Постанова

від 12.02.2025 по справі 200/2285/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 року справа №200/2285/24

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року (головуючий суддя І інстанції Циганенко А.І.), складеного в повному обсязі 01 липня 2024 року, у справі № 200/2285/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , подав до суду адміністративний позов до відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_1 , другого відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду заяви від 12.03.2024 про відстрочку від призиву на військову службу під час мобілізації;

зобов`язати відповідача відповідно до вимог п. 12 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надати позивачу відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на строк до 25.02.2025. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 12 березня 2024 року про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 12 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 , в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 , розглянути заяву ОСОБА_1 від 12 березня 2024 року про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 12 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», за наслідком розгляду якої прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивовану відмову в її наданні.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням в частині відмови у задоволені позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року у справі № 200/2285/24 та зобов`язати відповідача надати позивачу відстрочку від призову на військову службу.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на наявність у нього відповідного права на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Сторони в судове зсідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу № 200/2285/24, однак листом суд першої інстанції повідомив, що справа в паперовому вигляді не формувалась. Також повідомлено, що всі документи експортовано в комп`ютерну програму «Діловодство спеціалізованого суду».

Відтак, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд».

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянином України, про що свідчить паспорт НОМЕР_1 .

20 лютого 2024 року відповідно до протоколу ЛКК №24/113, виданого Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Гродівської селищної ради Покровського району Донецької області ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 , перебуває на диспансерному обліку та потребує стороннього догляду та довготривалого медикаментозного лікування, терміном на один рік.

21 лютого 2024 року відповідно до висновку про встановлення факту здійснення догляду і спільного проживання, смт. Гродівка, гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за станом здоров`я і похилим віком потребує стороннього догляду і надання соціальних послуг, які може надавати син її племінника гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на постійній безоплатній основі.

21 лютого 2024 року розпорядженням Гродівської селищної військової адміністрації Покровського району Донецької області №54 «А», смт. Гродівка «Про встановлення факту стороннього догляду за гр. ОСОБА_2 » визнано з 20.02.2024 факт стороннього догляду за гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та визначено гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , особою, яка буде здійснювати постійний догляд за двоюрідною бабкою на непрофесійній безоплатній основі в термін до 20.02.2025.

13 березня 2024 року згідно з накладною №8530700961840 та описом вкладення ОСОБА_1 цінним листом направив до ІНФОРМАЦІЯ_7 заяву від 12 березня 2024 року, копію розпорядження Гродівської селищної військової адміністрації Покровського району Донецької області №54 «А», висновок про встановлення факту здійснення догляду і спільного проживання, акт встановлення факту здійснення догляду і спільного проживання №13 від 21.02.204, довідка ЛКК та протокол ЛКК№24/113 від 20.02.2024, копія паспорта ОСОБА_1 .Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги та відновив порушене право позивача шляхом зобов`язання територіального центру розглянути заяву позивача про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 12 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», за наслідком розгляду якої прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивовану відмову в її наданні.

Позивач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині способу відновлення порушеного права, вважаючи, що його позовні вимоги мають бути задоволені шляхом надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації

Суд апеляційної інстанції погоджує висновки суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення виключно в частині відмови у задоволені позовних вимог.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154 (далі - Положення), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

Пунктом 7 Положення встановлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.

Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи,відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Згідно з пунктом 8 Положення завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов`язків є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації […].

Пунктом 9 Положення встановлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань: […] оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам; […] розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, крім виконання функцій, зазначених упункті 9цього Положення координують та здійснюють контроль за діяльністю підпорядкованих територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, контролюють дотримання ними вимог законодавства, виконання наказів і директив Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, наказів і директив Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил та інших органів військового управління (пункт 10 Положення).

Відповідно до пункту 11 Положення районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки […] оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік […].

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону держорган може приймати різні рішення.

Відтак, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, після отримання від позивача заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та документів, які на його думку підтверджують таке права, повинен був прийняти певне рішення за наслідком їх розгляду, адже відстрочка/відмова у відстрочці передбачає її письмове оформлення.

Індивідуальний акт державного органу - це юридична форма рішення суб`єкта владних повноважень, виданого (прийнятого) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк і цей акт породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Лист 09/2191 від 18.03.2024 ІНФОРМАЦІЯ_8 , є відповіддю на звернення щодо надання відстрочки, носить інформативний характер та не є рішенням щодо надання/ненадання відстрочки.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Враховуючи вищевикладене, відсутність належним чином оформленого рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або про вмотивовану відмову в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов`язання відповідача прийняти відповідне рішення, з огляду на його дискреційні повноваження.

Відтак, правильним є висновок суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року у справі № 200/2285/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12 лютого 2025 року.

Судді А.В. Гайдар

Е.Г. Казначеєв

І.Д. Компанієць