Постанова

від 11.02.2025 по справі 697/281/24

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/156/25 Номер провадження 22ц/821/157/25Головуючий по 1 інстанціїСправа №697/281/24 Категорія: 302000000 Скирда Б.К. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2025 рокум. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Гончар Н.І.,Василенко Л.І., Фетісової Т.Л.

секретар Івануса А.Д.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ;

представник позивача адвокат Сіренко Олександр Васильович;

відповідач ТОВ «Гладківщинське хлібоприймальне підприємство»;

представник відповідача адвокат Гарбазей Дмитро Олександрович;

особа, яка подала апеляційну скаргу представник ТОВ «Гладківщинське хлібоприймальнепідприємство» - адвокат Гарбазей Дмитро Олександрович;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Гладківщинське хлібоприймальне підприємство» - адвоката Гарбазея Дмитра Олександровича на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 21.10.2024 року та на додаткове рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 05.11.2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гладківщинське хлібоприймальне підприємство» про розірвання договору оренди землі,

в с т а н о в и в:

12.02.2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ТОВ «Гладківщинське хлібоприймальне підприємство» про розірвання договору оренди землі.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 7122087000:01:001:0667 загальною площею 3,0195 га з цільовим призначенням: 01.01. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

30.05.2016 року ОСОБА_1 та ТОВ «Гладківщинське хлібоприймальне підприємство» уклали в письмовій формі договір оренди землі на термін 10 років за № 189 на земельну ділянку з кадастровим номером 7122087000:01:001:0667.

Відповідно до п. 11 вищезазначеного договору, відповідач повинен виплачувати орендну плату в строк до 30 листопада поточного року.

Вказує, що до 30.11.2022 року відповідач виконував умови договору оренди землі за № 189. Станом на момент подання даної позовної заяви відповідач порушив перед позивачем п. 9, 10, 11 договору оренди землі за № 189 від 30.05.2016 року за 2022 та 2023 роки в частині нарахування та виплати орендної плати.

Вважає, що оскільки відповідач за 2022 та 2023 роки, а саме двічі не виплачував позивачу орендну плату за користування земельною ділянкою на підставі укладеного між ними договору про оренду землі, тому така несплата є систематичною, через що наявні всі підстави для розірвання договору оренди землі у зв`язку з порушенням орендарем їх умов.

З огляду на вказані обставини, ОСОБА_1 просить договір оренди землі № 189 від 30.05.2016 року, укладений між нею та ТОВ «Гладківщинське хлібоприймальне підприємство» (речове право оренди земельної ділянки зареєстроване 24.03.2017; номер запису про право (в державному реєстрі прав) 19666369); орган, що здійснив державну реєстрацію права (в державному реєстрі прав) Золотоніський районний нотаріальний округ; щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7122087000:01:001:0667 розірвати; судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 21 жовтня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Розірвано договір оренди землі № 189 від 30.05.2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Гладківщинське хлібоприймальне підприємство», предметом якого є земельна ділянка площею 3,0195 га з кадастровим номером 7122087000:01:001:0667, що знаходиться в районі села Прохорівка, Канівського району, Черкаської області.

Стягнуто з ТОВ «Гладківщинське хлібоприймальне підприємство» на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1 211,20 грн.

Додатковим рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 05 листопада 2024 року стягнуто з ТОВ «Гладківщинське хлібоприймальне підприємство» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, зазначивши, що відповідачем не доведено своєчасності виплати орендної плати за 2022 та 2023 роки, що свідчить про систематичну несплату орендної плати. Суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи не містять даних про вчинення дій з боку відповідача для належного виконання ним обов`язку щодо сплати орендної плати у строки, передбачені п. 11 договору оренди, зокрема шляхом надіслання орендної плати за місцем проживання орендодавця.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ТОВ «Гладківщинське хлібоприймальне підприємство» через свого представника адвоката Гарбазея Д.О. подало апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 21.10.2024 року та додаткове рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 05.11.2024 року, та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача, в тому числі і у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим. Судом помилково встановлено, що відповідачем не виконані умови договору оренди землі від 30.05.2016 року № 189, а саме систематично протягом 2022, 2023 років не сплачувалася орендна плата, що призвело до порушення прав власника земельної ділянки та позбавлення останньої того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Вказує, що фактично станом на день подання ОСОБА_1 позовної заяви до суду, останньою отримано орендної плати 77913,33 грн., що на 27497,67 грн. більше, ніж остання очікувала отримати по договору на момент його підписання з врахуванням щорічної індексації. Враховуючи, що договором не встановлено жодних обмежень щодо виплати орендної плати за користування землею наперед в більшому розмірі, ніж передбачено договором, то відповідачем орендна плата сплачена ОСОБА_1 в повному обсязі за звітний період з врахуванням індексу інфляції за кожен рік користування.

Вважає, що суд першої інстанції помилково залишив поза увагою порядок сплати орендної плати, що виник між сторонами за 2016-2021 роки. Протягом 2016-2021 років між сторонами договору встановився порядок виплати орендної плати. Така виплата відбулася готівкою в касі Товариства. Позивачем підтверджено, що жодної заборгованості за 2016-2021 роки не було. Її відсутність підтверджують відомості з виплати орендної плати за 2016-2021 роки з власноручним підписом позивача та надані позивачем відомості з державного реєстру фізичних осіб-платників податків за 2016-2021 роки. Відтак за 2016-2021 роки між сторонами сформувався усталений порядок виконання відповідачем зобов`язання з виплати орендної плати. Проте, 2022 та 2023 роках позивач не з`явилася до Товариства для отримання орендної плати без повідомлення причини.

Вказує, що саме позивачем не виконано умови п. 47 договору в частині повідомлення щодо змін в порядку отримання орендної плати (з готівкою у касі Товариства на безготівковий, на картку банку). Позивачем не надано суду жодних доказів, що остання немає можливості прибути до Товариства протягом двох років та отримати орендну плату готівкою в касі, як це відбувалося впродовж шести років поспіль.

Скаржник вважає, що ТОВ ««Гладківщинське хлібоприймальне підприємство» не було допущено жодних порушень умов договору, а орендна плата сплачена в повному обсязі за період 2016-2023 роки.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При розгляді справи судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки за кадастровим номером 7122087000:01:001:0667, площею 3,0195 га, цільове призначення 01.01 Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т.1, а.с.20).

30.05.2016 року ОСОБА_1 уклала з відповідачем ТОВ «Гладківщинське хлібоприймальне підприємство» договір оренди землі № 189 строком на 10 років з правом пролонгації, згідно якого ТОВ «Гладківщинське хлібоприймальне підприємство» прийняв у строкове платне користування земельну ділянку кадастровий номер 7122087000:01:001:0667 загальною площею 3,0195 га. Вказаний договір зареєстровано 24.03.2017 року (т. 1, а.с.10-11, 20 на звороті).

Пунктами 9, 10 та 11 договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі всього: 4,5% вартості паю, що становить 5 677,20 грн. (в грошовій або натуральній формі) за бажанням орендодавця, за кожен рік оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Орендна плата вноситься у такі строки: до 30 листопада поточного року.

Передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформляється відповідними документами (п. 12 Договору).

Розмір орендної плати переглядається один раз на рік у разі: зміни умов господарювання передбачених Договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджені документами; в інших випадках, передбачених законом (п. 13 Договору).

З 2016 року по 2021 рік відповідачем сплачувалась орендна плата за земельну ділянку відповідно до договору оренди № 189, що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору (а.с.15-19).

Згідно наданих відповідачем платіжних відомостей ОСОБА_1 отримала орендну плату: 2016 рік 1 920,00 грн. (а.с.66); 2017 рік 2 240,00 грн. (а.с.72); 2018 рік 12 187,05 грн. та 2 440,00 грн. (а.с.67, 73); 2019 рік 14 621,87 грн. (а.с.69); 2020 рік 14 624,46 грн. (а.с.70); 2021 рік 14 624,46 грн. (а.с.71).

Проте за 2022-2023 роки орендна плата сплачена не була, в зв`язку з чим, позивач звернулася з позовом до суду про розірвання договору оренди.

Підставою для звернення позивача до суду стало те, що відповідачем було порушено умови спірного договору оренди та за 2022-2023 роки орендна плата виплачена не була.

Згідно частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Правовідносини сторін за договором оренди землі регулюються спеціальним Законом України «Про оренду землі», ЗК України та загальними нормами ЦК України щодо підстав дострокового розірвання договору.

Відповідно до вимог статті 124 ЗК України передача землі в оренду здійснюється на підставі цивільно-правової угоди.

За правилами частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Визначення, процедура укладення, вимоги до змісту та порядок припинення договору оренди землі урегульовано у спеціальному законі, яким є Закон України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі ? це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У статті 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з вимогами статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 19 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата.

Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

У статті 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Згідно з положеннями статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати.

Частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У пункті д) частини першої статті 141 ЗК України передбачено таку підставу припинення права користування земельною ділянкою як систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Отже, згідно зі статтями 13, 21 Закону України «Про оренду землі» основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. Систематична несплата орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.

За загальними правилами статті 651 ЦК України умовою розірвання договору оренди в односторонньому порядку є істотне порушення умов договору та інші випадки, встановлені договором та законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, що також є істотним порушенням умов договору, оскільки позбавляє позивача можливості отримати гарантовані договором кошти за те, що його земельну ділянку використовує інша особа.

До відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18).

Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18).

Об`єднана Палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 293/1011/16-ц (провадження № 61-29970сво18) дійшла висновку, що тлумачення пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, частини другої статті 651 ЦК України свідчить, що «несплата орендної плати» охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначено договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).

Сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Звертаючись до суду із вказаним позовом ОСОБА_1 наполягала на тому, що відповідач порушує умови зобов`язання, які полягають у несвоєчасній сплаті орендної плати, що носить систематичний характер, а тому є підставою для розірвання договору оренди землі.

Установлено, що відповідно до п. 9 договору щорічна орендна плата виплачується орендарем у грошовій формі в розмірі 4,5 % від вартості паю, що становить 5677,20 грн. ( в грошовій або натуральній формі) за бажанням орендодавця за кожен рік оренди. Відповідно до п. 10 договору обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Відповідно до п. 11 договору орендна плата вноситься до 30 листопада поточного року.

Належними доказами сплати коштів за оренду є: видатковий касовий ордер, виписаний орендарем та підписаний орендодавцем; видаткова накладна, підписана сторонами; довідка, видана податковою інспекцією, про наявність сплати коштів із земельного податку та оренди землі, оскільки вказані документи є платіжними і з них можливо встановити періоди нарахування (постанови Верховного Суду від 23 червня 2022 року в справі № 193/805/20, від 06 вересня 2023 року у справі № 193/805/20 (провадження № 61-13263св22).

Як вбачається із матеріалів справи орендна плата на момент подачі позивачем позову до суду (12.02.2024 року) за 2022-2023 роки не була виплачена, що також підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утримання податків ОСОБА_1 .

Орендна плата в розмірі 4570,14 грн. за 2022 рік та 4570,14 грн. за 2023 рік була виплачена ОСОБА_1 15.03.2024 року, тобто після її звернення до суду з даним позовом (а.с.74,77).

З урахуванням поданих відповідачем доказів, орендна плата за 2022-2023 роки, яка мала бути сплачена до 30 листопада 2022 року (за 2022 рік) та до 30 листопада 2023 року (за 2023 рік), виплачені з порушенням умов договору щодо строків виконання зобов`язання та в меншому розмірі.

Систематична (два та більше випадків) несплата орендної плати є істотним порушенням умов договору оренди землі та є підставою для розірвання такого договору, оскільки значною мірою позбавляє орендодавця можливості отримати гарантовані договором грошові кошти за те, що його земельну ділянку використовує інша особа (Аналогічна правова позиція висвітлена в постанові Верховного Суду від 07 грудня 2022 року за наслідками розгляду справи 479/210/21 (номер провадження 61-8008ск22).

Отже, суд першої інстанції достовірно встановив, що орендна плата, зокрема, за 2022 -2023 роки, сплачена з порушенням умов договору та жодних доводів поважності невиконання зобов`язання за вказаний період відповідачем не наведено.

Щодо посилань скаржника на недобросовісну поведінку орендодавця, ухилення її від отримання орендної плати та відсутність підстав для розірвання договору, колегія суддів виходить з наступного.

У частинах першій, третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами статті 537 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса в разі: відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов`язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; відсутності представника недієздатного кредитора.

Зазначена норма надає за певних умов право добросовісному кредитору виконати свій обов`язок іншим шляхом, ніж надання орендної плати особисто орендодавцю.

Зазначені положення не свідчать про обов`язковість таких дій, а лише регламентують можливу поведінку орендаря та нотаріуса.

Винна поведінка, яка є підставою для припинення правовідносин, кореспондується з обов`язком та небажанням його виконувати на умовах, визначених договором.

Відсутність у договорі обов`язку перераховувати кошти на депозит нотаріуса і нездійснення орендарем таких дій, не може бути безумовною підставою для розірвання договору, а лише тягне за собою виплату цих сум.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 709/1089/17 (провадження № 61-12745сво18).

Разом з тим, з матеріалів справи не вбачається, що відповідач для належного виконання ним обов`язку щодо сплати орендної плати у строки та розмірах, передбачених умовами договору оренди, вчинив необхідні дії відповідно до звичаїв ділового обороту у спірних правовідносинах, а саме: надіслав орендодавцю офіційні листи з проханням отримати орендну плату або повідомити банківські реквізити для її перерахування, надіслав орендну плату за місцем проживання орендодавця грошовим переказом, як і відсутні відомості, що орендодавець відмовлялася отримувати вказаний переказ.

Посилання скаржника на «скріншот» з переписки «Вайбер» між позивачем та представником ТОВ «Гладківщинське хлібоприймальне підприємство», щодо надання реквізитів для сплати орендної плати, колегія суддів не приймає до уваги як належний доказ листування, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, оскільки у такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення.

Вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 червня 2019 року у справі № 904/2882/18, від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18, від 28 грудня 2019 року у справі № 922/788/19, від 16 березня 2020 року у справі № 910/1162/19.

Отже, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що посилання відповідача на те, що товариством вживалися заходи щодо розшуку ОСОБА_1 та намагання виплати орендну плата за 2022-2023 роки не підтверджені належним чином, а тому не можуть бути взяті до уваги колегією суддів доводи скаржника стосовно того, що прострочення кредитора у зобов`язанні, виникло саме через ненадання ОСОБА_1 на прохання працівників товариства реквізиту банківського рахунку для отримання орендної плати.

Колегія суддів не приймає доводи скаржника щодо надсилання ОСОБА_1 додаткової угоди, якою пропонувалися зміни, оскільки в даному випадку предметом позову є розірвання договору оренди у зв`язку з несплатою орендної плати, а не узгодження сторонами додаткової угоди до договору оренди від 30.05.2016 року № 189.

Щодо законності додаткового рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 05 листопада 2024 року, колегія суддів виходить з наступного.

Задовольняючи частково заяву представника ОСОБА_1 адвоката Сіренка О.В. про відшкодування витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов до висновку, що належним чином доведеним та обґрунтованим розмір понесених позивачем у даній справі витрат на правничу допомогу є 5000 грн.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. (Правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16).

Враховуючи ст. 28 Правил адвокатської етики необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

У постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 306/1198/17 Верховний Суд зазначив, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01).

Представником позивача адвокатом Сіренком О.В. до суду, для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу подано до суду першої інстанції наступні документи: надано Договір № 26-1 про надання правової допомоги від 30.01.2024 року, укладений між Адвокатським бюро «Олександра Сіренка, в особі керуючого Сіренка О.В. та клієнтом ОСОБА_1 (т.2 а.с.9-10), ордер на надання правничої (правової) допомоги серії СА № 1076974 від 11.01.2024 (т.2 а.с.16), квитанцію АТ «КОМІНБАНК» від 23.10.2024 з якої вбачається, що клієнт Романова В.А. сплатила адвокатському бюро «Олександра Сіренка» - 20 000,00 грн. (т.2 а.с.13), Акт № 1 прийому-передачі наданих послуг до договору № 26-1 про надання правової допомоги від 30.01.2024 (т.2 а.с.11), додаток № 1 до договору № 26-1 про надання правової допомоги від 30.01.2024 від 18.10.2024 відповідно до якого бюро та клієнт дійшли згоди про фіксовану суму гонорару, яка складає 20 000,00 грн. (т.2 а.с.12).

Відповідно до додатку № 1 до договору № 26-1 про надання правової допомоги від 30.01.2024 додатковий договір від 18.10.2024, АБ «Олександра Сіренка» та ОСОБА_1 уклали дану угоду про наступне: за цією угодою бюро та клієнт дійшли згоди, що оплата послуг (гонорару) за надання правничої допомоги, а саме: підготовка позову, подання заперечень до суду щодо прийняття судом відзиву, надання додаткових доказів та представлення інтересів клієнта в Канівському міськрайонному суді Черкаської області по справі № 697/281/24 за надані юридичні послуги по договору про надання правової допомоги № 26-1 від 30.01.2024 року є фіксованою і складає 20 000,00 грн. та сплачуються клієнтом на протязі 5 днів з моменту підписання даного договору.

З заяви про ухвалення додаткового рішення та доданих документів, сторона позивача вказує, що загальна сума витрат на правову допомогу, яка має бути відшкодована відповідачем у зв`язку з розглядом Канівським міськрайонним судом Черкаської області справи № 697/281/24 становить 20 000,00 грн.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що в позовній заяві міститься орієнтовний розмір судових витрат позивача за правничу допомогу, які вона очікувала понести, в розмірі 5 000,00 грн. з урахуванням можливого розгляду даної справи в судах вищих інстанцій (т.1 а.с.5). Про те, що сторона очікує понести витрати на правничу допомогу фактично в більшому розмірі, не зазначала.

За результатами розгляду справи розмір фактичних витрат позивача ОСОБА_1 на професійну правову допомогу збільшився у порівнянні з попередньо визначеним орієнтовним розрахунком на 15 000,00 грн., що істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку. Позивачка жодним чином не обґрунтувала та не довела, що вона не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Так, з акту № 1 прийому-передачі наданих послуг до договору № 26-1 про надання правової допомоги від 18.10.2024 вбачається, що розмір витрат на правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн. визначено з урахуванням наступних послуг: підготовка позову, подання заперечень до суду щодо прийняття судом відзиву, надання додаткових доказів та представлення інтересів клієнта в Канівському міськрайонному суді Черкаської області по справі № 697/281/24.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що жодних обставин, які б вказували на те, що позивачка чи її представник не могли передбачити необхідність таких витрат, враховуючи, що всі вони стосуються передбачених законом процесуальних дій сторони, представник позивача в заяві про ухвалення додаткового рішення не навів.

Відповідно до ч. 4 ст. 141 ЦПК України, якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що витрати на правничу допомогу позивача у розмірі 5000 грн. є співмірними зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), відповідає принципам розумності та справедливості.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу представника ТОВ«Гладківщинське хлібоприймальнепідприємство» -адвоката ГарбазеяД.О.слід залишити без задоволення, а рішення Канівськогоміськрайонного судуЧеркаської областівід 21.10.2024року тадодаткове рішенняКанівського міськрайонногосуду Черкаськоїобласті від05.11.2024року без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Гладківщинськехлібоприймальне підприємство»-адвоката ГарбазеяДмитра Олександровичазалишити без задоволення.

Рішення Канівськогоміськрайонного судуЧеркаської областівід 21.10.2024року тадодаткове рішенняКанівського міськрайонногосуду Черкаськоїобласті від05.11.2024рокузалишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 12 лютого 2025 року.

Судді