Постанова

від 27.01.2025 по справі 910/7116/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" січня 2025 р. Справа№ 910/7116/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Коробенка Г.П.

секретар судового засідання: Смаголь А.О.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 27.01.2025,

розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київтранспарксервіс»

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 (повний текст складено та підписано 11.09.2024.)

у справі №910/7116/24 (суддя С.О. Турчин)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Беквард Плюс»

до Комунального підприємства «Київтранспарксервіс»

про визнання недійсним одностороннього правочину,-

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Беквард Плюс» (далі, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (далі, відповідач) про визнання недійсним одностороннього правочину відповідача, оформленого письмовим повідомленням від 24.05.2024 №053/05-2082 про дострокове розірвання в односторонньому порядку з 16.05.2024 договору №ДНП-2022-04/01 від 20.04.2022 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Беквард Плюс».

Позовні вимоги мотивовані тим, що зміст одностороннього правочину КП «Київтранспарксервіс», оформленого письмовим повідомленням від 24.05.2024 №053/05-2082 про одностороннє розірвання з 16.05.2024 договору №ДНП-2022-04/01 від 20.04.2022 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування, суперечить приписам частини 3 статті 291 Господарського кодексу України.

Короткий зміст рішення та додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви їх прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 у справі №910/7116/24 позов задоволено повністю.

Визнано недійсним односторонній правочин Комунального підприємства «Київтранспарксервіс», оформлений письмовим повідомленням від 24.05.2024 №053/05-2082 про дострокове розірвання в односторонньому порядку з 16.05.2024 договору №ДНП-2022-04/01 від 20.04.2022 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Беквард Плюс».

Присуджено до стягнення з Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Беквард Плюс» 3 028,00 грн судового збору та 15 000,00 грн витрат на правову допомогу.

Приймаючи рішення, суд установив, що погоджений сторонами в протоколі розбіжностей пункт 7.6. Договору №ДНП-2022-04/01 від 20.04.2022 не містить підстав дострокового розірвання договору в односторонньому порядку, як і не містить посилання на можливість вчинення певних дій в односторонньому порядку, чи положень щодо можливості відхилення від загального порядку розірвання господарських договорів, встановленого статтею 188 Господарського кодексу України. Отже, відповідач мав дотримуватись приписів статті 291 Господарського кодексу України та порядку, встановленого статтею 188 Господарського кодексу України й у даному випадку розірвання договору було б можливим лише за домовленістю сторін або за рішенням суду.

Вчинений відповідачем односторонній правочин, оформлений письмовим повідомленням від 24.05.2024 №053/05-2082 про дострокове розірвання в односторонньому порядку з 16.05.2024 договору №ДНП-2022-04/01 від 20.04.2022 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування, суперечить положенням статті 291, статті 188 Господарського кодексу України, а тому вимога про визнання його недійсним є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, 30.09.2024 через підсистему «Електроний суд» Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до того, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні неправильно застосовано положення статей 181, 291 Господарського кодексу України, 785 Цивільного кодексу України, Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 №1051/1051, Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1342 .

Скаржник наголошує, що суд першої інстанції неправильно визначив, що договір, укладений між позивачем і відповідачем, є договором найму та застосував положення Цивільного кодексу України, що регулюють відносини найму, зокрема і частину 1 статті 785 Цивільного кодексу України.

Як стверджує відповідач, за правовою природою Договір № ДНП-2022-04/01 від 20.04.2022 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування між позивачем та відповідачем у справі є договором надання послуг, оскільки передбачає вчинення КП «Київтранспарксервіс» як виконавцем певних дій за плату (надання права на експлуатацію, утримання та облаштування) відповідно необхідно застосовувати положення законодавства, що регулюють правовідносини надання послуг. У свою чергу, на земельних ділянках, на яких розташовані спеціально обладнані місця для надання оператором платних послуг паркування транспортних засобів, оператор не має права здійснювати будь-яку діяльність, окрім надання платних послуг з паркування транспортних засобів та обладнання таких місць.

Отже, враховуючи вищезазначене, майданчики для паркування наділені спеціальним статусом та враховуючи спеціальне законодавство, КП «Київтранспарксервіс» та суб`єкти господарювання, які уклали з ним договір, мають право надавати послуги з паркування транспортних засобів.

Судом першої інстанції не враховано обставину, що в Договорі № ДНП-2022-04/01 від 20.04.2022 відсутні будь-які застереження щодо наявності протоколу узгодження розбіжностей. Відповідач, у свою чергу, неодноразово зазначав про те, що у нього відсутній оригінал примірника Протоколу узгодження розбіжностей від 22 квітня 2022 року, про існування якого відповідачу зовсім нічого не було відомо; пропозицій щодо підписання протоколу узгодження розбіжностей, а також дані пропозиції щодо змін у договір не були направлені до відповідача відповідно до порядку, встановленого законодавством, а тому відповідач ставить під сумнів законність даного документа взагалі.

Водночас, суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання відповідача про призначення експертизи із зазначенням свого переліку питань (з метою надання оцінки наявним у матеріалах справи доказам та певним обставинам справи, що входять до предмета доказування у цій справі, а саме у зв`язку із необхідністю з`ясування обставин щодо того, чи проставлений підпис в.о. директора ОСОБА_1 та печатка КП «Київтранспарксервіс» на Протоколі узгодження розбіжностей від 20.04.2022 до Договору № ДНП-2022-04/01 від 20.04.2024, саме 20 квітня 2022 року та чи дійсно виготовлений Протокол узгоджених розбіжностей від 20.04.2022 до Договору № ДНП-2022-04/01 від 20.04.2022, саме 20 квітня 2022 року).

Також судом першої інстанції всупереч положенням частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України було прийнято до уваги заяву свідка. Позивачем не наведено обґрунтованих підстав на підтвердження неможливості подання заяви свідка у встановлений ГПК України (разом із позовною заявою) строк, а тому КП «Київтранспарксервіс» вважає, що у суду були усі підстави відмовити у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку на долучення доказів від 02.07.2024.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

05.11.2024 від позивача через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому позивач просив суд відмовити у її задоволенні, оскаржене рішення суду залишити без змін.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу наголосив на тому, що суд першої інстанції дослідив оригінал протоколу узгодження розбіжностей до договору та в оскаржуваному рішенні вказав, що протокол узгодження підписано обома сторонами, що свідчить про прийняття відповідачем пропозицій позивача, викладених у протоколі.

Щодо заяви свідка ОСОБА_1 від 01.07.2024, то така була подана до суду із відповіддю на відзив та заявою про поновлення пропущеного процесуального строку на подання доказів огляду на те, що відповідач у відзиві на позовну заяву вказав нібито на необізнаність КП «Київтранспарксервіс» про наявність Протоколу узгодження розбіжностей до Договору та поставив під сумнів його укладення, й на спростування вказаних обставин.

Оскільки в заяві свідка ОСОБА_1 підтвердив укладення та підписання 20.04.2022 Протоколу узгодження розбіжностей, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що для вирішення цього спору, всебічного та об`єктивного розгляду справи та з`ясування обставин, що входять до предмета доказування у даній справі, необхідність у спеціальних знаннях відсутня.

Щодо юридичної природи Договору від 20.04.2022 № ДНП-2022-04/01 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування та наявності підстав для дострокового розірвання Договору, то укладений між сторонами договір є договором найму (оренди), оскільки предметом договору є надання за плату в експлуатацію (користування) майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Святошинський район, перетин вул. Чорнобильської та вул. Осінньої, Осіння, що включає 283 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 32 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю. Відповідна правова позиція відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 березня 2024 року у справі № 910/1248/23.

У постанові Верховного суду від 07 березня 2023 року у справі №909/1199/21 зазначено: «якщо одна сторона надіслала повідомлення про дострокове розірвання договору оренди, а інша не відповіла, і сторони не дійшли згоди щодо розірвання договору, то у такому разі заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. І лише, якщо судовим рішенням договір розірвано, такий договір вважається розірваним з дня набрання чинності даним рішенням».

Враховуючи зміст пункту 7.6. Договору в редакції протоколу розбіжностей, з огляду на виключення пункту 7.6.2 договору в редакції, зазначеній в самому договорі та листі відповідача від 24.05.2024 №053/05-2082, суд першої інстанції правильно зазначив, що умовами договору №ДНП-2022-04/01 від 20.04.2022 не було передбачено право на дострокове одностороннє розірвання договору, а тому відповідач мав дотримуватись приписів статті 291 Господарського кодексу України та порядку, встановленого статтею 188 Господарського кодексу України.

У відзиві позивач зазначив, що очікує понести витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 500,00 грн (написання відзиву на апеляційну скаргу), 4 500,00 грн (одне судове засідання).

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2024 апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 у справі №910/7116/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Іоннікова І.А., Тищенко А.І.

Судом встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/7116/24; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

24.10.2024 матеріали справи №910/7116/24 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 у справі №910/7116/24, призначено до розгляду апеляційну скаргу на 26.11.2024.

У зв`язку з перебуванням судді Іоннікової І.А., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, з 25.11.2024 на лікарняному, розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/4587/24 від 25.11.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2024 справу №910/7116/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Коробенко Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2024 прийнято апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 у справі №910/7116/24 до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Коробенко Г.П.; призначено до розгляду апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 у справі №910/7116/24 на 27.01.2025.

За результатами проведеного у справі 27.01.2025 судового засідання суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників учасників справи

У судове засідання, призначене на 27.01.2025, з`явилися представники позивача та відповідача.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримував доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

20.04.2022 між Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» (далі - сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Беквард Плюс» (далі - сторна-2) укладено договір №ДНП-2022-04/01 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1. якого сторона-1 передає за плату стороні-2 для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Святошинський район, перетин вул. Чорнобильської та вул. Осінньої, Осіння (надалі - майданчик для паркування), що включає 283 місця для платного паркування транспортних засобів, а також 32 спеціальних місця для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів.

У матеріалах справи міститься оригінал Протоколу узгодження розбіжностей від 20.04.2022 до Договору (далі - протокол розбіжностей) (том 1, а.с. 118-128).

Відповідно до пунктів 2.1.2., 2.1.3. Договору (в редакції протоколу розбіжностей) сторона-1 здійснює моніторинг та обстеження майданчику для паркування за попередньою згодою сторони-2; сторона-1 за попередньою згодою сторони-2 має право доступу на майданчик для паркування для здійснення моніторингу та обстеження даної території. Здійснює моніторинг та обстеження території майданчика для паркування. Виявлення за результатами моніторингу та обстеження території майданчику для паркування кількості автомобілів, які не відповідають схемі організації дорожнього руху, є підставою для винесення стороні-2 попередження про усунення виявлених недоліків або змін до зазначеної схеми.

Згідно з пунктом 3.1. Договору майданчик для паркування вважається переданими в експлуатацію стороні-2 з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майданчика для паркування в експлуатацію.

Строк дії договору становить 2190 календарних днів від дати підписання акту приймання-передачі стороною 1 в експлуатацію стороні-2 майданчика для паркування (п. 7.2 договору в редакції протоколу розбіжностей).

Відповідно до пункту 7.6. Договору (в редакції протоколу розбіжностей) цей договір може бути припинений у наступних випадках: у випадку, якщо сторона-2 не здійснила оплату в повному обсязі, встановленому у розділі 4 цього договору, і таке порушення триває більше 5 (п`яти) місяців підряд (7.6.1.); знищення майданчика для паркування, що знаходиться в користуванні (7.6.2.); достроково за взаємною згодою Сторін або за рішенням суду (7.6.3.); в інших випадках, передбачених законом (7.7.4.).

02.05.2023 між позивачем та відповідачем складено та підписано Акт приймання-передачі паркувального майданчика, відповідно до якого сторона-1 передала, а сторона-2 прийняла в експлуатацію паркувальний майданчик на 315 машиномісць за адресою: м. Київ, Святошинський район, перетин вул. Чорнобильської та вул. Осінньої.

Листом від 04.03.2024 вих. №053/05-788 відповідач повідомив позивача, що 27.02.2024 співробітниками відповідача здійснено обстеження майданчика для паркування та складено акт обстеження майданчика для паркування, в якому зазначено, що на паркувальному майданчику відсутнє покриття, відсутні відведені місця для інвалідів, та, відповідно, не вказані інформаційними табличками. Також в акті обстеження вказано, що згідно таблиці 1 до додатку 5 Рішення КМР від 23.11.2011 №242/5629 (зі змінами та доповненнями) на паркувальному майданчику визначено 315 м/м, фактично розташовано 340 м/м.

У відповідь на вказаний лист позивач листом, який отриманий відповідачем 13.03.2024, повідомив, що КП «Київтранспарксервіс» не попередило ТОВ «Беквард Плюс» про проведення будь-яких перевірок, а тому КП «Київтранспарксервіс» при проведенні перевірки діяв всупереч умовам договору.

Листом від 20.03.2024 №053/05-1054 відповідач повідомив позивача, що 14.03.2024 співробітниками КП «Київтранспарксервіс» здійснено обстеження паркувального майданчика та складено акт. Також відповідач вимагав дотримуватись виконання умов договору та в найкоротший термін привести територію паркувального майданчика у відповідність до схеми ОДР та умов договору.

В Акті обстеження паркувального майданчика від 14.03.2024 встановлено, що на паркувальному майданчику відсутні місця для інвалідів, та, відповідно, інформаційні таблички; відсутні дорожні знаки та дорожня розмітка; зберігаються демонтовані ларьки (МАФи) та вантажні контейнери. Згідно з таблицею 1 до додатку 5 Рішення КМР від 23.11.2011 №242/5629 (зі змінами та доповненнями) на паркувальному майданчику визначено 315 м/м, фактично можливо розташувати 376 м/м.

У відповідь на вказаний лист позивач листом від 01.04.2024 вих №01, який отриманий відповідачем 05.04.2024, повідомив, що згідно з умовами договору відповідач має право здійснювати моніторинг та обстеження майданчика виключно за попередньою згодою позивача, а відповідач діяв усупереч умовам договору. Також зазначено, що зафіксована в Акті обстеження розрахункова кількість паркомісць, які відповідно площі майданчика могли б бути додатково створені на ньому, без встановлення факту фактичного паркування товариством на майданчику більшої кількості транспортних засобів, ніж переданих у експлуатацію паркомісць, не є документальним підтвердженням того, що товариство порушило умови договору внаслідок експлуатації більшої кількості паркомісць, ніж зафіксовано в договорі.

У подальшому 03.06.2024 позивачем отримано лист відповідача від 24.05.2024 №053/05-2082, в якому відповідач зазначає, що відповідно до пункту 7.6. Договору сторона-1 має право на дострокове розірвання договору в односторонньому порядку та відповідно до п.п. 7.6.2. у випадку повторного виявлення порушень умов договору - в будь-який момент після повторного виявлення порушення незалежно від того чи усунуте воно стороною-2. Відповідач повідомив про дострокове розірвання договору в односторонньому порядку з 16.05.2024 та про зобов`язання звільнити паркувальний майданчик до 31.05.2024.

Спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що на переконання позивача, зміст одностороннього правочину КП «Київтранспарксервіс», оформленого письмовим повідомленням від 24.05.2024 №053/05-2082 про одностороннє розірвання з 16.05.2024 договору №ДНП-2022-04/01 від 20.04.2022 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування, суперечить частині 3 статті 291 Господарського кодексу України, згідно з якою на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін з огляду на наступне.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору №ДНП-2022-04/01 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що за своєю правовою природою цей Договір є договором про надання послуг.

Однак, колегія суддів, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, зазначає, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором найму.

Так, згідно із частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами 1 та 6 статті 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У частині 1 статті 284 Господарського кодексу України законодавець як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.

За частиною 1 статті 773 Цивільного кодексу України на наймача покладений обов`язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.

Частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором. Аналогічні за змістом положення містить частина 4 статті 284 Господарського кодексу України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

Частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до частина 1 статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Так Договір, укладений сторонами, встановлює обов`язок відповідача передати майданчик позивачу (пункт 1.1.) та обов`язок останнього після закінчення Договору звільнити майданчик (пункт 2.2.9.). Протягом періоду перебування майданчика у позивача останній споживає корисні властивості майна шляхом надання іншим особам послуг з паркування транспортних засобів на території майданчику, і таке перебування майна у позивача є користуванням майном. Пунктом 2.2. Договору на позивача покладено обов`язок здійснювати експлуатацію майданчика для паркування згідно з вимогами чинного законодавства, в тому числі Правил паркування транспортних засобів, у відповідності до умов Договору, схеми організації дорожнього руху, виключно за цільовим призначенням.

Постановою КМУ від 03.12.2009 №1342 «Про затвердження Правил паркування транспортних засобів» майданчики для паркування віднесені до об`єктів благоустрою, якими відповідно до Закону «Про благоустрій населених пунктів» є території, тобто сукупність земельних ділянок, які використовуються для розміщення об`єктів благоустрою населених пунктів: парків, скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, шляхів, площ, майданів, набережних, прибудинкових територій, пляжів, кладовищ, рекреаційних, оздоровчих, навчальних, спортивних, історико-культурних об`єктів, об`єктів промисловості, комунально-складських та інших об`єктів у межах населеного пункту. Правила паркування транспортних засобів передбачають обов`язковість обладнання майданчика для паркування відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху, з обов`язковою відповідністю їх нормам, нормативам, стандартам у сфері благоустрою населених пунктів.

Податковий кодекс України (п. 14.1.104 ст. 14) під терміном «майданчики для платного паркування» розуміє його як площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, на якій відповідно до рішення органу місцевого самоврядування здійснюється платне паркування транспортних засобів.

Об`єктом оподаткування майданчику для платного паркування є земельна ділянка, яка згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради спеціально відведена для забезпечення паркування транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування, тротуарах або інших місцях, а також комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету, за винятком площі земельної ділянки, яка відведена для безоплатного паркування транспортних засобів, передбачених ст. 30 Закону «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (п. 268-1.2.1 ст. 268-1 Податкового кодексу України).

За змістом наведеного вбачається, що у ТОВ «Беквард Плюс» виникло право користуватися майданчиком для паркування як майном з визначеною метою - надання третім особам місця для паркування транспортних засобів на майданчику.

Отже, майданчик для паркування є територією (земельною ділянкою), яка обладнана відповідно до вимог Правил паркування транспортних засобів і Правил дорожнього руху; територія як земельна ділянка є предметом матеріального світу, а тому майданчик для паркування є майном у розумінні ЦК. Правовідносини між сторонами, що засновані на Договорі, пов`язані з користуванням відповідачем майданчиком для паркування як майном, мета такого користування витікає з функціональних якостей майна - надання третім особам місця для паркування транспортних засобів.

Відповідно до статті 177 Цивільного кодексу України послуги розглядаються як окремий вид об`єктів цивільних прав, які відрізняються від інших об`єктів (речей, майнових прав, результатів робіт тощо).

Договір надання послуг передбачає, що одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина 1 статті 901 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 901 Цивільного кодексу України договір про надання послуг передбачає наявність завдання від замовника, за яким виконавець надає замовнику послугу, що споживається в процесі вчинення дії чи здійснення певної діяльності. Предметом такого договору є послуга, результат якої є завжди немайновим, хоча може мати речову форму. Послуга невіддільна від джерела, тісно пов`язана з особою виконавця та процесом її надання.

Таким чином для кваліфікації послуги головним є предметний критерій: предметом договору про надання послуг є процес надання послуги, що не передбачає досягнення матеріалізованого результату, але не виключає можливість його наявності. Близька за змістом правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №761/16124/15-ц.

На відміну від послуги чітко визначеною метою договору оренди є набуття орендарем права користування майном, яке є похідним від права власності та носить матеріальний характер, проявляється у споживанні корисних властивостей речі.

Аналіз наведених положень закону, які визначають суть оренди та послуги, свідчить про те, що договір оренди відрізняється від договору про надання послуг своїм предметом. Зокрема, послуга існує як окреме явище - певне нематеріальне благо, споживається в процесі вчинення певної діяльності або здійснення певної діяльності, не набуваючи матеріального вигляду. В свою чергу, предметом оренди є майно, тобто об`єкт матеріального світу, що визначений індивідуальними ознаками і є неспоживною річчю, або майнові права, як особливий вид майна.

Враховуючи викладене, оскільки згідно укладеного сторонами Договору предметом користування є майданчик для паркування як майно, і таке користування носить строковий та оплатний характер, правомірними є висновки суду першої інстанції, що Договір за своєю правовою природою є договором найму.

Доводи скаржника стосовно того, що Договір за своєю правовою природою є договором надання послуг, суд відхиляє, оскільки такий Договір не передбачає завдання замовника, не визначає процесу надання послуг КП «Київтранспарксервіс», наявність чи відсутність результату таких послуг, а визначає умови передання та користування майданчиком для паркування, визначає права та обов`язки сторін, які пов`язані з цим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2024 у справі №910/1248/23.

Отже, правовідносини сторін даного спору підпадають під правове регулювання глави 85 Цивільного кодексу України та §5 Господарського кодексу України.

Спір у даній справі стосується законності рішення відповідача про одностороннє розірвання Договору, яке оформлене листом від 24.05.2024 №053/05-2082.

Так, частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до частин 1, 3 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Частиною 5 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Так, за своїм змістом та наслідками письмове повідомлення відповідача про одностороннє розірвання Договору, яке оформлене листом від 24.05.2024 №053/05-2082, є одностороннім правочином про розірвання Договору оренди, а тому при його вчиненні мають бути дотримані встановлені законодавством вимоги, необхідні для чинності такого правочину.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені положеннями статтею 203 Цивільного кодексу України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Водночас, недодержання особою при вчиненні правочину (в т.ч. одностороннього) наведених вимог в силу приписів статті 215 Цивільного кодексу України є правовою підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

У даному випадку оскаржуваний правочин, оформлений листом від 24.05.2024 №053/05-2082, стосується одностороннього розірвання Договору оренди з підстав порушення його умов контрагентом, а отже має відповідати насамперед приписам пункту 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, яка передбачає можливість одностороннього розірвання договору, якщо це встановлено договором або законом, у разі порушення іншою особою взятих на себе зобов`язання за таким договором.

У разі коли законом або умовами договору передбачено право сторони на односторонню відмову від договору, сторони вільні у виборі конкретних підстав такої відмови, в межах встановлених нормами законодавства чи умовами договору. Обрану стороною підставу для односторонньої відмови від договору і слід досліджувати під час розгляду справи судом. Так, у кожному випадку особа, яка бажає відмовитись від договору у односторонньому порядку на тій чи іншій підставі має довести фактичну наявність визначених у обраній підставі обставин для такої односторонньої відмови. З огляду на викладене, судам необхідно в кожному конкретному випадку виходити з встановлених обставин справи, досліджувати підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, та обґрунтованість таких підстав з огляду на встановлені обставини справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №910/11397/18.

Положеннями статті 615 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

При цьому, одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.

Аналіз норм цивільного законодавства дає підстави для висновку, що вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з`ясовувати, чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов`язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом).

Вказані правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.04.2023 у справі №910/18029/21, від 15.06.2023 у справі №910/17401/21, прийнятих у спорах з аналогічних правовідносин.

Тобто, досліджуючи питання законності вчинення одностороннього правочину про розірвання договору насамперед слід встановити, чи передбачено у конкретному випадку право односторонньої відмови від договору в позасудовому порядку та чи має місце порушення контрагентом договірного зобов`язання, яке тягне за собою правові наслідки у такому вигляді.

Відповідно до статті 291 Господарського кодексу України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об`єкта оренди; ліквідації суб`єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об`єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Згідно з приписами статті 782 Цивільного кодексу України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Як встановлено судом, в оскаржуваному односторонньому правочині, оформленому листом від 24.05.2024 №053/05-2082, відповідач послався на пункт 7.6. та пункт 7.6.2. Договору: « 7.6. Сторона-1 має право на дострокове розірвання договору в односторонньому порядку: 7.6.2. у випадку повторного виявлення порушень умов договору - в будь-який момент після повторного виявлення порушення незалежно від того чи усунуте воно стороною-2».

У той же час, як підтверджується матеріалами справи та правильно встановлено судом першої інстанції, Договір №ДНП-2022-04/01 від 20.04.2022 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування укладений з Протоколом узгодження розбіжностей від 20.04.2022, згідно з яким сторони узгодили пункт 7.6. Договору в редакції сторони-2, а саме: договір може бути припинений у наступних випадках: у випадку, якщо сторона-2 не здійснила оплату в повному обсязі, встановленому у розділі 4 цього договору, і таке порушення триває більше 5 (п`яти) місяців підряд (7.6.1.); знищення майданчика для паркування, що знаходиться в користуванні (7.6.2.); достроково за взаємною згодою Сторін або за рішенням суду (7.6.3.); в інших випадках, передбачених законом (7.7.4.).

При цьому, пункт 7.6.2. Договору в редакції, зазначеній відповідачем в листі від 24.05.2024 №053/05-2082, виключено.

Відповідач під час розгляду справи у суді першої інстанції та наразі в апеляційній скарзі стверджує, що у нього відсутній примірник оригіналу Протоколу узгодження розбіжностей від 20.04.2022; про його існування відповідачу зовсім нічого не було відомо; пропозицій щодо підписання протоколу узгодження розбіжностей, а також дані пропозиції щодо змін у договору не було направлено відповідачу відповідно до порядку, встановленого законодавством, а тому відповідач ставить під сумнів законність даного документа взагалі.

Оцінивши зазначені доводи відповідача, колегія суддів встановила таке.

Оригінал Протоколу узгодження розбіжностей долучений позивачем до матеріалів справи (том 1, а.с. 118-128).

Вказаний протокол посвідчено печатками сторін та підписано зі сторони Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» виконуючим обов`язки директора ОСОБА_1, який діє на підставі розпорядження Київського міського голови від 24.12.2021 №1220 від 13.04.2020 та Статуту.

Кожна сторінка протоколу розбіжностей містить частину фрагменту печатки відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 87 Господарського процесуального кодексу України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

Так, позивачем під час розгляду справи судом першої інстанції разом із відповіддю на відзив на позовну заяву надано нотаріально посвідчену заяву свідка ОСОБА_1 , у якій останній зазначає, що 20.04.2022 ним, як виконуючим обов`язки директора Комунального підприємства «Київтранспарксервіс», підписано та укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Беквард Плюс» в особі директора ОСОБА_2 Протокол узгодження розбіжностей до Договору від 20.04.2022 №ДНП-2022-04/01 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування.

Також у заяві свідка зазначено, що в приміщенні відповідача неодноразово проводилися обшуки, під час проведення яких вилучались договори, протоколи узгодження розбіжностей та інші документи, а ОСОБА_1, як перший заступник директора відповідача, підписував протоколи обшуку.

Посилання скаржника на те, що такий доказ як заява свідка ОСОБА_1 був поданий позивачем до суду із порушенням процесуальних строків на подання доказів, а тому не мав прийматись судом до уваги, колегією суддів відхиляються, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, такий доказ разом із відповіддю на відзив на позовну заяву було подано на спростування доводів відзиву відповідача на позовну заяву щодо необізнаності його про існування такого підписаного зі сторони відповідача протоколу, крім того, із заявою про поновлення у відповідності до статті 119 Господарського процесуального кодексу України пропущеного процесуального строку на подання доказів. У даному контексті судом також враховано, що у період досудового листування між сторонами позивач у своєму листі-відповіді вх. №053/05-775 від 13.03.2024 на лист відповідача від 04.03.2024 №053/05-788, посилався на Протокол узгодження розбіжностей до Договору та неправомірність проведення обстеження майданчика. Листом від 20.03.2024 №053/05-1054 КП «Київтранспарксервіс» знову повідомило позивача про порушення умов Договору, проте нічого не зазначило щодо Протоколу узгодження розбіжностей до Договору. ТОВ «Беквард Плюс» надало відповідь КП «Київтранспарксервіс» від 05.04.2024 вх.№053/05-1096 на лист, в якому заперечило правомірність проведення обстеження та в обґрунтування знову здійснило посилання на укладений між сторонами Протокол узгодження розбіжностей до Договору. У листі-повідомленні КП «Київтранспарксервіс» від 24.05.2024 №053/05-2082 про дострокове розірвання договору відповідач нічого не вказував про невизнання чи відсутність в нього Протоколу узгодження розбіжностей до Договору. Отже, заперечення стосовно укладення Протоколу узгодження розбіжностей до Договору зі сторони відповідача виникли лише у відзиві на позовну заяву, що і спричинило подання до суду заяви свідка не разом із позовною заявою, а разом з відповіддю на відзив на позовну заяву.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що підписи представників сторін на протоколі узгодження розбіжностей скріплені печаткою підприємств позивача та відповідача.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 58-1 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.

Згідно пунктів 1, 5, 9, 10 глави 3 розділу 2 Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.06.2015 №1000/5 право на застосування гербових печаток (для установ, які мають право використовувати державну символіку) або печаток установи із зазначенням найменування установи та ідентифікаційного коду (далі - печатка установи) закріплюється у положенні (статуті) установи і зумовлюється її правовим статусом.

На документах, що засвідчують права громадян і юридичних осіб, на яких фіксується факт витрати коштів і проведення операцій з матеріальними цінностями, підпис посадової (відповідальної) особи скріплюється печаткою установи (за наявності).

Розпорядчим документом керівника установи визначаються порядок використання, місце зберігання печатки установи і посадові особи, відповідальні за її зберігання, а також перелік посадових осіб, підписи яких скріплюються печаткою установи.

Облік усіх печаток та штампів, що застосовуються в установі, ведеться у журналі за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Видача печаток, штампів посадовим особам здійснюється під підпис у відповідному журналі. Печатки зберігаються у шафах (сейфах), що надійно замикаються і опечатуються.

Зазначене свідчить про те, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, інших первинних бухгалтерських документах.

Однак, скаржник не надав суду жодних доказів на підтвердження того, що його печатка, відбиток якої було проставлено на протоколі узгодження розбіжностей, була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

Отже, приймаючи до уваги наданий суду оригінал Протоколу узгодження розбіжностей від 20.04.2022 з урахування заяви свідка ОСОБА_1 , який підтвердив факт підписання ним протоколу розбіжностей, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки та за відсутності доказів того, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа, суд дійшов висновку, що такий протокол узгодження з боку відповідача розбіжностей до договору №ДНП-2022-04/01 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування сторонами дійсно укладався.

З огляду на вказане, суд відхиляє доводи відповідача про безпідставність відмови суду першої інстанції в задоволенні його клопотання про призначення у справі судової експертизи задля з`ясування обставин щодо того, чи проставлений підпис в.о. директора ОСОБА_1 та печатка КП «Київтранспарксервіс» на Протоколі узгодження розбіжностей від 20.04.2022 до Договору № ДНП-2022-04/01 від 20.04.2024, саме 20 квітня 2022 року та чи дійсно виготовлений Протокол узгоджених розбіжностей від 20.04.2022 до Договору № ДНП-2022-04/01 від 20.04.2022, саме 20 квітня 2022 року.

Матеріали справи містять достатню кількість належних, допустимих, достовірних та вірогідних у розумінні Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження факту підписання між сторонами Договору з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей, необхідність для з`ясування цих обставин додаткових спеціальних знань шляхом призначення судової експертизи відсутня.

При цьому, посилання відповідача на те, що на поштову адресу відповідача не надходило пропозицій про укладення договору з протоколом розбіжностей відхиляються судом з огляду на те, що такі пропозиції, зокрема протокол, могли надаватись наручно.

Відсутність у відповідача примірника протоколу узгодження розбіжностей не впливає на його дійсність та існування.

Щодо посилань відповідача на те, що на дату, зазначену в протоколі узгодження розбіжностей, а саме 22.04.2022, було виключено норму чинного законодавства, яка давала право для укладення такого виду документа, то суд зазначає таке.

Відповідно до статті 181 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на дату підписання договору та протоколу розбіжностей) господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Суд зазначає, що у цій справі протокол розбіжностей підписано обома сторонами, що свідчить про прийняття відповідачем пропозицій позивача, викладених у протоколі.

Також суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 19.12.2023 у справі №922/1583/23 в зазначив таке: «чинне законодавство (навіть після внесення до нього відповідних змін) не містить заборони для учасників господарських правовідносин укладати договори з протоколами розбіжностей. Отже, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає зі змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами. У даному випадку, враховуючи відсутність у законі заборони на укладення договору шляхом погодження окремих його умов у підписаному обома сторонами протоколі розбіжностей, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що підписання такого протоколу відповідає наведеним принципам свободи договору, тому твердження скаржника про те, що при укладанні договору поставки між позивачем і відповідачем закон не надавав учасникам господарських відносин можливості вносити зміни в договір шляхом укладання протоколу узгодження розбіжностей, не узгоджуються зі змістом чинного законодавства.».

Верховним Судом у постанові від 19.12.2023 у справі №922/1583/23 сформульовано такий правовий висновок: «Відповідно до статті 181 ГК України, яка визначає загальний порядок укладення господарських договорів (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. При цьому, стаття 181 ГК України (навіть після внесення до неї відповідних змін) не містить заборони для учасників господарських правовідносин укладати договори з протоколами розбіжностей, що в цілому узгоджується з порядком укладення договору на інших умовах, передбаченим статтею 646 ЦК України».

Із урахуванням викладеного, в контексті спірних правовідносин, суд зазначає, що хоча відповідач в силу вимог закону і не був зобов`язаний підписувати протокол розбіжностей, однак підписавши його (протокол розбіжностей) зі своєї сторони, засвідчив волевиявлення Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на укладення договору саме на тих умовах, що були зазначені в протоколі, яким сторони фактично врегулювали існуючі розбіжності щодо змісту окремих пунктів договору.

Доказів того, що договір з урахуванням протоколу розбіжностей (або безпосередньо протокол розбіжностей) визнавався недійсним, матеріали справи не містять.

Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції, що у даному випадку слід виходити з умов договору з урахуванням протоколу розбіжностей.

Погоджений сторонами в протоколі розбіжностей пункт 7.6. Договору не містить підстав дострокового розірвання договору в односторонньому порядку, як і не містить посилання на можливість вчинення певних дій в односторонньому порядку, чи положень щодо можливості відхилення від загального порядку розірвання господарських договорів, встановленого статтею 188 Господарського кодексу України.

У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін (частина 4 статті 188 Господарського кодексу України) (п. 72 постанови Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 906/540/22).

Отже, враховуючи зміст пункту 7.6. Договору в редакції протоколу розбіжностей, з огляду на виключення пункту 7.6.2. Договору в редакції, зазначеній у самому договорі та листі відповідача від 24.05.2024 №053/05-2082, колегія суддів зазначає, що умовами Договору №ДНП-2022-04/01 від 20.04.2022 не було передбачено право на дострокове одностороннє розірвання договору, а тому відповідач мав дотримуватись приписів статті 291 Господарського кодексу України та порядку, встановленого статтею 188 Господарського кодексу України.

Тобто, у даному випадку розірвання договору було б можливим лише за домовленістю або за рішенням суду.

Як наслідок, суд зазначає, що у даному випадку вчинений відповідачем односторонній правочин, оформлений письмовим повідомленням від 24.05.2024 №053/05-2082 про дострокове розірвання в односторонньому порядку з 16.05.2024 Договору №ДНП-2022-04/01 від 20.04.2022 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування, суперечить положенням статті 291, статті 188 Господарського кодексу України, а тому вимога про визнання його недійсним є обґрунтованою та підлягає задоволенню, висновки суду першої інстанції з приводу чого є правильними та обґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги відповідача є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції про задоволення позову.

Усі інші доводи та міркування скаржника, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Доводи апеляційної скарги Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції про задоволення позову в даній справі.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 у справі №910/7116/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 у справі №910/7116/24 залишити без змін.

Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс».

Матеріали справи №910/7116/24 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 11.02.2025 після виходу з лікарняного судді Коробенка Г.П.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

Г.П. Коробенко