Постанова

від 12.02.2025 по справі 5015/2060/11

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 5015/2060/11

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Жайворонок Т.Є. і Колос І.Б.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Цюри Андрія Степановича (далі - Підприємець)

на ухвалу Господарського суду Львівської області від 02.04.2024

(суддя Сухович Ю.О.) та

постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.07.2024 (головуючий суддя Гриців В.М., судді: Малех І.Б. і Панова І.Ю.)

за скаргою Підприємця на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича

у справі № 5015/2060/11

за позовом публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" (далі - Фінансова компанія)

до Підприємця

про стягнення 1 017 937,09 грн. (128 289,29 доларів США),

ВСТАНОВИВ:

Підприємець у березні 2024 року звернувся до Господарського суду Львівської області зі скаргою в якій просив суд:

1) визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича щодо визначення в постанові про відкриття виконавчого провадження від 14.03.2024 № 74461035 загальної суми боргу в розмірі - 128 289,29 доларів США;

2) визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича про відкриття виконавчого провадження від 14.03.2024 № 74461035 щодо виконання судового наказу № 5015/2060/11, виданого 25.07.2011 Господарським судом Львівської області.

Скарга мотивована тим, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 14.03.2024 № 74461035 є незаконною, а дії приватного виконавця Білецького І.М. щодо визначення в постанові загальної суми заборгованості у валюті є неправомірними, оскільки у виконавчому документі така інформація відсутня.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.04.2024, залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 04.07.2024, у задоволенні скарги відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.04.2024 та постановою Західного апеляційного господарського суду від 04.07.2024, Підприємець звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і прийняти нове рішення, яким скаргу задовольнити.

Так, за доводами касаційної скарги:

- судами попередніх інстанцій неправильно застосовані норми матеріального права, зокрема стаття 19 Конституції України, пункт 1 частини другої статті 18, пункт 5 частини першої статті 4, частина перша статті 31 Закону України "Про виконавче провадження", пункт 7 Розділу 1 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5;

- судами попередніх інстанцій порушені норм процесуального права, зокрема, суди неправильно надали оцінку доказам у справі, чим порушено вимоги статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а також недотримано основні засади господарського судочинства передбачені пунктом 1 частини третьої статті 2 ГПК України (верховенство права), пункт 2 частини третьої статті 2 ГПК України (рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом), пункт 4 частини третьої статті 2 ГПК України (змагальність сторін), пункт 5 частини третьої статті 2 ГПК України (диспозитивність);

- при розгляді скарги суди не звернули увагу на те, що в рішенні суду та виданого на його підставі судового наказу відсутнє визначення еквіваленту в іноземній валюті;

- суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про неможливість закриття провадження у справі за скаргою боржника у зв`язку із поданням скаржником заяви про відмову від скарги, чим порушив положення пункту 4 частини першої статті 231 та частин першої, третьої статті 191 ГПК України.

Фінансова компанія у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, про їх спрямування на ухилення від виконання зобов`язання покладених на скаржника рішенням суду, яке є обов`язковим до виконання, просить касаційну скаргу Підприємця залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Львівської області від 02.04.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.07.2024 - без змін.

Приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький І.М. заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, зазначаючи про прийняття оскаржуваних судових рішень з дотриманням норм матеріального, процесуального права та відповідно до практики Верховного Суду, і просить касаційну скаргу Підприємця залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Львівської області від 02.04.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.07.2024 - без змін.

Крім того, приватний виконавець зазначив, що очікує понести у зв`язку з розглядом даної справи судові витрати у сумі 20 000 грн., які складаються з витрат на професійну правничу допомогу.

Судами попередніх інстанцій встановлено і зазначено таке.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.06.2011: позов задоволено; стягнуто з Підприємця на користь публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра": заборгованості за договором кредитної лінії від 31.02.2008 № 45/МБ-22 в сумі 792 965,91 грн. (99 936,47 доларів США); 196 966,10 грн. (24 823,38 доларів США) заборгованості по відсотках; 9 559,64 грн. (1 204,79 доларів США) нараховані відсотки; 14 349,99 грн. (1 808,51 доларів США) пені за несвоєчасне погашення кредиту; 4 095,45 грн. (516,14 доларів США) штрафу; 10 179,37 грн. держмита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Дане рішення в апеляційному порядку не переглядалося, відтак набрало законної сили 04.07.2011.

На виконання рішення Господарського суду Львівської області від 23.06.2011 Господарським судом Львівської області 25.07.2011 видано наказ у справі №5015/2060/11 (бланк №0025439).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.08.2023 задоволено заяву Фінансової компанії про заміну стягувача у виконавчому документі - наказі Господарського суду Львівської області у справі від 25.07.2011 №5015/2060/11, шляхом заміни стягувача його правонаступником та замінено стягувача - публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" його правонаступником - Фінансовою компанією у наказі Господарського суду Львівської області від 25.07.2011 у справі № 5015/2060/11 виданому на виконання рішення від 23.06.2011. Дана ухвала залишена без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2024.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.02.2024 задоволено заяву Фінансової компанії про видачу дублікату виконавчого листа у справі №5015/2060/11 та постановлено видати Фінансовій компанії дублікат наказу Господарського суду Львівської області від 25.07.2011 у справі № 5015/2060/11.

Фінансова компанія як правонаступник стягувача, 14.03.2024 подала на примусове виконання дублікат наказу Господарського суду Львівської області від 05.10.2009 у справі № 5015/2060/11 про стягнення заборгованості з боржника - Підприємця.

14.03.2024 приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький Ігор Миронович виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 74461035 з виконання наказу № 5015/2060/11 виданого 25.07.2011 Господарським судом Львівської області про стягнення з Підприємця на користь публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" заборгованості за договором договору кредитної лінії від 31.02.2008 № 45/МБ-22 в сумі 792 965,91 грн. (99 936,47 доларів США), 196 966,10 грн. (24 823,38 доларів США) заборгованості по відсотках, 9 559,64 грн. (1 204,79 доларів США) нараховані відсотки, 14 349,99 грн. (1808,51 доларів США) пені за несвоєчасне погашення кредиту, 4 095,45 грн. (516,14 доларів США) штрафу, 10 179,37 грн. держмита та 236 грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.

На думку скаржника, дії приватного виконавця Білецького І.М. щодо зазначення в постанові про відкриття виконавчого провадження від 14.03.2024 № 74461035 загальної суми боргу в розмірі - 128 289,29 доларів США є неправомірними, здійснені всупереч змісту резолютивної частини дубліката судового наказу, що як наслідок призвело до неправильного визначення суб`єктом владних повноважень розміру основної винагороди.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи Підприємцю у задоволенні його скарги на дії приватного виконавця, виходили з такого.

Дублікат судового наказу повністю відтворює резолютивну частину рішення Господарського суду Львівської області від 23.06.2011 у справі № 5015/2060/11.

У постанові про відкриття виконавчого провадження від 14.03.2024 №74461035 приватний виконавець повністю відтворив резолютивну частину як рішення Господарського суду Львівської області від 23.06.2011 у справі 5015/2060/11 так і дубліката наказу Господарського суду Львівської області від 25.07.2011 у справі №5015/2060/11.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.06.2011 на користь публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" стягнуто суму боргу хоча і у національній валюті України, однак із зазначенням еквівалента станом на 11.03.2011 у доларах США в дужках поруч із зазначеною сумою у гривнях, тобто відбулася прив`язка суми боргу до курсу долару США, що є додатковою гарантією для кредитора у випадку знецінення національної валюти на момент погашення боргу.

Незазначення судом в резолютивній частині рішення слів "що становить в еквіваленті/що еквівалентно", не свідчить про відсутність еквіваленту.

Крім того, судами враховано, що під час розгляду справи № 5015/2060/11 суд установив, що за спірним кредитним договором позичальник (Підприємець) отримав валютний кредит, а ухвалюючи рішення суд визначив суму боргу в іноземній валюті з її відображенням в еквіваленті у гривні за офіційним курсом НБУ. Тобто, визначаючи характер грошового зобов`язання, судом було визначено стягнення з боржника суми саме в іноземній валюті із зазначенням визначений за офіційним курсом НБУ еквівалент у національній валюті України. Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що рішення суду у даній справі постановлено у 2011 році, з 2011 року по 2024 рік боржник не вчиняв жодних дій для виконання рішення, докази того, що він вживає заходи для погашення заборгованості в матеріалах справи відсутні. Оскаржуючи постанову приватного виконавця, боржник затягує виконання рішення суду.

Причиною подання касаційних скарг стала незгода Підприємця з ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.04.2024 та постановою Західного апеляційного господарського суду від 04.07.2024, якими відмовлено у задоволенні скарги Підприємця на дії приватного виконавця.

Згідно з положеннями ГПК України (у редакції, чинній на момент розгляду судом першої інстанції скарги Підприємця):

- судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (стаття 326);

- сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (стаття 339);

- за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу; у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника); якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (стаття 343).

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень під час обчислення боргу в іноземній валюті визначені у статті 49 Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти є грошима в національній або іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 Цивільного кодексу України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 533 Цивільного кодексу України допускає, що сторони можуть визначити в зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, у разі якщо кредит наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 Цивільного кодексу України.

Судове рішення не може змінювати грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті, а отже, сума, що підлягає стягненню за виконавчим документом, обчислюється в іноземній валюті, яка конвертується в національну валюту на день здійснення платежу.

Судове рішення не може змінювати зміст договірного зобов`язання, що існувало між сторонами, тобто воно залишається грошовим зобов`язанням в іноземній валюті, а тому судове рішення підлягає примусовому виконанню з урахуванням особливостей, визначених статтею 53 Закону України "Про виконавче провадження". При цьому погашення суми, що підлягає стягненню за судовим рішенням, обчислюється в іноземній валюті, яка повинна бути конвертована в національну валюту на день здійснення платежу. Це означає, що боржник, виконуючи зобов`язання за виконавчим документом у національній валюті, повинен брати до уваги офіційний валютний курс НБУ, встановлений для відповідної валюти на день платежу (тобто день зарахування коштів на рахунок кредитора).

При розгляді даної справи Суд покликається до постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 500/5194/16-ц в якій зазначено, що "Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення".

Верховний Суд зазначає, що суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду [схожий за змістом правовий висновок міститься у її постановах від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21), пункт 143)].

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у даній справі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.06.2011 на користь публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" стягнуто суму боргу хоча і у національній валюті України, однак із зазначенням еквівалента станом на 11.03.2011 у доларах США в дужках поруч із зазначеною сумою у гривнях, тобто відбулась прив`язка суми боргу до курсу долару США, що є додатковою гарантією для кредитора у випадку знецінення національної валюти на момент погашення боргу.

Наведеним спростовуються доводи скаржника про те, що судом було визначено суму заборгованості в національній валюті без визначення еквіваленту в іноземній валюті.

Однак, у касаційній сказі Підприємець, зокрема, зазначає, що ним було подано до суду апеляційної інстанції заяву про відмову від скарги на дії приватного виконавця в якій просив:

- прийняти відмову від скарги Підприємця на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області у справі №5015/2060/11;

- визнати нечинною ухвалу Господарського суду Львівської області від 02.04.2024 у справі №5015/2060/11 повністю та закрити провадження в цій справі.

Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 20.06.2024 відмовив у задоволенні даної заяви без будь-якого мотивування.

Верховний Суд зазначає, що у статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Процесуальний порядок провадження у господарських справах визначається ГПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність процесуальних прав і обов`язків суб`єктів господарсько-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Розділ VI ГПК "Судовий контроль за виконанням судових рішень" передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.

Відповідно до статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно з частиною першою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Розділ VI ГПК "Судовий контроль за виконанням судових рішень" це окремий вид судового провадження, який містить у собі окремий процесуальний режим розгляду справ, а тому до скарг, якими ініціюється початок провадження у справі щодо рішень, дій чи бездіяльності виконавця, застосовуються загальні положення позовного провадження.

Частиною третьою статті 2 ГПК України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та диспозитивність.

Відповідно до статті 274 ГПК України у суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу. Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 191, 192 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.

Згідно з частинами першою, другою, третьою і п`ятою статті 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Аналіз приписів статті 191 ГПК України дозволяє дійти висновку, що підставами відмови господарським судом у задоволенні заяви про відмову від позову є: 1) представник відповідної сторони обмежений у повноваженнях на вчинення процесуальної дії (відмови від позову); 2) відмова позивача від позову у справі, в якій особу представляє її законний представник, суперечить інтересам особи, яку він представляє (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №925/2151/14, від 03.11.2023 у справі №918/686/21).

Згідно зі статтею 14 ГПК України одним із принципів господарського судочинства є диспозитивність, який полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Складовою зазначеного принципу є можливість суб`єкта відмовитися від свого права чи інтересу. Тобто право особи на звернення до суду з позовом рівною мірою стосується й права такої особи на відмову від такого позову або частини позовних вимог (постанова Верховного Суду від 03.11.2023 у справі №918/686/21, ухвали Верховного Суду від 18.08.2021 у справі №916/3844/19, від 01.09.2021 у справі №910/13034/20).

Відмова від позову є формою реалізації принципу диспозитивності господарського судочинства (постанова Верховного Суду від 03.11.2023 у справі №918/686/21, ухвали Верховного Суду від 12.08.2021 у справі №927/739/17, від 01.09.2021 у справі №910/13034/20).

Тобто право позивача на відмову від позову на будь-якій стадії провадження у справі, в тому числі у суді касаційної інстанції, гарантується (постанова Верховного Суду від 03.11.2023 у справі №918/686/21, п.4.1.2 ухвали Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №924/830/19, п.20 ухвали Верховного Суду від 01.09.2021 у справі №910/13034/20).

Відповідно до пункту 4 частини першої та частини третьої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Стаття 274 ГПК України передбачає, що у суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу. Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 191, 192 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині (пункт 3 частини першої статті 275 ГПК України).

Відповідно до частини першої статті 278 ГПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного та керуючись принципами верховенства права, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та диспозитивності, необхідно перевірити, чи наявні підстави для відмови у задоволенні заяви про відмову від скарги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.02.2024 у справі № 911/1850/18.

Однак суд апеляційної інстанції розглядаючи заяву Підприємця про відмову від скарги на дії приватного виконавця зазначеного не врахував чим порушив приписи пункту 4 частини першої статті 231 та частин першої, третьої статті 191 ГПК України, тому в даній частині Суд погоджується з доводами касаційної скарги.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 ГПК України).

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, наведені заявником у касаційній скарзі, отримали часткове підтвердження під час касаційного провадження.

Оскільки судом апеляційної інстанції допущено порушення пункту 4 частини першої статті 231 та частин першої, третьої статті 191 ГПК України, то наведене тягне за собою скасування оскаржуваного судового рішення з передачею справи на новий розгляд суду апеляційної інстанції зі стадії розгляду заяви Підприємця про відмову від скарги на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича у виконавчому провадженні № 74461035.

Враховуючи те, що суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України).

Керуючись статтями 300, 304, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Цюри Андрія Степановича задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.07.2024 у справі № 5015/2060/11 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду зі стадії розгляду заяви фізичної особи-підприємця Цюри Андрія Степановича про відмову від скарги на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича у виконавчому провадженні № 74461035 у справі № 5015/2060/11.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Жайворонок

Суддя І. Колос