Постанова

від 04.02.2025 по справі 2-40/11

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 2-40/11 головуючий у суді І інстанції Притула Н.Г.

провадження № 22-ц/824/1744/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2025 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Березовенко Р.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 11 червня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця, заінтересовані особи: Приватне акціонерне товариство «АБС-УКР», Київська міська державна адміністрація, Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (міста Київ),-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, у якій просив суд:

зобов`язати державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Київ Центрального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Рожкован Олександра Борисовича виконати постанову Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року по справі №2-40/11.

Вимоги скарги обґрунтовано тим, що 13 грудня 2019 року державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Київ Центрального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Норка Є.В. відкрите виконавче провадження по цивільній справі №2-40/11, однак рішення суду до цього часу не виконане. З моменту прийняття до свого виконання виконавчого провадження, державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Київ Центрального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Рожкован Олександр Борисович не вчиняє дій для виконання рішення суду.

Зокрема, державний виконавець не відвідав місце виконання рішення суду та не впевнився в наявності критих машиномісць (автопаркінгів), хоча заявник просив про це; державний виконавець не склав Акт про ознаки злочину та не направив його в органи досудового розслідування у зв`язку із наданням недостовірної довідки начальника одного із департаментів КМДА, чим порушив ч.2 ст.76 Закону України «Про виконавче провадження»; до цього часу виконавець не звертався до керівництва житлового комплексу «Покровський посад» з метою отримання інформації про наявність машиномісць у критому автопаркінгу (автопаркінгах); не встановлено вартість машиномісця в критому автопаркінгу, з метою накладення арешту на відповідну суму майна, грошей; не накладено арешт на майно та кошти боржника; не встановлено майновий стан боржника (наявність рахунків); не звернувся із поданням про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника; не звернувся із заявою про роз`яснення виконання рішення суду.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 11 червня 2024 року відмовлено у скарзі ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Приватне акціонерне товариство «АБС-УКР», Київська міська державна адміністрація, Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) про зобов`язання вчинити дії.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 08 липня 2024 року засобами поштового зв`язку подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 11 червня 2024 року.

Апелянт зазначає, що звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця.

25 серпня 2021 року ОСОБА_1 звертався до ДВС із заявою про те, щоб служба встановила загальну кількість машиномісць у критому паркінгу у кварталі, обмеженому вулицями Глибочицька, Студентська та АДРЕСА_1 , а також з іншими проханнями. Однак державний виконавець вимоги стягувача не виконав.

Фактично протягом 4 років та 7 місяців з дня відкриття виконавчого провадження державний виконавець не виконує судове рішення.

Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) не надав доказів проведення дій, направлених на виконання постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця, заінтересовані особи: Приватне акціонерне товариство «АБС-УКР», Київська міська державна адміністрація, Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (міста Київ), надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 грудня 2024 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.

17 січня 2025 року представник Київської міської державної адміністрації - Малуєва Світлана Олександрівна подала пояснення у яких зазначила, що адміністрація не є стороною виконавчого провадження ВП НОМЕР_1.

У судовому засіданні представник Приватного акціонерного товариства «АБС-УКР» - Приходько Анатолій Сергійович заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважаючи ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань щодо відкладення розгляду справи не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши думку учасника справи, який прибув у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На переконання колегії суддів, оскаржувана ухвала означеним вище вимогам не відповідає.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції вважав, що заявник не надав доказів на обґрунтування обставин, зазначених в скарзі (що він звертався з будь-якими клопотаннями до державного виконавця, зокрема щодо виходу за місцем, вказаним в рішенні суду; не надано доказів, що довідка начальника одного із департаментів КМДА містить недостовірну інформацію; відсутні звернення щодо доцільності звернення до суду з поданням про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника та необхідності звернутися до суду із заявою про роз`яснення виконання рішення суду) та в даному випадку заявник заявляє вимоги про зобов`язання державного виконавця вчинити дії, які він зобов`язаний вчинити згідно з положеннями діючого законодавства.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з нижченаведених мотивів.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін.

У справі «Глоба проти України» Європейський суд з прав людини зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі «Comingersoll S.A.» проти Португалії» (Comingersoll S.A. v. Portugal) [ВП], заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV). Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece), Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia), заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі «Ясюнієне проти Литви» («…»), заява №41510/98, п. 27). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7 червня 2005 року у справі «Фуклев проти України» (Fuklev v. Ukraine), заява № 71186/01, п. 84).

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з частини першої статті п`ятої Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» державний виконавець під час здійснення професійної діяльності керується принципом верховенства права та діє виключно відповідно до закону.

Таким чином встановлення місцевим судом обов`язку ОСОБА_1 як стягувачу надавати докази звернення з клопотаннями до державного виконавця, зокрема щодо виходу за місцем, вказаним в рішенні суду; щодо доцільності звернення до суду з поданням про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника та необхідності звернутися до суду із заявою про роз`яснення виконання рішення суду, перекладає на апелянта-скаржника тягар вжиття заходів з виконання судового рішення у справі №2-40/11. Зокрема, з метою виконання своїх процесуальних обов`язків учасник справи - Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (міста Київ) повинен був надати суду копії матеріалів виконавчого провадження НОМЕР_1, чого зроблено не було. Крім того, у разі наявності у суду сумнівів щодо добросовісного здійснення учасниками справи їхніх процесуальних прав, з метою виконання завдань цивільного судочинства суд міг з власної ініціативи витребувати копії матеріалів виконавчого провадження НОМЕР_1 у державного виконавця.

В той же час, згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 2 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження здійснюється, зокрема, з дотриманням принципів верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; справедливості, неупередженості та об`єктивності.

За обставинами цієї справи на примусовому виконанні у Шевченківському районному відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (міста Київ) перебуває виконавче провадження ВП НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа №2-40/11, виданого 29 листопада 2019 року про зобов`язання ПрАТ «АБС-УКР» забезпечити ОСОБА_1 машиномісцем у критому паркінгу у кварталі обмеженому вулицями Глибочицькою, Студентською та АДРЕСА_1 , з передачею цього місця у власність ОСОБА_1 за рахунок ПрАТ «АБС-УКР».

Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення визначено статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до частин 1 - 3 якої за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Таким чином, відповідно до положень наведеної норми повторне невиконання боржником рішення суду, яке може бути виконано без його участі, має наслідком надіслання державним виконавцем органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, а також вжиття заходів примусового виконання рішення суду. Водночас, у разі невиконання рішення суду, яке не може бути виконане без участі боржника, державний виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Оскільки завданням виконавчого провадження є, зокрема, примусове виконання рішень суду у разі невиконання їх у добровільному порядку, під час примусового виконання судового рішення, що набрало законної сили і є обов`язковим до виконання на всій території України, державний виконавець зобов`язаний вжити усіх заходів примусового характеру, у тому числі застосувати засоби впливу на боржника. Такі повноваження надані йому саме з метою забезпечення безумовного виконання судового рішення, а застосування заходів відповідальності за невиконання вимог державного виконавця, не звільняє боржника від виконання основного зобов`язання - виконати вимоги виконавчого документа.

Отже, вимога ОСОБА_1 зобов`язати державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Київ Центрального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Рожкован Олександра Борисовича виконати постанову Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року по справі №2-40/11, фактично зводиться до прохання суду зобов`язати вказану особу виконувати ті функції, які вона і покликана здійснювати на підставі Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, за вимогами статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, відповідно законом не вимагається винесення ще і окремого судового рішення щодо зобов`язання виконавця вчиняти ці ж самі заходи.

За встановлених обставин, місцевий суд зробив правильний висновок про відмову у задоволенні вимог скарги, проте помилився щодо мотивів такої відмови.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За приписами ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволені позову, однак з підстав, які колегія апеляційного суду вважає помилковими, оскаржуване судове рішення підлягає зміні в частині мотивів та підстав такого висновку відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 11 червня 2024 року - змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 10 лютого 2025 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова