Рішення

від 10.02.2025 по справі 910/14018/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.02.2025Справа № 910/14018/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРБ ГРУП"

про стягнення 667 492,50 грн.

Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернігів (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРБ ГРУП" (далі-відповідач) про стягнення штрафу в розмірі 667 492,50 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 відкрито провадження у справі №910/14018/24, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов, позивачу для подачі відповіді на відзив.

25.11.2024 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому заперечив проти заявлених позовних вимог, з огляду на наступне:

- штраф не може нараховуватися за кожен день затримки, оскільки неустойка, що обчислюється у відсотковому розмірі за кожен день прострочення порушення строків виконання зобов`язання, за своєю правовою природою відповідає поняттю «пеня»;

- позивач не поніс будь-яких матеріальних (майнових) збитків за порушення умов Договору про закупівлю;

- відповідач зазначив, що нарахований позивачем штраф в розмірі 5% від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення на суму 667 492,50 грн., є великим, надмірним та несправедливим по відношенню до відповідача.

11.12.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній не погоджується з доводами відповідача, з огляду на наступне:

- позивач неодноразово звертався до відповідача з листами, в яких просив здійснити часткову поставку ліжок розкладних. Проте, відповідач не відреагував листи позивача;

- позивач прийняв рішення про розірвання Договору, у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань, що підтверджується додатковою угодою №1 від 26.07.2024 до договору про закупівлю товару № 622 від 29.04.2024;

- позивач заперечив те, що відповідач проінформував КЕВ м. Чернігів про причини та обставини не виконання умов Договору, оскільки ТОВ "ДРБ ГРУП" не долучено належних та допустимих доказів, які підтверджують будь-які звернення відповідача;

- у відзиві на позовну заяву ТОВ "ДРБ ГРУП" зазначено, що вчасне виконання умов Договору про закупівлю товару унеможливилося з причин, що не залежали від волі відповідача, однак до КЕВ м. Чернігів не надходило жодних повідомлень або листів.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Частинами 1, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Враховуючи належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

29.04.2024 між Квартирно-експлуатаційним відділ м. Чернігів (далі-покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДРБ ГРУП" (далі-продавець) укладено договір про закупівлю товару № 622, за умовами якого продавець зобов`язується поставити та передати у власність Ліжка польові розкладні, 39140000-5 Меблі для дому за ДК 021:2015 Єдиного закупівельного словника (далі - товар), визначений в асортименті, якості, кількості та за цінами, які зазначені у Специфікації (Додаток 1), до Договору що є його невід`ємною частиною, а Покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити його вартість.

Продавець повинен поставити Покупцю товар, якість якого відповідатиме чинним нормам якості для товару даного виду, технічним вимогам, зазначеним: у Специфікації (Додаток 1) до Договору. Постачальник гарантує якість товару протягом 12 (дванадцяти) місяців (п. 2.1-2.2 Договору).

Відповідно до п. 3.3 Договору, сума Договору становить: 2 224 975,00 грн. з ПДВ (370 829,17 грн).

Розрахунок здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування Покупцем грошових коштів на поточний рахунок Продавця (п. 4.1 Договору).

Відповідно до п. 5.1-5.3 Договору, товар може бути поставлений Продавцем Покупцю партіями за окремими письмовими замовленнями Покупця, виходячи з його фінансових можливостей та виробничих потреб. Замовлення направляються Продавцю рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Поставка товару здійснюється протягом 60 робочих днів з дати укладання договору. Поставка товару здійснюється на умовах DDP - склад Покупця (відповідно до вимог Міжнародних правил «Інкотермс-2010») за адресою: м. Чернігів, вул. Дрозда Володимира, 19 .

Право власності на товар переходить від Продавця до Покупця з моменту підписання уповноваженими особами обох Сторін видаткової накладної та передання товару Покупцем у місці поставки (п.5.8 Договору).

Відповідно до п.7.2 Договору, у разі затримки поставки товару, або поставки товару не в повному обсязі Покупцю, Продавець сплачує штраф у розмірі 5% від вартості непоставленого товару за кожний день затримки, а за прострочення понад 10(десяти) днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого товару.

У разі порушення Продавцем умов щодо порядку та строків постачання Товару, якості поставленого Товару, Покупець має право в будь-який час як протягом строку дії цього Договору, так і протягом одного року після спливу строку дії цього Договору, застосувати до Продавця оперативно-господарську санкцію у формі відмови від встановлення на майбутнє господарських зв`язків (далі - Санкція) (п. 10.3)

Відповідно до п.12.1. даного правочину, договір діє з дати його укладання і до 31.12.2024 року.

Додатком 1 (Специфікацією) до Договору №622, сторонами погоджено асортимент, кількість та ціну товару. Загальна вартість пропозиції становить 2 224 975,00 грн.

03.06.2024 позивач звернувся до відповідача із листом №565/1683, в якому покупець просив здійснити поставку товару до 10.06.2024 у кількості 1000 шт. Засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» позивач скерував на вищевказаний лист на юридичну адресу відповідача, що підтверджується реєстром б/н від 03.06.2024 та копією фіскального чеку.

17.06.2024 позивач звернувся до відповідача із листом №565/1830, в якому покупець просив надати представнику КЕВ м. Чернігів доступ для здійснення перевірки виробництва польових розкладних ліжок з метою вирішення питання подальшої співпраці в рамках укладеного Договору. Засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» позивач скерував на вищевказаний лист на юридичну адресу відповідача, що підтверджується реєстром б/н від 19.06.2024 та копією фіскального чеку.

03.07.2024 позивач звернувся до ТОВ «ДРБ ГРУП» із листом № 565/2007 про виконання умов Договору №622 від 29.04.2024 в частині поставки ліжок розкладних польових. На підтвердження відправлення даного листа, позивач долучив реєстр б/н від 04.07.2024 та копію фіскального чеку.

26.07.2024 представник КЕВ м. Чернігів надіслав відповідачу повідомлення про дострокове розірвання Договору про закупівлю товару.

Надалі, 26.07.2024 між Квартирно-експлуатаційним відділ м. Чернігів та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДРБ ГРУП" укладено додаткову угоду №1 до договору про закупівлю товару № 622 від 29.04.2024. Дана угода підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками відповідних юридичних осіб. Крім того, п. 1 ДУ №1 сторони погодили, що покупець прийняв рішення про дострокове розірвання Договору, у зв`язку з невиконанням умов Договору, а саме: порушення п.5.2 та 6.3.1.

05.08.2024 представник КЕВ м. Чернігів скерував на юридичну адресу відповідача претензію №565/2374 про стягнення суми штрафу, на підставі п. 7.2 Договору, в розмірі 667 492,50 грн. На підтвердження відправлення даного листа, позивач долучив опис вкладення у цінний лист та витяг із сайту АТ «Укрпошта» за штрих-кодом №400700007911. Однак відповідач претензію №565/2374 залишив без відповіді та суму штрафу не погасив.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем порушено строк поставки товару, визначений договором про закупівлю товару № 622 від 29.04.2024, укладеного між позивачем та відповідачем, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 667 492,50 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та просив суд зменшити розмір штрафу.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Вказаний Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст.ст. 165, 173, 174, 175, 265 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 662, 692, 712 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України унормовано, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Положеннями ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 5.1-5.3 Договору, товар може бути поставлений Продавцем Покупцю партіями за окремими письмовими замовленнями Покупця, виходячи з його фінансових можливостей та виробничих потреб. Замовлення направляються Продавцю рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Поставка товару здійснюється протягом 60 робочих днів з дати укладання договору. Поставка товару здійснюється на умовах DDP - склад Покупця (відповідно до вимог Міжнародних правил «Інкотермс-2010») за адресою: м. Чернігів, вул. Дрозда Володимира, 19 .

Однак, 26.07.2024 між Квартирно-експлуатаційним відділ м. Чернігів та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДРБ ГРУП" укладено додаткову угоду №1 до договору про закупівлю товару № 622 від 29.04.2024.

Додаткова угода підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками відповідних юридичних осіб. Крім того, п. 1 ДУ №1 сторони погодили, що покупець прийняв рішення про дострокове розірвання Договору, у зв`язку з невиконанням умов Договору, а саме: порушення п.5.2 та 6.3.1.

Подальше розірвання цього договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення зобов`язання, що мало місце під час дії договору (ст. 615 ЦК України, ст. 180 ГК України).

З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне вказати, шо відповідач, підписавши додаткову №1 від 26.07.2024, підтвердив те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "ДРБ Груп" не виконано свого зобов`язання з постачання товару.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено у абз. 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Оскільки у відповідності до умов 5.2 Договору, відповідач повинен був поставити товар позивачу до 20.07.2023 включно, однак такий товар не був поставлений у встановлений Договором строк, то відповідно Товариство з обмеженою відповідальністю "ДРБ Груп" є таким, що з 21.07.2023 прострочило виконання своїх зобов`язань з постачання товару за Договором.

Відповідач не навів обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання.

Таким чином, відповідач у встановлений Договором строк свого обов`язку з поставки товару не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до п.7.2 Договору, у разі затримки поставки товару, або поставки товару не в повному обсязі Покупцю, Продавець сплачує штраф у розмірі 5% від вартості непоставленого товару за кожний день затримки, а за прострочення понад 10(десяти) днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого товару.

Позивачем нараховано відповідачу штраф у розмірі 667 492,50 грн за період з 20.07.2024 по 25.07.2024.

Згідно із частиною першою статті 216 ГК України за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором.

Перелік осіб, які є учасниками господарських правовідносин щодо яких можуть бути застосовані господарські санкції, урегульований статтею 2 ГК України. До них належать: суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Відповідно до частин першої, другої статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 ГК України).

Чинний ГК України не розкриває окремо визначення понять "неустойка", "штраф", "пеня". Натомість правове визначення таких понять містять, зокрема, положення статті 549 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини друга, третя статті 549 ЦК України).

Текстуальне тлумачення положень статті 549 ЦК України свідчить, що законодавець у цій нормі пов`язує визначення пені як виду неустойки з такими кваліфікуючими ознаками як її обчислення:

1) за кожен день прострочення виконання;

2) у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання.

У схожій формі вжите поняття пені та здійснюється її обчислення в абзаці третьому частини другої статті 231 ГК України, яким визначено, що у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Системний аналіз наведених норм дозволяє стверджувати, що незалежно від того, які правовідносини урегульовано конкретними нормами права, наразі в законодавстві сформований єдиний підхід до застосування пені як виду неустойки (штрафної санкції), конститутивною ознакою якої є її нарахування за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Отже, поденне нарахування пені є ознакою, яка вирізняє її серед інших видів неустойки (штрафних санкцій) та визначає механізм обчислення (визначення розміру) пені.

Тобто вжитий законодавцем у цьому випадку займенник "кожний (кожен)" пояснює формулу обчислення пені, за якою загальна сума пені визначається шляхом множення ставки пені на кількість днів прострочення.

Враховуючи позицію ВП ВС, яка викладена у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22, суд вважає за необхідне вказати, що застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку).

У процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). При вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).

З огляду на вищевказане, суд дійшов до висновку, що заявлену до стягнення суму в розмірі 667 492,50 грн слід зроцінювати, як неустойку (пеню) в силу положень ст.ст. 549 ЦК України та 232 ГК України.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем грошових зобов`язань за Договором, а тому суд, керуючись наведеними нормами, провівши перерахунок заявленої до стягнення неустойки (пені), дійшов висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог у розмірі 556 243,75 грн.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру неустойки (пені), суд зазначає наступне.

В обґрунтування вимоги про зменшення неустойки (пені), відповідач вказав, що останній співпрацює з Державними підприємствами та установами виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України; засуджені, що відбувають покарання в установах виконання покарань, на добровільній основі, та на підставі договорів цивільно-правового характеру або трудових договорів з ТОВ «ДРБ ГРУП», виконували роботи та надали послуги з виробництва товару; у зв`язку із набранням чинності з 19 травня 2024 року Закону України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів України та інших законодавчих актів України щодо запровадження інституту умовно-дострокового звільнення осіб від відбування покарання для безпосередньої їх участі в обороні країни, захисті її незалежності та територіальної цілісності» (далі - Закон), велика частина засуджених, які працювали з ТОВ «ДРБ ГРУП», виявила бажання проходити військову службу; через дефіцит в енергосистемі України внаслідок російських обстрілів, по всій території України, стали діяти відключення електроенергії для промислових та побутових споживачів, у тому числі і для Державних підприємств та установ виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України; вищевказані обставини зумовили затримку строків поставки товару та не залежали від волі відповідача. Також відповідач додав, що про наявність таких причин та обставин позивач був проінформований, ТОВ «ДРБ ГРУП» неодноразово звертався до позивача з проханням розгляду можливості продовження строків поставки товару за Договором про закупівлю, однак відповідач отримував відмову від КЕВ м. Чернігів.

За частиною першою статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказала, зокрема, про те, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані навідновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання (пункт 8.38 постанови).

У пункті 8.41 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав».

Отже, дослідивши матеріали справи, суд зазначає, що позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України, статтею 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.

Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов й на розсуд суду.

Зі змісту зазначених правових норм також вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи: з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; терміну прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання та невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленого до стягнення наустойки (пені) є правом суду. За відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

Сторони у справі є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань кореспондується з обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести на підставі належних і допустимих доказів та згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, статтею 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту.

При цьому винятковими є такі обставини, які дозволяють суду, а не зобов`язують його зменшити нараховані в силу закону чи договору штрафні санкції. Інакше нівелюється юридичне значення винятковості обставин та право суду на зменшення таких штрафних санкцій.

Також слід зауважити, що штрафні санкції за своєю правовою природою є засобами стимулювання боржника належним чином виконати свій обов`язок, а не покласти на нього додатковий. Тому, передбачені законодавством санкції повинні застосовуватися у разі порушення зобов`язання, а їх зменшення допустиме лише за наявності виняткових обставин.

Проте, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів наявності виняткових обставин для зменшення штрафних санкцій, а відтак у суду відсутні підстави для задоволення вказаного клопотання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами, як письмові, речові електронні докази.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України).

Крім того, докази, надані стороною спору на підтвердження своїх вимог або заперечень, повинні відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності, встановленим ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України.

Так, положеннями ст. 76 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає в тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10.02.2010).

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРБ ГРУП" (02094, місто Київ, вулиця Хоткевича Гната, будинок 12, офіс 177 ; код ЄДРПОУ 43482644) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів (14007, місто Чернігів, вулиця Володимира Дрозда, 19; код ЄДРПОУ 08351733) 556 243 (п`ятсот п`ятдесят шість тисяч двісті сорок три) 75 коп. та витрати по сплаті судового збору - 8 343 грн.(вісім тисяч триста сорок три) 66 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Рішення складено та підписано: 10.02.2025.

Суддя М.Є.Літвінова