Ухвала

від 05.02.2025 по справі 2-88/11

НЕ ВКАЗАНО

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ДОДАТКОВА)

05 лютого 2024 року м. Київ

Справа № 2-88/11

Провадження № 22-з/824/120/2025

Резолютивна частина ухвали оголошена 05 лютого 2025 року

Повний текст ухвали складено 07 лютого 2025 року

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря: Желепи В.В.

сторони: боржник ОСОБА_1 ,

стягувач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест»

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою представника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» - адвоката Шкільняк Ярослава Сергійовича про ухвалення додаткового рішення,-

В С Т А Н О В И В :

У червні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до Печерського районного суду м. Києва із заявою про заміну сторони її правонаступником у виконавчому провадженні №71515251 від 10.04.2023 року з примусового виконання виконавчого листа у справі №2-88/11, виданого 05.04.2011 року Печерським районним судом м. Києва про стягнення солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» заборгованості за кредитним договором №49.32/98/07-НВз від 13.12.2007 року 1 148 032,53 грн., 1700 грн. у відшкодування судового збору та 120 гривень у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи з боржника ОСОБА_1 на Козинську селищну раду Обухівського району Київської області.

Заяву обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

Оскільки, відповідно до інформаційної довідки зі спадкового реєстру інформація про те, що хтось прийняв спадщину після померлої ОСОБА_3 відсутня, то спадщина підлягає визнанню відумерлою.

Таким чином, три земельні ділянки, загальною площею 0,30 га., які знаходяться за адресою: Київська область, Обухівський район, с. Підгірці, с/т «Захист», та які належать ОСОБА_3 та в даний час знаходяться в іпотеці ТОВ «Фінансова компанія «Гефест», перейшли у власність Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, а отже Козинська селищна рада Обухівського району Київської області є правонаступником після померлої ОСОБА_3 та відповідає за її зобов?язаннями, в тому числі за кредитним договором №49.32/98/07-НВз від 13.12.2007 року.

Вважає, що оскільки договором поруки №49.32/98/П1/07-НВз від 13.12.2007 року умови забезпечувати виконання зобов?язання новим боржником (спадкоємцем), а саме Козинською селищною радою Обухівського району Київської області не передбачені, а згоду забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником (спадкоємцем) поручитель ніколи не надавала та надавати не буде, то вважає припиненою поруку, а отже боржник ОСОБА_1 підлягає заміні на Козинську селищну раду Обухівського району Київської області, що стало підставою для звернення до суду із вказаною заявою.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10 червня 2024 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну сторони її правонаступником у виконавчому провадженні №71515251 від 10.04.2023 року з примусового виконання виконавчого листа у справі №2-88/11 за позовом ПАТ «Кредитпромбанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором з боржника ОСОБА_4 на Козинську селищну раду Обухівського району Київської області.

Не погоджуючись з постановленою ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Забальський Ю.П. подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 10 червня 2024 року скасувати.

20 листопада 2024 року ОСОБА_1 подала заяву про відмову від апеляційної скарги, через електрону пошту з електронним підписом (ЕЦП) в якій ОСОБА_1 просить закрити апеляційне провадження.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2024 року прийнято відмову ОСОБА_1 від апеляційної скарги.

Закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 10 червня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 про заміну сторони її правонаступником у виконавчому провадженні №71515251 від 10.04.2023 року з примусового виконання виконавчого листа у справі №2-88/11 за позовом ПАТ «Кредитпромбанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Роз`яснено ОСОБА_1 , що повторне оскарження ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 10 червня 2024 рокуне допускається.

09 грудня 2024 року до Київського апеляційного суду надійшла заява представника ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» - адвоката Шкільняк Я.С., про ухвалення додаткового рішення у справі, яким просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 23 000,00 грн.

Заяву обґрунтовує тим, що у відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Гефест» міститься розмір судових витрат, що заявлено до стягнення, але ухвалою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2024 року не вирішено дане питання. Вказує, що відповідно до ч. 5 ст.142 ЦПК Україниу разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

В судовому засіданні представник ТОВ «ФК «Гефест» адвокат Шкільняк Я.С. підтримав доводи заяви.

Інші учасиники справи в судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду заяви повідомлялися належним чином, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу за їх відсутності.

Вислухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, дослідивши доводи заяви та наявні у справі докази колегія суддів дійшла до наступного висновку.

Згідно з п. 3 ч.1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Частиною 3 ст. 270 ЦПК України визначено, що суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Тобто цивільне законодавство містить застереження щодо заборони учасникам судового процесу зловживати наданими їм процесуальними правами.

Крім того, відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями (пункт 2 частини другої статті 44 ЦПК України).

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає в тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав.

Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб`єктивних прав. Суб`єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб`єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб`єктивного процесуального права.

Частиною 4 ст. 44 ЦПК України передбачено, що суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом

Так, у ст. 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року щодо заборони зловживання правами передбачено, що жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Відповідно до ч. 5 ст. 142 ЦПК у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Верховний Суд у постанові від 25.04.2024 зазначав, що поняття «необґрунтованість дій позивача» не є тотожнім таким поняттям як «зловживання правом», «неправомірність дій» або ж «встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача» (така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01.12.2022 у справі 922/2017/17).

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Таким чином, за змістом ч.5 ст.142 ЦПК України стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно було довести, а суду встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Отже, нормою ч.5 ст.142 ЦПК України, на яку відповідач посилається як на підставу стягнення судових витрат з позивача, передбачено право відповідача заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок саме необґрунтованих дій позивача.

Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах ВС від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 24.03.2021 у справі № 922/2157/20, від 21.01.2020 у справі № 922/3422/18, від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17, від 19.04.2021 у справі № 924/804/20, від 15.09.2021 у справі № 902/136/21.

Така ж позиція висловлена у п.38 постанови Пленуму ВСС України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», а саме, що в разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про відшкодування здійснених ним витрат, пов`язаних із розглядом справи внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Колегія суддів вважає, що подання ОСОБА_1 заяви про відмову від апеляційної скарги та закриття апеляційного провадження у справі без викладення мотивів вчинення даної процесуальної дії, не є необґрунтованими діями, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації.

З системного тлумачення положень ч.ч.5,6 ст.142, ч.9 ст.141 ЦПК України вбачається, що необґрунтовані дії ОСОБА_1 , як підстава для компенсації здійснених позивачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідно до ч.5 ст.142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні останньої, які свідчать про зловживання процесуальними правами.

Під зловживанням процесуальними правами розуміється особлива форма цивільного процесуального правопорушення, тобто умисні недобросовісні дії учасників цивільного процесу, що супроводжуються порушенням умов здійснення суб`єктивних процесуальних прав і здійснювані лише з видимістю реалізації таких прав, пов`язані з обманом відносно відомих обставин справи, в цілях обмеження можливості реалізації або порушення прав інших осіб, що беруть участь в справі, а також в цілях того, що перешкодило діяльності суду по правильному і своєчасному розгляду і вирішенню цивільної справи, - що породжує застосування заходів цивільного процесуального примусу.

Колегією суддів таких необґрунтованих дій з боку ОСОБА_1 заявником не доведено, а судом не встановлено.

Разом з тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19) та постанові від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс).

Представником ТОВ «ФК «Гефест» - адвокатом Шкільняком Я.С. на підтвердження понесених ним витрат надано копії: укладеного між ТОВ «ФК «Гефест» та ним, як адвокатом, договору про надання правової допомоги № 1 від 01 лютого 2024 року, додаткової угоди № 14 від 01 лютого 2024 року, акту виконаних робіт від 20 серпня 2024 року, який містить детальний опис наданих послуг та здійснених витрат у процесі надання правової допомоги на загальну суму 23 000 грн (а. с.113-114).

Відповідно до пункту 1 додаткової угоди № 14 до договору про надання правової допомоги № 1 від 01 лютого 2024 року, укладеного між ТОВ «ФК «Гефест» - адвокатом Шкільняком Я.С, сторони погодили надання останнім клієнту професійної правничої допомоги щодо представництва інтересівТОВ «ФК «Гефест» у справі № 2-88/11 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 10 червня 2024 року під час розгляду цієї справи в суді апеляційної інстанції, сторони погодили розмір гонорару адвоката, який склав: 2 000 грн. - за годину роботи; 3 000 грн - участь адвоката в одному судовому засіданні. Згідно акту виконаних робіт від 20 серпня 2024 року гонорар, що підлягає сплаті ТОВ «ФК «Гефест» на користь адвоката Шкільняка Ч.С. становить 23 000 грн., що складається з:

- первинна консультація 1 годна -2000 грн.;

- аналіз апеляційної скарги 2 години - 4000 грн.;

- аналіз нормативно-правового обґрунтування скарги 4 години - 8000 грн.;

- складання (написання) відзиву на апеляційну скаргу 3 години - 6000 грн. (а. с. 114).

Загальні норми ЦПК України спрямовані на відшкодування судових витрат стороні, яка виграла справу, тобто права якої були невизнані, оспорені або порушені іншою стороною та поновлені лише в результаті розгляду справи судом.

ЦПК України містить норми щодо розподілу судових витрат у разі ухвалення судового рішення (частина друга статті 141 ЦПК України) та у випадках, коли вимоги позивача судом по суті не розглядалися, але справа провадженням закінчується у зв`язку із закриттям такого чи залишенням справи без розгляду (стаття 142 ЦПК України).

Перегляд судових рішень (як рішень, постанов та ухвал) у апеляційному та касаційному порядках унормовано спеціальними статтями ЦПК України. Доступ до апеляційного та касаційного переглядів є одним із принципів цивільного процесу і передбачений у пункті 8 частини третьої статті 2 та статті 17 ЦПК України.

За результатами апеляційного та касаційного переглядів відповідно суд має право як на певні висновки щодо розгляду справи по суті (статті 374, 409 ЦПК України), так і певні процесуальні висновки, які унеможливлюють подальший апеляційний чи касаційний розгляд (статті 362 та 396 ЦПК України).

Однією з таких підстав закриття апеляційного провадження є заява особи, яка падала апеляційну скаргу, після відкриття апеляційного провадження, про відмову від скарги та за відсутності заперечень проти цього інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги.

Апеляційне провадження має певні етапи, які вимагають як дій суду, так і дій інших учасників справи.

А саме: суд апеляційної інстанції перевіряє відповідність апеляційної скарги щодо форми і змісту вимогам статті 356 ЦПК України, дотримання строку, встановленого статтею 354 ЦПК України, повноважень особи, яка подала таку скаргу, сплату судових витрат та постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

З цією процесуальною дією суду пов`язано право учасників справи подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого апеляційним судом в ухвалі про відкриття апеляційного провадження (частина перша статті 360 ЦПК України).

У частинах другій, четвертій статті 360 ЦПК України встановлено вимоги до форми та змісту відзиву та вказано на необхідність надання доказів надсилання його копій та документів, доданих до нього, іншим учасникам справи.

Тобто надання відзиву на апеляційну скаргу є реалізацією принципу змагальності сторін (пункт 4 частини третьої статті 2 та стаття 12 ЦПК України).

Подача апеляційної скарги та відкриття апеляційного провадження вимагає від інших учасників справи вчинення дій на захист своїх інтересів та спонукає до здійснення певних дій, які б не були реалізовані за відсутності апеляційної скарги.

Тому і у випадку закриття апеляційного провадження мають бути враховані судові витрати, які понесли інші учасники справи у зв`язку зі зверненням з апеляційною скаргою та відкриттям апеляційного провадження.

У такому випадку в апеляційного суду немає необхідності обґрунтовувати добросовісність чи недобросовісність особи, яка подала апеляційну скаргу, оскільки така особа реалізує своє право на апеляційний перегляд судового рішення, однак самостійно прийняла рішення в межах принципу диспозитивності (пункт 5 частини третьої статті 2, стаття 13 ЦПК України) про відмову від апеляційної скарги, усвідомлюючи наслідки такої відмови, а саме згідно з частиною п`ятою статті 364 ЦПК України унеможливлення для цієї особи апеляційного перегляду судового рішення.

Отже, у разі закриття апеляційного провадження у зв`язку з відмовою особи, яка подала апеляційну скаргу, від такої, унеможливлюється повторне звернення цієї особи з апеляційною скаргою на оскарження судового рішення, однак інші учасники справи, які добросовісно реагували на відкриття апеляційного провадження поданням відзиву на апеляційну скаргу, понесли судові витрати, оскільки, у цьому випадку, звернулися за правничою допомогою до адвоката (стаття 15 ЦПК України), а відтак могли розраховувати на відшкодування вказаних витрат у випадку відмови у задоволенні апеляційної скарги. Однак такий же за своїми наслідками результат вони б отримали і у разі закриття апеляційного провадження, оскільки судове рішення, ухвалене судом першої інстанції по суті спору, залишається без змін.

Тому у випадку закриття апеляційного провадження відсутні будь-які обставини, які б унеможливлювали або нівелювали загальний принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, що викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 р. у справі №357/380/20.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі№ 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі№ 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Разом з тим, при визначенні розміру судових витрат, що підлягають відшкодуванню, судова колегія виходить з того, що дана справа при її перегляді у суді апеляційної інстанції, для кваліфікованого юриста не є спором значної складності, не потребує зібрання великого обсягу доказів, що вже надавалися протягом розгляду справи, залучення до участі у справі інших учасників.

Отже, враховуючи, що ОСОБА_1 відмовилася від апеляційної скарги на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 10 червня 2024 року, апеляційне провадження закрито, колегія суддів вважає, що справедливим буде стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Гефест» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн. в ході апеляційного перегляду справи.

Керуючись ст. ст. 133, 137, 141, 142, 270 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Заяву представника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» - адвоката Шкільняк Ярослава Сергійовича про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Гефест» (Код ЄДРПОУ 42350033, 01042 м. Київ вул.Ігоря Брановицького,3) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі гривень) 00 коп.

Додаткова ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Суддя-доповідач А. М. Стрижеус

Судді: Л. Д. Поливач

О. І. Шкоріна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ДОДАТКОВА)

05 лютого 2024 року м. Київ

Справа № 2-88/11

Провадження № 22-з/824/120/2025

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря: Желепи В.В.

сторони: боржник ОСОБА_1 ,

стягувач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест»

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою представника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» - адвоката Шкільняк Ярослава Сергійовича про ухвалення додаткового рішення,-

Відповідно до вимог ч.6 ст.259, ч.6 ст.268 ЦПК України, суд проголошує вступну та резолютивну частини ухвали.

Повний текст ухвали буде виготовлено протягом 5 днів.

Суд, -

У Х В А Л И В:

Заяву представника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» - адвоката Шкільняк Ярослава Сергійовича про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Гефест» (Код ЄДРПОУ 42350033, 01042 м. Київ вул.Ігоря Брановицького,3) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі гривень) 00 коп.

Додаткова ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Суддя-доповідач А. М. Стрижеус

Судді: Л. Д. Поливач

О. І. Шкоріна