Ухвала

від 10.02.2025 по справі 320/27183/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

10 лютого 2025 року м. Київ № 320/27183/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Київської міської ради, третя особа Громадська організація "Захистимо Протасів яр" про визнання протиправним та нечинним рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ) до Київської міської ради (Код ЄДРПОУ 22883141, Адреса: вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044), третя особа Громадська організація "Захистимо Протасів яр" (Код ЄДРПОУ: 43121319, 03110, м. Київ, Солом`янський район, вул. Амосова, будинок 4, квартира 290) в якому просить визнати протиправним та нечинним пункт 1.1. рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 424/1834 "Про передачу земельних ділянок товариству з обмеженою відповідальністю "Протасів яр" для будівництва житлового комплексу з об`єктами соціально-культурного та побутового призначення в кварталі вулиць Волгоградської, Докучаєвської, Протасів яр та Солом`янської у Солом`янському районі м. Києва".

У зв`язку з невідповідністю позовної заяви встановленим Кодексом адміністративного судочинства України вимогам, ухвалою суду від 21 червня 2024 року позов залишено без руху та надано позивачу час на усунення виявлених недоліків шляхом подання до суду:

- заяви про визнання поважними причини пропуску строку на звернення до суду із зазначенням доказів, які б свідчили про наявність обставин об`єктивного і непереборного характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації позивачем належного йому права на звернення до суду у розумний строк, або ж взагалі унеможливили своєчасну реалізацію позивачем такого права;

- оригіналу документа про сплату ОСОБА_1 1211,20 грн судового збору або документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону;

- оригіналу документа про сплату ОСОБА_3 1211,20 грн судового збору або документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону;

- відомості про наявність або відсутність електронного кабінету сторін та інших учасників справи;

- докази можливості набуття статусу позивачів, зокрема, що їхні права чи інтереси якимось чином порушені або потребують захисту;

- обґрунтування підстав для залучення третьої особи.

На виконання вимог ухвали суду 13.01.2025 позивачами подано заяву про усунення недоліків.

Розглянувши відповідну заяву суд зазначає наступне.

Що стосується строків звернення до суду, то позивачами у заяві про усунення недоліків позовної заяви вказано, що оскаржуване рішення Київської міської ради від 15.07.2004 №424/1834 за своєю природою (за змістом) - є нормативно-правовим актом, а відтак такий документ підлягає оскарженню протягом всього строку його дії.

Оцінивши наведені підстави та обставини суд зазначає таке.

Положеннями статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України розмежовано терміни «нормативно-правовий акт» та «індивідуальний акт». Зокрема, нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування (п. 18 ч. 1 ст. 4 КАС України). Натомість, індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Суд зазначає, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує своєї дії фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням конкретних правовідносин.

Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 9901/520/19.

З огляду на зміст оскаржуваного рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 424/1834 "Про передачу земельних ділянок товариству з обмеженою відповідальністю «Протасів Яр» для будівництва житлового комплексу з об`єктами соціально-культурного та побутового призначення в кварталі вулиць Волгоградської, Докучаєвської, Протасів яр та Солом`янської у Солом`янському районі м. Києва", суд вважає, що дане рішення не є нормативним актом в розумінні ст. 4 КАС України, оскільки зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що Київрада вирішила передати ТОВ «Протасів яр» земельну ділянку для будівництва житлового комплексу з об`єктами соціально-культурного та побутового призначення, у зв`язку з чим оскаржуваним рішенням було передбачено здійснення відповідних організаційних заходів, яке покладалось на визначених у цьому рішенні суб`єктів.

Водночас правова позиція, що викладена у рішенні Верховного Суду у справі №640/16006/20 на яку покликаються позивачі як доказ того, що дане рішення містить ознаки нормативно-правового акту не є релевантною до даних правовідносин, оскільки у межах провадження №640/16006/20 предметом розгляду було рішення Київської міської ради від 26.04.2007 № 503/1164 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «БОРА» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-торговельного комплексу з паркінгом на вул. Миколи Амосова у Солом`янському районі м. Києва» в частині: внесення змін до Генерального плану розвитку міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, а саме: перевести територію в межах, визначених містобудівним обґрунтуванням, з території зелених насаджень загального користування до території житлової і громадської забудови; внесення змін до Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затверджених рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 № 806/3381, виключивши з переліку озеленених територій загального користування міста Києва, що відповідають типологічним ознакам та планувальним вимогам (таблиця 2), земельну ділянку площею 3,15 га у парку відпочинку Протасів Яр у Солом`янському районі м. Києва; затвердження містобудівного обґрунтування щодо внесення змін до містобудівної документації та визначення параметрів будівництва житлово-торговельного комплексу з паркінгом на вул. Миколи Амосова у Солом`янському районі м. Києва.»

Водночас, як вже було зазначено судом, у межах даного провадження оскаржуване рішення не містить загальнообов`язкових правил поведінки, яким притаманний загальний характер, постійної дії, можливості його багаторазового застосування та охоплення ним необмеженого кола учасників однотипних суспільних відносин.

Так, даним рішення затверджено проект відведення земельної ділянки конкретній особі, яким віднесено земельну ділянку до земель запасу житлової і громадської забудови та змінено цільове її призначення; передано конкретному суб`єкту приватного права таку земельну ділянку у короткострокову оренду для будівництва та затверджені інші умови та зобов`язання виключно для учасників даних правовідносин.

Відтак, оскаржуване рішення охоплює конкретне коло осіб, не передбачає його багаторазового застосування, тобто є формально обов`язковим для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів (адресовані конкретним особам) та визначає лише їх суб`єктивні права та/чи обов`язки у рамках конкретних ситуацій, вичерпуючи їх юридичну чинність після їх врегулювання.

Прикладом нормативно-правого акта за схожих правовідносин є зокрема, рішення ради про затвердження нормативно-грошової оцінки земельних ділянок, внесення змін до генеральних планів розвитку, різних програм розвитку.

При цьому рішення ради про впровадження нормативної грошової оцінки землі (без встановлення цим рішенням базової вартості 1 квадратного метра землі) є актом одноразового застосування та вичерпує свою дію фактом його виконання. Підставою для цього висновку стало те, що затверджена рішенням місцевої ради технічна документація з нормативної грошової оцінки земель міста без встановлення цим рішенням базової вартості 1 квадратного метра землі містить лише розрахунки (формули та коефіцієнти), які в подальшому будуть застосовуватись при розрахунках земельних платежів і тільки після впровадження нормативної грошової оцінки земель в грошовому виражені базової вартості 1 квадратного метра землі (Постанова Верховного Суду від 1 лютого 2022 р. у справі № 160/1936/21).

Суд роз`яснює, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку поважних причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин, вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив.

Однак жодних таких факторів позивачем не зазначено.

Суд роз`яснює, що правова основа презумпції знання законодавства - обов`язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України.

Цей обов`язок закріплений в частині першій статті 68 Конституції України, за змістом якої кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Разом з тим, обов`язок додержання законів передбачає і обов`язок їх знання. Тобто, закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідомий принцип права: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, який міститься в частині другій статті 68 Конституції України.

Тому, на переконання суду, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушенні його права чи законні інтереси, то враховуючи презумпцію знання законодавства, він повинен знати, що згідно з приписами КАС України може оскаржити рішення, дії чи бездіяльність до суду в межах строку звернення, визначеного цим Кодексом.

Відтак, зважаючи на встановлення судом факту пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з даним позовом, за відсутності обґрунтування позивачем поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду після спливу 20 років здати його прийняття, за відсутності вагомих і переконливих аргументів, які б свідчили про наявність обставин об`єктивного і непереборного характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації позивачами належного їм права на звернення до адміністративного суду упродовж строку, встановленого для цього законодавством, або ж взагалі унеможливили своєчасну реалізацію позивачем такого права, беручи до уваги, що за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування процесуальних наслідків, передбачених п.9 ч.4 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме - повернення позовної заяви.

У даному випадку звернувшись до суду із позовом про скасування оскаржуваного рішення через 20 років з моменту його прийняття позивачем пропущений шестимісячний строк на оскарження акту індивідуальної дії при цьому не обґрунтовано поважності причин такого пропуску, подана заява про усунення недоліків не містить жодних причин його пропуску, які могли б бути визнані судом поважними, що є самостійною підставою для повернення позовної заяви.

Керуючись статтями 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Київської міської ради, третя особа Громадська організація "Захистимо Протасів яр" про визнання протиправним та нечинним рішення повернути позивачеві.

2. Повернути ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_3 ) судовий збір у розмірі 2422,40 грн, сплачений згідно з квитанцією від 04.07.2024 року № СМ86-2АР5-МС1М-1Р76.

3. Роз`яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом, зокрема із зазначенням доказів на підтвердження викладених позивачем обставин.

4. Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачеві.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Панченко Н.Д.