Постанова

від 11.02.2025 по справі 380/11261/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 380/11261/24 пров. № А/857/22876/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді :Кухтея Р.В.,

суддів :Носа С.П., Шевчук С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року (ухвалене головуючим-суддею Ланкевичем А.З. в порядку спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в :

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека, відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ055592 від 01.05.2024.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05.08.2024 позовні вимоги були задоволені повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Укртрансбезпека подала апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що результатами перевірки транспортного засобу марки MAN, державний номерний знак НОМЕР_1 (далі - ТЗ), було складено акт №024903 від 26.03.2024, в якому встановлено порушення позивачем, як перевізником, вимог ст.34 Закону України Про автомобільний транспорт №2344-III від 05.04.2001 (далі - Закон №2344), у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена абз.3 ч.1 ст.60 цього Закону, об`єктивна сторона якого полягає у перевезенні вантажу без наявності на момент проведення перевірки документів, перелік яких визначено ст.48 цього Закону, зокрема, відсутня товарно-транспортна накладна (далі - ТТН) на вантаж або інший визначений законодавством документ. Зазначає, що для транспортних засобів, які перебувають, у користуванні фізичних чи юридичних осіб, реєстраційним документом, наявність якого є обов`язковою згідно з вимогами ст.ст.39, 48 Закону №2344, є тимчасовий реєстраційний талон на транспортний засіб, однак такий водієм не надано. За змістом положень Закону №2344 автомобільним перевізником, а отже і суб`єктом відповідальності може бути фізична особа без статусу суб`єкта господарювання. Відсутність у позивача такого статусу на момент перевірки, не звільняє його від відповідальності, оскільки під час перевірки було встановлено здійснення перевезень без обов`язкових документів, а тому в контексті положень ч.1 ст.60 Закону №2344 позивач вважається перевізником, а відтак, суб`єктом відповідальності за вчинення інкримінованого йому порушення вимог цього Закону. При проведенні рейдової перевірки на дорозі та на розгляд справи у відділі державного нагляду (контролю) не надано ні акта приймання-передачі ТЗ, ні договору найму, ні акта надання послуг, ні доказів оплати. Вважає, що оскільки будь-яких належних та допустимих доказів про те, що на момент перевірки суб`єктом відповідальності була інша особа, та про те, що ТЗ не був у користуванні позивача не надано та матеріали справи таких доказів не містять, вважає, що спорювана постанова прийнята відповідно до вимог чинного законодавства. Крім того, висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.07.2023 по справі №560/514/22, які були враховані судом першої інстанції, не є релевантними з даною справою.

Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

Згідно п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що 26.03.2024 посадовими особами Укртрансбезпеки, відповідно до щотижневого графіку проведення рейдових перевірок, на підставі направлення на рейдову перевірку №000879 від 25.03.2024 на автомобільній дорозі Тернопільська область, Р-39, км 67+100, село Плотича, проводилась рейдова перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів, у ході якої о 12 год 35 хв був перевірений ТЗ під керуванням водія ОСОБА_2 , який згідно свідоцтва про реєстрацію ТЗ, належить позивачу ОСОБА_1 .

За результатами перевірки було складено акт №024903 від 26.03.2024, в якому встановлено порушення перевізником вимог ст.34 Закону №2344, відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст.60 цього Закону, об`єктивна сторона якого полягає у перевезенні вантажу без наявності на момент проведення перевірки документів, перелік яких визначено ст.48 цього Закону, а саме : відсутня ТТН на вантаж або інший визначений законодавством документ. У графі пояснення водія про причини порушень вказано - документ на дорожтехніку є в телефоні, режим роботи спішив до хворої жінки, яка в лікарні.

Про розгляд справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, призначений на 09 год 00 хв 01.05.2024, позивач був повідомлений листом Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Укртрансбезпеки від 03.04.2024.

01.05.2024 за результатами розгляду справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, на якій позивач був присутній, відповідач виніс постанову №ПШ055592, якою застосував до позивача адміністративно-господарський штраф за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст.ст.39, 48, відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344.

Вважаючи протиправною оспорювану постанову, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з вимогою про її скасування.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що на власника транспортного засобу у разі передачі права керування транспортним засобом іншій особі, не покладається обов`язок з оформлення тимчасового реєстраційного талону. Вирішення питання оформлення тимчасового реєстраційного талону чи ні законодавець залишив на розсуд самого власника. Суд зазначив, що автомобільного перевізника під час розгляду справи органом контролю було встановлено виключно на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб, що є неприпустимим. Відповідач не надав жодного доказу на підтвердження того, що під час перевірки автомобільним перевізником був позивач. Ці обставини відповідач зобов`язаний був установити під час належного розгляду по суті справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, чого не здійснив і протиправно застосував адміністративну відповідальність не до дійсного автомобільного перевізника, а до власника транспортного засобу.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом №2344, який регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

Відповідно до ч.4 ст.6 Закону №2344, реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

На виконання вимог абз.4 п.1 постанови Кабінету Міністрів України №442 від 10.09.2014 Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади було утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті та підпорядкувавши Службі, що утворюється, Державну спеціальну службу транспорту.

Постановою Кабінету Міністрів України №103 від 11.02.2015 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі - Положення про Укртрансбезпеку).

Відповідно до п.1 Положення про Укртрансбезпеку, Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Відповідно до п.п.1 п.4 Положення про Укртрансбезпеку, основними завданнями Укртрансбезпеки є реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.

Згідно п.8 Положення про Укртрансбезпеку, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до ч. 11 ст.6 Закону №2344, державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок. Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. У разі проведення позапланових і рейдових перевірок автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08.11.2006 (далі - Порядок №1567, в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), відповідно до п.2 якого, державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Згідно п.4 Порядку №1567, державний контроль на автомобільному транспорті (державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Відповідно до п.12 Порядку №1567, рейдова перевірка додержання суб`єктом господарювання вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка.

Згідно п.13, 14 Порядку №1567, графік проведення рейдових перевірок складається та затверджується керівником Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин. Рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Пунктом 15 Порядку №1567 передбачено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно : наявність визначених ст,ст.39, 48 Закону №2344 документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог ст.ст.53, 56, 57, 59 Закону №2344; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

За змістом п.20 Порядку №1567, виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.

Згідно п.21, 22 Порядку №1567, у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3. Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).

Як видно з матеріалів справи, 26.03.2024 посадовими особами Укртрансбезпеки було здійснено перевірку належного позивачу ТЗ, за результатами якої складено акт №024903.

Постановою відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області №ПШ055592 від 01.05.2024, за результатом розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт встановлено, що ОСОБА_1 26.03.2024 у Тернопільській області на автошляху Р-39, км 67+100, село Плотича допущено перевезення вантажу за відсутності на момент перевірки документів, визначених ст.48 Закону №2344, відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст.60 цього Закону, на підставі чого відповідачем застосовано до позивача адміністративно-господарський штраф.

Судом першої інстанції вірно враховано, що транспортний засіб, який у спірному випадку підлягав перевірці, був зареєстрований на позивача, однак, за доводами останнього, такий за усною домовленістю на певний період був переданий ОСОБА_2 (водію), який використовував автомобіль для власних потреб.

При цьому, вказана обставина сторонами не заперечується.

Спірним питанням у цій справі є правильність висновків відповідача щодо того, чи вважається позивач автомобільним перевізником в розумінні закону, та, відповідно, чи є він суб`єктом відповідальності за виявлене порушення. Позивач, в свою чергу, стверджує, що ним не здійснювалось перевезення вантажу в будь-яких господарських цілях і він в даному випадку не є суб`єктом господарювання.

З приводу вказаного колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1, 2 ст.48 Закону №2344, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є : для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затверджено постановою Кабінету Міністрів України №207 від 25.02.2009 (далі - Постанова №207), пунктом 2 якої передбачено, що особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, забороняється вимагати у водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця документи, не передбачені Переліком, затвердженим цією постановою.

Згідно Постанови №207, наявність ТТН є обов`язковою для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах.

Отже, чинне законодавство зобов`язує мати ТТН тільки на перевезення автотранспортом на договірних умовах.

Відповідно до ч.1 абз.3 ст.60 Закону №2344, за порушення законодавства про автомобільний транспорт, що полягає у наданні послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений ст.ст.39, 48 цього Закону, до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи у вигляді штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно дефініції, наведеній у статті 1 Закону №2344, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами. Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах. Для виконання перевезень небезпечних вантажів автомобільний перевізник повинен одержати відповідну ліцензію.

Відповідно до ст.908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За змістом частин 1, 2, 3 статті 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Аналізуючи приведені вище норми, колегія суддів зазначає, що відповідальність у вигляді адміністративно-господарського штрафу передбачена саме за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений ст.ст.39, 48 Закону №2344, ТТН обов`язково повинна бути наявна у водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, учасниками яких є три сторони - перевізник, вантажовідправник та вантажоодержувач, тобто відповідальність за наявність ТТН під час перевезення вантажів на договірних умовах несуть саме перевізники, які надають послуги з перевезення вантажу.

Колегія суддів враховує, що висновок відповідача про те, що автомобільним перевізником є саме позивач, ґрунтується виключно на тому, що він є власником автомобіля.

Крім того, на думку відповідача, обов`язковим у даному випадку документом відповідно до положень Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №379 від 11.08.2010, є тимчасовий реєстраційний талон, що підтверджував б факт передачі позивачем належного йому транспортного засобу, щодо якого контролюючим органом здійснювалася перевірка іншій особі.

З приводу вказаних доводів суд першої інстанції вірно зазначив, що на власника транспортного засобу у разі передачі права керування транспортним засобом іншій особі, не покладається обов`язок з оформлення тимчасового реєстраційного талону. Вирішення питання оформлення тимчасового реєстраційного талону чи ні законодавець залишив на розсуд самого власника.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06.07.2023 по справі №560/514/22, від 07.12.2023 по справі №600/1407/22-а.

Колегія суддів також враховує висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 22.02.2023 по справі №240/22448/20 щодо визначення належного суб`єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт, де суд вказав, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена ст.60 Закону №2344, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.

Така ж позиція викладена Верховним Судом у постановах від 12.10.2023 по справі №280/3520/22 та від 21.03.2024 по справі №240/10400/23.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач не зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності.

Згідно ст.238 ГК України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування, адміністративно-господарські санкції, можуть бути застосовані виключно до суб`єктів господарювання.

Відповідно до ч.2 ст.55 ГК України, суб`єктами господарювання є : 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Таким чином, фізична особа може бути суб`єктом господарюванням та, відповідно, може нести адміністративно-господарську відповідальність лише у разі реєстрації її відповідно до закону як суб`єкта підприємницької діяльності.

Натомість, позивач не зареєстрований як фізична особа-підприємець, що не заперечується відповідачем, а тому до нього не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції у вигляді штрафу.

Отже, колегія суддів вважає, що за своєю правовою природою штраф, який застосовується до автомобільних перевізників відповідно до ст.60 Закону №2344, є адміністративно-господарським штрафом, а тому він може бути застосований виключно до суб`єкта господарювання та у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності у сфері автомобільного транспорту.

Проте відповідачем не було надано суду доказів на підтвердження того, що позивач в даному випадку здійснював перевезення як суб`єкт господарювання, а не як фізична особа, а отже за умови відсутності у нього статусу автомобільного перевізника, оспорювана постанова прийнята без додержання вимог закону.

Доводи відповідача про те, що позивач здійснює перевезення для забезпечення роботи підприємства, керівником якого він являється, маскуючи це перевезенням для власних потреб, суд першої інстанції вірно не взяв до уваги, оскільки такі є лише його припущеннями та не підтверджені жодними доказами.

Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваної постанови та наявності підстав для її скасування.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року по справі №380/11261/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук