Ухвала

від 12.02.2025 по справі 5016/2138/2012

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 5016/2138/2012(18/55)

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Картере В.І., Пєскова В.Г.

перевіривши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 28.03.2023

та на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.06.2023

у справі № 5016/2138/2012(18/55)

за заявою боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСТАР"

про визнання банкрутом

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.03.2023 зокрема затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСТАР" станом на 01.11.2021, ліквідовано юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОСТАР", провадження у справі №5013/21382012(18/55) про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСТАР" закрито.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" звернулося з апеляційною скаргою в якій просило ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 28.03.2023 про затвердження звіту ліквідатора та закриття провадження у справі скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для подальшого розгляду.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.06.2023 ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 28.03.2023 (про затверджено звіту ліквідатора та закриття провадження по справі) у справі №5016/2138/2012(18/55) залишено без змін, а апеляційну скаргу, без задоволення.

05.02.2025 через систему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 28.03.2023 та на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.06.2023 у справі №5016/2138/2012(18/55), в якій просить суд поновити строк на касаційне оскарження; скасувати оскаржувані судові рішення; справу направити для подальшого розгляду до суду першої інстанції на стадію ліквідаційної процедури.

Обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.06.2023, скаржник виходячи з положень частини 3 ст. 288 ГПК України в якості поважних причин зазначив обставини, які на його думку були об`єктивними перешкодами для своєчасного оскарження рішення суду апеляційної інстанції, а саме: відповідно до рішення Правління Національного банку України з 25.02.2022 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб розпочав ліквідацію банку строком на три роки, що суттєво зменшило фінансову можливість сплачувати судовий збір; у зв`язку з введенням ліквідаційної процедури всі відділення були закриті та відбулося значне скорочення чисельності працівників банку, в тому числі працівників юридичного управління; довіреність на представництво інтересів для касаційного оскарження була видана у лютому 2025 року.

З аналізу статей 55, 129 Конституції України вбачається, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція ЄСПЛ) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Суд зазначає, що право на доступ до суду є одним із аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції ЄСПЛ та повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (Рішення ЄСПЛ від 04.12.1995 у справі "Беллє проти Франції"). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції ЄСПЛ, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд. Водночас, право на доступ до суду, закріплене у статті 6, не є абсолютним, воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак, Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 Конвенції ЄСПЛ, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").

Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Розглянувши касаційну скаргу, Суд дійшов до висновку про відмову у прийнятті касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", з наступних підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 293 ГПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у разі, якщо касаційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного судового рішення, крім випадків: 1) подання касаційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на касаційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Суд зазначає, що ч. 4 ст. 293 ГПК України передбачені два виключні випадки, за відсутності яких, суд касаційної інстанції незалежно від поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження відмовляє у відкритті касаційного провадження у разі, якщо касаційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного судового рішення.

Таким чином, встановлене процесуальним законодавством обмеження права на касаційне оскарження відповідає вимогам вищевказаної ст.129 Конституції України.

Статтею 288 ГПК України визначено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, що оскаржується, або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу.

Предметом касаційного оскарження є постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.06.2023 повний текст якої складено 03.07.2023 (оприлюднено в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 06.07.2023).

Відповідно до ч. 2 ст. 116 ГПК України строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.

Таким чином останній день строку за приписами частини четвертої статті 293 ГПК України, настання якого зумовлює відмову у відкритті касаційного провадження на оскаржувану постанову у цій справі, припадає на 03.07.2024 включно.

Однак, касаційну скаргу на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.06.2023 подано 05.02.2025, тобто після спливу більше 1 року після останнього дня строку на касаційне оскарження, що свідчить про пропуск процесуального строку.

Відповідно до частини 1 ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Звернення з касаційною скаргою є суб`єктивною дією скаржника, який зацікавлений у касаційному перегляді судового рішення, та залежить від його волевиявлення.

Згідно з частинами 3,4 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" є особою, залученою до участі у справі та повідомленою про розгляд цієї справи, а відтак не підпадає під виключний випадок, передбачений пунктом 1 частини четвертої статті 293 ГПК України.

Доводів пропуску строку на касаційне оскарження внаслідок виникнення непереборної сили (пункт 2 частини четвертої статті 293 ГПК України), Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" у касаційній скарзі не наведено.

Колегія суддів зауважує, що касаційна скарга не містить жодного обгрунтування наявності виключних випадків, передбачених п. п. 1, 2 ч. 4 ст. 293 ГПК України, пропуску строку на звернення з касаційною скаргою після спливу одного року з дня складення повного судового рішення.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії", заява № 52854/99, п.п. 51 і 52, ECHR 2003-Х).

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Пономарьов проти України" (№ 3236/03, від 03.04.2008) вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків на оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata.

Враховуючи те, що касаційну скаргу було подано поза межами строку встановленого частиною 4 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, а доводів та доказів існування виключних випадків пропуску строку на звернення з касаційною скаргою, зазначених у частині четвертій статті 293 ГПК України, скаржник не навів, колегія суддів прийшла до висновку, що у прийнятті касаційної скарги слід відмовити на підставі частини 4 статті 293 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 3, 234, 235, 288, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 28.03.2023 та на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.06.2023 у справі № 5016/2138/2012(18/55).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя Огороднік К.М.

Судді Картере В.І.

Пєсков В.Г.