Постанова

від 04.02.2025 по справі 361/1869/16-а

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 361/1869/16-а Головуючий у 1 інстанції: Радзівіл А.Г.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Ключковича В.Ю.

За участю секретаря Заміхановської Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Термінал Розетка» на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Термінал Розетка» до Броварської міської ради Броварського району Київської області про визнання протиправним та нечинним рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з додатковою відповідальністю «Термінал Розетка» (попередня назва Товариство з додатковою відповідальністю «Термінал Бровари») звернувся до суду з позовом до Броварської міської ради Броварського району Київської області, в якому просив визнати протиправним та нечинним рішення Броварської міської ради Київської області від 29.01.2016 року № 115-07-07 «Про встановлення місцевих податків і зборів, ставок земельного та акцизного податків на території м. Бровари на 2016 рік» з моменту набрання ним чинності.

Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 вересня 2016 року позов задовольнити. Визнано незаконним та нечинним рішення Броварської міської ради Київської області від 29 січня 2016 року №115-07-07 «Про встановлення місцевих податків і зборів, ставок земельного та акцизного податків на території міста Бровари на 2016 рік» з моменту набрання ним чинності.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року апеляційну скаргу Броварської міської ради Київської області залишено без задоволення, а постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 вересня 2016 року - без змін (головуючий суддя Мєзєнцев Є.І.).

Постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року касаційну скаргу Броварської міської ради Київської області задоволено частково. Постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 20.09.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2016 у справі №361/1869/16-а скасовано. Справу №361/1869/16-а передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2024 року в задоволенні позову відмовлено

Не погодившись із рішенням суду, позивач - Товариство з додатковою відповідальністю «Термінал Розетка» звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 № 909-VIII не були внесені зміни до пп. 4.1.9 п. 4.1 ст.4 та пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, як і не було внесено змін до ч. 3 ст. 27 Бюджетного кодексу України. Дія зазначених норм, зокрема, пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України Законом №909-VIII не зупинена, а відтак, відсутні підстави для незастосування цих норм у спірних правовідносинах. З огляду на викладене, апелянт вважає, що відповідач прийнятті оскаржуваного рішення від 29 січня 2016 року № 115-07-07 повинен був керуватися приписами Податкового кодексу України та Бюджетного кодексу України. Крім того, апелянт зазначає, що приписи Закону №909-VIII в частині перегляду органами місцевого самоврядування прийнятих на 2016 рік рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів мають рекомендаційний, а не імперативний характер.

12 вересня 2024 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Броварської міської ради Броварського району Київської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Термінал Бровари» є власником нежитлової нерухомості, що знаходиться за адресою: м. Бровари, Об`їздна дорога, 62, а саме: складський комплекс «Логістичний парк» склад №1 на 6 секцій з вбудованим адміністративно-побутовим корпусом, А-1, загальна площа 48988,0 кв.м.; контрольно-пропускний пункт, Б, загальна площа 34,3 кв.м.; трансформаторна підстанція, В, загальна площа 47,7 кв.м.; прохідна, Г, загальна площа 33,2кв.м.; трансформаторна підстанція з РП, Д, загальна площа 131,4 кв.м.; гараж з навісом, Е, загальна площа 240,1кв.м.; насосна протипожежного водопроводу, Ж, загальна площа 152,8кв.м.; майданчик для тимчасової стоянки вантажних автомобілів Т; майданчик для тимчасової стоянки легкових автомобілів, Т1; майданчик для сміттєзбірників, Т2; майданчик для відпочинку, Т3; огорожа, N, - що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 29.09.2010 та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 29.09.2010

29 січня 2016 року Броварська міська рада Київської області прийняла рішення №115-07-07 «Про встановлення місцевих податків і зборів, ставок земельного та акцизного податків на території м. Бровари на 2016 рік», яким було встановлено місцеві податки на території м. Бровари.

Вищевказане рішення було опубліковано 02.02.2016 року на сайті Броварської міської ради Київської області.

Відповідно до підпункту 2.3.2 пункту 2.3 частини другої рішення Броварської міської ради Київської області №115-07-07 від 29.01.2016, ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у розмірі 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв.м. бази оподаткування.

У відповідь на запит на отримання публічної інформації від 18.02.2016 року, Виконавчий комітет Броварської міської ради Київської області листом від 25 лютого 2016 року № 04-01/79 повідомив ТОВ «Термінал Бровари» про те, що рішення Броварської міської ради від 29.01.2016 року № 115-07-07 «Про встановлення місцевих податків і зборів, ставок земельного та акцизного податків на території м. Бровари на 2016 рік» не являється регуляторним актом, тому офіційне оприлюднення в друкованих засобах масової інформації, чинним законодавством не вимагається. На підставі п. 1 статті 5 Закону, розпорядник може оприлюднити інформацію, крім обов`язкової форми оприлюднення, також у будь якій іншій формі, що сприятиме її доведенню до відома громадськості чи конкретних груп осіб. Рішення Броварської міської ради від 29.01.2016 року № 115-07-07 «Про встановлення місцевих податків і зборів, ставок земельного та акцизного податків на території м. Бровари на 2016 рік» оприлюднено на офіційному веб-сайті Броварської міської ради: www.brovary-rada.gov.ua 02.02.2016 року та набирає чинності.

Не погоджуючись із рішенням Броварської міської ради Київської області від 29.01.2016 року № 115-07-07 «Про встановлення місцевих податків і зборів, ставок земельного та акцизного податків на території м. Бровари на 2016 рік», позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 5 Конституції України, народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Статтею 7 закріплено Конституції України, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

За приписами статті 140 Конституції України, місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України, в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення).

Статтею 8 ПУ України передбачено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов`язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Статтею 10 ПК України визначено, що до місцевих податків належать: податок на майно; єдиний податок.

До місцевих зборів належать: збір за місця для паркування транспортних засобів; туристичний збір.

Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору та земельного податку за лісові землі.

Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

Повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів закріплено в статті 12 ПК України.

Так, відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 ПК України, Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Пунктом 12.3 статті 12 ПК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Згідно підпункту 12.3.1. пункту 12.3 статті 12 ПК України, встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким статтю 266 Податкового кодексу України щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, викладено в новій редакції.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

За приписами п.п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

У відповідності до положень підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Згідно п.п. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України, база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України закріплено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

За приписами підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

24 грудня 2015 року Верховною Радою України прийнятий Закон України №909-УІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», який набрав чинності з 01 січня 2016 року (далі - Закон №909-VІІІ).

Пунктом 7 «Прикінцеві положення» цього Закону №909-VІІІ рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання ним чинності переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового кодексу України.

Пунктом 4 «Прикінцеві положення» Закону №909-VІІІ установлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Як вбачається з матеріалів справи, керуючись, зокрема, положеннями Закону 909-VІІІ, 29 січня 2016 року Броварська міська рада Київської області прийняла оскаржуване рішення №115-07-07 «Про встановлення місцевих податків і зборів, ставок земельного та акцизного податків на території м. Бровари на 2016 рік», яким було встановлено місцеві податки на території м. Бровари.

Разом з тим, апелянт зазначає, що Законом № 909-VIII не були внесені зміни до пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 та пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України, як і не було внесено змін до ч. 3 ст. 27 Бюджетного кодексу України. Дія зазначених норм, зокрема, пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України Законом №909-VIII не зупинена, а відтак, відсутні підстави для незастосування цих норм у спірних правовідносинах.

З огляду на викладене, апелянт вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення від 29 січня 2016 року № 115-07-07 повинен був керуватися приписами Податкового кодексу України та Бюджетного кодексу України.

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянта на приписи пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України, оскільки, як було вищезазначено, пунктом 4 «Прикінцеві положення» Закону №909-VІІІ установлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України

З приводу доводів апелянта про те, що Законом № 909-VIII не були внесені зміни до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 4 ПК України закріплені основні засади податкового законодавства України.

Відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України, одним принципів, на яких ґрунтується податкове законодавство, є принцип стабільності, який передбачає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;

Водночас, згідно із загальноприйнятою у правозастосуванні юридичною кваліфікацією змін до податкового законодавства, Закон, який вносить зміни всупереч підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України, вважається чинним, оскільки, не суперечить Конституції, як і іншим нормативно-правовим актам, аналогічно щодо місцевих податків і зборів, право на встановлення яких законодавчо передано органам місцевого самоврядування. Проте, норма підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України встановлює обмеження, не передбачаючи жодних наслідків (зокрема санкцій) у разі його порушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 820/762/18, від 24 квітня 2018 року у справі № 803/1307/17, від 15 травня 2019 року у справі №825/1496/17, від 20 травня 2021 року у справі № 817/1245/17, а також у постанові Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 квітня 2022 року у справі №816/687/16.

Крім того, схожі висновки викладені Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 грудня 2021 року у даній справі № 361/1869/16-а.

Таким чином, посилання апелянта на порушення принципу стабільності, як підставу для визнання протиправним та нечинним рішення Броварської міської ради Київської області від 29.01.2016 року № 115-07-07, є необґрунтованими.

З приводу доводів апелянта щодо порушення принципу стабільності податкового законодавства в контексті пракрити Європейського суду з прав людини, слід зазначити наступне.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (частина друга статті 1 Першого протоколу).

Як зазначив Європейський суд з прав людини в пункті 31 рішення у справі «Серков проти України» від 07.07.2011 (заява №39766/05) (рішення Європейського суду з прав людини щодо застосування Конвенції відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують як джерело права), перша й найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу у мирне володіння майном має бути законним. Наголосивши, що верховенство права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, притаманне всім статтям Конвенції, Європейський суд з прав людини вказав, що питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності та не було свавільним (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (заява №31107/96, пункт 58, ECHR 1999-ІІ).

Європейський суд з прав людини щодо застосування принципу стабільності до податкових правовідносин визнає відсутність порушення статті 1 Протоколу 1 до Конвенції в ситуації ретроактивного застосування податкових нововведень, які заявниками розглядалися як такі, що не могли бути ними передбачені.

Так, у справі «Di Belmonte v. Italy» (заява №72638/01, 2010 рік) Суд не знайшов порушення статті 1 Протоколу 1 до Конвенції, коли законодавець застосовував нові податкові норми до попередніх податкових відносин. Суд прямо вказав, що стаття 1 не забороняє ретроактивного застосування законодавства (параграфи 36, 42). Однак, і в цій справі Суд вирішував питання щодо порушення прав заявника в контексті, чи не було свавільного втручання у право.

Враховуючи вищевказане, прийняття Закону № 909-VIII, яким внесені зміни до Податкового кодексу України в частині ставки податку та порядку прийняття та оприлюднення органами місцевого самоврядування рішень про встановлення місцевих податків та зборів (незастосування підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України) цілком узгоджується зі статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Захист власності), яка серед іншого визначає право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Відтак, внесення змін до Податкового кодексу України та механізму прийняття рішень щодо місцевих податків органами місцевого самоврядування слід вважати «законним втручанням» держави у мирне володіння майном особи та таким, що узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 27 листопада 2018 року у справі №712/2295/16-а.

Посилання апелянта на те, що норма пункту 7 «Прикінцеві положення» Закону №909-VІІІ має рекомендаційний характер, на переконання колегії суддів, жодним чином не вказує на протиправність рішення Броварської міської ради Київської області від 29.01.2016 року № 115-07-07.

Беручи до уваги викладене, рішення Броварської міської ради Київської області від 29.01.2016 року № 115-07-07 «Про встановлення місцевих податків і зборів, ставок земельного та акцизного податків на території м. Бровари на 2016 рік» є правомірним та прийнятим відповідачем в межах повноважень.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Термінал Розетка» та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Термінал Розетка» залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Ключкович В.Ю.

Повний текст постанови виготовлено 10.02.2025 р.