Ухвала

від 12.02.2025 по справі 922/405/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження у справі

"12" лютого 2025 р.м. ХарківСправа № 922/405/25

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

розглянувши матеріали

позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Селянського (фермерського) господарства "Олександр" (64821, Харківська обл., с. Острівщина, вул. Молодіжна, буд. 5) про визнання недійсною додаткової угоди, скасування державної реєстрації та розірвання договору.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Харківської області подано позовну заяву ОСОБА_1 до відповідача - Селянського (фермерського) господарства "Олександр", згідно вимог якої позивач просить суд: 1) визнати недійсною додаткову угоду від 01 грудня 2022 року до договору оренди земельної ділянки №59 від 21 липня 2016 року; 2) скасувати державну реєстрацію додаткової угоди від 01 грудня 2022 року до договору оренди земельної ділянки №59 від 21 липня 2016 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №318110896, кадастровий номер 6320684800:02:000:0269; 3) розірвати договір про оренду землі №59 від 21 липня 2016 року.

Також, позивач просить суд покласти судові витрати на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог у позовній заяві зазначено, що між ОСОБА_1 та Селянським (фермерським) господарством "Олександр" було укладено договір оренди землі №59 від 21.07.2016. Вказує, що з боку позивача, як орендодавця земельної ділянки, умови договору виконувались в повному обсязі. Позивачу стало відомо про існування додаткової угоди від 01.12.2022 до договору оренди земельної ділянки №59 від 21.07.2016, яка позивачем не підписувалась та відомості про яку було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 19.12.2022 за №318110896.

Таким чином, позивач зазначає, що наведене вище є підставою для звернення до суду з позовною заявою для визнання недійсною додаткової угоди та скасування її державної реєстрації. Крім того, вказує, що у зв`язку із істотним порушенням з боку орендаря умов договору оренду землі №59 від 21.07.2016 відсутні підстави вважати, що в майбутньому з боку відповідача не буде вчинено інших протиправних дій відносно предмета та/або інших умов договору, а тому позивач також звертається з позовною вимогою про розірвання договору про оренду землі.

Дослідивши матеріали позовної заяви, господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) з огляду на наступне.

Відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Поряд з цим, статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття суд, встановлений законом включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Суд зазначає, що система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних інтересів.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також установленими ним передумовами для звернення до суду.

Подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

З викладеного вбачається, що господарському суду підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності сторонами якими є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

З огляду на положення частини 1 статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №904/1083/18).

Відповідно до частин 1, 2 статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

За змістом статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Положеннями статті 45 ГПК України визначено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Статтями 25, 26 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

З поданих матеріалів позовної заяви слідує, що спір стосується виконання та розірвання договору про оренду землі №59 від 21.07.2016, укладеного саме фізичною особою ОСОБА_1 як громадянином України, а також визнання недійсною додаткову угоду від 01.12.2022 до договору оренди земельної ділянки №59 від 21.07.2016 та скасування державної реєстрації додаткової угоди від 01.12.2022 до договору оренди земельної ділянки №59 від 21.07.2016 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №318110896), кадастровий номер 6320684800:02:000:0269.

З акту приймання-передачі земельної ділянки до договору оренди землі від 21.07.2016 також убачається, що громадянин України ОСОБА_1 , який діє на підставі цивільної дієздатності (орендодавець) та СФГ "Олександр" в особі голови СФГ Пономар О.Г., який діє на підставі статуту (орендар) уклали відповідний акт про те, що орендодавець передав, а орендар прийняв вказану земельну ділянку кадастровий номер 6320684800:02:000:0269, загальною площею 4,88 гектарів, у тому числі ріллі 4,88 гектарів.

За положеннями статей 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Таким чином, надання земельної ділянки в оренду не залежить від наявності у фізичної особи статусу підприємця. Однак, для встановлення факту використання такого майна з порушенням здійснення господарської, зокрема підприємницької діяльності, важливим є те, що спір виник саме у зв`язку із використанням такого майна для ведення господарської діяльності саме фізичною-особою підприємцем.

Суд звертає увагу, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право також закріплено у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до частини 2 статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Верховний Суд у постанові від 03.07.2019 у справі №916/1261/18 виснував, що фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Однак, у даному випадку суд зазначає, що за договором про оренду землі №59 від 21.07.2016 позивач реалізував свої права і обов`язки саме як фізична особа, про що свідчить укладення договору позивачем, як громадянином України, який діє на підставі цивільної дієздатності.

Крім того, як вказано у позовній заяві, позивач також самостійно визначає себе стороною процесу саме як фізична особа, а не фізична особа-підприємець та у позовній заяві додатково зазначає, що даний спір є спором між фізичною особою та юридичною особою приватного права.

Водночас з матеріалів позовної заяви не вбачається та судом не встановлено, що позивач - ОСОБА_1 є суб`єктом господарювання (фізичною особою-підприємцем). Позовні вимоги ґрунтуються саме на підставі цивільно-правої угоди, яка була укладена між фізичною особою та юридичною особою.

Таким чином, суд констатує, що склад учасників спору не відповідає нормам Господарського процесуального кодексу України.

При цьому у позовній заяві позивачем також не наведено жодних мотивів щодо використання земельної ділянки за договором саме з метою здійснення позивачем господарської діяльності, а тому належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірні правовідносини є таким, що виникли між суб`єктами господарювання, матеріали позовної заяви не містять. У даному разі позовні вимоги, спрямовані на захист порушеного права фізичної особи, що є спором про право цивільне та має приватноправовий характер.

Із позовної заяви також слідує, що позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на висновки Верховного Суду у постанові від 20.04.2022 у справі №454/148/20 щодо наслідків порушення волевиявлення учасника відповідно до статті 203, 215 ЦК України, висновки Верховного Суду у постанові від 05.08.2020 у справі №125/702/17 щодо реєстрації неукладеного сторонами правочину, а саме додаткової угоди.

Натомість суд звертає увагу, що вказані висновки сформовано по справам за позовом фізичних осіб, які розглядалися саме районними судами в порядку саме цивільного судочинства, а не господарськими судами та, відповідно, переглядались Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду.

Разом з тим, позивач в обґрунтування позовних вимог також посилається на висновки Судової Палати у цивільних справах Верховного Суду України у постанові від 22.04.2015 у справі №6-48цс15 за позовом фізичної особи про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та витребування земельної ділянки, в якій вирішувався спір, як і у даному випадку, за позовом фізичної особи, однак саме в порядку цивільного, а не господарського судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Згідно частини 1 статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.

У відповідності до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

За змістом статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За наведених обставин суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини щодо тлумачення Конвенції.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Таким чином, складова верховенства права, закріплена у пункті 1 статті 6 Конвенції, передбачає, зокрема, розгляд справи належним судом, в даному випадку - судом належної юрисдикції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 175 ГПК України, оскільки позовна заява з огляду на склад учасників та характер спірних правовідносин не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства України.

Положеннями частини 3, 4 статті 175 ГПК України передбачено, що про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви. Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановлення в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу. До ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали. Копія позовної заяви залишається в суді.

Частиною 6 статті 175 ГПК України передбачено, що відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Враховуючи вказане, суд роз`яснює, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, що не перешкоджає позивачу у доступі до правосуддя та розгляду позовної заяви судом належної юрисдикції.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 20, 175, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства "Олександр" про визнання недійсною додаткової угоди, скасування державної реєстрації та розірвання договору на підставі пункту 1 частини 1 статті 175 ГПК України.

2. Повернути позовну заяву та додані до неї документи відповідно до частини 4 статті 175 ГПК України.

Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.

Ухвалу підписано 12.02.2025 р.

СуддяГ.І. Сальнікова