Ухвала

від 20.01.2025 по справі 761/45381/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участі секретаря ОСОБА_4

прокурора ОСОБА_5

представника ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 09 грудня 2024 року,

в с т а н о в и л а :

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 09.12.2024 задоволено клопотання прокурора Фастівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_5 та накладено арешт на майно, яке вилучено під час обшуку 28.11.2024 за адресою: АДРЕСА_1 , належне ОСОБА_7 , а саме:

1) мобільний телефон iPhone 14 Pro Max IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 з абонентськими номерами мобільних телефонів НОМЕР_3 , НОМЕР_4 ;

2) мобільний телефон iPhone 8 Plus IMEI: НОМЕР_5 без сім карти;

3) мобільний телефон iPhone 7 IMEI НОМЕР_6 з абонентським номером мобільного телефону НОМЕР_7 ;

4) флеш накопичувач білого кольору з логотипом «Audi»;

5) флеш накопичувач «Verico 16 Wanderer»;

6) аркуш паперу із записами від руки виконані ОСОБА_7 ;

7) таблиця із зазначенням договорів поставок та підрахунків на 6 арк.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій

---

Справа № 761/45381/24 Слідчий суддя - ОСОБА_8

Апеляційне провадження № 11-сс/824/1099/2025 Суддя-доповідач - ОСОБА_1

просила поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора та повернути тимчасово вилучене майно власнику ОСОБА_7 або його представнику.

Апелянт зазначала, що оскаржувана ухвала фактично не проголошувалася та була направлена на електронну пошту представнику лише 16.12.2024.

При цьому, ОСОБА_7 з`явився до суду на вказану дату та час для розгляду клопотання, однак слідчий суддя, в порушення вимог КПК України, розглянула клопотання без участі власника майна, чим позбавила ОСОБА_7 можливості взяти участь у судовому засіданні, надати свої пояснення, заперечення, тощо, тобто реалізувати надані процесуальним законом права.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт вказувала, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 13.11.2024 було відмовлено в задоволенні клопотання в частині надання дозволу на вилучення мобільних телефонів, комп`ютерної техніки, планшетів. На час проведення обшуку у органу досудового розслідування був відсутній дозвіл на вилучення вищевказаного майна.

Вказане тимчасово вилучене майно є особистою власністю ОСОБА_7 та не має відношення до діяльності ТОВ «СБМ» і не застосовувалося в господарській діяльності підприємства.

В оскаржуваній ухвалі та клопотанні прокурора не зазначено жодних належних доказів, що підтверджують необхідність накладення арешту, не вказано, яким чином вказане майно могло бути використане як знаряддя вчинення злочину, а відтак не наведено доказів того, що дане майно має ознаки речових доказів.

Крім того, прокурор у клопотанні та слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі зазначили неправдиву інформацію про те, що засновником ТОВ «СБМ» є ОСОБА_7 , оскільки останній ніколи не був ні засновником, ні посадовою особою даного товариства.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши думку представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 , яка підтримала подану апеляційну скаргу, заслухавши думку прокурора ОСОБА_5 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження підлягає задоволенню, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог пункту 3 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 113 КПК України, будь-яка процесуальна дія під час кримінального провадження має бути виконана без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.

Строк апеляційного оскарження може бути поновлений, якщо причини його пропуску є поважними.

До поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження належать об`єктивні обставини, що перешкодили поданню апеляційної скарги у визначені законом строки.

Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що оскаржувану ухвалу постановлено 09.12.2024 без участі ОСОБА_7 , якому було направлено судову повістку із повідомленням про дату, час та місце судового розгляду на 09.12.2024.

Відомості про направлення учасникам судового провадження копії прийнятої у справі ухвали, матеріали справи не містять.

Як зазначила апелянт, та підтверджується долученими до апеляційної скарги роздруківками, повний текст оскаржуваної ухвали представник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 отримала на електронну пошту 16.12.2024, та 20.12.2024 подала апеляційну скаргу.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає обгрунтованими доводи апелянта про поважність причин пропуску строку апеляційного оскарження ухвали слідчого судді, оскільки стороні захисту не були відомі мотиви прийнятого рішення до отримання повного тексту оскаржуваної ухвали - 16.12.2024, а відтак пропущений апелянтом процесуальний строк підлягає поновленню.

Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, Слідчим управлінням ГУНП в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42022112030000313 від 14.11.2022 за ч.ч. 2, 3, 4 ст. 190 КК України.

Згідно даних клопотання, досудовим розслідуванням встановлено, що службові та уповноважені особи ТОВ «СБМ» ЄДРПОУ 35473719 заволоділи чужим майном, тобто шляхом зловживання довірою вчинили шахрайство щодо ряду суб?єктів господарської діяльності, таких як: ПА «Промінь» ЄДРПОУ 30368189, ФГ «Урожайна», ЄДРПОУ 43132960, ПП «Ямал і К» ЄДРПОУ 34446218, ФГ «Ромашка-плюс», ЄДРПОУ 34323576, китайської компанії «Zhejiang dek logistics Co, Limited», чим завдали майнової шкоди у великих розмірах.

Вказано, що засновниками ТОВ «СБМ» є ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_10 .

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 13.11.2024 надано дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1

Згідно даних клопотання від 28.11.2024, цього ж дня проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено: мобільний телефон iPhone 14 Pro Max IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 з абонентськими номерами мобільних телефонів НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , iPhone 8 Plus IMEI: НОМЕР_5 без сім карти, iPhone 7 IMEI НОМЕР_6 з абонентським номером мобільного телефону НОМЕР_7 , флеш накопичувач білого кольору з логотипом «Audi», флеш накопичувач «Verico 16 Wanderer», аркуш паперу із записами від руки, виконані ОСОБА_7 , таблиця із зазначенням договорів поставок та підрахунків на 6 арк.

Постановою старшого слідчого в ОВС СУ ГУНП в Київській області ОСОБА_11 від 28.11.2024 вищевказане майно, вилучене за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.

03.12.2024 прокурор Фастівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_5 звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 13.11.2024 із клопотанням про накладення арешту на майно, яке вилучено під час обшуку 28.11.2024 за адресою: АДРЕСА_1 , належне ОСОБА_7 , а саме:

1) мобільний телефон iPhone 14 Pro Max IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 з абонентськими номерами мобільних телефонів НОМЕР_3 , НОМЕР_4 ;

2) мобільний телефон iPhone 8 Plus IMEI: НОМЕР_5 без сім карти;

3) мобільний телефон iPhone 7 IMEI НОМЕР_6 з абонентським номером мобільного телефону НОМЕР_7 ;

4) флеш накопичувач білого кольору з логотипом «Audi»;

5) флеш накопичувач «Verico 16 Wanderer»;

6) аркуш паперу із записами від руки виконані ОСОБА_7 ;

7) таблиця із зазначенням договорів поставок та підрахунків на 6 арк.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 09.12.2024 задоволено клопотання прокурора та накладено арешт на майно, яке вилучено під час обшуку 28.11.2024 за адресою: АДРЕСА_1 , належне ОСОБА_7 , а саме:

1) мобільний телефон iPhone 14 Pro Max IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 з абонентськими номерами мобільних телефонів НОМЕР_3 , НОМЕР_4 ;

2) мобільний телефон iPhone 8 Plus IMEI: НОМЕР_5 без сім карти;

3) мобільний телефон iPhone 7 IMEI НОМЕР_6 з абонентським номером мобільного телефону НОМЕР_7 ;

4) флеш накопичувач білого кольору з логотипом «Audi»;

5) флеш накопичувач «Verico 16 Wanderer»;

6) аркуш паперу із записами від руки виконані ОСОБА_7 ;

7) таблиця із зазначенням договорів поставок та підрахунків на 6 арк.

З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Предметом апеляційного оскарження є ухвала слідчого судді, яка переглядається, виходячи з тих обставин кримінального провадження, які існували на день її постановлення.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на належне ОСОБА_7 майно, з тих підстав, що вказане майно зберегло на собі сліди вчинення злочину та може мати значення для встановлення фактичних обставин кримінального правопорушення, у встановленому законом порядку визнане речовими доказами у межах кримінального провадження № 42022112030000313,та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів.

З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на мобільні телефони, флеш накопичувачі та документи, вилучені під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вказане майно може бути пошкоджене, втрачене, знищене, відчужене чи передане.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя наклав арешт на майно ОСОБА_7 з дотриманням вимог закону, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Викладені в апеляційній скарзі доводи про невідповідність вилученого майна ознакам речових доказів, та посилання на те, що таке майно є особистою власністю ОСОБА_7 , не є підставою для скасування ухвали, оскільки встановлені органом досудового розслідування фактичні обставини у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на вилучених документах, мобільних телефонах та флеш накопичувачах може міститись інформація щодо обставин кримінального правопорушення, яка може бути використана як доказ факту та обставин вчинення кримінального правопорушення, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для арешту такого майна як речового доказу з метою збереження.

Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.

Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.

Крім того, накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, а носить тимчасовий характер застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження, тому відповідні обмеження є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження.

Посилання апелянта на те, що у клопотанні та ухвалі вказано недостовірну інформацію про те, що ОСОБА_7 є засновником ТОВ "СБМ", не спростовує висновок слідчого судді про наявність підстав для накладення арешту на майно останнього. Як убачається із матеріалів клопотання та долучених до нього документів, органом досудового розслідування встановлена причетність ОСОБА_7 до ряду підприємств, у тому числі ТОВ "СБМ".

Крім того, досудове розслідування у кримінальному провадженні №42022112030000313 триває, органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, у тому числі конкретні відомості щодо осіб, причетних до його вчинення.

З огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Як убачається з положень ч. 7 ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

Відповідно до абзацу 2 ч. 5 ст. 171 КПК України, у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої ст. 235 КПК України, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.

З урахуванням наведеного, відсутність мобільних телефонів у переліку, щодо якого прямо було надано дозвіл на відшукання в ухвалі слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 13.11.2024 про дозвіл на обшук, не є перешкодою для тимчасового вилучення такого майна та звернення у подальшому з клопотанням про арешт такого майна з урахуванням дотримання прокурором вимог ч. 5 ст. 171 КПК України, а тому доводи апеляційної скарги у цій частині є безпідставними.

Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.

Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 395, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Клопотання представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 задовольнити та поновити захиснику строк апеляційного оскарження ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 09 грудня 2024 року.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 09 грудня 2024 року, - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді:

---

---

---

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3