову заперечували. З метою з`ясування питання правових підстав для визначення такого виду контрольного заходу як ревізія, представниками відповідача та третьої особи заявлено клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні.

За результатами розгляду зазначеного клопотання, з метою надання учасникам справи можливості реалізувати закріплені у Кодексі адміністративного судочинства України права, суд ухвалою від 08 січня 2025 року, яка внесена до протоколу судового засідання, задовольнив зазначене клопотання, продовжив строки розгляду справи на більш тривалий розумний строку та оголосив перерву в судовому засіданні до 21 січня 2025 року.

15 та 16 січня 2025 року відповідач та третя особа надали додаткові пояснення, в яких назвали нормативно-правові акти, що врегульовують порядок проведення Держаудитслужбою аудитів та наголошували на дискреційності повноважень останньої щодо визначення виду контрольного заходу.

На підставі положень частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України з огляду на надходження клопотання представників сторін 21 січня 2025 року судом постановлено ухвалу про розгляд справи в порядку письмового провадження, яка внесена до протоколу судового засідання.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до статей 6, 126, 129 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Її органи реалізують свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України, що означає самостійне виконання кожним органом державної влади своїх функцій і повноважень.

Органи судової влади та професійні судді, як носії цієї влади, є незалежними. Конституцією України встановлюються гарантії такої незалежності, а особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності, закріпленої у статті 126 Конституції України.

Суди не є підприємствами чи установами, які входять до сфери управління Державної судової адміністрації України, а є юридичними особами публічного права.

Приписами статті 1 Закону України № 1402-VIII передбачено, що судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом.

Частиною 3 статті 17 названого Закону встановлено, що систему судоустрою складають: місцеві суди, апеляційні суди, Верховний Суд.

Єдність системи судоустрою забезпечується фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України.

Відповідно до статті 146 Закону України № 1402-VIII держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів відповідно до Конституції України.

Видатки на утримання судів визначаються з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Статтею 148 цього ж Закону передбачено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема, Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.

Контроль за додержанням вимог цього Закону щодо фінансування судів здійснюється у порядку, встановленому законом.

Конституційний Суд України в рішенні від 27 жовтня 2020 року № 13-р/2020 у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про запобігання корупції», Кримінального кодексу України зауважив, що реалізація принципу незалежності судової гілки влади полягає насамперед у відособленості її від інших гілок державної влади, а це означає формування самостійної, автономної й самоуправлінської судової системи поза структурами законодавчої та виконавчої гілок влади.

За позицією Конституційного Суду України будь-які форми та методи контролю у виді перевірок, моніторингу тощо функціонування та діяльності судів повинні реалізовуватись лише органами судової влади та виключати створення таких органів у системі як виконавчої, так і законодавчої влади.

На законодавчому рівні повинні бути створені такі взаємовідносини, які виключали б невиправданий тиск, вплив чи контроль з боку виконавчої або законодавчої влади на судову владу та запобігали б виникненню нормативного регулювання, яке дасть змогу на законодавчому рівні контролювати органи судової влади, а також суддів при здійсненні ними функцій і повноважень, що призведе до втручання у діяльність судової влади та посягання на її незалежність, закріплену в Основному Законі України.

У підсумку Конституційний Суд України у зазначеному рішенні наголосив на тому, що створюючи відповідні органи, запроваджуючи відповідальність (санкції), окремі види контролю, законодавець повинен виходити з принципів незалежності судової влади, невтручання у діяльність судів та суддів.

Повноваженнях Державної аудиторської служби України для здійснення державного фінансового нагляду з питань фінансово-господарської діяльності підконтрольних установ визначаються Законом України № 2939-XII.

Статтею 2 названого Закону передбачено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

За приписами пункту 3 Положення про Державну аудиторську службу України від 13 лютого 2016 року року №43 основними завданнями Держаудитслужби є: реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю; внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері державного фінансового контролю; здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягнення економії бюджетних коштів; надання в передбачених законом випадках адміністративних послуг.

У розумінні підпункту 2 пункту 4 цього ж Положення Держаудитслужба здійснює контроль у міністерствах, інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах, суб`єктах господарювання державного сектору економіки, в тому числі суб`єктах господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать суб`єктам господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, установах, організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують державне чи комунальне майно; суб`єктах господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим в кримінальному провадженні.

Тобто Законом України № 2939-ХІІ та вказаним Положенням визначений вичерпний перелік підконтрольних відповідачу установ, серед яких суди відсутні.

Надаючи правову оцінку твердженням відповідача та третьої особи про те, що суди є бюджетними установами, а тому належать до переліку підконтрольних установ, суд зауважує на таке.

Питання правовірності проведення ревізії у суді вже виступала предметом судового дослідження у справі №804/902/16.

За результатами розгляду названої справи, Верховний Суд у постанові від 30 січня 2020 року дійшов висновку, що зі змісту положень статті 2 Закону України № 2939-ХІІ убачається, що в такому закріплено вичерпний перелік підконтрольних контрольно-ревізійній службі установ, серед якого судові органи відсутні.

Суд уважає за можливим застосування наведеного висновку суду касаційної інстанції у розглядуваній справі, оскільки, як станом на момент виникнення у названій вище справі спірних правовідносин та прийняття Верховним Судом зазначеної постанови, так і на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі, положення статті 2 Закону України №2939-ХІІ в частині переліку підконтрольних установ, до складу яких відносяться «бюджетні установи», не змінився. Так само не змінилася редакція пункту 12 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України, в якому наведено визначення бюджетних установ.

Відповідно до приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пункті 37 постанови від 30 січня 2020 року у справі №№804/902/16 Верховний Суд зробив висновок про те, що суди, як суб`єкти публічного права не підпадають під суб`єктний склад Закону України № 2939-XII, що свідчить про відсутність правових підстав для здійснення ревізій фінансово-господарської діяльності в судах України органами контрольно-ревізійної служби України.

Надаючи правову оцінку доводам відповідача та третьої особи про те, що законодавець не встановив для органу державного фінансового контролю заборони щодо здійснення заходів державного фінансового контролю шляхом інспектування фінансово-господарської діяльності судів, суд уважає за необхідне зазначити таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Отже відсутність законодавчої заборони на проведення заходів державного фінансового контролю шляхом інспектування фінансово-господарської діяльності судів не дає підстав здійснювати розширене трактування норми, яка визначає повноваження щодо проведення таких заходів.

Слід звернути увагу, що контроль за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням здійснює Рахункова палата.

Організація, повноваження та порядок діяльності Рахункової палати регламентовані Законом України «Про рахункову палату» від 02 липня 2015 року № 576-VIII у редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №576-VIII).

За приписами пункту 1 частини 1 статті 7 названого Закону Рахункова палата здійснює фінансовий аудит, аудит ефективності та аудит відповідності, зокрема, щодо проведення витрат державного бюджету, включаючи використання бюджетних коштів на забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Вищої ради правосуддя, Офісу Генерального прокурора та інших органів, безпосередньо визначених Конституцією України; використання коштів державного бюджету, наданих місцевим бюджетам та фондам загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування; здійснення таємних видатків державного бюджету.

З аналізу наведеної норму слідує, що виключно Законом України №576-VIII передбачений механізм здійснення контрольних функцій використання коштів Державного бюджету щодо установ та органів системи правосудця. Як наслідок, суб`єктом реалізації такого механізму є виключно Рахункова палата.

Такий висновок суду узгоджується зі змінами, внесеними законодавцем до зазначеної правової норми Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Рахункову палату» та деяких інших законодавчих актів України» від 30 жовтня 2024 року №4042-ІХ.

Так, пунктом 7 названого Закону передбачено можливість Рахункової палати здійснювати заходи державного зовнішнього фінансового контролю (аудиту) щодо проведення витрат державного бюджету, включаючи: використання бюджетних коштів на забезпечення діяльності апеляційних та місцевих судів.

Можливість врахування судом змін законодавства при визначенні правильності його застосування підтверджується сталою судовою практикою суду касаційної інстанції (постанови Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №2-а-3494/11, від 27 липня 2023 року у справі №240/3795/22, ухвала Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №567/79/23 (пункти 79 83).

Підсумовуючи викладене суд приходить до висновку, що суди як суб`єкти публічного права не підпадають під суб`єктний склад Закону України №2939-XII, що свідчить про відсутність правових підстав для здійснення ревізій фінансово-господарської діяльності в судах України органами контрольно-ревізійної служби України.

Щодо покликань відповідача на те, що він є органом влади, на який відповідно до Плану України на 2024 2027 роки, схваленого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 березня 2024 року №244-р, та положень Рамкової угоди між Україною та Європейським союзом щодо спеціальних механізмів реалізації фінансування Союзу для України згідно із інструментом Ukraine Facility, що була ратифікована Законом України від 06 червня 2024 року №3786-ІХ, покладено повноваження з контролю за використанням коштів, які надходять через механізм підтримки Ukraine Facility в рамках Компоненту 1, зокрема щодо реформи судової системи та забезпечення судової діяльності, що спрямована в тому числі на наближення України до членства в Європейському Союзі, суд уважає за необхідне зауважити на таке.

Як установлено судом, відповідно до Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на ІІІ квартал 2024 року, затвердженого наказом Державної аудиторської служби України від 24 травня 2024 року №108, Управлінню доручено провести ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Вінницького окружного адміністративного суду за період з 01 січня 2022 року по 31 липня 2024 року.

При цьому, План України на 2024 2027 роки, схвалений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 березня 2024 року №244-р, а Рамкова угода між Україною та Європейським союзом щодо спеціальних механізмів реалізації фінансування Союзу для України згідно із інструментом Ukraine Facility, ратифікована Законом України від 06 червня 2024 року №3786-ІХ.

З наведеного вбачається, що у період, за який призначено проведення ревізії позивача, названі документи ще не діяли. Також відповідачем не надано доказів та не наведено доводів на підтвердження того, що у період, за який проводилася ревізія, судова система та позивач, зокрема, отримували кошти, які надходили через механізм підтримки Ukraine Facility в рамках Компоненту 1, зокрема щодо реформи судової системи та забезпечення судової діяльності.

Отже посилання відповідача на необхідність реалізації контролю та надання результатів відповідних заходів контролю, що гарантують належне використання фінансування, усунення незаконних дій, шахрайства, корупції та будь-якої іншої незаконної діяльності, що впливає на фінансові інтереси Європейського Союзу, на переконання суду, є безпідставними.

Визначаючись з наслідками зроблених судом висновків, що наведені вище, з огляду на доводи відповідача та третьої особи про те, що позивач на обґрунтування заявлених вимог покликається виключно на відсутність у відповідача права на проведення контрольного заходу, суд уважає за необхідне зазначити таке.

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 08 вересня 2021 року у справі №816/228/17 у разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права.

Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.

При цьому суд акцентує увагу, що у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18 у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, сформульований такий правовий висновок: «оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства про проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства».

У іншій справі № 520/8836/18, окрім наведених висновків, палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 22 вересня 2020 року обґрунтовано відсутність підстав до запропонованого колегією відступу від раніше висловленої правової позиції такими висновками: «перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом» та «встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення рішення, а тому відсутня необхідність перевірки порушення позивачем пункту 181.1 статті 181 ПК України, як підстави для донарахування суми грошового зобов`язання.».

Отже, якщо однією з підстав позову щодо оскарження рішень є порушення процедури проведення перевірки, за результатами якої вони були прийняті, то такі доводи підлягають першочерговій оцінці при судовому розгляді справи.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом та відповідає доктрині під умовною назвою «плоди отруйного дерева», сформульованій Європейським судом з прав людини у справах «Гефген проти Німеччини», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», відповідно до якої якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з цих джерел, будуть такими ж. Докази, отримані з порушенням установленого порядку, призводять до несправедливості процесу в цілому, незалежно від їх доказової сили.

Підсумовуючи викладене, з огляду на висновок суду про відсутність у відповідача повноважень на проведення ревізії позивача, з урахуванням позицій Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, суд уважає, що оскаржувані позивачем попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства від 06 листопада 2024 року за №260208-14/3316-2024 та вимога про усунення порушень від 06 листопада 2024 року №260208-14/3323-2024 підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

У контексті оцінки решти доводів сторін слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у цій справі.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши надані сторонами у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приймаючи до уваги викладене вище, суд прийшов до висновку, що доводи позивача, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.

З огляду на наведене, суд уважає за необхідне задовольнити позов у повному обсязі.

Розглядаючи питання про розподіл судових витрат, суд уважає за необхідне зазначити таке.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства.

Частиною 1 цієї правової норми закріплено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Станом на день постановлення рішення по суті спору на підтвердження розміру витрат, понесених позивачем у зв`язку з розглядом справи, суду надано платіжне доручення про сплату судового збору в розмірі 4844,80 грн. Будь-яких інших доказів щодо розміру витрат на правничу допомогу позивачем не надано.

За таких обставин суд приходить до висновку про стягнення судових витрат у вигляді судового збору в розмірі 4844,80 грн.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов Вінницького окружного адміністративного суду задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства від 06 листопада 2024 року за №260208-14/3316-2024 та вимогу про усунення порушень від 06 листопада 2024 року №260208-14/3323-2024.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Північного офісу Державної аудиторської служби України на користь Вінницького окружного адміністративного суду 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.О. Окис

11.02.25