Постанова

від 24.12.2007 по справі 33/271

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем

України

18.12.2007 р.                                                                          

справа №33/271

Донецький апеляційний господарський

суд у складі колегії суддів:

головуючого:

суддів

за участю представників сторін:

від позивача:

ОСОБА_1(довіреність № д-647 від

25.04.07р.),

від відповідача:

Федоренко Д.А. (довіреність №

10/09-07 від 10.09.07р.), 

розглянувши у відкритому судовому

засіданні апеляційну скаргу

Приватного підприємства

«Ремонтно-будівельне», м.Єнакієве Донецької області

на рішення господарського суду

 Донецької області

від

21.11.2007 року

по справі

№33/271

за позовом

Фізичної особи - підприємця

ОСОБА_2, м.Донецьк

до

Приватного підприємства

"Ремонтно-будівельне" м.Єнакієве

про

стягнення неустойки в сумі 33155

грн. та зобов'язання відповідача повернути позивачу будівельне риштування,

яке складається з 30 стояків (4 метри), 20 стояків (2 метри), 132 ригелів та

30 щитів настилу металевих.

В С Т А Н О В

И В:

У 2007 році позивач, Фізична особа

-підприємець ОСОБА_2, м.Донецьк, звернувся з позовною заявою до господарського

суду Донецької області до відповідача, Приватного підприємства

«Ремонтно-будівельне», м.Єнакієве Донецької області, про стягнення з

відповідача вартості майна в сумі 26 086 грн. та неустойки за несвоєчасне

повернення майна у розмірі 33 155 грн.

В процесі розгляду справи позивач

заявою від 07.11.2007р. змінив предмет спору, якою просив суд стягнути з

відповідача неустойку в сумі 33 155грн. та зобов'язати повернути позивачу

будівельне риштування, яке складається з 30 стояків (4 метри), 20 стояків (2

метри), 132 ригелів та 30 щитів настилу металевих.

Рішенням господарського суду

Донецької області від 21.11.07р. позовні вимоги Фізичної особи -підприємця

ОСОБА_2, м.Донецьк задоволені. Судове рішення мотивоване тим, що доказів

належного виконання умов договору найму (оренди) будівельного риштування від

17.07.2006р. відповідачем не надано. Факт невиконання відповідачем взятих на

себе зобов'язань підтверджений матеріалами справи та не спростований

відповідачем. За цих підстав суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог

позивача в частині зобов'язання відповідача повернути позивачу будівельне

риштування, яке складається з 30 стояків (4 метри), 20 стояків (2 метри), 132

ригелів та 30 щитів настилу металевих. Також суд задовольнив позовні вимоги в

частині стягнення неустойки в розмірі 33 155 грн., оскільки згідно ст.785 ЦК

України та пунктів 5.1, 5.2 Договору найму (оренди) будівельного риштування від

17.07.2006р. сторони передбачили неустойку в розмірі подвійної плати за

користування риштуванням за весь час прострочення без обмеження будь-якими

строками за прострочення повернення риштування (в цілому).

Відповідач, Приватне підприємство

«Ремонтно-будівельне», м.Єнакієве Донецької області, з прийнятим рішенням не

згоден, вважає, що судом не повністю з'ясовані обставини, що мають значення для

справи та порушено норми матеріального та процесуального права України. Тому він

звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Донецький апеляційний

господарський суд рішення господарського суду Донецької області від

21.11.2007р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних

вимог позивача відмовити.

В судовому засіданні представник

позивача усно висловив свої заперечення на апеляційну скаргу відповідача та

просив залишити рішення господарського суду Донецької області від 21.11.07р.

без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

В судовому засіданні представник

відповідача підтримав свої апеляційні вимоги.

Судова  колегія 

Донецького   апеляційного   господарського  суду  

вважає   за  необхідне 

розглянути  апеляційну  скаргу, 

оскільки  для з'ясування  фактичних обставин справи достатньо

матеріалів, що знаходяться в матеріалах справи 

№33/271 та наданих представниками сторін пояснень.

Колегія суддів Донецького

апеляційного господарського суду у відповідності до ст.ст. 28-29 Закону Україну

“Про судоустрій” та ст.101 ГПК України, на підставі встановлених фактичних обставин,

переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо

застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального

права, що мають значення для справи.

Відповідно до статті 101

Господарського процесуального кодексу України у процесі розгляду справи

апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає

справу.

Апеляційний господарський суд не

зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість

рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до пункту 1 постанови

Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року №5 “Про судове рішення”,

рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального

законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у

відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до

даних правовідносин, а за їх відсутності -на підставі закону, що регулює

подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в

якому повно відображено обставини, що мають значення для даної справи,  висновки суду про встановлені обставини

справи і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються

двосторонніми доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до пп. 2,3,4 ст. 129

Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників

судового процесу перед законом та судом, забезпечення доведеності вини,

змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у  доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст. 4-2 ГПК України,

правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх

учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських

судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть

участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду

доказами.

Заслухавши пояснення представників

сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку

обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність

застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права,

колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, але

рішення суду не повністю відповідає вищезазначеним вимогам та підлягає

частковій зміні, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи,

17.07.2006р. між позивачем, Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_2, м.Донецьк

(Орендодавець), та відповідачем, Приватним підприємством «Ремонтно-будівельне»,

м.Єнакієве Донецької області (Орендар), був укладений Договір найма (оренди)

будівельного риштування.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2

Договору Орендодавець (позивач) передав 18.07.06р. на підставі Акту

приймання-передачі Орендарю (відповідачу) у тимчасове володіння та користування

за орендну плату будівельне риштування у складі - 30 стояків (4 метри), 20

стояків (2 метри), 132 ригелів та 30 щитів настилу металевих.

Пунктами 1.5, 3.3 Договору

зазначений строк закінчення оренди - 17.08.06р. та зобов'язання Орендаря

повернути це будівельне риштування не пізніше 17.08.06р.

За прострочення повернення

риштування (в цілому) Орендар сплачує неустойку в розмірі подвійної плати за

користування риштуванням за весь час прострочення без обмеження будь-якими

строками. Розмір неустойки визначається згідно таблиці №1, наведеної в Договорі

найму (оренди) будівельного риштування від 17.07.2006р. (п.п. 5.1, 5.2

Договору).

Орендар повідомлений про те, що

Орендодавець заперечує проти продовження користування риштуванням після

закінчення строку оренди.

Договір підписаний сторонами без

заперечень та зауважень.

Орендар свої зобов'язання за

Договором не виконав, у передбачений термін риштування Орендодавцю не повернув.

За цих підстав позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до

господарського суду Донецької області.

Дослідивши фактичні обставини

справи, оцінивши докази на їх підтвердження та матеріали справи, надавши

правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у

процесі розгляду справи, та правових норм, які підлягають застосуванню, судова

колегія дійшла висновку, що:

Оскільки між сторонами по справі

склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення

Господарського кодексу України, як акту законодавства, що регулює

правовідносини у господарській сфері і положення Цивільного кодексу України у

випадках, коли правовідносини не врегульовані ГК України.

Відповідно до ст.1 Господарського

кодексу України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і

регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та

здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між

цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Згідно частини 2 пункту 1 ст. 193

Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів

застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням

особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 43

Господарського процесуального кодексу України сторони та  інші 

особи,  які   беруть  

участь   у   справі, обґрунтовують свої вимоги і

заперечення поданими суду доказами.

Судовими доказами слід вважати

документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення

для правильного розгляду справи.

Згідно з п.4 ст. 129 Конституції

України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна

сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу

своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для

справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути

підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими

засобами доказування.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу

України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник)

зобов'язана  вчинити  на користь другої сторони певну дію (передати

майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від

певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його

обов'язку.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526

Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та

у встановлений строк, одностороння відмова від виконання прийнятих на себе

зобов'язань згідно до вказівок закону, договору, не допускається.

Оскільки на момент звернення до

суду позивачу не повернуто будівельне риштування, яке складається з 30 стояків

(4 метри), 20 стояків (2 метри), 132 ригелів та 30 щитів настилу металевих, що

відповідачем не спростовано ніяким чином, судом першої інстанції правомірно

зроблено висновок про обґрунтованість заявлених позивачем  вимог в частині зобов'язання відповідача

повернути взяте в оренду майно.

Причому судом першої інстанції (з

урахуванням ухвали від 10.10.07р. про виправлення описки відповідно до вимог

ст.89 Господарського процесуального кодексу України) правомірно не прийнято до

уваги заяву позивача від 12.11.07р. в частині зазначення позивачем правових

підстав цих позовних вимог - ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України

одночасно з вказанням позивачем посилання на правові норми, передбачені ст.ст.

610, 611, 612, 629 Цивільного кодексу України, виходячи з наступного: між

сторонами виник спір в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем його

договірного зобов'язання щодо своєчасного повернення орендованого майна, а не в

зв'язку з безпідставним отриманням відповідачем цього майна, що регулюється

главою 83 Цивільного кодексу України.

Оскільки позивач просив суд

зобов'язати відповідача виконати в натурі його зобов'язання щодо негайного повернення

орендованого майна та стягнути з нього штрафні договірні санкції у вигляді

неустойки, передбаченої законом та договором, то в даному випадку між сторонами

відсутні кондикційні правовідносини щодо спірного майна.

Що стосується заявленої позивачем

вимоги про стягнення з відповідача неустойки за несвоєчасне повернення майна у

розмірі 33 155 грн., нарахованої за період з 18.08.06р. по 01.08.07р.

(включно), апеляційна інстанція не погоджується з висновком суду першої

інстанції, який вважає позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та

доведеними в повному обсязі, з огляду на наступне:

Стаття 785 Цивільного кодексу

України визначає, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний

негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з

урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право

вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування

річчю за час прострочення.

Відповідно до умов пунктів 5.1, 5.2

та згідно таблиці №1, вказаних в Договорі найму (оренди) будівельного

риштування від 17.07.2006р. позивачем за прострочення повернення риштування (в

цілому) нарахована неустойка в розмірі подвійної плати за користування

риштуванням за час прострочення з 18.08.2006р. по 01.08.2007р. в розмірі 33 155

грн.

Але суд помилково задовольнив в цій

частині позовні вимоги в повному обсязі і зазначив в своєму рішенні про

незастосування в даному випадку п.6 ст. 232 Господарського кодексу України з

наступних підстав:

Відповідно до ст.199 Господарського

кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами

захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин,

передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть

застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види

забезпечення виконання зобов'язань.

До відносин щодо забезпечення

виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні

положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 546 Цивільного

кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися в т.ч. і неустойкою.

Згідно ч.1 ст. 548 Цивільного

кодексу України виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено

договором або законом.

Тобто, при укладенні договорів

сторони, відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України, вільні у виборі засобу

забезпечення виконання зобов'язання, встановленні його розміру та конкретного

строку періоду його нарахування.

Але у випадку виникнення між

сторонами спору з приводу належного виконання винною стороною її договірного

зобов'язання, інша сторона не вправі самостійно застосовувати до винної сторони

неустойку як вид відповідальності, без згоди на це іншої сторони і тільки суд,

як орган, що здійснює правосуддя в Україні згідно діючого законодавства, має

повноваження в примусовому порядку застосовувати до винної сторони встановлені

законом міри відповідальності.

Відповідно до ст. 230

Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються

господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку

учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним

правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного

виконання господарського зобов'язання.

Таким чином, неустойка за своєю

правовою природою виконує одночасно дві функції: при укладенні сторонами

договору вона є засобом забезпечення виконання 

договірного зобов'язання сторонами належним чином, а при застосуванні

судом при розгляді спорів з цього приводу між господарюючими суб'єктами вона є

видом штрафної договірної відповідальності, яка передбачена законом.

        В даному випадку сторони в Договорі (п.

5.1) обумовили застосування неустойки таким чином: «За прострочку повернення

Лісів (в цілому) Орендар сплачує неустойку в розмірі подвійної плати за

користування Лісами за весь час прострочки без обмеження будь-якими строками».

        Тобто, як засіб забезпечення виконання

відповідачем його договірного зобов'язання належним чином, таке формулювання не

суперечить матеріальному праву України і відповідно не тягне за собою правових

наслідків у вигляді визнання угоди в цій частині недійсною. Відповідач повинен

був виконати свої договірні зобов'язання належним чином і при добровільній

згоді сторін, у випадку неналежного виконання ним договірної умови щодо строку

повернення орендованого майна, позивач, як суб'єкт господарювання, відповідно

до ст. 230 Господарського кодексу України, мав право вимагати від нього, а

відповідач мав обов'язок сплатити, у випадку відсутності спору між ними,

неустойку у передбаченому розмірі та за весь час прострочки.

Але при наявності спору між

сторонами укладеної угоди, позивач звернувся до суду по захист його порушених

прав і просив суд застосувати до відповідача міри примусового характеру, які

має право застосувати лише суд, як орган, який діє в межах повноважень, наданих

йому законом, і є представником судової влади в Україні.

 Тому суд при вирішенні даного спору повинен

керуватися як умовами укладеного сторонами договору, так і вимогами закону.

В даному випадку формулювання

сторонами угоди про застосування неустойки в частині строку її нарахування не є

чіткою угодою про встановлення сторонами конкретного іншого, ніж передбачено

п.6 ст. 232 Господарського кодексу України, строку нарахування неустойки. Тому

суд при вирішенні питання щодо стягнення суми неустойки повинен був керуватися

вищевказаною нормою закону.

Оскільки за загальними правилами

чинного законодавства України неустойка 

за прострочення виконання договірного зобов'язання нараховується в межах

спеціального строку позовної давності (при наявності клопотання сторони про її

застосування) за період шести місяців з дня, наступного за днем, коли договірне

зобов'язання мало бути виконано.

          Цей шестимісячний строк, який

встановлено законом для нарахування неустойки, є присікальним, тобто таким, що

не може бути поновлено, або продовжено, і після витікання якого нарахування

неустойки припиняється.

Таким чином, суд в даному випадку

не мав права стягувати з відповідача неустойку за період після закінчення шести

місяців з дня наступного за датою 17.08.06р., оскільки відсутнє право на її

нарахування в подальшому.

Враховуючи вищевикладене, судова

колегія вважає, що господарським судом Донецької області правомірно задоволено

позовні вимоги  Фізичної особи

-підприємця ОСОБА_2, м.Донецьк в частині стягнення неустойки, але в цій частині

рішення підлягає зміні щодо суми неустойки в зв'язку з неправильним періодом її

обчислення і підлягає до стягнення неустойка в розмірі 17 290 грн., нарахована

за період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання з

18.08.06р. по 18.02.07р., а в іншій частині позовних вимог про стягнення

неустойки слід відмовити в зв'язку з безпідставністю.

Доводи заявника апеляційної скарги

в частині не застосування судом першої інстанції спеціального строку позовної

давності не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки відповідач, відповідно

до вимог ст.267 Цивільного кодексу України, не надав суду першої інстанції до

моменту прийняття ним рішення по справі клопотання про застосування строку

позовної давності. Представник відповідача був присутній в судових засіданнях

та мав можливість заявити таке клопотання до моменту прийняття рішення по справі,

заявляв інші клопотання протягом розгляду справи, зокрема щодо залучення до

участі в справі третіх осіб, які правомірно судом відхилені в зв'язку з

недоцільністю.

Щодо ствердження сторони про

надання суду клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом не

враховане, судова колегія не приймає до уваги ці ствердження відповідача,

оскільки в матеріалах справи відсутнє таке клопотання, викладене у письмовій

формі, телефонограма, додана до апеляційної скарги, не може бути прийнята судом

апеляційної інстанції в якості належного доказу подання представником

відповідача клопотання про неможливість його явки до судового засідання суду

першої інстанції, на якому було прийнято рішення, оскільки вона не містить в

собі поважних причин такої неявки, та клопотання про застосування строку

спеціальної позовної давності. Крім того, відповідно до вимог ст.101

Господарського кодексу України, цей документ не визнається судом апеляційної

інстанції додатковим доказом по справі і не залучається до матеріалів справи.

Тому суд першої інстанції

обґрунтовано не розглядав взагалі питання про застосування до вимог про

стягнення неустойки спеціального строку позовної давності в межах якого сторона

має право звертатися до суду з такими вимогами. 

З урахуванням вищевикладеного, судова

колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що

відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу

України  рішення господарського суду

Донецької області від 21.11.2007 року у справі № 33/271 ґрунтується на всебічному,

повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве

значення для вирішення спору, частково відповідає нормам матеріального та

процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку

суду, але підлягає частковій зміні в частині розміру стягнутої неустойки в

зв'язку з невірним її розрахунком з причини неправильного строку її  нарахування.

Відповідно до ст.49 Господарського

процесуального кодексу України судові витрати покладаються на обидві сторони

пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49,

99, 101, 103, 104, 105, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України,

Донецький апеляційний господарський суд, -          

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного

підприємства «Ремонтно-будівельне», м.Єнакієве Донецької області на рішення

господарського суду Донецької області від 21.11.2007 року у справі № 33/271

залишити без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від

21.11.2007 року у справі № 33/271   -

змінити частково.

Позовні вимоги Фізичної особи

-підприємця ОСОБА_2, м.Донецьк до Приватного підприємства

«Ремонтно-будівельне», м.Єнакієве Донецької області задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства

«Ремонтно -будівельне», 86430, Донецької області, м. Єнакієве, пл. Леніна, 6,

ЄДРПОУ 31582234 на користь Фізичної 

особи - підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1 неустойку в сумі 17 290 грн.,

державне мито в розмірі 443 грн. 76 коп., витрати на інформаційно-технічне

забезпечення судового процесу в сумі 88 грн. 40 коп.

Відмовити Фізичній особі

-підприємцю ОСОБА_2, м.Донецьк у позовних вимогах до Приватного підприємства

«Ремонтно-будівельне», м.Єнакієве Донецької області про стягнення неустойки в

розмірі 15 865 грн.

В іншій частині рішення

господарського суду Донецької області від 21.11.07р. залишити без змін.

Зобов'язати господарський суд

Донецької області видати наказ.

Постанова набирає законної сили з

дня її прийняття, направляється сторонам по справі в п'ятиденний строк  та може бути оскаржена  до Вищого господарського суду України через

Донецький апеляційний господарський суд у місячний строк.

Головуючий         

Судді:         

          Надруковано: 5 прим.

          1. позивачу

          2. відповідачу

          3 у справу

          4 ДАГС