Постанова

від 11.02.2025 по справі 910/12952/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2025 р. Справа№ 910/12952/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Козир Т.П.

Тищенко А.І.

розглянувши в порядку письмового провадження, без виклику сторін, апеляційну скаргу Чернігівської окружної прокуратури

на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 29.10.2024

у справі № 910/12952/24 (суддя Гумега О.В.)

за позовом Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління охорони здоров`я Чернігівської обласної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЛАТАНМЕД"

про стягнення 159 932,50 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

Керівник Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління охорони здоров`я Чернігівської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЛАТАНМЕД" про стягнення пені у сумі 159 932,50 грн на користь обласного бюджету Чернігівської області.

В обгрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що відповідачем не поставлено товар в строк, встановлений договором про закупівлю № 330 від 20.12.2021, укладеним між КНП "Чернігівський медичний центр сучасної онкології" ЧОР та відповідачем, що є підставою для стягненню з відповідача пені у розмірі 159 932,50 грн за період з 25.12.2021 по 29.12.2021.

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 позовну заяву Керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління охорони здоров`я Чернігівської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЛАТАНМЕД" про стягнення 159 932,50 грн пені на користь обласного бюджету Чернігівської області повернуто.

Приймаючи вказану ухвалу, суд виходив з того, що прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Управління охорони здоров`я Чернігівської обласної державної адміністрації, який є неналежним позивачем по справі, оскільки не є стороною договору про закупівлю № 330 від 20.12.2021, а умовами договору не передбачено можливість сплати штрафних санкцій на користь будь-якої іншої особи, окрім КНП "Чернігівський медичний центр сучасної онкології" Чернігівської обласної ради, тому позов прокурора підлягає поверненню на підставі п. 4 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із вказаною ухвалою, Чернігівська окружна прокуратура звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.10.2024, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржувана ухвала є необгрунтованою, прийнята місцевим судом з порушенням норм процесуального права, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. При цьому апелянт стверджував, що:

- судом першої інстанції не враховано, що Велика палата Верховного Суду у постанові від 26.09.2024 року у справі № 990/220/24 зазначила, що на стадії відкриття провадження у справі суд не наділений повноваженнями при вирішенні питання про відкриття провадження у справі давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, належності, допустимості та достатності доказів, на які посилається позивач у позовній заяві, визначати належних учасників справи;

- державний інтерес у спірних правовідносинах полягає насамперед у забезпеченні належного виконання зобов`язань за договором, який укладався з метою забезпечення вчасного, якісного та ефективного реагування на випадки невідкладних станів і на фінансування яких державою виділялися бюджетні кошти у великому розмірі;

- в даному випадку інтереси держави порушено внаслідок незастосування до відповідача передбаченої договором пені за невчасне постачання товару, внаслідок чого на користь обласного бюджету Чернігівської області не стягнуто відповідні кошти, які могли бути використані на задоволення її потреб;

- КНП "Чернігівський медичний центр сучасної онкології" Чернігівської обласної ради, який заснований на комунальній власності та належить до сфери Управління охорони здоров`я Чернігівської ОДА, в даному випадку наділене повноваженнями розпорядника нижчого рівня щодо забезпечення цільового та ефективного використання коштів обласного бюджету Чернігівської області за укладеним договором та є органом державної влади, уповноваженим на захист державних інтересів у спірних правовідносинах.

Таким чином, Управління охорони здоров`я Чернігівської ОДА є уповноваженим органом вживати заходи щодо захисту інтересів держави, в тому числі представницького характеру, а тому є належним позивачем у даній справі.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2024 апеляційну скаргу у справі №910/12952/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Тищенко А.І., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи.

05.12.2024 матеріали справи №910/12952/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Чернігівської окружної прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 у справі № 910/12952/24. Апеляційний перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

За змістом п. 4 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Приписами частин 3, 4, 5 статті 53 ГПК України встановлено, зокрема, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону Прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина 1).

Згідно з частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Конституційний Суд України у рішенні №3-рп/99 від 08.04.1999 у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 ГПК України шляхом подання належних, допустимих та достовірних доказів.

Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У даному ж випадку прокурор звернувся на захист інтересів держави в особі Управління охорони здоров`я Чернігівської обласної державної адміністрації, яке знало про порушення прав та інтересів держави і мало можливість вжити співмірних та своєчасних заходів реагування для реального їх поновлення, але самостійно їх не вжило до цього часу.

Аналізуючи вищевказане, колегія суддів звертає увагу на те, що прокурор навів підстави для звернення з позовом до суду в інтересах держави та визначив орган, до компетенції якого віднесено повноваження здійснювати захист у спірних правовідносинах. Окрім того, як вбачається з додатків до позову, на підтвердження повідомлення позивача про таке звернення прокурором долучено до позову повідомлення в порядку частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Отже, прокурором дотримано процедуру, встановлену частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом.

Повертаючи без розгляду даний позов на підставі п. 4 ч. 5 ст. 174 ГПК України, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що прокурором невірно визначено позивача у спірних правовідносинах, оскільки позивач не є стороною договору на підставі якого заявлено позовні вимоги до відповідача, та умовами договору сторони не передбачили можливість сплати постачальником пені за порушення строків виконання зобов`язань на користь будь-якої іншої особи, окрім КНП "Чернігівський медичний центр сучасної онкології" ЧОР, а також не передбачили сплату пені на користь обласного бюджету Чернігівської області, з чим колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Відкриття провадження у справі регламентовано нормами глави 2 розділу III ГПК України, які не наділяють суд повноваженнями при вирішенні питання про відкриття провадження у справі давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, належності, допустимості та достатності доказів, на які посилається позивач у позовній заяві, визначати належних учасників справи.

На стадії відкриття провадження у справі суд надає оцінку доказам, які додані позивачем до матеріалів позовної заяви виключно з мотивів наявності/відсутності підстав для відкриття провадження у справі, тобто належності оформлення позовної заяви відповідно до вимог ГПК України.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №918/1/18, від 10.05.2019 у справі №905/2043/18, від 13.09.2019 у справі №905/909/19, від 14.11.2019 у справі №910/9302/19, від 08.07.2020 у справі №921/744/19.

Тобто, на стадії відкриття провадження у справі суд не наділений повноваженнями встановлювати правовий статус позивача у спірних правовідносинах і досліджувати наявність на момент звернення з позовом у особи її порушеного права.

Верховний Суд (зокрема, у постановах від 05.10.2021 №925/1214/19,від 16.02.2022 у справі №904/1407/21 від 19.05.2022 у справі №904/5558/20 та від 20.09.2023 у справі №910/1978/22) неодноразово зазначав, що у випадку, якщо суд встановить, що визначений прокурором орган не уповноважений державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, тобто відбулося звернення прокурора в інтересах неналежного органу, це має процесуальним наслідком відмову в задоволенні відповідного позову.

Отже, якщо суд дійде висновку, що у позивача відсутні правові підстави для звернення до суду із позовом, у тому числі у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі відповідного органу, суд має відмовити у позові за безпідставністю матеріально правової вимоги, а не повертати такий позов без розгляду на підставі п. 4 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, як помилково вважає суд першої інстанції (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 26.08.2020 у справі №911/2032/17, від 10.04.2024 у справі №916/1214/23, від 17.04.2024 у справі №916/2497/23, від 08.05.2024 у справі № 923/643/21, від 11.12.2024 у справі №916/566/24).

З огляду на викладене, місцевий суд дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для повернення позовної заяви, тому доводи наведені скаржником в апеляційній скарзі, отримали підтвердження під час апеляційного провадження, відтак ухвала Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 є такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню, а оскільки заявлені позовні вимоги по суті не розглянуті, то справу слід направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до статей 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції (частина 3 статті 271 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 275 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до статті 280 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За результатами перегляду даної справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Чернігівської окружної прокуратури підлягає задоволенню, ухвала Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 у справі №910/12952/24 - скасуванню.

У зв`язку зі скасуванням ухвали місцевого господарського суду з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, розподіл сум судового збору повинен бути здійснений судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 255, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Чернігівської окружної прокуратури задовольнити.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 у справі №910/12952/24 скасувати.

Справу №910/12952/24 передати до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді Т.П. Козир

А.І. Тищенко