Рішення

від 06.02.2025 по справі 916/5316/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" лютого 2025 р.м. Одеса Справа № 916/5316/24Господарський суд Одеської області у складі судді Деркач Т. Г.

за участю секретаря судового засідання Бордея О. Ю.

розглянувши в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

справу № 916/5316/24

за позовом: Управління оборонної роботи Запорізької обласної державної адміністрації

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю МІНВІК

про стягнення 102 200 грн

за участю представників:

від позивача: Сполохов Є. О. довіреність від 30.12.2024, ордер серія АР №1216351 від 27.12.2024;

від відповідача: Мартиненко А. В. ордер серія АА №1519648; Кравець Р. Ю. ордер серія АА №1501579 від 25.12.2024;

В С Т А Н О В И В:

Управління оборонної роботи Запорізької обласної державної адміністрації звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю МІНВІК пені у розмірі 102 000,00 та судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про закупівлю № 47/ОБ від 07.05.2024 (далі договір) щодо поставки товару через порушення строку.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

10.12.2024 господарським судом постановлено ухвалу, якою прийнято позовну заяву Управління оборонної роботи Запорізької обласної державної адміністрації до розгляду та відкрити провадження у справі. Справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи в судове засідання. Судове засідання щодо розгляду справи по суті призначити на 08.01.2025.

26.12.2024 за вх.№46076/24 господарський суд одержав відзив на позовну заяву.

03.01.2025 за вх.№85/25 господарський суд отримав відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.01.2025 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю МІНВІК за вх.№46067/24 від 26.12.2024 та заяву Управління оборонної роботи Запорізької обласної державної адміністрації за вх.№88/25 від 03.01.2025 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

08.01.2025 за вх.№422/25 господарським судом одержано заперечення на відповідь на відзив.

У судових засіданнях щодо розгляду справи по суті, суд оголошував перерву, про що постановлені протокольні ухвали від 08.01.2025, від 03.02.2025.

03.02.2025 за вх.№3531/25 господарським судом одержано додаткові пояснення відповідача та клопотання про витребування доказів за вх.№3568/25.

05.02.2025 за вх.№4116/25 господарським судом одержано клопотання відповідача про залучення представника до участі у засіданні в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні 06.02.2025, за участю представників сторін, судом постановлено протокольну ухвалу, якою відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, оскільки таке клопотання подано поза межами встановленого ч. 2 ст. 80 ГПК України строку. Окрім того, судом відмовлено у задоволенні усного клопотання позивача про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з огляду на те, що дана справа за ціною позову є малозначною та розглядається у порядку спрощеного позовного провадження.

Також у судовому засіданні 06.02.2025, за участю представників сторін, судом на підставі ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Стислий виклад позиції позивача

В порушення умов договору про закупівлю № 47/ОБ від 07.05.2024 ТОВ «МІНВІК» зобов`язання щодо поставки товару виконало несвоєчасно. Товар було поставлено згідно видаткової накладної № 154 від 21.06.2024, з порушенням строків, встановлених договором.

У зв`язку з порушенням строків поставки товару, встановлених договором, позивач нарахував відповідачу суму пені, яка підлягає стягненню та становить 102 000 грн.

В Договорі було визначено конкретне місце поставки Товару місто Запоріжжя. При цьому, після доставки Товару до міста Запоріжжя та повідомлення про це Покупця, Постачальник отримує детальні інструкції щодо передачі Товару.

Позивач зауважує, що відповідач, посилаючись у відзиві на ту обставину, що ним не могли бути виконані зобов`язання щодо поставки Товару у встановлений строк через відсутність конкретної адреси, куди повинна здійснюватися доставка товару, не надав жодного доказу, що ним було здійснено доставку Товару до міста Запоріжжя у встановлений строк, але передання поставленого Товару виявилось неможливим через бездіяльність позивача.

Відповідачем не надано доказів того, що він надсилав на адресу позивача повідомлення про готовність товару до відвантаження, повідомлення, що товар доставлено до м. Запоріжжя.

Ніщо не заважало відповідачу здійснити доставку Товару у встановлений договором строк у місто Запоріжжя у будь-яке відділення будь-якого перевізника за умови, якщо б товар був в наявності.

Затримка поставки товару зумовлена не простроченням кредитора, а відсутністю товару на складі відповідача. Підтвердженням того факту, що на момент укладення договору у постачальника не було товару, є лист відповідача від 03.05.2024 вих.№ 06-03/05/2024 на підставі якого було укладено додаткову угоду № 1 від 07.05.2024 та продовжено на 21 день строк виконання обов`язку щодо поставки товару.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач проти позовних вимог заперечив, вважає їх необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають за наступних підстав.

На переконання відповідача, саме позивач не виконав вимог п. 4.1. та п. 14.10. договору та не надіслав відповідачу окрему заявку із визначеним місцем доставки, що виключало можливість здійснення постачання саме з вини позивача, що на підставі ст. 612 ЦК України та ст. 220 ГК України свідчить про відсутність прострочення як підстави для стягнення пені.

ТОВ «МІНВІК» вважає, що право позивача не порушене, оскільки порушення строків відбулося через поведінку самого позивача, який допустив прострочення кредитора, а отже відсутні правові підстави, які визначені ч. 3 ст. 550 ЦК України, ч. 2 ст. 518 ГК України.

Водночас відповідач вважає, що за відсутності будь-яких незручностей чи збитків для позивача вимога про стягнення пені є безпідставною та такою, що не відповідає ні нормам чинного законодавства, ні принципам справедливості та розумності, які мають бути дотримані у господарських відносинах.

Покликання позивача на абз. 2 п. 10 Постанови КМУ №1178 від 12.10.2022 не свідчить про звільнення його від обов`язку визначити місце поставки, оскільки дана норма надає лише право не оприлюднювати частину змісту вже укладеного договору про закупівлі. Водночас обов`язок визначений п. 4.1. Договору не виконаний позивачем в частині надання окремої заявки на визначення конкретного місця поставки, що призвело до прострочення кредитора.

На переконання відповідача, лист від 03.05.2024 не містить доказів відсутності товару станом на обумовлений строк здійснення поставки, а містить лише відомості станом на травень 2024, які стали підставою для укладення додаткової угоди.

Направлення повідомлення про готовність відвантаження товару не було передбачено договором та не випливало із звичаїв ділового обороту, оскільки відвантаження здійснювалось відповідачем та не було визначено обов`язком позивача, обов`язком було лише визначення місця доставки, який не був виконаний вчасно саме позивачем, і лише після численних дзвінків відповідача було узгоджено місце доставки та відразу направлено товар в обумовлене місце.

Припущення позивача про можливість відправлення товару будь-куди у м. Запоріжжя також не узгоджується з умовами публічного договору перевезення.

Відповідач наголошує, що вказівка на місто Запоріжжя є загальним місцем призначення, тоді як конкретна адреса мала бути уточнена покупцем окремо за умовами договору.

У поясненнях відповідач зауважив, що лише 20 червня 2024 року представник позивача Керімова Каріна Вікторівна надала інформацію про відділення нової пошти та відомості щодо уповноваженої особи на яку можна оформити відправку. Тоді ж було організовано здійснення поставки.

Окрім того, відповідач зазначив про те, що протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду подасть до суду докази витрат на правничу допомогу.

Обставини справи встановлені судом

07.05.2024 між Управлінням оборонної роботи Запорізької обласної державної адміністрації (далі - «Покупець») та Товариством обмеженою відповідальністю «МІНВІК» (далі - «Постачальник») укладено договір про закупівлю, згідно з умовами якого Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Покупця у погоджені Сторонами строки камеру - тепловізор Thermal 256 для FPV дрона (тепловізійна камера для нічної зйомки) (Код ДК 021:2015: 38630000-0: Астрономічні та оптичні прилади) (далі - Товар) вказаний у Специфікації (Додаток 1 до Договору), а Покупець зобов`язується прийняти Товар та оплатити його на умовах, визначених у Договорі.

Загальна вартість Договору визначена на підставі Додатку № 1 до даного Договору та складає: 5 100 000 грн, у т.ч. ПДВ - 00 (нуль) гривень 00 коп. Постачальник є платником ПДВ, однак звільняється від його сплати у відповідності до предмету договору та пп. 5 п. 32 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України (п. 2.1. договору).

Згідно з п. 3.2. договору оплата здійснюється Покупцем за фактично отриманий належної якості Товар шляхом безготівкового переказу коштів на поточний рахунок Постачальника, вказаний у даному Договорі, протягом 10 (десяти) банківських днів після підписання уповноваженими представниками Сторін видаткової накладної.

Відповідно до п. 4.1. договору Постачальник власними силами, засобами та за власний рахунок відповідно до умов даного Договору зобов`язується здійснити поставку (доставку) Товару за адресою: Запорізька обл. м. Запоріжжя, (з метою уникнення загрози, за адресою вказаною Покупцем (за окремою заявкою)) до « 10» травня 2024 року.

Згідно з п. 4.3. договору факт приймання Товару, а також відсутність зауважень до Товару підтверджується підписанням уповноваженими представниками Сторін належним оформленої накладної на Товар (на кожну поставлену партію/частину Товару).

Датою поставки Товару є дата його передачі уповноваженому представнику Покупця та підписання видаткової накладної (п. 4.4. договору).

Відповідно до пп. 7.3.1. договору постачальник зобов`язаний Поставляти Покупцю Товар, в строк та на умовах, передбачених даним Договором.

Згідно з умовами п. 9.3. договору за порушення строку поставки Товару або строку заміни неякісного (невідповідного) Товару на якісний (відповідний) в гарантійний період Постачальник на вимогу Покупця сплачує пеню у розмірі 0,1 % вартості Товару, з якого допущено прострочення виконання зобов`язань, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів Постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

У п. 9.5. договору вказано, що штрафні санкції, зазначені в п.9.3. та п 9.4. даного договору сплачуються Постачальником протягом 10 (десяти) робочих днів після отримання відповідної вимоги Покупця.

Строк договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 12.1. договору і діє до 31.12.2024, а в частині оплати за поставлений товар до повного виконання сторонами узятих на себе зобов`язань (п. 11.1. договору).

Додатком 1 до договору є Специфікація.

03.05.2024 відповідач звернувся до позивача з листом №06-03/05/2024, в якому просив продовжити строк виконання зобов`язань за договором до 10.06.2024, шляхом укладання додаткової угоди до договору, з огляду на те, що у зв`язку із триваючими святковими днями у Китайській Народній Республіці, виробники товару не здійснюють його відвантаження, через що виникли несприятливі обставини, які не залежать від постачальника, та призводять до порушення строків постачання товару, передбачених договором.

07.05.2024 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору про закупівлю №47/06 від 07.05.2024, відповідно до умов якої у зв`язку з виникненням документально підтверджених об`єктивних обставин для продовження строку виконання зобов`язань щодо передачі товару Покупцем, з урахуванням листа від 03.05.2024 № 1, Сторони вирішили продовжити строк поставки товару за договором, виклавши пункт 4.1. договору у наступній редакції: « 4.1. Постачальник власними силами, засобами та за власний рахунок відповідно до умов даного договору зобов`язується здійснити поставку (доставку) Товару за адресою: Запорізька обл. м. Запоріжжя, (з метою уникнення загрози, за адресою вказаною Покупцем (за окремою заявкою) до 31 травня 2024 року».

На виконання умов договору, відповідач з порушенням строку поставки, лише 21.06.2024 поставив позивачу товар на загальну суму 5 100 000 грн, про що свідчить підписана між сторонами видаткова накладна № 154 від 21.06.2024.

Також у матеріалах справи наявна експрес-накладна ТОВ «Нова пошта» за №20450948604914.

22.10.2024 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 363 сплатити пеню у розмірі 102 000 грн за порушення строків поставки у строк встановлений п. 9.5. договору.

У листі № 139-31/10/2024 від 31.10.2024 відповідач із твердженням покупця про те, що поставка товару була здійснена несвоєчасно не погоджується, оскільки відповідно до умов пункту 4.1. договору, покупець, як до спливу строку визначеного у цьому пункті договору - до 31.05.2024, так і станом на дату постачання товару, жодним із передбачених договором способів, не надав/не надіслав постачальникові окремої заявки, в якій мав би зазначити адресу поставки Товару. Натомість адресу поставки товару постачальник дізнався під час телефонної розмови із працівником підпорядкованої позивачу установи,.

Однак, вважаючи порушеними права за договором щодо своєчасної доставки Товару, позивач звернувся до суду.

Висновки суду

Причиною виникнення спору стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені за прострочення поставки товару.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений сторонами договір про закупівлю, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до умов договору в редакції додаткової угоди №1 від 07.05.2024 поставка товару відповідачем позивачу мала бути здійснена до 31.05.2024.

Однак, як встановлено судом, поставка товару відбулась 21.06.2024, що підтверджується видатковою накладною № 154 від 21.06.2024.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України).

Обґрунтовуючи свою невинуватість у простроченні поставки, відповідач посилається на те, що затримка виконання зобов`язання стала наслідком бездіяльності відповідача, який не виконав свого обов`язку відповідно до вимог п. 4.1. Договору та не надіслав відповідачу окрему заявку із визначеним місцем доставки.

У п. 4.1. договору сторони домовились, що відповідач власними силами, засобами та за власний рахунок відповідно до умов даного Договору зобов`язується здійснити поставку (доставку) Товару за адресою: Запорізька обл. м. Запоріжжя, (з метою уникнення загрози, за адресою вказаною позивачем (за окремою заявкою) до 31 травня 2024 року.

У матеріалах справи відсутні докази виконання позивачем умов, передбачених пунктом 4.1 Договору щодо повідомлення відповідачу точного місця поставки.

Натомість, як стверджував позивач у судовому засіданні, відсутність заявки не унеможливлювало здійснити відправлення Товару до будь-якого поштового відділення у м. Запоріжжя.

Стосовно таких заяв позивача господарський суд вважає за належне наголосити на такому.

Відповідно до норм цивільного законодавства договір є обов`язковим до виконання.

Натомість доказів направлення окремої заявки на поставку Товару на виконання умов п. 4.1 договору позивач суду не надав. Через відсутність такої заявки відповідач не зміг виконати умови договору щодо належної поставки Товару.

Відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов`язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61 постанови).

Згідно з висновком Верховного Суду, сформульованим у постанові від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина заборони суперечливої поведінки, в основі якої лежить принцип добросовісності, базується на римській максимі: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається.

За змістом частини другої статті 13 Цивільного кодексу України недобросовісна поведінка однієї особи, яка полягає у вчиненні дій, що можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Сутність зловживання правом полягає у недобросовісному вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, зокрема всупереч меті останнього. Заборона зловживання правом по суті випливає з властивості рівнозваженості, закладеної у принципі юридичної рівності учасників цивільних правовідносин. За змістом приписів Цивільного кодексу України поняття "добросовісність" ототожнюється з поняттям "безвинність", а "недобросовісність" - з виною. За діяння, якими завдано шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, на підставі частини третьої статті 39 Цивільного кодексу України).

У постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17 Верховний Суд вказав, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Таким чином, поведінка та дії управнених та зобов`язаних сторін (позивача та відповідача) повинні відповідати принципу добросовісності та сутності чесної ділової практики, будуватися на взаємоповазі та дотриманні інтересів усіх учасників цих відносин.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

Господарський суд наголошує на тому, що усупереч ненаправленню окремої заявки - ненадання відомостей щодо конкретизації поставки Товару, позивач, зловживаючи правом щодо стягнення неустойки, заявив позов про стягнення пені за прострочення поставки.

Окрім того, суд також враховує, що заяви позивача про можливість направлення Товару на будь-яке відділення у місті Запоріжжі (через відсутність заявки) не враховують не тільки специфіки та призначення Товару - камери- тепловізора Thermal 256 для FPV дрона (тепловізійна камера для нічної зйомки), але і того факту, що більша частина Запорізької області перебуває в тимчасовій окупації та зумовлює близьке розташування до зони бойових дій, можливість ураження ворогом місць зберігання товарів. Як встановлено судом, саме ці обставини і були підставою конкретизації п. 4.1 договору «з метою уникнення загрози».

Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 74 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, постанови Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 914/1574/23, від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23, від 14.05.2024 у справі № 910/4437/23).

За наведених обставин, господарський суд вважає, що ненадання доказів на підтвердження направлення окремої заявки на виконання умов п. 4.1. договору, не надає права позивачу на застосування відповідальності за порушення відповідачем зобов`язання.

Беручи до уваги викладене, господарський суд дійшов висновку про відмову у позові.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Відмовити Управлінню оборонної роботи Запорізької обласної державної адміністрації у задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю МІНВІК про стягнення 102 200 грн у справі № 916/5316/24.

2. Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422, 40 грн покласти на Управління оборонної роботи Запорізької обласної державної адміністрації.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено 11 лютого 2025 р.

Суддя Т.Г. Деркач